ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

2.1. Земельні ресурси як основа економічного потенціалу

2.2. Земельний фонд України і його структура

2.3. Земельний кодекс України – основа регулювання земельних відносин

2.4. Земельний кадастр і економічна оцінка землі

2.5. Економічна ефективність використання землі та основні напрями її підвищення

2.1. Земельні ресурси як основа економічного потенціалу

Земельні ресурси – національне багатство нашої країни, важлива умова життя і діяльності суспільства, матеріальна основа розвитку сільського господарства, база для розміщення і функціонування всіх галузей народного господарства.

Тому основним завданням сільського господарства в сучасних умовах є повне і раціональне використання землі для виробництва продукції.

Земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва.

Виконуючи у процесі сільськогосподарського виробництва ту саму роль, як інші основні засоби, земля разом із тим має низку своїх специфічних особливостей:

    Земля не є результатом людської праці; як дар природи й продукт її багатовікового розвитку земля передує праці, є природною і невід’ємною її умовою.

    Вона просторово обмежена. Звичайно, просторова обмеженість землі не означає обмеженості її продуктивності, тобто здатності збільшувати вихід продукції з одиниці площі.

    Земля в сільському господарстві є незамінним засобом виробництва, тоді як усі інші засоби зношуються й замінюються новими, більш досконалими.

    Земля, якщо її правильно використовувати, не тільки не погіршується, а навпаки, систематично поліпшує свої якості, що виявляється у підвищенні родючості ґрунту і, відповідно, врожайності сільськогосподарських культур.

    Земля неоднорідна за якістю, внаслідок чого при одинакових вкладеннях на одиницю площі одержують різні економічні результати.

Родючість землі – це здатність грунту створювати врожай, рівень якого характеризує її продуктивні сили.

Розрізняють природну, штучну та економічну родючість грунту.

Природна родючість грунту характеризується запасом поживних речовин, що створився в результаті природного процесу ґрунтоутворення.

Штучна родючість грунту створюється в процесі виробничої діяльності людини за допомогою праці і засобів виробництва шляхом підвищення культури землеробства.

Економічна родючість грунту – це сукупність його природної і штучної родючості в умовах певного розвитку продуктивних сил.

2.2. Земельний фонд України і його структура

Усі землі України становлять її земельний фонд – 60,4 млн га. Згідно з Земельним кодексом України 2001 року до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

    сільськогосподарського призначення;

   житлової та громадської забудови;

   природо-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

   оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення;

   лісового фонду;

   водного фонду;

   промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не передані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

За характером використання земельного фонду у виробничому процесі розрізняють дві групи категорій земель.

Перша група – землі сільськогосподарського призначення і лісового фонду, де земля є головним засобом виробництва.

Друга група – це землі всіх інших категорій, де земля є просторовим базисом для розміщення промисловості та інших галузей народного господарства.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

    сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

    несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються в користування:

 громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

 сільськогосподарським підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

 сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам – для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

 несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян для ведення підсобного сільського господарства.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянства та іноземним державам.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Одним з основних показників використання орних земель є структура посівних площ. Під нею слід розуміти процентне співвідношення окремих культур або їх груп у загальній посівній площі.

2.3. Земельний кодекс України – основа регулювання земельних відносин

Земельний кодекс – головний документ, яким регулюються земельні відносини країни.

Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Основними принципами земельного законодавства є:

   поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

   забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

   невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпоряджання землею, крім випадків, передбачених законом;

   забезпечення раціонального використання та охорони земель;

   забезпечення гарантій прав на землю;

   пріоритет вимог екологічної безпеки.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об'єктами земельних відносин є земля в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельний кодекс визначає зміст права власності на землю та права користування землею, а також форми власності на земельні ділянки.

Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набути права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належить їм на праві приватної власності.

Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можна передавати в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою – не більше п'яти років та довгостроковою – не більше 50 років.

Земельним кодексом визначені права власників земельних ділянок і землекористувачів. Власники земельних ділянок мають право:

1) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

2) самостійно господарювати на землі;

3) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

4) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші властивості землі;

5) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

6) споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Землекористувачі мають аналогічні права, окрім того, що вони не мають права продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку.

Можливість купівлі-продажу землі її власниками, яка передбачена Земельним кодексом, означає, що в Україні земля стала товаром.

Земельним кодексом встановлено такі обов'язки власників і землекористувачів земельних ділянок:

1) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;

2) додержувати вимог законодавства про охорону довкілля;

3) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

4) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

5) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

6) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

7) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

8) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошуваних і осушуваних систем.

Право на земельну частку засвідчує спеціальний документ – земельний сертифікат, який видається кожному члену підприємства. Він містить відомості про вартість та розміри земельної ділянки в умовних гектарах.

Державний акт – це документ, який засвідчує, що особа, якій його видано, є повноправним власником земельної частки (паю).

Державні акти на право приватної власності на землю видає і реєструє відповідна місцева рада. Цей документ визначає розмір, місцеположення, межі ділянки і містить її схему. Право на одержання державного акта мають усі власники земельних сертифікатів.

Право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки (право проходу та проїзду наявним шляхом, право проходу та прогону худоби до природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці та інші земельні сервітути). Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень.

Безоплатне передавання земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств і організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України.

Громадяни України мають право на безоплатне передавання їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

1) для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської ради, де знаходиться фермерське господарство;

2) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2 гектарів;

3) для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара;

4) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 га, в селищах – не більше 0,15 га, в містах – не більше 0,10 га;

5) для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10/га;

6) для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 га.

Земельним кодексом передбачено можливість припинення права власності на земельну ділянку у випадку добровільної відмови від неї, звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора, відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб, конфіскація за рішенням суду та з інших підстав.

Земельний кодекс передбачає державний контроль за використанням та охороною земель. Він здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади із земельних ресурсів (Державний комітет із земельних ресурсів), а за додержанням вимог законодавства про охорону земель – спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

Крім того, здійснюватиметься моніторинг земель, що є системою спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їхньої оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.

Земельна реформа – це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу, що відповідає характеру регульованої, соціально орієнтованої ринкової економіки країни.

Організаційна схема здійснення земельної реформи

Об'єктом земельної реформи охоплено всі землі України.

Завдання реформи полягає в перерозподілі земель з одночасною передачею їх у приватну власність. Земельна реформа відіграє провідну роль у формуванні і розвитку аграрної політики на сучасному етапі, яка передбачає докорінну перебудову земельних відносин, спрямовану на

Земельна реформа пропонує створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, раціонального використання та охорони земель.

2.4. Земельний кадастр і економічна оцінка землі

Державний земельний кадастр містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їхнє оцінення, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Земельний кадастр – це сукупність необхідних і обгрунтованих відомостей про природні властивості земель, їхній господарський і правовий стан.

Призначення державного земельного кадастру – регулювання земельних відносин з метою раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель, контролю за використанням земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється в межах державного реєстру земель, який складається з двох частин:

а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів орендиземлі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

б) поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Облік кількості та якості земель. Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь. Кількісний і якісний облік земель передбачає системне ведення і оновлення даних за окремими категоріями власників земельних ділянок і землекористувачів про наявність у них земельного фонду і його розподіл за окремими видами сільськогосподарських угідь.

Бонітування земель – це порівняльна оцінка ґрунтів за їхніми основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах.

Бонітування грунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюють ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.

Оціночний бал на інших ґрунтах визначається пропорційно до одержуваного від них валового продукту або чистого доходу за той самий період. При цьому користуються формулою:

,

де B – оціночний бал досліджуваної землі;

B – валовий продукт або чистий дохід з одиниці досліджуваної землі;

B_k – валовий продукт або чистий дохід з одиниці кращої землі, прийнятий за 100 балів, грн.

Економічна оцінка землі полягає у визначенні її відносної цінності як засобу виробництва в сільському господарстві.

Суть економічної оцінки полягає у встановленні відносної дохідності земель залежно від їхньої якості і місце розташування.

Як критерій економічної оцінки землі використовують такі показники:

 вартість валової продукції рослинництва з розрахунку на 1 га земельної площі (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей або пасовищ);

 окупність виробничих витрат;

 чистий дохід на 1 га земельної площі.

Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельних ділянок. Економічна оцінка землі в грошовій формі характеризує відповідний рівень дохідності різних земельних ділянок.

Види оцінки земельних ділянок

Грошова оцінка землі є основою для поземельного оподаткування господарств, здійснення орендних відносин, оформлення купівлі і продажу земельних ділянок, одержання кредиту під їхню заставу, обчислення компенсації при вилученні землі з сільськогосподарського користування.

Плата за землю

Грошову оцінку земельних ділянок проводять за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України. Грошову оцінку земельних ділянок визначають на рентній основі.

Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною.

Нормативну грошову оцінку земельних ділянок використовують для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертну грошову оцінку використовують у разі здійснення цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

Грошову оцінку сільськогосподарських угідь проводять окремо щодо орних земель, земель під багаторічними насадженнями, природних сіножатей і пасовищ. За основу розрахунку грошової оцінки земель беруть рентний дохід, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земель.

Для визначення грошової оцінки земель розраховують диференціальний рентний дохід з гектара орних земель (у центнерах зерна).

