Збірка "Теорія особистості від 10 видатних психотерапевтів"

ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ І 10 ВИДАТНИХ ПСИХОТЕРАПЕВТІВ

Зигмунд Фрейд (06.05.1856 - 23.09. 1939) заснував ПСИХОАНАЛІЗ . Шокував сучасників своєю теорією особистості. Підриваючи самонадіяність homo sapiens , він стверджував, що поведінка людей визначається конфліктом свідомості з інстинктами підсвідомого.

Саме цією історичною особистістю розпочинаю.

ПСИХОДИНАМІЧНА МОДЕЛЬ ОСОБИСТОСТІ

Згідно "топографічній модел"і особистості, запропонованої Фрейдом, у психіці виокремлюють три рівня: СВІДОМІСТЬ, ПІДСВІДОМІСТЬ і НЕУСВІДОМЛЕНЕ.

СВІДОМІСТЬ фіксує і називає відчуття і переживання "тут і тепер". Проте усвідомлюємо ми лише незначну частину інформації яку отримуємо. Все інше після сртування "осідає" в підсвідомому і предсвідомому.

ПІДСВІДОМІСТЬ. Ця область "доступної пам'яті" зберігає незатребуваний пасивний досвід, який можна усвідомити спонтано або з мінімальними зусиллями.

НЕУСВІДОМЛЕНЕ складається з примітивних інстинктів, імпульсів й емоцій, з різних причин витиснених із свідомості, і здійснює сильний вплив на повсякдене життя і поведінку.

На початку 1920-х років Фрейд переглянув свої концепції і виокремив в анатомії особистості три процеси:

ІД (від латинськог "воно") - примітивні вродженні інстинктивні аспекти особистості (сон, їдап, дефекація, копуляція). Вони хаотичні, не мають обмежень і наповнюють поведінку енергією. Ід - відправна структура психіки, посередник між нею і тілом. Воно слідує першопричиному принципу задоволення і прагне одразу розрядити напругу, яка виникає від стримування психічної енергії інстинктів. Зняти напругу можна рефлекторними діями (наприклад, кашель у відповідь на подразнення дихальних шляхів0 або певинними процесами, що формують психічні образи, пов'язані із задоволенням основної потребе. Первинні процеси позбавлені логіки, і не здатні пригнічувати імпульси і відрізняти реальне від нереального.

Більше понять з теорії Фрейда:
ЕГО (від латинської "Я") зявляється після усвідомлення дитиною існування зовнішнього світу. Цей вторинний психічний процес перетворює потреби Ід у відповідності до принципу реальності, щоб осмислено і безпечно задовільняти їх в мінливих фізичних, психічних і соціальних умовах, зберігаючи цільність особистості. Головним інструментом Его свідоме стримування імпульсу для отримання більшого, стабільного і безпечного задоволення в майбутньому. Психоаналітична терапія звертається саме до енергії Его і його розвитку, щоб навчитися виявляти статевий і руйнівний інстинкти і володіти ними.
СУПЕРЕГО – ціннісна морально-етична основа особистості, сформована в результаті тривалої залежності від батьків і соціуму (школа, однолітки і т.д.), досвіду переносів, відокремлення і самоусвідомлення. Зрулість Суперего визначається ступіню заміні батьківського контролю самоконтролем. Суперего містить в собі Совість і Егоідеал.
СОВІСТЬ – здатність критично оцінювати себе, переживати почуття провини і активно змінювати свою поведінку у відповідності з системою моральних заборон. Вона формується в дитини внаслідок батьківських заборон і покарань. Заохочувальний аспект Суперего, Его-ідеал, створюється позитивними оцінками батьків і призводить до формування високих стандартів особистості.  Поведінкою людини на думку Фрейда рухають інстинкти — психічні образи тілесних потреб, виказані в бажаннях, підживлюються енергією нейрофізіологічного збудження. Фрейд розділив всі інстинкти Ід на дві групи.
ЕРОС – енергія лібідо, що підтримує життєво важливі процеси і розмноження виду. Лібідо можна розрядити сексуальною поведінкою або сублімувати в активні і творчі дії.
ТАНАТОС – інстинкт смерті, живить агресивність, жорстокість, вбивства і самогубства. Кожен інстинкт має начало, ціль, об’єкт і стимул.
НАЧАЛО (ДЖЕРЕЛО) – потреба, яка викликає збудження організму й імпульс діяти.
ЦІЛЬ інстинкту завжди полягає в  зникненні або зниженні збудження (принцип задоволення).
ОБ'ЄКТОМ може бути будьякий предмет або людина, яка забезпечує ціль інстинкта.
СТИМУЛ провакує викид енергії, необхідної для досягнення цілі. Якщо немає можливості знайти обєкт для розрядки напруги, активність зміщується. Цей механізм лежить в основі як творчості, так і домашніх конфліктів через проблеми на роботі.

