Зразок фанфіку на основі повісті С. Васильченка "Широкий шлях" частини першої "У бур'янах"

Фанфік до повісті Степана Васильченка

«Широкий шлях» частини першої «У бур’янах»

Невже це сон?

Щось пече руку. Смикаю її і не можу збагнути. Що це? Сон? Я лежу в бур’янах. Наче люди, вищирилися на мене величезні будяки, мабуть, оті самі, що їх збивав Шевченко, коли уявляв себе гайдамакою. З бур’янів чути дитячий голос, що тоненько й жалібно виспівував:

Сирота втомився,

На тин похилився,-

Люди кажуть ще й говорять:

Сирота напився…

 Мені стало моторошно і я погукала:

• Агов, хто це там?

За мить із кущів вилазить хлоп’я з нестриженою білою кучмою волосся, у чорній сорочці, латаних білих штанях, відводить убік червоні заплакані очі.

• Ти хто? – питаю я.
• Сирота, - почула у відповідь.
• Що ж ти робиш тут?

Хлопчик боязко позирає на мене. На вигляд йому років десять-дванадцять. У нього було вимучене обличчя, а дивився ще зовсім по-дитячому.

• Я від дяка ховаюся, від Бугорського.
• Від кого? – перепитую, а в самої промайнула думка, що дяк зі схожим прізвищем навчав і Шевченка.
• Від Бугорського, - повторює хлоп’я.
• А що ж він таке тобі зробив, що ти від нього ховаєшся? – продовжую допитуватися.
• Еге ж, - відказує, - як від нього не втекти, коли красти наказує. За ті кури мені скоро люди очі повидовбують. Не хочу це робити – і не буду!
• А де ж ти живеш?
• У нього ж і жив, а оце ось утік – тут ховаюся.
• А як тебе зовуть? – цікавлюся знову.

У цю ж мить хлопець розправив плечі, подивився на мене пильно-пильно й гордо промовив:

• Тарасом, Григоровим сином.

Я здивувалася ще більше. У моїй голові замайоріла думка: чи не цей хлопчик і є той самий Шевченко…

• Чи не Шевченко ти?

Хлоп’я насупилося й спідлоба зиркнуло, від того погляду  в мене перехопило дихання. Ще й досі не могла збагнути, що зі мною відбувається, чому я тут, чому думаю, що цей хлопчик і є той самий Шевченко. Хіба таке можливо?..

• Хто ж ти сама,- перервав мої думки дитячий голос, - он і одежа на тобі не наша, не вкраїнська… Звідки ти родом? Бува з Польщі чи Росії?
• Чому ж не українка, - образилася я.

Але, поглянувши на себе, схаменулася. Дійсно, я ж на відміну від нього одягнена зовсім не так. На мені оранжева футболка й синя спідниця.

• Та… розумієш… я з … майбутнього.

Тарас кліпнув очима. Він дивився на мене своїми здивованими оченятами, не вірив моїм словам, хотів щось промовити, але ж я не могла йому дозволити розпитувати мене далі, тому підбігла до нього ближче, схопила за плечі й закричала:

• Скажи мені, будь ласка, ти Шевченко чи ні. Не мовчи – кажи!
• Шевченко, Шевченко,  хто ж іще? Не чіпай мене!

Я відскочила від нього, моє серце калатало так, що забракло слів.

Перевівши подих, тихенько промовила чи то собі, чи то йому:

• Хлопчику, Тарасику, ти ж станеш…

Більше нічого не встигла сказати, бо якийсь голос гаркнув з-за бур’янів:

• Тарасе, Тарасе, чортів сину! Кому я кричу? Тарасе!

Хлопчик схопився й кинувся в бур’яни. Я ж залишилася сама… Думки не давали мені спокою: «Невже цей хлопчина і є легендарний кобзар українського народу? Йому доведеться ще стільки всього пережити: викуп із кріпацтва, арешт за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, Орську фортецю, подорожі Україною та іншими країнами. Він зараз ще зовсім маленький хлопчик, а вже поневіряється. Доля кинула малому виклик! І як же достойно він, майбутній пророк Тарас Григорович Шевченко, пронесе свій хрест. Його поезія стане вічною й буде актуальною в усі часи, поки існуватиме людство. За таке коротке життя великий Кобзар стільки важливого встигне зробити для України й українців. Доля переслідуватиме поета все життя, але  його душа не зачерствіє, не оберне любов до людей на ненависть:

  Свою Україну любіть,

  Любіть її… Во врем’я люте,

  В останню тяжкую минуту

  За неї Господа моліть.

 Від тих думок перехрестилася й тихенько заплакала… Сльоза покотилася по моїй щоці - і раптом я прокинулася…

 Усе, що там побачила – записала. Невже це сон?.. Можливо, і правда?.. Хто знає…                                                                                                               

Анна Клименко, 11 років.

Учитель Харитонова А.В.