ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ РІЗНИХ ВИДІВ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ РІЗНИХ  ВИДІВ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ

Д. Грондовська

Концепція нової української школи передбачає розвиток всебічно розвиненої особистості. За період навчання в початковій школі, школяр здобуває ключові компетентності, які є однаково важливими. Вони розвиваються на кожному уроці. Спільним для всіх компетентностей є вміння читати та розуміти прочитане, критичне мислення, уміння вирішувати проблеми, здатність співпрацювати в команді. Запровадження інновацій в освітній ланці, розширює можливості для виховання і соціалізації особистості [ 6 ].

У навчальному закладі діти відрізняються між собою, перед усім тим, що неоднаково опановують матеріал освітньої програми через те, що навчальні можливості школярів залежать від їх індивідуальних особливостей. До них можна віднести: характер, темперамент, пам'ять, мислення, самооцінку та рівень розвитку здібностей дитини.

Саме індивідуальний підхід у навчанні допомагає створювати оптимальні умови, щоб кожен учень класу міг оволодіти навчальним матеріалом [3, c. 46].

Сутність індивідуального підходу досліджували багато вчителів і психологів. Педагогічні і методичні сторони цього питання розробляли педагоги: Л. Виготський, Я. Коменський, М. Монтесорі, О. Савченко, В. Сухомлинський, К. Ушинський, С. Логачевська. Психологічні аспекти індивідуального підходу до навчання буди відображені у працях Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Рубіштейн та інші.

Психологічний словник під редакцією С. Гончаренка визначає, що індивідуалізація процесу навчання  це організація навчально-виховного процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу виховання враховує індивідуальні відмінності учнів та рівень розвитку їхніх здібностей до навчання.

С. Гончаренко наголошує на тому, що індивідуалізація процесу має базуватися на знанні вчителя індивідуальних особливостей, інтересів та уподобань учнів до навчання [1 с. 143].

У працях С. Ніколаєвої та В. Крутецького індивідуалізація навчання розглядається як оптимальний процес научіння, при якому кожен школяр набуває знання у зручному для нього темпі. При цьому дослідники наголошують, що таке навчання відповідає індивідуальним особливостям, своєрідністю сприймання, мисленню, пам’яті, інтересів, здібностей [2 c. 13].

Реалізація індивідуального підходу вимагає знаходження нових форм та методів організації навчального процесу, тому особливу увагу треба приділити  диференціації.

Диференціація (лат. differentia — різниця) означає поділ, розчленування цілого на різні частини. Сутність диференційованого підходу дозволяє побудувати систему навчання враховуючи прийоми і методи в залежності від умов навчання [1, с. 95].

Диференціація навчання має різні форми прояву. Розрізняють внутрішню і зовнішню диференціацію.

Під внутрішньою диференціацією розуміється різне навчання дітей в гетерогенних класах. Саме тут передбачено виокремлення груп учнів за певною ознакою (рівнем розвитку розумових здібностей, навченості, інтересів тощо). Дослідники вважають, що це і є індивідуальне навчання, яке ставить на меті:

• диференціацію навчальних завдань;
• варіативність темпу вивчення матеріалу;
• визначення характеру і ступеня допомоги вчителя.

Внутрішня диференціація  це диференціація допомоги учневі в той час, коли йому це потрібно, але обов’язковим залишається управління процесом засвоєння знань.

Зовнішня форма реалізується на рівні системи загальної освіти завдяки створенню диференційованих шкіл. Вона може здійснюватись шляхом створення гомогенних груп на різних рівнях:

• у межах вільного вибору навчальних предметів;
• міжкласному (факультативи, групи різні за віком);
• внутрішньошкільному (профільні, спеціалізовані класи);
• на регіональному (типи шкіл).

Слід зазначити, що зовнішня не виключає внутрішню диференціацію, так як абсолютної гомогенності в такій групі як клас досягти неможливо [ 4 ].