Диференціальний рентний дохід з гектара орних земель розраховують у центнерах зерна за економічною оцінкою по виробництву зернових культур за формулою:

,

де Р_д – диференціальний рентний дохід з 1 га орних земель, ц;

У – урожайність зернових культур, ц/га;

Ц – ціна реалізації 1 ц зерна, грн; В - виробничі витрати на 1 га посіву, грн;

К_нр – коефіцієнт норми рентабельності.

Коефіцієнт норми рентабельності встановлено на рівні 0,35.

Крім диференціального рентного доходу, в сільському господарстві створюється абсолютний рентний дохід. Це постійна величина, встановлена в Україні на гектар угідь, що дорівнює 1,6 ц зерна.

Для визначення грошової оцінки земель обчислюють загальний рентний дохід як суму диференціального та абсолютного рентних доходів.

Грошову оцінку одного гектара орних земель, земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами в Україні визначають як добуток річного рентного доходу з 1 га за економічною оцінкою по виробництву зернових культур, ціни на зерно і терміну капіталізації рентного доходу.

Грошову оцінку одного гектара різних видів земель визначають за формулою:

,

де Г_оз – грошова оцінка одного гектара земель, грн;

Р_зд – загальний рентний дохід з 1 га відповідних видів земельних угідь, ц;

Ц – ціна реалізації 1 ц зерна, грн;

Т – термін капіталізації рентного доходу, років.

Термін капіталізації рентного доходу встановлюється на рівні 33 роки.

Земельна рента – це дохід, не пов'язаний з підприємницькою діяльністю, це частина додаткового продукту, який створюється сільськогосподарським виробником, що господарює на землі.

З рентою пов'язана ціна землі (Цз), яку розраховують за формулою:

,

де R – рента, грн;

S – норма позичкового відсотка, %.

2.5. Економічна ефективність використання землі та основні напрями її підвищення

Економічна ефективність використання земельних угідь у сільському господарстві характеризується системою натуральних і вартісних показників.

Натуральні показники характеризують рівень використання певної частини сільськогосподарських угідь при виробництві окремих видів продукції рослинництва і тваринництва, їх застосовують щодо підприємств з однаковою галузевою структурою виробництва.

До натуральних показників належать урожайність сільськогосподарських культур та виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції з розрахунку на 100 га відповідних земельних угідь (молока, мяса всіх видів, яловичини, вовни – на 100 га сільськогосподарських угідь; зерна, цукрових буряків та інших продуктів рослинництва, а також свинини – на 100 га ріллі; продукції птахівництва – на 100 га площі посіву зернових культур).

Вартісні показники найбільш повно характеризують економічну ефективність використання землі і дають змогу порівнювати та об'єктивно оцінювати використання земельних ресурсів у підприємствах, які спеціалізуються на виробництві різних видів продукції.

До вартісних показників належать:

Економічна ефективність землі в сільському господарстві виражена системою показників, що характеризують, як ефективність використання всіх закріплених за господарством земельних ресурсів, так і ефективність окремих її видів.

При цьому одна частина показників характеризує кількісну зміну площі різних видів земельних ресурсів і відображає екстенсивний шлях розвитку. Друга частина показників характеризує ступінь інтенсивності використання землі.

До першої групи показників відносяться:

 Коефіцієнт освоєння – це відношення кількості сільськогосподарських угідь до загальної земельної площі.

 Коефіцієнт розораності – це відношення площі ріллі до площі сільськогосподарських угідь. 

 Коефіцієнт використання площі ріллі – це відношення всієї площі посіву до площі ріллі.

До другої групи показників належать:

 Землевіддача – це величина чистої продукції в розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь.

 Землемісткість – це обернений показник землевіддачі.

Основні напрями підвищення економічної ефективності використання землі в сільському господарстві:

    система заходів щодо підвищення родючості земель;

    охорона ґрунтів від ерозії та інших руйнівних процесів;

    зменшення площ земель, які випадають із сільськогосподарського обігу.

Скільки коштує українська земля

Питання для самоконтролю

1. У чому виявляються особливості землі як засобу виробництва в сільському господарстві?

2. Види родючості ґрунтів.

3. Категорії земельного фонду за цільовим призначенням.

4. Склад і структура сільськогосподарських угідь України.

5. Основні землевласники і землекористувачі сільськогосподарських угідь, їхні права та обов'язки.

6. Власність на землю, платність землекористування, земельна рента і рентні платежі.

7. Що таке право земельного сервітуту?

8. В чому суть земельного кадастру і для чого його використовують?

9. Що є основою грошової оцінки землі?

10. Назвіть показники економічної оцінки використання землі.