Залежність успішного виступу команди з баскетболу та волейболу під керівництвом тренера на змаганнях

Залежність успішного виступу команди з баскетболу та волейболу під керівництвом  тренера на змаганнях

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сучасний рівень розвитку фізичної культури і спорту висуває все більш високі вимоги до діяльності вчителів фізичної культури і тренерів. Діяльність вчителя фізичної культури і тренера в психолого-педагогічному плані має як загальні риси, так і відмінності. Загальним є те, що обидві ці професії педагогічні; що основна їх спрямованість - виховання свідомої та активної людини з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил. Загальною є і необхідність володіння педагогічною майстерністю. Звідси вимоги до глибокого та всебічного знання теорії і методики фізичного виховання, теорії і методики конкретного виду спорту, основ спортивного тренування, основних питань суміжних наук; анатомії, фізіології, біохімії, психології, гігієни спортивної медицини; вимоги до уміння учити, виховувати управляти поведінкою учнів. Кожен педагог і тренер повинні глибоко знати педагогіку, бути широко освіченими людьми.

Відмінності в діяльності вчителя фізичної культури і тренера зв'язані, перш за все, з тим, що уроки фізичного культури   обов'язкові   для   всіх.   Звідси  одне   із  завдань педагога - прищепити кожному учневі повсякденну потребу в заняттях фізичними вправами. У тих, що проявили ж здібності до якого-небудь виду спорту необхідно сформувати стійкий інтерес до нього, привернути до занять в шкільній секції або в ДЮСШ, де проводиться вже спеціальний відбір здатних хлоп'ят (тут дуже важливо не створити у не прийнятих враження їх повної безперспективності).

Відмінності стосуються основних цілей діяльності педагога по фізичній культурі і тренера. Мета вчителя фізичної культури в школі, полягає в забезпеченні оздоровчого, освітнього, виховного ефекту. У ДЮСШ же тренер переслідує не тільки цю мету, але і вдосконалення тих, що займаються в певному виді спорту, підвищення їх кваліфікації, участь в змаганнях. Підготовка юних спортсменів до змагання, управління їх психічним станом перед змаганнями, станом в ході боротьби змагання і післязмагальним станом також здійснюється тренером.

Актуальність теми в тому, що в багатьох літературних джерелах недостатньо розглянуто питання успішного виступу команди від керівництва нею на змаганнях. Тому, переглянувши різні літературні джерела, дещо можна узагальнити цей фактор.

Структура діяльності вчителя фізичної культури і тренера включає наступні компоненти: проектувальний і конструктивний, організаторський, комунікативний, гностика.

Вчитель і тренер повинні передбачати і конструювати фізичний і духовний розвиток особи що займається, їх поведінку в учбових і змагальних ситуаціях. Необхідність цього пред'являє особливі вимоги до їх спостережливості, уяви, мислення.

Всі компоненти діяльності вчителя і тренера тісно взаємозв'язані. Вони удосконалюються у міру оволодіння педагогічною майстерністю. Проте головна роль належить компоненту гностики: він впливає на конструктивну і проектувальну діяльність, реалізується в комунікативній і організаторській діяльності.

Істотне значення має емоційно-виразна манера тренера спілкуватися. Вона  багато чому залежить від управління самим собою. За цією ознакою можна виділити комунікативно-емоційних і комунікативно-стриманих тренерів.

Педагог повинен уміти управляти внутрішньо груповим спілкуванням. Це вимагає свідомого, систематичного навчання тих, що займаються спілкуванню при розборі ігор, змагань і тренувальних занять. Якщо тренер відмітив, що під час матчу спортсмени не спонукають, не підтримують, не схвалюють один одного, то необхідно при розборі гри привернути їх увагу до цього факту. Якщо один з членів команди, що грає нестабільно, допускає прорахунки і помилки, стає об'єктом грубих зауважень, насмішок, а тому грає все гірше, то доцільно доручити кому-небудь з авторитетних спортсменів персональну «опіку» цього гравця: підбадьорювати, всіляко підтримувати його.

Серйозну увагу слід приділяти навчанню спортсменів засобам комунікації (зокрема, підбору сигналів, звуків, жестів, міміки), сприяючих координації дій партнерів і введенню в оману суперників. У зіграних командах гравці розуміють один одного без слів.

 

Розділ 1. Мистецтво управління командою під час змагань.

1.1 Відношення викладача-тренера до тих, що займаються. Стиль керівництва.

Відношення вчителя, тренера до тих, що займаються. В процесі роботи вчителя, тренера складається своєрідне відношення до учнів, спортсменів. Воно характеризується стійкою сукупністю емоційних реакцій на поведінку, діяльність і прояви особи учнів.

Виділяються активно-позитивне, нестійко-позитивне і активно-негативне відношення педагога до учнів.

При активно-позитивному відношенні характерна емоційно-позитивна реакція на поведінку і дії учнів. Це явно виявляється і в спілкуванні.

При нестійко-позитивному відношенні виявляється емоційна нестійкість. Залежно від настрою виявляються то позитивні, то негативні реакції на дії і вчинки учнів. У поведінці самого педагога наголошується запальність, непослідовність.

Активно-негативне відношення характеризується явною емоційно-негативною спрямованістю, яка виявляється в різкості, дратівливості, увазі перш за все до недоліків учнів.

Стиль керівництва. Під стилем керівництва вчителя, тренера передбачається поєднання способів і прийомів керівництва групою, класом, командою, окремими спортсменами, учнями. Прийнято виділяти авторитарний, демократичний і ліберальний стилі керівництва. Їх характеристики ґрунтуються на результатах спеціальних досліджень.

Авторитарний стиль керівництва характеризується одноосібними рішеннями тренера, витікаючими з його особистого досвіду, майже без урахування думки членів команди. Тренер-авторитар не прагне до вільного обговорення планів, програм, доручень, повідомляє спортсменам лише мінімум інформації. Члени команди лише виконавці його задумів. Такий тренер не терпить заперечень, прояву ініціативи і самостійності спортсменів, любить «залізну» дисципліну і беззаперечну слухняність; віддає перевагу прямим методам дії, пунктуальним інструкціям, наказам, командам, осуду, свої вимоги виражає в категоричному або іронічному тоні. У відносинах його зі спортсменами немає справжнього взаєморозуміння.

Демократичний стиль керівництва достатньою мірою допускає свободу обговорень, узгодження різних питань і співпрацю. Члени команди широко притягуються до розробки і ухвалення рішень. З прийомів дії тренер віддає перевагу радам, пропозиціям, бесіді в доброзичливому тоні. Відносини його со спортсменами ґрунтуються на пошані, довірі, взаєморозумінні. Проте тренер ніколи не йде «на поводі у спортсменів.

Ліберальний стиль керівництва характеризується незначним втручанням тренера в діяльність команди, в рішення навіть таких питань, як вибір вправ, навантаження. Тренер не займає провідної позиції во взаєминах з тими, що займаються; його осуд, похвала, пропозиції мають формальне значення. Спортсмени зазвичай бувають надані самі собі. Даний стиль керівництва не сприяє досягненню високих результатів в спорті, в управлінні командою і об'єднанні колективу.

У  тренерській  праці зустрічаються  як виразно  виражені, так і змішані стилі керівництва.

 

1.2 Психологічні особливості управління командою

Успіх в змаганнях  багато чому залежить від досвіду змагання. Кожне змагання протікає своєрідно. Його характер визначається індивідуальними рисами гравців і характерними особливостями гри команди супротивника. Важливо тому брати участь в різних зустрічах, з різними командами. Якщо гравці і команда постійно виступають в одних і тих же умовах і лише проти знайомих суперників, у них може утворитися система стереотипних форм поведінки, яка дає осічки, як тільки виникають нові умови і з'являється новий суперник.

Часті виступи в різноманітних змаганнях і в різних умовах розвивають здатність швидко пристосовуватися до змінних умов.

Підготовка змагання завершує процес підготовки команди до основного змагання року і до кульмінаційного змагання, що завершує багаторічний цикл підготовки. Залежно від цільового призначення в системі підготовки команди змагання підрозділяються на контрольні, підвідні та основні. У річних циклах контрольні змагання, що підводять, є основним засобом підготовки змагання до головного змагання року, а в багаторічному циклі головні змагання року є засобом підготовки змагання до завершального змагання циклу.

Управління командою в період її участі в змаганнях підрозділяється на оперативне і стратегічне.

Під оперативним управлінням командою в період її підготовки і участі в найближчій календарній зустрічі або в окремому матчі; під стратегічним  управління командою в процесі всього змагання. Кожний з цих видів управління має свою специфіку, але в той же час вони знаходяться в тісному взаємозв'язку. Взаємозв'язок і взаємообумовленість цих видів управління і провідне положення стратегічного управління пояснюється тим, що приватний успіх, тобто успіх в окремих зустрічах, підпорядкований рішенню загальної стратегічної мети, поставленої перед командою в даному змаганні. У той же час рішення стратегічної мети знаходиться в прямій залежності від виконання завдань, що стоять перед кожною зустріччю.

Оперативне управління включає підготовку команди до майбутньої зустрічі, керівництво нею в ході даної зустрічі і підбиття підсумків. В процесі підготовки команди  до майбутньої зустрічі вивчають майбутнього супротивника, складають план гри, проводять інструктивні збори команди і «програють», якщо можливо, план гри на тренувальному занятті або в контрольній зустрічі.

Отримавши всю можливу інформацію про супротивника, тренер приступає до розробки тактичного плану гри. Складаючи план, він, перш за все, визначає сильні і слабкі сторони суперника і зіставляє їх з реальними можливостями своєї команди.

На підставі аналізу всіх цих даних тренер визначає основне тактичне завдання на зустріч, уточнює, як її реалізувати в нападі і захисті, визначає стартовий склад команди, який найкращим чином зможе здійснити поставлене завдання і варіанти можливих замін, а також уточнює тактичні завдання кожному гравцеві при діях в тій або іншій зоні.

Дуже важливо уміло використовувати хвилинними перерви. Тренер, спілкуючись з командою, може дати їй необхідні вказівки, які можуть бути вирішальними для зміни ходу зустрічі. Перервами доцільно користуватися при розгубленості гравців і втраті ініціативи, коли необхідно змінити характер ведення гри, для відпочинку команди, щоб збити темп або наступальний порив супротивника. Вказівки тренера в хвилинних перерви повинні бути конкретними, ясними, гранично лаконічними. Робити їх необхідно спокійним, упевненим тоном.

Не слід поспішно брати хвилині перерви, оскільки необхідність в них до кінця кожної партії, а особливо до кінця зустрічі, зростає.

5-хвилинна перерва використовується для відпочинку команди і необхідних вказівок на завершальну партію. Цінність цих вказівок дуже велика, оскільки остаточний результат зустрічі вирішується в останній партії.

Команду, включаючи запасних гравців, доцільно відвести з майданчика або із залу в роздягальню або яке-небудь інше приміщення і перші 1-2 хв. надати для відпочинку, заборонивши гравцям розмови про гру. Після невеликого відпочинку тренер дуже спокійно звертає увагу на ті основні недоліки в діях команди і окремих гравців, які слід усунути у вирішальній партії.

Якщо команда в цій зустрічі отримала перемогу, тренер повинен привітати гравців, а якщо програла, то необхідно прийти в роздягальню і підбадьорити команду.

Розбір доцільно проводити наступного дня після зустрічі або на черговому тренуванні. Готуючись до розбору гри, тренер аналізує свої записи, технічний протокол гри, свої враження і зіставляє їх з планом на цю зустріч.

Розбір гри проводиться приблизно по такому плану:

- оцінюється відношення команди і окремих гравців до зустрічі (дисципліна, відповідальність, цілеспрямованість);

- наголошується, наскільки добре виконано тактичне завдання в цілому, аналізуються дії в нападі і захисті;

-   аналізується виконання індивідуальних завдань;

- повідомляються технічні показники команди і окремих гравців і зіставляються з плановими завданнями.

Розбір гри закінчується загальними висновками і визначенням завдань на майбутнє. Бажано привернути до активної участі в розборі всіх гравців команди.

Мистецтво управління командою в період змагань багато чому залежить від умілого передбачення, від досвіду і інтуїції тренера.

Розділ  2.   Управління командою на змаганнях

Успіх виступу команди на змаганнях залежить не тільки від її підготов­леності та співвідношення сил суперників, але й від умілого управління. У боротьбі рівних за силами команд і навіть з командою, що має деяку пере­вагу, майстерність тренера в управлінні може вплинути на результат зус­трічі. Прорахунки у прийнятті рішень можуть призвести до незаслуженої поразки і звести нанівець велику підготовчу роботу команди.

Управління командою під час змагань складається з трьох розділів:

• підготовка команди до майбутньої зустрічі;
• керівництво командою під час зустрічі;
• підбиття підсумків про проведення матчу.

 

2.1 Підготовка команди до майбутнього матчу

 Підготовка складається з таких дій:

• вивчення гри суперника;
• складання плану гри;
• вказівок команді на майбутню гру;
• проведення генеральної репетиції на тренуванні або у контрольній грі
  з моделюванням гри майбутнього суперника.

Безпосередня підготовка тренера до майбутнього матчу починається з вивчення гри суперника для порівняння з можливостями своєї команди.

Вивчення суперника під час його ігор проти різних команд дає більш точні відомості про усі позитивні та негативні моменти його підготовки. Та­кого роду розвідку краще проводити не одному тренеру, а залучати до неї гравців команди.

Попередня розвідка дає можливість підготувати своїх гравців до напа­ду проти команди суперника та організувати захист своєї команди відпо­відно до сил суперника. Більше того, розвідка, що проводиться усіма грав­цями, згуртовує команду, дозволяє проаналізувати в цілому рівень гри ко­манди суперника. Обговорення гри суперника і сама розвідка змушують гравця більше мислити про майбутню гру, «настроюючи» себе на гру. Біль­шість тренерів визнають, що ретельне знайомство з суперником надає їм і їхнім гравцям більше впевненості у своїх силах.

Під час розминки і в процесі самої гри перед кожним гравцем слід пос­тавити завдання — спостерігати за тим гравцем, котрого він буде опікати або проти якого йому доведеться діяти у нападі. В якості загального завдан­ня кожному гравцеві доручається визначити головні джерела сили супер­ника і його вразливі сторони.

В усякому разі після початку гри, у перші хвилини матчу краще спос­терігати, не роблячи ніяких поміток. Складається загальна картина гри двох команд, після чого можна робити помітки більш точно і повно. Особливо доцільно розподіляти звіт про гру у кожній чверті гри. Після гри ці поміт­ки слід проаналізувати і якнайшвидше систематизувати. На основі поміток складається звіт у такій формі, щоб склалось уявлення про гру суперника, його стиль гри, можливості протидіяти йому у захисті і нападі.

Існує визначений мінімум інформації про суперників, котрий мають знати гравці. Це інформація про гру суперника у захисті та у нападі, відо­мості про склад команди. Тренер розподіляє гравців та інформує їх про так­тику гри, виходячи з отриманої інформації про сильні і слабкі сторони гри команди суперника. Цю мінімальну інформацію тренер доповнює більш повними даними розвідки:

1.             Основні техніко-тактичні показники: кількість атак суперника та їх
   ефективність; способи організації атак; ефективність кидків гравців суперника; оволодіння м'ячем під щитом; перехвати та відбір м'яча; помилки та їх причини.
2.             Тактика гри суперника у захисті та у нападі.
3.             Лідери суперника, їхня характеристика.
4.             Заміни гравців.

У кожній команді є свої сильні і слабкі сторони. Залежно від них змі­нюється і тактика гри. Ретельне вивчення даних розвідки і проведення тре­нувань з урахуванням модельних показників майбутніх суперників у ба­гатьох випадках дасть команді зброю, що дозволить добитися перемоги.

Під час обговорення важливих деталей гри рекомендується користува­тися спеціальною дошкою. Це допомагає гравцям краще зрозуміти і за­пам'ятати завдання на гру.

Якщо команда виграє матч, то настрій у гравців піднесений. Радість пе­ремоги, зазвичай, компенсує витрати нервових і фізичних сил баскетболіс­тів. Тому часто проведені матчі не аналізуються. Це — помилка тренера. Навіть після перемоги слід відмітити слабкі сторони у грі своєї команди і окремих її гравців. У той же час треба проаналізувати і причини успіху ко­манди. Обговорення має бути діловим і конкретним. Доцільно, щоб на збо­рах кожний баскетболіст міг виступити, оцінити свою гру і гру партнерів та суперників. Це дозволяє вчитися аналізувати матчі, сприяє зростанню не тільки їх тактичної майстерності, але й теоретичних знань.

Під час обговорення доцільно використовувати технічні протоколи, щоб окремі гравці бачили, які помилки вони здійснюють під час матчу. Ві­домо, що не усі баскетболісти помічають свої помилки у грі, але, як прави­ло, добре бачать усі помилки партнерів. Тому ретельний аналіз даних тех­нічного протоколу може принести велику користь.

На зборах необхідно створювати таку атмосферу, щоб спонукати грав­ців критично оцінювати свою гру і дії партнерів і висловлюватися з цього приводу. Якщо тренер припустився помилки у плануванні матчу або під час гри, то йому слід самому визнати ці помилки. Критикуючи гравців, ні в якому разі не можна їх ображати, робити зауваження у різкій формі. Не завжди доцільно усі зауваження висловлювати на зборах команди. Дуже важливе значення у розборі гри та у підготовці до матчу мають індивідуаль­ні бесіди з гравцями.

У розмові віч-на-віч значно легше ретельно розібрати нюанси проведе­ного матчу і наступної спортивної боротьби та висловити своєму вихован­цю такі зауваження, котрі у присутності товаришів по команді могли б об­разити гравця.

Установче обговорення гри, безумовно, має збуджувати гравців, надає додаткового стимулу для мобілізації їх сил. Однак не слід надмірно збуджу­вати баскетболістів, щоб вони не «перегоріли» до початку матчу.

У заключній частині зборів гравців команди слід сказати, за допомогою яких сильних сторін своєї гри команда зможе отримати перемогу.

Підготовка до матчів. Управління командою складається з: вивчення умов участі команди у змаганнях і визначення раціонального режиму; сис­теми підготовки до матчів з головним суперником; уточнення керівництва підготовкою (моделювання) команди до окремих матчів. Вивчаючи умови участі у змаганнях, тренер знайомиться з положенням, календарем ігор (йо­го режимами і послідовністю), з особливостями місць для змагань.

На основі отриманих даних він складає режим тренувань і відпочинку, приділяючи увагу такому:

• створення оптимальних умов гравцям для відновлення сил перед нас­тупним матчем і, особливо, перед іграми з основними суперниками;
• забезпечення мобілізаційної готовності гравців до кожної зустрічі;
• збереження та, по можливості, підвищення тренованості гравців.

Особливо важливо встановити раціональний режим під час участі ко­манди в турнірах, у котрих інтервал між календарними іграми, за виклю­ченням вихідних днів, не перевищує однієї доби. У цьому випадку тренер разом з лікарем складають для команди добовий режим (сон, зарядка, харчування, тренування, відновлення), але, водночас, необхідно пам'ятати: припинення занять навіть на одну добу часто негативно відбивається на якості календарної гри, що має відбутися після відпочинку. Тому не слід різко змінювати режим дня. Рекомендується у день відпочинку провести лег­ке тренування.

У тих випадках, коли перед календарною грою проводиться заняття тренер, ознайомивши гравців з планом гри, присвячує це заняття генераль­ній перевірці задуманого плану у двосторонній грі.

Підготовка до гри має незначні варіанти. Теоретичні заняття з тактики гри, обговорення тактики гри у нападі і захисті своєї команди — це одна з обов'язкових складових підготовки до кожного матчу.

З різними суперниками слід використовувати різноманітні тактики у кожному окремому випадку. Напередодні та у день проведення гри перед­бачені тактичні схеми доводять до відома гравців команди, проводять обго­ворення дій в останню хвилину гри, після чого можна вважати, що коман­да подумки готова до матчу.

 

2.2 Тренування перед майбутньою грою

Саме у цих заняттях передбача­ють системи захисту та нападу з урахуванням особливостей гри суперни­ка. Докладні розвідувальні дані доводяться до відома гравців перед трену­ванням.

На тренуванні гравців стисло ознайомлюють з системою захисту, кот­ру команда буде використовувати у черговій зустрічі. Якщо це буде персо­нальний захист, то гравці мають бути ознайомлені з сильними і слабкими сторонами гри суперника, щоб подумки підготуватися до матчу.

Під час відпрацьовування командного захисту використовуються легкі вправи. Слід продемонструвати усі відомі комбінації суперника та присвя­тити частину тренування способам їх подолання. Комбінації при введенні м'яча на початку гри та із-за меж майданчика необхідно ретельно вивчити і звернути увагу гравців на способи захисту проти них.

Під час використання зонного захисту кожний гравець має знати зону своїх дій і порядок переміщення в зоні. При змішаному (комбінованому) за­хисті відпрацьовують визначену схему гри для того, щоб розстроїти дії су­перника або зупинити снайпера.

Необхідно нагадати спортсменам про дотримання відповідного режиму харчування і відпочинку. Будь-який психологічний вплив з боку тренера до­поможе гравцям подумки підготуватися до матчу.

Правильний режим у день матчу позитивно впливає на фізичну і пси­хічну готовність гравців. Відпочинок — найголовніша складова частина фі­зичної готовності. Гравцям слід уникати будь-яких напружених дій, трива­лих прогулянок і т. ін.

Коротке тренування — 30—60 хв — у кидках вранці у день змагань часто позитивно впливає на гравців, особливо коли у них багато вільного часу. Тренування допомагає пристосуватися до нового майданчика.

Опівдні, перед грою, проводять обговорення — освіжають у пам'яті тактичні установки на матч і зосереджують увагу гравців на дії проти виз­начених суперників.

Відправляючись на гру, гравці з'являються у роздягальню таким чином, щоб бути повністю готовим за 40 хв до початку матчу, але не раніше. У цей час у роздягальню заходить тренер для інструкцій перед матчем, звертаю­чись до команди в цілому. Індивідуальні бесіди з окремими гравцями до­цільно проводити раніше. Інструктаж повинен бути діловим і серйозним. За 10 хв до виходу на майданчик тренер коротко повторює загальний план гри. Коротко обговорюються завдання у захисті, введеннях у гру із-за меж майданчика, акцентується увага на коректній поведінці гравців та їхній ре­акції на рішення суддів тощо. Спортсмену слід давати тільки такі завдання, які він у змозі виконати, що допоможе йому перебороти відчуття невпев­неності. Тренер має зосередити увагу спортсмена на його перевагах, відволікти його від думок про силу суперника. Спортсмен повинен думати про суперника тільки для визначення тактичних завдань; якщо суперник більш сильний, то тренер повинен привести факти, які доводять, що і у цьому ви­падку можна отримати перемогу.

 

 

 

2.3 Керівництво командою у ході матчу

Базується на постійному спосте­реженні за грою і здійснюється за допомогою замін гравців, хвилинних пе­рерв, коментарів тренера про організацію гри та бесідами з гравцями ко­манди під час перерв між періодами гри та у великій 15-хвилинній перерві після першої половини гри.

Не зважаючи на те що гравці команди вже отримали визначені зав­дання, тренер повинен уважно спостерігати за розвитком гри, оперативно реагувати на зміни ігрових обставин і сміливо змінювати форми ведення гри, вибираючи найбільш придатні до створених обставин рішення.

Перші хвилини матчу — це напружені хвилини, під час яких тренер повинен вибрати і спланувати правильну тактику, якнайшвидше впевни­тися в тому, що команда правильно використовує способи боротьби з захистом або нападом суперника. Часом трапляється, що необхідно взя­ти хвилинну перерву на початку матчу, особливо якщо суперник вико­ристовує варіант захисту або нападу, що недостатньо відомий гравцям команди.

Як тільки визначено варіант захисту, що використовується суперником проти команди, необхідно довести це негайно до відома гравців. Спостері­гаючи за командною тактикою захисту, одночасно треба спостерігати за індивідуальними діями суперника. Наприклад, суперник меншого зросту опікує нападаючого своєї команди, що грає в полі. У цьому випадку доціль­но послати нападаючого в позицію центрового. Ретельне спостереження дозволяє визначити щось нове у грі і використати це для переваги над ко­мандою суперника.

Зрозумівши систему захисту суперника і відповідно організувавши свій напад, тренер має визначити, які способи використовують суперники. Перш за все визначається основна схема нападу команди суперника: чи грають вони за системою нападу з одним центровим; чи використовують взаємодії за допомогою заслонів або маневр — передача м'яча і вихід на вільне місце; встановлюється, як швидко суперники діють у нападі, як ефективно виконують кидки з далекої відстані; які комбінації використову­ють під час введень м'яча із-за меж майданчика; хто кращий снайпер; чи є у складі суперника гравці, котрі кидають м'яч з далекої відстані невлучно і тому тренером дається вказівка відступити назад на допомогу партнерам, що діють проти центрового і нападаючих і т. ін.

Ретельно вивчивши напад суперників, слід відповідно пристосувати до нього захист своєї команди. Можливо, у команді суперника є гравці, котрі втрачають контроль за своїм підопічним, стежачи за м'ячем. У цьому разі є можливості для виходу нападаючого під кошик для отримання м'яча і за­вершення атак. Коли ж суперник не володіє високим рівнем технічної май­стерності, то доцільно використати пресинг по усьому майданчику. Якщо у команді суперників є снайпери, то доцільним може бути щільний захист або перехід на комбінований захист з персональною щільною опікою снай­перів. У тих випадках, коли суперник неефективно володіє кидками з даль­ньої відстані і проводить атаки в основному в межах штрафної зони, то до­цільно перейти на зонну систему захисту і т. ін.

Перехід від однієї системи захисту або нападу до інших їх варіантів або способів здійснюється тренерами найчастіше у такі моменти гри:

• після хвилинних перерв;
• під час заміни гравців;
• за попередньо складеним планом;
• після сигналу тренера або гравця і т. ін.

Пристосовуючи захист або напад до того, яким чином краще викорис­тати слабкі місця у грі суперника, необхідно пам'ятати, що суперник нама­гається зробити те ж саме. Наприклад, використавши зонну систему захис­ту 1—3—1, ваша команда досягла переваги і вийшла вперед на кілька очок.

Взявши хвилинну перерву, суперникам вдалося закинути підряд три-чотири м'ячі і повести у рахунку. Є підстави вважати, що суперник прис­тосувався до вашого зонного захисту, тому бажано зробити корективи у грі і вашій команді. Можна перейти до персональної системи захисту і визна­чити, наскільки вона була ефективна. Але якщо суперник продовжує збіль­шувати рахунок, слід перейти на інший варіант захисту. Якщо ж у першій половині гри ваша команда відстає на 15—20 очок, то необхідно викорис­тати активні форми захисту, наприклад персональний або зонний пресинг. Існує багато команд, що важко долають пресинг і тому його корисно засто­совувати раптово, особливо коли команда відстає у рахунку.

 

2.3.1 Заміни гравців та хвилинні перерви.

 Перехід від одного варіанта захис­ту до іншого за допомогою хвилинних перерв або замін гравців — дуже по­ширений метод у керівництві командою. Часто можна спостерігати, що ко­манда, яка використовувала зонний захист, після хвилинної перерви пере­ходить до персональної опіки, або після заміни гравець, який вийшов на майданчик, передає своїм партнерам необхідну інформацію, після чого ко­манда починає грати новий варіант захисту. Ці способи прості та ефективні.

Деякі тренери використовують способи попереднього планування замі­ни гравців та зміни захисту, і у багатьох випадках така тактика дезорієнтує суперника і веде до його поразки. Наприклад, тренер київського «Будівель­ника» В.О. Шаблінський розробив систему планових замін гравців, вико­ристовуючи протягом усього матчу зонний пресинг. Ігровий режим у 7—8 хв дозволяв підтримувати високий темп гри протягом усього матчу. Вве­дення «свіжих» сил у гру і використання пресингу давало змогу гравцям ко­манди добиватися значних перемог над командами, що мали у своїх скла­дах більш талановитих гравців.

Американський тренер Д. Кемпбелл ефективно використовував спосіб попереднього планування зміни варіантів захисту. Така тактика у багатьох випадках була дуже ефективною. Наприклад, якщо команда Д. Кемпбелла розпочинала гру з використанням персонального захисту, то при невдало­му кидку вона переходила на зонний захист, а після влучного кидка — на пресинг по усьому майданчику. Після промаху штрафного кидка команда переключалася на зонний пресинг на половині майданчика, а після влучно­го штрафного кидка — на пресинг по усьому полю. Така тактика потребу­вала багато тренувального часу на її засвоєння, але приносила багато пере­мог вдумливому тренеру та його вихованцям.

Під час зміни варіанта захисту можна використовувати найрізноманіт­ніші сигнали. Іноді сигнали подають підняттям одного, двох або трьох паль­ців. Сигналізацією часто користується тренер, але краще, якщо сигнали по­дає «диспетчер» — розігруючий гравець команди.

Способи зміни захисту різноманітні і їх число залежить від уяви грав­ців і тренера. Здібності гравців в оволодінні цією зброєю розвиваються три­валою роботою, що часто приносить перемоги.

Дуже важливим питанням керівництва командою під час матчу є пра­вильне використання хвилинної перерви. Спостерігаючи за грою, тренер повинен помітити усіх гравців, що беруть участь у матчі, визначити слабкі сторони гри суперника і вирішити, як їх краще використати.

Взявши хвилинну перерву, тренер має дати цінну пораду своїм вихован­ням, поділитися з ними висновками своїх спостережень. При цьому необхід­но бути стриманим, не показувати своїх переживань. Від тренера гравці по­винні почути слова, що допомагають закріпити успіх або змінити хід зустрічі.

Дуже важливою є дисциплінованість гравців під час хвилинної перер­ви. Слово має тільки тренер. Гравці можуть висловлюватися після того, як тренер закінчив розмову, і з його дозволу.

Привчати команду до виконання порад тренера слід на тренуваннях під час ігрових перерв. Про що говорить тренер під час хвилинної перерви? Про головне! Наприклад, чому у команди не складається гра, що необхідно зробити для подолання недоліків, чому тренер вирішив змінити командну тактику і як продовжити гру після перерви? Важливо, щоб гравці слухались тренера, але не менш важливо, щоб вони були впевнені у правильності рі­шень наставника. Ні в якому разі не можна докоряти гравцям за неточний кидок або за втрачений матч. Баскетболіст і сам переживає за свою по­милку. Навпаки, треба заспокоїти, підбадьорити його. Іноді буває, що замі­нити гравця немає можливості або і недоцільно, але він продовжує помиля­тися. У такому разі йому необхідно підказати, чому він помилився, у чому причина його помилок.

В кожному періоді матчу тренер може взяти одну хвилинну перерву і лише у останньому, четвертому періоді — дві. Тому можливість використа­ти хвилинну перерву треба зберегти на вирішальні моменти матчу, щоб по­рада тренера була дієвою і допомогла отримати перемогу.

Іноді хвилинна перерва, взята вчасно тренером, може вплинути на хід подій у матчі. Наприклад, суперники розгорнули потужний наступ, ата­кують без промаху, перехоплюють м'ячі і т. ін. У цьому випадку доцільно

взяти хвилинну перерву, щоб зірвати ініціативу суперника.

Тренер може взяти хвилинну перерву для того, щоб гравці відпочили. Тут слід сказати баскетболістам, що гра проходить нормально, претензій до них немає, перерву взято для відпочинку, грати слід за тим же планом.

Тренер має бути постійно готовим: внести необхідні корективи для по­ліпшення гри окремого гравця і команди в цілому; підбадьорювати свою ко­манду словами і діями; зберігати спокій, щоб гравці відчували, що тренер бореться за перемогу разом з ними.

Слід уникати випадкових замін. Гравця, що виходить на майданчик, не­обхідно підбадьорити. Доцільно залишити біля себе місце для гравця, який залишив майданчик, пояснити йому причину заміни.

2.3.2 Заміни

Заміни доцільно проводити для:

• індивідуальних вказівок гравцю;
• надання можливості відпочити спортсмену;
• заміни травмованого гравця;
• поліпшення захисних дій проти суперника, котрий діє результативно;
• заміни гравця, що грає слабо;
• вдосконалення гри резерву команди;
• введення у гру гравця зі специфічними індивідуальними особливос­тями;
• надання можливості пограти усім гравцям, коли хід матчу не викли­кає тривоги. Але одночасно випускати на майданчик доцільно не більш одного - двох гравців резерву, залишивши на майданчику двох-трьох гравців
  основного складу;
• підсилення гри у захисті, нападі, збереження контролю м'яча або ви­користання пресингу;
• відновлення дисципліни;
• нейтралізації дисбалансу на майданчику, викликаного заміною супер­ника;

збереження гравця при загрозі отримання п'ятого персонального зауваження.

Правильна заміна — це мистецтво. Головне правило при за заміні — вона має збільшити шанси команди для перемоги.

Тренер повинен знати своїх гравців, їх сильні і слабкі сторони, фізич­ний і моральний стан. Необхідність заміни може виникнути у будь-який мо­мент гри і з різних причин.

Багато тренерів заміняють гравця, який помилився, відразу. Вони вва­жають, що лава для запасних є найкращий метод навчити гравця не роби­ти помилок. Але не можна не надати можливості гравцеві показати себе з найкращого боку. Повторні помилки як у захисті, так і у нападі вимагають заміни гравців. Часто помилки спричиняють нервове збудження гравця, і декількох хвилин відпочинку досить для того, щоб він повернувся на май­данчик у найкращому стані.

Необхідно замінити гравця, який отримав не викликані логікою бо­ротьби персональні зауваження. Наприклад, у першій половині гри заміню­ють баскетболіста, котрий отримав третє персональне зауваження. Допус­тити, щоб він отримав четверте зауваження ще у першій половині зустрічі, означає створити йому непотрібне напруження під час гри, що відіб'ється на ефективності його дій, особливо якщо він є провідним гравцем команди.

Заміни можуть бути засобом підтримання дисципліни у команді. Тре­неру необхідно знати, що заміни мають підтримувати бойовий дух коман­ди. Важливо, щоб запасні гравці відчували, що вони є складовою частиною команди.

Але якщо гра проходить успішно, недоцільно заміняти будь-кого з п'ятірки у цей момент, оскільки гравцю, що вийде на майданчик, буде важ­ко пристосуватися відразу до гри і підсилити дії складу команди, що грала ефективно.

 

2.3.3 Дії тренера в перервах зустрічі

Дуже важливою є робота тренера під час перерви між першою і другою половиною гри.

Перерва у цей час завжди здається дуже короткою для того, щоб гравці відпочили, отримали інформацію від тренера і зрозуміли свої зав­дання для гри у другій половині матчу. Тому тренер повинен встановити визначений порядок, що дозволяє зробити максимум можливого під час перерви.

Гравці команди повинні швидко прийти у роздягальню для відпочинку. Перерва після першої половини гри розподіляється на кілька частин:

2. Відпочинок. Гравці, що брали участь у грі, займають зручне для
   відпочинку положення (сидячи, лежачи і т. ін.). Лікар (масажист) перевіряє,
   чи немає пошкоджень або травм у гравців, робить легкий масаж ніг, рук,
   плечей, шиї та спини.
3. Обговорення   гри. Тренер та його помічник проводять індивідуальні бесіди з гравцями і роблять необхідні зауваження щодо їхньої гри.
   Критика має бути конструктивною. Можна використати демонстраційний
   макет майданчика для необхідних пояснень.
4. Планування    гри    на   другу   половину   матчу. Тре­нер, не підвищуючи голосу, аналізує гру і дає вказівки на другу половину
   зустрічі. Він може звертатися до гравців з критикою і пропозиціями. Грав­
   ці теж можуть брати участь в обговоренні першої половини зустрічі, збері­гаючи відносний спокій. Тренер має давати точні рекомендації і не намагатись обговорювати багато питань, а лише ті, що відносяться до гри у дру­гій половинні матчу.

 Якщо команда пішла на перерву з великою перевагою в рахунку, то не­обхідно вжити заходів, щоб гравці команди не розслабились і вийшли на гру добре мобілізованими. У випадках, коли команда програє, — підтримка тренера особливо необхідна. Якщо він добре знає своїх гравців, то завжди знайде потрібні слова для кожного з них.

 Тренер має знати, у якому складі команда буде завершувати гру і пе­редбачити засоби щодо збереження її складу.

 На основі аналізу гри своєї команди і суперника тренер оголошує склад команди і дає установку на гру у другій половині зустрічі.

У цей час тренер повинен впевнитися, чи відбулися заміни у складі ко­манди суперника, перевірити стартовий склад суперника і дати відповідні вказівки щодо захисту своїй команді.

Інколи тренер може рекомендувати гравцям виконати кілька кидків зі звичних місць гри або штрафних кидків, якщо у першій половині гри такі кидки були невдалими.

У другій половині зустрічі тренер проводить ту ж роботу, ретельно спостерігаючи за грою. Можливо, що суперник вніс зміни у свої схеми за­хисту і нападу. Це вимагає відповідних корективів. Слід швидко встанови­ти, які варіанти захисту і нападу, комбінації збереглися від першої половини. Можливо, що в перерві тренер суперників вирішив зробити заміни гравців. Це може вимагати відповідних замін і з боку своєї команди. Тре­нер повинен уважно стежити, як суперник намагається використати слаб­кі місця у діях своїх гравців, що визначились у першій половині гри.

Як правило, у другій половині зустрічі тренеру доводиться приймати найважливіші рішення. Вони можуть стосуватися використання пресингу, позиційного нападу, «заморожування м'яча», питань про те, чи робити нав­мисно персональне зауваження, можливості використання останнього кидка.

 

Практичні рекомендації

1. Вивчати психологічні особливості дітей визначеного віку та риси характеру вихованців з метою оптимальної організації тренувального процесу ( до змагань, на змаганнях та в після змагальний період ).

2. Вивчати та узагальнювати досвід інших тренерів, постійно знаходити шляхи до самовдосконалення.

 3. З метою визначення позитивних та негативних сторін організації тренувального процесу заволікати психолога команди чи закладу до проведення анкетування, тестування та ін.   

4. Не шукати причини невдачі у тих, хто займається, оскільки навчання гравців правильному та ефективному виконанню різноманітних технічних чи тактичних дій – це обов`язок тренера – педагога.