Здоров'я дітей – здоров'я української нації.

Здоров'я дітей – здоров'я української нації

 Здоров’я – це безцінний дар, який підносить людині природа. Без нього дуже важко зробити життя цікавим і щасливим. Але як часто ми розтрачуємо цей дар даремно, забуваючи, що втратити здоров’я легко, а ось повернути його дуже і дуже важко. Здоров’я, перш за все, залежить від людини, від того, як вона про нього піклується, від способу життя.

У системі людських цінностей і пріоритетів одне з найважливіших місць займає здоров'я людини як процес збереження і розвитку іі психічних  і фізіологічних функцій, оптимальної працездатності. Актуальність  проблеми формування навичок здорового способу життя насамперед визначається різким погіршенням здоров'я підростаючого покоління, що зумовлено соціальним, економічним, екологічним станом українського суспільства на сучасному етапі.

        Результати досліджень свідчать, що саме діти молодшого шкільного віку здатні розуміти значення власного здоров'я, керуючись різними мотивами. Тому особливого значення набуває цілеспрямований вплив на особистість молодшого школяра, визначення умов, змісту, форм і методів,  які є дієвими у вихованні здорового способу життя молодших школярів.

      Феномен здоров'я та здоров'язбереження цікавили вчених різник наук впродовж тисячоліть - філософів, медиків, соціологів, психологів і  педагогів. Перші спроби трактування поняття «здоров'я», «здорова людина», «здоровий спосіб життя» належать давньогрецьким філософам Алкме ону, Сократу, Платону, Арістотелю, Єпікуру, Сенеці, Піфагору.

      Проблема здоров'язбереження в науці набула міждисциплінарного характеру, що дало змогу розглядати її як багатомірний феномен. Медичним аспектам формування здорового способу присвячені праці М . Амосова ,

Г. Куколевського, Г.Апанасенко та ін. Наукові доробки С.Волкової, О.Киричук, С. Страшка, В.Сухіної, Г.Яцук висвітлюють різні аспекти валеологічного виховання дітей. Розробці здоров'язбережувальних технологій в освіті присвячені праці О.Ващенко, С.Гозак, В.Ковалько, Н.Коцур, В.Савченко та ін.

      Найдорожчим скарбом, яким нагороджує людину природа від народження і на довгі роки життя, є здоров’я. Це насправді незрівнянне багатство, яке необхідно не просто надійно берегти, а й повсякчас примножувати. А той, хто його розтринькує з дитинства, залишається без майбутнього. Адже здавна відомою є істина, що значно легше здоров’я втратити, ніж його відновити. Тому чи не найголовнішим завданням батьків, вихователів і вчителів, власне, всіх тих, хто постійно поряд з дітьми, є втілення ідеї здорового способу життя, починаючи з дошкільного віку, виховання молодих громадян незалежної України здоровими, життєрадісними, всебічно розвиненими і духовно багатими людьми. Стародавній лікар і філософ Авіцена стверджував: «Головним скарбом життя є здоров’я, і щоб його зберегти, потрібно багато що знати». За даними Міністерства охорони здоров’я України 90% усіх дітей мають відхилення в загальному стані здоров’я. Із них 30% мають по два та більше захворювань. Велике занепокоєння викликає подальше зниження віку дітей, схильних до вживання алкоголю, тютюнопаління та наркоманії, зокрема дітей 8-10 років. Зокрема, за період навчання у школі кількість здорових дітей з першого до одинадцятого класу зменшується у 3-4 рази.
Тож актуальною проблемою сьогодення є збереження здоров’я дітей та формування здорового способу життя як цінності. 
        Останнім часом через різноманітність форм навчання, навчальних програм виникає необхідність вивчення їх впливу на фізичне та психічне здоров’я дітей. Це актуальна проблема, оскільки окремі освітні моделі, програми, підручники можуть мати негативний вплив на здоров’я учнів або ж ніяк не сприяють його покращенню, бо не враховують основних наукових засад фізичного та психічного розвитку дитини. Необхідна діагностика. Сьогодні набуває актуальності і практичної значущості проблема створення педагогічних технологій, які б не тільки збергали, а й покращували здоров’я дітей. Проведені у цьому напрямі дослідження дають змогу констатувати, що основою ефективного фізичного виховання у школі повинна бути індивідуалізація процесу навчання, орієнтована на пріоритети особистості, інтереси і потреби у вільному і самостійному розвитку.

                                                       Розділ 1.                                                 

Характеристика формування навичок  здорового способу життя.

        Науковими дослідженнями встановлено, що стан здоров’я, у великій мірі, залежить від способу життя людини.  Зміни в соціально - культурному, економічному, політичному житті України сприяли трансформації цілей і завдань освіти. Основним завданням сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями, але й уміє застосовувати їх у житті, діяти адекватно у відповідних ситуаціях, адаптуватися до складних соціальних умов, долати життєві труднощі, підтримувати своє здоров'я на належному рівні, чинити опір негативним впливам. Більшість науковців і практиків вважають, що здоровий спосіб життя включає трудову діяльність, оптимальний руховий режим, відмову від шкідливих звичок, особисту гігієну, загартування, раціональне харчування 13,14. Одним із головних завдань сучасної школи є створення оптимальних умов для розуміння дітьми переваг здорового способу життя, заохочування до здобуття знань, умінь і навичок збереження здоров’я; стимулювання до самостійного й усвідомленого вибору життєвої позиції; швидке й ефективне поширення знань про здоров’я. Адже воно є основою життєвого успіху для кожної людини.  Вчитель може не тільки навчити дитину дій, що приведуть до формування певних переконань щодо здорового способу життя, а й опосередковано вплинути на родину дитини. 
     Формування культури здоров’я молодших школярів шляхом впровадження здоров’язберігаючих освітніх технологій в роботі з дітьми та батьками є одним із напрямків, що сформує здоровий спосіб життя як ціннісну орієнтацію дитини в майбутньому. І працювати потрібно не стільки з дитиною, скільки з усією сім’єю.  Потрібно частіше грати у рухливі ігри та естафети, що сприяють створенню гарного настрою, зміцненню здоров’я, виховують в учнів найкращі риси характеру, розвивають інтелект, є важливим засобом реалізації міжпредметних зв’язків у процесі фізичного виховання школярів. Уміння і навички, що стосуються здорового способу життя і безпеки життєдіяльності, потребують багаторазового вправляння, тому в організації їх застосовування в нашій практиці переважають практичні вправи і ігрові ситуації, індивідуальна й групова діяльність. Практикуємо заучування приказок та прислів’їв про здоров’я. Обов’язковим є зв'язок із життєвим досвідом дітей, урахування умов в яких вони перебувають удома.

        Здоров'я, безпека й міжособистісна взаємодія безпосередньо пов'язані з поведінкою. Саме ця особливість зумовлює необхідність цілеспрямованого формування в учнів соціально - психологічних компетентностей, що допоможе їм подолати проблеми, пов'язані з вимогами повсякденного життя.
Розвиток життєвих навичок визнано найефективнішим методом формування здорової і просоціальноорієнтованої особистості.

        Характеристика життєвих навичок, що сприяють здоровому способу життя
       Як вважають науковці Н. М. Бібік та Н. С. Коваль, основними життєвими навичками (компетентностями), що сприяють здоровому способу життя в молодших школярів є:
        1. 1. Життєві навички, що сприяють фізичному здоров'ю:
1.1. Навички раціонального харчування:
дотримання режиму харчування;
уміння складати харчовий раціон, враховуючи реальні можливості й користь продуктів для здоров'я;
уміння визначати й зберігати високу якість харчових продуктів.
1.2.Навички рухової активності:

виконання ранкової зарядки;

регулярні заняття фізичною культурою, спортом, руховими іграми, фізичною працею.
1.3. Санітарно-гігієнічні навички:
особиста гігієна;
уміння виконувати гігієнічні процедури (догляд за шкірою, зубами, волоссям тощо).
1.4. Режим праці та відпочинку:
уміння чергувати розумову та фізичну активність;
уміння знаходити час для регулярного харчування і повноцінного відпочинку.

Учитель
- проектує фізичний розвиток учнів (рухову активність, заняття фізкультурою, спортом), раціональне харчування;

- сприяє розвитку інтересу учнів до загартування природними факторами.

1.2.Життєві навички, що сприяють соціальному здоров'ю :
2.1. Навички ефективного спілкування:
уміння слухати;
уміння чітко висловлювати свої думки;
уміння відкрито виражати свої почуття, без тривоги й агресії;
володіння невербальними засобами спілкування (жести, міміка, інтонація тощо).

Учитель
- формує в учнів соціальні потреби і мотиви, потреби у професійному самовизначенні;
- дає знання основних функцій сім'ї щодо збереження і зміцнення здоров'я, способів запобігання вживанню алкогольних, наркотичних, тютюнових  препаратів;
- дає знання основних положень державного та міжнародного законодавства щодо збереження та зміцнення здоров'я;
- формує вміння запобігати виникненню шкідливих звичок, уміння приймати рішення у надзвичайних ситуаціях, уміння оперативно й адекватно реагувати на екстремальні ситуації, дотримуватись безпечної поведінки з метою профілактики СНІД  .

1. 3. Життєві навички, що сприяють духовному та психічному здоров'ю:
3.1. Самоусвідомлення та самооцінка:
уміння усвідомлювати власну унікальність;
позитивне ставлення до себе, інших людей, до життєвих перспектив;
адекватна самооцінка: уміння реально оцінювати свої здібності та можливості, прислухатись до порад інших людей.
3.2. Аналіз проблем та прийняття рішень:
уміння визначати суть проблеми та причини її виникнення;
здатність сформулювати декілька варіантів вирішення проблеми;
уміння передбачати наслідки кожного із варіантів вирішення проблеми для себе та інших людей.
З.З.Визначення життєвих цілей і програм:
уміння визначати життєві цілі, відповідно до своїх потреб, нахилів, здібностей;
уміння планувати власну діяльність, аналізуючи можливості та обставини;
уміння визначати пріоритети й раціонально використовувати час.
3.4. Навички самоконтролю:
уміння правильно визначати свої почуття;
уміння контролювати прояви гніву;
уміння справлятися з тривогою
уміння переживати невдачі;
уміння раціонально планувати свій час.
3.5. Мотивація успіху й тренування волі:
віра в те, що ти є господарем свого життя;
установка на успіх;
уміння концентруватися на досягненні мети;
розвиток наполегливості й працьовитості.
адекватна реакція на критику;
уміння просити про послугу або допомогу.
3.6. Навички співпереживання:
уміння розуміти почуття, потреби та проблеми інших людей;
уміння висловити це розуміння;
уміння рахуватися з почуттями інших людей;
уміння виявляти допомогу та підтримку.
3.7. Навички розв'язування конфліктів:
уміння розрізняти конфлікти поглядів і конфлікти інтересів;
уміння розв'язувати конфлікти поглядів на засадах толерантності;
уміння розв'язувати конфлікти інтересів за допомогою конструктивних переговорів.
3.8. Навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації:
навички впевненої (адекватної) поведінки, серед яких – застережні дії щодо зараження ВІЛ – інфекцією;
уміння розрізняти вияви дискримінації, зокрема щодо людей з особливими проблемами, ВІЛ - інфікованих і хворих на СНІД;
Уміння відстоювати свою позицію та відмовлятися від небажаних пропозицій, зокрема, пов'язаних із залученням до куріння, вживання алкоголю, наркотичних речовин;
уміння уникати небезпечних ситуацій і діяти в разі загрози насилля.
3.9. Навички спільної діяльності та співробітництва:
уміння бути членом команди;
уміння визнавати внесок інших у спільну роботу;
уміння адекватно оцінювати свої здібності та свій внесок у спільну діяльність.

