Юридична психологія (Контрольна робота)

Про матеріал

Варіант 10(Ю,Я,М) Теоретичні питання 1. Організаційно-правові питання здійснення судово-психологічної експертизи. 2. Психологічна характеристика етапів формування злочинної поведінки особистості. 3. Психологічні особливості особистості людини в умовах позбавлення її волі. Практичні завдання Завдання 1 Співробітникам установ кримінально-виконавчої системи добре відомо, що більшість осіб, засуджених на тривалі строки позбавлення волі за здійснення тяжких і особливо тяжких злочинів, в основному вбивств, не визнають своєї провини й справедливості призначеного судом покарання. Питання: 1. Чи є даний факт достатньою підставою для жорсткості карної репресії аж до застосування до таких осіб виняткової міри покарання -страти? Обґрунтуйте свою думку. 2. Чи може, на вашу думку, кримінально-правова оцінка насильницького злочинного діяння в досить повній мері охоплювати його психологічний зміст і реалізувати його в призначеному виді й розмірі відповідальності? Завдання 2. При розслідуванні автомобільної пригоди потерпіла — літня жінка, у своїх свідченнях стверджувала, що її збив автомобіль "Швидка допомога", марки "Волга", світло-сірого кольору. В дійсності й збив автомобіль спеціальної медичної служби, марки "Москвич", темно-вишневого кольору. Поясніть психологічну природу помилки потерпілої.

Перегляд файлу

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права та кібербезпеки

Факультет №2

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни

«Юридична психологія»

Виконав

студент 2 курсу

факультету №2 ННІПтаК

за напрямком підготовки «Право»

Одеса 2020

Варіант 10(Ю,Я,М)

Теоретичні питання

Організаційно-правові питання здійснення судово-психологічної експертизи.
Психологічна характеристика етапів формування злочинної поведінки особистості.
Психологічні особливості особистості людини в умовах позбавлення її волі.

Практичні завдання

Завдання 1 Співробітникам установ кримінально-виконавчої системи добре відомо, що більшість осіб, засуджених на тривалі строки позбавлення волі за здійснення тяжких і особливо тяжких злочинів, в основному вбивств, не визнають своєї провини й справедливості призначеного судом покарання.

Питання:

1. Чи є даний факт достатньою підставою для жорсткості карної репресії аж до застосування до таких осіб виняткової міри покарання -страти? Обґрунтуйте свою думку.

2. Чи може, на вашу думку, кримінально-правова оцінка насильницького злочинного діяння в досить повній мері охоплювати його психологічний зміст і реалізувати його в призначеному виді й розмірі відповідальності?

Завдання 2. При розслідуванні автомобільної пригоди потерпіла — літня жінка, у своїх свідченнях стверджувала, що її збив автомобіль "Швидка допомога", марки "Волга", світло-сірого кольору. В дійсності й збив автомобіль спеціальної медичної служби, марки "Москвич", темно-вишневого кольору.

Поясніть психологічну природу помилки потерпілої.

Відповіді:

Організаційно-правові питання здійснення судово-психологічної експертизи?

У судовій експертології, криміналістиці переважає думка про те, що судові експертизи, у тому числі й психологічні, мають проводитися лише у спеціальних судово-експертних організаціях. Закон України "Про міліцію" не закріпив цього положення, а навпаки, передбачив можливість сторін (у цивільному процесі), підсудного і потерпілого (у кримінальному процесі) активно діяти на стадії призначення експертизи, ініціювати її, вимагати запрошення до суду як експертів конкретних фахівців. Тому судово-психологічна експертиза призначається відповідними органами за участю психологів, які працюють у навчальних, науково-дослідних, медичних закладах, психологічних службах чи мають приватну практику.

Упевнившись у необхідності призначення судово-психологічної експертизи, слідчий чи суддя ухвалюють Із цього приводу постанову (ст. 196 КПК України). У ній зазначаються підстави для призначення експертизи, визначаються питання, за якими експертна комісія повинна сформулювати висновки, об'єкти, що підлягають дослідженню, матеріали, що передаються їй для ознайомлення.

Вказана постанова складається з трьох частин: вступної, мотивувальної та результативної.

У вступній частині вказується місце, час, посада особи, що призначила судово-психологічну експертизу, на підставі яких матеріалів і в якій справі її призначено, вид експертизи.

