12 серпня о 18:00Вебінар: Краще раз побачити: універсальні інтернет-ресурси для унаочнення навчального матеріалу

Збірник переказів на краєзнавчій основі

Про матеріал
Завдання посібника – допомогти вчителям української мови в досягненні навчальної, розвиваючої та виховної мети на уроках в 5-11 класах, а саме: виховувати почуття поваги до Батьківщини, історії свого народу, міста; затверджувати ідеали гуманізму, відчуття високих загальнолюдських цінностей.
Перегляд файлу

1

 

 

                                                                                              Для 5- 11 класів

     Збірник

          переказів

                                       

                      на краєзнавчому

                                                               матеріалі

                                                                                                            

 

 

 

 

                            Збірник переказів  для 5- 11 класів : На краєзнавчому 

                             матеріалі.                      

                             / Терещенко І.І.- Кривий Ріг, 2019.- 46 с.      

                                                                     

   Завдання посібника – допомогти вчителям української мови в досягненні навчальної, розвиваючої та виховної мети на уроках в 5-11 класах, а саме: виховувати почуття  поваги до Батьківщини, історії свого народу, міста; затверджувати ідеали гуманізму, відчуття високих загальнолюдських цінностей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Передмова

У пропонованому збірнику вміщено тексти для контрольних (чи навчальних) переказів з української мови для учнів 5-11 класів, які містять цікаву інформацію про визначні місця та видатних людей Криворіжжя.

Тексти переказів складено відповідно до вимог чинної програми з української мови для 5-11 класів з урахуванням вікових особливостей учнів.

Збірник переказів складено на основі друкованих джерел, у яких вміщено відомості про історію міста Кривого Рогу та його видатних людей.

Учні матимуть змогу ознайомитися з викладеними фактами про виникнення відомих історичних пам’яток, про походження назви рідного міста, про створення залізорудних басейнів та про історичні події, які відбувалися на територіїї Кривого Рогу.

Завдання посібника – допомогти вчителям української мови в досягненні навчальної, розвиваючої та виховної мети на уроках в 5-11 класах, а саме: виховувати почуття поваги до Батьківщини, історії свого народу, міста; затверджувати ідеали гуманізму, відчуття високих загальнолюдських цінностей.

Для вчителів та учнів навчальних закладів системи загальної середньої освіти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 


1.Легенда про Кривий Ріг

         Було це ще в часи чумаків. Возили чумаки сіль з Криму. Їх шлях пролягав повз маленьке мальовниче село, що стояло у балочці при злитті двох річок. Ніхто і назви його не знав. Село та село. Рідко коли завертали сюди. Але знайшовся один кмітливий господар і поставив при дорозі  на в'їзді до села корчму ... Якось заїхала до нього велика чумацька валка підкріпитися, відпочити, віз відремонтувати. Зайшли до корчми. Господар зустрів їх гостинно. Звичайно, і без горілки не обійшлося. Але оскільки господар склянками ще не розжився, то частував чумаків з великого кривого баранячого рога. Обходив з рогом усіх, а сам на одну ногу припадав. Кривий, значить, був. Так сподобалось у нього чумакам, що кожного разу, проїжджаючи мимо, старший  питав: «А що, брати, заглянемо до Кривого?» А хтось з чумаків додавав: «Та й вип'ємо з рога». З того часу й повелося, що хто б не проїжджав повз село, той і казав: «Не завадило б заїхати до Кривого Рогу». Так і залишилася за селом назва - Кривий Ріг ...

(168 слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати детальний переказ тексту.

 

2. КараЧун

 

Є у Кривому Розі Карачунівське водосховище, яке постачає у місто питну воду, є зоною відпочинку та називається в людях Карачуни. Слово походить з татарської : кара - чорний, чун - смерть, тобто «чорна смерть». В часи, коли навкруги було Дике поле, в цьому місці на берегах Інгульця була ще одна балка з бродом, через який проходив один з шляхів татарви на Україну за здобиччю та полоном. Місце це знаходилось на кордоні земель, контрольованих Запорізьким військом, тому козаки неодноразово влаштовували у балці засідки, і дуже багато татар наклало тут головою. Кажуть, шо через це саме вони і дали назву місцю – «Чорна смерть» - КараЧун.

(100 слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати детальний переказ тексту.

 

 

 

3. Дві легенди

 

Є два варіанти чому це місто, а раніше місцина, мали таку назву.
Варіант перший - історико-геграфічний.

Там, де річка Саксагань впадає у ріку Інгулець, у Дикому полі, на межі татарських та козацьких земель з давніх давен існувало урочище - величезна дубова балка, утворена руслами річок. Взагалі у околицях було дуже багато балок та ярів, вкритих дубом. Вчені кажуть, шо дуб у великій кількості росте там, де екосистеми у своїй еволюції досягають вершини (як же зараз спаплюжена та колись благословенна земля!). Річки Саксагань та Інгулець при злитті утворють кут, який у давнину називали «рогом». А як він був ще й нерівним за рельєфом, то і назвали його кривим. Так все урочище та навколишня місцина отримали назву Кривий Ріг. За кілька місяців до руйнації Січі у 1775 році запоріжці отримали наказ у цьому урочищи заснувати поштову станцію для підтримки зв'язку між Імперією та її новими відвойованими від татар землями - Новоросією. Отак з тої станції почалась офіційна історія міста Кривий Ріг.

Варіант другий - легендарний.

Жив-був запорізький козак за прізвиськом Ріг, який десь на війні втратив одне око, тобто був «кривий». Як він зістарився, подався до місцевості, де зливаються Саксагань з Інгульцем, побудував зимник з шинком та оселився. Люди, які простували тими краями, завертали до нього на перепочинок, кажучи : «Їдьмо до кривого Рога». Згодом поряд з зимником виникло селище, а ще згодом місто, які на честь засновника назвали Кривим Рогом.

(208слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати детальний переказ тексту.

 

4. Пам'ятник 10-ти заповідям

 

На честь 15-ої річниці створення Криворізької Єпархії УПЦ в Кривому Розі відкрито пам`ятний-архітектурний комплекс «10 заповідей».

Комплекс встановлений у Дзержинському районі в сквері біля будівлі Криворізького технічного університету, на перетин вулиць Костенко і XXII Партз`їзду. Ансамбль з 8-ми гранітних плит виконаний у формі скрижалей - за біблійним переказом подібні кам`яні плити-скрижалі з написаними на них заповідями і отримав пророк Мойсей від Бога на горі Синай.

Правда за авторським задумом тут виявилося лише 8 плит, розташованих дугою, причому їх розмір плавно і пропорційно зменшується від центра до країв, а самі заповіді, відомі кожному віруючому християнинові і іудеєві, написані на двох центральних плитах, формою нагадують розгорнуту книгу.

Як зазначив на відкритті пам`ятника губернатор Дніпропетровської області Олександр Вілкул, нині в регіоні йде активний процес відродження та будівництва храмів, а головне - люди об`єднуються навколо вічних, духовних цінностей. «10 заповідей є орієнтиром, за яким людина повинна звіряти свої дії, свою життєву позицію і принципи свого життя. Упевнений, що цей комплекс стане потужним імпульсом відродження Кривого Рогу та Дніпропетровщини», - зазначив він.

Архітектурна композиція була задумана і споруджена з благословення архієпископа Криворізького і Нікопольського владики Єфрема.
Духовенство міста висловило щиру подяку керівництву Кривого Рогу і Дзержинського району, а також меценатам, які взяли участь у будівництві комплексу.

Цікаво відзначити, що сквер з «10 заповідями» вже встиг стати улюбленим місцем відпочинку не тільки мешканців нашого міста, а й  його гостей.

(104 слова)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати детальний переказ тексту.

 

5. Квітковий годинник

 

У Кривому Розі відкрито найбільший квітковий годинник в світі. Квітковий годинник діаметром 22 метри у парку Героїв на проспекті Металургів – спорудження незвичайної архітектури та краси. Довжина хвилинної стрілки становить майже 12 метрів. Тут висаджені квіти 22000 кольорів 6-ти видів.

Кожна година супроводжується мелодійним дзвоном, а вночі годинник  підсвічується.

За словами Криворізького міського голови Юрія Вілкула, цей найбільший в світі чарівний квітковий годинник – один із символів нового Кривого Рогу – зеленого і квітучого міста, це символ нової Дніпропетровщини – регіону-лідера у праці і турботі про мешканців.

Відкриття найбільшого у світі квіткового годинника стало вже другим унікальним проектом, який реалізовано в місті. Нещодавно тут було відкрито найбільший в Україні світлодинамічний комплекс фонтанів.

(111 слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати детальний переказ тексту.

 

6. Легенди Криворізької землі

 

Чимало легенд зберігає криворізька земля. Тихий шелест степової ковили повідає нам про загадкові стійбища епохи палеоліту, обрані далекими пращурами для постійного проживання.

Численні мовчазні кургани, дослідження яких почалося у 60-ті роки XIX століття, здивували місцевих археологів рідкісними знахідками, а особливо таємничою композицією знаків — послань з минулого, що залишаються нерозгаданими й досі, бентежать нашу уяву, не дають спокою нашій пам’яті.

Згадкою про епоху скотарів, шо «приборкали» бронзу для виготовлення знарядь праці та зброї, є археологічні знахідки, які датуються періодом кеміобінської культури (XXV-XXI ст. до н.с.). Бронзу згодом стали використовувати племена катакомбної історичної спільності (І половина II тис. до н.е.), багатоваликової (ХVII -ХV ст. до н.е.) та сабатинівської (XIV- XI ст. до н.с.) культур.

Про незліченні багатства скіфів свідчать знахідки поблизу с. Рахманівка, де під час дослідження курганів знайдено кілька десятків виробів із золота, переважно бляшок з викарбуканими зображеннями звірів та голови медузи Горгони.

Сармати та черняхівці нагадали про себе археологічними знахідками в районі с. Радіонівки та с. Христофорівки.

В епоху середньовіччя криворізькі землі були частиною Дикого Поля. Про постійні набіги печенігів, половців, монголо-татар свідчать кам’яні баби на місцях поховань кочівників. Безмовні очевидці цих подій, самотньо височать вони в степу протягом довгого часу, хоч могли б розповісти й про те, як у XVII столітті тягнулися повз них із Кременчука до Перекопа нескінченні валки чумацьких возів, і про те, як ішли на битву з польським авангардом графа Потоцького повсталі запоріжці на чолі з гетьманом Хмельницьким. Пам’ятають кам’яні баби й те, як у XVII столітті запорізькі козаки обрали вподобане ними місце при злитті річок Саксагані та Інгульця для своїх зимівок.

(252 слова)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати детальний переказ тексту.

 

 

 

7. Па’мятник «Козак Кривий Ріг»

 

Запорізький козак Ріг-реальна особа, який у 60-70 роки ХVІІ століття обирався кошовим отаманом Запорізької Січі. На схилі літ хоробрий козак Ріг побудував для себе оселю як раз на тому місці, де Інгулець зливається із Саксаганню. А оскільки в боях позбувся він правого ока, прозвали його в народі кривим. Йшли роки, навколо хати козака почали з’являтися інші оселі. Згодом тут виросло за селом під назвою – Кривий Ріг. Скульптурна композиція висвітлює ту мить, коли козак Ріг зійшов з коня на кручах степової річки Саксагань у тому місці, де вона впадає в Інгулець. Пам’ятник відлито у бронзі та встановлено на постаменті, зробленому із брили криворізького природного каменя. Висота  пам’ятника разом із постаментом 5 м. 30 см. Автор пам’ятника заслужений художник України, Почесний громадянин міста Кривого Рогу, скульптор Олександр Васякін.

( 131 слово )

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати детальний переказ тексту.

 

8. Кривий Ріг - це не тільки копальні…

 

Недалеко від площі Артема, в Саксаганському районі Кривого Рогу знаходиться природний феномен – Сланцеві скелі. Вони тягнуться уздовж правого берега річки Саксагані між шахтами «Артем-1» і «Північна» протягом 250 метрів і займають територію площею в чотири гектари. Якщо наблизитися до такої скелі і придивитися, то здається, що вона складається з цегли різного розміру і кольору. «Цегляна кладка» виходить із землі під кутом близько 45–30°. Деякі породи схожі на величезний листковий пиріг із пластин чорного кольору. За цей синьо - чорний колір сланці й назвали «аспідними» («аспід» в перекладі з грецького означає «змія»). Такі пластини раніше використовувалися як грифельні дошки і як покрівельний матеріал. Звідси і назва селища, що з′явилося поряд, – Покровське.

( 126 слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати детальний переказ тексту.

 

9. Подорож до маловідомого водоспаду  у  Кривому  Розі

 

Навряд чи у когось місто Кривий Ріг на Дніпропетровщині асоціюється з мальовничим місцем для відпочинку, адже сучасний Кривий Ріг – це не тільки велике індустріальне місто, а й центр Криворізького залізорудного басейну — найважливішої сировинної бази металургії України. Так чи інакше, але навіть у промисловому Кривому Розі можна знайти неперевершені маловідомі краєвиди.

За дамбою греблі Карачунівського водосховища знаходиться водоспад Білі Камені. В такому вигляді, який він є зараз, існує , певно з 1932 року, коли, разом з будівництвом Криворізького металургійного заводу, було створено на річці Інгулець Карачунівське водосховище.

Висота водоспаду складає 12 метрів, і дістатися до нього можна двома шляхами – класичним і екстремальним. Останній  починається від трамвайної зупинки через залізничну колію. Подолавши 300 метрів маршруту можна опинитись на ще одній історичній пам’ятці міста – величному залізничному мості, який з’єднує обидва береги Інгульця, і з якого відкривається захоплюючий краєвид: направо – водоспади і Карачунівське водосховище, наліво – майже весь Кривий Ріг.  Міст, заввишки 53 м та довжиною 161 м, збудований ще у 19 столітті за проектом архітектора Боголюбського, і є найвищим мостом Криворізького басейну.

Діставшись водоспаду за кілька сотень метрів потоком можна натрапити на ще один місток – пішохідний, підвісний, ажурний, з суцільного металу. Водоспад зимою майже ніколи не замерзає, лише коли практично зовсім перекривають заслінки на греблі. Та саме зимою можна спостерігати неймовірне явище – величезні намерзлі, немов гігантські сталактити нависають над засніженою річкою, а зверху, по них та по мерзлим камінням, тече льодяна вода. Мабуть, тому й назвали так водоспад у народі – Білі Камені. Хоча, можливо, й тому, що на поверхню тут виходять пороги Інгульця з породи світлого кольору.