Групування школярів може проводитись як на основі окремих, так і складених критеріїв. До одного класу зараховуються діти різного рівня підготовленості, різного типу сприймання: аудіали, візуали, кінестетики, дискрети. Саме тому вчитель застосовує диференціацію на уроках.

Для досягнення позитивного результату навчання, треба вміти раціонально поєднувати різноманітні форми організації роботи: індивідуальної, парної, групової та колективної.

Для того, щоб школярі вчилися розвивати своє мовлення, застосовують різні прийоми диференційованих завдань. Найчастіше диференціація здійснюється під час закріплення або повторення навчального матеріалу, через те, що можна організувати самостійну роботу учнів. Треба зазначити, що діти з низьким рівнем навченості виконують завдання під керівництвом вчителя [ 13].

Диференційоване навчання передбачає подрібнення  змісту навчального матеріалу, тому кожен вчитель підбирає найефективніші методи та форм навчання. Враховує індивідуальність кожної дитини.

Диференційований підхід реалізується під час проведення різних типів уроків та на різних етапах: засвоєння нового матеріалу, перевірка домашнього завдання, самостійна робота, закріплення ЗУН.

Завдання треба представляти як систему вправ з різними рівнями складності. До прикладу можна віднести тренувальні завдання, вправи з обов’язковим виконанням або з підвищеною складністю.

Для використання диференціації на уроці, треба не аби як підготуватися. Рекомендації педагогів: вивчити індивідуальні особливості учнів; розділити школярів за групами та розмістити їх; продумати індивідуальні завдання; поєднати індивідуальну, групову і фронтальну роботи; підготувати наочність та роздатковий матеріал [ 5 ].

Диференційований підхід дозволяє:

• засвоїти навчальний матеріал кожному учневі, незалежно від його здібностей;
• пристосувати процес навчання до особливостей учня (психофізіологічних і психологічних);
• урахування індивідуальних особливостей, для того щоб постійно розвивати і вдосконалювати здібності;
• самовизначитися учневі в особистих інтересах і схильностях [ 5 ].

Треба зазначити, що одноразове використання диференційованих завдань не дасть результативних змін у знаннях і розвитку школярів. Диференційовані завдання мають бути постійним засобом навчання.

Висновки. Індивідуальний підхід до школярів передбачає підбір навчального матеріалу, методів, засобів, різних форм навчання з урахуванням особливостей кожного учня задля оптимального впливу на всебічний гармоній розвиток особистості.

Важливу роль в системі індивідуального навчання відіграє диференціація навчання. Саме вона продукує умови для розвитку здібностей школяра.

Педагог, який використовує диференційований підхід у навчанні має знати психологічні особливості учнів, вміти виявляти їх індивідуальні особливості, доцільно застосувати роздатковий матеріал, що містить різні ступені складності, мати вміння і навички організації індивідуальної, групової форм роботи. Лише за таких умов можливо створити сприятливі умови для успішного навчання кожної дитини.

Література

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. –376 с.
2. Ісак Н. Диференціація та індивідуалізація навчання / Н.Ісак // Дивослово. – 1998. - №3. – С.45-49.
3. НУШ: Порадник для вчителя. URL: https://nus.org.ua/wp-content/uploads/2017/11/NUSH-poradnyk-dlya-vchytelya.pdf  (дата звернення: 12.03. 2021)
4. Сікорський П.І. Теорія і методика диференційованого навчання / П.І. Сікорський. Львів: Сполом, 2000. 421с.
5. Теорія і практика формування мовної особистості в умовах сучасних технологій навчання і виховання в загальноосвітніх навчальних закладах та вищій школі : збірник науково-методичних статей кафедри ЗМПН КПІ / за заг. ред. О. А. Павлик. – Кривий Ріг : КДПУ, 2011. – Виш.4. – 223с.    
6. Ткаченко Л. Впровадження принципу індивідуалізації в навчально- виховний процес початкової школи / Л. Ткаченко // Початкова школа. – 2003. – № 11. – С. 13–15.
7. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 528с. (Альма-матер).