Пригадай непрограмні інструментальні твори. До яких жанрів вони належать?Камерно-інструментальна музика здавна супроводжувала наше повсякдення, дозвілля. Зміст програмних творів, що мають назву, підказує нам автор. Характеристика непрограмних творів визначається назвою жанру. Наприклад, марш передбачає енергійні образи, вальс — царину лірики, а скерцо — гумор. Це зрозуміло і без словесної підказки. Адже красою і виразністю музики ми можемо насолоджуватися, незалежно від того, чи зазначено у творі якась конкретика — картини природи чи портрети людей, героїчна боротьба чи народне свято. Найцікавіше в жанрах непрограмної камерно-інструментальної музики те, що вона викликає у кожного слухача власні переживання, емоції, почуття, думки. Вони вільно народжуються під враженням від почутого і збагачуються асоціаціями на основі власного досвіду. Антоні Дітлеф. Аллегро (фрагмент)
Соната належить до складних камерно-інструментальних жанрів, якому, як правило, не притаманна програма. Слово соната виникло дуже давно й означало спочатку будь-яку інструментальну музику на відміну від вокальної кантати. Спочатку вони були одночастинні, а з часом розвинулися у велику циклічну форму.
До портретної галереїДоменіко Скарлатті (1685-1757) — італійський композитор і клавесиніст. Народився в Неаполі, в молоді роки служив капельмейстером і органістом у соборі Святого Петра в Римі, пізніше став королівським придворним музикантом у Мадриді. В історію музики Д. Скарлатті увійшов як автор 555 сонат для клавесину. За життя митця вийшла лише одна збірка з 30 сонат. У передмові автор скромно зазначив: «Читачу, будь ти дилетант чи професор, не чекай знайти в цих композиціях глибокий задум, а скоріше майстерний жарт для удосконалення мистецтва вправлятися у сміливій грі на клавесині». Тим не менше творчість Д. Скарлатті зіграла значну роль у розвиткові сонатного жанру. Ці твори збереглися також у репертуарі піаністів. Соната соль мінор Д. Скарлатті стала відома як «Котяча фуга», хоча назва не належить авторові. За легендою, одного разу домашня кішка композитора Пульчинелла випадково «зіграла» своїми оксамитовими лапками висхідний мотив. Ці шість нот звучали дещо незвично, але надихнули Д. Скарлатті на створення фуги. Пройшов чималий час, і в одному з нотних видань сонати композитора з’явилася ілюстрація з кошенятами, що бавилися на клавіатурі, й назва «Котяча фуга». Назва прижилася, і вже стало не важливим, була історія з кішкою композитора легендою-жартом чи рекламною фішкою видавців.
Оригінальна ідея сподобалася композиторці Емі Біч, яка також взяла «котячий» мотив за основу своєї «Фантазії фугато». Як циклічна форма соната сформувався у творчості композиторів-класиків віденської школи: Й. Гайдна, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетховена. Вони написали чимало сонат для різних інструментів та камерно-інструментальних ансамблів. У середині 18 століття Будова класичної сонати складається переважно з трьох (інколи — чотирьох) частин, де крайні частини зазвичай виконуються у швидкому темпі, а середня — у повільному. Відповідно вони різняться і характером музики. Контраст як основний принцип побудови сонатного циклу поширюється і на теми окремих частин циклу, які також різні за характером. На контрасті побудовані теми першої частини сонати — головна і побічна. Інколи вони вступають у конфлікт. Для жанру сонати важливим є наскрізний розвиток музики, цілісна драматургія циклу. Такі характерні ознаки сонати дають змогу втілювати в музиці різні грані життя, драматичні події, палітру почуттів. Саме тому для багатьох композиторів соната стала улюбленим жанром.
Слухаючи твір, намагайся стежити, як відбувається музичний розвиток. Визнач, як композитор застосовує в сонаті контраст. Музичні форми окремих частин класичної сонати бувають різними. Приміром, В.-А. Моцарт у сонаті № 11 у першій частині замість звичного сонатного аллегро використовує форму варіацій, а у фіналі — форму рондо. У варіаціях спочатку звучить основна тема, а потім — її видозміни. Прийоми варіювання можуть бути різноманітними: збагачення гармонії та фактури; зіставлення звучання теми в різних регістра і темпах, зміни динаміки й ритму тощо. Рондо передбачає такий тип композиції, в якій головна тема — рефрен — звучить не менше 3-х разів. Рефрен чергується з контрастними епізодами. Рондо притаманні рухливий темп, чіткий ритм.
Фінал сонати В.-А. Моцарта з назвою «Турецький марш» набув надзвичайної популярності. У нотах є авторська підказка — «Rondo alia turca». Слухаючи музику, європейцям незрозуміло, чому цей життєрадісний твір — марш. Адже під таку веселу музику важко уявити марширування військових. У своєму рондо В.-А. Моцарт передав особливості турецької військової музики. Тобто здійснив стилізацію — наслідування звучання оркестру яничар (турецьких піхотинців) з їх традиційними барабанами. Яничари ніколи не ходили під музику строєм, вона звучала перед боєм, під час і після бою. Отже цей твір можна сприймати, як музичний жарт. Не дивно, що він став класичним шлягером.
Вольфганг Амадей Моцарт. Соната № 11 ля мажор для фортепіано. Добери слова-характеристики тем варіацій і рондо: легка, наспівна, святкова, граційна, весела, танцювальна, ніжна, маршова, світла, грайлива, яскрава, енергійна, блискуча. Які інструменти зображено в анімаційному фільмі на музику Моцарта?Оригінальною трактовкою сонатного жанру стала творчість литовського композитора і художника Миколаюса Чюрльоніса. Прагнучи до синтезу мистецтв, він не просто написав різні сонати з програмними назвами (сонати сонця, моря, зірок, пірамід), а створив аналоги цієї музичної форми в живописі.
Узагальнюю, аргументую, систематизую1. Назви основні ознаки, притаманні жанру сонати.2. Чим сонатний цикл відрізняється від вокальних циклів, які ти слухав/слухала раніше.3. Здійсни узагальнення цієї теми: створи порівняльну табличку-словник із музичних жанрів і форм. Самостійне дослідження, медіапошук. Дізнайся, при виконанні якої знаменитої фортепіанній сонати Л. ван Бетховена, український композитор Микола Леонтович намагався використати засоби кольоромузики.
Зображення тварин нерідко можна побачити у станкових графічних творах, у тиражній графіці: у книжках, газетах і журналах, на плакатах, марках, календарях тощо. В анімалістичному жанрі працювали художники-графіки різних епох і країн: Альбрехт Дюрер, Ці Бай-ші, українці Георгій Нарбут і Яків Гніздовський та ін.1 — Ці Бай-ші. Креветки; 2 — Великий герб України; 3 — Яків Гніздовський. Їжак; 4 — Альбрехт Дюрер. Носоріг; 5 — марка України із зображенням лелек
Зображення тварин ми можемо спостерігати у творах книжкової графіки, зокрема на ілюстраціях до казок і байок. Казкових героїв часто «олюднюють», тобто наділяють людськими рисами, навіть зображують у костюмах. Художники-ілюстратори відтворюють основні моменти змісту літературного твору, передають зовнішність персонажів. «Портрети» звірів допомагають краще уявити їхні характери, адже головне в цих ілюстраціях — не «подібність», а яскравий і влучний образ.