У мотивувальній (описовій) частині коротко перераховуються обставини справи та підстави для призначення експертизи. Однак слідчий, суддя не зобов'язані вказувати, якими міркуваннями вони керуються, призначаючи експертизу і обираючи конкретного експерта, а також розшифровувати, роз'яснювати свою позицію. Достатньо вказати, які обставини повинні бути з'ясовані. У цій же частині постанови мають бути вказані статті КПК України, якими керувався орган, що призначив експертизу:

- при призначенні простої психологічної експертизи-ст.ст. 75-77 КПК:

- при призначенні експертизи стосовно неповнолітнього підозрюваного, звинувачуваного-ст.ст. 75,196,433 КПК;

- при призначенні комплексної психолого-психіатричної експертизи - ст.ст. 75, 76, 196, 204 КПК (стосовно неповнолітнього ще й ст. 433 КПК);

- при призначенні комплексних психолого-медичних. психолого-технічних та інших експертиз-ст.ст. 75.196 КПК.

У результативній частині постанови про призначення судово-психологічної експертизи має бути вказано: яка експертиза призначена, кому доручається, перелік питань, що їх ставлять перед експертами, які матеріали кримінальної справи передаються для вивчення і дослідження.

Важливе значення мають правильність і чіткість формулювання перед експертами запитань. їх перелік, питання має бути досить повним із таким розрахунком, щоб відповіді давали вичерпну картину психологічного аспекту (суб'єкта та суб'єктивної сторони) вчиненого злочину, особливостей сприйняття ситуації свідком, потерпілим. Тому серед завдань, що їх ставлять на вирішення судово-психологічної експертизи, спочатку мають бути питання загального характеру, наприклад, про психологічні особливості суб'єкта та їх виявлення у криміногенній ситуації, а потім - окремі, деталізуючі запитання.

Після ухвалення постанови про призначення судово-психологічної експертизи, орган котрий її призначив, має впевнитися в особі експертів та вручити їм копію постанови. Цей же орган повинен роз'яснити (згідно зі ст. 196 КПК) експертам їх права і обов'язки, попередити про кримінальну відповідальність за відмову від надання висновку у справі або за надання свідомо неправдивого висновку, а також про відповідальність за розголошення даних досудового слідства розслідування. Тільки після цього розпочинається проведення експертизи.

У постанові не вказується термін, протягом якого має бути проведена експертиза, оскільки існує загальне правило - вона повинна здійснюватися оперативно і без зволікання. У тих випадках, коли призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза, її тривалість відповідно до інструктивних вказівок Міністерства охорони здоров'я України не може бути більшою за 30 діб.

На практиці слідчі іноді вимагають провести експертизу за 1-2 дні, що практично нереально: тільки на експериментальне психологічне обстеження особи необхідно декілька днів (його проводять не менше, ніж двічі, з застосуванням аналогічних методів). Отож, навіть за дуже інтенсивної роботи висновки не можуть бути підготовлені раніше, ніж за тиждень.

Згідно з КПК України експерти, які проводять судово-психологічну еспертизу, мають право:

1) вимагати надання для ознайомлення всіх необхідних матеріалів досудового слідства:

2) просити орган, що призначив експертизу, надати матеріали, яких у справі нема (за умови, що вони стосуються предмета дослідження);

3) за дозволом органу, що призначив експертизу, брати участь у проведенні окремих слідчих дій;

4) робити висновки рідною мовою, мовою судочинства або формулювати висновки за допомогою перекладача.

При проведенні судово-психологічної експертизи мають бути дотримані законні права та інтереси учасників кримінального процесу. Особливими гарантіями забезпечуються підозрюваний, звинувачуваний (підозрюваний відповідно до ст.ст. 197,202 КПК України має ті самі права, що й звинувачуваний). Останні мають право:

1) заявляти прохання про проведення судово-психологічної або іншої експертизи (ст. 43, 218 КПК). Про ознайомлення їх з постановою про призначення експертизи складається протокол (ст 129, 196 КПК);

2) заявляти відвід експерта-психолога. Слідчий або суд, отримавши відвід експерта, може ухвалити постанову про відмову у проханні; про відвід і надання права експертизи Іншому експерту або звернутися до прокурора з проханням скасувати попередню постанову про призначення експертизи і після такого скасування ухвалити нову постанову про призначення судово-психологічної експертизи;

3) бути присутнім при проведенні експертизи (з дозволу органу, який її призначив). Але, на нашу думку, стосовно судово-психологічної експертизи це недоцільно, окрім випадків, коли вона проводиться стосовно його самого. Зрозуміти суть досліджень підозрюваний, звинувачуваний, як правило, не в змозі, а своїм прагненням вплинути на хід дослідження або на підекспертну особу він тільки заважає проведенню експертизи;

4) ознайомитися після завершення експертизи з ЇЇ висновками, протоколом допиту експерта, якщо такий є. Про це слідчий або інший орган складає протокол;

5) неповнолітній підозрюваний, звинувачуваний або доросла особа, яка через психічний або фізичний стан не в змозі реалізувати своє право на захист, може ознайомитися з матеріалами експертизи у присутності захисника, законного представника, педагога, лікаря.

Підозрюваний, звинувачуваний при проведенні експертизи має також додаткове право, а саме: при проведенні комплексної психолого-психіатричної стаціонарної експертизи підозрюваний не може перебувати у медичному закладі більше 10 діб, а звинувачуваний - більше 30 діб.

Адвокат-захисник може брати участь у судово-психологічній експертизі з моменту його допуску до справи, його права похідні від прав підозрюваного, звинувачуваного, тому не можуть бути ширші, ніж права цих осіб.

Важливим є також забезпечення гарантій прав і свобод інших учасників кримінального процесу при проведенні судово-психологічної експертизи на стадії досудового слідства. Права потерпілого відрізняються від прав підозрюваного, обвинувачуваного не лише тому, що йому завдано матеріальної, моральної та фізичної шкоди. Він може піддягати судово-психологічній експертизі і при цьому згідно зі ст. 49 КПК України має право:

1) заявляти прохання про призначення і проведення експертизи, називати конкретних експертів;

2) формулювати запитання або вносити доповнення до поставлених експертам запитань;

3) надавати докази, що стосуються предмету експертизи. Це можуть бути листи, щоденники, письмові висновки фахівців (у тому числі й психологів);

4) заявляти відвід експерта. Орган, який веде розслідування, повинен цей відвід проаналізувати і прийняти щодо цього питання процесуальне рішення;

5) знайомитися наприкінці розслідування з усіма матеріалами справи, у тому числі й з висновками судово-психологічної експертизи, заявляти прохання про призначення додаткової або повторної експертизи.

Законом не передбачено як обов'язок слідчого або іншого органу, що веде розслідування, повідомляти потерпілого про призначення експертизи, крім випадків, коли експертизу призначають стосовно його самого. Не передбачена можливість потерпілого бути присутнім при проведенні експертизи, що стосується підозрюваного, звинувачуваного.

Специфічні права й обов'язки має потерпілий, коли він сам підлягає експертизі. Потерпілий має право знати, для чого проводять експертизу, суть здійснюваного пізнання, знайомитися з результатами, заявляти прохання про предмет і особливості експертизи. Водночас потерпілий повинен з'являтися для експертного обстеження і може бути примусово йому підданий, коли виникає сумнів у його здатності правильно сприймати обставини, що є у справі, давати правильні показання. У КПК України такого прямого положення немає, однак, виходячи з п. 4 ст. 433 КПК, судово-психологічна експертиза для встановлення загального рівня розвитку, ступеню розумової відсталості тощо може проводитися не тільки стосовно неповнолітнього підозрюваного, звинувачуваного, але й стосовно потерпілого. Причому при призначенні комплексної психолого-психіатричної або психолого-медичної експертизи таку особу направляють на експертне обстеження у відповідний медичний заклад.

Судово-психологічну експертизу на стадії досудового слідства проводять і стосовно свідка (ст. 68,69- 1,71 КПК України). Свідок, стосовно якого призначено експертизу, має право знати, у якій справі і для чого призначається експертиза. Інших прав у свідка нема. У випадку злісного його неприбуття (нез'явлення) для проходження експертизи він може бути примусово залучений до участівцій процесуальній дії (ст. 70,135,136 КПК). Якщо свідок відмовляється від проходження екпертного обстеження, він може бути притягнений до кримінальної відповідальності згідно ст. 179 КК України.

За нашими даними, найчастіше для експертного дослідження залучають малолітніх і неповнолітніх свідків. Виходячи зі змісту ст.ст. 166, 168 КПК України, судово-психологічна експертиза стосовно осіб, які не досягли 16 років, проводиться за згодою батьків або осіб, котрі їх заміняють. Законні представники малолітнього свідка можуть бути присутні при проведенні такої експертизи, а батьки неповнолітнього свідка чи особи, які їх заміняють, можуть бути присутні лише з дозволу слідчого або Іншого органу, який веде розслідування. Свідки, старші 16 років, піддягають експертному обстеженню за тими ж правилами, що й повнолітні.

Психологи викладають результати експертизи в підсумковому документі - висновку. Згідно зі ст 200 КПК, він складається з трьох частин: вступної, описової та заключної (підсумкової). У першій частині вказується вид експертизи, час і місце її проведення, хто призначив експертизу, у чиїй присутності вона проводиться, сформульовані запитання, які матеріали були надані в розпорядження експертів, де знаходиться особа, яка підлягає експертизі.

В описовій частині коротко вказуються обставини справи в інтерпретації експертів (однак у межах, встановлених постановою про призначення експертизи), анамнестичні дані на підекспертну особу, результати бесіди і спостереження, використані експериментально-психологічні методики, одержані за їх допомогою результати та їх інтерпретація. На цій основі здійснюється психологічний аналіз ситуації вчиненого злочину, психологічна характеристика особи, яка підлягає експертизі, і її поведінки у криміногенній ситуації.

У заключній частині даються відповіді на поставлені запитання, які воднораз є висновками щодо проведеного аналізу, вказується дата складення документа; кожен експерт учиняє особистий підпис.

Згідно зі ст. 67 КПК слідчий та суд оцінюють докази, у тому числі й висновок судово-психологічної експертизи, на основі внутрішнього переконання І неупередженого, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При оцінці встановлюється:

1) чи було у розпорядженні експертів достатньо матеріалів для обґрунтування висновку;

2) науковість висновку, для чого з'ясовують, чи ґрунтувався він на спеціальних знаннях і даних науки, чи пов'язаний він Із конкретними результатами дослідження, чи були застосовані експериментальні методи і якою мірою вони стосуються досліджуваного предмета, чи відповідає дослідження положенням психологічної науки;

3) чи справді у криміногенній ситуації у особи, яка піддягала експертизі, є особливості та ознаки, встановлені судово-психологічною експертизою.

Ознайомившись із висновком судово-психологічної експертизи, слідчий чи суд має право допитати експертів для одержання роз'яснень та доповнень. Допит можливий також у зв'язку з неповнотою викладення суті проведеного дослідження, нечіткістю, нелогічністю окремих положень, висновків, наявністю спеціальних, нероз'яснених висловів, визначень, розходженнями між описовою і результативною частинами, суперечностями між членами експертної комісії, тобто він компенсує окремі незначні недоліки експертного висновку як підсумкового документа. Щодо проведення допиту складається протокол згідно ст. 201 КПК України .

У тому випадку, коли навіть після допиту експертів неясність, неточність, неповнота дослідження не була усунута, може призначитися додаткова судово-психологічна експертиза. Коли ж висновок експертизи визнано необгрунтованим, таким, що суперечить іншим матеріалам справи, викликає сумнів щодо науковості та достовірності, коли додаткова експертиза суперечить первісній, призначається повторна судово-психологічна експертиза з новим складом експертів.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві не передбачено можливості проведення так званої контрольної експертизи в тому випадку, коли у справі вже проведено дві та більше експертиз із одного й того ж предмета дослідження. На практиці випадки призначення "контрольних" судово-психологічних екпертиз непоодинокі. Після додаткової і повторної експертиз, замість ретельної оцінки їх результатів, слідчий або суд, щоб перестрахуватися, призначають ще одну, виносячи на розгляд ті ж запитання, що й раніше.

Учасники процесу, ознайомившись із дозволу слідчого з висновком судово-психологічної експертизи після її проведення чи після завершення досудового слідства, можуть заявити прохання, зауваження, в тому числі щодо призначення повторної або додаткової експертизи. Слідчий вирішує, задовольнити прохання чи відмовити в ньому. Своє рішення він викладає в постанові, з якою ознайомлює тих, хто заявив прохання, та інших зацікавлених учасників процесу.

Завершуючи досудове слідство, орган дізнання і слідчий складають обвинувальний висновок як підсумковий процесуальний документ. У ньому проводиться аналіз зібраних у справі доказів винуватості або невинуватості особи та їх оцінка. Такій же оцінці підлягає і висновок судово-психологічної експертизи. У практиці бувають випадки, коли він або ігнорується, або оцінюється неповно, однобічно. Це неприпустимо, оскільки є свідченням неповноти досудового слідства І підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Психологічна характеристика етапів формування злочинної поведінки особистості.

Злочин, як правило, не вчиняється спонтанно, стихійно, він практично завжди підготований досить тривалим процесом формування особи. Йому передує низка етапів життєдіяльності суб'єкта, що поступово формують його антисуспільну спрямованість. Оскільки злочинний результат є своєрідною формою взаємодії особистості з середовищем, то й етапи формування злочинної поведінки слід розглядати на тлі соціальної дійсності. Вони виглядають наступним чином:

1) формування особистості з антисуспільною спрямованістю;
2) мотивація антисуспільного вчинку (мотиваційний етап);
3) прийняття конкретного рішення про його здійснення (етап цілепокладання);
4) реалізація цього рішення, включаючи сам вчинок та настання його наслідків (операціональний етап).

На кожному з етапів взаємодія особи з середовищем відбувається по-різному, суб'єкт може бути більш чи менш активним, причому на останньому етапі він стає найбільш активно діючим началом: впливає на соціальну дійсність у негативному напрямі, що викликає відповідні соціальні санкції (позбавлення свободи чи застосування інших заходів покарання). Різні й часові параметри етапів злочинної поведінки: антисуспільна спрямованість формується протягом досить тривалого часу, мотивація й прийняття рішення потребує кількох ДНІВ чи годин, реалізація рішення може відбутися протягом декількох хвилин.

Звичайно, наведена схема досить умовна. Так, етап прийняття рішення може бути зовсім відсутнім (злочин із необережності), тривати роками чи протягом лічених секунд (злочин у стані фізіологічного афекту).

Не викликає сумніву теза, що особистість, реалізуючи той чи інший вид діяльності, в цій діяльності формується і розвивається. У злочині особистість виступає як складна біосоціальна система: всі структурні компоненти особистості так чи інакше впливають на процес формування злочинної поведінки. Наприклад, тип нервової системи (наслідувана властивість) значною мірою визначає протиправні установки: кишеньковим злодіям притаманні висока чутливість, прискорена обробка Інформації й прийняття рішення, що визначає успішність їх злочинної діяльності. З іншого боку, неадекватна завищена самооцінка (соціальна властивість) хулігана зумовлює відповідну спрямованість його дій.

Людина активно поводиться тільки відносно того, що є для неї певною цінністю. Але цінності злочинця є індивідуальними, вони не співпадають з загальноприйнятими і мають не позитивну, а соціально негативну спрямованість. Отже, соціальна небезпека злочинця визначається не якимось особливими його потребами і цінностями, а несприйняттям ним системи існуючих соціальних цінностей.

У процесі становлення особистості велике значення має спосіб життя відповідних прошарків, соціальних груп, суспільства в цілому. Поняття "спосіб життя" включає наступні чинники: матеріальне середовище, в якому зростає І живе особа; система суспільних стосунків і зв'язків; соціально-психологічна атмосфера, що сприяє виникненню та закріпленню позитивних чи негативних рис особистості та відповідних форм поведінки. Дефектність навіть одного з чинників способу життя створює передумови для формування антисуспільних установок та антисуспільної спрямованості - відсутність соціально-психологічної спільності при повному матеріальному статку; матеріальні труднощі в поєднанні зі сприятливими психологічними відносинами тощо.

Поведінка, у тому числі злочинна, складається з низки вчинків, що знаходяться під контролем свідомості; діяльність -сукупність послідовно здійснюваних поведінкових актів, що спричиняють зміни в оточуючому середовищі та в самій особі. Діяльність можна розглядати також із позиції їх значимості для людини, оточуючих, суспільства у цілому, їх соціальної цінності (правової, політичної, моральної, релігійної тощо). Саме при такому підході вживається термін "поведінка", тобто зовнішньо виражена форма діяльності, що підлягає оцінці. Поведінка завжди пов'язана з системою тих соціальних зв'язків І відносин з іншими людьми, суспільством, державою у цілому, в яких індивід проявляє себе як особистість. Саме тому вони є об'єктом правової і моральної оцінки та регуляції поведінки.

Усвідомлене прагнення діяти так або інакше здійснюється під контролем свідомості суб'єкта та є похідною від його соціальних властивостей, що складають ядро особистості, її "керуючої" системи-особистісної спрямованості (світорозуміння, переконань, поглядів), ціннісних орієнтацій, соціальних установок, провідних мотивів поведінки, притаманних даній особі. Саме вони визначають зміст будь-якої форми діяльності та поведінкових проявів соціальної (антисоціальної) активності на всіх її етапах. Особлива роль належить їм при формуванні мотивації поведінки і окремих вольових актів (її компонентів). Соціальні властивості особистості, тобто змістовний бік свідомості, визначають вибірковість поведінки та наступну відповідальність за неї.

Слід зазначити, що більшість злочинців звичайно будують задля свого виправдання систему аргументів, нейтралізуючи ті цінності, що стоять на перешкоді досягнення їх цілей. Таким чином вони створюють для себе психологічний комфорт, душевну рівновагу. Причини злочинної поведінки при цьому вбачаються не в своїх негативних якостях, а в зовнішніх обставинах, в поведінці інших. Вчинення злочину, як правило, визначається високою самооцінкою та низьким рівнем самокритичності².

Поведінка - ланка, що опосередковує взаємовідносини між свідомістю людини і зовнішнім світом. Елементарною ланкою поведінки є вчинок - одинична цілеспрямована дія, взята у нерозривній єдності суб'єктивних спонукань і соціально значимих наслідків. Злочин - вольовий акт людської поведінки, що знаходиться під контролем свідомості: вибірковість поведінки стає основою кримінальної відповідальності за його вчинення.

Кримінально-правове поняття злочину визначається двома основними категоріями - суспільної небезпеки і протиправності. До них часто додається винуватість і покарання, хоча, на наш погляд, це не цілком вірно, оскільки без вини немає злочину, а покарання - наслідок, результат вчиненого злочину, а не він сам. Усвідомлення суспільної небезпеки вчиненого чи можливість такого усвідомлення, поряд з протиправністю, відрізняє злочинну поведінку від законослухняної.

Злочинна поведінка є процес, що розгортається у просторі та часі і включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психологічні явища та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.

Психологічна структура злочинної поведінки за формою має такі ж компоненти, як законослухняна, але їх зміст інший. Із чотирьох зазначених вище етапів (формування особистості з антисуспільною спрямованістю; мотивація антисуспільного вчинку: прийняття конкретного рішення про його здійснення; реалізація цього рішення, включаючи сам вчинок та настання його наслідків) власне поведінкою є лише заключний етап, коли злочин реалізується зовні і набуває юридичної значимості. Оскільки нас цікавлять психологічні детермінанти злочинної поведінки, необхідно розглядати й попередні етапи, тим більше, що їх розподіл достатньо умовний: усі компоненти поведінкового акту динамічні, причому окремі з них можуть немов би "випадати", не відображатися в свідомості особи.

Людина-не пасивний об'єкт, що лише сприймає вплив оточення, вона активно взаємодіє з середовищем, формуючи в певних межах умови свого життя, свою особистість. Ця активність виявляється, передусім, у соціальних ролях.

Структура процесу прийняття рішення представлена наступними етапами: 1) підготовчий - переробка інформації і осмислення варіантів наступних дій (бездіяльності), можливих наслідків: 2) основний - вибір одного, найбільш прийнятного варіанту дій; 3) контрольний - оцінка рішення з позицій необхідності і доцільності, його можлива корекція, зміна спрямованості наступних дій і прийняття нового рішення, у тому ЧИСЛІ - сполученого з відстроченням задуманого та добровільною відмовою від здійснення злочинного умислу.

Заключним (операціональним) етапом психологічної структури злочинної поведінки є реалізація прийнятого рішення - безпосереднє вчинення злочину. Власне поведінкою є лише цей заключний етап, коли злочин реалізується зовні і набуває юридичної значимості.

Психологічна структура злочинної поведінки може бути розгорнутою чи скороченою, а етапи-тривалими в часі або швидкоплинними. Так, на поведінку при реалізації прийнятого рішення вирішальним чином може впливати ситуація: оцінивши її, злочинець може змінювати план дій (час, місце та ін.), відкласти злочин, відмовитися від його продовження тощо. Найбільш простим варіантом злочину є дія, що призводить до одного чи кількох наслідків; більш складним - злочин, що складається з двох дій, котрі призвели до одного чи кількох наслідків, або низки дій, об'єднаних єдиним умислом, спрямованих до єдиної мети. Існують також довготривалі злочини (напр., втеча з-під варти); злочинний результат може бути досягнутий одночасними чи різночасними діями декількох осіб у співучасті, у вигляді групової діяльності різноманітних злочинних угруповань (від звичайних груп до організованих спільностей).

Таким чином, якщо прослідкувати генезис злочинної поведінки від її витоків до настання наслідків, можна констатувати, що вона є низкою багаторазової взаємодії між особистістю і середовищем, точніше - результатом такої взаємодії, незалежно від того, про який злочин йдеться та яка поведінка йому передувала. Причини злочинності - результат складної взаємодії особливостей особистості та середовища, причому стосовно конкретного факту вчинення злочину вони виявляються в різних сполученнях, щоразу - по-своєму.

Психологічні особливості особистості людини в умовах позбавлення її волі.

Чи можна вважати особистістю злочинця? Більшість юристів вважають, що так. Це відповідає законодавству і знайшло переконливе підтвердження в роботах багатьох авторів.

Злочинець (обвинувачений, підсудний, засуджений) - це людина, яка вчинила злочин.

Злочинці слабо контролюють свою поведінку, імпульсивні, схильні до ризику, прагнуть реалізовувати свої потреби у що б то не стало, нехтують правовими нормами, морально-етичними правилами, часто не відчувають страху перед покаранням.

Виконавча психологія розробляє і активно впроваджує в процес перевиховання засуджених численні методи, вибір яких залежить від характеру вчиненого злочину, режиму та умов відбування покарання, психофізіологічних властивостей особистості. Перерахуємо найважливіші з них:

1) метод вивчення матеріалів особової справи засудженого та інших документів (наприклад, щоденника, листування та ін.);
2) метод бесіди (допиту) - отримання від засудженого відомостей про його життєвий шлях, особистісної позиції і установках, відношенні до скоєного злочину та ін .;
3) метод об'єктивного і включеного спостереження (одержання відомостей про безпосередньо проявляються засудженим особистісних якостях в умовах режиму ІУ, їх аналіз);
4) метод аналізу медичних даних (результатів фізичного та психотерапевтичного обстеження засудженого);
5) метод аналізу впливу різних заходів впливу на засудженого з метою його перевиховання і діагностика його особистих змін;
6) метод аналізу динаміки розвитку особистості під впливом різних засобів виховного впливу;
7) метод незалежних характеристик, що дозволяють вивчити характерологічні особливості особистості за матеріалами, отриманими з різних джерел, для цілеспрямованого впливу на неї.

