19 квітня о 18:00Вебінар: Екологічна свідомість: від теорії до практики, або як почати сортувати сміття та зіровейстити

Життєвий і творчий шлях В. Стуса. " Народе мій, до тебе я ще верну..."

Про матеріал
ознайомити учнів з життєвим подвигом, творчістю і всенародним визнанням В.Стуса; виховувати в учнів інтерес до хвилюючих сторінок української літератури, почуття національної свідомості; розвивати навички самостійної роботи з додатковою літературою, вміння самостійно робити висновки й узагальнення.
Перегляд файлу

ТЕМА. « НАРОДЕ МІЙ, ДО ТЕБЕ Я ЩЕ ВЕРНУ...»

Життєвий і творчий шлях Василя Стуса

МЕТА:  ознайомити учнів з життєвим подвигом, творчістю і всенародним         

               визнанням В.Стуса; виховувати в учнів інтерес до хвилюючих  

               сторінок української літератури, почуття національної

               свідомості; розвивати навички самостійної роботи з додатковою

               літературою, вміння самостійно робити висновки й узагальнення.

ТИП УРОКУ: круглий стіл.

ОБЛАДНАННЯ: портрет В. Стуса, виставка публікацій про поета,  

                                 ілюстрації до творів, аудіозапис кінофільму

                                 «Просвітлої  дороги свічка», учнівська стінівка                       

                                 «Невідомі сторінки біографії», збірки творів.

 

ХІД УРОКУ

 

                Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,

                  Добро і правда віку.

                                                                В.СТУС

І Організація учнів до уроку

Здрастуй, бідо моя чорна,

Здрастуй, страсна моя путь.

 

Шановні друзі, сьогодні нам варто прилучитися до невичерпної криниці творчості людини високої художньої сили, яка справді згоріла у полум’ї своєї любові до неньки-України, хоча би тим, що цікавитися його поезією, вивчати її, вшановувати високе ім’я Людини.

 

ІІ Мотивація навчальної діяльності

( На тлі ледь чутної музики звучить поезія В.Стуса «Як добре те,що смерті не боюсь я» )

 

Вчитель: Власну долю, подвижницьку і трагічну поет свідомо обрав сам. Вона б могла бути зовсім іншою.

 

Ведучий. Перша половина 60-их років ХХ століття позначена помітним, хоч і не довготривалим розквітом духовного життя в Україні. Після довгих років сталінського терору, що глушив найменші паростки всього свіжого, демократичного, пролунали перші сміливі голоси молодих поетів і письменників: Д.Павличка, В.Симоненка, І.Драча, Л.Костенко, які прагнули по-новому відтворити світ, поглянути на люлину, як на неповторну особистість. Це було покоління новаторів, що будило національну самосвідомість народу, безкомпромісно висвітлювало соціальні суперечності. Поети несли з собою свіжі теми і мотиви, і цим рішуче ламали офіційні шаблони соціалістичного реалізму, виводили українську літературу на широкі горизонти світового мистецтва .

 

Вчитель. До цієї плеяди митців належить і В.Стус, чиє життя – це дорога через терни до зірок. Уявно пройдімо сьогодні її етапи, доторкнімося серцем до великої вірності вибраному ідеалові і, водночас, великої трагедії людської.

ІІІ Оголошення теми й мети уроку

 

ІV Сприйняття й усвідомлення знань

( Подальша робота проходить у формі «Круглого столу» )

 

Вчитель. запрошую всіх до відвертої розмови про поета, критика, перекладача, прозаїка, чию творчість поставили поза законом.

 

«Круглий стіл»

( Лунає аудіозапис поезії «Верни до мене памяте моя»)

 

Верни до мене памяте моя,

Нехай на серці ляже ваготою

Моя земля з рахманною журбою.

Хай сходить співом горло соловя

 В гаю нічному.Памяте, верни

Із чебреця, із липня жаротою.

Хай яблука останнього достою

В мої, червонобокі, виснуть сни.

Нехай Дніпра уроча течія

Бодай у сні, у маячні струмує,

І я гукну. І край мене почує.

 

Учень. Народився В.Стус 6 січня 1938р. у с.Рахнівці Гайсинського р-ну на Вінниччині у сімї селянина. Перші уроки були мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх виконувати. Найбільший слід на душі – од маминої колискової: «Ой люлі-люлі, моя дитино».