Влітку біля водоспаду багато відпочиваючих, попри те, що вода у ньому завжди прохолодна, навіть у спеку.

( 275 слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати детальний переказ тексту.

 

10. Кривий Ріг на початку 50-х.

 

На початку 50-х років криворіжці відновили в повному обсязі не тільки доменне виробництво, але й рудовидобуток. Кривбас давав більше половини металургійної сировини країни.

Наступне п’ятиріччя було виходом на переробку бідних руд, спорудження гірничо-збагачувальних комбінатів, отримання залізорудного концентрату, переробленого, в свою чергу, на агломерат та обкотиші. Нова галузь, де своєрідним полігоном для науково-дослідних робіт став ПівдГЗК, розвивалась небаченими темпами. Будувалися чотири комбінати, а слідом йшла реконструкція із застосуванням багатостадійних схем збагачення.

Повоєнний Кривий Ріг став місцем народження новітньої гірничої техніки та новітніх технологій, у розробці яких брали активнішу участь інститути «Механобрчермет», «Кривбаспроект», Металлургавтоматика» та інші. У світову скарбницю досвіду зробили вагомий внесок металурги, оскільки цехи «Криворіжсталі» перетворилися на справжні центри технічної думки.

Із пуском ще п’яти печей доменний цех «Криворіжсталі» став передовим серед виробництва металу всієї царської Росії. Із пуском блюмінга і дрібносортних станів завершився перехід «Криворіжсталі» на повний металургійний цикл.

Усі міста так чи інакше мають форму кола. Наше ж – найдовше в Європі -має вигляд дороги. Дороги, що веде до нових обріїв

(168 слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати детальний переказ тексту.

 

11. Мій край-моя історія жива

 

Кривий Ріг-це місто в Дніпропетровській області, в 150 км від Дніпропетровська, найбільший індустріальний центр України, розташований у верхів'ї річки Інгулець.Кривий Ріг є одним з найдовших міст світу, і найдовшим містом Європи - його довжина з півночі на південь становить 126 км, а ширина - від 20 км до 46 км.

Історія міста починається з XVII століття, коли запорізькими козаками було засновано зимівник, що входить в Інгульську паланку, створену козаками в 1734 році, а перша письмова згадка про Кривий Ріг датується 1775 роком, тоді його називали поштового станцією.

Поштова станція Кривий Ріг була побудована слідуючи наказом кошового отамана Запорізької січі Петра Калнишевського, який затвердив місце розташування станції і призначив її працівників.

Вважається, що назва міста означає «Кривий мис» завдяки звивистому руслу річки Саксагань в місці її впадіння в річку Інгулець. З 1820-х років Кривий Ріг - військове поселення, з 1857 року стає селом, а з 1860 року Кривий Ріг - містечко в складі Херсонської губернії, населений переважно євреями. Активний промисловий розвиток міста почався в кінці XIX століття після відкриття на Криворіжжі величезних запасів залізної руди та споруди залізниці, що з'єднала Криворізький басейн з Донеччиною.

З 1919 року Кривий Ріг став одним із центрів анархістського заколоту Нестора Махна. Остаточно Радянська влада в місті була встановлена в 1920 році. У 1934 році був побудований металургійний комбінат «Криворіжсталь», найбільший в Європі.

Кривий Ріг відрізняється розвиненою інфраструктурою - тут є безліч культурних та розважальних закладів. У місті діє три театри - театр драми та музичної комедії ім.Тараса Шевченка, театр ляльок і театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху».Крім того в місті є історико краєзнавчий музей і цирк. Кривий Ріг є одним з культурних центрів регіону - в ньому проводяться міжнародні фестивалі «Кубок Кривбасу», «Горизонти джазу», фестивалів «Джаз і юність», «Чарівна флейта», «Молодий цирк України», «Срібне джерело», «Україно моя», «Маски», «Співограй», фестиваль хорової духової музики і міський фестиваль народної творчості «Весна Рудани». До недавнього часу центром Кривого Рогу вважалася його історична частина - Центрально-Міський район, але останнім часом через активний розвиток торгівельної інфраструктури, центр міста фактично перемістився в «Соцмісто», де розташована найбільша транспортна розв'язка, мерія, офісні будівлі, торгівельні комплекси , кафе, ресторани і нічні клуби.

Ще однією визначною пам'яткою Кривого Рогу є залізорудний кар'єр Південного гірничо-збагачувального комбінату, один з найбільших в світі, довжина якого складає понад 3 км, ширина - 2,5 км, а глибина досягає 400 м. Подивитися на це рукотворне диво приїжджають туристи з усіх куточків світу.

(389 слів )

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Зробити усний переказ тексту.

 

12. Геологічний заповідник «Скелі МОДРу»

 

Геологічний заповідник «Скелі МОДРу» – унікальний музей під відкритим небом. Це пам’ятка природи загальнодержавного рівня. На теренах Криворіжжя є ще один такий об’єкт – балка Північна Червона. Нажаль, ця унікальна пам’ятка («Скелі МОДРу») не охороняється від антропогенного впливу, як це має бути. Але з іншого боку, на цих скелях проходе процес знайомства міського мешканця із природою Кривбасу, такою яка вона була сотні та тисячі років тому.

Ця унікальна геологічна пам’ятка розташована на площі 62 га у Центрально-Міському районі міста та об’єднує природні оголення протерозойських порід на правому та лівому берегах р. Інгулець, виходи у Пастухівському кар’єрі (місцева назва – «Затоплене») та штучне оголення у прорізі дороги. 

 Розробка корисних копалин було розпочато тут у 1899 році (Лихманівський рудник). Це були одні з найбагатших покладів руди, що розроблялись у 1900-ті роки низкою невеликих кар’єрів, які були розташовані на протязі 35 км. 

1909 – великим весняним розливом річки Саксагань було затоплено Пастухівський кар’єр.

На схилах заповідника росте величезна кількість різних рослин (від дерев до трав): акація, шовковиця, абрикоса-дичка, волошки, коров’як скіпетровидний, молокан татарський, свинорій пальчастий, ковила Лесінга, осока, рогіз тощо. На цих скелях влітку тренуються місцеві альпіністи. Хоча на ці скелі можна видертись і без спеціального спорядження. 

Численні групи мешканців Кривого Рогу та гості міста влаштовують на території заповіднику (переважно під деревами) невеликі пікніки із шашликами. 

На території заповіднику треба влаштовувати екскурсії. При відносно невеликих розмірах заповіднику він має багато мальовничих куточків, де наші люди зможуть емоційно розрядитись після урбаністичного краєвиду. Людина зможе тут трохи побути наодинці з природою, чого неможливо досягнути навіть в парку. І це не виходячи за межі міста. 

При нагоді я раджу всім бажаючим відвідати Криворізький заповідник «Скелі МОДРу» для отримання незабутніх вражень.

(275 слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати детальний переказ тексту.

 

13. Кривий Ріг XYII-XYIII ст.

 

Історичні події, що відбувалися за тих часів у Росії, неминуче накладали відбиток на історичний розвиток міста Кривого Рогу.

Так після зруйнування Запорізької Січі російська імператриця Катерина ІІ подарувала землі навколо Кривого Рогу генералам та козацьким старшинам, що заселили їх кріпаками з різних губерній України та Росії. Таким чином виникають селища Катеринівка, Диконівка (теперішнє селище рудника ім. Кірова), селище-колонія Інгулець, Рахманівка, а пізніше — Гданцівка, Довгинцеве та інші, що нині входять до складу міста.

У 1775 році поселення Кривий Ріг отримало статус слободи, тобто поселення, звільнене від сплати податків. Слобода почала забудовуватися вздовж тракту по лівому берегу р. Саксагань від місця її злиття з Інгульцем на північ до поштової станції. Так утворилася головна вулиця, вулиця Поштова (нині пр. К. Маркса). Друга вулиця формівалася по західному відгалудженню Кизикерменського шляху і згодом отримала назву Миколаївська (нині вул. Леніна), на честь патронажної церкви Святого Миколая. Ці найперші вулиці за планом пересікалися під прямим кутом, у центрі якого стояла церква. Тому й площа мала назву Церковна.

На початку XIX століття слобода розвивалася доситъ бурхливо, поки цей розвиток на цілих чотири десятиліття не загальмував перевід її жителів в аракчеєвські військовопоселення. Але військове міністерство починає інтенсивну розбудову Кривого Рогу. Зовнішній вигляд Церковної площі визначали будинки командира, офіцерів та нижчих чинів.

(208 слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати детальний переказ тексту.

 

14. Моє Криворіжжя

Свою назву місто отримало від форми кривого мису (рогу) на злитті річок Інгулець і Саксагань, де було засновано перше поселення. За іншою версією, назва походить від запорізького козака Рога, званого «Кривим», що оселився у цьому мальовничому місці.

Криворіжжя - один з найбагатших на корисні копалини районів України. Більшість відомих родовищ пов'язана зі стародавніми породами Українського щита. Найважливішими серед них є рудні родовища, поклади бурого вугілля, мармуру, доломітів,  сурику, охри, мумія, будівельних пісків, суглинків, скандію, ванадію та ще близько 40 осередків таблиці Менделєєва, комплексне використання яких дозволить забезпечити добробут майбутніх поколінь громадян України.

У наш час у Кривбасі видобувають три основних промислових типи залізних руд: багаті руди, які безпосередньо використовуються у металургії, магнетитового і окислені залізисті кварцити, які потребують збагачення. Багаті руди залягають головним чином серед окислених кварцитів, створюючи близько 300 рудних покладів. Вміст заліза в них більш 46%, шкідливих домішок - соті частки відсотка. Видобувають їх переважно підземним способом.

Крім того, на Криворіжжі є унікальні в своєму роді виробні камені, представлені променистим кварцом - різноманітні природні «очі», повний перелік яких – «котячі», «зміїний», «соколині», «тигрові» - можна знайти тільки серед залізовмісних порід Кривбасу.

Криворіжжя багате і мінеральними водами, як питними лікувально-столовими, так і лікувальними (радоновими, сірководневими, залозистими і водами, багатими на іод і бром) для зовнішнього використання, які по хімічним властивостям близькі водам   П'ятигорська та Цхалтубо.

Сучасний Кривий  Ріг - це велике індустріальне місто, про що свідчить той факт, що щомісячний обсяг виробництва промислової продукції дорівнює аналогічним показникам столиці України міста Києва.

Місто має потужний гірничо-металургійний комплекс, що включає гірничо-металургійний, чотири гірничо-збагачувальні і один залізорудний комбінат, одне рудоуправління, три рудоремонтні заводи та інші. Переважна номенклатура: залізна руда, концентрат, агломерат, окатиші, чавун, сталь, готовий прокат (арматура, куток, катанка). Питома вага гірничо-металургійного комплексу - понад 90% загальних обсягів промислового виробництва в місті.

Єдиний в країні Криворізький суриковий завод виробляє залізний сурик, який користується великим попитом в Україні та за її межами.

Виробництво непродовольчих товарів народного споживання в місті здійснюють підприємства різних форм власності, що випускають товари легкої промисловості, культурно-побутового та господарського призначення, будівельної групи.

Будівельний комплекс представлений будівельними організаціями різної спеціалізації, цементно-гірничим комбінатом, заводами по виробництву залізобетону, місцевих будматеріалів.

Багатство міста - не тільки його потужний виробничий комплекс, але й значна мережа закладів освіти, культури, спорту, охорони здоров'я.

На сьогодні у Кривому Розі налічується 152 загальноосвітніх заклади усіх типів, 143 дошкільних виховних закладів, 4 інтернати для дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, 4 дитячих будинки, 3 притулки та навчально-виховний соціально-реабілітаційний комплекс для хлопчиків.

Велика увага в місті приділяється роботі з обдарованою молоддю. У місті функціонує 24 заклади нового типу: 9 ліцеїв, 7 гімназій, 8 спеціалізованих шкіл, що впроваджують педтехнологіі.

На сьогоднішній день в місті здійснюють освітню діяльність 15 вузів (технікуми, училища, коледж) І-ІІ рівня акредитації, 4 вузи ІІІ-ІV рівня акредитації державної форми власності, приватний навчальний заклад «Інститут ділового адміністрування» (ІІІ рівень акредитації) , та 11 позабазових структурних підрозділів вузів державної та недержавної форми власності.

Місто стало центром міжнародних фестивалів «Горизонти джазу», «Кубок Кривбасу», фестивалів «Джаз і юність», «Чарівна флейта», «Україна моя», «Маски», «Молодий цирк України», «Срібне джерело», «Спiвограй», хорової духовної музики, міського фестивалю народної творчості «Весна Рудани».

У 18 Палацах культури та клубах міста діють 223 клубні формування різного профілю, в тому числі 170 колективів художньої самодіяльності. 40 колективів мають звання «народний», 35 – «зразковий». За останні роки близько 30 колективів художньої самодіяльності стали лауреатами міжнародних та всеукраїнських конкурсів  народної творчості.

Жителям міста створені  всі умови для занять фізкультурою і спортом. До їх послуг 17 стадіонів, 12 критих та 2 відкритих плавальних басейнів, 234 спортивних зали, 97 стрілецьких тирів, 521 спортивний майданчик, 174 майданчики з тренажерним обладнанням, 198 приміщень, пристосованих для фізкультурно-оздоровчих занять (з них 103 - з тренажерним обладнанням) , мототраса.

Медичну допомогу населенню надають 48 лікувально-профілактичних закладів, у тому числі 13 багатопрофільних лікарень, 5 поліклінік, 3 дитячі лікарні, 1 дитяча поліклініка, 2 пологові будинки, міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики, будинок дитини, 5 диспансерів, 2 медичних училища, станція швидкої медичної допомоги, 8 стоматологічних поліклінік, центр «Здоров'я», центр профілактики і боротьби зі СНІДом, інфекційна лікарня, станція переливання крові, 4 дитячих санаторії. Надання медичної допомоги в місті проводиться за 72 спеціальностями.

Торгівельне обслуговування мешканців міста проводиться через роздрібну торгову мережу. У місті функціонують спеціалізовані магазини по реалізації побутової техніки, меблів, одягу, взуття, парфумів, тканин, будівельних матеріалів, автосалони і тому подібне. Діє мережа магазинів-салонів по обслуговуванню інвалідів та ветеранів війни (12). Функціонує 55 АЗС, 44 ринків (у т.ч. 28 ринків та 16 міні - ринків) - з їх загальної кількості продовольчих - 9, змішаних - 29, непродовольчих - 6.

До складу житлово-комунального господарства міста входить 5004 багатоповерхових будинки, 27,1 млн.кв.м. автошляхів, 1,9 тис.км мереж теплопостачання і гарячого водопостачання, 1,3 тис. км газопроводів, 1,6 тис.км водопровідних мереж.

Місто дуже зелене, це - 23 парки, 135 скверів, 11 набережних, 17 садів, що розкинулись на території загальною площею 16,2 тис.га.

(665 слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Зробити усний вибірковий переказ тексту.

 

 

15. Люди сталевого гарту

Доля міст, як і доля людей: і червоний, і чорний кольори сплітають роки в їхню історію. Сталевий гарт Кривого Рогу відомий нині всьому світові. Цю крицю загартували і захистили саме криворіжці. Люди, чиїй енергії, таланту і винятковій працелюбності завдячує перетворення стародавніх земель на залізне серце сучасної Європи. Ці люди могли передбачати вимоги історії, а прагматизм свій єднали з поезією.

Ні, не дике урочише, а зручний притулок на поштовому гоні побачив козацький отаман Петро Калнишевський, «хрещений батько» поштової станції Кривий Ріг. Останній кошовий Запорізької Січі, полководець і дипломат, знавець козацького судочинства і військової розвідки, він був людиною закоханою в прекрасне. Це засвідчують виразні, урочисті, стрімкі обриси п’яти церков, збудованих Калнишевським, як і обрання разом з писарем Феодосієм Кудликом живописної місцини в міжріччі Інгульця і Саксагані для козацької пошти.

За початком промислового рудовидобутку й забезпеченням залізничої доставки доменної сировини, за зведенням чавуноливарень для переробки «червоного каменю» криворізьких надр стоїть гігантська постать Олександра Поля, людини сталевої вдачі, енциклопедичних знань і виняткової енергії.  Здається, то нескореність козацького духу ожила в правнукові Павла Полуботка, наказного гетьмана України.

В тім доля першовідкривачів – невдячна. «Залізна лихоманка», схожа за своїм розмахом на «золоту лихоманку» Клондайку, вибухнула в Кривому Розі фактично по смерті О. Поля. Прапор із рук першопрохідця прийняли люди міцної підприємницької хватки — М. Ф. Шимановський, М. А. Роговський, С. М. Колачевський. Молоді й енергійні, вони вергали великим капіталом, сміливо переходили на нову техніку й технологію рудовидобутку й виплавки металу, а Сергій Колачевський до того ж лишався, наскільки це можливо для капіталіста, і особистістю напрочуд людяною.

Тільки під керівництвом такого розумного й розважливого підприємця, як М. А. Роговський, цілих шість років уживався на одному місці емоційний правдолюбець і блискучий знавець доменної справи Михайло Костянтинович Курако. Саме тут, на Гданцівському чавуноливарному заводі, він виплекав і перевірив практикою свої новації, що згодом зробили цього самородка доменщиком №1 і в Україні, і в Росії.

Зростання ж Криворізького гірничого району тим часом набирало розмаху. Обірвали його Перша світова війна. Жовтень і розкати громів громадянської. 9 (22) січня 1918 року на Криворіжжі встановилася Радянська влада. Криворізька рада робітничих та селянських депутатів навесні 1919 року проголосила містечко Кривий Ріг Херсонської губернії містом, центром повіту і просила уряд України віднести його до промислової Катеринославської губернії.

Наші земляки за неповні 20 років до Другої світової перетворили хоч і повітовий, але все ж заштатний Кривий Ріг (тут не було навіть бруківки і водогону), на всесвітньо відомий Криворізький залізорудний регіон — Кривбас. Його першими героями праці (звання присуджували товариші по забою чи цеху) стали 78 років тому коваль заводу «Пневматик» В. І. Бородаєв, гірник майже з 30-річним стажем П. К. Поповченко, слюсар М. О. Андреев, керуючий Шмаковським рудником К. М. Подзоров і так званий «червоний директор» К. І. Михна.

(326 слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати вибірковий переказ тексту.

 

16. Карачун - черная смерть по-татарски


Солнце не спеша садилось за горизонт, медленно продвигались вперед чумаки. Впереди открылся спуск, что вел в широкую долину, поросшую густым зеленым лесом.

На одном из чумацких возов, одетый в белую домотканую свитку, сидел дед. Черную его шапку оттеняли большие локоны бело-седых волос, среди чумаков дед Анисим был старейшим. Более полвека прошло с тех пор, как он таким же молодым, как сейчас его внук, впервые ушел с чумаками в далекое путешествие...

Быстро летит время...

-Вот здесь и будем ночевать, - сказал, ни к кому не обращаясь, дед Анисим.
Все знали: его слово - закон. Только внук переспросил:

-А здесь безопасно? Среди степи оно, конечно, лучше, так как эти места несчастливые для нашего брата.

-Не бойся, это давным-давно опасно было, когда я был молодым чумаком. С тех пор и прозвали это место «черной смертью». Татары дали такое название. Поихнему это звучит «карачун».

Люди спустились в долину и стали готовиться на ночлег. Уставшие за день, расселись они вокруг жаркого костра, где готовилась нехитрая пища. Вскоре все чумаки принялись за скромный ужин.

-Послушайте, диду, а почему татары дали такое чудное название – «Черная смерть» - этой тихой долине. Причем здесь она? Расскажите, диду.

Дед собрался с мыслями.

-Ну что же, расскажу о том, что в памяти моей сохранилось. Часто ходили этой дорогой чумаки. А времена эти были не спокойные: татары часто набегали с Крыма. Грабили. Старых и немощных убивали, топтали лошадьми, а крепких, здоровых в плен забирали, в неволю.

Узнали татары об этой долине, об этом лесе зеленом густом, о дороге старой чумацкой через него. И сделали там засаду. Устали чумаки с дальней дороги, да и не ожидали они нападения. И не увидели они восхода солнца, не пришлось им запрягать волов. Татары сами это сделали, а чумаки остались спать навечно в этой долине.

Несколько раз так было, а потом перестали ходить чумаки этой дорогой, стали обходить этот лес густой стороной.После своих набегов татары назад возвращались чумацким путем. И здесь на отдых останавливались. Удачное место здесь: летней ночью прохладно - река недалеко. Долго это продолжалось. Не раз слышал этот лес стоны несчастных пленных. Вскоре в этом лесу не было ни кусочка земли, не политой слезами или кровью чумацкой, что деревья гудели за сотни верст.

Услышали этот гул запорожские казаки. Стыдно стало чумакам, и стали звать они казаков:

-Эй, хлопцы-запорожцы, помогите нам татарву разбить! -Слышим, братья, идем на помощь.

С бедной добычей возвращались татары: злые, утомленные. Остановились они на отдых в этой долине. Но не стали доблестные и честные казаки бить сонных татар.

-Вставай, татарин проклятущий, на бой праведный! - закричали наши казаки.

Тяжелым было пробуждение врага. Как орлы налетели на них запорожцы и чумаки, рубили своими саблями, никого не жалея. Ни один из татарской орды не ушел живым. Все погибли на земле нашей, которую так долго грабили. А уже их потомки окрестили это место «карачун» – «черная смерть», - потому что ночью пришла смерть и была страшной и жестокой.

Распростились запорожцы с чумаками, ушли на границы сторожить земли наши от врага. А чумаки возвратились к своему труду, ездят теперь этой дорогой, возят соль да рыбу.

Замолчал дед Анисим.

Прошли годы, время стерло старый чумацкий путь, и густой лес, в котором шла жестокая битва, исчез. И только название «карачун», превратившееся позже в «Карачуны», осталось как свидетельство о тех далеких и нелегких для нашего украинского народа временах. Нелегких, но героических. 

 

Завдання

1.Перекласти українською мовою.

2.Скласти план.

3.Написати  вибірковий переказ-переклад.

 

17. Олександр Поль

Поль Олександр Миколайович (01.09.1832, с. Малоолександрівка Верхньодніпровського пов. Катеринославської губ., тепер Дніпропетровська обл.—26.07.1890)—український дослідник-археолог німецького походження, верхньодніпровський поміщик, шляхтич, краєзнавець і підприємець, меценат, нащадок гетьмана П. Полуботка.

Народився в родовому маєтку в сім’ї Миколи Поля — відставного підпоручика німецького походження. Мати — Ганна Павлівна Малама — була з роду Полетиків.

У 1850 р. закінчив Полтавську гімназію поміж найкращими учнями. Восени 1850 р. склав 11 іспитів до Дерптського університету і вступив на 2-ий навчальний семестр. Протягом декількох місяців у 1853—1854 рр. втратив спочатку матір, а потім батька. Влітку 1854 р. на деякий час приїздить додому, щоб прийняти на себе спадок, який залишив батько. У 1857 р. він придбав 1350 десятин землі біля сіл Олександропіль і Приют. За десять років О. М. Поль перетворив свій маєток на прибуткове господарство. Тут були кінний і цегляний заводи, а ще завод великої рогатої худоби.

До суспільно корисної праці О. Поля покликали реформи часів правління Олександра ІІ. У 1858—1859 рр. як депутат від Верхньодніпровського повіту він і брав участь у  роботі Катеринославського губернського комітету з улаштування селянського побуту, а як депутат від Катеринославської губернії — у роботі редакційних комісій у Санкт-Петербурзі. Починаючи з 1866 р. і до кінця життя, з невеликими перервами, був гласним Верхньодніпровського повітового і Катеринославського губернського земств. Саме тут розгорнувся його талант громадського і суспільного діяча. У складі земства Поль брав участь у різноманітних комісіях, робота яких була спрямована на покращення становища всього населення Катеринославської губернії. Неодноразово обирався попечителем Саксаганського ремісничого училища, 1-го реального училища і богоугодного закладу м. Катеринослава. У рамках земства відбувалася його служба на посаді мирового почесного судді. У цьому ранзі він служив із перервами з 1869 р. до самої смерті. Земство Поль використовував як трибуну, завдяки чому спромігся, до прикладу, довести місцевій і центральній владі необхідність спорудження в Катеринославі мосту через Дніпро, а згодом і залізниці, яка зв’язала донецьке вугілля і криворізьку руду.

Й саме дослідженню криворізького залізорудного родовища О. Поль присвятив 15 років життя і витратив понад 150 тисяч карбованців, переважно взятих ним у кредит. Це настільки підірвало його матеріальний і фізичний стан, що оговтатися після цього він уже не зміг. Але в 1881 р., ще за життя Поля, промисловий видобуток руди у Кривому Розі було таки розпочато.

Поль заснував у Катеринославі краєзнавчий музей, пізніше названий його ім’ям.

У 1889 р. дворянськими зборами Катеринослава розглядалося питання про встановлення зажиттєвого пам’ятника Полю за те, що він «пожвавив край і воскресив місто Катеринослав».

У 1890 р. деякі зі значних кредиторів Поля вирішили опротестувати його векселі. Грошей, які треба було віддати за цими векселями, він не мав і взяти їх було ніде. Й лише заступництво предводителя губернського дворянства Струкова і губернатора Батюшкова врятували Поля від ганьби, якої він як дворянин не пережив би. Та все одно тягар душевних і життєвих хвилювань вкоротив йому віку: у тому ж році Олександр Поль раптово помер від розриву серця.

(487 слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Зробити усний  переказ тексту.

 

 

18. О чем рассказывают улицы?

          «Есть улицы центральные, высокие и важные…» Помните эти строки из песни Ю.Антонова? Они посвящались тихим улочкам с красивыми поэтическими названиями. По ним приятно пройтись, полюбоваться их красотой и просто отдохнуть. В Кривом Роге тоже таких немало, но большинство улиц носят названия видных политических деятелей, в основном советских времен, передовиков труда, научных работников, наших известных земляков и, конечно же, героев Великой Отечественной войны. Одна из них – улица Груни Романовой. Расположена она в Ингулецком районе. Протяженность улицы довольно небольшая, всего лишь 841 метр, площадь – 5214 кв. метра. Жилые дома - в основном стандартные хрущевки, кстати, их 13. Многие криворожане знают, что на улице Груни Романовой расположились городская больница №11, школа-интернат №9, парк «Пионерский», в котором уютно разместилась детско-юношеская спортивная
школа № 2.

            Для жителей этой улицы, казалось бы, ничего особенного в ней нет. Единственное, что привлекает внимание, так это барельеф, укрепленный на одном из жилых зданий. На нем - образ девушки и имя - Груня Романова. Информацию о ней мы попытались узнать у тех, кто каждый день проходит здесь по пути домой или на работу. Однако большинство людей лишь пожимали плечами, и только некоторые ответили, что это единственная девушка из группы подпольщиков Николая Решетняка, которая во время оккупации фашистскими войсками нашего города вела активною работу по подрыву установленного «новой властью» режима.
Более подробно о судьбе криворожанки «Металлургу» рассказала заведующая музеем комсомольцев-подпольщиков школы №15 Тамара Венгерак:
         - Груня Романова была самой старшей среди пятерых подпольщиков – бывших учеников нашей школы. Напомню их имена: Николай Решетняк, Алексей Щербак, Анатолий Желтуха, Николай Ходич. 15 августа 1941 года фашистские войска вошли в Кривой Рог. Ребята, чтобы их не угнали в неволю, пошли на хитрость, поступили на работу в агрошколу, оттуда не забирали в Германию. Тогда у них возникла мысль о создании подпольной организации. За время оккупации они выпустили 45 листовок, общим тиражом 3000 штук, помогли в освобождении 600 узников тюрьмы. А в 1943 году, когда замолчали радиоприемники, так как фашисты прекратили подачу в город электроэнергии, ребята поступили на работу в немецкую радиомастерскую, чтобы иметь возможность слушать Москву и передавать информацию людям. В то время им было всего по 17 лет, Груне – 22. До войны она училась в школе рабочей молодежи, любила шить, вышивать, вязать.
          17 августа 1943 года, по доносу, вся группа подпольщиков была арестована. Целый месяц длились страшные пытки, и 17 сентября их  расстреляли в старом городском парке. Как вспоминают очевидцы, после расстрела Груня была еще жива. Погрузив тела на подводы, полицаи привезли их на свалку за криворожским кладбищем, где были вырыты ямы. Когда тела были сброшены в могилы, девушка поднялась на колени, попыталась выбраться, но палач ударил ее лопатой…  Груня Романова была зарыта заживо. Когда в феврале 1944 года Кривой Рог был освобожден, останки героев были перенесены в парк и в торжественной обстановке перезахоронены.

          Сегодня этот парк в честь героев-подпольщиков носит название «Комсомольский». А на месте расстрела стоит монумент, напоминающий потомкам о тех событиях. Он выполнен известным криворожским скульптором А. Васякиным.

          О Груне Романовой сохранилось мало информации, так как ее родных в нашем городе уже давно нет. В музее только хранится ее кофта, в которой она была накануне ареста. Ее как реликвию до конца жизни берегла мама Груни – Екатерина Кирилловна. Сохранились и некоторые фотографии девушки.
         В конце 50-х - начале 60-х годов XX столетия, когда в Ингулецком районе формировалась новая улица, ее решили назвать в честь Груни, чтобы дети, которые будут расти здесь, знали и помнили историю родного города, людей, отдавших за его свободу свои жизни.

(472 слова )

 

Завдання

1.Перекласти українською мовою.

2.Скласти план.

3.Написати  вибірковий переказ-переклад.

 

 

19. Таємничий Кривий Ріг

Вже багато років серед істориків, краєзнавців і просто серед людей, закоханих у історію рідного краю, киплять пристрасті щодо визначення часу заснування нашого міста і походження його назви.

Усі гіпотези щодо походження назви міста можна умовно розділити на дві великі групи:

І. Назва міста походить від назви прикметного орієнтиру у регіоні (урочища, яру, мису на злитті Інгульця і Саксагані тощо)

2. Місто назване за іменем (прізвиськом) епоніма – людини, що оселилася у нашому краї (козак Ріг тощо).

Першим у науковій літературі свою версію щодо походження назви поселення висловив російський вчений, професор Петербурзької Академії наук Василь Зуєв, який на початку жовтня 1781 р. відвідав Кривий Ріг. Він вважав, що назва поселення походить від мису злиття Інгульця і Саксагані: «Имя рог здесь везде означает каменный мыс, который производит река или своею излучиной, или сходясь с другою; так здесь кривой рог не иное что значит, как мыс, вышедший между Саксаганом и Ингульцом, который река Саксагань обходит вокруг длиною на пять, а между двумя коленами перешейка не будет и четверти версты, а потому и называется Кривым рогом» («Путешественные записки Василя Зуева от С.-Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году» – С.-Петербург, 1787 г.).

Цієї версії притримувався і один з найвизначніших криворізьких істориків, доктор історичних наук П.Л. Варгатюк, і довгий час вона була офіційною для визначення походження назви міста.

Поряд з цією версією існували численні народні перекази, в яких назва міста виводилась від імені козака, що оселився у нашому краї. Час його появи – епоха козацтва, він оселився тут, бо вже не міг через вік та фізичні ушкодження козакувати. За професією – шинкар на прізвисько Ріг, а кривим названий через фізичний недолік – втрату ока або ж травму ноги.

Отже, за народними переказами, час заснування нашого міста – 16-17 століття, і засновником його був український козак, що оселився тут. Ці перекази не суперечать уточненій даті заснування нашого міста – середина 17 століття, їх вірогідність підтверджується історичними даними: землі нашого краю знаходились у складі Січі Запорізької, через наш край проходили великі торгові шляхи, по яких чумаки подорожували до Криму – отже, місцевість не могла бути незаселеною: колонізація степу почалася з появою козацтва як військової сили і у 17 столітті набула широкого розмаху.

Відомий криворізький краєзнавець Б. Кравець вважає, що засновником нашого міста був січовий козак Матвій Ріг, поранений у битві під Жовтими Водами (1648 р.). Отримавши рану ноги, він став непридатним до козакування і, оселившись у нашому краї, дав початок місту. Про заселення краю у козацькі часи свідчить і місцева пам’ятка природи – 300-річна груша, що знаходиться у приватній садибі по вул, Шмідта, 15 (Карнаватка),

У «Червоному гірнику» за 25.11.1989 р. опубліковано переказ «О Роговых», в якому наводиться інша версія: під час Полтавської битви (1709 р.) молодий майстер по залізу з Уралу Іван Рогов був поранений у ногу, після чого усе життя шкутильгав (став кривим). Оселившись на Криворіжжі, він почав працювати з залізом – плавити руду і виготовляти інструмент з заліза. Чумаки, з якими він торгував, і назвали його Кривим Рогом.

Крім вищеназваних, ентузіасти-дослідники приводять й інші версії щодо походження назви міста. Так, засновник рудовидобутку на Криворіжжі, один з перших дослідників історії нашого краю О. Поль висловлював припущення щодо походження назви «Ріг» від скандинавського «рік» – «місто, укріплене поселення». До речі, Київську Русь скандинави називали «Ґардарікі» – «країна міст»). За версією дослідника, варяги, що прийшли на Русь з Рюриком; побудували на злитті Інгульця і Саксагані укріплене містечко, згодом зруйноване степовиками, але його назва залишилася у пам’яті місцевих жителів. На жаль, дана версія не підтверджується даними науки і виникла, найвірогідніше, на основі звуконімії «ріг» – «рік».

Відомий російський вчений А. Асов, один з творців «нової науки», свідчить про існування слов’янського князя Криворога з роду Білояра, який у 580-х рр. під час воєн з Візантією на шляху у Тавриду побував у нашому краї, де на його честь було названо урочище. Ця версія ввійшла і до «Енциклопедії Криворіжжя», виданої у 2005 р. Безперечно, VI століття нашої ери – період розквіту слов’янської колонізації держави Антів, яка була суперником могутньої Візантії, але дослідження А.Асова не знаходять підтримки з боку офіційної науки.

Наш земляк В. Сиромятников виводить назву нашого міста з германського «Кріо рог» – «холодна скеля» і вважає, що першими колоністами у регіоні були германські племена, які заселили наш край 2,5 тис. років тому. Пізніше їх витіснили нові хазяї степу, але назва – у трансформованому вигляді – залишилася, згодом набувши поповнення, і походження переказів про козака Рога – лише спроба пояснити існуючий етнонім. «Холодною скелею» поселення назване через виходи мінералів на поверхню – ці скелі (МОДР та ін.) і під час спеки залишаються холодними.

Основні недоліки вищеприведених версій – брак наукової доказовості і відсутність археологічної аргументації. Але, з іншого боку, офіційна історія – не єдине джерело пізнання, і навіть визначні історики можуть помилятися.

Існує ще одна версія щодо походження назви міста. Як вважають науковці з інституту мовознавства ім. О. Потебні (Київ), назва міста походить від великого яру, названого Кривим. У Даному випадку «ріг» – місцевий відповідник терміну «яр» (аналог – Чорний Яр, Холодний Яр тощо). Саме ця прикметна особливість місцевості і дала назву поселенню.

Не слід відкидати і можливість існування іншої назви міста. Так, на Генеральній карті Новоросійської губернії за І778р, на місцї Кривого Рогу засвідчено існування поселення «Ногай-цопа». Можливо, це помилка укладачів, але, з іншого боку, ногайці (ногаї) – одна з татарських орд, що була вірною підданою Кримського ханства.

До 20-х рр. XX століття назва нашого міста офіційно писалася як «Кривой-Рог» (через дефіс), і лише пізніше набула теперішнього вигляду.

Також існує переказ, що у кінці ХІX початку XX століття у місті існувала ініціатива про перейменування Кривого Рогу у Золотий Ріг, оскільки регіон, що давав більш як 2/3 залізної руди Російської імперії, з огляду на мільйонні прибутки місцевих бізнесменів, воістину міг вважатися золотою місцевістю.

Отже, нами зроблена спроба висвітити фактично усі існуючі на сьогодні версії щодо походження нашого міста і часу його заснування. Питання ж про те, ким був засновник Кривого Рогу – козак, шинкар, майстер-коваль і якої національності він був – досі відкрите. Найімовірніше, він усе-таки був українським козаком, до речі цьому не суперечить іверсія В. Зуєва. адже назву поселенню козаки могли дати, виходячи з назви географічного орієнтиру – кам’яного мису (рогу).

(808 слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Зробити усний стислий переказ тексту.

 

 

 

20. Ландшафтний заказник «Балка Північна Червона»

 

Балка Північна Червона є ландшафтним заказником загальнодержавного значення і знаходиться в Тернівському районі Кривого Рогу. Розташована між шахтою ім. Леніна та Першотравневим рудником.

Площа балки складає 54,3 га, довжина 36 км. По днищу балки протікає струмок, який бере початок із ставків у селищах Романівка та Чапаєво. А закінчується на межі з дачним кооперативом «Восход», від якого починається Ленінське водосховище, що виходить до автомобільної траси на Веселі Терни. В балці на денну поверхню виходять породи продуктивної залізорудної товщі палеопротерозойського віку, відслонюються сланцеві та залізисті горизонти, які утворюють невеликі за розмірами розрізнені скельні виходи на обох схилах. Зустрічаються також брили імпактитів та відслонення пісковиків зі скам’янілими рештками рослин. Імпактити – це породи, які утворилися в результаті удару об землю метеоритів. Зовні вони схожі на доменні шлаки. Існує версія спеціалістів, що 360-400 млн. років тому в районі сучасних Тернів впав метеорит і утворив кратер, на місці якого зараз розташована балка Північна Червона.

Вперше ця територія була взята під охорону як геологічний заказник місцевого значення в 1974 році. Систематичне вивчення рослинного світу балки було розпочате ще в 1972 р. науковцями Криворізького відділення Донецького ботанічного саду. 12 січня 1983 р. територію балки площею 28,3 га оголошено ландшафтним заказником загальнодержавного значення. А в 1988 р. заповідна територія збільшилася ще на 26 га за рахунок заказника місцевого значення.

А яких же тварин ми тут можемо побачити? Найбільше тут комах – близько чотирьох сотень видів. Над струмком влітку кружляє безліч різноманітних бабок (стрекоз) – коромисло велике, коромисло синє, коромисло руде, звичайна стрілка, бабка решітчаста, бабка бронзова, червонокнижний вид красуня-діва з синіми крильцями. Багато видів жуків –звичайні для нас чорнотілка і бронзівка, сонечко семикрапкове і двадцятидвохкрапкове, клоп-солдатик тощо. Зустрічаються тут цикадки, цвіркуни, коники, богомоли і червонокнижний вид, представник ряду двокрилих - ктир гігантський. Поміж стеблинками повзають мурашки-женці і мурахи чорні. А над квітами кружляють медоносні бджоли та галльські оси, жужелиці, джмелі – кам’яний та польовий. Сім видів джмелів занесені до «Червоної книги» – джміль лезус, джміль моховий, джміль глинистий та інші. Але найбільше впадає в око різнобарв’я метеликів. Чого тут тільки не зустрінеш – жовтянки, лимонниці, капустянка Галатея, бархатниці, бояришниці, синявець Ікара, червонець... Особливо цінними є червонокнижні метелики – подалірій, ведмедиця Гера, ведмедиця-дівчинка, махаон, Поліксена. Багато видів птахів. Наприклад, болотяний лунь, срібляста чайка, звичайний мартин, жайворонок польовий, ластівки – сільська та міська, жовта та біла плиски, соловейко східний, сорока, одуд тощо. В струмочку та по його берегах кумкають ропухи. Звичайними мешканцями балки є зайці.

Балка Північна Червона цікава не тільки представниками тваринного світу. Багате тут і рослинне різномаїття. По днищу балки протікає струмок, а по схилах зустрічаються різні види рослинності. Тут і степові і лісові чагарники, лугова рослинність і прибережно-водна, різнотравно-ковилово-типчакові степи і рослинність кам’янистих відслонень. Усього на території балки зустрічається 360 видів вищих рослин. Серед них 46 видів охоронних, з яких 8 видів занесені до «Червоної книги» України, а 28 – охороняються в області.

(463 слова)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати вибірковий  переказ тексту.

 

21. Криворізський район

 

Історія сільського Криворіжжя тісно пов’язана з історією міста Кривого Рогу.

Територія Криворіжжя почала заселятися у 17 столітті. На цих землях виникали зимівники, хутори, інші поселення, мешканці яких постачали на Запорізьку Січ необхідні припаси та поповнювали козацькі загони добровольцями. 

У середині 17 століття при злитті річок Інгулець і Саксагань виникла частина зимівників, що поклала початок існуванню Кривого Рогу.

Існує кілька легенд щодо назви нашого краю, але найбільш вірогідною є та, що назва пов’язана з рельєфом місцевості при злитті двох річок – Саксагані й Інгульця – утворюється довгий кривий мис, або ріг – так називали миси запоріжці. Хоча існує і версія про козака Рога, прозваного Кривим, що оселився в наших мальовничих місцях.

Датою заснування Кривого Рогу офіційно вважають 8 травня 1775 року. Саме тоді було відкрито поштовий тракт, що зв’язував Кременчук з Кінбурном і Очаковом. На цьому тракті з’явилась криворізька поштова станція.

Цікаво, що на 17 століття, як свідчать історичні джерела, припадає поселення в північній частині Криворіжжя чабанів, які й заснували село Чабанове.

Ще один історичний факт, який стосується сільського Криворіжжя, пов’язаний з селом Лозуватка. Це найбільше в нашому районі село з’явилося на десять років раніше Кривого Рогу. Лозуватка заснована у 1765 році за розпорядженням Новоросійської губернської канцелярії переселенцями з Чернігівської губернії. Після ліквідації Запорізької Січі село було проголошено державною слободою. У 1788 році в Лозуватці налічувалось 83 двори з населенням 353 чоловіки. Його мешканці займались хліборобством та різними промислами. За користування казенними землями вони сплачували подушні та оброчні податки, виконували рекрутську повинність.
Взагалі ж після ліквідації Запорізької Січі в нашому краї зявилась велика кількість поміщицьких маєтків та помешкань іноземних колоністів, почали народжуватись нові села.

