4 клас . Українська мова. Тексти для диктантів та списування « З Україною в серці »

4 клас

Тексти для диктантів та списування

« З Україною в серці »

Списування і диктант є основними формами перевірки орфографічної та пунктуаційної грамотності.

Вимоги до текстів диктанту і списування як окремих видів робіт

(без завдань з мовної теми)

4 клас

Історія нашого народу

Наші предки будували замки, щоб боронити рідну землю від нападників. На високій горі вони ставили міцні будівлі. Оточували їх міцним  муром. На мурах були бійниці, через які люди давали відсіч чужинцям. 

Добре відомі замки в Луцьку, Хотині, Кам’янці-Подільському, Хусті, Острові, Олеську. 

Було багато  замків  в Києві та Львові. У замках, які збереглися, тепер музеї. Замки треба берегти! Це наша історія. Це наше майбутнє.

( 66 сл.)

Наш добрий хліб

Люди сіють хліб. Щедро оспівана ця праця людська.

Зерно для людини і досі залишається земним дивом. Воно безсмертне. Кинуте в землю, стає колосом. Наливається соками землі й сонця. Красується. Радує урожаєм.

Нелегко дається хліб. Справжню ціну йому складають хлібороби, ті, хто до землі найближче. Хто від засіву до жнив живе сподіваннями й турботами хлібної ниви. У кого в душі вміщується весь колосковий лан.

(66 сл.)

Берегиня

Берегиня – це найдавніша українська богиня добра і захисту людини від усякого зла. Її зображення вишивали на рушниках, які вішали над вікнами і дверима, щоб уберегти дім від лиха. Вишита на рушниках Берегиня – жінка з піднятими до неба руками – нагадувала спочатку розквітлу квітку, пізніше геометричну фігуру, що й перейшла у зображення тризуба.

Згодом берегинями стали називати жінок, які берегли і підтримували домашнє вогнище, були своєрідним оберегом всього родинного кола.

( 68 сл. )                                         (Усна нар. творч.)

Калина

Калина любить рости у лузі, біля верби. Весною калина розквітає і стає гарною, мов дівчина в білому вбранні.

Ягоди калини люблять і люди, і птахи. На смак вони кислі і трохи гіркуваті, але дуже корисні: і лікують, і надають бадьорості.

Колись давно, проводжаючи сина в далеку дорогу, мати напувала його калиновим чаєм, а з собою давала хліб із калиною.

Коли в домі свято, на стіл поряд з хлібом кладуть калину.

 (71 сл.)                                                                         За Т. Лозко

Цілющі джерела

Старі гори Карпати славляться на всю Україну. Вони приваблюють до себе квітучими полонинами, зеленими лісами та цілющими джерелами.

З        одних джерел витікає холодна вода. З інших — тепла. В одних джерелах вона кислувата. В інших — солона або гірка.

Ще дуже давно люди помітили, що джерельна вода дуже корисна. Вона допомагає лікувати різні хвороби, покращує настрій і самопочуття.

Тепер біля таких джерел побудовано санаторії. У них лікуються та відпочивають дорослі і діти.

( 72 сл. )

Липа

Хто не знає липи! Той літній місяць, коли вона цвіте, так і зветься – липень. Колись росли в Україні липові пущі, які давали велику користь: липовий мед, цвіт для лікування, лико для кошиків тощо. Тепер залишилися хіба що гайки.

Але й досі карта України рясніє назвами, що походять від «липи». Тут і Липовець – місто на Вінничині, і селище Липова Долина – на Сумщині, і Липівка – на Київщині. Назви невеликих річок – Липка, Липова, Липник, Липниця.

 (72 сл.)                                                                              М.Фененко

Кобзарі

Кобзарі – то мандрівні музики – співці. Вони були зовсім маленькою, але особливою часточкою нашого народу. 

Кобзарі не мали ласки від долі – майже всі були невидющі, їх водили білим світом хлопчики – поводирі. 

Ходив кобзар від міста до міста, від села до села, наслухав, як живуть прості люди, і оспівував їхні жалі й радощі у своїх піснях. 

Часто кобзарів брали з собою в бойові походи козаки. Кобзарева пісня була сильнішою за будь-які зброю. 
( 72 сл.)                                                                        За А.Григоруком

Священні дерева

Звичай шанувати священні дерева міцно увійшов до традицій українців. Дерево, якому судився довгий вік, стає священним. На Рівненщині є дуб, якому близько 1300 років. Це найстаріше дерево в Україні. Священними вважають дерева, з якими пов’язані історичні постаті та легенди. В селі Верхня Хортиця росте дуб, під яким відпочивали Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Ілля Рєпін, Микола Лисенко. Цьому дубові 800 років.

У народі дуб вважався деревом Перуна. Нині його шанують за міцність, красу, довговічність .

(73сл.)                                                                              З журналу

Збирання роси

З давніх-давен побутує хліборобський звичай збирання роси. На початку травня, в час заврунення озимини, селяни виходили збирати росу. Вони одягали святковий одяг, брали їжу. До схід сонця заходили до сусідів і вирушали в поле. Йшли лише попарно. Дорогою не розмовляли, до стрічних віталися поклоном. Так велів звичай.

Біля ниви розстеляли скатертину, виставляли сніданок. Господар брав у вишитий рушник хлібину, запрошував  тричі обійти житні сходи. Потім окроплювали одне одного росою, бажали щастя, здоров’я.

(74 сл.)

Лелеки

Здавна лелек вважають близькими сусідами людини. Вони завжди селилися біля нових осель. Це свідчило про злагоду в сім’ї, мир і спокій. Тому лелек завжди оберігали, ставились до них шанобливо.

Ці птахи розумні, передбачливі. Вони патріоти рідного краю. Після вирію завжди повертаються у рідні місця.

Лелеки відзначаються вірністю в подружньому житті. Після загибелі одного з птахів гине й інший.

Не можна руйнувати лелечих гнізд. Народне повір’я говорить, що  розламане гніздо призведе до лиха – згорить хата.

(75 сл.)

Хліб

Який шлях пройшов хліб до твого столу? Люди відібрали краще зерно і посіяли його. Затримували сніг на полях. Удобрювали землю мінеральними добривами. До жнив готували могутні і різні машини.

У жнива комбайни зберуть і обмолотять хліб. Вантажівки відвезуть зерно на елеватори. А з елеваторів зерно завозять на млин. Там з нього роблять борошно. Борошно потрапить на хлібний завод. Спритні машини замісять тісто. З тіста спечуть запашні золоті паляниці й буханці.

Їжте на здоров'я! Бережіть хліб!

(76 сл.)                   (За О. Кравець)

Святині нашого народу

Кожна людина, кожний народ, плем’я має якісь свої святині.  До таких великих святощів ми зачисляємо пошану до матері. Мама родить і творить рід людський. Ніхто і ніщо не може замінити її. Вона вдихає життя у свою кровинку колисковою піснею. Мама вливає у думку немовляти любов до всього рідного. Разом з молоком наповнює його почуттям національної гордості і гідності. Мама вчить зберігати святині і скарби: рідну мову, пісню, звичаї.

Головною берегинею людини була і є мати.

( 76 сл. )

Калина

Стоїть при дорозі калина. Хто йде, той милується нею. Гарна вона кожної пори року. Навесні вбирається калина у смарагдове листя з білим мереживом квіток. Духмяні запашні квіти милують око. Згодом на місці суцвіть з’являться важкі кетяги, зарум’яняться.

А прийде осінь – не мине й калини, прибереже для неї найчарівніші барви. Навіть зима не насмілиться зірвати це чудове намисто. Обережно притрусить його сніжком, і стане воно цілющим.

Так і стоїть калина, гостинно пригощає ягідками пташок і перехожих. (76 сл.)

Лілея

Світанок. На озері тиша - ні вітру, ні хвилі. Вода, мов дзеркало. А посеред того дзеркала чудесні білі лілеї, з повними красивими бутонами, з круглим листям – лататтям…

Цю чарівну квітку завжди любила молодь. У Древній Греції її вважали символом краси. Юні дівчата плели з лілей гірлянди, прикрашали ними волосся й свої туніки.

Чарівна водяна лілея, як стверджує одна грецька легенда, виникла з тіла прекрасної німфи, котра загинула через кохання й ревнощі Геркулеса. Наукова назва лілеї – німфея.

  ( 77 сл. )                                                            (М. Золотницький)

Рушники

  Рушники – одвічні обереги українського народу. Вони супроводжували людину все життя – від народження до самої смерті. Рушники брали з собою в дорогу чумаки, військові, заробітчани, хто надовго відлучався від рідної домівки. Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові, як пам’ятка про дім, побажання щастя в новому житті.    

 Останнім часом вишивання рушників активно відроджується. Вони є неодмінним атрибутом сучасного життя: з рушниками проводяться весілля, вони прикрашають інтер’єри церков, музеїв, осель. Тому вишитий рушник по праву став народним символом України.

( 78 сл. )

Писанки

У всьому світі відомі українські писанки. Вони беруть свій початок від дуже давніх вірувань.

З тієї хвилини, коли на яйце наносили орнамент, це вже було не просте яйце, а свята писанка. Її розписували тільки в доброму настрої. Писанка – це символ вічного життя, добра і сонця.

За технікою виконання є писанки (вони виготовляються за допомогою розігрітого воску і писачка) і крапанки. На них віск наносять крапочками. На дряпанці візерунки видряпують.

Розпиши і ти писанку і збережи її на пам'ять.

( 78 сл. )                                       (Із "Журавлика")

Берегиня

Берегиня - найдавніша богиня добра й захисту від усякого зла. В давні часи її зображали у вигляді жінки в довгому одязі, що підняла у благальній молитві руки до неба. Пізніше на вишитих рушниках її зображали з кущем або птахом у руках. Чому саме кущ і птах? Вони провіщали весняне пробудження. Берегиня стала "хатньою" богинею. Рушники з її зображенням вивішували над вікнами й дверима. Вважалося, що вона захищає домівку від злих сил, оберігає малих дітей від лиха, хвороб, лютого звіра.

(79 сл. ) 

Про Київ

… І сьогодні Київ зачаровує людей красою золотоверхих храмів, архітектурою будинків і мостів. Але тобі варто знати, що дуже багато пам'яток старовини не збереглося до наших днів. Колись такі прекрасні київські річки, як Либідь, Почайна, Дарниця, вже давно не милують людей своєю красою…

Найкрасивіша вулиця Києва – Хрещатик. Широкий, просторий, із зеленими алеями каштанів. Хіба можна повірити, що там у давнину був глибокий яр, а навколо шумів густий ліс? Яр цей називався Хрещатим. Від його назви пішла назва вулиці.

( 79 сл. )                                                   (Із журналу)

Степ

Степ квітував! Незайманий, звіку неораний, високотравний, степ ніс у собі щось своє, неповторно степове – оту шовкову ласкавість, оте ніжне, замріяне, дівоче…

Благословенна тиша навкруги. Лише зашерхоче десь суха зелена ящірка, бризнуть із-під ніг коники та жайворонки дзюркочуть у тиші. Здається, співає від краю до краю саме повітря, співає марево. Йти б отак і йти серед цієї тихої задумливої краси. Сягнути б аж туди, де небо торкається землі, де має бути велике синє море з чайками.

( 79 сл. )                                                             (За О. Гончарем)

Верба

Окрім краси, смутку, що промовляє до людського серця, верба дарує багато корисного. Верба – це позначка води на землі. Тому й криницю копають завжди під вербою. На сухому місці це дерево не росте.

Де стрибає вербиця, там здорова водиця, – говорить народне прислів'я.

Мудрість народна зафіксувала тут ще одну характерну здатність верби бути природним фільтром всіляких домішок, що містяться у водах річок і озер. Ось чому люди брали (і сьогодні беруть) воду для пиття у річках під вербою.

Верба – символ України.

( 80 сл. )                                                                (З. Нестеренко)

День матері

У багатьох країнах світу, а тепер і в Україні другої неділі травня святкується День матері. Найтеплішими словами й найкращими подарунками вітайте своїх мам і бабусь. Бо мама - то весь світ для кожної дитини. Перше мамине слово, колискова пісня, рідна земля - усе від мами. З мами починається усе на цьому світі. Мама і зрозуміє, і розрадить, і приголубить, і навчить.

Народна мудрість учить шанобливо ставитися до матері - Берегині роду. А без роду - не буде й народу. Любімо й шануймо наших матусь!

( 82 сл. )                                                 (Із журналу)

Рідний Київ

Я народився в Києві і живу тут. Хочеться мені розповісти про своє рідне місто. Київ стоїть на берегах Дніпра. Правий берег річки гористий. Тут і зародилося наше древнє місто п'ятнадцять століть тому. Вулиці в старій частині міста також гористі: то піднімають вгору, то спускаються вниз.

Центральна вулиця - Хрещатик. На Хрещатику завжди свято. Багато людей їде по широких тротуарах. У багатьох місцях зроблено підземні переходи. Спустишся по сходах і переходь вулицю широким коридором, навіть не чуючи, що над тобою безперервний транспортний рух.

(84 сл.)

Легенда про калину

Колись на Україну напали турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села. Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилась за дерево своїм червоним намистом.

Намисто розірвалося, посипались на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню, і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли, з них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу і росте на землі цей кущ.

(84сл.)                                                                                  З журналу

Рідний Київ

Я народився в Києві і живу тут. Хочеться мені розповісти про своє рідне місто. Київ стоїть на берегах Дніпра. Правий берег річки гористий. Тут і зародилося наше древнє місто п'ятнадцять століть тому. Вулиці в старій частині міста також гористі: то піднімають вгору, то спускаються вниз.

Центральна вулиця - Хрещатик. На Хрещатику завжди свято. Багато людей їде по широких тротуарах. У багатьох місцях зроблено підземні переходи. Спустишся по сходах і переходь вулицю широким коридором, навіть не чуючи, що над тобою безперервний транспортний рух.

(84 сл.)

Стара – стара вишня

Недалеко від нашої хати росла вишня. Стара – стара. Батько хотів зрубати вишню, бо вмирає ж вона… Та мати сказала, що не треба рубати цю вишню, бо її посадив ще його дідусь.

Вродили востаннє вишні. Зібрала мама кісточки та й посадила в землю. Виросли з тих кісточок молоденькі вишні. Стара вишня засохла, а молоді – вже цвітуть і плодоносять.

Отак як вишня не вмерла, а продовжила свій рід, так і народ ніколи не вмирає. Поки живе народ, живе й Батьківщина.

Бережімо все те, чим дорожили наші діди й прадіди. Бо як втратить народ пам'ять, втратить і любов до своєї Батьківщини.

(88сл.)                                                                                 За В.Сухомлинським

Наша Україна

Наше диво – наша Україна. Близька вона і найкраща у будь-яку пору року: навесні, коли дихає теплом земля. Коли лелеки поважно кружляють над селом і обдаровують щастям людські оселі.

 Гарна Україна спекотним літом. В цей час трави наливаються соком, а високе небо бринить і переливається сріблястим співом жайворонка. На полі стиглий, налитий колос щось шепоче вітру.

 Одвічно повелося, що достаток і добробут кожної сім’ї і держави залежить від урожаю. Щедра нива – в родині злагода і пісня. Випадав голодний рік – сім’ю обсідали злидні і хвороби. А вінцем праці хліборобів були жнива.

( 90 сл.)