Зразок фанфіку на основі повісті С. Васильченка "Широкий шлях" частини першої "У бур'янах"

Про матеріал
У методиці викладання літератури використання фанфіку як виду творчої діяльності порівняно нове. Фанфік або фенфік – текст, у якому використано ідею, сюжет або (та) персонажі оригінального твору здебільшого літературного або кінематографічного. В основу сюжету оповідання Анни Клименко під назвою «Невже це сон?» покладено несподівану зустріч і розмову з персонажем оригінального твору, так би мовити гостя з майбутнього зустрічається з жителем минулого. Ця зустріч відбувається завдяки літературному прийому – сну. Якщо визначати вид фанфіка, то фікрайтер використала синтез декількох видів: POV – (англ. Point of view- точка зору) – оповідання від 1-ї особи; RPF – (англ.real person fiction – особа, яка існує реально) – текст, персонажами якого є люди, які існували або існують реально: письменники, їх сучасники тощо; Вписка (англ. self-insertation) – уведення в контекст самого себе.
Перегляд файлу

Фанфік до повісті Степана Васильченка

«Широкий шлях» частини першої «У бур’янах»

Невже це сон?

Щось пече руку. Смикаю її і не можу збагнути. Що це? Сон? Я лежу в бур’янах. Наче люди, вищирилися на мене величезні будяки, мабуть, оті самі, що їх збивав Шевченко, коли уявляв себе гайдамакою. З бур’янів чути дитячий голос, що тоненько й жалібно виспівував:

Сирота втомився,

На тин похилився,-

Люди кажуть ще й говорять:

Сирота напився…

 Мені стало моторошно і я погукала:

  • Агов, хто це там?

За мить із кущів вилазить хлоп’я з нестриженою білою кучмою волосся, у чорній сорочці, латаних білих штанях, відводить убік червоні заплакані очі.

  • Ти хто? – питаю я.
  • Сирота, - почула у відповідь.
  • Що ж ти робиш тут?

Хлопчик боязко позирає на мене. На вигляд йому років десять-дванадцять. У нього було вимучене обличчя, а дивився ще зовсім по-дитячому.

  • Я від дяка ховаюся, від Бугорського.
  • Від кого? – перепитую, а в самої промайнула думка, що дяк зі схожим прізвищем навчав і Шевченка.
  • Від Бугорського, - повторює хлоп’я.
  • А що ж він таке тобі зробив, що ти від нього ховаєшся? – продовжую допитуватися.
  • Еге ж, - відказує, - як від нього не втекти, коли красти наказує. За ті кури мені скоро люди очі повидовбують. Не хочу це робити – і не буду!
  • А де ж ти живеш?
  • У нього ж і жив, а оце ось утік – тут ховаюся.
  • А як тебе зовуть? – цікавлюся знову.

У цю ж мить хлопець розправив плечі, подивився на мене пильно-пильно й гордо промовив:

  • Тарасом, Григоровим сином.

Я здивувалася ще більше. У моїй голові замайоріла думка: чи не цей хлопчик і є той самий Шевченко…

  • Чи не Шевченко ти?

Хлоп’я насупилося й спідлоба зиркнуло, від того погляду  в мене перехопило дихання. Ще й досі не могла збагнути, що зі мною відбувається, чому я тут, чому думаю, що цей хлопчик і є той самий Шевченко. Хіба таке можливо?..

  • Хто ж ти сама,- перервав мої думки дитячий голос, - он і одежа на тобі не наша, не вкраїнська… Звідки ти родом? Бува з Польщі чи Росії?
  • Чому ж не українка, - образилася я.

Але, поглянувши на себе, схаменулася. Дійсно, я ж на відміну від нього одягнена зовсім не так. На мені оранжева футболка й синя спідниця.

  • Та… розумієш… я з … майбутнього.

Тарас кліпнув очима. Він дивився на мене своїми здивованими оченятами, не вірив моїм словам, хотів щось промовити, але ж я не могла йому дозволити розпитувати мене далі, тому підбігла до нього ближче, схопила за плечі й закричала:

  • Скажи мені, будь ласка, ти Шевченко чи ні. Не мовчи – кажи!
  • Шевченко, Шевченко,  хто ж іще? Не чіпай мене!

Я відскочила від нього, моє серце калатало так, що забракло слів.

Перевівши подих, тихенько промовила чи то собі, чи то йому:

  • Хлопчику, Тарасику, ти ж станеш…

Більше нічого не встигла сказати, бо якийсь голос гаркнув з-за бур’янів:

  • Тарасе, Тарасе, чортів сину! Кому я кричу? Тарасе!

Хлопчик схопився й кинувся в бур’яни. Я ж залишилася сама… Думки не давали мені спокою: «Невже цей хлопчина і є легендарний кобзар українського народу? Йому доведеться ще стільки всього пережити: викуп із кріпацтва, арешт за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, Орську фортецю, подорожі Україною та іншими країнами. Він зараз ще зовсім маленький хлопчик, а вже поневіряється. Доля кинула малому виклик! І як же достойно він, майбутній пророк Тарас Григорович Шевченко, пронесе свій хрест. Його поезія стане вічною й буде актуальною в усі часи, поки існуватиме людство. За таке коротке життя великий Кобзар стільки важливого встигне зробити для України й українців. Доля переслідуватиме поета все життя, але  його душа не зачерствіє, не оберне любов до людей на ненависть:

  Свою Україну любіть,

  Любіть її… Во врем’я люте,

  В останню тяжкую минуту

  За неї Господа моліть.

 Від тих думок перехрестилася й тихенько заплакала… Сльоза покотилася по моїй щоці - і раптом я прокинулася…

 Усе, що там побачила – записала. Невже це сон?.. Можливо, і правда?.. Хто знає…                                                                                                               

Анна Клименко, 11 років.

Учитель Харитонова А.В.

docx
Додано
8 листопада 2019
Переглядів
2498
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку