Відділ освіти Рокитнівської райдержадміністрації Сновидовицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Рокитнівської районної ради Рівненської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Збірник сценаріїв виховних заходів 

 

(національно-патріотичного виховання)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рокитне 2017 р.

 

Автор-упорядник: Федорович Лілія Володимирівна, заступник директора з виховної роботи Сновидовицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів,  - Збірник сценаріїв виховних заходів

(національно-патріотичного виховання ) – Рокитне, 2017 р. – с.56

 

 

Рецензент: Федорович Ніна Миколаївна, методист районного методичного кабінету Рокитнівської районної ради

 

   

Школа - це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу відбувається так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя. 

Робота класного керівника – це робота з класним колективом та батьками учнів. Уміння виховувати – це   мистецтво. Метою виховання є формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал. Виховна мета є спільною для всіх ланок системи виховання та є критерієм ефективності виховного процесу.  У збірнику вміщено розробки виховних занять з досвіду роботи  автора. Пропоновані матеріали допоможуть класним керівникам основної школи та педагогам-організаторам у проведенні  позаурочної виховної роботи.

 

 

 

 

 

 

Рекомендовано методичною радою Сновидовицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Рокитнівської районної ради Рівненської області.

Протокол №3 від 03.01.2017 р..

Вступ

 

Патріотизм починається з любові до людини

Патріотизм починається з колиски 

(Василь Сухомлинський)

 

Проблеми сучасної школи складні та багатогранні. І одна із них – збереження цілісності навчально-виховного процесу. У виховній роботі школа опирається на сукупність ідей, поглядів, установок, що складають єдину програму. 

Останні події у світі й, особливо, в Україні диктують нові вимоги щодо навчання та виховання дітей. Пріоритетними у виховному процесі стають національні та патріотичні мотиви. Лейтмотивом урочних та позаурочних форм роботи звучить любов до України, самовідданість і патріотизм її захисників, активна громадянська позиція українців, особиста відповідальність за долю держави.

 Наша країна хоче, щоб ми створили умови для розвитку вільної, розумної, діяльної, соціально адаптованої особистості й підготували правосвідомого та соціально компетентного випускника, спроможного реалізувати свій позитивний потенціал у громадській та індивідуальній життєдіяльності.

 Система виховної роботи загальноосвітньої школи базується на домінуванні громадських засад, самоврядуванні та наполегливості всіх учасників навчально-виховного процесу. Шкільний простір є аурою добра, де учень знайде захист як від негараздів навколишнього світу, так і від себе.

 У процесі виховування молодого покоління перед учителями постає чимало складних і водночас важливих завдань. Як виростити гармонійну особистість? На які моральні цінності зорієнтувати дитину? Як допомогти їй зберегти доброту, людяність, вірність своїм родинним витокам? Як підтримати допитливість школярів і зробити процес навчання цікавим для них і бажаним? Відтоді, як наша держава проголосила свою незалежність і обрала шлях самостійного розвитку, перед вітчизняною системою освіти постало завдання надзвичайної ваги: домогтися того, щоб діти зростали не лише здоровими і освіченими людьми, але й свідомими, творчими особистостями і патріотами України. Ключ до вирішення цих та інших проблем сучасного виховання — позакласна робота з учнями. 

Виховна робота у школі — безперервний, цілеспрямований і систематичний процес впливу вчителя на учня не лише під час навчання, але й поза уроком. Ефективно провести виховну годину зазвичай складніше, ніж дати гарний урок 

 Даний посібник саме і розрахований на те, щоб допомогти вчителям у нелегкій справі творення молодої гармонійної особистості. Видання містить розробки заходів на тему національнопатріотичного виховання.

 Я з радістю віддаю всі свої ідеї дітям і радію, коли бачу, як вони вбирають у себе всю інформацію, надану мною, настрій, який я несу їм, радість і щастя, яке мені хочеться розділити з ними. Адже учень – це не посудина, яку потрібно заповнити, а смолоскип, який потрібно запалити.

 

 

 

 

 

 

 

 

(Виховний захід для учнів 2 класу)

Мета: Поглибити знання дітей про Україну, український народ, рідну мову. Ознайомити з віночком – оберегом. Виховувати  почуття національної гордості, інтерес до національних оберегів.

Обладнання: квіти-обереги, український віночок, вишитий рушник, різнокольорові стрічки, Державні символи України.

Вчитель: Різні в світі є країни, різні люди є у світі,

                  Різні гори й полонини, різні трави, різні     квіти.

                  Є з усіх одна країна, найрідніша нам усім.                   То є наша Батьківщина.

А чи знаєте ви, що таке Батьківщина?

 

Уч.-1    Батьківщина-це ліс осінній,                це домівка моя і школа,               І гаряче сонячне коло.

              Батьківщина-це труд і свято, 

              Батьківщина - це мама і тато. 

 

Уч.-2 Розквітає калина, зеленіє ліщина,               Степом котиться диво-луна.

              Це моя Батьківщина, це моя Україна,               Що як тато і мама – одна.

 

Вчит. Так, Батьківщина - це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщина. Як називається наша Батьківщина?

 

Діти. Україна.

 

Вчит. Ми з вами живемо на Україні, а як ми називаємось?

 

Діти. Українці.

 

Вчит. Влада, ти хто?

 

Влада. Українка я маленька, 

             українці – тато й ненька,                 І бабуся й братик милий,                      на Вкраїні всі родились.

 

Вчит. А ти хто, Ярику?

 

Ярик. Я маленький українець, не цураюсь роду.

              Знаю мову, люблю пісню рідного народу.

              Виростатиму швиденько, як у дощ грибок.

              Україна моя ненька, я-її синок.

              Рідний край ваш - Україна, красна і багата.

 

Уч-3 У своїй любій Україні ранок зустрічаєм

            На сопілці-перепілці, співаючи, граєм.

 

Разом. Я- українець.

                Я-українка.

                Ми-українці.

 

                    Пісня «Україночка мала.»

Вчит. Кожен народ має свої звичаї, обряди, що складалися протягом багатьох років. У кожного народу є свої символи і обереги. Обереги - від слова «оберігати». Оберегами від злих сил в народі вважалися рослини, які мали чудодійні властивості. Квіти-постійні супутники нашого життя. Вони всюди: на клумбах, у вазонах, на вишитих рушниках. З них робили цілющі лікарські напої, відвар. Ними лікували хворих. А що буде, коли сплести квітку до квітки?

Діти. Віночок.

 

Вчит. У народі про віночок говорять: «Гарний віночок-окраса дівчини.»

          «У віночку калина-дівчина.»

           «Який віночок-такий голосочок.»

           «Віночок вити-життя любити.»

  Існує декілька варіантів традиційного українського віночка. Це зумовлено тим, що в різних місцевостях використовували іноді свої квіти, в’ язали стрічки іншого кольору, мали на увазі свої варіанти символіки, стрічки. Вінок належить до  українських національних символів-оберегів. Українські дівчата влітку ходили з  непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята надягали вінки. Вінок у  багатьох народів-це дівоча прикраса з живих або штучних квітів, колосків тощо.

 Вінки досить різноманітні. В Україні їх налічують 77 видів.

 

Уч-4 На ньому гроно й пелюстки, квіти, листя й віти.

            Він оберіг краси здавна у нашій стороні.

            Веселі ви чи сумовиті, на схилах Ворскли чи Дінця             Нема такої дівчини у світі, котрої він не до лиця.

 

Вчит. Починали носити віночок дівчата з трьох років. Перший для трирічної дівчинки плела мама, змочувала у росах, коли на небі сонце зійде. І купала його в росах 7 днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квітка лікувала дитину: чорнобривці допомагали позбутися болю голови, незабудки та барвінок розвивали зір, а ромашка серце заспокоювала.              У 4 роки плівся інший віночок. Усі кінчики пелюсток були вже розсічені, доплітався безсмертник, листочки яблуні.

             А для 6-тирічної доньки у вінок вплітали мак, що давав сон та беріг думку, .крім того вплітали й волошку.

             Для 7-річної дівчини плели вінок із 7 квіточок і вперше вплітали квіт яблуні.

 

                            Ніби сонечка малі посідали на землі,                             Квіточки чудові, різнокольорові.

                            Я б нарвала тих квіток та сплела собі вінок.

                            Щоб і я була в вінку, наче квітка у лужку.

                            Тільки квіти вранці всі умиваються в росі.                             Росяна травичка-змокнуть черевички.

 

Є дуже багато різновидів віночків: різдвяні, вінок відданості, чернечий, вінок надії, вінок розлуки…Серед розмаїтті вінків особливе місце належить вінку кохання. Право виплітати його мали дівчата віком від 13 років і до заміжжя. Основу такого вінка складають: ромашки-символ юності, доброти і ніжності. Поміж ромашками вплітають цвіт яблуні і вишні. Над чолом-квітуче гроно калини. Поміж квітами вплітають вусики хмелю-символ гнучкості та розуму.   Вважалося. Що вінок з живих квітів захищає дівчину від напасників і лихого ока. Народ вірив, що дівчина, маючи на своїй голові вінок, володіє чарами. А ще вінок на голові і для здоров’я. Тому є квіти, які обов ‘язково потрібно вплести.

