Здоров‘язбережувальна компетентність на уроці фізичної культури

Здоров’язбережувальна компетентність на уроці фізичної культури

Здоров’язбережувальна компетентність - це здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитись до власного здоров’я. Ця компетентність включає в себе: уявлення і поняття про здоров’я,здоровий спосіб життя та безпечну поведінку; взаємозв’язок організму людини з природнім і соціальним оточенням; удосконалення фізичної,соціальної,психихологічної та духовної складових життя

Проведення ігор та ігрових ситуацій,нестандартних уроків Зміну видів діяльності:групової тапарної форм роботи, які сприяють підвищенню рухової активності,вчать вмінню поважати інших. Чергування інтелектуальної, емоційної, рухової видів діяльностіЗдоров’язберігаюча компетентність

Реалізація компетентнісного підходу на уроках фізкультури, досліджувалась нами у процесі практичного навчання під час проведення уроків фізкультури, спостереження за навчальною діяльністю учнів. Бесіда з учителями фізкультури дала можливість з’ясувати, що учні початкових класів надають перевагу рухливим іграм, фізичним вправам, що базуються на сюжетах прочитаних казок. Натомість для учнів молодшої та середньої школи важливими є ігри, естафети на розвиток швидкісно-силових здібностей та засвоєння тактико-технічних навиків спортивних ігор, що вивчаються (волейбол,баскетбол, футбол тощо).

Одним із шляхів реалізації компетентнісного підходу на урокахфізкультури у закладах загальної середньої освіти вбачаємо урізноманітненняметодів навчання. Відтак, для учнів початкової та середньої школи пропонуємо сформуватинизку компетентнісно орієнтованих завдань, серед яких ‒ інтелектуальні рухливі ігри. «Сигнал світлофора»: Учитель показує сигнальні кольори: зелений – розпочинаються стрибки, жовтий – ходьба навприсядки, червоний ‒ зупинка.«Домашній улюбленець на тренуванні»:(Передбачає виконання комплексу вправ для розминки з улюбленими м’якими іграшками):- легкі випади в сторону та підйоми рук з іграшкою;- нахили по діагоналі з доторканням іграшкою до носка;- присідання – іграшку поставити перед собою, а потім знову підняти.

Учитель повинен формувати гармонійний фізичний розвиток особистості та розширювати руховий досвід у формуванні стійкої мотивації. Цей стандарт привертає нас враховувати права дитини, її здібності, потреби та інтереси – тобто діяти за «принципом дитиноцентризму». Традиційна методика проведення уроку діями вчителя регламентує все: кількість повторень, тем, частоту, амплітуду рухів, техніку виконання нормативів тощо. ВИСНОВОК:

Дякую за увагу!