Знайди героя Чорнобильця поруч

Знайди героя Чорнобиля поруч

Чорнобиль – це наша історія і наш біль.                                                         Чорнобиль – загублені долі.                                                                                   Чорнобиль – це подвиг і кохання.                                                                                       І ніколи його ми не забудемо.

      Цьогоріч минає 33річниця після жахливої події на ЧАЕС, а біль не втихає. Життя продовжується, наповнюючись спогадами й новими турботами.

   Чорнобильська АЕС була однією з найбільших п’яти атомних станцій нашої країни, що, в залежності від періоду року, виробляла від 4 до 8 відсотків усієї української електроенергії. Після глобальної аварії в Чорнобилі, сумарний викид радіоактивних матеріалів становив 50 мільйонів кюрі. Така цифра відповідає наслідкам, що сталися після вибухів 500 атомних бомб, що були скинуті в 1945 році на Хіросіму. Щоб ліквідувати наслідки вибуху на ЧАЕС – мобілізували близько 600 тисяч чоловік зі всього колишнього Радянського Союзу. Учасники атомної «війни»  односельці – ліквідатори, люди, які виконували всі роботи в зоні, закриваючи власним тілом і здоров’ям грізного монстра не лише для України, а й усього світу.

  Саме ця тема  надихнула мене на самостійну роботу, я захотіла дізнатися більше про односельців – ліквідаторів, які побували в чорнобильській зоні. Згодом я завітала до шевченківського «Союзу Чорнобиль України» з метою якомога більше дізнатися про ліквідаторів. Мені пощастило попрацювати з матеріалами використаних архівних даних районної організації та головою організації Афоніною Антоніною Миколаївною, а також з активом, які залюбки розповіли про спогади учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Дізнавшись цілу купу інформації про учасників трагедії,  я зацікавилася людиною - бездоганним трудягою, у якого трудова книжка переповнена записами про подяки, який в числі перших був відправлений на ліквідацію за відрядженням Шевченківської рай сільгосптехніки. У  безпосередньому спілкуванні з Ковалем Анатолієм Олексійовичем я зрозуміла, про цього чоловіка треба писати, він не думав  про небезпеку  страшного  радіаційного «монстра», а просто працював.

     …Не керівник, не фермер, не науковець, а звичайний представник робітничого класу, який має за плечима 31 рік водійського стажу. Пенсіонер, заступник голови ради районного товариства «Союз Чорнобиль України» цього року він відзначив семидесятиріччя. А тоді, будучи молодим та завзятим юнаком, після служби в армії, працював в органах міліції, потім – водієм міжколгоспбуду, прокуратури, Куп’янської АТП. А з 1976 року в Шевченківській рай сільгосптехніці, яка пізніше отримала назву ремонтно  – транспортне підприємство (РТП). Він навіть не думав, що колись потрапить у Чорнобиль, переживе страшні хвилини опромінення та погляди переляканих людей, і вже в розміреному житті дочекається визнання земляків.

  Коли Анатолій Олексійович працював у Шевченківському РТП, йому довелося возити вантажі не тільки в своєму районі, а й у відрядженнях на великих заводах Харкова. Звідти він доставляв продукцію по усій Україні, Білорусію, Росію в інші радянські республіки, аж до Вільнюса, Риги, Тюмені.      Це  були зерно, буряк, цукор, мука, деталі та запчастини. Але найважчою роботою для водія була евакуація людей під час аварії на ЧАЕС… На ліквідації наслідків чорнобильської трагедії з 2 – го по 7 – травня 1986 року, за відрядженням Шевченківської райсільгосптехніки, водій Анатолій Коваль у складі спец автоколони здійснював евакуацію населення та їх речей з населених пунктів Залісне і Чорнобиль до нового місця призначення. Рейс за рейсом, кілометр за кілометром і рентген за рентгеном відраховували лічильники для нашого героя чорнобильця. Всього п’ять днів роботи поблизу палючого реактора, а наслідки… Їх вистачить на все життя.

     30 років тому молодик Анатолій і не думав відсторонитися від Чорнобильської трагедії, а в числі перших поїхав на захист нашої Батьківщини від атомного лиха. Тепер же протягом 10 – 15 останніх років є активним організатором та ініціатором всіх чорнобильських справ в районі, був учасником багатьох обласних заходів. Він – незгасний активіст чорнобильського руху, який відстоює соціальну справедливість та справа своїх побратимів, передаючи почуття патріотизму підростаючому поколінню під час тематичних зустрічей. Він ніби знову переживає ті події, хоче вберегти від бездумного лиха усіх.

   Мабуть, хоч і пройшло багато часу після катастрофи, вона і тепер часто з’являється ліквідатору в неспокійних снах та все знову і знову спливає в пам’яті.

-Особливо важко згадувати тих, кого ми евакуювали з зони. Їх перелякані очі до цього часу не дають спокою, - говорить Анатолій Олексійович.                            – Ті люди…  Вони не були злякані, вони просто не розуміли, що коїться, чому їх вивозять з рідних місць. Вони здебільшого мовчали. А в очах була така скорбота за рідним краєм, за покинутими домівками. І оті очі…

  Хоч і не з власної волі, але ж саме водії змушували тих людей кидати рідні оселі, нажите за довгі роки праці добро, сідати у «їхні» машини і їхати в невідомість. Їм заборонялося брати з собою будь – що, мінімум речей першої необхідності та їжу не більше ні на три дні. Евакуйовані люди у той момент навіть уявити не могли, що вже ніколи у житті не повернуться на свою малу батьківщину.

  Хотілось комусь чи ні, але життя саме внесло корективи. Давно звикли до своїх нових домівок і відчувають рідними нові оселі переселенці. Зі спогадів Анатолія Олексійовича я дізналася, що багато хто зі знайомих  ліквідаторів, як і мій герой, вийшли в 50 – річному віці на пенсію, багатьох уже немає. Здавалося, ще молодий й міцний чоловік,  а вже пенсіонер. Але його фізичний та психологічний стан після тих страшних подій можуть оцінити лише лікарі та вірні дружини, які взяли на свої жіночі плечі більшу частку сімейної ноші, поділяючі разом зі своїм чоловіком – ліквідатором гіркоту чорнобильського полину. Виконуючи свій професійний і громадський обов’язок він не лише втратив здоров’я, а своєю працею захистив людей нашої держави від глобальної катастрофи, за що й заслуговує на нашу шану.

   У 2015 році  знаменита стела Почесних шевченківців поповнилася визначною особою,  до Дня Незалежності України - Ковалю Анатолії Олексійовичу було присвоєно звання «Почесний громадянин Шевченківщини».  На засіданні «Союз Чорнобиль України» його запропонували одним з перших рекомендувати на це звання, підкресливши тим, що він є достойним ліквідатором і почесним громадянином  в нашому суспільстві.

Здоровко Тетяна учениця 12 навчальної групи

Коваль Анатолій Олексійович ліквідатор ЧАЕС

Коваль

 Анатолій Олексійович

Посвідчення                                                                                                     учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році

Посвідчення                                                                                                                        за особливі заслуги у розбудові та розвитку                                               Шевченківського району Харківської області                                                                                                  присвоєно почесне звання « Почесний громадянин Шевченківщини»

Перелік додатків

1. Фото автора есе з героєм – ліквідатором
2. Фото Коваля Анатолія Олександровича
3. Посвідчення   учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році
4. Посвідчення   Слобожанської почесної відзнаки «Чорнобильська пошана»
5.  Посвідчення    за особливі заслуги у розбудові та розвитку                                                                                                                                                                  Шевченківського району Харківської області   присвоєно почесне                                                                                              звання « Почесний громадянин Шевченківщини».