  До українського віночка вплітали різноманітні квіти, а всього в українському вінку могло бути до 12 різних квіток. Кожна квітка у віночку щось символізувала. Отже, зараз ми квіточки чудові візьмемо і барвистий віночок сплетемо.

         

  Уч-5 У віночок України заплету я квіти нині.

                       Віночок-не проста краса, йому підвладні й небеса.

                       Про це відомо у нас зроду, він оберіг народу й роду.

              Деревій-красива квітка, схожа на квітуче деревце. Де б вона не з’явилась, обов’язково порадує всіх своїм квітом. Діти називають цю квіточку рибкою, бо форма листячка в неї має форму рибки. Як символ нескореності деревій посідає центральне місце у віночку.             Барвінок – символ життя, він має довгі пагінці-безконечники, які стеляться по садочку, горнуться до оселі людської.  Листячко цупке. Не боїться суховію, з нього. Нанизуючи одне на одне, дівчата виготовляли стрічки-віночки, сколювали ним волосся, щоб не заважало у буденній роботі. А квіти барвінку-яскраво-сині. З жовтою серединкою, надзвичайно скромні, нагадують зірочки на вечірньому небі. Використовували барвінок у лікуванні застудних захворювань, для поліпшення зору; ним хліб святковий прикрашали.

 

                      Барвінок усміхається блакитним небесам,                       Під вітерцем гойдається він, мов, метелик сам.                       Здається, доторкнуся я до ніжних пелюсток -                       Злетить у небо сонячне метелик із квіток.

                      Наче небесні озерця в окрузі,                       розквітли довкруж незабудки у лузі;                       Тендітні, блакитні, беззахисно-світлі,                       мов очі дитини - ласкаві й привітні.

 

     Цвіт вишні та яблуні – це символ материнської любові. Пелюстки цих квіток збирали навесні, а потім додавали до купелі немовляти. А чай з них знімає застуду.

      

                    Яблунька, яблунька в нашім саду

                    Ранком до яблуньки радо іду                     Пахне, квітує вже яблунька біла

                    Я ж тебе, яблунько. Тут посадила.

 

 

Калина – символ України, символ краси та дівочої вроди. Це дерево нашого українського роду.

                       Калинова гілочка під віконечком.

                       Манить мене білим цвітом, ніби сонечком,                        Я до сонечка долоні простягаю,

                       До грудей духмяні квіти пригортаю.

 

    Безсмертник у віночку дарує здоров’я, загоює найтяжчі рани. І назва символічна: без смерті прожити.

    У народі існує легенда, що любисток і волошка були колись птахами і вчили людей любити одне одного, бути щирими і відвертими. А коли померли ці птахи, то проросли квітами:

любистком та волошкою.

 

                        Росте любисток у городі, його люблять у господі                         За стебло його гіллясте, листя надрізне, зубчасте,                         Що дихає холодком, як притулишся чолом.

 

                        Ми волошки, наші квіти, голубіють на полях                         При дорозі в просі, в житі, у мисниці, у городі.

                        Нас не люблять хлібороби, бур’янами часто звуть.                         Діточкам ми до вподоби, з нас вони вінки плетуть.

 

        Ромашку у вінок не вплітали дуже довго, поки не дізнались, що вона не лише красива, а й сильна своїми лікувальними властивостями.

 

                         Пробудилися ромашки на світанні голубім,                          Очі в очі зазирали, розмовляючи собі.

                         Пелюстки ласкали білі і гойдали їх вітри,                          І світанок на голівки сипав роси їм згори.

 

        Ніжна пелюстка маку несе в собі пам'ять роду. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом покладали на голову віночки із семи маків, присягаючи цим продовжити і зберегти рід.

 

                         Як без вишні не садок, так без маку не вінок.

                         А його ось, як на те, скільки в полі тут росте!                          І червоний і стрункий, і свіженький все який.                          Цілу купу нарвемо і в віночок вплетемо.

 

         У найперший віночок дівчатам вплітали чорнобривці, щоб гарними на вроду були.

 

                         Гарні квіти біля хати навесні садила мати,

                         Чорнобривці чорноброві квітнуть в тиші вечоровій                          Чорнобривці чарівні так і просяться в вінки.

 

        Вінок – це не тільки сплетені у коло квіти та гілочки. Для завершення його прикрашання використовували стрічки. Кожна дівчина знала послідовність вплітання стрічок у вінок.

 

                        Про це, юний друже, повинен ти знати:

                        Коричнева стрічка – земля, наша мати.                         Вона в нас єдина, вона найрідніша,

                        Коричнева стрічка – вона найміцніша.

 

                        Ми хочем, аби ви усі зрозуміли:

                        Ці жовті стрічки – наше сонечко миле.

                        Воно дає світло, дарує тепло.                         Без сонця життя на землі не було б.

 

                        Дві стрічки: зелена і темно-зелена –                         Це юність, краса. Це природи знамена.                         Зелена трава і зелені листочки –

                        Дві стрічки зелені ми маєм в віночку.

 

                        Дві стрічки: блакитна і синя темніша –                         Це небо і води. Хай будуть чистіші.                         Дай Боже, щоб ми вберегли їхню суть,

                        Нам небо і води здоров’я дають.

 

                        Оранжева стрічка – м’яка паляниця.

                        Це й колос достиглого жита, пшениця.                         Дивись, як оранжева стрічечка сяє,                         Рум’яна, як хліб, й нам про хліб нагадає.

 

                        А ця фіолетова те означає, 

                        Що розум людський ще надій не втрачає.                         На те, що послухаєм  розум і Бога,

                        На те, що щасливі ми будемо з того.

 

                        Малинова стрічка або малинова

                        Про щедрість сказати своє хоче слово,

                        Про те, що не можна усе тільки брати,                         Що треба навчитись і щедро давати.

 

                        Багатство й достаток – рожева ця стрічка.                         Багатство пора вже нам мати за звичку.                         Достаток з рожевої стрічки всміхатись                         Нам буде, як праці не будем боятись.

 

                        Якщо ви в вінок стрічки білі вплели,                         То треба, щоб душу свою берегли.                         Перлини душі ви збирайте в намисто,                         Душа хай, як білі стрічки буде чиста.

 

                Пісня «Сонячний віночок»

 

Ведуча1:…Буває, часом сліпну від краси.

                               Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,- 

                               Оці степи, це небо, ці ліси,

     Усе так гарно, чисто, незрадливо,      Усе як є – дорога, явори,      Усе моє, все зветься Україна.

Ведуча2:    Земля моя рідна – це моя Україна! Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій, багатій землі. Тут жили наші прадіди. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій.

Ведуча1: Тут ми робили свої перші кроки, відкрили навколишній світ. Тут нам уперше забриніли звуки рідної мови, завдяки якій ми усвідомили самих себе. Тут ми навчилися відповідати усмішкою на усмішку, співчуттям на чужий біль.

Ведуча2: Тут ми вдивляємось у далеч і так виразно бачимо широчінь повноводних рік у вінку зажурених верб і пломінкої радості калини. Про щось шепочуть тінисті діброви й зелені гаї, мережані узори білих осель із вродливими мальвами на причілку.

Ведуча1: Тут вслухаємось у гомін сивої давнини: звідси крізь віки долинає тупіт розвихрених коней, брязкіт шабель із козацького шаленого серцю, гучна яса стрілецької слави.

Ведуча2: Колись дуже – дуже давно Бог запросив до себе дітей різних народів, щоб обдарувати їх до свята. Зібралося  тут багато люду та всім знайшовся подарунок.

Ведуча1: Аж тільки тоді помітив Господь, що в обшарпаній одежині стоїть ще одна дитина і гірко плаче. Це була українська дитина, яка соромлячись свого вигляду, боялася підійти ближче. Зажурився Господь – усе ж всім роздав. Захмарилося його чоло та згодом проясніло, і подарував він українській дитині найцінніший скарб – пісню, ту пісню, що ніхто її ще не співав, ту пісню, що й досі береже в душі український народ.

                                 ( Виконується пісня про Україну) 

Ведуча2:     У всьому світі кожен зна:

 Є Батьківщина лиш одна.  І в нас одна вона єдина -   Це наша славна Україна.  Не забувай Шевченка спів,   Про горду славу козаків.

     Не забувай, що ти дитина           Землі, що зветься Україна!

                           1-й учень

                                         Ми є діти українські,

                                        Хлопці і дівчата -

     Рідний край наш – Україна,       Щедра і багата.

                           2-й учень

 Хоч слабі у нас ще руки        Та душа завзята.

                                          Кров козацька у нас,                                                                

                                          Запорізька в нас вдача.

                         3-й учень

     Бо козацького ми роду,     Славних предків діти.          І у школі всі вчимося       Рідний край любити.

                      1 – й учень

                                         Рідне небо, сонце ясне,

                                         Місяць, зорі срібні,

     Рідний народ – українці,  Всі до нас подібні.

                        2-й учень 

Все, що рідне – хай нам буде Найдорожче і святе!

Рідна віра, рідна мова,

                                       Рідний край наш над усе.

      

3 – й учень

     Ми є діти українські,         Український славний рід.           Дбаймо, щоб про нас маленьких     Добра слава йшла у світ.

Ведуча1:У світі є три краси. Перша – це краса матері, в якій ти бачиш доброту, турботу і безмежну любов; краса коханої жінки – віддзеркалення тієї душі, дві частинки одного цілого; краса доньки, яку неможливо описати, відчуття твого маленького щастя. Друга – це краса природи, безмежні поля, річки, велич гір і неосяжність моря. А третя краса, в ній поєднується дві попередні і це – без слів наша Батьківщина, наша Україна.

                    ( виходить мати – Україна і троє синів)

     Ведуча2:  Давно – давно жила жінка і було у неї три сина. Росли вони чесними, сміливими, дуже любили свою матусю, готові були віддати за неї своє життя.

Син1. Мамо, піду я межи люди, подивлюся світ.

Україна. Ну, що ж, сину, іди та пам’ятай рідну домівку, а на згадку візьми золоту корону, з трьома промінцями. Хай в далекому краї зігріває вона тебе.

Ведуча1: Минув час, син став князем і дали йому ім’я Тризуб, а знак, що йому мати назвали гербом.

Син2. Пустіть, мамо, мене світ подивитися.

Україна. Візьми, сину, в дорогу жовто – блакитний одяг і своїми ділами прославляй матір.

Ведуча2: Одержав син імення – Прапор. Атам, де був третій син завжди лунала дзвінкоголоса пісня.

Україна. Подарую, я тобі, сину, соловейків голос.

Ведуча1: І одержав син за свій голос і величний спів ім’я – Гімн.

 Знак країни головний -  Це тризубець золотий.

                                 Він – як сонце в небі синім, 

     В ньому слава, в ньому сила,     В нім священне слово « воля»,        Що рятує від недолі.

                                Синьо – жовтий прапор України - 

     Це безхмарне небо, синє – синє,         А під небом золотіє нива,          І народ – і вільний, і щасливий.     Лине пісня незабутня,     України слава.

                                 До нових здобутків кличе

                                Пісня Україну,

                            А зовуть її велично

                                  Всі Державним Гімном.

Ведуча2: А  саме зараз ми хочемо згадати синів – воїнів, які воюють в АТО. На полі битви – захисники, воїни. Вони мужні, сміливі, хоробрі.

Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну.

                                       Перед іконою я стану на коліна,

                                        Воскову свічку тихо запалю

                                       І помолюсь за рідну Україну,

 За тих солдатів,   Що полягли в бою.

                                       Солдате український, я за тебе

     Щодня благаю Бога і молю,       Щоб захистив жовте поле, синє небо,           І щоб живим лишився ти в бою.

                                       Перед  солдатом стану на коліна, 

 Воскову свічку тихо запалю  За те, що захищає Україну  В запеклому жорстокому бою.

                                        І вірю я: настане день розплати, 

                                       Господь засудить наших ворогів,

В огні пекельному довічно їм палати, Бо прокляли їх українські матері.

І пам’ятник величний звести треба

                                 Тим, хто Україну так любив свою,                                       

 Життя віддав за жовте поле, синє небо   В запеклому жорстокому бою.

Ведуча1: Ми впевнені,що Україна – єдина, соборна, унітарна Держава. І для збереження її цілісності та незалежності відбулася Революція Гідності, де постраждали тисячі українських громадянин, загинули сотні кращих синів нашої держави. Ми схиляємо голови перед пам’ятю загиблих і висловлюємо впевненість в тому, що наш народ зробить все можливе і не можливе, щоб в нашій країні запанував мир і спокій. Настане час і Україна буде успішною європейською державою. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(виховна година)

 

  Мета: Розкрити уявлення дітей про рідний край Україну. Знайомити дітей з одним із видів народно-демократичного мистецтва - вишивкою. Продовжувати знайомити дітей з українськими національними звичаями, традиціями і обрядами, використовуючи український фольклор - прислів'я, приказки, вірші, легенди. Знайомити з національними символами та оберегами (вишитий рушник, символіка кольорів, елементів, візерунків). Виховувати шанобливе ставлення до українських національних обрядів, традицій.

 

Хід виховної години:

Вчитель

 Тримаю вишиті старенькі рушники.

 Давно забуті, горнуться до мене…  Заполонили світ нейлони та шовки…  Кому потрібні вишиті ромени?  Гортаю білу грядку полотна,  Засіяну барвінком і любистком.  Сміється вишита прабабою весна,  Ховається за квітами й листом.  Голублю диво-дивне із пісень,  Що хрестиком і стелиться і в’ється.  Сіріє за вікном звичайний день,  А в рушниках волошками сміється.  Перегортаю білі рушники,

 Що хліб вкривали і дитя в колисці, Що старостів чекали на святки, Розшиті маками, заквітчані, барвисті. Благословенна будь на всі віки,  Найперша жінка, що нашила квіти.  Душа мого народу – рушники,

 Барвінками і мальвами зігріта.

 

 Вчитель

-         Як ви мабуть вже здогадалися, сьогодні ми поговоримо про один із видів народно-демократичного мистецтва – вишивкою.

-         Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники, скатертини тощо. Ще в 11 ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст

 

 Учень 1 - З давніх-давен на Україні існував звичай: по закінченні жнив останній сніп перев'язували вишитим рушником і урочисто з піснями несли в село.

Вчитель

 - Діти, пригадайте і скажіть, який хороший звичай зустрічати гостей споконвіку існує в нашого народу?

 Діти: - Подавати на вишитому рушнику гостям хліб і сіль.

 Учень 2 - Наші дідусі та бабусі пам’ятають такий звичай: коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб рятував від лиха, щоб нагадував йому про рядну домівку. Син приймав рушник і цілував хліб.

 Вчитель

-   Як ви думаєте, для чого так багато вишитих рушників?

 

 Учень 3 - Рушники - це обереги нашого дому, нашої родини. Вони захищають від зла, лиха.

 

 Учень 4 - Рушник - це обличчя оселі та її господині. Рушниками прикрашали хату. "Хата без рушників — казали в народі, — що родина без дітей”. Рушники вішали над образами. Рушником накривали хліб на столі або на покуті. Гарно оздобленими рушниками накривають кошики з паскою чи яблуками, коли несуть святити до церкви.  Вчитель

-   Велика наша Україна і в різних куточках вишивають по-різному, але всі рукодільниці вкладають у свої вишивки теплоту своєї материнської любові, відданість своєму народу. Тому й сила рушника - в його візерунках. Рушники можна читати, як читають книги, адже кожен елемент візерунка щось символізує. Ось подивіться на цей рушник. (показує). Що на ньому вишито? Народна вишивка відзначалася багатством і різноманітністю геометричних елементів (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображенням тварин, птахів, рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, квіти; голуби, змії, коні, журавлі, качки тощо), людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами. - Як називається шов, яким вишитий цей рушник? (хрестик)  - Які ще ви знаєте шви? (гладь, ланцюжок, низь).

-   А ще на сьогоднішній час вишивають рушники, сорочки бісером.

 

 Учень5

Вишиванка

Узор вручну, широка планка,  легенький запах ковили,  моя сорочка вишиванка ,  вся ніби сплетена з трави.  Дніпра потоки, степ, простори,  по лівій й правій стороні.  Червоно - чорні всі узори,  мережив ряд на полотні.

 Традицій пласт, легенди роду, духовний символ, оберіг, калини кущ, дівочу вроду, на полотні все хтось зберіг.

 Прості орнаменти , народні,  тягучі як пісні з степів.  Все актуально і сьогодні,  хоча й прийшли з далеких днів.

 

 Вчитель

 - Традиція вишивати рушники існує з давніх-давен. Від діда-прадіда передаються узори і вміння вишивати. Рушник - це найкращий подарунок. Про рушник складено багато прислів'їв, приказок, віршів, легенд та пісень. Можливо хтось із вас розкаже? (діти розповідають).

 

 Діти - Прислів'я, приказки:

 

 Учень 6

 1. Хата без рушників - що родина без дітей.

Учень 7

 2. Тримай хату, як у віночку і рушнички на кілочку.

 

Учениця 8:

 Легенда про рушник.

 "Жила в одному селі мати, мала вона трьох синів, і були вони дуже працьовиті, тільки не вміли вишивати. Мама дуже любила своїх синів і вишила кожному з них по одному рушнику для того, щоб загортати у нього хліб. Коли будуть їхати в далеку дорогу. Бо хліб на рушнику життя величає і здоров'я береже. Та померла мати, а сини на її могилі білий рушник постелили. Через три дні на тому рушнику дивні квіти розквітли. Хто їх вишивав, ніхто не знає, лише вітер про те розповідає".

 

 Вчитель

 - Рушник - це символ людського щастя, і тому батьки дають його своїм дітям, коли вони вирушать у дорогу власного життя.

Послухайте про це пісню.("Пісня про рушник" А. Малишка)

 

 Вчитель – 14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. "Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем". В українських селах і досьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови.

 

 Вчитель

 Для того, щоб усі члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над іконою Богородиці, і розвішувала його над вхідними дверима. Під ним ставали, як йшли до церкви, i проказували:  Пресвята Покрiвонько,  Перед твоїм кривалом  Голови схиляємо.

 Прохаємо, Покрiвонько,

 Од лиха укрити,  Здоров’ячко наше

 Знов нам обновити.

 

 Учень 9 - Для козаків свято Покрови було найбільшим і най значущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в

Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні відзначається ще й як день українського козацтва.

 

 Вчитель

 - А який же козак без вишиванки?

 

 Учень10: До одягу XV ст. входила насамперед вишита сорочка переважно із грубого саморобного полотна. У чоловіків вона була короткою, глухою, тунікоподібною, з прямокутною горловиною. Жіноча вишита сорочка була довгою, різноманітного крою: тунікоподібна, з плечовими вставками (пришитими по основі й по пітканню стану), з суцільно кроєними рукавами.

 

 Учень11: Характер декорування чоловічих вишитих сорочок значною мірою залежав від крою, а також віку власника. Найбільше прикрашали, переважно вишивкою, парубоцькі сорочки; стриманішими були сорочки літніх чоловіків.

 

 Вчитель - Діти, а що означає червоний і чорний кольори в українській вишивці? (Червоний - це колір калини, яку здавна любили й шанували на Україні, це любов, радість. Чорний - колір землі - годувальниці, туга, смуток, журба за рідною стороною).

 

 Вчитель - Діти, ми вже знаємо, що рушники на Україні вишивали ще з глибокої давнини, коли не було різнокольорових фарб та барвників. Як ви думаєте, чим ваші прапрабабусі фарбували нитки для вишивання, щоб вишити такі красиві візерунки (орнаменти)? Ви хочете про це дізнатися? Гаразд, сьогодні я відкрию вам невеличку таємницю:  з відвару м'яти та кропиви - можна одержати зелений колір  з відвару звіробою - коричневий;  з відвару лушпиння цибулі - жовтий;  сік калини та малини давав червоний колір.

 

Учениця 12 - На багатьох українських рушниках, а також на вишиванках та керамічних виробах квітне, простягає догори дивні, химерно закручені гілки незвичайне дерево. Це — Світове Дерево, або Дерево Життя — бо втілює воно в собі все життя в нашому Всесвіті у всіх його проявах.

 Вчитель - Дерево тягнеться догори, отже, це — світлий і добрий символ. А ще сильний, тому набував охоронних властивостей. І рушник, на якому було вишите Дерево Життя, вважався хорошим помічником у дорозі; також ним обрамляли ікони. Оберегові властивості такого рушника посилювалися ще й через те, що в гілках цього Дерева дбайливі майстрині часто "ховали” інші оберегові знаки – кружечки, гачки, символ безкінечності та інше, що мало сильний вплив на свідомість наших пращурів і допомагало їм долати всілякі перешкоди.

 

 Учень 13 - Особливо часто розкішне Дерево Життя з’являлося на козацьких рушниках, що їх хоробрі запорожці брали з собою в дорогу. Ця химерна рослина, яскрава, одягнена в різні барви, нагадувала їм про рідну землю. Окрім того, вони вірили, що магічні сили Дерева допомагають у боях за батьківщину, за українську націю: дивлячись на це дерево, козаки ніби відчували підтримку всього українського народу.

 Вчитель

 - Гра «Рушничок дружби»

 Діти малюють під музику «Два кольори»  - Гляньте який у вас вийшов «рушничок  дружби»

14.   Вишиванка - символ Батьківщини,

 Дзеркало народної душі,

 В колисанці купані хвилини,  Світло і тривоги у вірші.

 

15.   Вишиванка - дитинча кирпате, 

 Що квітки звиває в перепліт,

 Материнські ласки, усміх тата,  Прадідів пророчий заповіт.

 

16.   Вишиванка - біль на п`ядесталі,  Слава, воля, єдність, віра - ми.

 Журавлем курличе, кличе далі,

 Стелить вирій взорами-крильми.

 

17.   Біля річки дитинча кирпате,  Кинуло віночок в часу тлінь -  В плетиві надії, мрії, злато,

 Загойдалась пісня поколіннь.

 

18.   Колисанки не забудь дитино,  В серці вишиванку залиши...  Не зліпити болем Батьківщину,  Як розбите дзеркало душі.

 

19.   Веселкою сплелися кольори  На рушничку твоєму, наче доля.  На нім — тобою прожиті роки,  Усі достоту, з радощами й болем.

 Усе на нім: вечірняя зоря,

 І росами умите раннє сонце,

 На нім і сльози, й посмішка твоя,  Хатинка рідна і твоє віконце.

 Вчитель

 Шануйте, друзі, рушники,  Квітчайте ними свою хату,  То обереги від біди.  Шануйте те, що дала мати.

 

Це все твоя земля, твоя Вкраїна.

 Це рук твоєї матері тепло.

 Хай святиться рушник, яким дочку й сина  Благословляє мати на добро.

 Вчитель - Сподіваємося, що хтось із присутніх на нашому Святі теж захопиться прекрасним мистецтвом вишивки і колись зачарує нас власноручно виготовленими виробами.

- Не забуваймо, що культура має два крила — збереження і примноження.

УРОКУ З ЕЛЕМЕНТАМИ ТРЕНІНГУ

 (для учнів старших класів)

Мета:поглибити знання учнів про складники патріотизму; сформувати в учнів уявлення про способи вияву патріотичної позиції; сприяти зацікавленості і бажанню виявляти патріотичні якості в повсякденному житті; виховувати почуття національної гордості, любові до України.

Обладнання та оформлення: державні символи України; тематичні ілюстрацію, пісні про Україну, комп’ютер; проектор; фліпчарт або дошка.

Хід уроку

Звучать патріотичні пісні у виконанні сучасних українських співаків

(С.Вакарчук, О.Пономарьов)

1. Привітання. Вступне слово, налаштування на роботу (10 хв) Дівчатам кажу я: «Доброго дня», відповідають– «Доброго дня». І хлопцям кажу я: «Доброго дня», відповідають– «Доброго дня».

З початком навчання вітаю вас я.

Знання щоб і сили міцніли щодня.

Учитель. Дорогі учні, нині наш перший урок присвячений проблемі патріотизму. Його лейтмотивом будуть слова відомої української постаті І.Світличного, який казав: «Вітчизна – це не хтось і десь, Я – теж Вітчизна».

Безперечно,Україна в серці кожного патріота. Вона у думках, мріях, щоденних діях і планах на майбутнє. Кожен з на нас – частка України. Й така національна ідентичність, відчуття прихильності до Батьківщини стають справжніми, коли перетворюються на особистісну цінність.

Для успішного проведення уроку нам потрібно прийняти особливі правила роботи. Серед таких правил пропоную: бути позитивним; вміти слухати і чути; не критикувати й не оцінювати.

Хто хоче доповнити, запропонувати свої правила? Учитель записує запропоновані правила на фліпчарті.

Після завершення роботи вчитель пропонує затвердити ці правила підписом кожного.

 

2. Інформаційне повідомлення (5 хв)

Мета:узагальнити знання учнів про патріотизм, його складники; спонукати до актуалізації досвіду, пов’язаного з вчинками, що свідчать про відданість.

Хід повідомлення:

Учитель. У щасливому, багатому, розвиненому, цивілізованому суспільстві головним об’єднувальним чинником людей є почуття патріотизму. Що ж таке патріотизм?

Патріотизм – це особливе почуття-цінність, яке характеризує ставлення особистості до народу, Батьківщини, держави та до самої себе. Базовим складником патріотизму є відданість.

Відданість Батьківщині – це одухотворена любов’ю до Батьківщини готовність до соціально значущої діяльності, вірність ідеалам Батьківщини, своєму громадянському обов’язку, готовність відповідально виконувати свої обов’язки; «розчинятися» у своїй справі.

Запитання для обговорення:

vЧи потрібна така якість у наш час? Чому?

vЧи знаєте ви дорослих, які виявили відданість Батьківщині? Чи є такі серед ваших земляків, родичів?

vЯк, на вашу думку, старшокласник може проявити відданість? (Насамперед, через соціальну ініціативу і соціально значущу діяльність; через сумлінне виконання власних обов’язків; через готовність зробити щось корисне для класу, школи, громади тощо).

3. Вправа на зняття емоційного напруження «Помінятися

місцями» (5 хв)

Мета:активізувати учасників, підвищити їхній позитивний настрій.

Хід проведення:

Учні сидять у колі на стільцях. Учитель пропонує помінятися місцями тим, хто:

Øз піднесеним настроєм йшов до школи, з радістю зустрівся з друзями, вчителями;

Øприйшов на перший урок у вишиванці;

Øхоче проявити відданість Україні й готовий до конкретних дій. Учні міняються місцями.

 

4. Вправа «Три кроки відданості» (20 хв)

Мета:закріпити уявлення про відданість Україні, напрацювати варіанти конкретних дій щодо прояву такої якості.

Обладнання:стікери жовтого і блакитного кольорів; зображення України (карта чи умовні обриси кордону).

Хід проведення:

Варіант 1.Учитель пропонує учням на стікерах жовтого і блакитного кольору зазначити дві дії-вчинки, що є виявом відданості України, які вони планують зробити найближчим часом (протягом одного-двох місяців).

Учні виконують завдання. Після завершення роботи кожен підходить до умовного зображення України, ліпить на нього стікери з написами, озвучуючи «свої кроки». Або

Варіант 2.Вчитель об’єднує учнів у чотири групи за символами України (калина, вишиванка, тризуб, верба). Кожній групі пропонується завдання: визначити дію-вчинок, що є виявом відданості України, які вони планують зробити групою протягом місяця.

Групи виконують завдання. Після завершення роботи представник групи підходить до умовного зображення України, ліпить на нього стікер з написом, озвучуючи «кроки відданості».

 

5.Вправа на завершення «Від серця до серця» (5хв)

Мета:позитивне завершення уроку, наснаження на вияв уваги, доброти, чуйності до однокласників.

Хід проведення:

Учням пропонується стати у велике коло і побажати щось приємне своєму сусідові, який стоїть ліворуч. Вербальний посил супроводжується покладанням лівої руки на плече сусіда, а правої – на власне серце. Таким чином утворюється «сердечно центроване коло».

Усі учні беруться за руки і промовляють «Україна в нас єдина – у відданості наша сила».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

які найдужче боятимуться

її ганьби…» Ліна Костенко

 

,,Нация – это согласие живых и мертвых, потомков и предков.,,

Егор Холмогоров

 

Було нам важко і було нам зле.

І західно і східно.

Було безвихідно. Але.

Нам не було негідно.

Ліна Костенко

 

Мета:розширити знання учнів про нашу Батьківщину – Україну; виховувати в учнів любов до України, патріотизм, повагу до її захисників – учасників АТО; довести до свідомості учнів, що ми самі відповідаємо за долю нашої держави, що кожен українець повинен мати активну громадянську позицію щодо своєї історії та подій на сході України; дати новий імпульс духовному оздоровленню учнів, який передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіту національної самосвідомості і ґрунтується на визнанні пріоритету прав людини, яке функціонує на засадах гуманізму.

Очікувані результати:

формування ціннісного ставлення до держави, українського народу, його мови, звичаїв і традицій; розширення знань учнів про історичне минуле України; усвідомлення цінності людського життя та тих складових частин, які впливають на нього, роблять його багатогранним, плідним і корисним; усвідомлення своєї ролі в колективі, державі, світі; почуття гордості за свою державу, любов до неї; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ; формування навичок відповідальної поведінки, розвиток критичного мислення.

Оформлення: вислови та вірші про Україну, національна символіка та атрибутика України, на центральній стіні великий вінок з жовто-блакитними стрічками, а зверху опускається Ангел. Під центральною стіною утворені східці, на яких горять лампади.

(Звучить легка музика, трансляція відеоролику “Де Україна?..”) Ведучий:Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

 

Ведучий:Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

 

Ведучий:І знову, в котрий це вже раз

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом’янути славний час, Коли в офіру Батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

 

(Трансляція відеоролику О. Пономарьов “Заспіваймо пісню за Україну!”)

Ведучий:Українська земля… Земля щедро полита кров’ю її синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та незалежності рідної землі, неньки -України.

 

Ведучий:…Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—

оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься — Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори.
 Ліна Костенко

 

Ведучий:І    сьогоднішній    урок-реквієм     ми     присвячуємо    всім представникам славетного лицарського роду, гідним нащадкам великих прадідів, у чиїх жилах пульсує гаряча кров і дух героїчних запорожців.

 

Ведучий:Було колись в Україні – ревіли гармати.

Було колись – запорожці вміли панувати.

Панували, добували і славу, і волю

Минулося… Зосталися могили по полю.

 

Ведучий:Вже скільки закривавлених століть

Тебе, Вкраїно, імені лишали… Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить:

Внесіте прапор вільної Держави! Повірмо в те, що нас вже не збороть, І долучаймось до добра і слави. Хай будуть з нами Правда і Господь – Внесіте прапор вільної Держави!

 

(В зал урочисто під музику-марш вноситься Державний прапор України.)

 

Ведучий:Народе мій, пишаюся тобою: Моя душа – частинка твого «Я». Красою правди у святім двобою

Понад Майданом сонця лик сія… Є нація! Хай знають всі у світі:

Ми є! Народ піднявся із колін!

І переможно сонце правди світить,

Співає гордо наш Державний Гімн.

(Звучить Державний Гімн України).

Ведучий:Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні! Тут жили наші діди й прадіди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

Материнський образ України встає з полинових степів і глибинної чорноземної скиби, як барва зоріє із зажури поліських озер, що чистими очима довірливо дивляться на світ, виростає недосяжно на повен зріст із карпатських верховин. Нема життя без України, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це мати, яку не вибирають, як і долю, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі. Не стидайся, це твоя земля!

 

(Трансляція відеоролику К. Скрябіна “Не стидайся, то твоя земля…”).

Ведучий:Незалежність – це зовсім не слово!

Це – тавро, що на серці болить.

Це багрянець душі світанковий. 

Цей вогонь споконвіку горить.

В боротьбі загартовані м’язи.

А думок роздоріжжя сумні

Знов шукають в пітьмі перелази, Коли хмари ридають німі.

Кожен з нас незалежний по праву. Тільки ми обираємо шлях.

Хай іде стороною лукавий,

І не топчеться вік по піснях Тих, що ненька в дитинстві співала,  Бо корінням в життя проросли. Ми так довго на світло чекали,

А утримати знов не змогли…

 

Ведучий:Ми до сонця наосліп летіли На одне недолуге крило. Малювали життя, як уміли… А боротися треба було!

І тепер незалежна держава На помості крихкому стоїть.

А ми тільки гукаємо “Слава…”, Коли рана сильніше болить… Кожен з нас українець по праву!

І історію пишемо ми!

Щоб нащадки не просто читали,

А за приклад узяти змогли! Катерина Лук’яненко

 

Ведучий: Це країна добрих, щирих, привітних, веселих і гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло захищалися від ворога.

Виконується пісня «Це моя Україна»

 

Ведучий:Запорізька Січ! Козацтво – легендарне минуле українського народу, що упродовж століть протидіяло спробам турецьких султанів, кримських ханів, польської шляхти поставити український народ на коліна.

Ведучий:Збереглася давня легенда ще козацьких часів: коли на країну нападали вороги зі сходу і заходу, півдня і півночі, коли в нерівних боях полягли кращі захисники народу, на велику раду зібралися старі вожді, наймудріші книжники, сліпі кобзарі. “Що чинити далі? – з болем і розпачем запитували вони. – Розбиті наші останні полки, захоплені ворогами останні фортеці…” І тоді піднялися найдревніші із кобзарів: – Неправда, – сказали вони, – останній полк ніколи не може бути розгромлений, остання фортеця ніколи не здається! Бо це те, що в душі кожного: наша дума, наша пісня, прадавні звичаї і традиції. Їх можна віддати лише добровільно

– але ми не віддамо, бо ми народ одвічний, потужний і життєдайний.

Биті, знекровлені, палені й топтані, ми знову піднімемося з руїн, із попелу, і знову воскреснемо, розквітнемо, забуяємо!..

(трансляція відеролику “Характерники, до бою!”)

Ведучий:Продовжили героїчну історію України Січові Стрільці, які мужньо боролися за її волю. Це були молоді хлопці. Кожен з них любив матір, рідний край, але понад усе бажав незалежності своїй Батьківщині.

Ведучий:Стрілецькі могили понищено вщент. Лупали, копали, валили, палили… Лиш де-не-де хрест, де-не-де монумент— І все — пропадають стрілецькі могили.

А там українські стрільці січові — Палкі «усусуси» — юнацтво безусе… Франкові сини, його мрії живі…

Прости нам за них, милосердний Ісусе…

Біліли фігури в зелених полях, По білих містах цвинтарі зеленіли,

В блакитне із жовтого жайворон-птах Щороку про наші співав Термопіли.

Транслюється відеоролик про “усусівців”

 

Ведучий:Ось і маємо: діти тюрми,

Ми не стали дітьми свободи,

Мов прокляття над нами висить

Голос плоті, ротів ненасить, Т.Шевченко сказав, як сьогодні:

“За шмат гнилої ковбаси І Україну продаси…”

Голос плоті веде до безодні!

Час жаданий, сподіваний час,

Ніби сонце, залив подвір’я, –

Віру лицарів вибили з нас,

А вживили жебрацьке безвір’я,

Смертю встелений шлях до мети

Подолати змогли не найдужчі, – То біда, як ламають хребти, А страшніш, як ламають душі.

Ведучий:роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що у буремні 90 – ті ХХ століття Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів, пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту.

Ведучий:Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумніву, що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери на плечах яких тримається наша армія.

Ведучий:Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

Ведучий:Коли перед очима кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, дивлячись їм у вічі , ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положимо за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом душі. Ведучий:Не можемо ми не згадати про події, які сталися лютневими днями на Майдані Незалежності. Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі. І за цю боротьбу, за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну : своє життя віддали найкращі. І більшість із них – молоді, сильні. Ті, що тільки починали жити.

(Трансляція відеоролику гурту Мандри “Не спи, моя рідна земля.”) Ведучий:Хлопчина вірив, що колись, одного ранку, Відкривши очі, він відчує повну волю.

Але та куля, в день зимовий, на світанку, Перехопила подих та змінила долю.

Хлопчина вірив, що колись, одного дня, Розкаже син йому, як любить Батьківщину.

Хіба він знав, що борючись за це щодня, Все доведеться відпустити в мить єдину.

Так. Той хлопчина, він не знав тоді,

Що нелюд пострілом прицільним забере життя.

І браття хлопця, українці, у біді, Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.

Але ж душа, душа Героя вічно лине!

До тебе наші сльози, молитви, зізнання! Повір, хлопчино, наша пам’ять не загине, Як і омріяні тобою воля та кохання.

Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.

І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами.  Але в думках ти поруч, і не згасне свічка,

І линуть буде “Слава Україні!” над ланами.

 

(Трансляція відеоролику “Небесну сотню, Господи, прийми”)

 

Ведучий: Війна на сході України — збройний конфліктна території Донецької і Луганської області України з одного боку — організованими та керованими з РФ незаконними збройними формуваннями Донецької і Луганської «народних республік», визнаних терористичними організаціями, за підтримки військових частин РФ та з іншого боку — українськими правоохоронцями із залученням Збройних сил України. Конфронтація насильства в регіоні розпочалася в середині квітня 2014 року, коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції у містах Донбасу (зокрема, у Слов’янську, Артемівську та Краматорську). Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції із залученням Збройних сил. Поступово протистояння переросло у масштабний воєнний конфлікт.

(Трансляція відеоролику гурту Океан Ельзи “Не твоя війна.”) Ведучий:Гадаєш, ти мене образив, коли бандерівцем назвав?

Скажу тобі на це одразу – Я ним не був! Тепер вже став!

 

Сприймаю це, як нагороду!

Звання, присвоєне за те,

Що сином став свого народу, Любові почуття святе!

 

 

Люблю безмежно рідний край,

Оцю чарівну, магічну мову, Дарований Всевишнім рай, Красу дівочу чорноброву.

 

Ведучий:Люблю за щедрість і за спів,

Шалені ночі солов‘їні,

Коли бракує навіть слів, Освідчитися Україні!

 

А ти мене за цю любов Оскаженіло ненавидиш.

Не я до тебе!

Ти прийшов. На мою землю і тут гидиш!

 

Іди подальше від гріха, Моє терпіння не безмежне.

Нехай святиться у віках

В борні здобута НЕЗАЛЕЖНІСЬ!

 

Ведучий:Чому прийшли на нашу землю?

Чому затіяли війну?

Невдасться знищити нас й стерти, Бороним землю ми свою!

Ви поливаєте нас з “градів”,

Міста руйнуєте ущент

І не жалієте снарядів,

Бо так звелів ваш президент.

Його амбіції великі,

Він хоче підкорити світ,

Обличчя Януса дволике,  

(Трансляція відеоролику “Війна за Україну.”) Самозакоханий гаспид.

Нас не поставить на коліна,

Картавий карлик – новорос

І буде вільна Україна, І вбереже нас всіх Христос!


 

 

Ведучий:Російська        влада         неодноразово    заявляла   про      своє несприйняття Антитерористичної операції і вимагала її припинення та початку переговорів з бойовиками. Ряд українських політиків називають війну на сході України «гібридною війною » Росії проти України.

Ведучий:Від середини липня 2014 року Збройні сили Російської Федерації почали брати пряму участь у бойових діях проти Збройних сил України. Підрозділи Збройних сил Росії діють як з території Російської Федерації, так і безпосередньо на території України. (Трансляція відеоролику К. Скрябін “Українська війна – АТО.”)

 

Ведучий: І знов Майдан в Луганську і Донецьку, Ні, не Майдан — справжнісінька війна! Знов суть свою ворожу і поганську Показує москаль, мов сатана.

 

За Сотнею ще рани кровоточать, А тут нових оплакуєм синів.

Скажи, москалю, що від нас ти хочеш, Невже нових жертв сильно захотів?

 

Цвітуть тюльпани чорні в Україні, Зривають їх дружини й матері.

«…Присвоїти посмертно…» В домовині Лежить проміння згаслої зорі…

 

Ведучий:А блокпости обстрілюють чужинці, Чиєсь дитя стає мішенню знов…

Іде війна!.. Іде війна, вкраїнці!.. Іде війна за смерть — не за любов!

 

Знов опустились прапори в скорботі,

Усе село прощається з хлоп’ям…

І кожен воїн в 45-й роті

Дав повну волю тим скупим сльозам…

 

Ще вчора він діливсь бронежилетом, Хоч на російській розмовляв пацан…

«Женюсь… женюсь, Серега, этим летом,

Пусть только разобьем бандитский клан…»

 

(Трансляція відеоролику “Героям війни на сході присвячується…”)

 

Ведучий:…Він повінчався з українським краєм,

З калиною у білому вбранні, Яка червоні слізоньки втирає

І про любов йому шепоче в сні… Прорізавсь голос чийсь сердитий, В тумані тишу роздира:

То знов привезли дітей убитих Зі сходу — з міста і з села.

Ведучий:Тож будуть сльози і ридання

Коханих, бідних матерів,

Бо знову свіже поховання

Їх любих, рідних їх синів

Чи довго будемо страждати

Та проливатимемо кров,

За рідну землю воювати, Бо ворог лізе знов і знов?

В нас військо бідне, майже голе, Бронежилетів, касок в них нема.

Та битись з ворогом готові — Болить за Україну в них душа.

(трансляція відеоролику “Білі лебедіу небесах” (загиблим в Україні присвячується))

Ведучий:Доборолися, добалакалися, досварилися, аж гримить. Україно, чи ти була колись незалежною, хоч на мить Від кайданів, що волю сковують?

Від копит, що у душу б’ють?

Він чужих, що тебе скуповують? І своїх, що тебе продають?Ліна Костенко

 

Ведучий:В результаті бойових дій в Україні загинули 2905 людей (і це лише офіційні данні про тих кого вдалося ідентифікувати та захоронити), в тому числі 28 дітей. Поранення отримали 7640 людей. Солдати добровольчих загонів та регулярної армії віддали життя за кожного з нас!

 

Ведучий: Не плач, кохана, чуєш, я живий.

Не міг тобі раніше подзвонити.

То був страшний, запеклий, довгий бій,

Та ми не мали права відступити.

Скажи хоч слово, мила, не журись. Утри сльозу й нарешті посміхнися, А ще молись, за нас усіх молись. І матері від мене поклонися.

Цілуй дітей і батькові привіт,

Скажи, його «Кобзар» тепер в нагоді: Ми з хлопцями завчили «Заповіт», Під обстрілом читаємо відтоді.

 

Ведучий:Пробач, ріденька, знову мушу йти. І не питай, куди тепер рушаю. Мене чекають прокляті світи, Коли вернусь я й сам уже не знаю. Вона в сльозах стискає телефон, Пусті гудки, в душі гроза лютує. Та він живий, то був поганий сон, Її любов його, таки, рятує!

А він десь там, де небо у вогні.

Боронить свою землю від навали.

Він вже давно не лічить ночі й дні,

Він робить все, щоб ми війни не знали!

 

Ведучий:5 вересня   у Мінську було підписано угоду про припинення вогню на Донбасі. Робота контактної групи у Мінську була продовжена, і сторони підписали наступний меморандум у ніч проти20 вересня. Проте, станом на сьогодні, бої і обстріли продовжуються.

Ведучий:Ми з тобою одної крові.

Ти став рідним мені, солдате!

Я пишаюсь, мій брате тобою. Ти у бій пішов нас захищати.

Ти молитву народу відчуєш,

Вона буде, мов щит, закривати.

Знаю, зараз в окопах ночуєш Знаю, мусиш за нас убивати. Ти пробач за холодні ночі, Ти пробач, що недоїдаєш. Я підтримати тебе хочу, Сподіваюсь, ти відчуваєш. Скоро ти повернешся додому І домівка тебе зігріє.

Зніме тяжкість війни і втому, Так, як дім тільки рідний вміє.

Повернешся в свою родину, Та з роками війну не забудеш. Правду скажеш на всю Україну, Бо боятись ти вже не будеш.

 

Ведучий:Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

 

Ведучий:Тож запалимо свічки пам’яті козакам, солдатамвизволителям Першої та Другої світової, репресованим, героямафганцям, героям Небесної сотні, усім героям, які боролись за незалежність нашої України. Нехай спокійно і тепло буде їхнім душам від цього священного світла. Не спи, моя рідна земля!

 

Ведучий:Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

 

Ведучий:Сьогодні давайте подумки згадаємо тих, хто пішов від нас хвилиною мовчання.(Трансляція відеоролику “Пливе кача по тисині” )

 

Ведучий:Ніколи не проходьте байдуже повз могили, пам’ятники, обеліски. Завжди вклоніться пам’яті тих, хто боровся за нас, за наше життя і пам’ятайте про героїв, які живуть разом із нами.

 

Ведучий:Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали, 

 

Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

 

Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,

 

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

 

Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

 

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

 

Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки…

 

Є в місцях невідомих невідомі останки.

 

Є в лісах, є у горах, і є під горою –

 

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

 

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні Разом:

 

Хай відомими стануть всі герої безвісні.

 

Ведучий:Я дивлюсь на світлини бійців,

Щирі посмішки, втомлені очі,

Сиві скроні та безліч рубців…

А мій розум сприйняти не хоче:

Це не сон, не синдром маячні,

Це війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні, А в вишневій моїй Україні.

Саме зараз вони, вояки,

Схід країни від зла захищають,

Б’ються на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливають, Щоб країна ввійшла в майбуття Вільна, сильна, без чвар та війни. Віддають найцінніше – життя, України найкращі сини!

 

Ведучий (на фоні музики “Мамо, не плач…” фото загиблих):Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.

 

Ведучий:Як хочеться, щоб тихо ніч пройшла!

Як хочеться, щоб світлий день настав! Щоб Україна в мирі зажила

І щоб ніхто нікого не вбивав!!!!!….

 

Ведучий:Патріот той, хто своє право вимірює своїм обов’язком. Місія свідомого громадянина – патріота – не руйнувати правопорядок, а берегти, правильно й терпляче вдосконалювати його зміст.

Ведучий:Справжній патріот гуманно ставиться до інших народів. Його культура проявляється в повазі інтересів, прав, самобутності людей інших національностей, підтримці їх у боротьбі за свободу і незалежність, терпимості, толерантності, готовності й умінні йти на компроміс з різними етнічними, релігійними групами заради миру в своїй державі й у світі.

Ведучий:Свідомий патріотизм несумісний з шовінізмом, расизмом, які проявляються у неповазі й ненависті до інших народів і націй, їх культури і прав. Сепаратизм також чужий українському патріоту, бо він завжди дбає про єдність України. Не будьте байдужими!

 

(Трансляція відеоролику Х. Панасюк “Прокидайся!..”)

 

Ведучий:Сьогодні на вокзалі бачила солдата.. Стояв один – його ніхто не проводжав: Квиток на схід, рюкзак і плащ палатка, Немов він сам від себе на війну тікав.

Сумний, стурбований, глибокий,

Задумливо і мужньо в самоті стояв,

Хоч перед ним дорога – світ широкий,

Але він стежку свою власну вже обрав.

Не в далі дальнії, щоб щастя пошукати,

Не в ті незвідані, чудові й радісні краї, А в пекло – смерті в зуби їде заглядати – Боротися за волю на своїй землі!

І шкода стало невідомого солдата: Він сам – та й я нікого вже не жду,

Тому тепер на нього буду я чекати,

Тепер я в Бога за усіх самотніх попрошу! «Не полишай одних в скрутну годину, Дай мужності, надії й сили їм пошли!

Дружині – чоловіка, матері – дитину,

І сестрі брата, прошу, рідного верни!»

Я мовчки проведу тебе, коханий, брате, сину, Й чекати буду рідного тебе з війни… Тепер ти просто зобов’язаний й повинен, Живим та неушкодженим прийти!

 

Ведучий (зачитує слова Ірини Цвіли – звичайної жінки, яка допомагає чим може):Можливо соплі…. Але я про емоції, про те, що не покидає мене вже декілька останніх тижнів. Щось страшне дуже поблизу, дуже близько. Хай, краще, я посміюсь потім зі своїх передчуттів, страхів та переживань… Хай. Але знайте, що то наш останній бій. Я просто це так відчуваю. Ви розумієте, що нас переграють політики-бізнесмени, нас, простий люд, кидають, як шар в кеглі в боулінгу. Наші сини гинуть, калічаться….А для когось це просто політичні, бізнесові… амбіції. Я не хочу бути шаром в чужій грі, не хочу і не можу вже відчувати біль від втрат.
 Я проста громадянка, жінка, мати. Я хочу простого, справедливого життя на своїй землі, хочу працювати, творити… Мої кроки допомоги мізерні, але я хочу, щось змінити, на щось вплинути. Люди, прошу ВАС, благаю, не будьте байдужими. Давайте включатись в нашу колективну боротьбу, безпеку та перспективу. Хто, як не ми? Треба дорослішати. Наступив, той час, коли від нас залежить більше, ніж від влади. Це вже факт, доведений нашими добровольцями, солдатами та волонтерами.

 

Ведучий: (зачитує слова одного з бійців-кіборгів):Не так давно в Україні не було армії взагалі. Закосити від служби вважалося за прийнятну норму. Йшли до війська тільки якісь непросвітльоні лохи. Ба, більше. Точилися розмови, що Україні взагалі армія не потрібна, бо це зайва витрата бюджетних коштів, а воювати нам все-одно ні з ким. Бо ми такі мирні люди, що аж страх… Пасіонарії нудьгували і читали старі статті про звитяги дідів-прадідів з ОУН-УПА, перечитували Донцова та розглядали козацькі герби…

Але вона прийшла. Війна… На нашу землю… Несподівано. Бо сподівано вона ніколи не приходить… І подумалося: всьо – капєц, воювати у нас нікому і нічим… Наші літаки не літали по двадцять років. Курсанти льотних училищ отримували спеціальність винищувача, жодного разу не бачивши цього самого винищувача… Танки Т-64 ржавіли під дощем. Солдати копали фундамент під дачу генералам. Десь в Криму стояла дизельна підводна лодка-сирота, нікому не потрібна… Єдиний боєздатний підрозділ охороняв “Міжгір’я”…

Ведучий:І раптом щось сталося… Якісь давні і сильні духи прокинулися на Вкраїнській землі… Перун, Стрибог, Даждьбог, Ярило… Скіфія… Дике поле, Січ… Запоріжжя… Пороги, карпатські ліси… Де воно взялося? – Хто його зна… Видно десь дрімало віками, відсипалося… Код нації, ДНК…

Нема армії, але є – воїни… Так буває іноді… І раптом стало зрозуміло, що головне навіть не в оснащенні і не в техніці, а – в духові, в силі, в характері…

І пішов підполковник Мамчур під Українським Прапором в Українському Криму. Без зброї, бо не було її.. І курсанти “Нахімовського”, перейменованого нашвидкоруч в тому ж Криму училища, демонстративно заспівали “Ще не вмерла…” під підняття російського прапору… Акапелло… І стало нам гордо, і очі наповнилися сльозами і серце – гордістю… Ми раптом згадали, що воювали все життя, всю історію свою. За волю, за свободу, за віру, за Україну. Бо доля така, карма!… Тікали за пороги, рили схрони в лісах, закопували в землю автомати… Бо “Свобода, або смерть!”. Бо це в крові, і в душі… Його не витравиш і не знищиш… І не поясниш нікому… Та нікому й не треба…

Вчорашні пацани, що пили пиво біля кіоска, або займалися в дворі на турніку, раптом стали героями, солдатами… “Сам погибай, а товариша виручай!”, як сказав диктор ТСН. І не важливо, що на суржику, бо так і є насправді…

Ведучий:“Вчора вбито двох, поранено десятьох в зоні АТО”, – звикли ми до таких новин. Це вже буденність. Слава героям, хай одужують поранені, – кажемо ми. Повертайтеся живими, – молимося ми самі собі. Не на публіку, а просто так…

І ми дивимося справжню війну по теліку. Ми дивимося, як українські танки ведуть прицільний вогонь… Добре ведуть… І ми гордимося нашими батальонами… Ми бачимо, як наші воїни захищають нашу рідну Землю… Ми не хотіли цієї війни, але ми прийняли її. Бо так змусили, бо так треба…

І Донецький аеропорт… Вірніше те, що від нього лишилося.І наші кіборги… Напівлюди-напівроботи, – каже вікіпедія про кіборгів… Більш ніж люди…

Вони не схожі на Брюса Вілліса і Чака Норріса. Вони брудні, невиспані і зморені, у них червоні очі від втоми… Вони не схожі, бо вони – в десять тисяч разів круче! Бо вони справжні! Вони – незламні…

І цього вже нікуди не діти. Ми знаємо, що переможемо. Бо з такими людьми немає іншого варіанту… Ми вистоїмо, ми подолаємо… “Були колись козаками, та більше не будем”… Будемо, Тарасе! Навіть ти, мабуть, не сподівався. Будемо і є… Бо козаки, бо чоловіки, бо Україна! Понад усе!

Ведучий:Кожному воїну присвята. Пробачте нам нашу душевну сліпоту.

 

Про що мовчать сумні солдата очі?

Про те, що нам не варто говорить:

Про жах війни, про молитви щоночі, 

Про те, як тяжко друзів хоронить…

 

Що сховано за посмішку солдата, Таку гірку, що сльози на очах?

Останнє слово мудрого комбата…

Чи власний непоборний дикий страх…

 

Страшна війна так швидко все змінила… Чому черствіють молоді серця?

Мов ангели, що в них забрали крила

Й тепер нама до неба вороття…

 

Вони мовчать, немає що казати,

Бо ми не хочем бачить їхній світ,

Бо ми не хочем з ними помирати,

Нам рано ще писати заповіт…

 

Прокинсь, народ, до нас кричать їх очі,

Та ми ж сліпі, і не бажаєм зріть…

Оглухли ми, лиш молимся шоночі,

Та не за них, а щоб собі пожить…

 

Вони мовчать, щоб ми таки почули, Щоб ми відкрили злякані серця:

Згадайте їх, вони ж нас не забули,

Вони для нас виборюють життя!Олена Лемішко

 

(Лунає пісня гурту “Океан Ельзи” “Лелеки”.)

Ведучий:Коли вірмени рятувались від геноциду, то забрали із собою не золото і коштовності, а книги, по яких учили дітей. Адже основне призначення або, якщо хочете, завдання людини на землі – це народити дитину, але не для того, бо так треба, а щоб передати найцінніший свій скарб – знання і вміння!

Одна Жанна, маленька Ля Пуссель, зробила більше ніж всі лицарі окупованої Франції разом узяті.

Один полонез Огінського зробив більше ніж всі повстання розтерзаної Польщі.

Один Кобзар зробив більше, ніж всі національно-визвольні рухи замученої України.

Народ об’єднує не цар і не армія, а те прекрасне, що є в народній культурі, традиціях і ментальності. Те малесеньке і ріднесеньке, яке сидить глибоко в душі. Самий лихий і грізний імператор, чи завойовник в останні миті життя згадує не велич тріумфів, не гори золота чи поклоніння народів, а те, як він ніс до мами забитий пальчик щоб поцьомати, і те, як тато підкидав його до неба і сміявся найкращим сміхом у світі.

Недарма ж у всі часи, завойовники і окупанти в першу чергу палили книги і знищували артистів, музикантів, письменників, науковців, вчителів. Тих Праведників, які вели за собою народ, і які були сильніші і важливіші за армію і золоту скарбницю захопленої країни. Ведучий:В найтяжчі часи, під час воєн і голоду, дівчата вишивали хлопцям сорочки просто вовною, бо не було ниток. Тож якщо побачите сорочку із вовняною рудою вишитою квіткою, знайте – то сорочка зроблена з найчистішою любов’ю. Як поцьоманий забитий пальчик. Як мальва під вікном.

Всі знають, якщо десь на безмежних теренах дикого Кацапстану, в якомусь дворі ростуть квіти замість звичних бур’янів, значить там живуть українці.

В Україні раніше по селах не було замків. Коли йшли на роботу, то просто підпирали двері паличкою. Щоб кури не заходили. А на столі завжди стояло молоко і хліб рушничком накритий. Подорожній міг зайти в будь-яку хату, поїсти, попити. Подякувати хаті, рушничком втертися. Підперти двері паличкою знову і йти собі далі. А зараз просто виставляють на вулиці яблука і сливи – те що вродило добре. Пригощайтеся подорожні.

Ведучий:То квіти душі із запахом молока, хліба і яблук. Я бачив «Кобзар», який переховували від кацапських комісарів, закопавши в землю. Книжка там зітліла від вологи, але кожна сторіночка, кожний клаптик, що зберігся, був прошитий ниточками до шматків полотна, щоб не розсипалася. Кращого і красивішого гаптування у світі бути не може. Слова теж можуть бути квітами.

Майдан насправді розпочався не тоді, коли ми вийшли на головну площу країни. Він розпочався тієї лютої зими, коли засипало дороги і машини на трасі, і там замерзали люди. А тисячі киян на своїх кайєнах і ланосах кинулись рятувати, витягати, відкопувати їх, відігрівати і годувати, не зважаючи на небезпеку і холод. Тоді на снігу розцвіли квіти душі народної. Невидимі, але прекрасні. Із запахом бензину, бутербродів і гарячого чаю.

 

Ведучий:Майбутнє не за арміями і війнами, не за капіталами і окупантами.

Майбутнє за тією дівчинкою, що малює квіти з пінки в чашці з кавою просто так, для душі.

За тими геймерами, які покинули свої монітори із «Сталкером» і кинулися боронити палаючі барикади. При цьому не розбивши жодної вітрини чи автомобіля. І які, в перервах між боями, читали книжки по філософії і історії мистецтв.

І за мамами, які цілують пальчик і співають «Котику-коточку».

І за татами, які приносять пиріжка «від зайчика».

Майбутнє за тими, хто має у душі квітку народу свого. Може її не видно, але вона обов’язково розквітне у свій час. Я це знаю.

(Трансляція відеоролику “Незалежність – це ти.”)

 

Ведучий:Прикинь, народ, а там же нет войны!

Там лето! Там народ тусит на пляже.

Мы тут нужны, а там мы не нужны:

Там осторожны к людям в камуфляже.

Там будоражат радостные слухи:

В метро теперь, вот, ловит интернет!

Там все воюют яростно в фейсбуке.

Потом война окончена – обед!

Там хорошо, там не вжимают бошку в плечи, Там не пугает хрупкость тишины.

Там пиво пьют в кафешках каждый вечер.

В одной стране идёт война и нет войны!

Там мысль заползает как тарантул:

Не про войну – про отпуск думать летом. И только волонтёр – уставший ангел Укроет нас крылом-бронежилетом.

 

Ведучий:Прикинь, народ, а там же нет войны!

Там девушки воздушны словно феи. Да, все на москалей раздражены, Но бакса курс волнует их сильнее.

Мы победим. И это аксиома:

Я видел, как Бог чуба выстригал. Все победим: и те, кто были дома, Кто возвратился, кто навеки пал. И, думаю, что люди “там-где-нет-войны” Помогут людям “мы-их-победили”.

Чтоб все-все-все-все жители страны

Налили, помянули, закусили. Напишут скоро их и наши СМИ, Сияя в заголовков гуталине:

Прикиньте, в Украине нет войны!

Хохлы – красавцы! Слава Украине!
 Максим Коровниченко Ведучий: Слава Україні! Слава нації! Україна – понад усе!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

1.    Вступ …………………………………………………………..........3

2.    Виховний захід « Український Віночок – символ українського

народу »…………………………………………………………......5

3.    Загальношкільна лінійка « День пам’яті надії »………………..13

4.    Виховна година « Який козак без вишиванки? »……………….18

5.    Урок з елементами тренінгу « З відданістю Україні в серці »…26

6.    Виховний захід « Нехай святиться у віках в броні здобута

незалежність »……………………………………………………..30

7.    Список використаної літератури……………………...…………53.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1.      Ворожейкіна О.М. Години спілкування, сценарії шкільних свят та інші заходи. Харків «Основа», 2010.

 

2.      Гра в школі. Позакласні заходи. Харків «Основа», 2010.

 

3.      Лопатіна О.О., Скребцова М.В. 600 творчих ігор для дошкільнят і школярів. Харків «Основа», 2010.

 

4.      Немировська Н.Г. Цікаві заходи весь рік. 1-11 класи. Харків «Основа», 2010.