 

Учень. Спогади матері В.Стуса : «Ще до шести років він навчився читати і писати, пішов до школи. Якось приходить до школи вчителька Зоя Петрівна й питає:

  • Чому син ходить до школи босий, вже холодно!
  • Як? То він до школи ходить? Я не пущу! Малий ще.

Я тоді на заводі працювала, його вдома лишу, якусь роботу загадаю. А він все зробить та й до школи.

 - Ні, - каже вчителька, - ви його до школи пускайте, я його за приклад іншим ставлю, отим переросткам ».

( Лунає аудіозапис із кінофільму «Просвітлої  дороги свічка» )

 

Учень. Вища освіта – історико-філологічний факультет Донецького університету. Закінчивши інститут іде працювати в семирічку в с.Таужне Гайворонського р-ну на Кіровоградщині. Стус теплим крилом своєї долі торкнувся і нашого краю.

 

Учень. З 1959 до 1961 року перебуває на службі в армії, а потім працює в горлівській школі. З !961 року – літредактором газети «Соціалістичний Донбас»,а також вчиться в аспірантурі Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка АН УРСР. Невдовзі в «Літературній газеті» з’являється перша добірка поезій В.Стуса з передмовою А. Малишка . У листі до Малишка за грудень 1962 року він розмірковував про тяжкий стан української мови і суцільну русифікацію Донбасу. Поет закликав рятувати Україну від духовного знищення й денаціоналізації українського народу. Його думки співзвучні ідеям знаменитої праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». В.Стус як митець, громадський діяч органічно вливається в рух шістдесятників.

 

Учень. З 1963 року розпочинається київський період життя і творчості Стуса. Працює над дисертацією «Джерела емоційності художнього твору  (на матеріалі сучасної прози)» . Поет підготував і подав до видавництва «Молодь» збірку «Круговерть», оприлюднив ряд поетичних добірок у журналах «Дніпро», «Донбас», виступав з літературно-критичними статтями, перекладами з Гете, Рільке, Лорки, відвідував Клуб творчої молоді, спілкувався з шістдесятниками І.Світличним, І.Дзюбою, А.Горською, Р.Корогодським, В.Чорноволом, Л.Танюком, М.Коцюбинською. Це були опозиційно настроєні, національно свідомі молоді інтелігенти, які, за словами М.Коцюбинської, відверто протиставили себе тоталітарному режимові з його політикою денаціоналізації і придушення прав людини.

 

Учень. Задушлива атмосфера панувала в Інституті літератури, директором якого був лютий реакціонер М.Шамота, прозваний «чорним академіком». В.Стус здатний відчувати чужий біль гостріше, ніж власний, не вжився в атмосфері брехні й фальсифікацій, і у вересні 1965 року його виключають з аспірантури. Формальним приводом послужив випадок, що стався в кінотеатрі «Україна» на прем ’єрі кінофільму «Тіні забутих предків» С.Параджанова. Після перегляду картини і виступу І.Дзюби про те, що в Україні проходять арешти прогресивної інтелігенції, В.Стус звернувся до глядачів і запропонував вставанням висловити протест проти незалежних дій уряду і КДБ. У наказі ж Шамоти значилося, що Стус звільнений «за систематичне порушення норм поведінки аспірантів та працівників наукового закладу...».

 

Учень.   І почалися поетові поневіряння. На роботу його не брали, деякий час довелося навіть працювати кочегаром. Друкувати перестали. Але Стус продовжував писати, активно виступати проти свавілля й беззаконня брєжнєвської системи. Поет знав, який тернистий шлях йому судився, але не прагнув «сховатися від долі». Як згадує письменник Ю.Покальчук, одного разу В.Стус сказав: «Я просто інакше не можу! І жити не можу спокійно, і не зможу! Я знаю, що за мною одного разу прийдуть, знаю свою долю, але я почуваю, що мушу її пережити саме ось так!».

 

Учень. За «інакодумцем» пильно стежили органи КДБ. У 1966 році заборонили друкувати збірку «Круговерть». До друку не пропускали жоден твір опального митця, хіба що друзі допомагали опублікувати Стусові переклади з лірики Гете і Лорки під псевдонімом Василь Петрик. Проте Стус не складає рук.  Він інтенсивно працює як літературознавець, зокрема підготував статті про тврчість Г. Белля, Б.Брехта, В.Свідзиньського. З проникливою влучністю аналізує причини й наслідки трагедії геніального поета П.Тичини в умовах тоталітарного суспільства, зміління таланту митця в атмосфері ідеологічного тиску.

 

Учень. Лихе передчуття збулося. У січні 1972 року Стуса разом із письменниками І.Світличним, Є.Сверстюком, Ігорем та Іриною Калинцями було заарештовано. 7 вересня 1972 року Київський обласний суд засудив поета до п ’яти років таборів і трьох років поселень. Жорстоке і несправедливе покарання Стус відбував у Мордовських таборах, заслання – в Магаданській області. Його однокамерник  В.Овсієнко згадує : «В кінці листопада 1975 року у нього стався прорив виразки шлунка, тобто внутрішній крововилив. Стус лежав непритомний, а начальство перш за все викликало конвой, щоб відвести його до лікаря... Але до ранку до нього ніхто не підходив».

 

Учень.  Та Стус і тут не зігнувся. Він обстоював гідність власну і політичних однодумців, виступав проти знущань табірного начальства. Неодноразово оголошував голодування на 14-18 діб. За це протягом 1973-1976 років був кілька разів покараний – позбавлений побачень, кинутий до карцеру, де гаряча їжа видавалася через день, а другого дня лише 450 грамів хліба й окріп. Не легше було і на засланні. Стус називав це «законом повного беззаконня». Втрачалося всяке право належати собі, не кажучи вже про те, щоб мати свої книжки, зошити. Поет відчував себе смертником. Здавалося, все, що міг зробити за своє життя, - зробив, займатися творчістю не дають. Кожний віршований запис відбирався при першому ж обшукові, читати нічого.

 

Учень.  Ці жахливі таборові будні переконливо передають очевидці – друзі-однодумці. Відтворимо їх за спогадами Левка Лук ’яненка.

 

СЦЕНКА

Виходить Стус і Долматов – начальник тюрми. Долматов сидить, Стус стоїть.

Стус...Ви ж півроку не пропускаєте жодного листа.

Долматов. Не пишіть націоналізму і тоді пропускатимемо.

Стус. Я не пишу ніякої неправди!

Долматов. Ви добре знаєте, що можна писати, а чого не можна.

Стус. Та я вже й так вихолостив листи до повної порожнечі.

Долматов. Але й те, що в них залишилося, - націоналізм та наклепи.

Стус. Для вас націоналізм у самій уже українській мові.

Долматов. Пишіть по-російськи.

Стус. Тоді пропускатимете?

Долматов. Тоді пропускатимемо.

 

Учень.  Був складений брехливий акт про порушення Стусом тюремного режиму. Йому призначили 15 діб тюремного карцеру. Поет оголосив голодівку. Вимагав справедливості. Причини для цього були – нище норми температура приміщення і відмова видати бушлат. І в таких умовах поет продовжує творити, пише вірші. Крім усіх слов ’янських мов, якими добре володів, та німецької, вивчає французьку, англійську, перекладає Рільке, роздумує над минулим, сучасним і майбутнім України.

 

Учень. У відкритому листі «Я обвинувачую» 1975 року Стус викриває рядянську репресивну машину, що боролася проти української культури й гуманізму. В зверненні до  президії Верховної Ради СРСР ( 1976 р. ) він розвінчав так званий «склад злочину»:

( Під звуки «Реквієм» Моцарта читається лист В.Стуса до Президії Верховної Ради СРСР )

            «Я боровся за демократію – це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад; моя любов до рідного народу, занепокоєння кризовим станом  української культури кваліфікувалися як націоналізм; моє неприйняття практики, на грунті якої виросли сталінізм, беріївщина та інші подібні явища, визнали як особливо злісний наклеп. Мої вірші, літературно критичні статті, офіційні звернення в ЦК КП України, Спілку письменників України й до інших офіційних органів сприйняли як доказ пропаганди та агітації.

            Слідство і суд насправді перекрили всі мої надії на будь-яку участь у літературному процесі, надовго позбавили мене прав людини. 

.

 

Учень. В.Стус розмірковував у своєму щоденнику:”Як може розвиватись національне дерево, коли йому врубано півкрони? Що таке українська історія без істориків, коли нема ні козацьких літописів, ні історії Русі, ні Костомарова, Марковича, Антоновича, Грушевського. Як може бути література, коли вона не має доброї половини авторів? І авторів першокласних, - таких, як Винниченко, Хвильовий, Підмогильний”.

