Зміни приголосних у мові. Асимілятивні, дисимілятивні процеси. Явище метатези

ЗМІНИ ПРИГОЛОСНИХ У МОВІ. АСИМІЛЯТИВНІ, ДИСИМІЛЯТИВНІ ПРОЦЕСИ. ЯВИЩЕ МЕТАТЕЗИ

Учені-мовознавці, аналізуючи взаємодію звуків у мовному потоці, виявили, що на якість їх постійно впливає артикуляція сусідніх звуків. Внаслідок цього відбуваються комбі-наторні зміни звуків. Одні з них пристосовуються до інших, інші уподібнюються, коли поряд стоять звуки однієї групи. Уподібнення називається латинським терміном — асиміляція. Протилежним за наслідком є фонетичне явище, яке називається дисиміляцією, коли при взаємодії однакових звуків один з них втрачає які-небудь спільні ознаки

Асиміляція в групах приголосних за дзвінкістю і глухістю, тобто за участю голосу в їх творенні, полягає в тому, що дзвінкі приголосні перед глухими, уподібнюючись їм, втрачають голос і вимовляються як глухі, а глухі перед дзвінкими вимовляються дзвінко. Найважливіші наслідки такої асиміляції: а) Префікс (і прийменник) з у позиції перед кореневим глухим приголосним звичайно асимілюється з цим приголосним і змі-нюється на с: зписати — списати, з хати — с хати. б) Глухі приголосні майже послідовно асимілюються наступни-ми шумними дзвінкими: боротьба, молотьба, просьба, вокзал (вимовляється бород’ба, молод’ба, проз’ба, вогзал).

Асиміляція в групах приголосних за місцем і способом творення дає такі найголовніші наслідки: а) Зубні приголосні перед шиплячими змінюються на шиплячі: с + шш: принісши — принішши; з + ш — жч — шш: без шуму — беижшуму — беишшуму; з + ж — жж: зжити — жжитие тощо. б) Шиплячі перед зубними змінюються на зубні: ш + с’ — с’с’: купаjешся — купаjес’с’а; ч + с — ц’с’: не мучс’а — не муц’с’а.

в) Проривний т перед ч і ш змінюється на шиплячий: т + ч — чч: закві’тчатие — закві’ччатие. г) Проривний т перед ц змінюється на ц: коритце — корицце. Наслідком асиміляції є пом’якшення д, т, з, дз, с, ц, н, л у по-зиції перед іншим наступним пом’якшеним приголосним: д’н’і, ц’в’ах.

Дисиміляція, або розподібнення, спостерігається в фонетичній системі української мови значно рідше, ніж асиміляція. Найголо-вніші наслідки її такі: Зміна приголосних кт на хт: къто — кто — хто. Приголосні к і т проривні. Внаслідок розподібнення звук к змінився на фрикативний х, отже, спільна ознака в творенні цих звуків зникла. Зміна чн на шн, що характерна для ряду давніх слів української мови: рушник, рушниця, мірошник, соняшник, сердешний. Розпо-дібнившись з наступним н, звук ч втратив у цьому звукосполу-ченні елемент проривності

‌Поясніть явище асиміляції. Визначте тип асиміляції у словах кожного рядка. За потреби скористайтеся таблицею «Класифікація приголосних звуків української мови». Боротьба, вокзал, футбол, просьба. Без жартів, з чорного, з джерела, відзначити. Нігті, кігті, дьогтю, легко. Сніг, щастя, повість, радістю

Запишіть слова фонетичною транскрипцією. Визначте асиміляцію звуків за дзвінкістю/глухістю.   Косьба, молотьба, просьба, анекдот, з саду, кігті, з поля, з коня, з хати, списати, безхмарний, скинути, вокзал, надкусити.

‌У поданих словах з’ясуйте вияв фонеми [з]. Поясніть причини. Без чашки, без шуму, з життя, з шапки, з жаху, розцвітати, розписати.

‌Знайдіть у поданих словах асиміляцію звуків за місцем і способом творення. Запишіть слова фонетичною транскрипцією. Журишся, Вітчизна, піщаний, Донеччина, здається, з жалем, з сумом, з честю, з чаєм, котишся, змагається, піщаний.

Змініть слова таким чином, щоб у них відбувалася асиміляція за м’якістю. Запишіть слова фонетичною транскрипцією.   Зразок. Столи [столи] — стіл [с’т’іл]. Сонце, весна, злий, розлогий, замислений.

‌У поданих словах знайдіть явище дисиміляції. Складіть з кількома словами речення. Рушник, рушниця, сердешний, мірошник, соняшник, кращий, срібло, хто.

До комбінаторних звуків належить також явище, що дістало назву метатеза. Метатезою називають зміну у слові менш зручних для вимови поєднань звуків більш зручними. Метатеза властива для маловідомих, етимологічно непрозорих, ін-шомовних слів.

‌Прочитайте текст про слово бондар. Про які причини метатези тут ідеться? Наведіть приклади метатези з власного досвіду. Я походжу від слова «бодна», тобто «діжа, кадіб». Того, хто робив бодні, звали боднар. У діалектах подекуди ще зараз так говорять. Тільки ж вимовити «боднар» і справді нелегко. Тому що звуки «б», «д» належать до шумних, а «н» та «р» — до сонорних. Отож мій предок ніби поділився на дві половини: шумну — «бод» та лунку — «нар». Такі комбінації звуків у словах, як правило, не приживають-ся. Якщо ж звуки «н» та «д» поміняти місцями, то слово звучатиме милозвучніше, легше вимовлятиметься. Так я з «боднаря» став «бондарем» (С. Караванський).

Підсумки уроку Домашнє завдання