Зустріч з батьками "Пізнавальна активність — основа духовного багатства особистості"

   Проблема батьків і дітей  традиційна і вічна, але  на різних етапах розвитку суспільства вона змінюється  відповідно до рівня людської культури і вимог до сім’ї як однієї із  головних ланцюгів суспільства. Батькам сьогоднішніх дітей приходиться зіткнутися з типовими  проблемами: неслухання, різкість в спілкуванні дітей із дорослими. Сьогоднішні діти відрізняються від попередніх поколінь, тому що живуть в інформаційно насищеному, жорстокому, нестабільному світі. За статистичними даними збільшується кількість дітей, які стають жертвами  хвороб дорослого віку. Багато способів вирішення життєво важливих питань, які колись були  результативними, сьогодні не тільки не ефективні, але й шкідливі. Вони провокують відчуження батьків і дітей.

    Батькам дуже важко знайти правильний стиль поведінки, вибрати вірні методи виховання. Дорослі повинні вибрати  таку форму поведінки, яка б допомогала дитині вийти із важкого становища. Інтереси особистості дитини повинні стати для батьків ориєнтирами правильної поведінки.

    Батькам потрібно частіше  задумуватися над тим, чи завжди вони праві. Дуже  важливим фактором є рівень педагогічної культури батьків. Педагогічна культура батьків – це нагромаджений людством досвід виховання дітей в сем’ї. Ця якість має позитивний вплив на стиль сімейного життя, є основою діяльності тата і мами, допомагає їм уникати традиційних помилок і   знаходити правильний вихід із нестандартних ситуацій.

  Батькам потрібні  знання про мету, завдання, зміст, форми і методи діяльности батьків в сім’ї.   

                                           Знання — це гість, а розум — це хазяїн. 

                                                 У добрій спілці треба жити їм.      

                                                 Хто має розум та багато знає —

                                                 той буде завжди сильним і міцним.

                                                                              Народна мудрість

   Треба розкривати перед дітьми книгу життя, живі, яскраві сторінки навколишнього світу. Нехай дитина сама  перегортає сторінки цієї книги, нехай відчуває себе шукачем і землепрохідцем. Від нас, дорослих, залежить те, щоб дитина відчувала романтику, красу пізнання. 

                                                                            В. О. Сухомлинський^:;

 РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ДІТЕЙ У СІМ'Ї

Чому вже в заголовку розділу мова йде не просто про розумове виховання дітей у сім'ї, а про розвиток їхньої пізнавальної активності? Та тому, що пізнавальна активність — основа розумового і духовного багатства особистості. У процесі пізнавальної діяльності людина здобуває знання про природу, суспільство та їхні закономірності, а також про саму себе.

Якщо в дитячому лексиконі не звучить, якщо відсутнє в запитаннях дітей слово «Чому?», батьки та вчителі мають бити на сполох: «Чому не звучить «чому»? Ці слова взяті з директорського зошита В. О. Сухомлинського. Якось, побувавши на уроці літератури, він занепокоївся: «Немає запитань до  вчителя». А це безпомилковий барометр спаду цікавості до предмету, до знань, до навчання. І, що особливо прикро, — з боку найкращих учнів.

Безперечно, сьогодні в нашому суспільстві відбуваються процеси, які дуже ускладнюють становище в сім'ї та розв'язання проблеми інтересу дітей до навчання. Сьогодні мало кого з батьків хвилює, що їхня дитина замість  дістала трійку чи двійку. Але якщо ми хочемо бачити свою Україну розвиненою і заможною, нам доведеться подолати катастрофічний спад, зга­сання цікавості учнів до знань, до навчання. Проблема вихо­вання в учнів пізнавальних інтересів — проблема соціальна, яка заслуговує на найпильнішу увагу держави. Міністерства освіти, педагогічної науки, вчителів шкіл і, безумовно, батьків. Видат­ний швейцарський педагог-демократ, один з основоположників народної школи Йоганн Генріх Песталоцці (1746-1827) влучно -зазначив, що освіта без виховання — це «золоте кільце, вправ­лене в рило свині». А Д. І. Менделєєв писав, що «знання без виховання — меч в руках божевільного». Ці вислови мають по­родити чимало роздумів.

Розгляньмо кілька родинних ситуацій спілкування батьків з ді­тьми. Приміром така: мати прийшла з роботи втомлена і готує на кухні вечерю. П'ятирічна Яринка стоїть поряд, її все цікавить:

«Мамо, а чому ложка зветься ложкою?», «А якби не було ножа, чим би ти різала?», «А хто зробив картоплю?», «А де росте хліб?», «А для чого п'ють воду?»

Шестирічний Петрусь у неділю домагався відповіді від батька на такі запитання: «Чому після дня буває ніч?», «А де сидить той, що говорить по радіо?», «Чому м'яч підстрибує, а картоплина ні?», «Чому літак не падає?»

Реакція більшості батьків відома. Заклопотана мати відповідає доньці: «Не вигадуй і не питай дурниць. Не заважай мені готувати вечерю». Батькові також ніколи відповідати на, здавалося б, наївні запитання сина.

А запитання дитячі нескінченні. Запитання — один зі шля­хів пізнання дитиною навколишнього світу. Нескінченні «чому» часом дратують батьків, і вони намагаються відмахнутися від дітей відповіддю «не знаю» або «у мене нема часу відповідати на твої вигадки» тощо, аби відчепитися від набридливої «чомучки». Іноді батькам не вистачає знань, щоб відповісти на дитячі запитання.

    Уже на третьому році життя діти звертаються до батьків: «Що це таке?», «А як це називається?», «А це що?» Відповіді на всі ці запитання дають змогу малюкові засвоювати нові слова, збагачувати, активізувати словник словами, які означають предмети побуту, одяг, меблі, назви рослин, тварин тощо. Давайте розглянемо питання: з якою дитиною батькам легше? З ініціативною, допитливою, діяльною, рухливою чи пасивною, бездіяльною, байдужою?

Відповідь настільки ж очевидна, як і невтішна: легше з дити­ною слухняною, простою виконавицею волі батьків. Але дитяча слухняність — сумний здобуток, якщо враховувати не хвилинні інтереси дорослих, а перспективу розвитку дитячої особистості. Якщо реалізувати на ділі всі пункти батьківської влади — не бігай'. не мели дурниць! не фантазуй! не заважай! виростеш — узнаєш! --то, як наслідок, ми можемо одержати покоління людей, не лише тяжко вражених фізичною і розумовою гіподинамією, а й не при­стосованих до виживання в умовах ринкових відносин і науково-технічного прогресу.

В.  О.  Сухомлинський застерігав батьків та вчителів: «Пам'ятайте, що пустун, у якого про все є власна думка, на все свій погляд, — то ваше щастя; а безвільний, як тінь, вихованець, у якого власні думки вибиті з голови вашими сильними засобами впливу, який беззастережно в усьому підкоряється вам, — то не­щастя ваше»'. Сильні і вольові засоби впливу батьків, що ламають волю дитини, роблять її безвільною, безініціативною, байдужою і нерідко безсердечною та жорстокою людиною, готовою переступи­ти через біду ближнього в ім'я власних гараздів.

Виховання у дітей стійкої пізнавальної потреби, розвиток у них пізнавальних інтересів завжди були актуальною проблемою. Особливої ваги набувають вони сьогодні, в період національ­ного відродження України, коли ринкові умови розвитку еко­номіки, обставини життя вимагають знань, ініціативи, заповзя­тливості, поінформованості, конкурентоспроможності. Постійне й інтенсивне нагромадження знань вимагає від людини не тіль­ки природної допитливості, а й здатності аналітичне, творчо, активно мислити, вміння добирати потрібну інформацію. Батьки мають усвідомити, що від розвитку пізнавального інтересу як стійкої риси особистості залежить, отже, не тільки про­цес опанування знань у шкільні роки, а й уся майбутня діяльність і житгя їхніх дітей.

Відомий педагог Г. І. Щукіна у своєму дослідженні зазначає, що ставлення школяра до навчання перебуває у прямій залежності від пізнавального інтересу. Він є головним мотивом діяльності 50% підлітків у сучасній школі. Пізнавальний інтерес, що передбачає «цікавість, допитливість і постійну, невичерпну жадобу знань...  Він — наслідок формування особистості і залежить «не тільки від речей, а й від людей, що його спрямовують, виховують, коригують»!. Серед цих людей першими вихователями є батьки. Цілеспрямована діяльність сім'ї сприятиме тому, що пізнавальний інтерес стане не тільки переважаючим мо­тивом навчальної діяльності дітей, а й на вищому етапі — стійкою рисою їхнього характеру. І чим раніше батьки прагнутимуть сфор­мувати цю рису в своїх дітях, тим реальніші будуть їхні шанси до­сягти успіху.

Дослідження показують, що діти, вихованню яких, зокрема вихованню пізнавального інтересу, батьки в дошкільні роки приді­ляли більше уваги, вчаться в основному на «добре» і «відмінно» не лише в початкових класах (84%), а й у 5-9 класах (80%). Серед ді­тей, вихованню яких у дошкільний період приділялося мало уваги, ці показники знач-но нижчі (14 і 12%).

   Однією з найпоширеніших помилок у розумовому вихованні  дітей старшого дошкільного віку, яка трапляється переважно в ін­телігентних родинах, є переоцінка значення суто словесного боку розвитку. Швидку мову, знання напам'ять багатьох віршів часто вважають за доказ доброї підготовленості дитини до школи. Однак це далеко не так. Нерідко за розвиненою мовою криється недоста­тнє практичне знайомство з навколишнім світом, невміння самостійно думати, розв'язувати розумові завдання. Дитина, яка з «розумним» виглядом переказує думки дорослих, часто створює враження і справді «розумної». Але її гадана вченість зникає, як тільки з'являється потреба розв'язати найпростіше завдання, знайти самостійну відповідь на нове питання.

      Пізнавальна активність — основа духовного багатства особистості. У процесі пізнавальної діяльності людина здобуває знання природу, суспільство та саму себе. Передумовою успішної пізнавальної діяльності дитини є рівень розвитку її уваги. Увага – це форма організації психічної діяльності людини, яка полягає в  спрямованості на певні об'єкти. За образним виразом видатного вітчизняного педагога К. Д. Ушинського, увага «ті єдині двері», через які знання входять у свідомість дитини.