«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») – твір, що єднає минуле, теперішнє і майбутнє. Історія його написання. Ідея єднання з рідною землею. Мрія про щасливе майбутнє свого народу, ві

Третє листопада. Класна робота «Заповіт» («Як умру, то поховайте…») – твір, що єднає минуле, теперішнє і майбутнє. Історія його написання. Ідея єднання з рідною землею. Мрія про щасливе майбутнє свого народу, віра в нього

Тарас Григорович Шевченко «Катерина»,  «Кавказ», «Сон» («У всякого своя доля), «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Заповіт»

Моринці, Черкащина. Похований на Чернечій горі біля Канева. Основоположник нової української літератури. Кобзар«Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури». І. Франко

Читайте ж, братія, читайте. Святих пісень його завіт: Живеє слово полюбіть,Живої сили набирайтесь,Не мріте заживо – не мріть! К. Климкович. Епіграф уроку:

Пеpегоpнемо стоpiнки «Кобзаpя»,такі знайомi й незнайомi. Не раз перечитані в дитинстві й наче зовсiм новi, коли їх гоpтаєш на piзних вiтpах часу. Адже поет говоpить до нас кpiзь гомiн, вiяння й болi нашого часу. Вiн стає сучасником, бо слово любовi та настанови не стаpiє й не в’яне, адже звернене воно не лише до розуму, а й до найглибших глибин душі…

Сьогодні на уроці ми з вами….- заглибимося в історію створення вірша, який став вершиною громадянської лірики нашого геніального Кобзаря;- визначимо тему, ідею, композиційні та художні особливості вірша;- з’ясуємо секрет популярності та міжнародного визнання невмирущого твору «Заповіт».- поміркуємо над питаннями:* У чому криється популярність «Заповіту»?* Як довго,на вашу думку,така популярність буде існувати?* Наскільки пов'язаний твір із сучасною українською дійсністю?* Що нового й корисного для себе ви дізналися на сьогоднішньому уроці?Вірш Тараса Шевченка «Заповіт» читає Костянтин Степанков.https://mala.storinka.org/заповіт-тарас-шевченко.html

Через 177 вагомих літчитаємо Шевченків заповіт…Соборно правду пожинаємо,Соборно волю бережімо, Соборно славу вознесімо,Соборно чужого научаймось,Соборно пісню заспіваймо, Соборно Бога в серці маймо. «Заповіт»

Повернімося на деякий час у ті далекі роки, коли Кобзар написав невмирущий гімн визвольної боротьби українського народу.

... Листопад 1845р. видався мокрим, вітряним, холодним. Т. Шевченкові ця погода дошку-ляла більше, ніж іншим. Він пра-цював тоді в Археографічній комісії й мусив увесь час роз'їжджати по селах і містах, змальовувати старо-винні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. Уранці поет виїхав із села В'ю-нище в Андруші. У дорозі промок до нитки. Увесь день його морозило, а надвечір повернувся у В'юнище зовсім хворий. Довелося злягти в чужій хаті серед чужих людей. Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачко-вський. Він негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В'юнища до себе в Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, і поет. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним. В'юнище. АндрушіМеморіальний будинок друга Т,Г. Шевченка Андрія Йосиповича Козачковського

Тарас Григорович лежав у чистій, теплій, затишній кімнаті, печально дивився на стелю й думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу.

В уяві виринав Дніпро, лани широкополі і села, що нагадували поетові писанку. Було боляче, що лишилися невиспіваними його думи, що гарячу, чисту, нерозтрачену любов до рідного народу доведеться забирати із собою в домовину. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Як умру, то поховайте мене…. У ніч з 24 на 25 грудня 1845 р. нелюдськими зусиллями, перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. Йому було тоді лише 31 рік. Тоді він взяв папір, перо і з під нього з’явились перші слова:

https://www.youtube.com/watch?v=b-I41t. FM0 Jc Поет викриває соціальне зло, про яке спочатку наслухався, а потім побачив на власні очі в 1843–1845 рр. Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, він чув відгомін спалахів селянських повстань по Україні. Побувавши і в панських палацах, і в мужицьких хатинках, він побачив, що пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок: …вставайте, кайдани порвіте. Не думав тоді автор «Кобзаря» ні про славу, ні про почесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів, може, в останній раз сказати народові про те, що думав, що почував. То був його заповіт. Т. Г. Шевченко не знав тоді, що ця його поезія стане найпопулярнішою піснею, народним гімном, бойовим закликом до боротьби не тільки на його батьківщині, але й далеко за її межами. Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту». Але поштовх ще не є причиною. Якби тільки хвороба поета була причиною, то ми мали б суто особистий, так би мовити, приватний, а не грома-дянський заповіт. Насправді ж вірш був викликаний суспільно-політичними умова-ми життя країни в 30–40-х роках ХІХ століття, сповнений глибокого революцій-ного змісту.

На щастя, міцний організм Т. Шевчен-ка переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив у путь на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії. А «Заповіт» пішов у люди: його переписували в десятках і сотнях примірників, передавали з рук у руки…

Його вивчали напам'ять аж поки не потрапив цей безсмертний твір на сторінки невеликої збіро-чки «Новые стихотворения Пушкина і Шев-ченка», що була надрукована у Лейпцигу 1859 року, пізніше – у Львові (1863 р.) та Петербурзі (1867 р.). Але найбільшого поширення набуває він під час перевезення тіла Т. Шевченка на Україну. Велика в цьому заслуга художника Г. Честахівського, який багатьох із тих, що прийшли на Чернечу гору попрощатися з Кобзарем, навчив «Заповіту». У різних списках і різних виданнях цей вірш називався: «Завіщаніє», «Заповіт», «Думка», «Остання воля». Із 1867 року за ним міцно закріпилася назва «Заповіт».

1. Офіційний документ, який містить розпорядження певної особи щодо її майна на випадок смерті // Передсмертна воля. 2. перен. Настанова, наказ, дані послідовникам або нащадкам // Те, що ввійшло в традицію, встановилося з давніх часів. 3. Суворе правило поведінки, неухильний обов’язок (заповідь). Тлумачення слова «Заповіт» - Яке, на вашу думку, значення вкладав у це слово поет, пишучи свій «Заповіт»?

«Заповіт» Рік написання: 1845. Збірка: Уперше поезія була надрукована під назвою «Думка» в збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка» (Лейпциг, 1859). В автографі вона не має заголовка. Загальновідома назва «Заповіт» з’явилася як редакційна у виданні «Кобзаря» 1867 року. Тема: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодер-жавства, боротися за вільне життя, відсто-ювати інтереси простого люду. Напрям: романтизм. Тематична приналежність (вид лірики): громадянська.Ідея: віра поета у світле майбутнє України. Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом. Провідний мотив: заклик до повален-ня експлуататорсь-кого ладу й розбу-дови нового вільно-го суспільства. Будова вірша: строфічна, чотиривірш. Жанр: ліричний вірш. Римування: паралельне (аабб). Віршовий розмір: хорей. Паспорт твору

«Заповіт» Звукопис: «Дніпро реве». Епітети: «лани широкополі», «злою кров'ю», «сім'ї великій, …вольній, новій»,  «незлим тихим словом». Персоніфікація: «Дніпро реве …, понесе … кров». Контраст: «полину до самого Бога молитися... а до того я не знаю Бога».Індивідуально-авторський епітет: «Дніпро ревучий». Метафора: «полину до … Бога», «кров'ю волю окропіте». Повтори (епіфора, єдинозакінчення): «… Бога». Повтори (тавтологія): «реве ревучий», «…в сім'ї великій, сім'ї...». Повтори (анафора, єдинопочаток): «Як …». Постійні (сталі) епітети: «степу широкого», «Вкраїні милій», «синєє море», «вражою кров'ю». Римування: паралельне (аабб). Алітерація (звук [р]): «реве ревучий», «І вражою злою кров'ю волю окропіте». Художні засоби:

Творче конструювання. Експозиція. Зав’язка. Композиція Розвиток діїКульмінація. Розв’язка. Як умру, то поховайте... На Вкраїні милій... Як понесе з України Кров ворожу. Вставайте, Кайдани порвіте. І мене... Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.

Символічні образи: степ (воля) на могилі – кургані (козацька доблесть) Вкраїна (батьківщина)лани – поля (земля-матір)Дніпро (доля українського народу)море (прірва)кров (боротьба)кайдани (гніт)сім'я (майбутнє)

Про таку вільну родину та власний будиночок в Україні із вишневим садком усе життя мріяв наш земляк Тарас Шевченко, але, на жаль, його мріям не судилося здійснитися.  Позбавлений волі, відірваний від рідної України, поет дуже часто думкою звертався до улюбленого куточку землі. Підтвердженням цього є слова самого поета: Поставлю хату і кімнату, Садок – райочок насаджу. Полежу я і походжу В своїй маленькій благодаті Та в однині – самотині В садочку буду спочивати. Присняться діточки мені, Веселая присниться мати, Давнє колишній та ясний, Та присниться сон мені!.. І ти!…серце холоне…як подумаю, що може мене похоронять на чужині…

Під час своєї останньої подорожі в Україну у 1859 році Тарас Григорович відвідав родичів та з допомогою троюрідного брата і свояка Варфоломія Шевченка намагався купити ділянку землі, яка йому сподобалася, між Каневом та селом Пекарі в поміщика Парчевського. Однак наляканий наміром «політично неблагонадійного» поета оселитися поблизу, Парчевський відмовив йому в продажі земельної ділянки. Але Тарас Григорович  не покидав надії придбати цей клаптик землі. Навіть за півтора місяця до смерті (22 січня 1861 року) хворий поет продовжує писати брату: «... роби швидше з тим сердешним ґрунтом. Та що ти зробиш, то зараз же і напиши мені, щоб я знав, що з собою робити: чи їхать мені весною в Канів, чи ні...» 17.07 https://www.youtube.com/watch?v=GBDpyo76_Fw

Силу Шевченкового «Заповіту» одразу відчули охоронці самодержавства. Шеф жандармів і начальник третього відділу Орлов, переглядаючи рукописну збірку «Три літа», яка виявилася головною підставою для звинувачення поета й заслання аж на десять років, з люттю перекреслив текст «Заповіту», назвавши цей твір (та деякі інші) як «в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания». Нетлінний образ степової гори-могили великого Кобзаря став національною святинею, оспіваною самим поетом у його безсмертному «Заповіті».

Друзі поета, його сучасники, народ свято виконали заповіт. З далекої північної столиці тіло довго везли на Україну, у край, де високі гори-могили стоять над священною рікою. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця із заповітними рядками, а тендітні дівочі руки, за давнім народним звичаєм, покотили віз із важкою свинцевою труною горами й долинами в довгу останню путь. Тут, на крутій горі, над самим Дніпром і поховали. Поставили на високій горі-могилі над Славутою одинокий дубовий хрест. Кругом цвіли дикі рожі, згодом заколосилася тирса й сріблясті хвилі дикого степу покотилися по горі-могилі. У жодного фараона не було такої величної заквітчаної могили. Жоден правитель світу немає такої грандіозної усипальниці,над якою розпросторилася сама твердь небесна. Так поховав народ свого вірного сина.

Доля Тараса Шевченка таки повернула його весною у Канів, але, на жаль, вже для вічного спочинку. Саме ці останні події і листи Шевченка стали ключовими під час прийняття рішення з визначення місця перепоховання поета.

Ні, то не біографії сторінка,Не просто згадка із минулих літ – Моя бабуся, неписьменна жінка,Мене казать учила «Заповіт».«Кажи отак», - і вже один за одним Розширювались, крилися рядки. Була бабуся із Таганчі родом,З того села, що звалось Голяки. То все Шевченкові краї. Там «Заповіт» за Отче наш казали. Були такі там славні маляри – Вони портрет із пам’яті писали.«Заповіт» – це твір-звернення із минулого до нашого сьогодення. Свободу здобувать пішли сини,І смерть не раз туманом крила зорі. Земля, як мати, в німбі сивини,При їхніх трупах лебеділа в горі. А з божника пророче той дививсь,Хто кликав поховати та вставати.І це не називається колись,Це має точні імена і дати. Через віки і через сотні літ. Ця жінка, в тугу неземну повита,Учитиме казати «Заповіт».«Кажи отак!» Кажу... Ти чуєш, світе?

Екскурсія в музеї Заповіту Т. Г. Шевченка, м. Переяслав.https://www.youtube.com/watch?v=g. ZRJPrd. AGSo. Музей заповіту Тараса Шевченка - Переяслав - Екскурсія 360

- У чому криється популярність «Заповіту»?- Як довго,на вашу думку,така популярність буде існувати?- Наскільки пов'язаний твір із сучасною українською дійсністю?- Що нового й корисного для себе ви дізналися на сьогоднішньому уроці?Метод «Мікрофон»

— Біографія Івана Франка дуже індивідуальна, неповторна чи, може, є в ній те, що можна наслідувати?Метод «Коло думок»Коло думок

Ратушна Наталія Миколаївна - вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської областіАвтор ресурсу

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: ЛІТЕРАТУРА: Українська література: для 7 кл. закл. загальн. серед. освіти: 2-ге видання, перероблене / Олександр Авраменко. — Київ: Грамота, 2020. — 224 с.: іл. ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ: Google картинки. Режим доступу: http://images.google.uа. Аудіо-сайт Mp3-pesnja. Режим доступу: http://www.mp3-pesnja.com URL: https://uk.wikipedia.org/wiki URL: http://dovidka.biz.ua/vislovi-pro-kotsyubinskogo/ URL: https://www.google.com/search?q URL: https://www.youtube.com/watch?v=Ssx0 AO58sv0 URL: https://mala.storinka.org/заповіт-тарас-шевченко.html URL: https://www.youtube.com/watch?v=GBDpyo76_Fw- URL: https://naurok.com.ua/urok-t-shevchenko-zapovit-tvir-scho-ednae-minule-teperishne-y-maybutne-istoriya-napisannya-44947.html. URL: https://www.youtube.com/watch?v=g. ZRJPrd. AGSo