Учитель, психолог
- спрямовує особистість на здоровий спосіб життя (мотиви, потреби, звички, інтереси, самооцінка, ідеали, переконання, світогляд);
- привчає учнів, виробляє навички у проведенні психологічного тестування, виконання вправ психологічного характеру, уміння дати самооцінку своїм позитивним і негативним якостям, намітити шлях до самовдосконалення;
- визначає типи ВНС, темперамент, задатки, здібності, статеві та вікові особливості і разом з учнем складає рекомендації індивідуального характеру.

-  виховує особистість учня у контексті народної духовності;
- сприяє твердженню принципів людської моралі, доброти, справедливості милосердя;
-  дає знання про істину, добро, красу як складові духовного здоров'я;

 - знання про традиції, спрямовані на збереження морального здоров'я;
-  розвиває духовні почуття, духовні стани, морально-гуманістичннй компонент (світогляд, ідеали, менталітет), вольовий компонент (цілеспрямованість, наполегливість, саморегуляція, самосвідомість, самореалізація), мотиваційний компонент (духовні потреби, ціннісні орієнтири).

Розділ 2.

Організація здоров’язберігаючої діяльності початкової ланки

        Про реальний рівень здоров’я школярів  найбільш повне уявлення дають висновки індивідуального поглибленого медичного обстеження.  Принцип всебічного і гармонійного розвитку організму передбачає забезпечення планомірного й цілеспрямованого розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей людини.

Правильне фізичне виховання великою мірою сприяє повноцінному психічному розвиткові дитини та вдосконаленню її рухових функцій.

Організм всебічно розвивається, якщо систематично зазнає дії різноманітних фізичних навантажень, зокрема фізичних вправ. Відомо, що в організмі є понад 630 м’язів і 230 суглобів. Їхнє нормальне функціонування передбачає інтенсивне і систематичне завантаження кожного з них. Однак у виконанні певної вправи бере участь лише обмежена кількість м’язів і суглобів. Тому для оптимального фізичного розвитку необхідно використовувати комплекс різноманітних вправ, які б забезпечували функціонування всіх м’язів і суглобів. Чим більше м’язів бере участь у виконанні конкретної фізичної вправи, тим істотніші фізіологічні (в органах) і біохімічні (в клітинах) зрушення відбуваються в організмі, тим ефективніший їхній вплив на всебічний фізичний розвиток дитини.

    Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в організації фізичного виховання, і зокрема занять фізичними вправами, таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань учнів, зміцненню їхнього здоров’я. В ході фізичного виховання слід забезпечувати таке поєднання роз’яснювальної, виховної роботи і різних форм практичних занять фізичними вправами, при якому фізична культура стає усвідомленим обов’язковим компонентом режиму для школяра. Система занять школярів фізкультурою і спортом включає такі пов’язані між собою форми:

-уроки фізичної культури; 

-фізкультурно–оздоровчі заходи протягом шкільного дня (гімнастика перед уроками, фізкультурні хвилинки під час уроків, ігри й фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня);

-позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання);

-позашкільна спортивно-масова робота та фізкультурно-оздоровчі заходи за місцем проживання учнів (заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах, туристичних гуртках і т.д.);

-самостійні заняття учнів фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах та інше.

Систематичні заняття фізкультурою позитивно впливають на розвиток учнів в школі та сім’ї, спонукають їх дотримуватися правильного режиму і вимог гігієни.

Освітній процес повинен носити творчий характер. Включення дитини в творчий процес, пошук рішень служить розвитку людини, знижує настання стомлення. Це досягається використанням ігрових ситуацій на уроках, різних форм уроків (КВК, вікторини, казки, гра). В учнів початкових класів особливо чутливою є нервова система, тому важливим під час уроку є:

А) чергування різних видів навчальної діяльності:

- опитування учнів,

- лист,

- читання,

- слухання,

- розповідь,

- розглядання наочних посібників,

- відповіді на питання, тощо  .

   Це знімає стомлюючу навантаження, пов'язане з необхідністю підтримання робочої пози.

Діяльність  закладу загальної середньої освіти  щодо збереження та зміцнення здоров’я учнів лише тоді може вважатися повноцінною та ефективною, якщо в повній мірі, професійно та ефективно в єдиній системі реалізуються здоров’язберігаючі та здоров’яформуючі технології.

Узагальнена характеристика здоров’язберігаючої технології

 Вирішення цієї проблеми може біти ефективнішим за тих умов і напрямів діяльності:
- створення відповідного шкільного середовища;
- використання здоров’формуючих технологій і технік у процесі навчання;
- освіта в галузі здоров'я.
       Перший напрям – створення шкільного середовища – достатньо традиційний: це і виконання санітарно - гігієнічних норм ( незважаючи на всю тривалість цієї тези, без наявності достатнього освітлення або зручних парт неможливо говорити не тільки про розвиток, а й про збереження здоров’я), організація якісного харчування школярів, обладнання класів і рекреацій з урахуванням ідеї розвитку здоров'я дітей. Тобто весь простір школи має працювати на розвиток фізичного здоров'я дитини.
     Другий напрям – це наявність у школі педагогічних технологій і технік, органічно вбудованих в навчальний процес, що формують і розвивають здоров'я учнів.
      Принцип діяльності полягає у тому, що учень одержує знання не в готовому вигляді, а здобуває їх сам у процесі власних навчальних зусиль.
Практична реалізація згаданого принципу потребує дотримання наступних умов:
A) Безперервність – означає наступність між усіма етапами процесу навчання. Виокремлюють такі його етапи:
1. Самовизначення щодо діяльності на уроці. Тут створюються умови для виникнення внутрішньої потреби включення у діяльність;
2. Актуалізація знань та умінь, які достатні для побудови нового способу дії.
Постанова проблеми.
3.Побудова проекту виходу з ускладнення ("відкриття" школярами нових знань).
4. Первинне закріплення. Учні у формі комунікативної взаємодії розв'язують типові завдання на новий спосіб дії з проговорюванням вголос алгоритму розв'язання.

5.Самостійна робота й самоперевірка.

6.Включення в систему знань і повторення.
7. Рефлексія діяльності на уроці та обговорення цілей наступної діяльності (підсумок уроку).
Б) Цілісне уявлення про світ передбачає формування в учня узагальненого, цілісного уявлення про природу, суспільство, самого себе, про роль і місце кожної науки в системі наук;
B) Мінімакс полягає у наступному: школа зобов'язана запропонувати учневі зміст освіти на максимальному (творчому) рівні і забезпечити його засвоєння на рівні соціального безпечного мінімуму ( освітнього стандарту)
Г) Психологічна комфортність передбачає зняття всіх стресогенних факторів навчального процесу, створення в школі і на уроці доброзичливої атмосфери, орієнтованої на реалізацію ідей особистісно орієнтованої освіти;
Д) Варіативність передбачає формування в учнів здібностей до систематичного перегляду варіантів і вибору оптимального;
3) Творчість означає максимальну орієнтацію на творчий початок у навчальній діяльності учнів.
       Третій напрям – освіта в галузі здоров'я передбачає не тільки розкриття цієї проблеми в самостійних навчальних предметах і буквальну трансляцію знань про здоров'я (валеологія, ОБЖ), а й передачу цих знань (тією чи іншою мірою) через усі шкільні навчальні курси (навколишній світ, літературу і навіть математику) і спільну освітню діяльність учителів та учнів, наприклад, проектну або дослідницьку спрямованість, що досить тісно пов'язано з діяльнісною технологією.
   Цей підхід розглядаємо як інтегрований, тобто такий, що враховує всі сфери здоров'я: фізичне, психологічне і соціальне. Він дає змогу виявити нові ресурси здоров'я, а саме: стресостійкість, креативність, толерантність, інтелектуальна витривалість, готовність до подолання перешкод, емоційна компетентність і т.п.

       Для розвитку здоров’я дітей важливо поєднувати різноманітні фізичні вправи, що сприяють зміцненню м’язів, покращенню координації, розвитку витривалості та гнучкості. Нижче наведено кілька ефективних вправ для дітей молодшого шкільного віку.

1. Розминка

Перед будь-яким фізичним навантаженням важливо провести розминку, щоб підготувати м'язи та суглоби до активної роботи:

•                   Обертання руками та ногами: зробіть кілька обертів руками вперед і назад, потім виконайте те саме з ногами, піднімаючи їх по черзі.
•                   Нахили тулуба: нахиляйтеся вперед, назад та в сторони, витягуючи руки.
•                   Присідання: повільні присідання допомагають розігріти ноги та зміцнити м’язи стегон.

2. Вправи для розвитку сили

•                   Присідання. Виконання присідань зміцнює м’язи ніг та сідниць. Діти можуть виконувати присідання з руками перед собою або підняті над головою.
•                   Віджимання від підлоги або від стіни. Для початку можна використовувати полегшений варіант віджимань від стіни або з колін, щоб розвивати силу рук і грудей.
•                   Планка. Це статична вправа, яка зміцнює всі основні м'язи тулуба. Дітям потрібно стояти на ліктях або прямих руках, утримуючи тіло рівним як можна довше.

3. Вправи на гнучкість

•                   Нахили до пальців ніг. Діти повинні стояти прямо і повільно нахилятися вперед, намагаючись торкнутися пальців ніг. Це покращує гнучкість задньої частини ніг та попереку.
•                   "Кішка-корова". Дитина стає на коліна та долоні, вигинає спину вверх («кішка»), потім прогинає її вниз («корова»). Вправа покращує гнучкість хребта.
•                   Місток. Лежачи на спині, дитина згинає ноги в колінах і піднімає стегна вгору, утримуючи положення кілька секунд. Це зміцнює спину та покращує гнучкість.

4. Кардіо-вправи

•                   Біг на місці. Виконувати біг на місці протягом 1–2 хвилин допомагає покращити серцево-судинну витривалість.
•                   Стрибки зі скакалкою. Це чудова вправа для розвитку витривалості та координації. Навіть якщо у дитини немає скакалки, можна імітувати стрибки без неї.
•                   Стрибки "зірочка". Початкове положення — ноги разом, руки вздовж тіла. Під час стрибка дитина розводить ноги в сторони та піднімає руки вгору, утворюючи фігуру "зірочки", а потім повертається у вихідне положення.

Важливість виховання емоційної стійкості

Емоційна стійкість є важливою складовою здорового та гармонійного розвитку дитини. Це здатність людини адаптуватися до складних життєвих ситуацій, ефективно справлятися зі стресом і зберігати позитивне ставлення навіть у складних умовах. Для молодших школярів виховання емоційної стійкості є надзвичайно важливим, оскільки допомагає їм навчитися керувати емоціями, справлятися з труднощами та впевнено долати життєві виклики.

1. Стійкість до стресів та емоційних переживань

Молодші школярі часто стикаються з емоційними труднощами, такими як адаптація до шкільного середовища, нові вимоги навчання, конкуренція з однолітками або навіть особисті проблеми в родині. Вміння розпізнавати свої емоції та правильно їх виражати допомагає дитині уникати надмірного стресу та тривоги.

2. Розвиток самоконтролю

Емоційна стійкість допомагає дітям навчитися контролювати свої емоції в різних ситуаціях. Замість імпульсивних реакцій (наприклад, плачу або агресії), діти, які вміють контролювати свої емоції, спокійно вирішують проблеми. Це особливо важливо в соціальних взаємодіях, коли дитина повинна спілкуватися з однолітками та дорослими.

3. Здатність адаптуватися до змін

Життя постійно змінюється, і навіть маленькі зміни можуть викликати в дітей тривогу. Емоційно стійкі діти краще адаптуються до нових ситуацій, таких як перехід до нової школи, нові вчителі або зміни в особистому житті. Вони можуть швидше знаходити шляхи до пристосування та позитивного сприйняття нових обставин.

4. Покращення стосунків із однолітками

Розвинена емоційна стійкість сприяє формуванню здорових соціальних відносин. Діти, які вміють контролювати свої емоції, легше налагоджують стосунки з іншими, адекватно реагують на конфлікти та вміють вирішувати суперечки мирним шляхом. Це допомагає уникати агресивної поведінки та створює позитивний мікроклімат у колективі.

5. Формування позитивного ставлення до труднощів

Емоційна стійкість дає можливість дітям не боятися труднощів, а сприймати їх як можливості для зростання. Діти, які розвинули цю якість, не здаються при перших невдачах, а намагаються знаходити шляхи для подолання перешкод. Це сприяє розвитку впевненості в собі та віри у власні сили.

6. Захист від психологічних проблем

Нестійкість до емоційних переживань може призводити до психологічних проблем, таких як тривожність, депресія або занижена самооцінка. Формування емоційної стійкості допомагає знизити ризик розвитку таких проблем, забезпечуючи психологічне здоров’я дитини.

7. Здатність до саморефлексії та розвитку емоційного інтелекту

Емоційна стійкість тісно пов’язана з розвитком емоційного інтелекту — здатності розуміти власні почуття та почуття інших людей. Діти, які вміють аналізувати свої емоції та вчинки, краще розуміють себе та свої потреби, а також легше налагоджують контакти з оточенням.

Методи виховання емоційної стійкості

1.               Навчання розпізнавати емоції. Важливо допомогти дітям усвідомлювати свої почуття. Для цього можна використовувати вправи, в яких діти розповідають, як вони почуваються, або малюють свої емоції.
2.               Підтримка в складних ситуаціях. Коли дитина стикається з труднощами, важливо її підтримати та допомогти зрозуміти, що будь-які проблеми можна вирішити.
3.               Рольові ігри. Ситуаційні ігри допомагають дітям навчитися правильно реагувати на стрес та конфлікти, розвиваючи в них навички ефективної комунікації та врегулювання суперечок.
4.               Дихальні вправи та релаксація. Навчання дітей технікам розслаблення, таким як глибоке дихання або медитація, допомагає їм знижувати рівень стресу та контролювати свої емоції.
5.               Приклад дорослих. Діти часто наслідують поведінку дорослих, тому важливо, щоб батьки та вчителі демонстрували емоційну стійкість у повсякденному житті.

Емоційна стійкість — це фундамент для здорового психологічного розвитку дитини. Вона допомагає дітям справлятися зі стресом, встановлювати здорові стосунки та з упевненістю долати труднощі. Формування цієї якості починається з дитинства і є спільним завданням для батьків та педагогів, які повинні надавати підтримку та сприяти розвитку позитивного мислення у дітей.

Підсумовуючи все сказане вище, зробимо висновки:
1. Ростити дітей здоровими, сильними, життєрадісними – завдання кожної дитячої освітньої установи.
2. Головний акцент робиться на формуванні навичок здорового способу життя:

- дотримання режиму дня;
- навичок особистої гігієни;
- навичок правильного дихання;
- самоконтролю за правильністю постави під час письма, ходьби;
- культури споживання їжі;
- керування своїми емоціями;
- навички спілкування з друзями, членами сім’ї, дорослими.
3. Формування навичок здорового способу життя здійснювати через систему організації освітньої та фізкультурно-оздоровчої роботи, яка проводиться в школі.
4. З метою формування в учнів навичок здорового способу життя та виховання відповідального ставлення до власного здоров’я щотижня проводити п’ятихвилинки здоров’я.  У рамках дня безпеки та здоров’я проводити різноманітні конкурси, змагання, забави, вікторини, вистави, у яких беруть участь самі учні.
5. Головною умовою успішної діяльності, спрямованої на формування навичок здорового способу життя, є спільна робота всього педагогічного колективу, батьків, учнів як на уроках, так і в позаурочний час.

6. Уроки повинні активно сприяти успішному здійсненню позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання, формуванню в учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами в повсякденному житті. Необхідно підвищувати вплив уроків фізкультури на вдосконалення інших форм фізичного виховання. Відомо, що навіть при якісному проведенні уроків їх безпосередній вплив на фізичний розвиток учнів недостатній.