Зразок фанфіку на основі повісті С. Васильченка "Широкий шлях" частини першої "У бур'янах"
Про матеріал
У методиці викладання літератури використання фанфіку як виду творчої діяльності порівняно нове. Фанфік або фенфік – текст, у якому використано ідею, сюжет або (та) персонажі оригінального твору здебільшого літературного або кінематографічного. В основу сюжету оповідання Анни Клименко під назвою «Невже це сон?» покладено несподівану зустріч і розмову з персонажем оригінального твору, так би мовити гостя з майбутнього зустрічається з жителем минулого. Ця зустріч відбувається завдяки літературному прийому – сну. Якщо визначати вид фанфіка, то фікрайтер використала синтез декількох видів: POV – (англ. Point of view- точка зору) – оповідання від 1-ї особи; RPF – (англ.real person fiction – особа, яка існує реально) – текст, персонажами якого є люди, які існували або існують реально: письменники, їх сучасники тощо; Вписка (англ. self-insertation) – уведення в контекст самого себе.Фанфік до повісті Степана Васильченка
«Широкий шлях» частини першої «У бур’янах»
Невже це сон?
Щось пече руку. Смикаю її і не можу збагнути. Що це? Сон? Я лежу в бур’янах. Наче люди, вищирилися на мене величезні будяки, мабуть, оті самі, що їх збивав Шевченко, коли уявляв себе гайдамакою. З бур’янів чути дитячий голос, що тоненько й жалібно виспівував:
Сирота втомився,
На тин похилився,-
Люди кажуть ще й говорять:
Сирота напився…
Мені стало моторошно і я погукала:
- Агов, хто це там?
За мить із кущів вилазить хлоп’я з нестриженою білою кучмою волосся, у чорній сорочці, латаних білих штанях, відводить убік червоні заплакані очі.
- Ти хто? – питаю я.
- Сирота, - почула у відповідь.
- Що ж ти робиш тут?
Хлопчик боязко позирає на мене. На вигляд йому років десять-дванадцять. У нього було вимучене обличчя, а дивився ще зовсім по-дитячому.
- Я від дяка ховаюся, від Бугорського.
- Від кого? – перепитую, а в самої промайнула думка, що дяк зі схожим прізвищем навчав і Шевченка.
- Від Бугорського, - повторює хлоп’я.
- А що ж він таке тобі зробив, що ти від нього ховаєшся? – продовжую допитуватися.
- Еге ж, - відказує, - як від нього не втекти, коли красти наказує. За ті кури мені скоро люди очі повидовбують. Не хочу це робити – і не буду!
- А де ж ти живеш?
- У нього ж і жив, а оце ось утік – тут ховаюся.
- А як тебе зовуть? – цікавлюся знову.
У цю ж мить хлопець розправив плечі, подивився на мене пильно-пильно й гордо промовив:
- Тарасом, Григоровим сином.
Я здивувалася ще більше. У моїй голові замайоріла думка: чи не цей хлопчик і є той самий Шевченко…
- Чи не Шевченко ти?
Хлоп’я насупилося й спідлоба зиркнуло, від того погляду в мене перехопило дихання. Ще й досі не могла збагнути, що зі мною відбувається, чому я тут, чому думаю, що цей хлопчик і є той самий Шевченко. Хіба таке можливо?..
- Хто ж ти сама,- перервав мої думки дитячий голос, - он і одежа на тобі не наша, не вкраїнська… Звідки ти родом? Бува з Польщі чи Росії?
- Чому ж не українка, - образилася я.
Але, поглянувши на себе, схаменулася. Дійсно, я ж на відміну від нього одягнена зовсім не так. На мені оранжева футболка й синя спідниця.
- Та… розумієш… я з … майбутнього.
Тарас кліпнув очима. Він дивився на мене своїми здивованими оченятами, не вірив моїм словам, хотів щось промовити, але ж я не могла йому дозволити розпитувати мене далі, тому підбігла до нього ближче, схопила за плечі й закричала:
- Скажи мені, будь ласка, ти Шевченко чи ні. Не мовчи – кажи!
- Шевченко, Шевченко, хто ж іще? Не чіпай мене!
Я відскочила від нього, моє серце калатало так, що забракло слів.
Перевівши подих, тихенько промовила чи то собі, чи то йому:
- Хлопчику, Тарасику, ти ж станеш…
Більше нічого не встигла сказати, бо якийсь голос гаркнув з-за бур’янів:
- Тарасе, Тарасе, чортів сину! Кому я кричу? Тарасе!
Хлопчик схопився й кинувся в бур’яни. Я ж залишилася сама… Думки не давали мені спокою: «Невже цей хлопчина і є легендарний кобзар українського народу? Йому доведеться ще стільки всього пережити: викуп із кріпацтва, арешт за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, Орську фортецю, подорожі Україною та іншими країнами. Він зараз ще зовсім маленький хлопчик, а вже поневіряється. Доля кинула малому виклик! І як же достойно він, майбутній пророк Тарас Григорович Шевченко, пронесе свій хрест. Його поезія стане вічною й буде актуальною в усі часи, поки існуватиме людство. За таке коротке життя великий Кобзар стільки важливого встигне зробити для України й українців. Доля переслідуватиме поета все життя, але його душа не зачерствіє, не оберне любов до людей на ненависть:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Від тих думок перехрестилася й тихенько заплакала… Сльоза покотилася по моїй щоці - і раптом я прокинулася…
Усе, що там побачила – записала. Невже це сон?.. Можливо, і правда?.. Хто знає…
Анна Клименко, 11 років.
Учитель Харитонова А.В.