В останній чверті 18 століття були засновані села Недайвода ( яке з 1762 до 1860 р. називалось Надеждівкою) та Широке. Назви цих сіл не змінилися і дотепер.

У другій половині 18 століття з’явились перші спроби ґрунтовно обстежити надра Криворіжжя, хоча промислові розробки родовищ ще не здійснювалися.

Велика заслуга у відкритті запасів залізної руди на Криворіжжі поміщика Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії Олександра Поля. Власне він поклав всі свої статки, все своє майно для того, аби привернути увагу імперської влади до необхідності розробки залізних руд. Представники бюрократії Російської імперії не сприймали серйозно дивакуватого поміщика, який значну частину свого життя присвятив збиранню історичних реліквій, предметів вжитку та якихось «камінців». Тому, коли імперська канцелярія надсилала до Катеринослава запит стосовно того, хто такий Поль і чи є підстави йому вірити, губернські чиновники направили до Петербурга листа, в якому написали, що запаси залізної руди у Кривому Розі – не що інше, як плід хворобливої уяви Поля.

Тож Олександрові Полю довелося продавати власне майно для того, аби вести якісь розробки. Так з одного з найбагатших поміщиків він перетворився на злиденного, оскільки помер у невеликій хатині, не маючи великих статків, і не дочекавшись уваги до своєї справи з боку влади. Однак одним з його листів, надісланих до Франції ще за життя, зацікавились підприємливі французи і невдовзі на криворізькій землі вони й розпочали розробку руди.

Всі старовинні предмети, які Олександр Поль збирав на території всієї губернії, були передані до музею. Ці історичні експонати власне і стали основою музею, який сьогодні носить імя Дмитра Яворницького і знаходиться у місті Дніпропетровську. Спочатку цей музей носив імя Олександра Поля.

Криворізький район був створений у 1925 році з центром у місті Кривий Ріг. 

Це був період, коли набував поширення рух трудового селянства щодо створення колективних господарств, і завдання, які постали перед селянами у період колективізації, були надто складними.

У Лозуватці була створена комуна «Костянтинівське колективне господарство», яке навесні 1926 року реорганізовано в сільськогосподарську артіль «Червоний плуг». Криворізькі робітники тоді подарували артілі перший трактор «Фордзон» з плугом, знайомитися з роботою якого приїздили мешканці з багатьох сіл.

Наприкінці 20-х років у районі створювалися ТСОЗи (товариства спільного обробітку землі). Одне з них з назвою «Хвиля революції» - у селі Лозуватка. В селі Родіонівка було організовано колгосп «Колективіст», першим головою якого був Фуголь, а пізніше селяни обрали головою Семена Васильченка. Під його керівництвом у колгоспі широкого розвитку набуло тваринництво, зміцнено матеріальну базу, значно підвищено урожайність сільськогосподарських культур.

Водночас з розвитком і поширенням колективного сільськогосподарського виробництва у районі розвивалась промисловість. У 1930 році неподалік станції Радушна побудовано елеватор, тоді ж виникло і селище Радушне. В 1936-1937 роках розпочалися роботи по розробці родовищ бурого вугілля в селищі Христофорівка. 

У 30-ті роки відкривались МТС (Ленінська, Гейківська), при яких діяли курси трактористів.

Не зважаючи на скруту, і у 30-ті роки криворізькі землі активно заселялись людьми, які приїздили з різних куточків Радянського Союзу.

(731 слово)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати вибірковий переказ тексту.

 

 

22. Криворiзькi мости: iсторiя i учасність

Тихо несе свої води Саксагань. Стою над нею, вдивляюся в легенькі хвилі і ніби пливу рікою. Особливо посилюється це почуття, коли по мосту пробігає юрба хлоп’ят. Міст, немов човен, хитнувся, й від цього коливання якось щемно стало на серці. Легкі, ажурні, висячі на металевих тросах мости, що перекинулися через Саксагань та Інгулець, ось уже декілька десятиліть приваблюють і милують криворіжців. У будь-яку пору приходять сюди закохані і випускники, художники і поети. Фотознімки цих прекрасних творінь обов’язково присутні в усіх альбомах Кривого Рогу.

Своїми мостами славиться Санкт-Петербург, їх там близько чотирьохсот. Але без них не можна сьогодні уявити й гірничий край. Кривий Ріг, звичайно, не Венеція і не Прага, які здавен славляться своїми мостами. Але при погляді на мальовниче місце біля злиття річок Інгулець і Саксагань, мимовільно виникають подібні аналогії. Хоч криворізькі мости й поступаються у грандіозності й пишності своїм знаменитим прототипам, але за своїми розмірами, гармонією, з якою вони вписані у навколишній пейзаж, мають вигляд більш ніж гідний.

Уявити сучасний Кривий Ріг без мостів неможливо. Місто, яке започаткувало свою історію на злитті двох степових річок, яке перетинають численні яри й байраки, а сьогодні мереживом влилися десятки автомобільних доріг та залізничних магістралей, без яких не може існувати.

Коли 1892 року дав перший метал Гданцівський чавуноливарний завод, і робітниче селище навколо нього росло, як із води, сполучення між обома берегами Інгульця стало нагальною потребою. Втім, переправляли людей тільки човнярі. Лише з 30-х років почалось зведення невеликих дерев’яних легких мостів, скоріше кладок.

Річка позаминулого і початку минулого століть мала норов набагато крутіший, ніж нині. Снігопади тоді були великі, набагато частіше йшли дощі, сніг лежав довше. Тому весняні повені ставали руйнівними. Вони не лише зносили мости-кладки, а й затоплювали береги Інгульця аж до Миколаївської вулиці, згодом вулиці Леніна. Тільки на початку 50-х років, у часи післявоєнної відбудови, завод «Комуніст» виступив замовником стаціонарного залізобетонного мосту. Адресувалося замовлення «Кривбаспроекту».

Безпосередню роботу з розрахунків і проектування Гданцівського підвісного мосту доручили талановитому інженеру Івану Юхимовичу Пілінському. Випускника Київського політеху, його ще в студентські роки помітили професор Євген Оскарович Патон і викладач такої «серйозної» дисципліни, як опір матеріалів, професор Тимошенко. Не зайвим буде додати, що ця людина була спеціалістом широкого кругозору. Він багато читав, знав іноземні мови, стежив за відкриттями в своїй галузі.

До Гданцівського мосту на рахунку Пілінського вже були невеликі мости через Інгулець і Саксагань. А цей він намагався зробити особливо міцним, надійним і водночас легким. На користь того, що міст має стати підвісним, говорили весняні повені та бажання вберегти споруду від знесення кригою й талими водами. А щодо краси... Дуже вже мальовничими були береги Інгульця. І міст не мав права й собі не стати окрасою ріки. Його звели у стилі радянської неокласики, з елементами декору. При вході стояли чавунні тумби, прикрашені вишуканими чавунними вазами.

На відкриття мосту в 1953 році зібралися всі жителі району, гості, молодь. Раділи прекрасній, давноочікуваній споруді. Відтак для багатьох поколінь жителів Гданцівки й Центрально-Міського району взагалі мальовничий куточок з мостом над річкою, як і човнова станція неподалік, стали ніби символом міста гірників і металургів. Якщо не виробничим, то символом їх потягу до прекрасного.

Тут призначались побачення, сюди приходять просто постояти б задумі над водами Інгульця. Від’їжджаючи з міста, люди приходять з мостом попрощатися, як з живою людиною.

Вгору по плину річки ланцюг інгулецьких мостів замикає ще одне дітище Пілінського — молодший брат першого підвісного мосту. Ця споруда, розташована біля міського пляжу, практично в точності повторює конструкцію прототипу, лише дещо поступаючись йому в красі декору. Повноправним учасником природно-архітектурного ансамблю став ще один елегантний міст для прогулянок біля човнової станції. Його автор — теж Пілінський, щоправда, цей проект реалізовано вже після смерті інженера.

Нині у Кривому Розі близько 150 мостів та віадуків різних видів і систем, в тому числі дев’яносто — автомобільні та пішохідні. Ці споруди неповторні й несхожі між собою. І кожна — нове слово в науці й техніці. Мости — це науково-технічний прогрес і вкладена душа будівельника, а попередньо — проектанта.

За технічними характеристиками мости розрізняють на аркові, балкові, висячі, рамні, консольні й інші. Усі ці види можна побачити в Кривому Розі. За конструкцією одні нагадують стрімку стрілу, інші громіздкі, масивні, треті — легкі й ажурні (як п’ять, що в районі злиття двох річок).

Знайомлячись із цим прекрасним творінням розуму й рук людських, можна отримати цікаву пізнавальну інформацію. Наприклад, скільки разів мости перетинають Саксагань та Інгулець? Над першою водною перешкодою — пішохідні, автомобільні в районі міста перекинулися дев’ять разів, береги іншої річки в такий спосіб з’єднанні шість.

Який автошляхопровід найдовший? Той, що проліг над Саксаганню в районі мікрорайону Рибасове. Його довжина 133,8 метра. Спроектували його спеціалісти інституту «Кривбаспроект», а будівельники здали в експлуатацію в 1965 році. Міст балковий розрізний. Виконаний із збірного залізобетону.

Не заважаючи одне одному, по ньому можуть рухатися і транспорт, і пішоходи. На тридцять три метри поступаються йому мости через Інгулець в протилежному районі міста. У 1947 році такий міст зведено в районі селища Гданцівка, а на двадцять років пізніше — на трасі, що веде до Миколаївської області. До речі, гданцівський старий міст у 2006 році змінив новий, спроектований спеціалістами дніпропетровського філіалу «Укрдніпрошлях».

А який автомобільний міст найкоротший у місті? Його в 1931 році перекинули через струмок на вулиці Українській у селищі Карнаватка. Довжина — чотири з половиною метри, а ширина — близько дев’яти.

Більше гужовим, ніж автотранспортним пам’ятають старожили міст, що з’єднав береги Саксагані біля площі Визволення (колись вона носила ім’я Сталіна, потім була площею Миру). Збудували його в 1947 році, а в 1976-му він невпізнанно змінився. Сьогодні по ньому за день проїжджають тисячі автомобілей, стільки ж переходять і пішоходів.

Дослідження показало, що найбільше мостів у місті збудовано в сімдесяті роки. Очевидно, це пов’язано з бурхливим розвитком промислового потенціалу Кривбасу, необхідністю швидкого транспортування народногосподарських вантажів.

До 1984 року подовгу затримувався автотранспорт на залізничному переїзді автомагістралі Кривий Ріг — Дніпропетровськ. На цій ділянці надзвичайно інтенсивний рух поїздів. Вирішили спорудити над коліями автошляхопровід. Будівництво велося народним методом, участь в ньому взяли десятки підприємств. Міст має велике народногосподарське значення і став архітектурною окрасою. Для ознайомлення з навколишнім краєвидом там є спеціальний оглядовий майданчик.

У регіоні, де інтенсивно видобувають і переробляють залізну руду, велике значення мають залізничні мости. Ось по такому, в районі зупинки «Руднична», щодоби з рудою проходять сотні поїздів.

У кар’єрах гірничо-збагачувальних комбінатів можна ще зустріти незвичні мости. Вони справжнє веління науково-технічного прогресу. Вчені й спеціалісти місцевого гірничорудного інституту  розробили спеціальні збірно-розбірні залізобетонні шляхопроводи для залізничного й автомобільного транспорту. Вони передбачають перегинання конвейєрних ліній, рух на двох рівнях. А головне — ці комплекси можна переставляти на інше місце після відпрацювання забою.

Криворізькі мости, їх трохи менше ніж у місті на Неві, не такі красиві, як у Венеції та Празі. Та у нас вони мають важливе народногосподарське значення, своєрідно доповнюють архітектурне обличчя гірничого краю. Тож треба їх і любити, і берегти.

(849 слів)

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Зробити усний переказ тексту.

 

23. Сланцеві аспідні скелі…

Саксонський інженер Леон Штриппельман, запрошений Олександром Полем у 1873 році для геологічних досліджень на Криворіжжі, писав: «Річка Саксагань… приводить нас на Покровську аспідну ломку... Будинки, що лежать безпосередньо поблизу покладу, покриті аспідом покрівельником із Лейпцига... Відкриті на даний час аспідні ломки в с. Покровському і в Дубовій балці представляють собою не тільки чудовий плитковий аспід, але і покрівельний, який добре колеться і відрізняється своїм гарним зовнішнім виглядом і міцністю… Покрівельний аспід Кривого Рогу, Покровського і Дубової має велике майбуття, яке здійсниться з улаштуванням шляхів сполучення і зробить не тільки рішучий вплив при різноманітних спорудженнях, але, сполучаючи у собі дешевизну, безпеку і міцність, прокладе, нарешті, собі широку дорогу і стане дуже вигідним предметом торгівлі».

Олександр Поль придбав у князя Кочубея цю ділянку землі і організував видобування покрівельного аспіда. Аспідним сланцем були покриті будівлі на станціях Катерининської залізниці, з нього виготовляли підвіконня, дошки для столів у шкільних класах і їдальнях. З аспідного сланцю в 1930-х роках вперше в Радянському Союзі був одержаний пемзоподібний легкий матеріал на кшталт сучасного керамзиту. За розповідями старожилів Катериновки, в 1932–34 роках, коли будували Соцгород, сланець йшов на закладку фундаменту шести будинків, що стояли уздовж ринку. Жителі селища Покровське споконвіку використовували сланець у господарських цілях – мостили їм виїмки на городах, які потім засипали землею; будували із сланцю огорожі й сараї, покривали ним дахи. У декількох кілометрах від Сланцевих скель, у районі селища Долгінцева, знайдена камера 2000–3000-річного поховання, стіни якої були обкладені величезними плитами аспідного сланцю. За часів Київської Русі, при князях Володимирі й Ярославі київські храми покривалися аспідним сланцем, ймовірно, з цих місць. Внизу біля річки, поряд з кар′єром знаходиться так звана «печера» – стара штольня, в якій колись видобували сланець. За спогадами місцевих жителів, до цієї «печери» ще за радянських часів приїжджали дослідники-геологи з Московського державного університету і з Інституту дружби народів імені Патріса Лумумби. Скелі тоді були пам′ятником природи всесоюзного значення.

Недалеко від «печери» на скелях можна знайти рідкісні види рослин, наприклад, ефедру із сімейства хвойникових. Ця рослина зовні нічим не примітна, здалеку вона схожа на пирій. Напевно, саме тому її не встигли винищити «любителі» природи. Ефедра охороняється в нашій області як рідкісний вид. Раніше вона використовувалася в народній і офіційній медицині. Одержаний із гілочок рослини алкалоїд ефедрин широко застосовувався при лікуванні низки захворювань. У сучасній медицині використовується синтетичний ефедрин, тому не потрібно винищувати останні рослини, що збереглися. Трохи далі від «печери» можна побачити ще одну рідкісну рослину – папороть костянець північний. Це зникаючий вид, який потребує охорони. На Сланцевих скелях він росте лише в одному місці і в невеликій кількості.

Часто зустрічається на скелях добре всім відома декоративна рослина «заяча капуста» (молодило російське). Її товсті листки зібрані в розетку, схожу на соснову шишку або квітку жоржини. Ця рослина – живий барометр: перед настанням сирої погоди «шишка» закривається і стає маленькою грудочкою, а перед сухою і сонячною – розпускається.

Сланцеві скелі відомі ще й тим, що тут знаходиться так звана «Деконська петля». Це звивина річки Саксагані, яка починається від автомобільного моста і доходить до вулиці Філатова, де річка «впадає» в тунель під автодорогою Мудрьона – кільце Артема. Ця частина району називається Деконькою – народна назва частини колишнього селища Катериновки. Тут наприкінці ХІХ століття на лівому березі Саксагані утворилася економія панни Олени Михайлівни Деконської. По берегах річки росли в′язи і дикі плодові дерева, а також вікові дуби, стовбури яких не можна було обхватити руками. За радянських часів ці дерева винищили. Маєток поміщика знаходився на лівому березі, а на високому правому – прекрасна цегляна альтанка, з якої Деконська любила споглядати свої володіння. Обидва береги з′єднувалися дерев′яним мостом. Пізніше тут були побудовані мости на металевих тросах.

О. М. Деконська була дружиною генерала, кандидата права Довгінцева, на честь якого і назване селище. Довгінцев любив горілку й азартні ігри. Дружині доводилося сплачувати його карткові борги. Подружжя весь час сварилося, і зрештою розлучилося. Деконська придбала великий маєток – 2,2 тисяч десятин (24 тисячі гектарів). Щоб заселити цю землю, вона привезла із Пензенської губернії 30 селянських сімей, яких виміняла на собак. Ці люди і заснували село Катериновка (нині жилмасив Артем). У 1903 році тут було 115 дворів і 595 жителів. Копальня в цьому місці діяла з початку 1890-х років і мала незначну потужність. Для запобігання затоплення кар′єру вирішили побудувати греблю і прорити обвідний канал, який повинен був пройти по території, що належала господарю по прізвищу Буряк. Останній не дозволив цього і почав судовий процес. Рудопромисловці Копилов, Пастухов і Браїловський теж не захотіли будувати греблю. Весною, в 1908 році, під час льодоходу на річці Саксагані була зруйнована гребля і затоплений Деконський кар′єр, а потім і кар′єри сусідів.

На правому березі Саксагані, там, де зараз селище шахти «Північна» Покровське, знаходився маєток поміщиків Шмакових, який налічував 79 дворів із населенням в 568 душ. Коли в 1880-х роках в цьому місці знайшли залізняк, почалося створення Шмаківської копальні, яку заснували в 1886-му. Спочатку тут діяв кар′єр, а потім вперше на Кріворіжжі було покладено початок шахтному методу видобування руди. На початку ХХ століття копальня входила в десятку наймогутніших підприємств регіону. За радянських часів це було рудоуправління імені Карла Лібкнехта, зараз тут знаходиться шахта «Сім′я». Шмакови здобували не тільки залізняк, але й аспідні сланці, які на той час були цінним покрівельним матеріалом. У кінці сучасної вулиці Упіта знаходилося декілька сланцевих кар′єрів. На сьогодні залишився один, та і той засипаний побутовим сміттям. Поміщики Шмакови, піклуючись про своїх робітників, побудували 14 будинків для сімей і казарми для самотніх. У будівлях були кухні, їдальні і душ (замість лазні). Недалеко від копальні, на протилежній від залізниці стороні, серед тінистих дерев розташовувалися будинки службовців, готель для приїжджих і добре обладнана лікарня на 22 ліжка. У лікарні працювали один лікар і два фельдшери. На копальні був клуб, духовий оркестр, читальня з газетами і журналами.

Поміщиця Шмакова для дітей селян і робітників відкрила школу з дворічним навчанням. Вона була доброю приятелькою і сусідкою поміщиці Деконської і порадила їй почати на своїй землі розробку і видобування руди. Деконська вирішила купити або виміняти на землю з селянами ділянку (нині в районі сучасної шахти «Північна»). Запросила інженера, найняла землекопів, і почалася розробка кар′єру. Про це дізнався пан Галковських і переманив до себе інженера, підкупивши його 500 рублями, щоб той сказав Деконській про відсутність у цих місцях залізняку. Інженер виїхав із Кривого Рогу, а Деконську обдурили. І вже за радянських часів тут знайшли багаті поклади залізняку. Цей кар′єр існує і зараз (Кіровський кар′єр, між шахтами «Артем» і «Північна»).

Ось скільки цікавих фактів і історій пов′язано зі Сланцевими аспідними скелями…

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати вибірковий переказ тексту.

 

24. Бунтівне Криворіжжя

Костянтин Юрійович Пестушко народився 18 лютого 1898 р. в селі Ганнівка (тепер це Петровський район Кіровоградської області). Батько Юрій Семенович був заможним селянином, мав початкову освіту — чотири класи церковно-приходської школи. Мати Олександра була малописьменна. Ще Кость мав трьох братів і трьох сестер. Сестри стали вчительками. В рідному селі закінчив двокласну школу Міністерства народної освіти, де виявляв непогані здібності з математики. В 1915 р. він вже студент Олександрівського механіко-технічного училища (зараз Запорізький технічний університет). Проте закінчити навчання не вдалося. Того ж року студент Пестушко зголосився йти добровольцем на фронт. Два роки воював на російсько-турецькому фронті. За хоробрість був нагороджений трьома солдатськими Георгіївськими хрестами. В результаті поранення потрапив до шпиталю, а після одужання був направлений в офіцерську школу в місто Горі (де народився майбутній тиран Йосип Сталін). По закінченню навчання отримав призначення на Західний фронт, де і застала його Лютнева революція. На заклик Тимчасового уряду записується в «батальйон смерті», у складі якого його й застає звістка про Жовтневий заколот у Росії.

Розвал і деморалізація царської армії дозволяють Костянтину повернутися додому, де він потрапляє під гетьманську мобілізацію 1918 р. Службу він проходив у Білій Церкві в Маньківському полку, де дослужився до полковника. Під час фатального для України протигетьманського повстання Пестушко приєднується до військ Симона Петлюри.

В лютому 1919 р., після фактичної поразки військ УНР у війні з більшовиками Кость повертається до рідної Ганнівки. В червні цього ж року денікінські війська захоплюють його село. Аби не потрапити під чергову мобілізацію, від’їжджає до міста Олександрівськ, де знаходить притулок у своїх знайомих по училищу. В 1919-му він створив партизанський загін, який діяв на Катеринославщині і нищив білогвардійців. Щоб убезпечити рідню, 20-річний отаман взяв собі псевдонім Степовий-Блакитний. В цей час він співпрацює з лівими есерами та анархістами. В жовтні об’єднується з загонами отаманів Скирди та Каліберди. Об’єднаний загін в 500 бійців зустрівся біля містечка Нова Прага з махновцями і отримав від них тисячу гвинтівок. Під командування Степового-Блакитного перейшов також один батальйон у тисячу багнетів 5-го Гуляйпільського полку отамана Кацюри. Загін Блакитного діяв у межах знаменитого Чорного лісу і контролював район Знам’янка — Кременчук — Олександрія, а також північну окраїну Криворізького повіту. 20 листопада 1919 р. вибиває білогвардійський гарнізон генерала Слащова зі Знам’янки. Посварившись з махновцями, скоріше за все через ідеологічні розбіжності, в січні 1920-го повертається до Ганнівки. Тут червоні арештовують його і мало не розстрілюють як білого офіцера, та Пестушко зміг довести, що не служив в Добровольчій армії. Костянтина звільняють, і на сході селяни обирають його головою ревкому і комісаром Ганнівської волості, яка з лютого 1919 р. увійшла до складу Криворізького повіту. Перебуваючи на цій посаді, Пестушко, як зазначає Олександр Мельник, створює одну з найбільших підпільних організацій в повіті. Друга виникла в Кривому Розі — її очолили Сергій Клепач і Микола Скляр. Міська організація створила повстанком, ядром якого стали криворізькі боротьбисти. Довкола Пестушка почали гуртуватися місцеві отамани Гниненко, Іванов, Петренко, вже згадуваний Клепач…

Кость Блакитний, за описом його молодшого брата Юрка Степового, був зросту вище середнього, мав добру статуру. Обличчя бліде, привабливе, очі сірі, великі. Мав пухнасті чорні вуса, що надавали  солідності його вигляду, і хвилясте волосся, зачесане назад. Сіре вбрання військового строю, елегантні офіцерські чоботи. На правому боці маленький парабелум, зліва планшетка, а через шию — бінокль (отаману на той час було лише 22 роки).

12 травня 1920 р. він підняв повстання рекрутів у Кривому Розі. Відбулося це біля повітового військкомату по вул. Глинки, 33. Перед новобранцями виступив військовий комісар Полевой, який після виголошеної промови підійшов до Степового, щоб потиснути руку. Але замість цього отримав кулю і впав замертво. Над ошелешеним натовпом пролунали слова отамана Блакитного: «За нашу кров, за нашу честь! За кривди нашому народові!»

З майдану біля військкомату повстанці рушили на головну вулицю міста — Поштову, захопили місцеву ЧК та визволили звідти в’язнів. Три дні тривало формування так званої Степової дивізії; начальником штабу став Григорій Гниненко (Вовгура), колишній капітан царської армії, голова Жовтянського волосного комітету. В епіцентрі повстання опинився і місцевий базар. Тут повстанці влаштували мітинг-парад. За свідченням історика, був навіть створений спеціальний загін, який імітував постріли гармат за допомогою грамофонних труб, конфіскованих у місцевих жителів.

До повстанців приєдналося чимало криворіжців. Так почався славний і трагічний шлях Степової дивізії, яка рушила в напрямку Гуровки, Софіє-Гейковки до Єлисаветграда.

Коли 28 серпня 1920 р. повстанці захопили потяг з автомобілями, мотоциклами і нафтою, ОРТЧК розпочало термінове слідство. Перевірялися залізничники станції «П’ятихатки» та всі інші підозрювані у співчутті до «армії Степового». У звітах чекісти вказували, що у Пестушка було гасло «Самостійна Україна». Центром базування і поповнення Степової дивізії була північна частина Криворізького повіту, а також район войовничих козацьких сіл Верблюжка — Варварівка — Водяне — Петрове.

Повстання розросталося. Воно котилося степовими просторами Катеринославщини, Херсонщини. До складу дивізії Степового входили загони таких популярних в краї отаманів, як Гнибіда, Лютий, Федоренко, Іванов (Тишанін), Клепач, а також запасний полк Штиля та ударно-розвідувальний загін «Чорний Ворон» під керівництвом Миколи Скляра, що нараховував до 200 вершників. Довіреною зв’язковою отамана була 17-річна легендарна розвідниця Віра Бабенко з Веселих Тернів, яка виконувала особливі завдання Пестушка.

Першою великою перемогою степовиків було знищення об’єднання загороджувальних загонів Криворізької та Єлисаветградської ЧК та двох полків бригади Котовського біля села Варварівка. 24 вересня 1920 р. Степова дивізія переможним маршем дійшла до села Медведівка (теперішня Черкаська область) — центру Холодноярської Республіки та оплоту повстанського руху на Україні. На нараді отамана Холодного Яру, Костя Блакитного, обирають Головним отаманом всіх повстанських загонів.

На той час дивізія мала чітку структуру: Головний отаман, штаб, контррозвідка, повстанський комітет (політична надбудова), полки, батальйони, курені, кінний відділ, канцелярія, інспекторський відділ, комісія інженерного майна, збройний відділ, комендатура руху, суд тощо.

В селах могли розстріляти за те, що не донесли на повстанців.

Згодом до степовиків почали доходити звістки, що червоноармійці займаються грабунками їхніх сіл, реквізують вози упряжі, забирають навіть батоги. Про моральність форм боротьби ніхто не задумувався. Озлобленість сягала меж. В селах могли розстріляти за те, що не донесли на повстанців. І тоді під тиском вояків Пестушко приймає згубне рішення про повернення.

Повертаючись додому, степовики, собі на лихо, зустрілися з першою Кінною армією Будьонного, що прямувала з польського фронту до Криму. На краю лісу Раєвського, біля села Сентово був оточений і знищений загін «Чорний Ворон» Миколи Скляра, який прийняв на себе удар будьоннівців. Після кількох запеклих і жорстоких боїв пізньої осені 1920 р. Блакитний приймає рішення розпустити свою дивізію.

Перед демобілізацією повстанців отаман розбив своє військо на полки за територіальною ознакою. Кожен полк забирав із собою зброю, яку потім ховав у надійних місцях. Частина повстанців повернулася до Холодного Яру. Не побажав складати зброю отаман Іванов, який продовжував виснажливу боротьбу ще більше року і загинув 23 грудня 1921 р. на хуторі поблизу села Широке (зараз Широківський район Дніпропетровської області). Базою полку Іванова стало Криворіжжя. Штаб Блакитного пішов у підпілля, підтримуючи зв'язок з Юрком Тютюнником та Симоном Петлюрою, до яких у Тарнов (Польща) за дорученням Блакитного їздила безстрашна розвідниця Віра Бабенко. На Криворіжжі з’являється видатний діяч повстанського руху доктор Гелів з метою координації дій з підготовки нового всеукраїнського повстання.

Сліпий випадок вирішив долю повстанців. Отаман Андрій Зірка, як пише київський дослідник Роман Коваль, через злочинну необережність, а потім фактично і зраду виказав повстанців. Він видав, де переховувався Гниненко-Вовгура, і 25 серпня 1921 року в Жандармській балці під Катеринославом було розстріляно 51-го підпільника, серед яких були вже згадуваний Григорій Гниненко, Юхим Ільченко, Олександр Микитенко-Огник, Марко Кикоть, підпільниці Віра і Паша Бабенко, Андрій Литвиненко… Тоді були вбиті сотні підпільників і в інших містах: масові розстріли були пов’язані з розкриттям Центрального повстанкому. Костянтин Пестушко загинув 9 травня 1921 р. в бою з чекістами у своїй рідній Ганнівці. На волі ще залишалися отаман Іванов, отаман Свищ; до 1923 р. продовжував боротьбу отаман Федір Довженко. Отаман Лютий був заарештований у 1930 р. З 1920-го по 1923 р. у Криворізькому повіті проти радянської влади ще діяло до 3000 повстанців — та це вже зовсім інша історія…

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Написати вибірковий переказ тексту.

 

26. Видатний краєзнавець

О.М. Поль народився 20 серпня 1832 р. в с. Малоолександрівка Верхньодніпровсьокого повіту Катеринославської губернії. Мати Ганна Павлівна, уроджена Полетика, доводилася внучкою наказному гетьманові Павлу Полуботкові. Батько - підпоручик російської армії Микола Йоганович Поль - одружився з Ганною Полетикою, залишившись удівцем після першого шлюбу.

Олександр Поль з дитинства навчився протистояти примхам долі і, зрештою, перемагати. Восени 1843 р. одинадцятирічний Олександр, син підпоручика царської армії з півдня Малоросії, відправився «у світ широкий» — до одного з найкращих закладів імперії — Полтавського училища, попечителькою якого була імператриця Олександра Федорівна. Через сім років відмінного навчання, 1850 р., як пише історик Володимир Платонов, Олександр блискуче складає одинадцять вступних іспитів до університету в Дерпті (нині м. Тарту, Естонія), відразу ставши студентом другого курсу юридичного факультету.

Через чотири роки Поль захистив диплом, отримавши ступінь і права кандидата дипломатичних наук. І саме в цей час залишився круглим сиротою (батько помер 1853 р., мати — роком пізніше) і годувальником сімох молодших братів і сестер — наймолодшій Юлії було лише сім років. Олександр повернувся на батьківщину, до фамільного небагатого маєтку, єдиним спадкоємцем якого був старший брат. Єдине, що мав тоді Поль, — це успадкований титул дворянина: 1847 р. батькові Олександра за особисті заслуги рішенням Санкт-Петербурзького Департамента Урядуючого Сената було надано право на спадкове дворянство. Титул і природна шляхетність разом з підприємницькою жилкою і стали тим капіталом, який забезпечив Олександру Полю подальші успіхи.

1857 р. 26-річний Олександр став землевласником, придбавши з дозволу уряду свою першу земельну ділянку в 1330 десятин у селах Любомирівка і Приютова на Катеринославщині (нині Дніпропетровська область). З часом він збудував тут корівники, три кінних заводи і почав успішно займатися скотарством, як і більшість поміщиків у степовому краї.

Життя покотилося у традиційному руслі: господарські клопоти, служба у земстві провінційного губернського містечка, зустрічі у «Клубі Піквіків» з літературними читаннями і вечорами танців. Однак Поль мав ще досить серйозне «хобі» — захопився українською етнографією і археологією, шукаючи сліди старовинного козацького степового життя…

Якось, сподіваючись на чергову цікаву знахідку для своєї археологічної колекції у Гайдамацькій печері в Дубовій Балці, що розкинулася на правому березі річки Саксагань неподалік Кривого Рогу, Олександр Поль натрапив на поклади руди. Розвідкою корисних копалин біля Кривого Рогу займалися ще з початку століття. Однак, за висновками багатьох дослідників, хоч край і виявися багатим на різні корисні копалини, однак особливого інтересу для промисловості імперії не становив — як засвідчили попередні дослідження, відсоток залізної руди, такої необхідної на той час Росії, що ставала на «промислові рейки», був невисоким. Тому ніхто не збирався вкладати гроші у видобуток катеринославської руди та подальші розвідки родовищ корисних копалин.

З 1871 р., за дослідженням провідного наукового співробітника Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександра Мельника, Поль організував систематичні розвідки залізних руд у Криворізькому басейні власним коштом, витративши на всі дослідження, якими займався впродовж усього життя, понад 20 тисяч рублів. Взимку 1872 р. він їде за кордон — до гірничорудних регіонів Франції, Італії, Швейцарії, Німеччини. У Саксонському гірничому інституті його коштом роблять аналіз привезеної ним «криворізької» породи.

Результати були приголомшливі. Поль запросив приїхати на криворізькі родовища німецького гірничого інженера Штрипельмана, який 1872 р. знайшов тут поклади руди з вмістом заліза до 70% (ще п’ять років тому дослідники доводили, що заліза в криворізьких покладах руди не більше ніж 30%). Крім того, у геологічних розвідках, що проводилися за дорученням Поля і його ж коштом, у Криворізькому басейні знайшли також покрівельний сланець, мінеральні фарби, кам’яне вугілля.

За результатами своїх досліджень Штрипельман пише книгу «Геологія і геогностичні описи Криворізьких рудних родовищ» і видає її в Лейпцигу, після чого Поль перекладає її російською і видає власним коштом у Санкт-Петербурзі. Зразки і предмети виробів з аспидного сланця Поль демонструє на промислово-художній виставці у Москві 1872 р.

Щоб отримати право на розробку знайдених родовищ, Олександр Миколайович купив місцину під назвою Дубова Балка й орендував на 99 років землі з покладами руди — найдовший термін оренди в імперії. 1873 р. Поль почав зводити в Дубовій Балці власну садибу, крім того, продовжує заняття тваринництвом, за що у вересні 1874 р. був нагороджений малою срібною медаллю Міністерства державного майна на губернській виставці у Катеринославі «за робочих коней, велику рогату худобу, аспидну покрівлю», а через дванадцять років — великою срібною медаллю.

Плани Поля щодо промислового розвитку регіону були «наполеонівськими». За його розрахунками, сировинний потенціал Катеринославської губернії був настільки високим, що тут могло б діяти не одне підприємство. Зокрема, як сподівався Поль, можна було б збудувати потужний металургійний завод у Миколаєві, більш як двадцять металургійних заводів на Донбасі, а на Криворіжжі звести заводи з виготовлення порцеляни, фаянсу, скла, вогнетривких матеріалів, фарб, крім того, організувати підприємства з видобутку залізної, мідної та інших руд.

Продовжуючи розвідки власним коштом, Поль звертається до уряду з пропозиціями організувати підприємства з видобутку й переробки залізної руди та інших корисних копалин на Криворіжжі. Однак державні установи не поспішали співпрацювати з українським ентузіастом, навпаки, поглядали на його ініціативи скоса. У квітні 1874 р. Імператорське Російське технічне товариство призначило комісію для «дослідження благонадійності родовища залізних руд та інших мінеральних багатств, відкритих в околицях села Кривий Ріг». Не приставали на пропозиції Поля і заможні купці, грошовиті промисловці, часом називаючи Поля або несамовитим, або дивакуватим, а його пропозиції — безглуздими.

Сподіваючись, що криворізькі рудні родовища таки зацікавлять підприємців, які вже будували металургійні заводи на Донеччині, Олександр Поль звертається з пропозицією збудувати залізницю через Катеринослав і Кривий Ріг до Знаменсько-Миколаївської лінії — таким чином між промисловим Донбасом і багатим на сировину Криворіжжям було б встановлено найшвидше пряме сполучення. На конфіденційний запит уряду про Поля місцевий ісправник відповів, що Поль «трохи не сповна розуму». Однак пропозицію підтримало земство Катеринослава, де Поль «вірою і правдою» служив кілька років поспіль: з 1866 р. він був гласним Катеринославського губернського зібрання, з 1869-го його три роки поспіль обирають почесним мировим суддею. Губернським гласним і почесним суддею повіту Поль обирався впродовж усього життя.

1874 р. за будівництво залізниці за запропонованим Полем маршрутом висловився і Перший з’їзд гірничих промисловців півдня Росії.

У квітні 1875 р. проект залізниці завдовжки 220 верст (233,2 км) було затверджено самим імператором. Полю вдалося переконати всіх, що доцільніше провести залізницю не через Запоріжжя, а через Катеринослав. Однак реалізація проекту через російсько-турецьку війну 1877-1878 рр. відклалася на невизначений термін. А після війни про проект узагалі забули.

Утім, Поль, загартований імперською бюрократією, не облишив свою ідею щодо будівництва залізниці. Проект передбачав спорудження у Катеринославі залізничного моста через Дніпро замість майже сторічного наплавного дерев’яного.

Остаточне затвердження будівництва моста вдалося отримати лише 1881 р. І вже у травні 1884 р. відбулося урочисте відкриття Катерининської залізниці від станції Ясинувата через Катеринослав і Кривий Ріг до станції Долинська. Кошторис дороги становив 30,9 мільйонів рублів, з яких 3,96 мільйона витратили на зведення двоярусного моста через Дніпро у Катеринославі — на той час найдовшого в Європі. Катеринославський міст, зведений за проектом академіка Белелюбського, отримав золоту медаль на Всесвітній виставці у Парижі 1889 р.

У Парижі в грудні 1880 р. Олександр Поль і француз Поль Талабо створюють закрите акціонерне товариство «Залізні руди Кривого Рогу». Статутний капітал — французький — становив п’ять мільйонів франків. 10 000 акцій по 500 франків кожна розійшлися в Парижі за добу — лише незначну частину акцій на вимогу Олександра Поля залишили для вітчизняних капіталістів. Олександр Поль був найбільшим акціонером товариства: він отримав 2500 акцій на суму 1 250 000 франків в обмін на орендовані ним землі під розробку руди й укладені контракти.

Менше ніж за півроку — у травні 1881-го — статут товариства «Залізні руди Кривого Рогу» було затверджено урядом Російської імперії, і відразу ж товариство почало видобуток залізної руди на Саксаганській копальні. З травня до кінця 1881 р. в Дубовій Балці було видобуто 555 пудів руди (1 пуд — 16,38 кг), яку, як звітував Олександр Поль у Париж, за ціною 2 копійки за пуд купувало «Новоросійське товариство Юза». Сировину з Криворіжжя доставляли кіньми та волами за чотири сотні верст на Донеччину (верста — 1,0668 км) на єдине в ті часи підприємство, що виробляло чавун та рейки.

Бізнес набирав обертів. 1889-го, через вісім років від початку видобутку руди в Дубовій Балці, прибуток ЗАТ «Залізні руди Кривого Рога» становив понад сім відсотків, і акціонери вперше отримали дивіденди — по п’ять відсотків на кожну акцію. Того самого року товариство у с. Гданцівці біля Кривого Рогу будує першу доменну піч потужністю мільйон пудів чавуну на рік. А 1892 р. тут почав переплавляти руду на чавун металургійний завод (за радянських часів завод «Комуніст», нині ВАТ «Завод гірничого машинобудування»). Гданцівський завод забезпечував чавуном високого гатунку підприємства Південного, Центрального і Петербурзького районів імперії. 1900 р. виробнича потужність заводу сягала 3200 тисяч пудів на рік.

Тим часом Олександр Поль замість того, щоб тримати синицю в руках і багатіти, підраховуючи дивіденди, виношує ідею створення нових металургійних підприємств, поспішає орендувати або ж викупити «землі зі скарбами», поки його не випередили іноземці, продовжує шукати інвесторів для нових підприємств. 1882 р. він купує Покровські родовища аспида. Продовжуючи фінансувати геологічні розвідки на Катеринославщині, Поль сподівається на те, що поруч з видобувними підприємствами з’являться і металургійні заводи, переробні виробництва. Та держава знову не підтримала його ідей. Тим часом кредитори Поля (власних статків, зокрема прибутків від діючого бізнесу, для реалізації амбітних планів йому катастрофічно не вистачало) вимагали виплат. У червні 1887 р. закладений під зобов’язання маєток Олександра Поля в селі Олександрополі було виставлено на торги у правлінні земського банку Херсонської губернії в Одесі. Щоправда, тоді покупець на маєток так і не знайшовся.

Коли справи підприємця Олександра Поля складалися кепсько, підмогою були лише власні сили і часом археологічна колекція. Іноді деякі предмети з колекції опинялися під заставою, дещо доводилося продавати. Власне, саме інтерес до українських старожитностей і поклав колись початок бізнесовій діяльності Олександра Миколайовича.

Археологією Поль захоплювався серйозно. У жовтні 1870 р. його було обрано членом-кореспондентом Імператорського Одеського товариства історії і старожитностей. На VI археологічному з’їзді 1884 р. в Одесі Поль демонструє предмети старожитностей зі своєї колекції. А наступного року обирається членом-кореспондентом Імператорського Московського археологічного товариства. Ім’я Олександра Поля було відоме на всю імперію як археолога і найбільшого збирача старожитностей на півдні Малоросії, його колекція з 4774 унікальних експонатів оцінювалася у 200 тисяч рублів. З того всього до наших днів збереглося небагато.

З 1858 р. Олександр Поль, наймаючи власним коштом робочу силу, щороку проводив розкопки на Катеринославщині — біля сіл Обухівка, Звонецьке, Любомирівка, Наталівка, Діївка, Старі Кодаки, на околицях міст Кривий Ріг та Мишурин Ріг, у Дубовій Балці та Олександрівці.

Багато чого для своєї колекції Олександр Поль придбавав за гроші у селян, які розкопували степові кургани та могили або просто знаходили щось на своїх земельних ділянках під час обробки, викуповував у нащадків запорожців козацькі реліквії, наприклад, козацьку шаблю XVIII ст. із зображенням схрещених булави і пернача (владних знаків) та символічним написом: «Вірність землі і переказам».

Історичні матеріали козацької доби Поль відшуковував в архівних зібраннях. Приміром, «Оповідь очевидця Турецько-татарського походу до Астрахані і Азова» Олександр Миколайович знайшов в одному з російських архівів 1872 р. Протягом життя Поль зібрав чудову історичну бібліотеку, дорогоцінні рукописи, карти, плани. Подорожуючи Європою, також купував рідкісні речі. 1887 року Олександр Поль відкрив перший у Катеринославі приватний археологічний музей — у чотирьох кімнатах власного будинку в Потьомкінському провулку.