Зазначений перелік не є вичерпним. У процесі індивідуально-виховної роботи з засуджених можуть застосовуватися й інші ефективні способи психологічного впливу на його особу (метод переконання, метод регулювання психологічних спілкувань, метод передачі інформації, метод навіювання і т.д.).

Психологія засудженого в чому визначається його ставленням до кримінального покарання, властивостями особистості, віковими особливостями, кількістю судимостей і т.п. На його психіку впливають:

а) порушення соціальних зв'язків (з рідними, близькими, товаришами по службі та ін.);
б) обстановка вимушеного неробства;
в) обмеження можливостей для задоволення потреб;
г) збереглися подекуди ритуали зустрічі новачків, перевірка їх обізнаності про злочинні звичаях, термінології та ін.

Знаходження в ІУ (особливо в перший час) супроводжується великими психологічними навантаженнями. Після прибуття засудженого в ІУ за нього починається боротьба. Адміністрація і ув'язнені-активісти намагаються допомогти йому обрати правильний шлях, а негативно налаштовані засуджені прагнуть залучити новачка в свої ряди.

На психіку засудженого серйозно впливають вид колонії з огорожею з колючого дроту, системою охорони, суворі умови режиму утримання, обов'язкова участь у суспільно корисній праці, суворі заходи відповідальності, знижена норма харчування і специфічна одяг.

Одноманітність, монотонність та інші негативні сторони життя засуджених викликають стан апатії (байдужність до усього, байдужість, відсутність пізнавальної діяльності). Позбавлення волі може сковувати па деякий час розумову діяльність у вперше засуджених і, навпаки, активізувати особливу витонченість думки у неодноразово судимих. У міру того як людина звикає до умов життя в колонії, відновлює перервані соціальні зв'язки, його психіка поступово стабілізується, врівноважується, образи, гострі переживання вщухають, змінюються тверезою оцінкою подій минулого й сьогодення.

Режим ІУ суть режим життя засудженого. Режим уособлює кару, частково позбавляє засудженого матеріальних і духовних благ. Категоричність вимог, що пред'являються адміністрацією ІУ, постійна звітність засудженого за свої дії і вчинки породжують напруженість і конфліктність. Проте режим виховує і позитивні поведінкові звички. Він організовує, спрямовує і коригує спосіб життя засудженого. Систематично повторювані заходи але розпорядку дня поступово переходять у потребу, формують характер, поведінку, шанобливе ставлення до законів, звичку дотримуватися їх. У той же час внутрішній розпорядок позбавляє засудженого індивідуальності, відучує від прийняття самостійних рішень.

На психологію засудженого певний вплив має суспільно корисна праця, в процесі якого він усвідомлює себе як особистість, як член суспільства. Завдяки праці формуються колективістські звички та інтереси, що звужують, а згодом повністю витісняють егоїстичні риси особистості. Праця виховує робочу гордість, ощадливість, серйозне ставлення до зароблених грошей, змушує поважати працю інших людей. Правильно організовані працю і навчання в місцях позбавлення волі формують у засудженого спеціальні знання, вміння і навички.

У засуджених, які у виконавчих колоніях, виникають певні психічні стани: стресу, очікування, надії, тривоги, туги, депресії та ін. Наприклад, багато неповнолітні злочинці, перебуваючи в ув'язненні, відчувають стресові стани. Проведені дослідження показали, що у неповнолітніх засуджених стрес викликаний самим фактом засудження, умовами відбування покарання, боязню втратити своє престижне становище. Стресовий стан не проходить по мірі адаптації до засудження, хоча сама адаптація займає всього кілька днів. Таким чином, підтверджується висновок світової пенітенціарної педагогіки про те, що будь-яке ІУ не здатна перевиховати неповнолітнього злочинця. Постійний контакт з скоїли більш тяжкі злочини, перебування в замкнутому середовищі в поєднанні зі стресом збільшують вірогідність ще більшої десоциализации і рецидиву.

Стан очікування виникає перед відправкою в ІУ, умовно-достроковим звільненням, звільненням по відбування терміну покарання, перед побаченням з рідними. У цьому стані засуджений може відчувати почуття страху, боязні, тривоги, нетерпіння і т.д. Відомі випадки, коли почуття нетерпіння штовхало засудженого на здійснення втечі з ІУ.

Надія на краще майбутнє властива багатьом засудженим (надія на амністію, умовно-дострокове звільнення, на перехід в колонію-поселення та ін.). На противагу надії окремі засуджені відчувають безнадійність і приреченість. Особливу тривогу викликає у деяких засуджених реадаптация до життя на волі (побутова невлаштованість, відсутність житла, настороженість рідних, близьких і т.д.).

Таким чином, психічні процеси, психічні стани і психічні властивості особистості індивідуально проявляються і в психології особистості, і в діяльності засудженого.

Практичні завдання

Питання:

Чи є даний факт достатньою підставою для жорсткості карної репресії аж до застосування до таких осіб виняткової міри покарання -страти? Обґрунтуйте свою думку.

Субєкт до скоєння злочину готується і він не є спонтанний, або можливо він повторює злочин який він вже скоював або сплановував його якийсь термін. Осіб за скоєння тяжких або особливо тяжких злочинів притягують до відповідальності за наявності прямих доказів скоєння ними злочину. Таким чином не визнаття провини або справедливості призначеного покарання судом, злочинця не звільняє від відповідальності за скоєння злочину. Я вважаю, що злочинців які скоєли тяжкі або собливо тяжкі злочини потрібно притягувати до покарання у вигляді страти. На мою думку якщо особу посадили до в’язниці на довічно то немає сенсу витрачати кошти держави на їх утриання, які можна було б пустити на речі які маю більше значення для людства (на екологію, на війну проти раку, для лікування дітей з вадами, а також для розробки нових технологій). Деякі люди можуть міркувати, що це не гуманно і ми не можете забирати його життя. Але ті люди які так вважають нехай поміркують, що цей злочинець забрв чієсь життя, зпаклюжив чієсь життя, а можливо ще й гірше, можливо він зґвалтував чіюсь доньку, жінчу, тітку і це можна перечесляти довго. І як мені показує досвід особи які вчинилм злочин вони повторят його знову тому, що перебування у в’язниці сильно змінює психіку злочинця. Деякі злочинці коли скоюют злочин отримуют різні види насолоди.

І після того як злочинця спіймали за скоєння злочину та посадили його до в’язниці його забезпечуют за кошти усіх людей які бирун з аналогів. Як показує практика якщо до в’язниці попадає якась посадова особа або якийсь авторитет у різних кругах, то він веде свої справи та й надалі скоюют злочини з в’язниці шляхом підкупу наглядачів або погрозами щодо вбивства рідних наглядачів.

Крім того коли є така міра покарання як (страта), особа спочатку десять раз подумає, а чи є сенс скоювати даний злочин. Можна сказати, що страта як речаг стримування соби від скоєння злочину.

2. Чи може, на вашу думку, кримінально-правова оцінка насильницького злочинного діяння в досить повній мірі охоплювати його психологічний зміст і реалізувати його в призначеному виді й розмірі відповідальності?

Все залежить від самого виду злочину. І щоб притягнути особу до відповідальності потрібні докази скоєння даного злочину. По перше потрібно перевірити чи дану особу не хочат підставити у скоєні даного злочину, потрідно провести судово-психологічну експертизу та детектор брихні, крім того потрібно опитати усіх сусідів, родичів, усіх осіб хто знає дану особу. Перевірити чи дана особа притягувалась за якісь злочини. Перевірити можливість схилення даної особи для скоєння злочину. Ми повинні перевірити усі можливі сценарії, що в подальшому обтягують або пом’якшують кваліфікацію даного злочину. Після цього можливо робити якісь висновки.

Може бути, що злочин скоєний на фоні психічного розладу і це повинна підтвердити судово-психологічна експертиза. І дана особа підлягає лікуванню.

Але як ми всі знаємо, що у кого є гарні покровителі або гроші то їх минає суворе покарання за скоєння злочину у зв’язку з недосконалою судовою та правоохоронною реформою та великий відсоток корупції в країні.

Поясніть психологічну природу помилки потерпілої.

Відповідь:

Психологічну природу помилки потерпілої можливо пояснити тим, що при максимальній деталізації свідчень можлива цілковита неможливість відповісти на поставлені запитання, оскільки, виходячи із загальних особливостей запам’ятовування, людина здатна пригадати приблизно 56-60% інформації, а в даній автомобільній пригоді потерпіла у нас літня жінка, яка можливо страждала і раніше на забудькуватість, склероз та після отриманих травм під час ДТП потерпіла перебувала в стані шоку, тому при її допиті потрібно враховувати властивості її особистості чи її стану, що утруднюють сприймання ситуації та її відтворення. А тому я вважаю, що відповідно до вищевказаного потерпіла при допиті допустила психологічну помилку.