"Живи, моя державо, Україно!"

Читець 1

Родина — стовбур дерева міцного.
Це батько й мати, бабці й дідусі.
Тітки і дядечки всі до одного,
Ну, словом, родичі й близькі усі.
І є ще предки давні — це коріння,
Що глибоко у цій землі лежить.
А діти, діти — нове покоління,
Це пишне гілля, що увись летить.
Родинне дерево ось тут укоренилось,
На цій землі, у рідному краю.
Й новим гіллям так щедро розпустилось
Та має біографію свою.
Потрібно всім це дерево вивчати,
Бо ми господарі на цій святій землі.
Коріння роду треба добре знати,
Дітей навчати, поки ті малі.
Бо що то за людина без коріння?
Як перекотиполе, що летить...
Без роду-племені, його благословення
Не може праведно на цій землі прожить.

Читець 2

Два слова чарі́вних — лиш мама і тато,
А скільки любові у них і тепла!
Вони для дітей означають багато,
Щоб щастя іскрилось і радість цвіла.
Бо тато і мама — це рідні нам люди,
Рідніших у цілому світі нема.
З батьками дитина захищена буде,
І душу дітей не остудить зима.
Два слова крилатих — і серце радіє!
Й летить наче пташка в ясне майбуття.
Вони нам дали і натхнення, й надію,
Й найбільше у світі — це наше життя!

Читець 3

Моя сім’я і дорога родина —
Це тато, мама, бабця і дідусь,
Сестричка, братик і любов єдина,
І я у них також любити вчусь.
Мені тут тепло, затишно і тихо,
Надійно, світло, радісно завжди.
Мене в родині оминає лихо,
З усім на світі я біжу сюди.
Чи радість світла в серденьку буяє,
Чи сльози гіркі ллються із очей.
Я йду в родину, я ж бо добре знаю,
Як люблять у моїй сім’ї дітей.
Пригорне ніжно матінка дитину,
Положить тато руку на плече.
Я завжди можу спертись на родину,
Тут серце біль тяжкий не обпече.
Бо є любов, підтримка і увага,
Є тепле слово — щастя джерело.
Панує у родині в нас повага,
Любов прадавня, ласка і тепло.

Пісня

Ведуча

Іде в майбутнє  рідна Україна

У   світле і високе майбуття

І наш народ -  одна свята родин

А кожен з нас в родині цій дитя.

Ведучий.

Бо є любов, підтримка і увага Є тепле слово - щастя джерело Панує у родині в нас повага

Любов прадавня, ласка і тепло. Пісня

Ведуча.

Іде в майбутнє рідна Україна

У світле і високе майбуття

І наш народ - одна свята родина

А кожен з нас в родині цій дитя.

Ведучий. Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші діди й прадіди, тут живуть наші батьки - тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

Ведуча. Що таке моя Україна? Це золото полів, бездонна синь небес, блакитні очі озер та морів. Це безмежні ліси, вершини гір і простори Полісся.

Ведучий. Український народ - це дуже давня нація і живе він на цій святій землі уже багато тисяч років. А тому у людей виробилися за багато тисячоліть певні звички, традиції, писані й неписані закони, за якими відразу можна впізнати українця серед сотень інших націй і народностей.

Ведуча. Глибоке коріння - високе гілля. Це ми, діти, пишна крона цього дерева. Усі братики і сестрички, друзі, однокласники, знайомі, одне покоління - усі ми - це і є те високе гілля, майбутнє кожного роду, всієї України. Адже наша держава Україна - рідна ненька всього українського народу, який пустив глибоке коріння в її землю ще від роду людського, багато - багато тисяч років тому і досі живе тут, на своїй рідній землі.

Ведучий. Нема життя без України, бо Україна - це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна - це мати, яку не вибирають як і долю, бо Україна - це пісня, яка вічна на цій землі.

Пісня

Ведуча. Моя Україна... це історія мужнього народу, що віками боровся за свою волю, щастя.

Ведучий. Україна - країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної її зради. Довгої вікової героїчної боротьби за волю.

Ведуча. Ми з вами маємо всі підстави пишатися тим, що наша Батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробування і не скорилася. Ми можемо гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів.

Ведучий. Прийшло повне сподівань і надій 20 століття, але воно принесло з собою багато трагічних і сумних сторінок.

Ведуча. Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голодомор тридцятих років годі було й придумати. Голод був спланований Сталіним та його прибічниками, щоб винищити непокірне українське селянство.

Ведучий. Наприкінці 33 року голод був велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів, горобців, кору дерев, бур’яни. Намагаючись врятувати своїх дітей матері везли їх у міста і там залишали в установах, лікарнях, вокзалах, або й просто на вулицях.

За час голодомору знищено понад 9 мільйонів українців, а може й 10, хіба ж то зараз порахуєш всі їх кісточки.

Читець 4

Ще нагодує мати... Україна

Ще приголубить діточок своїх

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

Чи той, що в нас поруйнували храми? Та руйнували їх не ми! Прийшли в наш край перевертні та хами чинить страшну наругу над людьми.

Читець 5

О, як же ти не вмерла, Україно?!

Бо скільки ж то зловісницька мета

Звела людей приречених безвинно

Й ніхто за це ні в кого не спита.

Читець 6

Все починалося з грому небесного

Такого жорстокого, такого нечесного

Із ненависного, злісного грому

Який на світанку вигнав із дому.

А небо світле закрили чорні хмари.

Господи Боже, спаси, захисти!

Крізь гуси у двір гусенята малі

І кров на травиці - і кров на землі...

І шипить у ставку гаряче залізо,

І полум’я дике шугає над лісом...

І мама мовчазна... бліда мов стіна

І тато поволеньки кажуть: « Війна»

Ведуча.

Все це було... Були німі кагани

Війна ішла не на життя - на смерть.

Гриміли залпи і ятрились рани,

І світ ішов, здавалось, шкереберть.

Ведучий. Захищати рідну землю - святий обов’язок чоловіків. Хоч як боліло мамине серце, а мусила вона в усі часи проводжати синів. Благословляла в похід, благала Бога, щоб сини повернулися. Проклинали війни. А сини часто не поверталися з походів, гинули, захищаючи рідний край. Господи, та це ж протиприродно: колисала, любила, навчала, ростила, а війна забрала. Самотня мати до кінця своїх днів чекала своїх синів.

Ведуча. Для українського народу ця війна була вдвічі важчою, бо прийшлося оборонятися не тільки від німецького фашизму, а й від московського більшовизму. І воїни УПА свято боронили свою землю, ще молодими, не жаліючи сил, ні здоров’я, ні своєї молодості, славні патріоти віддавали життя за волю України.

Читець 7

Вийшла в степ широкий мати посивіла Виплакала очі від журби вона

Біля квітів маку стала, заніміла

І згадалась знову матері війна.

І почула голос сина над житами

То зітхала мати, то вогонь палав

« Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо,

Я своєю смертю смерті подолав.

На моїй могилі нині квітів море

Ти в думках до мене линеш з далини,

І твоє невтішне материнське горе

То прокляття вічне паліям війни.

Пісня « Мальви»

Ведучий. Капітуляцією Німеччини в Україні, війна, на жаль, не завершилася. На заході України війська НКВС знищували військо української повстанської армії. Десятки мільйонів українців були відправлені в Гулаг на Соловки.

Читець 8

Чом не цвітеш калино, Божий цвіте

У тім сумнім краю на Соловках?

Бо там твоєї України діти Шукали волю в тернах і зірках

 За солов’їну пісню над рікою

За виплекані сонцем спориші Цвіти, калино, пам’яттю гіркою

В пробуджених нащадків у душі.

Ведуча. На зорі 21 століття було багато сподівань на кращу долю згорьованого краю. Та не судилось. Ми знову схиляємо голови і закарбовуємо навіки в серцях наших імена усіх героїв, що поклали життя за свободу і незалежність. Важко віднайти сьогодні слова аби вгамувати гіркий батьків, матерів, сестер, дружин, осиротілих дітей.

Проте крик душі не можна заглушити, він виливається в поетичні й прозові рядки, в музику, пісні, пронизує все наше єство.

Ведучий. На варті наших душ - Небесна Сотня. Чотирьох її синів: Сергія Байдовського, Івана Тарасюка, Едуарда Гриневича, Василя Мойсея прийняла Волинська земля. Ті, хто їх вбили, цілилися в кожного з нас...

Читець 9.

Дивлюсь новини й сльози витираю,

А на екрані Київ і Майдан

Кругом вогонь і у людей стріляють,

Вся Україна мучиться від ран.

Маленька сестричка, злякана дитина,

З сльозами просить: « Виключ, не дивись!

Давай, сестричко, станем на коліна,

І ти тихенько Богу помолись»

Показують чийогось друга, брата,

А цей хлопчина був єдиний син.

Сиріток обнімає бідна мати,

У косах перший білий сніг сивин...

Загинули прості і добрі люди!

Афганець, фермер, вчитель і студент. –

Сто домовин роз’їхались повсюди,

На всіх їх кров, наш кате - президент.

Хороми, розкіш, вишукані блюда

Під склом лежить апостол і закон.

Не чує він, як стогнуть бідні люди,

І молиться до вкрадених ікон.

Свої суди, свої заводи й банки,

А совість де? Де страх перед гріхом?

Все пропаде багатство і коханки,

Господь судитиме своїм судом!

Поки стоять трьохлітні діти на колінах,

І моляться, щоб тато був живий

До тих пір буде жити Україна

По всій землі й ніхто нам не страшний.

Читець 10

Мамо, не плач я повернусь весною

У шибку пташиною вдарюсь в твою

Прийду на світанні в садок із росою

А може дощем на поріг упаду.

Голубко не плач, так судилося ненько

Вже слово, матусю, не буде моїм

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу як  мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

І рана смертельна уже не болить

Ти знаєш, матусю, тут сумно буває

Душа за тобою рідненька щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю і люблю Україну

Вона як і ти була в мене одна.

Пісня « Пливе кача»

Читець.

І знов листопад... І наче вчора

Усе було: майдан і барикади,

Багаття й шини, кіптява і порох,

І вірність друзів, і провладна зрада.

Здавалося, горіло все і всюди,

Летіли кулі - зверху, зліва, справа

Та в непокорі вистояли люди,

І інша народилася держава.

Навчились ми по - справжньому любити

І Україну, і своє знамено.

Тепер би українцям жити й жити!

Та знову ворог вийшов на арену.

Ведуча. Кожного дня, прокидаючись вранці, ми раділи кожному промінчику сонця і мирному небу, що над нами. З кожним роком ми ставали доросліші і сподівалися, що так буде завжди. Але реалі життя можуть змінюватися. Мирні дні змінились на дні війни. Кожен це відчув на собі особисто. Майже кожного дня ми чуємо слово війна. Чи хтось міг сподіватися, що наша ненька Україна і кожен українець опиниться в такій страшній ситуації. Щодень ми щиро просимо Бога, щоб в нашій країні нарешті настав мир. В наші дитячі душі все частіше закрадається думка про ті страшні події, які відбуваються сьогодні. І наші серця охоплює біль і страждання за тими, хто віддав своє життя за нас з вами, за свою рідну землю. Ці приклади для нас стали уроками мужності і героїзму, які будуть необхідні у нашому дорослому житті. Кому як не нам будувати наше щасливе життя. Ми будемо гідними громадянами нашої неньки України.

Ведучий. Наша держава Україна - рідна ненька всього українського народу, який пустив коріння в її землю ще від роду людського, багато - багато тисяч років тому і досі живе тут, на своїй рідній землі. Ми молоде покоління, яке прийшло на цю землю жити сьогодні, повинні бути гідними нащадками своїх батьків, берегти і примножувати все те, що здобуваємо у важкій боротьбі за цілісність і незалежність своєї держави. Ті хто загинув пішли в небеса за прийдешні щасливі дні кожного з нас. Хто відчуває себе патріотом своєї країни, їм присвячуємо цей вірш.

Читець 12.

Прийшла війна на нашу Україну.

Вмирають люди... Боже, захисти!

Хіба потрібні нам ці всі руїни?

Могили нам потрібні і хрести?

Ми хочем миру, волі і свободи,

          Надія наша не згаса повік.

Такого, як в країні цій народу,

Не було й не буде сотні літ.

Захистимо ми нашу Україну!

Піднімем синьо - жовті прапори

Не станем ми ніколи на коліна,

І Україну будем берегти.

Читець 13.

Ти чуєш, мамо, постріли гармати?

Ти бачиш, мамо? В небі в’ється дим ,

Я у руках тримаю, мамо, автомата.

Не хочу, мамо, помирати молодим.

Скажи мені, не плач, ну як там батько?

« Він цим пишається, що в нього такий син?

А як сестра, чи все у неї в порядку?

Каже - « вертайся, бо у мене ти один»

А як ти сам? Скажи мені синочку

Чи ти здоровий, чи живий ти там?

Я тут в порядку, мамо, у гарячій точці

День пережив і трохи вже поспав.

Ну добре,все, пора іти, підйом вже

Не згадуй лихом, і чекайте там

Я повернусь, не бійся, кажу точно

Ми тут усі єдині - я не сам!

Читець 14.

« Нас не подолати»

Спливає час. Історія вже інша,

І ніби перевернуто життя.

Мого народу важчає все ноша

Чи хрест такий? Чи буде каяття?

Пророчили, що брат на брата

Чи син на батька піде, може, навпаки,

Не вірилось, що будем воювати,

Як бачимо - доводиться таки.

Війна всередині і ззовні,

Хоча війною ніби й не назвеш,

Брехнею наші мізки повні,

 Огидно, що немає цьому меж.

 Щодень доводиться переживати,

Шукати правду, заперечувать брехні.

Героям в домовинах шану віддавати

І,  плачучи, кричати: «Ні - війні!»

Не думали, що буде боляче від того,

Коли неправда душу обпіка.

Знов ллється кров народу мого

Невже то доленька в його така?

За що, народе мій, такі страждання?

За що так гнемось, перед ким?

А може біль цей - то межа остання Спасіння?

Та як змиритись з цим?!

А ми ж за волю, мир і спокій,

За те, щоб не гнітили нас, ми не раби!

Щоб не велися між народом склоки,

За правду ми прийдешньої доби.

Ми, українці, вміємо терпіти.

Надіємось на Бога, з нами Він.

І з нами правда! Нас не подолати!

Не за горами перемоги дзвін!

Ведуча. Сьогодні ми ще діти, вчимося у школі, здобуваємо знання, вивчаємо історію свого народу, заглиблюємось у далеке і не дуже далеке минуле, щоб краще пізнати світ, рідний край, свій народ. Ми пізнаємо цей світ, свій рід, стосунки і взаємини у суспільстві. Переймалися всіма подіями, які відбувалися колись. Але найбільше непокоять кожного з нас події сьогодення. Наше серце сповнюється добрими почуттями, любов’ю до свого роду, до рідного українського народу, до нашої неньки України. Щиро вірим, що над нами знову буде мирне голубе небо і запанує мир. Але дитинство скоро закінчиться. І потрібно готуватися до дорослого самостійного життя.

Ведучий. І це чудово, адже не може дитина рости байдужою до світу, бо у ній гаряче, чисте та добре серце українця. А українці з прадавніх часів були чистими душею і добрими, працьовитими і волелюбними, люблячими і щирими людьми. Тому і ми зростаємо саме такими: добрими, волелюбними, світлими, працьовитими, люблячими, щирими, чесними людьми. Це наш обов’язок - вирости саме такими, бо ми ж спадкоємці свого роду.

Ведуча.

Одного роду і племені одного

Зростаємо у радісні часи

Тому усе, що в роду є святого

 В своєму серці з гордістю неси.

Любов до праці, прагнення до волі,

Гостинність, щедрість і красу душі

І доброту, і пісню на роздоллі

В характер свій ввібрати поспіши

Ти - українець, пам’ятай щоденно,

Що ти свого народу славний син

До всього стався творчо і натхненно –

Ти неповторний і такий - один.

Тому затям, що треба чесно жити,

Повинен досягнути висоти

В житті своїм завжди добро творити

І промінь сонця до людей неси.

Читець 15.

Не розчаровуйсь в Україні,

А розумій її печаль.

Що робиш ти для неї нині –

У себе спершу запитай.

Не розчаровуйсь в Україні,

                                                      Вона свята, а грішні - ми

В її недолі часто винні

 Її ж бо дочки і сини.

Не розчаровуйсь в Україні,

Ідеї волі певним будь,

Бо тільки той є справжнім сином,

Хто вміє неньку захистить.

Не розчаровуйсь в Україні,

Вір, що мине важка пора,

Розквітне пишний цвіт калини,

В садах достатку і добра.

О Боже єдиний, здійсни мою мрію,

Не діли нашу землю на Захід і Схід,

Бо всі єдині, усі ми сім’я,

В усіх нас одна Батьківщина, одна.

Одна і єдина, як вічна любов,

За неї ще пращури лили свою кров.

За волю, за єдність боролись вони,

Щоб в вольній країні ми з вами росли.

За неї Шевченко ще в Бога благав,

У віршах своїх про неї писав,

Писав і благав у свого народу,

Щоб він не проспав України свободу,

Бо звір стоголовий уже не дрімає,

І пазурі гострі у серце впинає.

Не дай йому, Боже, не дай розірвати,

Не дай, що би брат йшов війною на брата,

Прожени той туман, що укутав усіх,

Щоб жити народ наш у спокої міг,

Щоби Україна завжди була вільна,

Завжди-залишалась одна, неподільна.

І стяг синьо - жовтий здіймався аж до неба,

А більше для щастя нічого не треба!

Пісня