У листопаді 1887 р. Олександр Миколайович Поль став першим почесним громадянином Катеринослава — колись непримітної губернської столиці, яка багато в чому його стараннями наприкінці XIX ст. перетворилася на один із промислових центрів розвитку всієї імперії. 15 червня 1883 р. імператор на подання Міністерства фінансів нагородив почесного мирового суддю, титулярного радника Олександра Поля орденом Св. Станіслава 2-го ступеня за заслуги у розвитку вітчизняної промисловості. Як опікун Маріїнської жіночої гімназії, Катеринославського реального училища, губернської земської лікарні Олександр Поль був нагороджений орденами Св. Володимира і Анни. У Катеринославському реальному училищі і в Санкт-Петербурзькому гірничому інституті заснували стипендії імені Олександра Поля.

У 1889 р., відзначаючи чесну і одержиму службу Олександра Миколайовича, дворянство губернії постановило розмістити портрет Поля у парадній залі Потьомкінського палацу, а за те, що «оживив край і воскресив Катеринослав», — установити прижиттєвий пам’ятник «Степовому Колумбу» — так називали Поля у дворянських колах. 

Однак установити пам’ятник за життя Поля не встигли — у червні 1890р. Олександр Миколайович раптово помер від розриву серця. Поховали Олександра Поля на Севастопольському кладовищі у Катеринославі. Незабаром у Кривому Розі встановили і пам’ятник Полю. У березні 1902 р. в Катеринославі відкрили музей імені О.М. Поля, який очолив його товариш, археолог, історик Дмитро Яворницький. Через три роки для музею коштом губернського земства звели спеціальний будинок у новоеллінському стилі — за зразком і подобою історичного музею в Каїрі.

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Зробити усний переказ тексту.

 

27. Мій край -  моя Дніпропетровщина

 

Дніпропетровщина - красивий, неповторний, ніби Богом дарований людині регіон, якому випала нелегка і в той же час воістину щаслива доля стати одним із визначальних чинників і форпостів національного поступу, українського відродження, зайняти винятково важливе місце в житті України.

Територія області заселена з найдавніших часів, що підтверджується понад 7600 археологічними пам'ятниками. Кургани, поховання, стоянки і поселення різних часів, багатьох культур і народів, знайдені в усіх регіонах Дніпропетровщини, дають уявлення про яскраву і своєрідну історію краю. Скіфи, сармати, готи, гуни, угорці, авари, печеніги, половці, слов’янські племена залишили тут неповторні пам’ятки свого перебування.

Наш край є «колискою» українського козацтва - унікального явища світової історії XV-XVIII ст. Тут були розташовані 5 з 8 Запорозьких Січей. Християнська козацька республіка відіграла значну роль у прагненні українців до створення самостійної держави, була провідною силою у національно-визвольній боротьбі. Козацтво висунуло із своїх лав видатних полководців, серед яких: Іван Сірко, Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Пилип Орлик, Іван Мазепа, Петро Калнишевський.

Кінець XVІІІ-XІX ст. - це час інтенсивного заселення краю переселенцями різних національностей, господарського розвитку регіону, заснування нових населених пунктів, зокрема губернського центру - Катеринослава. У 1783 р. землі теперішньої області входили до складу Катеринославського намісництва, в 1802 р. була створена Катеринославська губернія. Цей період історії пов’язаний з іменами імператриці Катерини ІІ, Г. Потьомкіна, В. Черткова, М. Синельникова, Л. Глоби, Й. Гладкого, А. Фабра, Д. Мизка та інших діячів, які зробили вагомий внесок у розвиток регіону.

Бурхливий розквіт Придніпров’я припадає на кінець XIX - початок XX ст. Побудова залізничної колії, мосту через Дніпро сприяло наближенню донецького вугілля до криворізької залізної руди, появі металургійних заводів-гігантів, що докорінно змінило життя краю, перетворило його на один з могутніх промислових регіонів. За всім цим стояли такі видатні постаті, як: Г. Алексєєв, О. Поль, М. Алексєєнко, О. Горяїнов, М. Родзянко, О. Толстіков, А. Синявський, М. Корф, Д. Яворницький, О. Риндовська та інші. 

Перша світова війна, революційні події, зміни влади від Центральної Ради, УНР, Директорії до встановлення радянської влади буревієм пронеслись над краєм. В цьому вихорі змішались долі багатьох наших краян і тих, хто тут воював: Г. Петровського, І. Труби, П. Дибенка, Н. Махна та інших. Бурхливі і суперечливі події початку XX ст. нанесли економіці краю величезної шкоди.Негативні явища були ускладнені голодом та бандитизмом 1920-хроків. 

Нова економічна політика, грошова реформа, боротьба з неписьменністю, вільний розвиток різних національностей, інші соціально-політичні та економічні перетворення сприяли поступовому відродженню життя. 

27 лютого 1932 р. Президією ЦВК СРСР спеціальною постановою затверджено рішення IV-ї позачергової сесії ВУЦВК УСРР від 9 лютого 1932 р. про створення на території України п’ятьох областей: Київської, Харківської, Вінницької, Одеської і Дніпропетровської. На той час до складу Дніпропетровської області входили деякі райони сучасних Донецької та Миколаївської областей і майже вся Запорізька область. 

У 1932 р. територія Дніпропетровської області становила 73149,4 кв. км.; населення 4032200 чол.  У 1932-1933 рр. під час Голодомору область була одна з найбільш постраждалих і мала найбільше людських втрат.

За 1930-1940 рр. був створений потужний індустріальний потенціал області: будуються нові гірничо-видобувні, металургійні та металообробні, хімічні та машинобудівні підприємства в обласному центрі, Нікополі, Кривому Розі, Новомосковську, реконструюються заводи Дніпропетровська та Дніпродзержинська. 

У 1939-40 рр. майже всі сільськогосподарські колективи і підприємства області були представлені на Виставці досягнень сільського господарства СРСР, демонструючи високі врожаї, досягнення в галузі землеробства, тваринництва, використання техніки. 

В цей час були організовані майже всі провідні вузи області, створена їх матеріально-технічна база: інститут інженерів транспорту, металургійний, хіміко-технологічний, архітектурно-будівельний інститути у Дніпропетровську, гірничорудний інститут у Кривому Розі.

В ті роки отримали визнання багато видатних уродженців Дніпропетровщини: академіки П. Ширшов і Л. Писаржевський, військові конструктори Ж. Котін та І. Гвай, художниця, родоначальниця петриківського живопису Т. Пата, народна артистка УРСР З. Хрукалова та ін.

Перші бої Великої Вітчизняної війни на території області розпочались 13 серпня 1941 р. Вже 25 серпня була окупована вся правобережна частина області і Дніпропетровськ, у кінці жовтня 1941 р. територія області була окупована повністю.  Окупаційний період тривав 2 роки і 6 місяців. За період окупації фашистами було страчено на території області 78118 мирних громадян, 37185 військовополонених, примусово вивезено до Німеччини 176303 особи.  Матеріальні збитки, нанесені народному господарству області, становили майже 29,5 млрд. крб.  В період окупації на території області діяли: підпільні обком, 7 міськкомів, 29 райкомів Комуністичної партії, 28 партизанських загонів та похідні групи ОУН.  За неповними даними ними було знищено понад 3,2 тис. ворожих солдат та офіцерів, пущено під укіс 22 залізничних ешелони, зруйновано 30 мостів, виведено з ладу й знищено майже 550 одиниць військової техніки.

Визволення області почалось 8 вересня 1943 р., 8-9 березня 1944 р. вся територія області було звільнена від окупантів.  За бойові дії під час форсування Дніпра та визволення області за проявлений героїзм та виняткову мужність 540 солдат та офіцерів нагороджені зіркою героя Радянського Союзу, десятки тисяч були нагороджені різними урядовими нагородами. 
При обороні й визволенні області загинули і поховані у братських та індивідуальних могилах 135240 військових.  Під час Другої світової війни 200 наших краян стали Героями Радянського Союзу, 6 з них двічі; 33 - повними кавалерами ордена Слави, 2 - Героями Соціалістичної Праці, 3 - лауреатами Державної премії. 

У 1945-1950 рр. народне господарство області в основному було відбудовано. Металурги та машинобудівники Дніпропетровщини перевищили довоєнний рівень виробництва. Відбудова промисловості, транспорту супроводжувалась суттєвою реконструкцією й удосконаленням виробництва, заснуванням нових - оборонних галузей промисловості на базі Південного та Дніпровського машинобудівних заводів. На кінець 1950 р. посівні площі перевищили рівень 1940 р. У 1951 р. кількість великої рогатої худоби збільшилась у порівнянні з довоєнним рівнем. Швидко зростало виробництво продуктів землеробства й тваринництва. На всю країну прославились Герой Соціалістичної праці Марко Озерний з Верхньодніпровського району, двічі Герой Соціалістичної Праці майстер-комбайнер Григорій Байда з Новомосковського району.  В області працював 171 лікувальний заклад, 1687 шкіл, 15 вузів і 35 технікумів; було відбудовано й прокладено 50 км трамвайних і тролейбусних ліній. 

В продовж 1950-1960-х рр. на Дніпропетровщині споруджуються великі і потужні промислові підприємства. Особлива увага приділялась розвитку Криворізького залізорудного та Західно-Донбаського вугільного басейнів. Були споруджені понад 25 шахт і 6 кар’єрів, Дніпропетровський шинний завод, Дніпропетровський завод пресів, Придніпровська, Дніпродзержинська, Криворізька ГРЕС та багато інших промислових об’єктів. У ці роки характерною рисою промислового потенціалу області стає ракетно-космічна галузь. Технічні розробки КБ «Південне» та ВО «Південмаш» були базою для розвитку оборонної та космічної могутності всієї країни. 

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 лютого 1958 р. за успіхи у справі виробництва й заготівлі зерна, м’яса, молока, яєць та інших сільськогосподарських продуктів, Дніпропетровська область була нагороджена орденом Леніна. 2537 трудівників села були удостоєні орденів та медалей, 19 - присвоєне звання Героїв Соціалістичної Праці. 

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 листопада 1970 р. за великі досягнення у виконанні завдань п’ятирічного плану по розвитку народного господарства, й особливо галузей важкої індустрії, Дніпропетровська область нагороджена другим орденом Леніна. Протягом 1970-х рр. за значні досягнення в галузі розвитку важкої промисловості, будівництва, транспорту, впровадження науково-технічних досягнень були нагороджені: орденами Леніна - місто Кривий Ріг і ряд криворізьких підприємств, місто Дніпропетровськ і Придніпровська залізниця; орденами Трудового Червоного Прапора - місто Дніпродзержинськ, Дніпропетровський комбайновий завод, НДІ трубної промисловості; орденом Жовтневої Революції - Нижньодніпровський трубопрокатний завод та ін.

У 1980-х рр. стали до ладу 100 виробничих потужностей. Продукція промисловості області експортувалась у 56 країн світу. 

Кожний четвертий карбованець капітальних вкладень направлявся на рішення соціальних проблем. Споруджувалися нові житлові масиви у Дніпропетровську й інших містах області. За проектування й будівництво дніпропетровського житлового масиву «Перемога» проектанти були удостоєні Державної премії СРСР. Місто Верхньодніпровськ було визнано кращим щодо архітектурного планування і робота архітекторів і будівників була відзначена Державною премією УСРС ім. Т.Г. Шевченка. 

В роки незалежної України завдяки співпраці двох гілок влади - обласної державної адміністрації і обласної ради, поступово долаючи труднощі перехідного періоду, набуває розвитку соціально-економічне і духовне життя регіону. Дніпропетровщина визнана діловим центром України. За цей час була введена в дію значна кількість важливих об'єктів промисловості, торгівлі, транспорту, серед яких Дніпропетровський метрополітен, Південний міст у Дніпропетровську, завод «Іста» з виробництва акумуляторних батарей, шпалерна фабрика «Дніпромайн» та ін.  Здійснивши конверсію виробництва ВО «Південмаш» та ДКБ «Південне» перетворились на базові підприємства аерокосмічної галузі України, що беруть участь у масштабних міжнародних проектах, зокрема «Морському старті». 

За 15 років незалежності в Дніпропетровській області за сумлінну працю понад 3,5 тис. осіб відзначено державними нагородами, серед них: 12 Героїв України, 18 кавалерів ордена Князя Ярослава Мудрого, більше 70 жінок нагороджено орденами Княгині Ольги, 7 жінок носять почесне звання  «Мати-Героїня».

 

Завдання

1. Скласти план.

2. Зробити усний переказ тексту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

       Передмова…………………………………………………………………3

  1. Легенда про Кривий Ріг……………………………………............... 4
  2. КараЧун………………………………………………………………..4
  3. Дві легенди…………………………………………………………….5
  4. Памятник 10-заповіддям……………………………………………...5
  5. Квітковий годинник…………………………………………………..6
  6. Легенди Криворізької землі………………………………………….7
  7. Памятник « Козак Кривий Ріг»………………………………………8
  8. Кривий Ріг - це не тільки копальні………………………………..…8
  9. Подорож до маловідомого водоспаду  у  Кривому  Розі…………...8
  10.  Кривий Ріг на початку 50-х………………………………………….9
  11.  Мій край - моя історія жива…………………………………………10
  12.  Геологічний заповідник «Скелі МОДРу»……………………….….11
  13.  Кривий Ріг XYII-XYIII ст…………………………………………....12
  14.  Моє Криворіжжя……………………………………………………..13
  15.  Люди сталевого гарту………………………………………………..15
  16.  Карачун- черная смерть по – татарски………………………….…..16
  17.  Олександр Поль………………………………………………….…...18
  18.  О чем рассказывают улицы?................................................................19
  19.  Таємничий Кривий Ріг……………………………………………….21
  20.  Ландшафтний заказник «Балка Північна Червона»………………..24
  21.  Криворізький район…………………………………………………..25
  22.  Криворізькі мости: історія і сучасність……………………………..27
  23.  Сланцеві аспідні скелі………………………………………………..30
  24.  Бунтівне Криворіжжя………………………………………………...33
  25.  Видатний краєзнавець………………………………………………..36
  26.  Мій край - моя Дніпропетровщина…………………………………..41

 

 

 

doc
Додано
17 квітня
Переглядів
151
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку