Заселення та формування Слобожанщини, матеріал до уроку 5 клас

Заселення та формування Слобожанщини

Історія заселення Слобожанщини сягає ще часів раннього палеоліту. Археологічні розкопки, що проводилися протягом ХХ та ХХІ сторіччя доводять, що на цій території вирувало бурхливе життя - у давнину тут проживали алани, скіфи, сармати, готи, хазари. Згодом закріпилися слов’янські племена.

Так, археологами знайдено сліди стоянки біля села Яремівка в Ізюмському районі Харківщини.  Кам’яні знаряддя пізнього палеоліту виявлено в Богодухівському, Ізюмському, Балаклейському районах.

 На території невеликого села Верхній Салтів понад тисячу років тому існувало велике місто, яке було адміністративним центром Хазарського каганату, що розповсюдив економічний та політичний вплив від Північного Казахстану до берегів Дніпра.

Місця біля с. Мохнач Зміївського району були заселені понад 2,5 тис. років тому. Але найзначущі відкриття з цього району датуються 9 ст. та належать аланам (клад аланської дівчини-шаманки).

У 1920-х роках почались розкопки урочища Бондариха (в чотирьох км від м. Ізюм). Вже в 1950-х роках було встановлено, що спільні риси мають і знайдені поселення, які знаходяться в Тимченках, Основі, Залінійному. Це дозволило виділити їх в окрему бондарихінську археологічну культуру, представники якої жили на території Слобожанщини в 11-9 ст. до.н.е.

Біля с. Войтенки Валківського району знайдено заможне готське поселення, яке вело жваву торгівлю з Римом та містами Північного Причорномор’я.

Скіфські сліди знайдено  на Харківщині на території Великої Данилівки та Новоселівки. Велику зацікавленість археологів викликає Донецьке городище,  де перші поселенці з’явилися ще у 17-12 ст. до н.е. Ім на зміну прийшли племена скіфів, заснувавши укріплене місто на правому березі р.Уди. В результаті Великого переселення народів на території скіфських поселень оселилися племена сіверян. А згодом тут виріс літописний Донець, який охороняв південні кордони Давньоруської держави. Місто вело активну торгівлю з Арабським Сходом.

Неподалік знаходилося кілька половецьких міст, один з них - Шарукань, який у 1111 році був захоплений військами Володимира Всеволодовича Мономаха. В ті часи степова частина Слобожанщини входила до великої території – Половецького степу.

Але вже першій половині ХІІІ ст. Донець та інші слов’янські поселення було знищено під час монголо-татарської навали. Край було спустошено. На кілька століть Слобожанщина залишилася знелюдненим «Диким полем», так званим коридором, який кочовики використовували для набігів на заселені території Русі.

Поступове заселення Слобожанщини знову починається в ХV – п.п. ст. з ослабленням Золотої Орди. Переважно переселенцями були селяни та козацтво.

З кінця ХVІ ст. з ініціативи Московського уряду починається масове залучення населення на «дикі» землі. В 1571 р. за наказом Івана Васильовича Грозного тут було створено сторожову службу для захисту від татар. Таким чином, вже за його наступника Федора Іоановича були засновані Вороніж, Валуйки, Белгород, Курськ, а степові кордони підконтрольної царю території було відсунуто на південь.

У 1600 р. на р. Сіверський Донець за рішенням царя Бориса Годунова було засновано Цареборисів - перше місто на Харківщині з часів монгольського розорення.

У 1647 р. цар Олексій Михайлович та король польський Владислав IV ухвалили договір про кордон між землями, зайнятими поселенцями та так званою Малоросією, який співпадає з сучасним кордоном Харківської та Полтавської областей.

Будівництво Белгородської та Ізюмської засічних ліній не тільки створювало безпеку від набігів, але і сприяло швидкому господарському та економічному освоєнню територій. Окрім землеробства та традиційного скотарства, розвивається вівчарство (в т. ч. тонкорунне), бджільництво та садівництво. Будуються млини та винокурні. Активно ведеться видобуток селітри та солі.

Чисельність населення  краю стрімко зростала ще й за рахунок масового переселення черкасів – виходців з правобережної України, які тікали від польсько-католицького панування. Вже наприкінці ХVІ - на початку ХVІІ ст. їхня кількість налічувала понад 100 тис. чол. 

В період визвольного руху проти Польщі під проводом Богдана Хмельницького спостерігається масове переселення на Слобожанщину дніпровських козаків.

Закріплюючись на новій території, козацькими полками засновувалися фортеці, навколо яких за досить короткий час виростали поселення і міста.

Так, у 1651 р. козаками з Корсуня був заснований Краснокутськ. У 1652 р. був створений найбільший на Слобідській Україні Острогожський полк та засновано м. Острогожськ. Того ж року переселенцями зі Ставища Білоцерковського полку створено Сумський полк та, відповідно, засновано Суми.  У 1654 р.  виходцями з польських володінь будуються Ахтирка, Змійов, Печеніги, Хорошево.

Також у 1654 р. засновано м. Харків, який стає центром краю. Згідно перепису, населення Слобожанщини цього року вже досягло 80 тис. чол. і складалося з козаків, які несли військову службу, стрільців, дітей боярських – переселенців з території Московської держави та селян.

Пізніше, в результаті наступної хвилі переселення черкас виросли нові поселення.  1659 р. – Салтов, 1660 р. – Балаклея, 1674 р. – Вовчанськ.

Після зведення у 1679-1680 рр. нової Ізюмської оборонної лінії, населення Слобідської України вже перевищувало 250 тис. чол.

Таким чином, Слобожанщина являла собою форпост, що стримував набіги татар, які  до ще проникали сюди. Особливо щільний наступ вони здійснили після смерті запорожського кошового атамана Івана Сірко у 1680 р., коли в жорстокій битві під Золочевим їх розбив Харківський полковник Григорій Донець-Захаржевський. Ще кілька спроб захопити Змійов татарами було здійснено у 1688 р. і 1692 р. У 1697 р. вони підступили до Харкова. Але кожного разу біли відбиті. Останньою битвою стала спроба втретє взяти Змійов у 1736 р., коли татарське військо було остаточно розбито.

Остаточно як своєрідна етнична територія, Слобожанщина сформувалася у п.п. XVIIІ ст. зі створенням силами лівобережних та слобідських полків системи укріплень – Української лінії, жителі якої виступали в якості охорони південних кордонів Російської імперії від кримських і ногайських татар. Саме тому цей край був наділений деякими перевагами – поселенців було звільнено від виплати податків, вони мали змогу вільно займатися промислами та вести торгівлю, та, крім того, безоплатно володіли певною кількістю землі, за ними зберігалися козацькі привілеї та самоврядування. Вільні поселення називалися слободами, звідси і назва краю – Слобідська Україна.

Вдале географічне положення дозволило Слобожанщині стати активним посередником у торгівлі між Росією та Гетьманщиною, Південною Україною, Кавказом, Іраном тощо завдяки ярмаркам, найбільші з яких знаходилися в Сумах та Харкові. А з розвитком мануфактур у XVIII ст. Слобідська Україна посідає одну з головних позицій в регіоні, швидко змінюючи спеціалізацію з сільського господарства та ремісництва наприкінці XVIII ст.  на потужний індустріальний центр у ХІХ – поч. ХХ ст.

Пропорційно розвитку краю зростає і населення – на початку ХХ ст. населення складало вже майже 400 тис. чол., маючи різноманітний етнічний склад. Край стає значним культуним та освітнім  центром.

Народжена на стику різних етнокультурних світів, об’єднаних спільною метою, Слобідська Україна є унікальним краєм, головною ознакою якого є не тільки мирне співіснування різних народів, але взаємопроникнення культур.

Саме тому Слобожанщина, ставши свого часу колискою українського відродження і сьогодні зберігає статус культурного, інтелектуального та наукового центру України.