Захід з зарубіжної літератури, 7 клас

 

 

 

Зарубіжна література

 

 

 

«Зарубіжна література», програма для загальноосвітніх навчальних  закладів – К.: «Освіта» , 2013 (зі змінами 2017)

 

 

Автор: Ніколаєнко Ніна Миколаївна,

вчитель-методист зарубіжної

літератури та російської мови

Броварської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1

Київської області

 

 

 

2018

Методична розробка заходу

7 клас

 Житній хліб - то  батьківщина,

Хліб на столі - багата родина!

 

 

Мета: Познайомити з історією вирощування хліба, з народними традиціями, пов’язаними з хлібом. Виховувати шанобливе ставлення до хліба, повагу до праці хлібороба. 

План заходу

1. Хліб – символ святості, радості, щастя, здоров’я та багатства.
2. Історія походження хліба.
3. Шана хліба в Україні.
4. Інтерв’ю з майстром випікання хліба.
5. Вірші, притчі, пісні та загадки про хліб.

 

Обладнання: український дідух (сніп колосків), рушники, коровай; мультимедійні засоби – відео (уривок з передачі Ольги Сумської «Хай буде усе кольорово» (2016); виставка хлібних виробів.

 

 

Хід проведення

          Ведучий: Золотими хлібами дзвенить українська земля.

Молодими садами квітує широке роздолля.

Я стою на кургані, милуюсь красою здаля

І співає моя хліборобська окрилена доля.

Споконвіку цю землю батьки і діди берегли.

Рятували її від негоди та злого заброди.

Білу хату, червону калину, луги-береги

Все у спадок мені заповідано з роду до роду.

І зелені вітрила оцих величавих тополь,

І джерельні криниці – такі вони рідні, до болю!

Є у світі багато високих покликань і доль,

А мені дорога  хліборобська окрилена доля.

Щедро ниву засію, зберу життєдайні плоди

Для нового врожаю догляну зерно і машини

І братів запрошу на хліб-сіль, на гречані меди,

Я – господар землі, я – господар своєї країни. 

                                                                       І.Бердник

Ведуча: «Земля на зерняткові стоїть...» - так говорять у народі, бо саме на колосках, звичайних і водночас дивовижних, з віку у вік трималася людська доля. Сотні, тисячі слів у нашій мові, але першими за важливістю є Україна, народ, праця, хліб. Хто не знає, що таке праця і хліб, той перестає бути сином свого народу. Сьогодні ми й поговоримо про хліб. Коли і як з’явився він на цій землі? Як люди навчилися вирощувати це диво?

Ведучий: Легенда розповідає, що колись у Стародавній Греції сину царя Елівсіна юному Триптолему богиня родючості Деметра дала насіння пшениці і наказала висіяти його в зоране поле. Тоді він першим на землі тричі зорав поле і кинув у ріллю золоте зерно. Віддячила нива сторицею.

За велінням богині проїхав Триптолем на колісниці, запряженій крилатими кіньми, всі країни і навчив людей землеробству. З тих пір і з’явилися хлібороби.

Учень (читає вірш В.Симоненка «Перший»):

Першим був не Господь і не геній,
першим був - простий чоловік.
Він ходив по землі зеленій
і, між тим, хлібину спік.
І не зміг заробить монумента
цей наївний франк чи дуліб.
бо не зміг він знайти момента,
щоб узяти патент на хліб.
Постаріла вже мудрість Божа,
розтрощив її грізний час.
Хлібом геній живиться кожен,
щоби розум його не погас.
Та нехай над землею година
чи негода лютує й реве, —
вічна мудрість простої людини
в паляниці звичайній живе.

Ведуча: Хліб здавна вважався символом святості, символом радості, щастя, здоров’я та багатства.

Із хлібом зустрічали новонароджене дитя, з хлібом вітали й породіллю.  Пізніше з хлібом виряджали дитя «до Христа», а коли підросте, то з хлібом виряджали й до школи. З хлібом одружували молодих, хлібом благословляли батьки дітей до  шлюбу. З хлібом хоронили покійника, поклавши хлібину на труну.

Із хлібом – сіллю зустрічають дорогих гостей. З хлібом входять уперше  в  новий дім.

Ведучий: Повага до хліба склалася в народі давно. В урочисті або під час знаменних подій люди клали на почесне місце коровай. У давніх обрядових піснях хліб звеличували як основу добробуту селянина, виконавці обряду зичили господареві достатків, а з приходом Нового року бажали нового врожаю та хліба.

Учень (виконує пісню-засівку):

Житом, житом  із доло­ні

По долівці, по ослоні

Засіваю в вашій хаті —

Будьте дужі та багаті.

Щоб лежали на столі

Короваї чималі

І Млинці, і пампушки,

І із медом пиріжки.

Щоб збулося все нівроку –

З новим щастям! З Новим роком!

Сію, сію, посіваю,

Всім Вам радості бажаю!

 

Ведуча: На думку вчених, вперше людина почала збирати  й культивувати хлібні злаки понад 15 тисяч років тому. У кам’яному віці люди їли сирі зерна, лише пізніше вони навчалися розтирати їх між каменями і змішувати з водою. Очевидно, звідси й веде свій початок історія про перші млинові жорна, перше  борошно і перший хліб у вигляді рідкої каші. Археологи стверджують, що ту кашу і можна вважати прахлібом. З часом зерна почали обжарювати, а потім з’явився перший прісний хліб - коржі з густої зернової каші -тіста. Ці перші ячмінні коржі  й  знаменували  собою початок епохи хлібопечення. 

Учень (читає вірш):

Мій пращур брів із пралісу густого,

Як звір, голодний, бо не вполював,

Остання сила гаснула у нього,

І, падаючи між високих трав,

Хапавсь у порятунку за стеблину,

Здавалось, на самісінькім краю,

І ненароком у руці живинку

Відчув, затис, як знахідку свою…

Тоді, можливо, і з’явилось жито,

Коли мій пращур залишивсь живим,

Коли на сито пальців — перше сито –

Зерно просіяв і наситивсь ним…

                                            Б.Степанюк

Ведучий: Хліб із збродженого тіста з’явився пізніше. Його батьківщиною вважають Єгипет. Пекли його різної форми — круглий, довгастий, у вигляді пірамід і сфінксів, риб та різних фантастичних тварин. Процес  розпушування тіста був знайомий також грекам та римлянам.

Перший спогад про такий хліб відноситься до V століття до н.е. Уже до IXстоліття випікання хліба для наших предків було звичайною справою.
Про це свідчать літописи та археологічні знахідки.

Ведуча: Печений хліб був і в давні часи основним продуктом харчування українців. Деякі вчені не без підстав вважають, що саме предки-хлібороби сучасних українців — орії — винайшли колесо, віз, плуг, вони ж проклали першу борозну та спекли перший хліб. Особливе місце у давні часи відводилося хлібу «житньому». «Жито» означало як їжу взагалі, так і хліб зокрема. У свідомості нашого народу це слово асоціювалося із поняттям «жити», «життя». А ось поняття «хліб» з’явилося пізніше й означало спочатку «борошно», тобто те, з чого виготовляють хлібні вироби.

Учень (читає вірш):

А як рум’янець хлібу нагнітала

Селянська піч, від полум’я жарка,

Відбившися, зі споду пульсувала

Капустяна артерія листка,

І коровай, як сонце прохололе,

Займав почесне місце на столі,

А косарі виходили у поле

За хліб насущний кланятись землі.

Після роботи дітлахам окрайчик

Приносив батько —

Може, й справді так –

Передав отой гостинчик зайчик,

Пропахлий диво-казкою на смак…

Не тільки диво-казкою багаті,

І не єдиним хлібом живемо, 

А тільки чом, коли ні крихти в хаті,

Тривогою сурмиш, моя сурмо?

Тоді насправді світишся промінням,

Обрізуючи скибку дорогу,

І хліб стає не копійчаноцінним,

А золота самого на вагу!

                                                                         Б. Степанюк

Ведучий: Великою шаною хліба в Україні зумовлене те, що господарський
рік був тісно й ґрунтовно пов’язаний з усіма польовими роботами навколо
ниви, навколо хлібів. Перший посів озимих зернових, як відомо, проводять
восени до Семена, тобто до 14 вересня. Але найвідповідальніша посівна
припадає на весну. До весняної сівби готувались заздалегідь. Переглядали
зерно, лагодили реманент, кінську збрую. (пісня «Поле моє»)

Ведуча:  Перед тим як вирушити в поле, господар скроплював воза, плуга, борони та коней свяченою водою, одягав святкову сорочку, в якій ходив на останнє причастя, «щоб не було бур’янів у хлібі». Перед початком роботи розстеляв скатертину, викладав їство, ставив свічку і, наповнивши зерном коробок, до схід сонця читав «Отче наш» та сіяв.

Ведучий: Якось, розповідає легенда, засперечалися орач, сівач, пекар. Орач твердив, що хліб творить земля, сівач казав – сонце, пекар – вогонь.

«Ви забули про людину, - мовив мудрець, - хліб – творіння рук людських».

Учень (читає вірш):

ХЛІБ

Коли на стіл гарячий коровай

Кладе твоя матуся сива,

Ти не соромся, синку, запитай:

Чиї ж це руки виплекали диво?

 

Хто не доспав замріяних ночей

і знемагав у спекотну годину?

Тривожний час кому біля очей

Завчасно проснував старечу павутину?

 

Я б розповів тобі багато ще

Про землю в повоєнній тузі,

Як схудла, змучена дощем,

Водила жінка корівчину в плузі,

 

Як колихала росяні снопи,

Хотіла горе полю розказати,

Вдивлялася за обрій з-під руки,

Чи не поверне доля їй солдата?

 

У світлій праці щастя на землі

Встає для нас за ясним видноколом.

Цілую хліб гарячий на столі,

Що пахне сонцем, щедрістю і полем.

 

Ведуча: У віршах, оповіданнях, казках, і скрізь він названий «золотим». Хліб порівнюється із сонцем, і це — справедливо.

 

Осінь брала відра золоті,

Пшениці озимі поливала,

Потім сіла на людськім путі

І зернятка дітям роздавала.

Не прості зернятка — золоті.

         П. Воронько

У руки беру колосок золотий,

Він сповнений слави людської,

В нім дівчини чую я голос дзвінкий,

Новатора і ланкової.

                                   Б. Олійник

Хто зерно сіє золоте,

В землю палку, невтомну,

Той сам пшеницею зросте

На полі вселюдському.

                                  М. Рильський

 

Ведучий: Хлібороби ретельно стежили за дозріванням зерна. Найвивіренішим
способом було спробувати його на зуб: якщо зерно мало тугий прикус, то одразу приступали до жнивування.

Ведуча: Жнива для селянина — це все: достаток у господі, затишок у
родині, щаслива пісня і веселе свято. Увесь рік ждав він на те велике
свято. З острахом поглядав господар на небо, на хмари, спостерігав
напрям вітру. Адже одна нещаслива година — і може пропасти вся річна
праця.

Учень (читає вірш):

Я був у полі…

Визріли хліба.

Згинали над шляхами буйні гриви.

Степи стояли в сонячних шапках,

Чекали жнив пшеничні й житні ниви.

Яскрились обважнілі колоски,

Мов золота висока чиста проба.

Шуміли в них пісень живі рядки

Натхненого поета й хлібороба.

Я був у полі…

Тішивсь на токах

Багатим повнозерним урожаєм.

Він ратая з села й робітника

Порадує пахучим короваєм.

Пахучий хліб на нашому столі –

То виборені радощі родинні.

Пахучий хліб — то щедрий дар землі

За труд і розум доблесній людині.

Пахучий хліб —

Цілющий скарб життя,

Його неперевершено, владика.

Він — наша гордість, наше майбуття,

Він — наша творчість і мета велика.

                                                    Д. Луценко

Ведучий: Україна славиться на весь світ своїми диво-короваями. Кожне
село, кожний хутір має свої традиції та секрети випікання хліба. Має їх
і наше місто. Ми запросили  на свято місцевого технолога-пекаря, майстриню і героїню передачі «Хай буде усе кольорово!» (перегляд уривку фільму).

До слова  запрошуємо Щербак Наталію Валентинівну, нашу гостю. Вона розповість про те, що повинна знати майбутня господиня про хліб.

 

Ведуча: З поваги до хліба починається людина, адже ця свята повага до праці людської, до самої людини. Добрий хліб, кажуть. А ще в народі говорять так:

До хліба на полі придивляйся,

Хлібом на вишитому рушнику -  милуйся,

А якщо він на столі лежить – насолоджуйся його смаком.

                                                               (Виставка хлібних виробів, їх рецепти)

Учень (читає вірш):

Хліб священний  лежить на столі –

Запашний і рум’яний, високий.

Знають добре старі і малі,

Що то рук хліборобських неспокій.

Хліб священний  лежить на столі,

В нього запах жнив’яного літа.

Хай завжди буде хліб на столі

І, як сонце, сіяє на світом.

Ведуча: У наших предків хліб завжди символізував добробут, гостинність
господарів, сприяв продовженню роду. Шматочки чи крихти хліба не
викидали у відходи, а віддавали птиці, тваринам. Хліб, який упав, слід
було підняти, очистити, поцілувати і з’їсти, а при зберіганні хліб має
лежати у такому положенні, в якому саджали його в піч, — перевернутий
хліб вважався поганим знаком. Здавна вірячи у магічну силу хліба, його
прикріплювали до хомута або клали між дерев’яними держаками — це було
запорукою доброго врожаю.

Ведучий: До всіх, хто сидить у цьому залі, звертається поет Борис Олійник.

На захист хліба

Юначе мій, чиєїсь мами сину.

Зодягнений на джинсовий мотив, —

Я аж завмер, коли ти… півхлібини

«В дев’ятку» натреновано вгатив!

Солоним потом заливає спину…

Футбол, як бачиш, — не солодка гра!

Перепочинь, та поговорим, сину.

Бо є про що. І вже давно пора.

Я просто, не домішуючи меду,

Скажу: коли ти замахнувсь ривком

Ударить хліб, твоя весела кеда

Мені під серце влучила носком.

Ти вдарив так, що потемніло в оці.

І по державні крайні рубежі

У всіх, що пухли в сорок шостім році,

Від жаху похололо у душі.

І у батьків, які на полі ратнім

Ділили хліб, мов долю у бою,

Відкрилися старі солдатські рани

І заболіли в смерті на краю.

І в матерів, коли ти через луки

Котив хлібину, як футбольний м’яч,

Так застогнали, затужили руки,

Немов по них ти потоптавсь навскач.

Бо всі ми з хліба виростали, сину,

Із праці, себто — чуда із чудес, —

Яка нас охрестила на людину.

Піднявши з чотирьох до піднебес.

Нас кликав хліб на добре, чесне діло,

До братнього, трудящого коша.

Ми в нім шануємо не тільки тіло,

У нім — народна світиться душа.

І я тобі сказати чесно мушу:

Ти можеш лущить м’яч, немов горох,

Але коли вже замахнувсь на душу, —

Дивись, щоб не спіткнувсь… на чотирьох!

 

Учень (читає притчу):

Притча про хліб

Якось один чоловік знайшов велику грудку золота. У своєму господарстві
він, звичайно, не міг його застосувати і вирішив продати, але боявся
продешевити. І пішов чоловік до мудреця з проханням допомогти визначити
вартість золота. І сказав йому мудрець:

— Ти що-небудь сьогодні їв?

— Нічого не їв.

— А вчора?

— І вчора не їв.

— А позавчора?

— Позавчора їв.

— От коли ти поголодуєш три доби, своє золото віддаси за шматок хліба.

 

Ведучий: Уміймо цінувати не примарне, а справжнє наше багатство — хліб. Кожного разу, беручи в руки запашну скибку хліба, згадуймо його творців. Шануймо їхню працю!

Хліб — всьому голова!

Сл. В. Балачана, муз. М. Купріна.

На весняній зорі роси чисті і сині,

Сонця край золотий спраглу землю торка.

Батько став на поріг і напучує сина,

На лани виряджа перший раз юнака:

-Пам’ятай, мій синок, щирі й мудрі слова:

«Хліб — всьому голова, хліб — всьому голова».

Син за батьком долав хліборобську дорогу,

Та війна почалась, і затьмарився світ.

І пішов він в боях здобувать перемогу,

Несучи по землі той святий заповіт:

-Пам’ятай, мій синок, щирі й мудрі слова:

«Хліб — всьому голова, хліб — всьому голова».

Але сталась біда на землі незнайомій

У запеклім бою на солдатській путі.

Свою пайку віддав він солдату другому,

А в село написав у трикутнім листі:

-Пам’ятай, мій синок, щирі й мудрі слова:

«Хліб — всьому голова, хліб — всьому голова».

На весняній зорі роси чисті і сині,

В полі трактор гуде, лине пісня дзвінка.

Край порога стоїть син загиблого сина

Й ніжно так промовля до свого малюка:

-Пам’ятай, мій синок, щирі й мудрі слова:

«Хліб — всьому голова, хліб — всьому голова».

 

Під пісню учасники заходу виходять на сцену, в центрі – учень з короваєм!

 

Використана література

1.Шляхи формування читацької культури школяра в умовах творчого навчання зарубіжної  літератури. Методичні рекомендації (за матеріалами авторських курсів Дем’яненко О.О.) / Укл. і ред. О.О. Дем’яненко. – Біла Церква: КОІПОПК, 2008. – 80с.;

2.Скарбниця мудрості народної, Укл. Кирсанова В. – Харків; Рубікон 1997.

3.Яринко Л.О. Хлібові вклонімося, - Тернопіль; Навчальна книга – Богдан, 2002. – 63с.