 

Учень. У 1979 році поет повертається в Україну, продовжує літературну боротьбу. За кордоном виходять дві його збірки:”Зимові дерева” 1970рік,”Свіча в свічаді”1977рік. Ім’я його стає відоме у світі. Твори В.Стуса перекладаються на німецьку, англійську, іспанську мови. Книги відомі у Франції, Німеччині, Англії, Америці, його ім’я висувають за кордоном на здобуття Нобелівської премії. Стус стає активним учасником дисидентського руху, не припиняє боротьби у складі переслідуваної Гельсінської спілки. Водночас поет натхненно працює, перекладає. Оскільки твори Стуса не друкують в Україні.він змушений випускати свої збірки в зарубіжжі, де сприймають їх із захопленням. Та радянська влада не прощає поетові духовної незалежності й захисту гуманістичних принципів життя. І знову арешт – позбавлення волі на 10років у таборах суворого режиму і 5років заслання. Всього 23роки неволі призначено долею поетові, хоча на захист виступала громадськість.

 

Учень. Академік Сахаров писав: «Невже країна, в якій уже загинули або зазнали репресії і переслідувань численні її поети, потребує нового сорому, нової жертви? Я закликаю колег В.Стуса – поетів і письменників усього світу, кому дорога людська гідність і справедливість, виступити на захист Стуса. Та влада була немиласердною.

 

Учень.  Другий срок митець відбував у страшних Пермських таборах. Життя тут було пекельно нестерпним: постійні карцери, хвороби, утиски табірної адміністрації, конфіскація листів до рідних, а головне – поет не мав змоги передати жодного вірша на волю, адже всі записи в таборі у нього відбирали. Тут охоронники знищили збірку «Птах душі». В умовах неволі поет писав філософську лірику. Українського поета-політв’язня Генріх Белль висунув у 1985 році на здобуття Нобелівської премії. Але її присуджують тільки живим. Василеві Семеновичу діждатися того світлого дня не довелося.

 

Учень.  4 вересня 1985 року В. Стус помер на чужині в зауральських таборах, а в 1988 році повна реабілітація поета «за відсутністю складу злочину». У 1989 році прах поета було перевезено сином Дмитром до Києва. Українська земля прийняла вимучене тюрмами і таборами тіло свого сина. !9 листопада 1989 року десятки тисяч киян проводжали поета на Байкове, до останньої оселі громадянина-страдника. Того дня глибокий сум струменився з сердець людських, з сотень прапорів і корогів. А через кілька місяців спалахнув хрест на його свіжій могилі – і мертвий поет заважав комусь жити. Поряд у могили лягли його побратими Олекса Тихий і Юрій Литвин. Лягли у рідну землю, щоб хоч цим трагічно запізнілим поверненням на Батьківщину пригасити на якусь мить журбу рідних та друзів, а нашу громадську совість розбудити і відкрити весь жар наших ганебних компромісів, неминучість гіркого каяття.

 

Учень.Читає  вірш “Біль”

І ось вони, нарешті, вдома –

Три журавлі з далеких піль,

Сини Вкраїни: біль і втома-

Олекса, Юрій і Василь.

Василь... поет... життя – як рана.

Душі обірвана струна.

Намарно плакати – не встане,

І долю випито до дна.

Закута Либідь голосила,

Стогнав від болю сивий Кий.

Стрічай, Вкраїно, свого сина!

Він повернувся – неживий...

І довго плакала Вкраїна,

Як хоронила трьох синів.

І по-злодійськи попід стіни

Ховались тіні їх катів.

Спочиньте, лицарі Вкраїни,

А ми ваш біль понесемо.

І мучить, мучить нас

сумління:

Коли ж ми борг вам віддамо?!

 

Учень. Сорокасемирічним пішов у інші світи В.Стус. У такому ж віці перестало битися серце Тараса Григоровича:Караюсь, мучусь, але не каюсь... – лунало з уст Прометея України. Не потребував каяття в страдницькі невольничі літа і політичний злочинець Василь Стус

Як добре те, що смерті не боюсь я,

І не питаю, чи тяжкий мій хрест.

 

Учень. Пройдуть роки, а громадянський і творчий подвиг В.Стуса буде завжди прикладом того, як потрібно любити Вітчизну.
Голови гнути я не збирався, - писав поет,- бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь якого я мушу обставати до загину. Тоталітарний режим виявився безсилим перед любовю до українського народу і незламністю духу метця, який морально й духовно переміг антилюдяні обставини буття.

 

Учень. Сьогодні, коли поезія перестала гриміти на передньому краї боротьби за свободу, імя В. Стуса набуло величезного розголосу. Україна відкрила в ньому борця за правду й права людини, мученика за народ. Справжній діалог В.Стуса з читачем лише починається.

 

Учитель. В.Стус як поет формувався під впливом творів Т. Шевченка, П.Тичини, поезії Розстріляного Відродження.

 

Ведуча. Літературний доробок поета досить великий, але за життя Стуса в Україні не вийшло жодної збірки.

     Спроба видати першу збірку Круговерть виявилася марною через негативну рецензію Миколи Нагнибіди. Наступна збірка Зимові дерева отримала позитивну оцінку Івана Драча. У 1970році вийшла за межами України. Того ж року 70-того без будь-якої надії на опублікування В. Стус підготував третю збірку Веселий цвинтар, весь тираж якої склали 12 машинописних примірників, призначених для вузького кола друзів. Вершиною творчого доробку Стуса стала збірка позій Палімпсести(1986р.). Збірка творилася в умовах увязнення. Часто поезії потрібно було відновлювати з памяті. Починати завжди все спочатку – то Сізіфова праця, яку я маю доконувати,- писав Стус. З великим запізненням, аж 1990року в Україні зявилася книжка його поезій Дорога болю, згодом Під тягарем Хреста(1991р.), Вікна в позапростір(1992р). З 1994року друкується 4-томне наукове видання творчої спадщини поета.

 

Учитель. Над українським небом В.Стус зійшов своєю творчістю світилом великої гравітаційної потуги. А зараз розглянемо

«АЛЬМАНАХ ТВОРЧОСТІ В.СТУСА»

 

(На плакаті запис сторінок альманаху)

І сторінка

Зрадлива, зраджена Вітчизна в серці дзвонить

І там росте, наш пригнітивши дух.

ІІ сторінка

О земле втрачена, явись

Бодай у зболеному сні.

ІІІ сторінка

Що тебе клясти, моя недоле?

Не клену. Не кляв . Не проклену.

ІV сторінка

Несіть мене, лелеченьки,

Мертвого додому.

 

І сторінка «АЛЬМАНАХУ ТВОРЧОСТІ В.СТУСА»

 

Ведучий.  Життя і творчість В.Стуса – надзвичайно пов’язані. Ранній період творчості відзначається оптимістичним бадьорим настроєм. У ряді віршів він розмірковує над сутністю людського життя, над пошуками шляхів боротьби за вселюдську правду. Та головним змістом його життя була Україна. Її майбутнє тривожило поета набагато ьільше ніж його власне життя. Безмежна любов до рідної землі, до рідного народу примушує поета ставитися до них з найвищою мірою вимогливості, не заплющувати очей на темні сторони минулого, не прощати їх.

 

(Лунає пісня на слова В.Стуса «За літописом Самовидця»)

 

Учитель. Михайлина Коцюбинська говорить: «За кожним помислом, за кожним словом – Україна. Відірваність від рідної землі та розлука,- ...тільки посилила його синівський зв’язок з нею. Часом вона вбачається йому як байдужа, навіть як рідна чужина, та все одно це найбільша його святиня, його духовний порятунок.»

 

Учень. Читає вірш «Верстаю шлях – по вимерлій пустелі».

 

Бесіда

  • Твори якого поета нагадує вам поезія В.Стуса про Україну?
  • Що єднало творчість Т.Шевченка і В.Стуса?

 

Ведуча. Немає двох інших українських поетів, які б за силою патріотизму, любові до України, за відданістю ідеалам добра, спаведливості і за незламністю духу були такими близькими. Навіть життєві дороги їхні подібні.  Обом судилося прожити по 47 років, зазнати несправедливого вироку, довгих років неволі. Кожен з них був сином свого часу і свідком певних історичних подій. Та єднає їх органічний дух національного, на якому грунтується їхня творчість.

 

 ІІ сторінка «АЛЬМАНАХУ ТВОРЧОСТІ В.СТУСА»

 

Учень. Читає вірш «На колимськім морозі калина».

Учень.  Читає вірш  «На Колимі запахло чебрецем».

Учитель.  З приїздом коханої Колима навіть запахи змінює, а короткі миті зустрічі довго відлунюватимуться у душі високими органними звуками.

 

Бесіда

  • Чи згадує В.Стус Укріїну на засланні?
  • Якою постає Вітчизна у його творах, написаних на чужині?

 

Ведучий. Україною поет марив і снив на чужині. Навіть у похмурих північних пейзажах йому бачилась Вітчизна. За тюремними мурами уявляє поет її в образі дзвінкого собору. Переважна більшість табірної поезії увійшла до збірки, майже невідомої для нас, під назвою «Палімпсести», яка разом зі збірками «Веселий цвинтар» та «Птах душі» була ненадрукована.

Словникова робота

 

Палімпсести (грец.) – рукопис на пергаменті поверх змитого чи зішкрябаного первісного тексту.

 

Учень. Читає вірш «Скучив за степом, скучив за лугом».

 

Бесіда

  • Хто головний герой табірної поезії?
  • Чим вас вразила поезія цього циклу?

 

Учитель. В.Стус писав про свій розпач і душевний біль, говорив про це в таборових зошитах та листах. Переживав за близьких, рідних, особливо за сина й маму, часто уявляв, як мати рветься до нього:

Мій соколе обтятий

в ту гостину, де ти,

ні пройти , ні спитати,

ні дороги знайти.

 

ІІІ сторінка «АЛЬМАНАХУ ТВОРЧОСТІ В.СТУСА»

 

Учень. Читає вірш «Що тебе клясти, моя недоле?»

 

Бесіда

  • Чому поезія В.Стуса так глибоко западає нам у душу?
  • Чому його твори хвилюють нас, молодих, котрі не знали заслання, переслідування, цькування?
  • Чим саме вас схвилювали твори великого поета?

 

Учитель. Поезії В.Стуса написані від широкого серця, через призму своїх відчуттів, болей, страждань і щасливих хвилин.

Вони глибоко ліричні. Для лірики поета характерно поєднання емоційної сили ліричних переживань з глибоким інтелектуалізмом, філософським осмисленням конкретних реалій життя. Дослідники творчості В.Стуса називають його поезії медитативними.

 

Словникова робота

 

Медитативна поезія – форма філософської лірики, в якій поет висловлює свої роздуми над проблемами життя і смерті.

 

Учитель. М.Коцюбинська, досліджуючи творчу спадщину поета, зазначає: «Ця поезія філософічна... Це своє, вистраждане поетом осмислення основних засад буття людини, роздуми над її місцем у природі і суспільстві, над її моральним самовизначенням у такому непростому й недосконалому сучасному суспільстві.

 

Учень. Читає вірш «О скільки слів, неначе проторочі!»

 

ІV сторінка «АЛЬМАНАХУ ТВОРЧОСТІ В.СТУСА»

 

Учитель. У табірному зошиті В.Стус записпв: «Психологічно я розумів, що тюремна брама уже відкрилась для мене, що днями вона зачинеться за мною – і зачиниться надовго. Але що я мав робити? За кордон українців не випускають, тай не дуже кортіло за той кордон, бо хто ж тут, на Великій Україні стане горлом обурення й протесту? Це вже доля, а долі не обирають. Отож, і приймають – яка вона є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.

 

Учень. Читає вірш «Сховатись од долі не судилось».

 

V Узагальнення й систематизація знань учнів

 

Наче з того, холодного темного світу нині лунають його останні слова:

Нехай Дніпра уроча течія

Бодай у сні, у маячні струмує,

І я гукну, і край мене почує.

 

Василь Стус підводиться з колін, воскресає, починає крокувати до нас, в суверенну Україну, якій він віддав усе.

VІ Підсумок

 

 Настали інші часи. Часи, які своїм життям готував Стус. Поета немає. Але він живе серед нас своїми творами, своєю безприкладною стійкістю. Нарешті вірші В.Стуса достукуються до нашої совісті, приспаної брехнею сумління.

 

Бесіда

  •      Скажіть, будь-ласка, попри те, що сьогодні інші, на жаль, цінності, запити в молоді, чи зворушила вас доля В.Стуса?

 

Учитель.  У житті   В.Стуса не було місця слабкості, він не здавався ворогові, не виявляв вагань. Він серед нас, ми пишаємося ним. Він – наша совість.

Плекатимемо світлі сподівання на його нові книги, які знаходяться на шляху до нас.

 

VІІ Домашнє завдання

  • Написати невідправленого листа до В.Стуса.
  •  Намалювати ілюстрації до поезій В.Стуса.
  •  Вивчити на вибір поезію напамять.

1

 

doc
Додано
22 лютого
Переглядів
64
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку