Захід "Бути Українцем. Бути народом"

Про матеріал
Розробка виховного заходу для учнів 10-11 кл. на тему: "Бути Українцем. Бути народом"
Перегляд файлу

 

 

 

 

 

Методична розробка

виховного заходу

«Бути Українцем. Бути народом…»

іван низовий

 

 

 

 

 

 

 

 

                       Підготувала:

Мовмига Юлія Миколаївна,

учителька Сєвєродонецької гуманітарно-

естетичної гімназії

 

 

 

2019


     Методична розробка виховного заходу «Бути Українцем. Бути народом…» містить:

  1. Анотація                                                                                                   3
  2. Розробка виховного заходу

«Бути Українцем. Бути народом…»                                                           4

3. Література                                                                                                14

4. Додатки                                                                                                    16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Виховний захід

«Бути Українцем. Бути народом…»

 

Мовмига Юлія Миколаївна, учителька української мови та літератури, Сєвєродонецька гуманітарно-естетична гімназія Сєвєродонецької міської ради Луганської області

Анотація

     Найкращі мислителі всіх часів і народів закликали до вирішення багатьох суспільних проблем шляхом виховання, бо лише воно є тією силою, що безкровно змінює людей. Наш народ вижив і зміцнів завдяки вихованню, завдяки тому, що вистражданий попередніми поколіннями досвід наслідувався, використовувався й примножувався нащадками.

     Без української душі ми ніхто, у кращому разі – населення без роду й племені, що займає відведену територію. А державу розбудовують не мешканці, а громадяни.

     Виховний захід «Бути Українцем. Бути народом…» дасть можливість поглибити знання учнів про життєвий та творчий шлях Івана Даниловича Низового, громадянина-патріота, неперевершену особистість, «лицаря українського Слова», змусить старшокласників замислитися над життям, над усвідомленням того, хто вони є, діти чиїх батьків, бо без коріння людина, як і дерево, є мертвою.

     Практична значимість заходу полягає в тому, що матеріали можуть бути використані для роботи з різними групами: від школярів до студентів. Зміст може змінюватися, включатися в заходи різних форм: квести, круглі столи, уроки пам'яті, уроки-спогади, уроки літератури рідного краю, тематичні класні години, виховні години.

 

 

 


Клас: 10-11 кл.

Тема заходу: «Бути Українцем. Бути народом…»

Девіз:                                  Доки в лоні земнім не засохне коріння,

                                                Не пощезне вкраїнський наш цвіт!

Мета заходу: поглибити знання учнів про життєвий та творчий шлях Івана Даниловича Низового, формувати інтерес до історії рідного краю, учити пишатися своїм народом, відчувати себе його часткою; формувати активну громадянську позицію учнів і почуття патріотизму; через мистецтво слова пробуджувати національну свідомість.

Форма проведення: літературно-музична композиція.

Завдання: готувати широко освічених, високоморальних людей, що наділені не тільки знаннями, але й духовними рисами; формувати особистість, якій притаманні демократична громадянська культура.

Підготовка до навчально-виховної діяльності: ознайомитись із поезією Івана Низового, вивчити вірші напам’ять, дібрати відеоматеріали за творчістю поета-краянина.

Обладнання: рушники, виставка книжок поета, світлини, мультимедійний проектор, відеозаписи.

Запрошені: адміністрація, батьки, представники громадських організацій міста.

Крилаті вислови та цитати:

Лиш боротись — значить жить! Іван Франко

Найголовнішого очима не побачиш. Антуан де Сент-Екзюпері

Всього ще буде. Та чисте збережіть ім’я: Ми – люди! Люди! А вам, раби, кажу – Раби! Вас мало били. Люблю Вітчизну я. Якби ми всі любили! Іван Світличний

Той, хто по-справжньому любить свою Батьківщину, з усякого погляду справжня людина. Василь Сухомлинський

 

 


Хід заходу

 

І скаже хтось:

«Він в Україну вірив,

Не зраджував ні їй, ані собі»…

                              Іван Низовий

 

Ведуча: Є письменники-блискавки, письменники-струмочки, письменники-джерела, письменники-океани, а бувають письменники, у яких навіть у самих прізвищах закладена своєрідна поетична промовистість: Микола Вінграновський, Володимир Яворівський, Іван Світличний... І серед них – Іван Низовий.

     Звучить Козацька лірична пісня. Під супровід пісні учень читає напам’ять вірш.

Учень:

Я - Низовий!
І цим я все сказав.
Стою внизу,
В низах свого народу.
З козацького,
Із низового роду
Я викотивсь -
Кровинка і сльоза!

 

Ведучий: Народився Іван Данилович Низовий 3 січня 1942 р. на хуторі Рудка поблизу с. Марківки на Сумщині. Часи були лихі, тривала війна, село окупували гітлерівці. Хату знищила німецька бомба, і родина – бабуся, мама й сестричка Люда – знайшла притулок у холодному сирому льосі. Там і народився зимової крижаної ночі майбутній поет. І від самих, можна сказати, перших днів свого життя йому довелося зазнати недитячих випробувань.

Ведуча: Після шостого класу шкільне навчання Іванові довелося залишити. І для 14-річного підлітка розпочалися суворі життєві «університети». Він працював у колгоспі, де «пас корів, вивозив перегній на засніжені поля, весною був причіплювачем на тракторі, улітку скиртував солому й возив намолочене збіжжя до елеватора…». Доточивши собі чотири роки, поїхав на будівництво шахт у Донбасі, сплавляв ліс по Онезі, споруджував електростанції поблизу Караганди й у Змієві біля Харкова, час від часу повертаючись із своїх мандрів у рідні краї. Згодом він назавжди залишить їх, тільки інколи навідуючись сюди, щоб відпочити душею, відновити сили, привести до ладу думки.

     Тема так званої «малої» батьківщини пройде через усю його творчість:

Учень:

РІДНЕ СЕЛО

Чимало сіл, що сповнені замани

для спраглої на роздуми душі,

та кращого, ніж Марківка, немає, -

шумить собі й шумує в комиші

у вербно-вільховому Верхосуллі...

Лівоберіж біжить Роменський шлях,

а справа - Конотопський,

тож, по суті,

село лежить у двох біополях,

між двох рівновеликих паралелей

довколишнього світу...

В цім краю

знаходжу рівновагу я,

заледве

відчувши,

що над вічністю стою,

над річечкою долі свого роду,

безладдям віку знищеного вщент,

з криниці п'ю живу і мертву воду

і болем переповнююся вщерть.

А з болем жити легше, ніж без болю, -

принаймні, відчуваєш, що живеш,

що ходиш по землі - шукаєш волю

душі між роздоріж і узбереж.

 

Ведучий: Іван Данилович згадував: «Я обіймаю серцем свою рідну землю українську, подаровану мені давніми козацькими родами – Великородами (по матері) і Низовими (по батькові). У кого ще є такий родовід: мати – з куркулів, батько – з голодранців-більшовиків?! Хто ще, як і я, може сказати про себе, що він любить усе людство, і при цьому лишається націоналістом-патріотом?! Хто, зрештою, може, з’ївши вранці пісну юшку.., видихнути з глибин душі: я – щасливий?!».

     Звучить відеозапис пісні «Роду наш красний…» у виконанні Н. Матвієнко

Ведуча: Іван Низовий – людина двох тисячоліть. Він сповна спізнав лихоліття війни, окупації, голоду 1947 р. і всіляких перебудов: пори «кукурудзяного» генія, пори брежнєвських «холодних» часів і дисидентства Його твори – частина його життя, його душі, його погляду сучасної людини, патріота, часом нестерпно болючі, часом відверто пронизливі, філософські, добрі й людяні, сповнені любові до України, до своєї батьківщині, до людей.

Ведучий: Період з 1961 до 1966 р. р., який сам поет називав «закарпатсько-галицьким», відіграв вирішальну роль у його національному самовизначенні, усвідомленні себе українцем, особисто причетним до великої історії славного козацтва, часточкою волелюбної та нескореної української душі.

Учениця:

Народ наш є!
До крайнощів здрібнілий,
Розсіяний по світу, –
Все ж він є,
Ніякий ураган осатанілий
Дорешти не донищить, не доб’є
Дубовий гай,
Окрасу калинову
Не обезкровить натиском завій,
Майово, щедровесно
Знов і знову
Шумуй і розквітай, народе мій!
Народ наш є!
Він буде й перебуде
Всі крайнощі,
Всі кривди вікові
У житі життєдайному –
По груди,
По хрестовини цвинтарні –
В траві.

 

Ведуча: Від травня 1966 р. починається найтриваліший – «луганський» – період біографії поета. Спочатку він переїздить до Новоайдарського району, де на той час мешкали його бабуся Уляна й сестра Людмила. Починає працювати в районній газеті, та за кілька місяців отримує запрошення на роботу до редакції новоствореної луганської обласної молодіжної газети «Молодогвардієць». І відтоді життя його назавжди пов’язується з Луганськом:

Учень:

Затуманились терикони,

Геть відхлинула ковила,

І розлука ота

Гіркою,

Як ніколи,

Мені була.

Повернуся – не повернуся?..

А думками лечу туди,

Де мигтять у невтомнім русі

Антрацитові поїзди.

За тополями,

За полями,

За Дінцем,

Що сяйнув і згас, –

Закурличений журавлями,

Даленіє мій край – Донбас.

Мимо котиться котиполе…

Тепловоза журний гудок…

 

Жовте листя з нелюдським болем

Відривається від гілок.

 

Ведучий: Справжньою подією в громадсько-культурному житті Луганщини років «перебудови» стала стаття «Бути – народом». У ній виплеснулася тривога за долю української мови й загалом національної культури та моральності. «Бездуховність почалася з відмови від рідної мови, зазначав Іван Низовий, – зі зневаги до рідної культури і повного незнання історичного минулого рідного народу. Слова «національна» і «націоналізм» стали найстрашнішими словами на Україні. Натомість прийшли слова «інтернаціональний», «інтернаціоналізм». Вони так часто повторювалися, так часто відмінялися й перевідмінялися, що, зрештою, втратили своє святе значення. Дійшло до космополітизму: ми любимо тільки чуже, закордонне, а своє – погане, недолуге, «хуторянське», неповноцінне...».

Учениця:

Ми такі ж автохтонні,

Як і верби оці,

Що шумлять на осонні

На Лугані й Дінці.

 

Упосліджені, знаю, –

Пригнітила «орда»,

Але іншого краю

Нам Всевишній не дав.

 

Тож за кожну травину

Нам триматися слід,

Щоб перетину-впину

Наш не знав родовід.

 

Щоб відчули «ординці»

Й промосковські «дяки»:

Тут живуть українці!

Інші всі – приймаки.

 

Ведуча: Іван Данилович увесь час на передньому краї боротьби за здобуття й утвердження української національної державності. У 1992—1998 р. р. очолював Луганську обласну організацію Спілки письменників України. Саме тоді вийшла низка його поетичних книг патріотичної тематики, а як керівник спілчанської організації, він багато зробив для творчої молоді Луганщини, активно працюючи з авторами-початківцями, найталановитіших із них прийняв до Спілки (серед них — відомі тепер літератори Олена Дурова, Надія Кошель, Станіслав Лосєв, Олекса Півень). Саме в цей період Іван Низовий був натхненником створення при обласній письменницькій організації молодіжної літературної студії імені Микити Чернявського, яка стала справжньою творчою школою, майстернею та лабораторією для багатьох юних авторів — і майбутніх спілчан, і аматорів.

Ведучий: Ще один сплеск надії викликали в поета події Майдану 2004 – 2005 р. р. Адже свій вибір громадянина письменник ще замолоду зробив раз і назавжди — за будь-яких обставин бути Українцем. Бути народом…
Учень:

Я втратив усе, крім віри,

Й надія моя – жива,

Дарма, що недобрим звіром

Порикує ще «братва»,

В якої музейні ярма

Ще й досі, гляди, в ціні...

Нікому вовік не дам я

Приміряти їх мені!

Лупаю надсилу брилу,

Звільняюся від кайдан,

Й мене підпирає з тилу

Опора надії – Майдан.

 

Ще трохи пожити б,

Доки

Народ мій не переміг,

Допоки брудні потоки

З розмитих дощем доріг

Не схлинули в прірву часу!

А поки що в піку злу

В найглибшій норі Донбасу

Лупаю свою скалу.

 

Ведуча: Любов до України, розуміння її трагічної історії, уболівання за її майбутнє — визначальні мотиви поетової лірики:

     Виходять 4 учнів, становляться півколом:

Учень:

Ми кров чужу дарма не проливали,

Не їли хліба із чужих полів,

Свій край від азіатської навали,

Від цісарів, царів і королів

Ми боронили.

 

Учениця:

Вчімося ж любити

Незганьблену історію свою,

Яку в нас підло вкрали московити,

Не здатні нас осилити в бою.

 

Учень:

Пожовклі та нетлінні наші кості

Розкидала недоля по світах,

А в нашому краю

Незвані гості,

Зложивши кості, перетліли в прах.

 

Учениця:

Все прахом стане, що на нас повстане

Оружно – наш чорнозем збагатить.

Наш гордий злет,

Відродження останнє

Не зупинити й кров’ю не залить!

 

Ведучий: Іван Низовий багато часу приділяв просвітницькій роботі. Він охоче брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед школярами, студентами, робітничою та сільською молоддю, прагнув пробудити в душах людей жагу до національного відродження. Пропагував творчість Б. Грінченка,О. Олеся, В. Стуса, Л. Костенко… Узірцем скромності й людської гідності, за словами Івана Даниловича, для нього були митці: Олесь Гончар, Борис Олійник, Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Петро Скупець, Роман Іваничук, Іван Савич.

Ведуча: 2011 р. поет-краянин відійшов у вічність…

     Огляд відеосюжета «Я не прощаюсь».

     Нині з’явилися перші лауреати літературної премії кавалера просвітянської медалі «Будівничий України» луганця Івана Низового, заснованої Рівненською обласною організацією НСПУ. Ними стали: голова Рівненської обласної організації НСПУ Анна Лимич – за громадську роботу та редагування книги «Революція гідності. Війна», поетеса з Волині Світлана Костюк – за книгу «Траєкторія самоспалення», педагог з Луганщини Надія Кошель за книгу «Три пелюстки веснодня», письменниця Марина Брацило – посмертно, за книгу «Шовкова держава».

Ведучий: Побачив світ солідний том «Вибраного» І. Д. Низового. Поезії автора актуальні серед бійців Збройних Сил України, його патріотичні заклики та глибоко філософські вірші лунають там із уст членів волонтерського агітаційно-пропагандистського та культурно-мистецького просвітянського гурту «Артмайдан».

Учитель: Українці - народ героїв і народ-герой. Саме з народу України вийшли митці, які зробили великий вклад у розвиток літератури Луганщини й усього Донбасу, які прославили наш край, і якими ми мусимо пишатися.  

     Сьогоднішній захід був присвячений Івану Даниловичу Низовому, знаному українському майстру красного письменства, борцю слова, «Будівничому України»…

     Саме в наш час, як і сотні років тому, вирішується доля України. І саме від вас, молоде покоління, залежить, чи бути Україні вільною й демократичною європейською державою, чи «окраїною» чиєїсь країни.

     Завершуючи наш захід, хочу звернутися до поетичних рядків Олександра Олеха
                              У пам'яті людській є імена

                                                                                                        Івану Низовому 

У пам'яті людській є імена,
Чиї карби у часі не тьмяніють:
Нехай Івана з нами вже нема,
Його вірші від того не міліють.


Із відео, зі спогадів і книг
Зринає голос тепло і душевно,
Насамперед до рідних і до тих,
Хто правду зберігає в серці ревно.

Любив цей світ, далеко не святий,
І так писав, неначе словом дихав.
Душею щирий, духом молодий,
Він до єднання Україну кликав.

Земну печаль оманливих років
І світлу втіху праведної днини
Вливав пером у ручаї віршів,
І ті впадали в океан людини.

Безмірно вірив, що лихе мине
І каменем наріжним ще постане
Не блуд грошей, а чисте низове,
Де Божий дар – життя багатогранне.

Народний дух майбутніх поколінь
Поета Низового не забуде,
Бо не міняв високе він на тлінь
І завжди знав, що «… як напишеш, так уже і буде».


Література

  1. Жайвори над Луганщиною: Літературні портрети членів Луганської обласної організації Національної спілки письменників України. Частина І. – Луганськ: Світлиця, 2004. – 352 с.
  2. Каленюк Сергій Петрович. Сєверодонецьк літературний: Літературознавчі розвідки. – Сєверодонецьк: 2006. – 106 с.
  3. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ippo.kubg.edu.ua archives/6436
  4. Концепція (проект) розвитку освіти України на період 2015–2025 р.р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mon.gov.ua /ua/pr-viddil/1312/.../1414672797/

5.     Літературне життя Луганщини. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sed.lg.ua/media/Kalenjuk/part2

6.     Лугарі: Публіцистика, вірші. – Луганськ, Світлиця, 1998. – 224 с.

  1. Ми віримо в майбутнє твоє, Україно! (сценарії виховних заходів національного спрямування). — Х. : Вид. группа «Основа», 2014.
  2. Назвали перших лауреатів Всеукраїнської літературної премії імені Івана Низового [Електронний ресурс] // Рівне вечірнє: сайт. – Режим доступу: http://rivnepost.rv.ua/lenta_msgshow.php?id=65285. - Заголовок з екрану. – Дата звернення: 15. 01.2019.
  3. Національна доктрина розвитку освіти. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iitzo.gov.ua /.../proekt_rozvitku_osviti_20...‎
  4. Низовий І. Пракорінь. – Кремінна: Вихід, 1993
  5. Пшеничний М. Імені Івана Низового: Премія ще раз об`єднала Україну! / М. Пшеничний. – Слово Просвіти. – 2016. – 26 – 27 січня. – С. 3.
  6. Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.president.gov.ua/documents/5802015-19494

ДОДАТКИ

ВІДГУКИ ПОБРАТИМІВ

Григорій Половинко

«…справжня поезія – це завжди велике потрясіння, глибоке здивування, що перехоплює подих, це ніби могутнім вітром навстіж розчинені дверів інший, ніби тобі й знайомий, але вже по-новому осяяний поетовим словом світ!..».

Леся Болонська

«Талановитий, чесний, неперевершений Іван Данилович Низовий, успадкувавши самобутній національний світогляд, завжди переймався долею України».

Надія Кошель

«Багатий світ поезії І. Д. Низового залишає майбутньому поколінню літературну спадщину, яку необхідно донести до свідомості молоді. Іван Данилович є і залишається лицарем українського Слова в широкому розумінні…».

Олександр Вертіль

«Поет  Іван Низовий напрочуд ліричний, прозорий, чистий. Його рядки міцно збиті, слова стоять щільно й надійно. Важко вихоплювати якісь цитати, бо втрачається гармонія звукопису і думки. А вони тісно переплетені й разом створюють оте поетичне диво, ім’я якому Іван Низовий».

Олексій Неживий

«…книги Івана Низового будуть приходити до читачів, даруючи найдорожче – духовне національне багатство».

Олена Бондаренко

«… своїм неповторним голосом він додавав світові барв та обертонів, світла й повітря, самою своєю присутністю щомиті робив світ теплішим, чистішим, справнішим».

 


ІВАН НИЗОВИЙ

Я – ВОЄННА ДИТИНА

     Моє ставлення до війни – як і взагалі моє буття на стражденній землі з самісінького початку – викричане у моїх віршах та поемах: вони ж наскрізь антивоєнні! А сама Перемога –моя перемога – то й справді радісний усміх крізь сльози печалі, то квітка безсмертника на тугій толоці між червнем і травнем. Я мовчки оплакую втрати свої незчисленні над неіснуючими надгробками батька й матері і густою барвою крові-сльози пишу свою вічну синівську поему: «Я живу за себе й за вас, радію життю потрійно й відповідаю за все, що на світі коїться, потрійною спокутою!.. Ненавиджу війну – люблю життя. Про це – уся моя поетична творчість».

1

 

doc
Додано
19 серпня
Переглядів
77
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку