16 червня о 18:00Вебінар: Збереження здоров’я дітей з особливими освітніми потребами

Загальна характеристика основних на¬прямів розвитку поезії середини XIX ст. Нові грані романтичного поетичного світу у творчості «пізніх» романтиків .

Про матеріал

формувати ключові й предметні компе­тентності та компетенції шляхом виконання на­вчально-пізнавальних і практично зорієнтованих завдань відповідно до змістових ліній, зокрема оз­найомлювати учнів зі своєрідністю розвитку поезії середини XIX ст.; характеризувати основні шляхи та літературні напрями в поезії цього періоду; роз­вивати навички дослідницької діяльності, уміння робити доповідь на літературну тему, навички са­мостійної роботи, творчі здібності учнів; вихову­вати інтерес учнів до творчості поетів середини XIX ст., бажання розширювати свій інтелектуаль­ний світогляд.

Перегляд файлу

зар літ 10 клас урок 45

Тема. Загальна характеристика основних на­прямів розвитку поезії середини XIX ст. Нові грані романтичного поетичного світу у твор­чості «пізніх» романтиків (Ш. Бодлера, В. Вітмена, Ф. Тютчева). Принципи «чистого мисте­цтва» в поезії (група «Парнас», творчість А. Фета)

Мета: формувати ключові й предметні компе­тентності та компетенції шляхом виконання на­вчально-пізнавальних і практично зорієнтованих завдань відповідно до змістових ліній, зокрема оз­найомлювати учнів зі своєрідністю розвитку поезії середини XIX ст.; характеризувати основні шляхи та літературні напрями в поезії цього періоду; роз­вивати навички дослідницької діяльності, уміння робити доповідь на літературну тему, навички са­мостійної роботи, творчі здібності учнів; вихову­вати інтерес учнів до творчості поетів середини XIX ст., бажання розширювати свій інтелектуаль­ний світогляд.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань, умінь є і навичок.

  1. Організаційний етап
  2. Мотивація навчальної діяльності

Від романтизму до символізму

Слово вчителя. Романтичний напрям, що виник під знаком Великої французької революції в 1789 р., розвинувся в першій третині XIX ст. Основою роман­тичного напряму стала поезія. Поети-романтики зо­середжувалися на безодні Всесвіту, намагалися за­глибитися в діалектику людської душі й відкрити там небачений і таємний світ людського духу. У своєму прагненні обійняти неосяжне вони надзвичайно роз­ширили «обрії» бачення світу у його просторових, ча­сових та історичних вимірах. Такою є поезія Адама Міцкевича, Шандора Петефі, Джорджа Байрона, Ген­ріха Гейне та ін. Із 30-х років XIX ст. у Франції (згодом і в Європі) розвивається новий ідейно-художній на­прям — реалізм. Але реалізм найбільше розвинувся у прозі. Поезія спрямована до символізму.

  1. Повідомлення теми й мети уроку
  2. Опрацювання навчального матеріалу

 Слово вчителя

У середині XIX ст, у поезії наявна романтична тематика та образність, але відбувається повільна еволюція в засвоєнні якісно іншого ідеалу — сим­волістського.

 Романтики критикувати слово за його нездат­ність «визначати» найголовніше (мотив мовчання в поезії Ф. Тютчева). їх «дратували» традиційні ме­тоди віршування, яким вони протиставляли ідеал розкутого пророчого мовлення (поезія В. Вітмена). Поети-романтики відшукували «обхідні стежки» до смислу, основною з яких була музика (її роль як най­вищого мистецтва обстоювали А. Фет Бодлер). У їхній поезії утвердилася ідея природи як храму ма­гічних символів (Ф. Тютчев, А. Фет, Ш. Бодлер). Від­криті ними були і принципи кольоропису та сине­стезії (Ш. Бодлер).

C:\Users\UKSM\AppData\Local\Temp\FineReader12.00\media\image3.png

C:\Users\UKSM\AppData\Local\Temp\FineReader12.00\media\image2.png

 

 

  1. Літературознавчий коментар учителя Основні принципи трансценденталізму:
  • критика капіталізму, невизнання культу збагачення;
  •   самозаглиблення та «довіра до себе»;
  •   невизнання офіційної віри задля «природне
  • фізична праця й добровільна бідність;

• любов до Батьківщини;

Складання опорної схеми «Прапор трансценденталізму» (таблиця)

C:\Users\UKSM\AppData\Local\Temp\FineReader12.00\media\image4.png

 

 

 

 

Особливості російської поезії середини XIX ст.

Друга половина XIX ст. — це особливий період у розвитку літератури, зокрема російської.

Російська поезія XIX ст.- — це яскрава сторінка в культурі. У своєму розвитку вона розвивалася у три етапи. Що відбувається в російській поезії 50— бо-х років XIX ст.?

Розібратися в цьому нам допомо­жуть опорно-логічні схеми.

Складання опорно-логічної схеми

C:\Users\UKSM\AppData\Local\Temp\FineReader12.00\media\image2.png

 

 

 

C:\Users\UKSM\AppData\Local\Temp\FineReader12.00\media\image3.png

 

 

 

Учитель. У російській поезії середини XIX ст. виокремлюють два напрями (літературні школи,

або літературні угруповання).Літературна школа (угруповання) — це об'єднання пись­менників на основі ідейно-ес­тетичних поглядів і творчих принципів, які реалізуються в їхній художній практиці.

. Повідомлення підготовленого учня.

(У процесі розповіді учні складають тези.)

Поетична група «Парнас»

Поетична група «Парнас» залишила помітний слід у літературі. Письменники цих школи надали ліричним творам довершеної витонченості й вишуканості, поставивши в центр своєї поетики красу.

Як відомо, згідно з уявленнями давніх греків, на горі Парнас жили музи та бог поезії, сонця і музики Аполлон. Саме тут бере початок священне Кастильське джерело — поетичне натхнення. У переносному значенні Парнас — символ мистецтва взагалі й поезії зокрема.

У французькій поезії 50-70-х років XIX ст. ця назва отримала друге життя. Парнасцями стали називати поетів, які своїм завданням вважали створення «чистої поезії» й основну увагу приділяли ідеальній поетичні формі.

У групу за різних причин входили і колишній романтик Т. Готьє, і майбутні символісти П. Верлен і С. Малларме, які невдовзі знайшли свій шлях у літературі, і власне парнасці — поети Ш.-Л. де Ліль, Ж.-М. де Ередіа, Т. де Банвіль, котрі сповідували єдині світоглядні та естетичні принципи. Наставником парнаської школи вважається Теофіль Готьє, а її очолювачем — Шарль-Леконт де Ліль.

Поетів парнаської групи об’єднувала передусім ідея «чистого мистецтва». В їхній творчості виявилося небажання впливати на натовп, прославляти його. Як і романтики, вони не сприймали утилітаризації епохи, прагнули відірватися від проблем сучасності, переносили дію своїх творів у далеке минуле або екзотичні країни. Але, на відміну від романтиків, котрі пропагували сповідальність, суб’єктивність, парнасці намагалися уникнути їх, заховати своє авторське «я». Головний акцент вони перенесли на описовість, пластичне, картинне.

Характерними рисами творчості парнасців стали:

— точність і вивіреність поетики замість натхненної недбалості романтиків;

— дбайливе ставлення до обробки вірша й увага до речі в її чуттєвих проявах;

— любов до «романтичного пейзажу» змінилася любов’ю до «штучної природи»;

— живе в їх поезії часто порівнювалося з неживим, матерія з матеріалом (нагота жінки — мармур, листя — мідь, небо — блакитна емаль тощо);

— на відміну від романтиків, що зображали світ у його динаміці, парнасці прагнули зупинити мить, надати їй закінченості і величі;

— головним прийомом парнасців став розгорнутий опис, створення «словесної картини»;

— холодний ідеал краси незабаром почав сприйматися як жорстокий і недосяжний.

Прихильники «сучасного Парнасу», на відміну від романтиків, надають перевагу поетові-майстру. Інакше вони ставилися і до природи. Якщо у романтиків вона жива, одухотворена, то у парнасців — байдужа до людських страждань. Інколи естетизація жахливого або потворного, кристалічна холодність віршів відштовхували читачів від їхніх творів, але попри все вони назавжди залишилися в історії світової літератури. Твори парнасців стали значним явищем у розвитку поетичного мистецтва завдяки високій культурі мислення творців, майстерному володінню технікою вірша, прагненню відкрити нові шляхи в літературі.

В Україні творчість парнасців цікавила багатьох поетів: П. Грабовського, В. Щурата, М. Терещенка, І. Світличного, Д. Павличка та ін. Вони й були перекладачами цих творів. Особливу близькість до цієї групи відчували неокласики, зокрема Микола Зеров. Традиції парнасців відчуваються і в творчості відомих українських поетів М. Рильського, М. Драй-Хмари, П. Филиповича, О. Бургарда, яких разом із М. Зеровим називали «п’ятеро з Парнасу».

Творчість поетів парнаської школи, за словами М. Зерова, «стала ще однією сходинкою на верхогір’я заповітної гори Парнас».

 

Слово вчителя.

У російській поезії XIX століття поширеними були дві течії: соціально спрямована і «чисте мистецтво». Представником першої був Микола Некрасов.

На російському поетичному олімпі йому належить особливе місце. «Він насправді був людиною високого благородства душі та людиною великого розуму...»,— згадував про Некрасова М. Г. Чернишевський, російський прогресивний письменник і критик, сучасник поета. М. Некрасова вважають «співцем страждань народних». І це дійсно так, оскільки головним героєм творів митця стали прості люди, життя яких заслуговує на співчуття.

 ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

1.   Інтерактивний прийом "Мікрофон"

 

- сьогодні я дізнався( дізналася)

- мені особливо запамяталося

- поезія потрібна для того , щоб

 

Домашнє завдання

1. Прочитати в підручник статтю про життя і творчість Миколи Некрасова.

2. учням - "літературознавцям" підготувати повідомлення про письменника (індивідуальне завданн


 

 

 

 

docx
Додано
27 лютого 2018
Переглядів
1240
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку