255-річчя І.П. Котляревського

255 –РІЧЧЯ Івана петровича котляревського

ІВАН ПЕТРОВИЧ КОТЛЯРЕВСЬКИЙ(1769-1838 )У 1845 році Т. Г. Шевченко, відвідавши Полтаву після смерті І. П. Котляревського, у вірші «На вічну пам’ять Котляревському» пророкував письменникові невмирущу славу: Будеш, батьку, панувати,Поки живуть люди,Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть! І дійсно! Минуло 255 років від дня народження І. П. Котляревського, а його твори є яскравим доказом існування української культури, української мови і української нації. Саме його «Енеїда», І. П. Котляревського, найкраще звучала і могла сперечатися з великим Вергілієм, бо багато хто наслідував грецького поета, який написав героїчну «Енеїду», яка прославляла Римську імперію. Але всіх їх забули. А от поема І. П. Котляревського зазвучала в часи російського імперського самодержавства. Це було модно, кумедно. Використовуючи бурлескно-травестійний стиль, автор зумів через сміх передати глибокі зашифровані філософські думки, узагальнити інформацію про побут та життя українців. Щоб осягнути значення твору, треба пригадати історичний момент, (Історик)

Історичні події в Україні. Ми пам’ятаємо, рік народження поета 09.09.1769 року. Полтава. Як тоді жила Україна? Що відбувалося? А відбувалося наступне: у червні 1768 році біля Умані по-зрадницьки були схоплені ватажки «Коліївщини». Іван Гонта і Максим Залізняк. Івана Гонту, як підданого Польщі (він походив з Правобережної України), судили польські пани. Після 10-денних тортур над в’язнем трибунал виніс нечувано жорстокий вирок. Страта Гонти мала тривати два тижні: «В перші десять днів кат залізними обценьками дертиме з нього шкіру», на одинадцятий повідрубує ноги, на дванадцятий – руки, на тринадцятий вирве серце на чотирнадцятий відрубає голову; після цього труп належить порубати на шматки, які вивісити на майданах чотирнадцяти міст Правобережної України». Максима Залізняка, підданого Росії, карав царський суд. «Яко главного нарушителя пограничной тишины», його вирішили « живова положить на колесо». Потім, одначе, постановили Залізняка «бить кнутом, дать сто пятьдесят ударов и, вырезав ему ноздри и поставя на лбу и на щеках указные знаки, сослать в Нерчинск в каторжные работы вечно». Догорали Умань і Сміла, запалені Залізняком і Гонтою. У 1775 році зруйновано Запорозьку Січ за указом Катерини ІІ, ліквідовано гетьманщину.

Історичні події в Україні. Семінарія, вчителювання. В народній крові і вогню вмирало вісімнадцяте століття. Нове, дев’ятнадцяте, не обіцяло спокою–російсько-турецька війна (1806-1807 р. м.Ізмаїл), Молдавський похід (1806-1808), Вітчизняна війна 1812 року, активним учасником, якої був і письменник. Він сформував п’ятий козацький полк, (с. Горошине ) який героїчно воював проти Наполеона, навіть міг захопити його в полон. Повстання декабристів у 1825 році на Сенатській площі у Петербурзі. Ще раз сколихнув український народ Устим Кармалюк . Чи могли впливати такі події на становлення особистості І. П. Котляревського?Звичайно, так! Грамоти І. П. Котляревський навчився у дяка. У семінарії, де пізніше навчався поет, семінаристи жваво обговорювали царські укази, щодо України. Іван Котляревський вже тоді мав прізвисько «рифмач», «римач», бо писав дотепні рими. Тут він ознайомився з літературою різних народів, зокрема, з поемою римського поета І століття до н.е. Публія Вергілія Марона. Молодь розуміє, осмислює сучасне. Поет розуміє, що через погляд у минуле треба будувати майбутнє. І використовує свій талант та зразок поеми Вергілія для написання своєї поеми. І якщо Вергілій прославляв Рим в такий спосіб, то Котляревський через художнє слово задумав показати життя і побут українського народу. А, щоб цензура його пропустила до читача, до любителя «української мови», визначив таку форму подачі, як бурлескно-травестійна поема, що було модно в той час. Як писалася поема?20-річним юнаком І. П. Котляревський полишає семінарію, через смерть батька, бо збіднілі дворянани, якими була його сім’я, не можуть платити за навчання. Поет починає вчителювати у маєтках багатих поміщиків, які не дивлячись на дворянське походження І. П. Котляревського, дивляться на нього зверхньо, принижують. Відносяться як до кріпака. Саме під час вчителювання поет пізнав і почесть від цінувачів свого таланту (він не тільки рифмував, а ще віртуозно грав на скрипці і співав) , а й велике лихо. Лихо підстерігало юнака в поміщицькому маєтку у особі дочки поміщика – сімнадцятирічної красуні Марії. Але почуття двох молодих сердець, що так раптово спалахнули, погасив батько: дочка була обіцяна старому вдівцеві-поміщику, який чекав, поки мине рік після смерті дружини, щоб одружитися вдруге. Котляревський всією душею відчув вагу своєї бідності. Зібрав свої пожитки і подався до війська. Служив у Миргородському повіті, у Сіверському карабінерному, а потім драгунському полку, укомплектованому переважно українськими козаками. Першого квітня 1796 року став рядовим цього полку.

Державна служба Усе пережите і передумане, побачене і почуте шліфувало світогляд І. П. Котляревського - письменника-демократа, гуманіста, вольнодумця, що гаряче любив свій народ, його історію і рідний край. Саме в роки вчителювання (1794-1796) він написав перші три частини «Енеїди». Рукопис потрапив до рук конотопського дідіча Максима Парпури, коли той приїздив до Золотоноші. Вперше Пампура видав цю поему, присвятивши її «Любителям малоросійського слова». У 1796 – вперше, вдруге у1808 було перевидання «Енеїди», (без відома автора)видання було. Третє видання було вперше було здійснене автором у 1809 році. «Енеїда» – це перший твір нової української літератури, який мав бурлескний, тобто жартівливий характер. Треба сказати, що у ХVIII столітті жанр бурлескного вірша в українській літературі розвивається дуже помітно. Авторами, що виступали в цьому жанрі були безіменні співці з народу, які поширювали пародії на твори релігійного характеру, різдвяні і великодні вірші, молитви, колядки, щедрівки. Пророки і апостоли, навіть сам Бог у цих віршах поставали перевдягненими в звичайний селянський одяг, мали риси представників різних суспільних класів (імператриці, царя, губернатора і т.д.) Офіційно визнавалася лише «творчість» придворних поетів, що у «високому стилі» складали пишні оди, проголошуючи «власть імущих». Така поезія вбивала живий дух і виховувала низькопоклонство, запобігливість і холуйство. Розвіяти ці імперські замашки міг тільки їдкий сміх. І він особливо голосно пролунав у творі І. П. Котляревського «Енеїда».

Ілюстратори поеми «Енеїда»Бібліотекар 255 років тому Іван Петрович Котляревський явив українцям творіння своєї душі і серця - безсмертну «Енеїду», в якій почуття глибокої національної самосвідомості водило перо благородного поета. Він не міг мовчати, коли стогнала українська душа, безмовна, продана своїм же «благородним дворянством». Народ повинен був заговорити своєю мовою, про своє підневільне життя, але сказати сміючись, не втрачаючи своєї гідності. Написавши «Енеїду», Котляревський не думав її видавати. Він тільки давав читати й переписувати «Енеїду» своїм знайомим. Твір швидко розійшовся у багатьох переписаних примірниках. Один із них потрапив до конотопського шляхтича Максима Парпури. Той почув, що автор кудись надовго виїхав, і надрукував «Енеїду» в Петербурзі у 1798 році власним коштом. Котляревський дуже образився на нього, називав « Мацапурою». А той у 1808 році без дозволу автора знову видав «Енеїду». Тоді вже й Котляревський випустив у 1809 році нове, виправлене видання. Отже, Парпура зробив велику справу познайомив громадськість із видатним твором, уславив ім’я Котляревського, нарешті, змусив його видати поему в авторському оригіналі. Кажуть, у кожній книзі - два автори. Один з них письменник, другий -художник. Є яскраві приклади, коли літературний твір знаходив у особі художника ніби другого автора.І сьогодні перша частина презентації «Енеїди» буде приурочена дослідженню малюнків, ілюстрацій для розкриття змісту книги. «Енеїді» І. П. Котляревського не бракувало ілюстраторів. Першим ілюстратором безсмертного твору вважається випускник петербурзької академії П. Мартинович. У виданій 1912 року в Києві поемі 13 його малюнків олівцем, які не увібрали, однак, у себе всю широчінь задуму Котляревського. «Енеїду» не обминули в своїй мистецькій кар’єрі й видатний український графік Г. Нарбут, народний художник СРСР М. Дерегус, а також ілюстратори 50-60-х років І.Іжакевич, Ф. Коновалюк, О. Довгаль. 

Але, як і кожний геніальний твір, « Енеїда» не могла залишитися без такого художника-інтерпретатора, який бездоганно доніс би до всіх задум письменника. Таким художником став киянин А. Базилевич. Блискучий рисувальник, він, здається перевершує в «Енеїді» самого себе - настільки витончені, бездоганні лінії кожного малюнка, що створюють випуклі образи. (демонструються ілюстрації).

Сучасне видання І, нарешті, перед вами нове літературно-художнє видання «Енеїди» 2008 року з ілюстраціями відомого художника-постановника анімаційних фільмів, члена спілки кінематографістів України Івана Будза. Художник для своїх ілюстрацій обирає епізоди, що найповніше розкривають зміст тексту або його окремих фрагментів.(показ нового видання). Недаремно кажуть, що ілюстратор - самий уважний читач. Насамперед він повинен глибоко осмислити задум автора, добре знати час, описаний у творі, характери героїв, їхній зовнішній вигляд, побут, одяг, речі вжитку.

Читаємо! Наші УЧНІ-ІЛЮСТРАТо. РИ «Енеїди»Еней був парубок моторнийІ хлопець хоть куди козак,Удавсь на всеє зло проворний,Завзятіший од всіх бурлак. Еней махає довгими списом. На Турна міцно наступа. «Тепер – кричить, - підбитий бісом, Тебе ніхто не захова».

Читаємо!«Він, взявши торбу, тягу дав. Забравши деяких троянців,Осмалених, як гиря, ланців,П’ятами з Трої накивав. Він, швидко поробивши човни,На синє море поспускав. Троянців насадивши повно, І куди очі почухрав.»

УЧНІ-ІЛЮСТРАТОРИ ПОЕМИ «е. НЕЇДА»Тепер Еней убрався в пекло,Прийшов зовсім на інший світ;Там все поблідло і померкло,Нема ні місяця, ні звізд.

МАЙБУТНЄ У МИНУЛОМУ!

Вшанування пам’яті І. П. Котляревськогов гімназії №6 НМР у 2010 році На фото преставлена художньо-літературна виставка до 250-річчя вшанування пам’яті І. П. Котляревського, яку організувала бібліотекар СШ №6 В. А. Тут є книги І. П. Котляревського, які наявні у всіх шкільних бібліотеках м. Нікополя.

Пошуково-дослідницька робота Бібліотекар Друга частина презентації І. П. Котляревського «Енеїда» - пошуково-дослідницька робота творчих груп 9-х класів при вивченні твору; складання ілюстрованого етнографічного словничка до поеми. «Енеїда» Івана Котляревського - енциклопедія українознавства. І. П. Котляревський - основоположник нової української літератури. Він першим заговорив справді народною українською мовою про народ і прекрасно змальовував характер українців, їх погляди на життя та їх побут. Поема «Енеїда» - травестійне - бурлескна. Травестійними називаються твори, у яких на підґрунті відомого сюжету письменники створюють власні образи. Котляревський, розповідаючи про пригоди троянців, відтворює характери, побут, звичаї українців з такою детальністю, що поему цілком можна назвати енциклопедією українознавства. З опису пекла і раю і ми дізнаємося про типовий склад тогочасного українського суспільства: Були невірні й християни, Були пани і мужики, Була тут шляхта і міщани, ... Були і штатські, і воєнні, Були і панські, і казенні, Були миряни і попи. Зі скульптурно-живописною виразністю відображує І. Котляревський зовнішність, характер, мораль українців. Перед нами запорозькі козаки постають такими, якими вони були як за внутрішніми особливостями характеру - самовідданими, героїчними, здатними віддати життя за рідну землю, але часом і п’яницями та бешкетниками, так і за зовнішністю: Щоб голови всі обголяли, Чуприни довгі оставляли, А ус в пів лікоть би торчав...

Військо, мораль, пісня, танок (читаємо) Згадує автор подробиці організації і вигляду козацького війська: Так славнії полки козацькі, Лубенський, Гадяцький, Полтавський, В шапках, було, як мак, цвітуть. Пошили сині всім жупани, Наслід же білії каптани. Щоб був козак, а не мугир.  Говорить письменник і про народну мораль, про віру у справедливість, у неминучість кари за зло та винагороду за добро ( у пеклі - несправедливі пани, здирники). Створюючи образ народу України, автор перелічує, найхарактерніші для тих часів імена ( 24 імені!). Не могла пройти повз увагу автора і народна творчість. Троянці: Кугикали все пісеньок: Козацьких, гарних, запорізьких... Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ... А яка ж пісня чи танець без музики! Отож ми бачимо типові національні музичні інструменти: бандуру, сопілку, дудку тощо

Фольклор у поемі Фольклор – невід’ємна частина культури. Часом ми відчуваємо в поемі відлуння казки. Так троянці дарують Латину чоботи - скороходи, Аматі – скатерку - самобранку, Лавінії – килим - самольот, Сивілла має хатинку «на ніжці курячій». Близька до народного фольклору і мова. Тут звучать прислів’я та приказки (« і все на ус собі мотала», « не розглядівши, кажуть, броду, не лізь прожогом перший в воду», «хто чим багат, то тим і рад»), сталі епітети і « крилаті вислови» з народної мови («кричав, як в марті кіт», «бісиків пускать», « аж поза вухами лящало», « ніхто з уст пари не пускав»). Пророцтва, ворожіння, прокльони - це теж частина народної творчості. Ось як Дідона проклинає Енея: - Нехай тобі присниться біс! З твоїми сучими синами, Щоб враг побрав вас всіх гульвіс, Щоб ні горіли, ні боліли, На чистому щоб поколіли... Котляревський розповідає нам і про звичаї, розваги, про всі оті досвітки, вечорниці, сватання, колядки, кулачні бої, ігри:І у Панаса грати стала... Тут інші журавля скакали, А хто од дудочки потів. І в хрещика, і в горюдуба, Не раз доходило до чуба, Як загулялися в джгута. В хлюста, в пари, в візка іграли І дамки по столу совали... 

Побут прадідів Цікаві відомості про життя прадідів дають описи побуту тих часів. Адже далеко не кожний знає, що воно таке: чаплія, рубель, ціп, або «квачі, помела, макогони», якими користуються герої поеми. Зображується і посуд - полив’яні миски, кленові тарілки; для напоїв використовували: «барильця, пляшечки, носатку, сулії, тикви, баклажки». Згадується і про вживання лікарняних рослин. Можна довідатися з поеми і про тодішні «транспортні засоби»: берлини, дормези, ридвани, портшези, перекладні. А як цікаво нам дізнатися про те, що їли і пили наші предки. Так у Дідони вживали: ... Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підливою індик; На закуску куліш і кашу, Лемішку, зубці, путрю, квашу, Із маком медовий шулик. І кубками пили слив’янку, Мед, пиво, брагу, сирівець, Горілку просту і калганку.

Одяг ПРАЩУРІВ Дуже детально зображується одяг. Наприклад, сестра Дідони Ганна: В червоній юпочці баєвій, В запасці гарній фаналевій, В стьожках, в намисті... Еней одягає «штани і пару чобіток, сорочку і каптан з китайки, і шапку, пояс з каламайки, і чорний шовковий платок». Так само змальований в українському стилі одяг Дідони, Венери, Юнони, навіть машталіра, що править кіньми Венери. Отже, у творі Котляревського ми бачимо всебічне, справді енциклопедичне зображення українського життя, перед нами постають картини минулого нашої вітчизни, образи предків. І дивуєшся талантові письменника, його глибокому знанню і розумінню життя народу.

їжа і посуд, українське вбрання. У презентації І. П. Котляревського «Енеїда» пошуково-дослідницька група 9-х класів при вивченні твору досліджували їжу і посуд, українське національне вбрання і ігри. Важливою складовою частиною матеріальної культури кожного народу є його їжа. Її характер залежить від багатьох факторів: соціально-економічного становища людини, історичних умов та природно-географічного середовища. В українській кулінарії, як і в кулінарії кожного етносу існують певні смакові стереотипи, звичаї, пов’язані з проиготуванням повсякденних та обрядових страв. Вивчаючи «Енеїду», було цікаво дізнатися, що їли і пили наші предки. Про це рзкаже творча група, яка досліджувала це питання у поемі: Поклали шальовки соснові, Кругом наставили мисок; І страву всякую, без мови, В голодний пхали все куток. Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягли; Та і горілочку хлистали, — Насилу із-за столу встали І спати послі всі лягли.

Юпітер, все допивши з кубка, Ввійшли в світлицю та й на піп, Пили на радощах сивуху І їли сім'яну макуху, Покіль кликнули їх за стіл. Тут їли рознії потрави, І все з полив'яних мисок, І самі гарнії приправи З нових кленових тарілок: Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою індик; На закуску куліш і кашу, Лемішку, зубци, путрю, квашу І з маком медовий шулик. І кубками пили слив'янку, Мед, пиво, брагу, сирівець, Горілку просту і калганку, Куривсь для духу яловець. Дідона рано і схопилась, Пила з похмілля сирівець;Еней же, з хмелю як проспався, І з'їв солоний огірок;Щодень було у них похмілля, Пилась горілка, як вода; Щодень бенкети, мов весілля,А ззаду з сухарями сумка,На другий день раненько встали, Огонь на дворі розвели І м'яса в казанки наклали, Варили страву і пекли. П'ять казанів стояло юшки, А в чотирьох були галушки, Борщу трохи було не з шість; Баранів тьма була варених, Курей, гусей, качок печених, Досита щоб було всім їсть. Читаємо!

Цебри сивушки там стояли І браги повнії діжки; Всю страву в вагани вливали І роздавали всім ложки. Медок, сивушку попивали Без просипу неділь із п'ять. Вбирали січену капусту, Шатковану, і огірки (Хоть се було в час м'ясопусту), Хрін з квасом, редьку, буряки; Рябка, тетерю, саламаху -Як не було: поїли з маху І всі строщили сухарі, Що не було, все поз'їдали, Горілку всю повипивали, Як на вечері косарі. Пивце, винце, медок, горілка,Рушник, ніж, ложка і тарілка. Цариці мусим сю піднесть.І зараз попросив до столу. Латин Енеєвих бояр,Пили горілку до ізволуІ їли бублики, кав'яр;Був борщ до шпундрів з буряками,А в юшці потрух з галушками,Потім до соку каплуни;З отрібки баба-шарпанина,Печена з часником свинина,Крохналь, який їдять пани. В обід пили заморські вина, Не можна всіх їх розказать, Бо потече із рота слина

У декого, як описать: Пили сикизку, деренівку І кримську вкусную дулівку, Що то айвовкою зовуть. Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: Лубенського шмат короваю, Корито опішнянськиж слив, Горіхів київських смажених, Полтавських пундиків пряжених І гусячих п'ять кіп яєць;

ЇЖА ТА ПОСУД у ТВОРІ і.п. Котляревського «Енеїда»І ласощі все тілько їли,Сластьони, коржики, стовпці,Варенички пшеничні білі,Пухкі з кав’яром буханці;Часник, рогіз, паслін, кислиці,Козельці, терн, глід, полуниці;Крутії яйця з сирівцем;І дуже вкусную яєшню,Якусь німецьку, не тутешню,А запивали все пивцем. Сластьони - страва з пшеничного вчиненого тіста, пряженого в олії. Подібно до сластьон робилися горішки – маленькі шматочки вчиненого тіста, смаженого в олії до золотавого кольору. Справка

Читаємо!ЛЕМІШКА- кашоподібна мучна страва. У горщик з підсоленим окропом всипали підсушене гречане борошно, постійно перемішуючи й розтираючи його кописткою, щоб не утворювались грудки. Води й борошна брали приблизно у пропорції 2,5-3:1. Потім цю загуслу масу ставили у піч упрівати. Готували Л. на сніданок чи вечерю. З холодної Л. виробляли плескаті коржі, підсмажували їх на олії або запікали у горщику в печі. Називали їх плескана. Л. нині майже повністю вийшла з ужитку. КУЛІШ - страва, схожа за способом приготування на крупник, але роблена з пшоняних крупів. К. було легко готувати не тільки в домашніх умовах, тому він мав ще одну назву - польова каша. Промите пшоно засипали у казан з киплячою водою, для смаку додавали одну - дві картоплини, сіль, коріння, по можливості зелень. Готовий К. затирали салом із цибулею й часником. Смачним вважався густий К., а не такий, у якому крупинка за крупинкою ганяється з дубиною. К. готували на обід у польових умовах, а вдома звичайно на вечерю. Він і зараз є однією з улюблених народних страв.

Читаємо!Тетеря (рябко) страва типу кулешу, що готувалася з пшона і заправлялася рідким гречаним або житнім тістом. Засмачували її салом з часником або смаженою цибулею на олії. Еней оставив із носатку. Було горілки про запас,Но клюкнув добре по порядку,Розщедривсь, як бува у нас.

Український посуд

одяг Капота – старовинний святковий одяг з покупних тканин. К. була довшою та об’ємнішою за жупан, із глибоким заходом, вільна у талії, з трьома і більше складами на спинці, вузькими рукавами і великим виложистим коміром. Її шили з тонкого сукна або з шовкових тканин – одностінної (червоної, рожевої, блакитної) чи з розводами чи квітами. У другій половині ХІХ століття К. виходить із ужитку, однак деякі особливості її оздоблення застосовувалися ще зпівстоліття

Жіночий одяг Шушун - (шушпан, халат, бурнус) – старовинний верхній одяг з покупних тканин, розширений донизу, вільного халатоподібного крою. Наприкінці ХІХ ст. молоді та похилого віку заміжні селянки центральних областей України одягали на свята, до церкви, використовувався він і як обрядовий. Шили Ш. з вибійчастого або однотонного ситцю, тонкої вовняної чи шовкової тканини. Об’ємності Ш. надавала надавала велика кількість дрібних складок на спинці або вздовж талії. Звичайно, він мав великий призбираний виложистий комір і манжети. Шушун

давні ігри в поемі «Енеїда»

в. Шанування 225 років тому автор «Енеїди» Іван Котляревський у селі Горошин, що Полтавщині, сформував кінний козачий полк, який відзначився у боях з наполеоновцями. Наполеон виголосив фразу, коли програв: «Дайте мені самих лише козаків - і я підкорю всю Європу». Саме козаки полку Івана Котляревського відібрали скарби пограбованої Москви у французів.

Квитки до музею І. П. Котляревського

Мета: Познайомити учнів з новим виданням поеми «Енеїда». Розкрити сприйняття твору через ілюстрації. Провести дослідження фольклорно - етнографічної спадщини твору, пошук і збереження зразків духовної культури свого народу. Розвивати творчу уяву і пам’ять, уміння орієнтуватися в сучасному переліку професій та сприяти особистісному вибору професії, прищеплювати інтерес до творчості І. П. Котляревського. Виховувати почуття гордості і поваги до героїки української нації. Обладнання: презентція, нове видання поеми «Енеїда». Портрет І. П. Котляревського, виставка ілюстрацій до творів поета. Книжкова виставка творів автора, комп’ютер. Список рекомендованої літератури: Іван Котляревський Енеїда. Наталка Полтавка. К. «Шанс», 2013, 318 с. Котляревський І. П. Енеїда: Поема. Видавнцтво «Дніпро», 1983 р., 333 с. Коваленко Олесь. Українська Муза. Поетична антологія. К.1908 р., 140 с. Котляревський І. П. Енеїда: Поема. - К. : Книга, 2008. - 384 с. : іл.Іван Котляревський Твори, видавництво «Молодь», к. 1965, 322 с. Іл. Калита: Збірка фольклорне - етнографічних матеріалів. Науково – популярне видання. / М. Марфобудінова, О. Хоменко, В. Карпович, 3. Маріна. - ВАТ «Видавництво Зоря», 2007, 367 с. Супруненко В. П. Ми - українці: У 2 кн.: - Дніпропетровськ: ВАТ « Дніпро-книга», 1999. Кн. 1. - 412 с.: іл.. Ткаченко Н. С., Ходосов К. О. Іван Котляревський у школі. К. «Радянська школа», 1977р., 191с. Іл.

Презентація До 255 – річчя І. П. Котляревського, автора поеми «Енеїда».підготувала завідувач шкільної бібліотеки гімназії №22 Нікопольської міської ради. Рогожинська Віра Олексіїївна.м. Нікополь2024 рік