Для повноти картини варто ще прочитати Психодинамічну теорію психосексуального розвитку.

ІНДИВІДУАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Головна ідея Альфреда Адлера (07.02.1870 — 28. 05. 1937) полягає в тому, що людина прагне компенсувати почуття власної неповноцінності, яке відчула в дитинстві. Це болісне переживання протягом всього життя змушує нас удосконалюватися і боротися за власну зверхність, досягаючи так званих фіктивних цілей, продиктованих суспільством і стилем житття. Залежно від прояву інтересу до трьох основних життєвих задач (работа, дружба і любов). Адлер розрізняв  чотири стиля життя.

1. Управляючий (самовпевненість, наполегливість, низький соціальний інтерес, прагнення до зверхності).
2. Беручий (низька активність, паразитизм стосовно зовнішнього світу, відсутність соціального інтересу).
3. Уникаючий (відсутність активності і соціального інтересу, уникнення вирішення життєвих задач).
4. Соціально-корисний (поєднання соціального інтересу з високою активністю, турбота про інших і зацікавленість у спілкуванні, усвідомлення важливості співпраці, особистої мужності і готовності робити внесок в благополуччя інших).

Адлер, припускав, що стиль життя визначається творчо активним "Я", яке надає життю значущості і стимулює соціальний інтерес — внутрішню схильність до участі в побудові ідеального суспільства. При цьому Адлер  вважав, що творче "Я", принаймні, частково, визначається порядком народження (первісток, єдина дитина, середня або остання дитина).

Альфред Адлер також запропонував використовувати для управління терапією п’ять фаз і наступний терапевтичний діалог.

1. Підтримка  (емпатія, встановлення контакту і сбір інформації).
2. Заохочення (прояснення і заохочення.
3. Інсайт (інтерпретація і знання).
4. Переміни, зміни (емоційний прорив, нова дія, результат і підтримка).
5. Виклик 9 соціальний інтерес, перенаправлення цілей, заохочення дослідження і розвиток).

Ці пять стадій очевидно перегукуються з п’ятьма стадіями прийняття ролі  Якоба Леві Морено і з п’ятиступінчатою стратегією позитивної психотерапії Носсрата Пезешкяна.

Центральним поняттям ПСИХОДРАМАТИЧНОЇ ТЕОРІЇ Якоба Морено (1889-1974), хто був одним із вчителів Н. Пезешкяна, є спонтаність (S-фактор) - "первинний феномен", який активується в момент народження, коли від дитини вимагається активність: дихати, приймати їжу, перетравлювати і виділяти її.

S-фактор "стимулює і розбуджує всі органи", щоб людина могла "розуміти за межами себе": пристосуватися до змін або по-новому реагувати на стару ситуацію.

Активація спонтанності називається "розігрівом".

ІНВЕРСІЯ ІДЕНТИЧНОСТІ І ПЯТИСТУПІНЧАТА СТРАТЕГІЯ

В процесі вигодовування в дитини формується первинна матриця ідентичності, яка складається з пяти ступенів навчання (прийняття ролі "іншого"), які знаходяться в основі феноменів імітації, ідентифікації, проекції і переносу:

1. Сприйняття іншої людини або об’єкта як самого себе.
2. Концентрація уваги на іншій, незнайомій частині.
3. Перебільшення нового, випускаючи з виду все інше, в тому числі і себе.
4. Активне позиціювання себе на місці іншого і розігрування його ролі.
5. Взаємодія з кимось ще в ролі “іншого”.

Паралелізм стадій “інверсії ідентичності” з п’ятmма фазами Адлерианської терапії і стратегій позитивної психотерапії дозволяють припустити універсальність пятиступінчатості психічних процесів.

КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ В ПСИХОДРАМІ І ТРИ СТАДІЇ ПСИХОДИНАМІКИ

Розвиток  S-фактора відбувається в умовах зміни уяви дитини про оточуючий світ (матриці ідентичності).

Матриця “вселенської ідентичності” дитини - “Я — цілий світ”. Живі істоти і  предмети оточуючого світу зливаються в різноманітні конфігурації в відповідності з тим, на скільки вони підподають в сферу активності дитини (пелюшка належить тілу, груди належать губам і т.д.) Спонтаність спрямована  на виживання (народжуватися, дихати, харчуватися, перетравлювати, рости і т.д.) і активується перемінними умовами життя дитини в утробі матері, народженням, зміною середовища, першим вдихом, першим зовнішніми контактами (груди, годування, інше). На цій стадії основою дії і навчання являються відчуття і рефлекси, які закладають модель фізичних і психологічних процесів. Це чистий тренінг “тут і тепер” до появи навичок самоспостереження, оцінки і керування.

Матриця “диференційованої вселенської ідентичності”: живі істоти і предмети вже розрізняються як в реальному житті, так і в фантазії. Їм усим приписується однакова ступінь реальності. Шок відкриття того, що світ дитини і світ матері не одне й те саме, активує енергію емоцій як спосіб подолання фрустрації відділення. Реальність спільного буття замінюється емоційною єдністю. Через відсутність на цій стадії розподілення між об’єктами фантазії і реальності можно активівувати енергію не тільки реальними, але й віртуальними (фантазія) стартерами. Тому “Я”-ідентичність зfсвоює, практично не фільтруючи, відношення батьків і інших близьких до дитини, включених в  матрицю, як модель його/її відношення до себе. Головне джерело спонтаності і розвитку на цій стадії — ще неусвідомлені і не названі емоції первинних взаємодій, котрі формують майбутні паттерни стосунків з “іншими”.

Матриця розщеплення фантазії і сприйняття реальності: усвідомлення того, що реальність відрізняється від фантазії. Розщеплення до цих пір неподільного внутрішнього світу викликає сильну тревогу і в той же час дозволяє спостерігати за собою в своїх діях і почуттях, називати і запам’ятовувати, а значить — пригадувати й інтегрувати досвід розбіжностей і почуттів. З’являється здатність розуміти причино-нслідкові зв’язки і передбачати наслідки, свідомо направляти свою активність на досягнення чогось приємного та/або на уникнення неприємного, створюючи енергію ясних намірів. Якщо всі три матриці адекватно активовані й розвинуті, первинна спонтаність усвідомлюється і проявляється як креативність: здатність інтегрувати, ідентифікувати, розуміти взаємозвязок і динаміку, приймати рішення і підтримувати їх виконання.

Розвиток матриць ідентичності “Я” за Морено можно співіднести з трьома стадіями стосунків в позитивній психотерапії. Крім того, кожній з цих матриць відповідає область моделі баланса. Первинна матриця — тіло, вторинна — стосунки, третинна — логіка/досягнення і , нарешті, зріле оволодіння — фантазії/майбутнього.

АНАЛИТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ — Карл Густав Юнг (26.07.1875 — 06.06.1961) Стверджував, що душа кладаєтьсяз трьох структур.

1. Его, основа свідомості, включає сві думки, почуття, пригадування і відчуття, завдяки яким ми усвідомлюємо свою цілісність.

2. Особисте підсвідоме складається з колись усвідомленого, але пізніше витісненого досвіду, який тепер існує у вигляді комплексів емоційно заряджених концепцій.

3. Колективне підсвідоме латентні сліди памяті людства, думки і почуття, загальні для всіх людей. Ця структура складається з архетипів — вроджених психічних образів, ідей, пригадувань, які визначають сприйняття, переживання, мислення і реакції. Серед архетипів, описаних Юнгом (мати, дитина, герой, мудрець, сонце, плуг, Бог, смерть і т.д.),  найбільш важливими вважаються персона (публічне обличчя), тінь ( пригнічена, витіснена, темна сторона), анімус/аніма(внутрішній образ жінки в чоловікові і образ чоловіка в жінці), самість (серцевина особистості, яка організує всі інші елементи).

Юнг описав дві основні Его-спрямованості: екстраверсію й інтроверсію, які являються прообразами прямоти і чемності ключового конфлікта. Він також ввів поняття про чотири психічні функції (мислення, почуття, відчуття, інтуїція), які розвивають ідею Платона про чотири властивості ідеального правителя (мудрість, мужність, розсудливість і справедливість) і співзвучні моделі баланса Носсрата Пезешкяна:

Мислення — здатність розумн структурувати і концептуально узагальнювати окремі дані. Оцінка мисленні: “істина-неправда”.

Почуття — здатність визначать цінність об’єктів, подій і людськів стосунків. Оцінка почуття: “прийнятно-неприйнятно”.

Ці дві раціональні функції протилежні і взаємнодоповнюють один одне. Якщо у людини більше розвинуте мислення, тоді йому не вистачає чуттєвості.

Відчуття — здатність дізнаватися про наявність об’єкта, сприймати його як воно є, не визначати його.

Інтуїція — здатність “домалювати” за допомогою підсвідомого картину дійсності, коли її походження і зміст незрозумілі.

Ці дві ірраціональні функції забезпечують зовнішні і внутрішні сприйняття незалежно від оцінок.

Поєднання цих чотирьох функцій створюють різні типи особистості, детально описані в типології Юнга.

Карен Хорні (1885 — 1952) спростувала припущення З. Фрейда про анатомічну зумовленість різниці розвитку чоловіків і жінок, і відхилила гіпотезу про визначаючу роль культури статевих ролей і характеру соціальних стосунків між батьками і дитиною в контексті задоволення и безпеки. Незадоволеність потреби в безпеці призводить до появи базової ворожості і базової тривоги, які складають основу невроза.

Базова тривога — це відчуття безпорадності в ворожому світі. Хорні описала десять невротичних потреб, які використовуються для опанування почуття небезпеки і беспорадності базової тривоги: в любові і схвалені; в керуючому партнері; в чітких обмеженнях; в експлуатації інших; в суспільному визнанні; в захопленні собою; в честолюбстві; в самодостатності й незалежності; в бездоганності і незаперечності. Цей список потреб Хорні на три стратегії оптимізації міжособистісних стосунків з метою досягти безпеки в оточуючому світі: на людей, від людей і проти людей. На відміну від здорових людей невротики фокусуються на одній потребі.

Згідно Хорні, на відміну від здорових людей, невротичні особистості характеризуються наявністю ряду невротичних потреб (тобто потреб, від яких вони психологічно залежать):

1. У позитивній афектації (у вираженні позитивних почуттів) і схвалення з боку оточуючих;
2. У партнерові (людина з невротичною вираженістю цієї потреби переоцінює любов, вкрай боїться бути залишеною, життєво потребує когось більш сильного і авторитетного, ніж сама, і шукає емоційної залежності і прихильності цього партнера чи партнерки);
3. В обмеженні свого життя вузькими рамками (невротичні люди лякаються нескромності, вважають, що невимогливість дуже цінна, оскільки безпечна, та ін.);
4. У силі (мається на увазі емоційна залежність від того, що є символом сили для даної людини; це може бути фізична сила, інтелектуальна, влада, гроші, певного роду інформація тощо);
5. У використанні, експлуатації інших;
6. У престижі;
7. У тому, щоб бути об'єктом захоплення;
8. У невротичних амбіціях в особистих досягненнях;
9. У самодостатності і незалежності (невротичні люди можуть несвідомо панічно боятися залежати від кого- або чого-небудь і організовувати своє життя відповідно до цього, наприклад за типом «самотнього вовка»);
10. У бездоганності і незаперечності (невротична особистість категорично переконана, що не можна робити помилки, бути критикованою, терпіти невдачі; такі люди постійно шукають в собі недоліки, щоб їх виправити і таким чином приховати від інших).

Ці десять невротичних потреб Хорні розбила на три групи за трьома основними напрямками руху або типами поведінки (векторами побудови стосунків з навколишнім світом) суб'єкта по відношенню до інших людей: «ДО» інших, «ВІД» інших і «ПРОТИ» інших.

ЕГО-ПСИХОЛОГІЯ

Ерік Еріксон (1902-1994) досліджував  Его, ідентичність і адаптаційні здібності. Він поєднував клінічні спостереження з розумінням культурно-історичних факторів у у дослідженні структури особистості психічно здорових людей.

Розвиваючи психоаналіз, Его-психологія відрізняється від нього низкою важливих положень. Так, в центрі уваги знаходиться не Ід, а Его, особливе значення надається історичним умовам формування Его, розглядається весь життєвий простір індивіда, по-новому оцінюються і способи розв’язання психосексуальних конфліктів.

У відповідності з епігенетичним принципом особистість по мірі розвитку проходять декілька рівнів. Темп і послідовність цієї тенденції підтримують суспільство, схвальне дозрівання соціальних здібностей. Розвиток вбирає в себе вісім стадій: стадія немовля (базова довіра — недовіра); раннє дитинство (автономія — стид і сумнів); вік гри (ініціативність — провинна); шкільний вік (працелюбність — неповноцінність); юність (его-ідентичність — змішаність ролей); рання зрілість (інтимність — ізоляція); середня зрілість (продуктивність — інертність); пізні зрілість (его-інтеграція — відчай).

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ — Карл Ренсом Роджерс (1902 — 1987) був впевнений, що люди за своєю природою прагнуть до мети, самовдосконалюються, заслуговують довіри і здатні будувати свою долю. Він вважав, що поведінка і реакція людини визначаються його субєктивним переживанням власної “Я — концепції, які розвиваються під впливом потреби в безумовній позитивній увазі, і, відповідно, умовами цінності, прийнятими в первинному оточені.

Роджерс стверджував, що якщо досвід людини не відповідає його “Я”- концепції, то спроба захистити цілісність “Я” спотворює або спростовує сприйняття. Тому Роджерс важливе місце надавав:

відкритості переживань — здатності усвідомлювати свій внутрішній досвід без почуття загрози;

фізичній довірі — здатності приймати рішення на основі своїх переживань і почуттів;

емперичній свободі — субєктивному відчутю, що можеш жити так, як хочеш, і

креативності — творчій здатності продукувати нові ідеї, результати і способи рішення проблем.

 ГУМАНИСТИЧНАЯ ПСИХОЛОГІЯ — Абрахам Харольд Маслоу (1908 — 1970) назИваВ свІй подхІд психологією третьоїсили, протиставляючи біхевіоризму и психоаналізу.

Гуманістична концепція розглядає особистістьсть як єдине ціле, позитивне і творчев  своїй основі.

Акцент робиться на вивчені психічного здоров’я. Маслоу описує ієрархію мотиваційних потреб

1. физіологічні;
2. безпеки и захисту;
3. приналежності і любові;
4. самоповаги;
5. самоактуализації.

Маслоу стверджує, що вищі потреи стають домінантою, яка визначає поведінку, тільки при умові разумного задоволення низших (основних) потреб.

Гуманістчний підхід визначає два біологічно закладених типи мотивації:

дифіцитарний мотив спрямований на зниження напруги;

мотив росту підвищує напругу в пошуку нових і хвилюючих переживань.

Маслоу вважав людей, які самоактуалізуються цвітом людства, який живе повним життям і який реалізував свій потенціал розвитку людства. Вони характеризуються ефективним сприйняттям реальності; прийняттям себе, інших і природи; невимушеністю, простотою, природністю; зосередженістю на проблемі; незалежністю у всьому, в тому числі від культури і оточення; свіжістю сприйняття; високими переживаннями; суспільним інтересом; глибоким міжособистісними стосунками; демократичним характером; розмежуванням засобів і цілей; філософським почуттям гумору; креативністю; супротивом окультуренню. Описано декілька метапотреб таких людей: істина, краса або справедливість. Їх незадоволення призводить до виникнення метапаталогії: апатія, цинізм, відчуження і т.д.

ГУМАНІСТИЧНИЙ ПСИХОАНАЛІЗ — Ерік Фром (1900 — 1980) продовжив постфрейдиську традицію, акцентуючи увагу на тому, як впливають на особистість соціокультурні фактори.

Здоровий щлях звільненя за Фромом — здобуття позитивної свободи спонтаної активності. Фром описав пять екзистенціальних потреб, визначаючих характер: у встановленні звязків; в подолані; в коріннях; в ідентичності; в системі поглядів і відданості.

Непродуктивні типи характера:

• рецептивний (сентиментальний, залежний і пасивний, який прагне бути любимим, а не любити);
• експлуатуючий (хто добивається бажаного силою і обманом);
• хто накопичує (жадібний, впертий і орієнтований на минуле);
• ринковий (хто визначає себе як товар, який можна вигідно продати/обміняти; відчужений від інших).

Мета розвитку людини — продуктивний характер:

• незалежність,
• чесність,
• спокій,
• вміння.

ПОЗИТИВНА ПСИХОТЕРАПІЯ -

НОССРАТ ПЕЗЕШКЯН (1933 — 2010)

Ідеї Носсрата Пезешкяна формуровалися під впливом вивчення неврології і психіатрії, спілкування з видатними психотерапевтами (Карл Леонгард, Віктор Франкл і Якоб Морено), досвіду життя перса в Європі та активної громадсько-релігійної позиції.

В 1968 році молодий лікар розпочав розробку диферинціального аналізу — нового психодинамічного, ресурс-орієнтованого і конфлікт-центрованого методу психотерапії і теорії з гуманістичною уявою про природу людини і міжкультурним підходом. В 1977 році метод був опублікований під назвою: “ Позитивна психотерапія”.

В позитивній психотерапії (ПП) вперше була сформульована цілісна система зручних інструментів операціоналізації, які дозволяють описати простою мовою і стандартизувати діагностику і терапевтичний процес незалежно від терапевтичної моделі що використовують.

Від лат. POSITUM, що означає "даний", "фактичний", "дійсний", "той, що є насправді".
У ПП зазначається, що хвороби, конфлікти, стреси, життєві негаразди є ДАНІСТЮ ЖИТТЯ кожної людини і це треба визнати.
І поруч з цим, корисно визнавати, що людина наділена здібностями, завдяки яким здатна знаходити рішення найскладніших проблем та втілювати їх у життя. Це також даність життя кожної людини.
"ЯКЩО ІСНУЄ ПРОБЛЕМА - ТО ІСНУЄ І ЇЇ РІШЕННЯ"

Модель балансу дозволяє повно і наочно систематизувати не тільки стиль життя і реакції людини, але і спланувати лікування і оцінювати його результати в чотирьох сферах життя: тіло, досягнення/ продуктивність, контакти/стосунки і майбутнє/фантазії/ідеал.

Модель стосунків апріорі пропонує більш повну і систематичну модель опису, чим теорія об’єктних стосунків Кохута (Rjhut, 1977) і Кернберга (Kernberg, 1976). Окрім обєкт-субєктної моделі відношення до себе - “Я” - Носсрат Пезешкян описує модель стосунків “віч на віч” з партнером (“Ти”), з групою (“Ми”) і системою переконань (“Пра-Ми”). Ця модель дозволяє оптимально відобразити динаміку базового досвіду, поточних взаємодій і зону можливої відповідальності і розвитку.

Носсрат Пезешкян вперше в історії психології і психотерапії сформулював зміст симптомів і конфліктів в термінах актуальних здібностей (а не синдромів, симптомів, девіацій, дефектів і дефіцитів), відкрив перед пацієнтом і терапевтом істотно нові перспективи діагностики, терапії і обумовленої надії.

Вторинні актуальні здібності описують норми і моделі поведінки, які складають зміст актуального конфлікту. Первині актуальні здібності — концептуалізують структурні функції особистості, відповідають за переробку інформації, побудову стосунків і регулювання емоційних станів і психологічного простору.