Загальношкільна лінійка "Державна символіка України"

Загальношкільна лінійка «Історія української державної символіки»

Вчитель: Доброго дня, шановні учні та вчителі! Я рада вітати Вас на першій у цьому навчальному році загальношкільній лінійці, яка присвячена історії українській державній символіці.

Державна символіка - це невід`ємна частина нас, нашої Батьківщини та України в цілому. І тому це питання є надзвичайно потрібним та важливим на сьогодні.

Державна символіка - офіційні емблеми держави, що зображуються на печатках, бланках державних органів, грошових купюрах та встановлюються конституцією держави.

Україна як суверенна й незалежна держава має власні національні державні символи.

Відповідно до Конституції України державними символами України є Державний герб України, Державний прапор України і Державний гімн України.

Послухайте ж, будь ласка, як створювалися ці державні символи.

Учень 1: Я розповім вам про виникнення державного гербу та тризубу України.

Тризуб - історичний символ Української Державності, княжий Знак середньовічних Київських князів. 
Одностайної думки щодо значення тризуба вчені не мають. Подібні зображення відомі в Індії та інших країнах світу. Існує близько 40 версій, які пояснюють походження тризуба. Він вважається символом влади, християнською церковною емблемою, орнаментом, символічною квіткою, схематичним малюнком лука із стрілою, символом блискавки, символом влади над трьома світами, емблемою якоря, зображенням рибальського знаряддя, уособленням трьох природних стихій - повітря, води і землі; існує версія, що це зображення падаючого, атакуючого сокола. 

З розповсюдженням християнства герб набрав додаткового сенсу Святої Трійці.

Учень 2: Я розповім Вам про Державний прапор України.
Державний Прапор України - стяг із синьої і жовтої смуг.
Найбільш поширене його трактування - блакитне Українське небо над ланами золотої пшениці.

Прапори держав й народів відомі нам з античних часів. Древні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичництва і після запровадження християнства вони всі освячувались образом животворного Христа, що було перейнято від греків.

Слов'яни обожнювали свої знамена. Прапороносцями назначали визначних богатирів, які мали обов'язок постійно тримати прапор над полем бою.  
Найдавніші прапорні полотнища Київської держави були трикутно-клиновидної форми. У 13-14 ст. з'являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Найвживанішим кольором був червоний. Вживали також білий, блакитний кольори, рідше - жовтий. Починають існувати також колірні сполучення.

Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Учень 3: Після нашестя татарских орд ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами.

З 18 століття полкові козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих. 
На початку 20 ст. У Галичині з'явився жовто-блакитний прапор, який прийняли Українські січові стрільці.  Прапор вивішували на всіляких народних зборах з нагоди відзначення національних свят. У березні 1918 р. Центральна рада затвердила жовто-блакитний прапор, як символ українського народу, Української Республіки. Ініціатором був Михайло Грушевський. Після перевороту, вчиненого гетьманом Павло Скоропадським, прапор з блакитно-жовтого був змінений на синьо-жовтий і таким уже й залишився. 
У липні 1990 р. у Києві синьо-жовтий прапор було висвячено в Соборі св. Софії і урочисто піднято біля будинку міськради. Після проголошення незалежності України Верховна Рада прийняла 28 січня 1992 року постанову про прийняття національного прапора державним прапором України. 

23 серпня в Україні щорічно відзначають День державного прапора.

Учень 4: Історія державного Гімну України дуже багата та цікава, вона є живою історією, яка продовжується і сьогодні.

Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну виконували бойові заклики та пісні. З тих часів поширюються й пісні релігійного змісту.

У період козацької історії на перший план виходять пісні, – гімни що прославляють козаків. Наприклад “Пісня про Байду”.

Народним гімном, бойовим закликом до боротьби став вірш Т.Г. Шевченка “Заповіт”, покладений на музику Миколою Лисенком.

Першим українським гімном, який народився у революційному 1848 році й уособив прагнення українців до свободи, був твір Івана Гушалевича “Мир вам, браття”.

Глибокий відбиток на духовне життя народу наклав гімн “Вічний революціонер” Івана Франка, музика Миколи Лисенка, який поширився по Західній Україні і став похідним гімном-маршом.

Особлива увага і честь випала пісні-гімну “Ще не вмерла Україна” Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. 

Павло Платонович Чубинський – людина, яка боролась за розвиток вітчизняної науки і культури, український етнограф, вчений, поет. Народився 27 січня 1839 року поблизу містечка Бориспіль на Київщині, його родина походила з давнього роду козацької старшини.

У середовищі київської громади, до якої входив і Павло Чубинський, виник надто сміливий на ті часи задум створити високопатріотичний вірш, який би надихав українців на боротьбу за волю, став би національним гімном. Реалізувати цей задум випало Павлу Чубинському.

Учень 5: За вірш “Ще не вмерла Україна” в 1862 році Павла Чубинського було заслано на поселення до Архангельської губернії, де він перебував упродовж шести с половиною років. Було тоді йому 23 роки. Після указу про чергову заборону українського слова, Чубинського вдруге висиляють з України, на цей раз до Петербурга. Серце вченого не витримало ударів долі. Вже важко хворий, він виклопотав дозвіл переїхати до свого хутора. Розбитий паралічем, упродовж останніх років життя, Павло Платонович помер, не доживши одного дня до 45-річчя.

Пам’ять про Павла Платоновича увіковічено у назві села, де народився поет. Його перейменовано на Чубинське.

Твір Павла Платоновича потрапив у 1883 році у Львові до Михайла Михайловича Вербицького – талановитого композитора, одного з організаторів духовного і культурного життя в Західній Україні.

Пісня-гімн “Ще не вмерла Україна” вийшла за рамки української поезії, на початку 20 ст. її переклали кількома іноземними мовами.

Слова і музика пісні надихали і досі надихають борців за рідну Україну. Гімн “Ще не вмерла Україна” не залишав людей байдужими, хвилював їхні душі, зачіпав за живе.

З 17 вересня 1991 року Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну “Ще не вмерла Україна”, а 5 грудня 1991 року вона вперше прозвучала на засіданні Верховної Ради України.

15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати.

Вчитель: Отже, дорогі діти, шанобливо відносьтеся до державних символів, будьте гордими за власну країну, тому що це є сходинкою в закладенні духовних основ державності. Відродження української національної символіки, сьогодні, є свідченням культурного і духовного відродження української нації. Дякую за увагу!