Зразок учнівського твору для 6 -8 класів "Герої не вмирають"

                    Робота учасника конкурсу

           «Відлуння Афганської війни»,

учня 6-А класу Славутицької  загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3

Санцевича Микити Юрійовича

Учитель української мови та літератури Купрієнко Тетяна Василівна.

Якщо ти живеш, живи

Роби те, що хоче серце!

Ти людина, а не слуга!

Не служи іншим! Служи собі!

                                                 Санцевич Микита

                                                       2020

                                                                         Нам невідомі всіх їх імена,
                                                                        Хто їх чекає, хто за ними плаче,
                                                                        Де їхній дім, як їм болить війна,
                                                                       Яке в них серце - щире чи терпляче.

                                                                       Як страшно їм, коли усе горить,
                                                                        Коли руїни, смерть перед очима,
                                                                        І як в бою важлива кожна мить,
                                                                        Які в них білі крила за плечима.

                                                                        Вони - солдати, що кладуть життя,
                                                                        Заради нас і мирного світання.

                                                                        І без імен помолимось за них,
                                                                        За трошки вдачі світлої, простої.
                                                                         І без імен вони для нас герої!

                                                                                                       Мидинська Аліна,

студентка Могилів-Подільського   технолого-економічного коледжу

                                             Герої не вмирають

      Славетна історія нашої держави переплетена «червоними та чорними нитками». Та в основному в пам’яті народу події залишили гіркий слід. Голодомор, Друга Світова війна, Афганська війна,Чорнобильська трагедія, бойові дії на Сході України, і пригноблення сотні, тисячі великомучеників українських, які  вірили і безупинно йшли вперед до мети заради кращого життя за країну,за волю, за нас . Борці за мир, за добро, за щастя, вони любили землю українську більше за власне життя. Скільки їх? Історія пам’ятає тільки найвідоміші імена, про долю яких нам  розповідала наша вчитель Тетяна Василівна. На сторінках літературного альманаху науковцями вписано  тих, хто словом виборював правду. Легко бути україномовним письменником у Львові. Складніше – у Донецьку чи Луганську. Тут, окрім таланту до письма, треба мати ще й моральні сили для щоденної боротьби. Вони у різний час та за різних обставин відстоювали своє право на творчість, яка теж є абсолютно різною. Наслідки також у кожного були свої. Та їх об'єднує дещо спільне – талант надавати нового сенсу словам. Василь Стус, який більшість свого життя прожив у Донецьку.Через проукраїнську діяльність, творчість Стуса було заборонено, а його відправили у місця позбавлення волі, де й загинув.  Володимир Сосюра - знаменитий романтик Донбасу вмів як ніхто інший писати про любов, як до іншої людини, так і до своєї країни. Олекса Тихий талановитий письменник Донбасу, котрий, як і Василь Стус, заплатив за свою творчість власним життям. Цей перелік можна продовжити прізвищами Івана Дзюби, Миколи Руденка, Івана Світличного, Василя Голобородька, Ірени Роздобудько,Сергія Жадан. Василь Голобородько- вже з студентських років відчув на собі, як важко захищати українські інтереси на Донбасі: «Село заселялося чужими людьми…І я в рідному селі став чужинцем. Нові поселенці навіть могли мене в очі називати «бандерою»…Але зі мною залишалися мої спогади, книжки, які всупереч усьому робили місце мого проживання рідним  домом». А нині він - переселенець з окупованого Луганську, адже ворог посягає на його батьківщину.

          Ми живемо у стані війни, не знаємо , що нас чекає завтра…І моя душа сповнена двома почуттями: смутку і вдячності тим, хто воює за волю. Загальне ім’я їхнє - герої невмирущі. Сміливі, рішучі, відважні патріоти, які боронили Дебальцево, Ілловайськ, Донецьке літовище. Боротьба на межі неможливого. Бажання відстоювати зі зброєю в руках  кожен сантиметр рідної землі, це бажання героїв на Сході України…Герої без імен! Герої! Війна на Сході України, розв’язана можновладцями…Проте і там люди …Нещодавно вчитель нам розповіла, як її син Купрієнко Ігор в силу своїх посадових обов’язків віз з Києва необхідну апаратуру до Станиці Луганської, за десять кілометрів від самого Луганська навігатор збився, і машина  з обладнанням загрузла серед поля вночі. Їхали тамтешні  вісім юнаків на мопедах і охоче зголосилися допомогти, вивільнити загрузлу машину, навіть забулися , що поспішали в парадному одязі до своїх дівчат на дискотеку…Замурзалися, забрьохалися, але автомобіль з вантажем, який  з нетерпінням чекали у Станиці Луганській, вивільнили. Коли водій запропонував їм  солідну винагороду, вони, бачачи київські номери на автомобілі, категорично відмовилися: «Ми своїм українцям не за гроші допомагаємо». Таким чином апаратура ,хоча вже в дві години ночі, але була доставлена до Станиці Луганської.

              Щодня , приходячи  до школи, бачу на її стіні дві меморіальні дошки з портретами захисників України: Гултура Дениса та Волохіна Сергія, які  теж навчалися в нашій школі і залишилися вічно юними..А скільки таких юних українців залишилося на теренах Афгану…через так званий «інтернаціональний обов’язок», в чужій країні…Скільки б років після цих подій не пройшло, вони залишаться в нашій пам’яті. Я росту, залюбки вивчаю українську мову, відвідую факультатив з української мови, пробую писати вірші, і буду навчатися так, щоб коли долею випаде нагода керувати країною, то керувати так, щоб не гинули наші безвусі  козаки  на чужій землі, щоб не плакали їхні сиві матері і не носили їм гвоздики до пам’ятників… І щоб ГЕРОЇВ пам’ятали! З повагою Санцевич Микита, учень 6-А класу Славутицької ЗОШ І-ІІІ ст.№3.