Заняття гуртка "Святкування Нового року і Різдва в Україні і за кордоном." Практична робота: "Виготовлення вітальної листівки."

Про матеріал

Конспект заняття для керівників гуртків позашкільних навчальних заладів. Допоможе педагогам доступно донести матеріал для вихованців гуртків. Закріпити знання гуртківців з вивчення традицій рідного краю, ознайомить з цікавими традиціями святкування Нового року інших країн.

Перегляд файлу

Тема заняття: Святкування нового року і Різдва в Україні і за кордоном. Практична робота: Виготовлення вітальної листівки.

Мета заняття: Ознайомити гуртківців з традиціями святкування нового року та Різдва в Україні та закордоном, навчити виготовляти вітальну листівку. Розвивати просторову уяву, художній та естетичний смак.

Виховувати любов до традицій рідного краю, праці.

Методи:

словесні (розповідь, пояснення);

наочні(демонстрація);

практичні ( практична робота).

Рівень повідомлення навчального матеріалу:

- інформаційно-операційний

Тип заняття : комбінований

Форма заняття: індивідуальна.

Обладнання: малюнки, фото з тематикою уроку,технологічна картка, зразок виробу,кольоровий папір картон, ножиці, кольорові олівці, фломастери, клей ПВА.

Хід заняття :

І. Вступна частина

І.І. Підготовка гуртківців до заняття

- Діти, відгадайте загадку.

Прийшла баба з вітрами

Та з білими снігами.

Привела з собою

Діда з бородою.( дід мороз і зима)

З якими святами до нас приходить зима?
А чи знаєте ви, зимові свята найбільше відзначають у всьому світі?
Це новий рік і Різдво.

ІІ. Основна частина

Розповідь керівника гуртка:

ІІ.І. Новий рік - це одне з найбільш таємничих, урочистих і «родинних» свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить у дива. Очікують дива не тільки діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні й не подають виду.

За стародавньою легендою, Дід Мороз мешкає далеко на півночі Європи, у Фінляндії. Звичний транспорт для Діда Мороза — запряжені в сани олені. Роздавати новорічні подарунки він починає з Лапландії. Легенда дуже красиво описує Лапландію: води там покриті срібним льодом, а на небі замість сонця — прекрасні зорі. Проте це тільки одна з легенд.

А ось трошки історії. На думку дослідників, справжній Дід Мороз мешкав на березі Середземного моря. Наприкінці III століття в Лікії, біля кордону із сучасною Туреччиною, жив парубок на ім'я Ніколаус. Він мав духовне звання й був шанований людьми за доброту, прагнення допомогти бідним і знедоленим. Саме за ці заслуги його й вважають святим. Цей святий не тільки намагався зарадити біді ближнього, але й знаходив і повертав додому викрадених дітей. Похований Ніколаус у соборному храмі в місті Мірра, що в Італії. Місцеві жителі до сьогодні вшановують останки цього святого.

Коли європейські переселенці оселилися в Америці, вони принесли на континент і свої традиції, легенди, перекази, і серед них — традицію вшанування святого Ніколауса. А Санта Клаус — не що інше як святий Ніколаус (пригадайте наше свято святого Миколи, що припадає на 19 грудня).

Зараз Дід Мороз має дуже багато імен, зокрема узбецький Дід Мороз — Кербобо, якутський — Дід Дил, алтайський — Соок-Таадак, калмицький — Зул, фінський — Йоулупкі, італійський — Баббо Натале, німецький — Вайнахтсман, казахський — Колотун Ага, критський — святий Василь, датський — Юле-томте, румунський — Мош Даріле тощо.

Деякі діди морози мають помічників. Наш — Снігуроньку, австрійський — Крампуса, якутський — дівчину Харча-ану, бельгійський — Чорного Пірата, а фінський Йоулупкі з'являється до дітлахів у супроводі симпатичних гномиків.

Виглядати Дід Мороз може теж по-різному, і залежить це не тільки від погодних умов кожної конкретної країни. Наприклад, польський святий Микола схожий на єпископа — має червону вбрання й митру на голові. Російський Дід Мороз одягнений у довгу шубу блакитного кольору, підперезану червоним поясом. У руках дідусь обов'язково має прикрашену палицю. Француз одягнений у куртку червоного кольору, облямовану білим хутром, червоні штани й гостроверху шапинку. Фінський Йоулупкі має довге волосся, одягнений у червоне та має високу конусоподібну шапинку, яку можна помітити ще здалеку. Швейцарці мають аж двох дідів морозів: один — зігнутий дідуган із величезним носом — Юл-томтен, другий — карлик Юлніссаар. Іспанський Олентцеро одягнений у національний одяг, до того ж завжди має при собі пляшку доброго вина,. Монгольський Дід Мороз схожий на пастуха: на ньому волохата шуба та велика лисяча шапка, біля пояса — табакерка, кремінь. У руках він тримає кнут. Діти Німеччини, Польщі й Голландії переконані, що в приготовлених для святкових подарунків шкарпетках обов'язково треба залишити трохи сіна або якийсь овоч — для втомленого дідового скакуна. (демонстрація зображень дідів морозів різних країн)

Отже, новорічне свято бере свій початок ще з часів найдавніших народів-землеробів. Ці народи вшановували культ сонця, оскільки саме від нього залежав найбільшою мірою врожай. У найкоротший день первісні люди, напевно, лякалися, що сонце може зникнути назавжди — «померти», і тому вони запалювали вогнища, факели, вірячи в те, що таким чином додають сонцю сил для відродження.

Неможливо визначити, який народ почав святкувати зустріч Нового року першим, оскільки цей день свят кується всіма народами нашої планети з давніх часів. Але до кожного народу Новий рік приходить «у свій час», відповідно до традицій, звичаїв, легенд цього народу, пов'язаних із місцем проживання, історичною долею та ін. Але все ж таки пальму першості у справі святкування Нового року деякі вчені віддають китайцям, які свого часу започаткували традицію привітання одне одного святковими листівками. Первинні листівки містили лише ім'я того, хто їх вручав, на них не було ні привітань, ні побажань. До речі самій святковій листівці вже понад тисячу років.

Тривалий час у Київській Русі святкували кілька Нових років: 1 березня й 1 вересня. 1 березня — Новий рік за церковним календарем, пов'язаним із римською традицією святкування. Він подарував нам традицію запалювати вогні па новорічних ялинках (можливо, до цього можна додати й бенгальські вогні).

За часів Київської Русі запалювання вогнів було обов'язковим елементом у процесі «програмування» гарного врожаю. 1 вересня — цивільний Новий рік, виникнення якого пов'язане з тим, що цього дня цар вершив суд.

Поступово всі європейські народи почали святкувати Новий рік 1 січня. На теренах Київської Русі початок нового року на 1 січня переніс цар Петро І у 1700 році. Відповідно до історичних згадок, перший день нового року був відзначений урочистим парадом на Красній площі в Москві. І він же, Петро І, увів традицію прикрашати вічнозелені дерева, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками.

В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух».( Керівник показує зображення дідуха) Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Він символізував спільного предка.

Присутність «дідуха» привносила в родину святочність, затишок і врочистість. За віруванням дайбожичів, «дідух» був покровителем роду, своєрідним богом духів (душ) усіх, хто відійшов від родини, через нього здійснювався духовний зв'язок між предками та нащадками. Якщо господарі дотримувалися давніх традицій — поважали старших, берегли пам'ять свого родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок духовні обереги, — то духи предків, освячені поважним « дідухом», оберігали родину від злих і нечистих сил. На сьогодні обряди, пов'язані з «дідухом», на жаль, майже втрачені.

ІІ.ІІ. Свято Різдва - найкрасивіше зимове свято. Православною Церквою воно відзначається 7 січня за новим стилем. Це свято приходить до людей морозної ночі в годину опівнічної храмової служби в сяйві свічок, у світлі зірок і гучному співі хору. Звуки дитячих голосів, що славословлять Бога, як ангельський глас, наповнюють торжеством Всесвіт. Небо і земля славлять Різдво Христове. На землі, хоча б ненадовго, запановує мир, а серця сповнюються доброю волею.

Символом вічного світу, щастя і радості, що прийшли разом із Христом, є вічнозелена прикрашена ялинка. ( Демонстрація зображення ялинки).Верх її увінчаний прекрасною зіркою - у пам'ять про Віфлеємську зірку, що вказала волхвам шлях до Христа. Гілки прикрашені різнобарвними кулями, золотою мішурою, фігурками співаючих ангелів, пастухів з маленькими баранчиками, розсічені свічами та ліхтариками, начебто нагадуючи про вогні багаття й ліхтарів, що світили для Віфлеємських пастирів у святу ніч. І через дві тисячі років різдвяні вогні світять майже в кожнім будинку.

Серед зелених голок тихо передзвонюються, закликаючи свято, срібні дзвіночки, що подібні до тих, які палестинські пастухи стад надягали своїм вівцям. Щоб помножити радість свята, близькі люди кладуть під ялинку подарунки один одному, а для дітей вішають на гілки всілякі солодощі.

У старовину на Русі до Різдва підлогу в сільських хатах покривали свіжим сіном, а стіл - соломою, на яку потім стелили скатертину і ставили частування. Усе це нагадувало, що Спаситель народився не в царських чертогах, а в овечому хліву, і був покладений у ясла на солому.

Починаючи з вечора, усюди ходили христослави з "віфлеємською зіркою". На палці закріплювалася велика зірка з золоченого паперу, прикрашалася ліхтариком, паперовими гірляндами, іноді іконою Різдва, Спасителя чи Божої Матері, потім з цією зіркою співаючі різдвяні гімни обходили навколишні будинки. Такі відвідування називалися колядками, найчастіше для цього збиралися дітлахи, але нерідко брала участь і молодь.

Древнім різдвяним звичаєм було і ходіння з вертепом. По-слов'янськи вертеп представляв із себе невеликий короб, що зображує печеру, де, за переказом, народився Христос. Цей короб був мініатюрним ляльковим театром, у якому народні умільці грали цілі вистави на тему Різдва. У XIX столітті в багатьох міських будинках увійшло в моду робити для дітей маленький домашній вертеп. Його ставили під ялинку. Ляльок мистецьки виготовляли з паперу, вати, воску, наряджали в парчеві і шовкові каптани. Тут були і східні волхви, і ангели, що славословлять, але центром композиції неминуче були Марія з Йосипом, які схилилися над яслами з Божественною Дитиною. У західних і південних областях України і Росії такий вертеп нерідко встановлювали в церкві. Останнім часом традиція спорудження вертепу під ялинкою стала відроджуватися, ляльки для нього можна придбати навіть у магазині.

Колядувати ходили і ряженні - вони в ролях розігрували різдвяне оповідання, а крім того, інші християнські сюжети, що користуються незмінним успіхом у народі.( Демонстрація зображень колядників)

Переходячи від хати до хати зі звісткою віфлеємських пастирів, люди прославляли пришестя у світ Спасителя, який показав єдиний шлях до справжнього щастя - через любов до своїх ближніх, отверз двері милосердя і співчуття. І свято Різдва відзначається християнами насамперед справами добродійності.

У цей день щедро роздавали милостиню. У кожнім будинку христославів чекали частування чи гроші. Не прийняти христославів вважалося великим гріхом. Люди заможні вважали своїм обов'язком надіслати милостиню жебракам, хворим, удовам і сиротам. Не забували навіть про тварин, адже, відповідно до переказу, у холодну ніч віл і осел зігрівали Богонемовля своїм подихом. У селах для птахів, що страждають від голоду і холоду, виставляли житній сніп. Для дітей улаштовувалися і зараз улаштовуються різдвяні ялинки, вистави, свята з роздачею подарунків.

З Різдва до Водохреща продовжувалися веселі зимові святки - святі дні. Вони наповнялися всілякими розвагами. У містах улаштовувалися бали і маскаради, відвідувалися театри.

На святковий стіл подавали холодець, копчене сало, баранячий бік з кашею, домашню ковбасу, печену гуску з яблуками, качку з капустою, а вершиною усього було молочне порося. У кожнім будинку пекли пироги і дрібну випічку - колядки - спеціально для того, щоб роздавати тим, хто колядує.

ІІ.ІІІ. Практична робота : В Україні та закордоном прийнято вітати всіх вітальними листівками . (Демонстрація зразка виробу). Сьогодні ми теж виготовимо вітальну листівку. Ознайомлення гуртківців з технологією виготовлення листівки.

Інструктаж з техніки безпеки до практичної роботи

ІІ.ІV Учні виготовляють листівку за технологічною карткою, вчитель допомагає, підказує, нагадує правила техніки безпеки.

Фізкультхвилинка

Посадили ми дубочок,

Виріс він до сонця.

Вліво гнувся до струмочка,

Вправо гнувся до віконця.

Гілки розпускав широко,

Корінь ріс його глибоко

І міцніш, міцніш ставав.

Продовження самостійної роботи гуртківців.

ІІ.V Підведення гуртківців до узагальнень, висновків.

Діти, що нового ви дізналися сьогодні про традиції святкування нового року та Різдва в Україні та закордоном.?
Опишіть технологію виготовлення вітальної листівки.

ІІІ. Заключна частина

ІІІ.І. Обґрунтування гуртківцями можливості використання отриманих знань, умінь, навичок;

Для кого ви зробили свої листівки, кому подаруєте?

ІІІ.ІІ. Загальний підсумок заняття із зазначенням його позитивних та негативних моментів;

Оцінка виготовлених листівок, аналіз допущених помилок при виготовлення вітальних листівок.
Чи сподобалась вам розповідь про традиції святкування нового року та Різдва?
На нашому заняття ви дізнались багато нового про свята, поділіться своїми знаннями з друзями, братиками сестричками.

ІІІ.ІІІ. Повідомлення завдань на наступне заняття.