Життєпис Миколи Вороного

Микола вороний

Микола Вороний (1871-1938рр.)Микола Вороний — український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Один із засновників Української Центральної ради. Один із засновників і режисерів Українського національного театру (1917).

Микола Кіндратович Вороний народився 6 грудня1871 (на Катеринославщині) у сім’ї ремісника. Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному училищі, був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Ще гімназистом почав писати вірші, захопився творчістю Т. Шевченка, театром М. Кропивницького, політичною літературою. Потрапив у поле зору поліції (арешти, обшуки) М. Вороному заборонили вступати до університету, проживати в Петербурзі та університетських містах. З драгомановцем С.Єрастовим організував у Ростові-на-Дону "Українську громаду". У Харкові перебував під впливом таємного "Братства тарасівців". Мав намір виїхати до Болгарії і вступити до Софійського університету, куди вабила його постать улюбленця революційної молоді М. Драгоманова. Але в день його приїзду до Львова надійшла телеграма, що М. Драгоманов. Навчався у Віденському університеті, потім у Львівському, заприязнився з І. Франком, входив до редколегії журналу "Жите і слово", працював режисером у театрі "Руська бесіда".

З 1897 по 1900 рік - актор трупи М Кропивницького. Видав збірки віршів "Ліричні поезії" (1911), "В сяйві мрій" (1913), виступав з театрознавчими статтями. "В революцію 1917 року, - пише М. Вороний в автобіографії, - я брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось перше ядро Центральної Ради), влаштовував мітинги...... Восени 1917 року став директором і режисером "Національного театру", який відкрив своєю постановкою "Пригвожденних" В. Винниченка. "Були перспективи вступити до уряду, я поздержався, захоплений театральним хаосом, - пише він в автобіографії. - Далі: голод, морози, пайки і ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок". Змучений і виснажений, поет у 1920 році емігрував до Варшави ("їхав з неохотою, з мусу"), де працював "старшим аташе з правами радника" при УНР-івському уряді . У Варшаві видав збірку поезій "За Україну" (1921). Переїхав до Львова, де викладав у консерваторії та в організованій ним драматичній школі, видав театрознавчі книги "Режисер", "Драматична примадонна"', мистецтвознавчу - "Пензлем і пером".

Харківськиймузично-драматичний інститут. Повернувся на Радянську Україну 1926 року. В тодішній пресі творчість поета розглядалася в основному у вульгарно-соціологічному трактуванні, йому закидали "модернізм" і "буржуазність". Працював викладачем на кафедрі художнього читання Харківського музично-драматичного інституту. Переїхав до Києва, працював у ВУФКУ, в Укртеатрокіновидаві, писав статті, кіносценарії, перекладав лібретто. Перу М. Вороного належить низка перекладів із світової поезії, зокрема "Інтернаціоналу", "Марсельєзи", "Варшав'янки", творів Дайте, Словацького, Пушкіна, Гумильова, Верлена, Метерлінка та інші.

31 березня 1934 року особлива нарада колегії ДПУ УРСР ухвалила: "Вороного Миколу Кіндратовича ув'язнити у виправтрудтабір строком на три роки, рахуючи строк з 28 березня 1934 року, з заміною засланням у Казахстан на той же строк, на місце заслання направити одиночним порядком". Не маючи надії на повну свободу, хворий поет прохав керівництво ДПУ УРСР визначити місце заслання десь ближче - Воронеж, Сталінград, навіть Свердловськ чи Кавказ. Судова трійка при колегії ДПУ УРСР 9 червня 1934 року несподівано зглянулася й замінила йому трирічне заслання в Казахстан висилкою на той же строк - із забороною проживати в Україні, БРСР, Московській та Ленінградській областях. Отже, М. Вороний змушений був жити у Воронежі.

Останній акт трагедії М. Вороного зафіксовано в архівній слідчій справі №3945. Ця справа Одеського УНКВС була групова (всього 13 чел. Начато 14 апреля 1938 г."). Того ж дня арештували і М Вороного. Як і всіх його посправників - "за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації".. Про М. Вороного у постанові слідчого сказано: "В 1934р. був засуджений колегією ОДПУ за контрреволюційну діяльність. Завербований відомим націоналістом Шимановичем (установлюється). Завербував Гулика, компрометував заходи партії та уряду". 29 квітня 1938 року особлива трійка при УНКВС Одеської області розглянула справу 13-ти і всім винесла вирок "розстріляти". Як свідчить виписка із акта, вирок стосовно всіх, у тому й числі й М. Вороного, було виконано 7 червня 1938 року о 24.00.

«Він, дійсно, піонер, прокладай нових шляхів...» (О. Білецький

«БЛАКИТНА ПАННА» АНАЛІЗВірш «Блакитна панна» Вороного — взірець пейзажної лірики. Вороний витворює гімн весняній природі, молодості, натхненню, оспівав весну як блакитну. Рік написання: 1912. Літературний рід: лірика. Жанр «Блакитна панна»: ліричний вірш. Вид лірики: пейзажна (весняні настрої). Віршовий розмір: нерівностопний хорей. Римування: перехресне (абаб).

Художні засоби «Блакитна панна» епітети: весна запашна, прозорих шатах, вродою святою, неземною чистотою, променистою росою.метафори: » сміючись на пелюстках, на квітках» порівняння: а вона, як мрія сна чарівнагіпербола: сміючись на пелюстках, на квіткаханафора: має  крилами Весна запашна окличні речення: ось вона — Блакитна Панна! ЇЇ виспівує: » Осанна!»

Тема: Має крилами Весна запашна, Лине все в прозорих шатах, У серпанках і блаватах…Ідея: Довгожданна, нездоланна… Ось вона – Блакитна Панна!…Головна думка:возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом.

Дякую за увагу!