Життєвий та творчийшлях Миколи Гоголя

Життєвий та творчийшлях Миколи Гоголя

Народився Микола Васильович Гоголь 1 квітня (20 березня) 1809 року в селі Василівці на Полтавщині в родовому помісті дворян Гоголів-Яновських. Батьки «Ніколи», як називали сина в родині, з гордістю носили подвійне прізвище як пам’ять про славних предків. Натмість Микола вже в юнацькі роки відмовився від польського за походженням пріщвища Яновський на користь козацького Гоголя.

Батько - Василій Гоголь Батько Миколи був праправнуком полкового козацького війська часів Б. Хмельницького Остапа Гоголя

Мати – Марія Косяровська Мати Гоголя вважалася першою красунею, буда удвічі молодшою від свого чоловіка. На момент одруження Марії Іванівні було 14 років. Гоголь був третьою дитиною із дванадцяти. Двоє попередніх дітей народжувалися мертвими.

Ще, будучи вагітною, Марія Іванівна вирішила назвати сина Миколою на честь святого Миколая. Сестра письменника Ольга згадувала, що її брат Микола Гоголь любив згадувати про те, чому йому дали саме таке ім’я. Запис про народження Миколи Гоголя (позначений хрестом) в метричній книзі Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях. 1809 рік.

Дитинство Миколи Гоголя минуло в родовому помісті дворян Гоголів-Яновських у с. Василівці

Як і багато дітей українських дворян першої половни ХІХ ст., хлопчик виховувався в змішаному українсько-російському середовищі. Батьки спілкувалися між собою російською із значними домішками українських слів, із селянами та деякими знайомими дворянами – українською. У родині також знали польську мову й передплачували польські літературні журнали. Тому малий Нікола змалку засвоїв три мови.

Початкову освіту М. Гоголь здобув удома, потім продовжив навчання в Полтавському повітовому училищі, а з 1821 по 1828 р. – у Ніжинській гімназії вищих наук, де вивчав світову літературу, мистецтво, вітчизняну історію, збирав фольклор, упорядкував словник української мови. Починає сам писати твори. У ніжинський період створює повість за вальтерскоттівським зразком на українську історичну тему «Гетьман», яка не збереглася. Освіта Миколи Гоголя

1828 р - влаштовується на державну службу. Але омріяна російська столиця розчарувала молодого провінціала. Він сумує за Україною. 1829 року пише поему «Ганц Кюхельгартен» - явне наслідування німецьких романтиків. І читачі, і критики книжку сприйняли скептично. Розчарований автор на останні копійки скупив непродані примірники і спалив їх. 1831 р – полишає державну службу і влаштовується працювати вчителем історії в школі для молодих дворянок. У 1828 році Гоголь переїздить до Санкт - Петербурга

Гоголь пише двотомний цикл повістей та оповідань «Вечори на хуторі біля Диканьки» ( 1831-1832). Обидві книжки викликали захоплення і російських, і українських читачів. У них автор змалював дорогий його серцю український світ.

Життя в сірому й непривітному Петербурзі стає для Гоголя нестерпним. Він шукає привід повернутися в Україну. Наприкінці 1833 р він клопочется про місце професора історії в Київському університеті святого Володимира. Спонукала до цього, зокрема, й дружба з Михайлом Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором цього ж університету. Але він не отримав цієї посади.

У 1834 році М. Гоголь посів місце професора Петербурзького університету. В цей період він працює над книгами «Арабески» та «Миргород»Протягом 1839-1842 рр. Микола Гоголь знову повертається до української тематики. Він створює другу редакцію повісті «Тарас Бульба» – великого епічного полотна з української історії.

Частина друзів Миколи Гоголя й російська критика радять йому покинути українську тематику, яка не зможе принести всеросійської слави, і розробляти великоросійську. І письменник починає писати твори, присвячені російському життю, створює комедію «Ревізор», поему «Мертві душі». Але замість пафосу і гордого утвердження російського життя читач побачив … глузливий сміх. Жорстоких цькувань зазнав письменник за ці твори.

1836 р., занедужавши, письменник виїхав за кордон, де пробув з перервами дванадцять років. За свідченням М. Максимовича, Гоголь вважав себе українським письменником, що пише українською мовою. Так, перебуваючи на курорті в Італії, в книзі знаменитих реєстрів пацієнтів записав себе : «Пан Микола Гоголь, українець, що живе у Москві, автор кількох російських комедій». Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе та істини. Він ніколи не повертається вже до української тематики, хоч внутрішньо зберігає вірність своїй малій батьківщині. Пробувши тривалий час за кордоном, Микола Гоголь у 1847 р. повертається в Росію. Незадовго перед смертю він спалює другий том поеми «Мертві душі».

« … тіла мого не ховати до тих пір, поки не з'являться явні ознаки розкладання. Згадую про це тому, що вже під час самої хвороби находили на мене хвилини життєвого оніміння, серце і пульс переставали битися ... Будучи в житті своєму свідком багатьох сумних подій від нашої нерозумної квапливості у всіх справах, навіть і в такому, як поховання, я говорю про це тут на самому початку мого заповіту, в надії, що, може бути, посмертний голос мій нагадає взагалі про обачність ".4 березня (21 лютого) 1852 р. після тяжкої хвороби письменник відійшов у вічність у віці 42 років. За кілька років до смерті Гоголь попереджав, аби його поховали лише у випадку явних ознак розкладання тіла. В своєму заповіті написав»

1. Гоголь не був одружений. Власну сім’ю Гоголь так і не завів, і, взагалі, невідомо, чи були у нього які-небудь зв’язки з жінками. Щоправда, навесні 1850 року Гоголь робив пропозицію (першу і останню) А. М. Вієльгорській, але отримав відмову. Також однією із найдостойніших жінок вважав Катерину Михайлівну Хомякову, дружину професора А. С. Хомякова та сестру поета Н. М Язикова. Цікаві факти про життя Миколи Гоголя

2. У Гоголя була пристрасть до рукоділля. Він любив в’язати на спицях шарфи, кроїти сестрам сукні, ткати пояса, до літа шити для себе шийні хустки.

3. Гоголь був дуже сором’язливий: якщо в компанії з’являвся незнайомець письменник зникав з кімнати. Гоголь соромився свого носа, і, мабуть, навіть художників просив згладжувати на картинах цей недолік зовнішності. Тому на всіх портретах письменника ніс виглядає по-різному. Можливо, одна з петербурзьких повістей Гоголя не випадково названа «Ніс».4. В кишенях Гоголь завжди носив солодощі, які постійно жував, бо був “страшеною солодкоїжкою”, міг з’їсти банку варення за один раз.

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8 C,_%D0%9 D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8 C%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D0%BC%D1%8 F%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0,_%D0%95%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%9 C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0https://dovidka.biz.ua/tsikavi-fakti-pro-mikolu-gogolya. Українська література: підруч. Для 9 кл.загальноосвіт навч. закл./Л. Т. Коваленко, Н.І. Бернадська. – К.: УОВЦ «Оріон», 2017. – 320 с.: іл.