5 клас Урок Тема. Роль Поліанни в житті жителів міста Белдінгсвіля.

5 клас   РОЗДІЛ «Світ дитинства»

Тема. Роль Поліанни в житті жителів міста Белдінгсвіля.

Мета.Розширювати і доповнювати знання учнів про творчість зарубіжних письменників, активізувати читацьку пам'ять, формувати в учнів уміння робити висновки і висловлювати судження на основі прочитаного і посилатися під час відповіді на текст книжки, сприяти усвідомленню значимості в житті людини віри в позитив, виховувати доброзичливість, розвивати позитивне мислення.

Обладнання: книги Е. Портер " Поліанна",виставка ілюстрацій до сюжетів з книги, портретів головного героя- Поліанни, індивідуальні картки досліджень " Роль Поліанни в житті жителів міста Белдінгсвіля", набір рис характеру.

Хід уроку

І. Організація класу.

- Я дуже рада, що ви, діти, прочитали світовий бестселер Елеонор Портер"Поліанна",намалювали ілюстрації до улюблених епізодів твору,працювали в групах, готуючись до уроку,розмірковуючи над змістом та головною думкою книги. Вірю, що ми з радістю попрацюємо.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

-Дізнавшись, що наш клас прочитав " Поліанну", до нас на урок попросився кореспондент міської газети " Новачок" , щоб взяти у вас інтерв'ю. Проходьте, будь ласка, Богдане Михайловичу.(Учень вітається, представляється і розпочинає опитування)

- Що ви можете розповісти про історію написання книги?

- Скільки років тому вийшов у світ роман?

- Яка доля роману після першого видання?

- Чому книга така популярна? Що саме захопило читачів?

ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку. Прогнозування.

•      Шановний кореспонденте, якраз темою нашого уроку і є дослідження ролі Поліанни в житті жителів міста Белдінгсвіля.
•      Діти, як ви думаєте, чому навчить вас сьогоднішній урок?

( Більшість учнів прогнозували, що вони навчаться радіти так, як головна героїня або ж навчаться грати в гру " Радість")

ІV. Робота над темою уроку.

1. Стислий переказ твору за планом. ( План заздалегідь написаний на дошці і складений учителем, так як твір об'ємний, близько 200 сторінок. Пункти плану можуть бути проілюстровані дитячими малюнками, які діти готували до уроку.)

1.Лист.

2.Обов'язок.

3.Приїзд Поліанни.

4.Режим дня.

5.Гра в радість.

6.Школярка.

7.Нещастя.

8.Знову радість.

Стислий переказ твору

На початку літа міс Полі Гарінгтон отримала лист, в якому повідомлялось, що її племінниця, Поліанна, залишилась сиротою, так як у неї померла мама, сестра міс Поллі, а потім тато, священик Джон Вітьєр, і просили взяти дівчинку на виховання.

Міс Поллі вважала своїм обов'язком забрати дівчинку до себе. Вона наказала своїй служниці Ненсі приготувати кімнату на горищі для Поліанни і зустріти дівчинку на станції.

Ненсі так і зробила, хоча була дуже невдоволена тим, що дівчинку поселяють у кімнату на горищі, де було лише ліжко, стіл, стілець, голі стіни, підлога і вікна, а не в одній з розкішних кімнат великого будинку. На станції вона побачила Поліанну.( ст.. 17)

Поліанна дуже зраділа зустрічі, думаючи, що це її тітонька, але їх зустріч відбулася пізніше у великому будинку. Ця зустріч була стриманою, холодною з боку тітки. Поліанні довелося прикласти багато зусиль, щоб своєю дитячою безпосередністю розігріти холодні стосунки з тіткою.

Міс Поллі розповіла Поліанні про її режим дня.( ст.. 47)Крім усіх цих обов'язкових справ Поліанна відвідувала хвору місіс Сноу, носила їй їсти, познайомилась з багатьма жителями міста, подружилась з ними і навчила грати в гру " Радість". ( ст.. 36)

Так пройшло літо, а восени Поліанна пішла до школи. ( ст..139)

Одного дня з нею трапилось нещастя, коли поспішала зі школи додому,потрапила під колеса автомобіля, який швидко їхав. Поліанна отримала травму ніг і не змогла ходити, тому розучилася грати в свою улюблену гру в радість. Тепер, навпаки, жителі міста почали вчити Поліанну грати в радість, розповідаючи про свої досягнення у грі. Дівчинка знову почала радіти, а пізніше і ходити, З лікарні вона написала: ( ст.. 219)

1. Гронування.

•      Діти, які асоціації виникають у вас зі словом " Поліанна" ?( На дошці діти утворюють асоціативний кущ)

СОНЦЕ

ПОСМІШКА РАДІСТЬ

ЛЮБОВ ПОЛІАННА ДОБРО

ВИНАХІДЛИВІСТЬ ОПТИМІЗМ

СПРАВЖНІЙ ДРУГ

1. Дослідження ролі Поліанни в житті мешканців міста Белдінгсвіля.

•      Хто нагадає , яке завдання стояло перед кожною групою ? ( Діти згадують, що їм потрібно було дослідити і записати, яким їх досліджуваний герой був до зістрічі з Поліанною, і яким став після спілкування з нею. Зробити висновок, які зміни відбулися в житті певного героя твору завдяки цій неймовірній дівчинці.)
•      Діти, завдання кожного з вас полягає в тому, що після виступу представників кожної групи, ви записуєте висновки до індивідуальної карти досліджень:

Роль Поліанни в житті жителів міста Белдінгсвіля

1. Які зміни в житті героїв твору відбулися з появою Поліанни?

Тітка Поллі

Лікар Чилтон____________________________________________________________

Джиммі_________________________________________________________

Джон Пендлтон__________________________________________________________ Сноу______________________________________________________________

Ненсі___________________________________________________________

Священик Пол Форд_

________________________________________________________________

1. Ким стала Поліанна для жителів міста?

__________________________________________________________________________________________________________________________________

1. Обери риси Характеру, притаманні Поліанні.

Жадібність, цікавість, сила волі,стриманість, обережність,розсудливість, працелюбність, заздрісність, оптимізм, люб'язність, скромність, щедрість, доброта, егоїзм, чемність, щирість, хитрість, балакучість, терпимість, винахідливість, турботливість, рішучість, відкритість, старанність, байдужість, запальність, енергійність, душевність, простота, правдивість, сміливість, відданість.

1. Девіз життя головної героїні-________________________________________________________________________________________________________________________
2. Чому ти навчився у Поліанни?________________________________________________________________________________________________________________
3. Як змінилося б наше місто ( країна, планета), якби в ньому жила Поліанна або багато " Поліанн"?

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Результати досліджень:

Тітка Поллі- строга, холодна, стримана, з почуттям обов'язку, пунктуальна,нещасна, сумна, одинока. Завдяки спілкуванню з Поліанною стала турботливою, доброю, чуйною тіткою, яка дозволяла собі розпускати довге волосся, чепуритися, плакати, грати в гру " Радість"і бути щасливою заміжньою жінкою.

Лікар Чилтон- завжди привітний, добрий, чуйний,але одинокий і нещасний , бо любив тітоньку Поллі,з якою їх розділяло давнє непорозуміння. Завдяки Поліанні лікар зумів порозумітися з коханою жінкою і одружитися, стати щасливим чоловіком.

Джон Пендлтон- замкнутий, похмурий, мовчазний, одинокий. Став люблячим, турботливим батьком усиновленого хлопчика Джиммі. Його життя стало яскравим, веселим,повноцінним.

Джиммі- був сумним, зневіреним, бездомним, хотів мати батьків, сім'ю і будинок. Завдяки Поліанні у нього з'явились і сім'я, і названий батько , і будинок. Хлопець став щасливим.

Місіс Сноу- дратівлива, вразлива, сердита,хвора жінка, яка лежала в темній кімнаті і не дозволяла відчиняти вікна. Стала терпимою, уважнішою до оточуючих, дозволяла відчиняти вікна і пускати сонячне проміння в оселю, розчісувати своє кучеряве волосся, робити всілякі зачіски,прикрашені свіжими трояндами. Хвора почала навіть працювати. Вона в'язала одяг для дітей з притулку і раділа тому, що у неї здорові умілі руки.

Ненсі- завжди привітна, турботлива, чуйна, люб'язна, але не любила свого імені. Завдяки Поліанні вона полюбила своє ім'я.

Священик Пол Форд- був засмученим, в розпачі, писав проповіді, розпочинаючи словами " Горе вам...". Усвідомив свою місію, роль в житті мешканців міста і починав проповіді так: " Радійте, люди, ..."

В результаті досліджень діти приходять до висновку, що Поліанна стала для жителів міста путівником, рятівником, ангелом, який розбудив у них позитивне, навчив бачити хороше абсолютно в усьому, навіть і в поганому. Вона навчила їх радіти життю!

1. Характеристика головного героя.

•      Пропоную дослідити, завдяки яким рисам характеру Поліанні вдалося змінити життя людей. ( Двоє учнів працюють біля дошки: вибирають риси і фіксують їх на магнітній дошці у вигляді промінців сонця від портрету Поліанни. Ці промінці з 'єднують головного героя з зображеннями інших героїв твору,яких малювали учні з кожної групи. Решта учнів підкреслюють риси в завданні № 3 індивідуальної картки).
•      У кого є доповнення? Заперечення?( Діти доповнюють вибраний перелік рис, або забирають зайві)
•      Узагальніть, завдяки чому Поліанна змінювала світ навколо себе?(Завдяки позитиву і оптимізму, позитивному ставленню до всіх людей, умінню грати в " Радість", тобто бачити тільки хороше).

1. Гра в " Радість". Робота в групах.

•      Багато хто з вас говорив, що хоче навчитись грати в цю гру теж. Давайте спробуємо.
•      Пропоную попрацювати в групах: придумати нерадісну ситуацію, озвучити її, а решта груп знайдуть, чому тут можна порадіти.

V. Рефлексія.

- Пропоную не менш цікаві завдання за вибором: написати або "Сенкан", або девіз життя Поліанни, або есе про прочитаний твір( в парі, в групі або індивідуально).

Сенкан

Поліанна

Мудра і весела.

Живе, радіє та допомагає

Усім у радість грати.

Оптиміст!

Девіз: " Жити- життю радіти!", " Радієш ти, радію я – радіє вся наша Земля!", " Придивись, навколо так багато РАДОСТІ! Живи і радій!".

Есе : ця книга- гімн оптимістів. Е. Портер написала її для песимістів, щоб ті подивились на світ іншими очима, наповненими радості, почали радіти і творити прекрасне з радістю.( Думка дитини)

- У кого справдився прогноз уроку? Хто навчився грати в " Радість"?

VІ. Підсумок уроку.

•      Вже 10 років ця книга надихає мене і допомагає жити, боротися з труднощами, перемагати відчай. Я завжди з четвертокласниками перечитую її ще раз і проводжу урок позакласного читання, малюємо ілюстрації, пишемо відгуки, вірші. Ви ділились сьогодні зі мною своїми враженнями,творчістю,а я хочу поділитись з вами своїм віршем:

Поліанно, Поліанно,

Хто ти, дівчинко моя?

Совість, ангел чи спасіння

Наших душ від забуття.

Ти, як промінь сонця, світиш,

Як послання із небес.

Ти, як ангел мій, дитино,

Світлу радість нам несеш.

Дай же , Боже,нам щоднини

Вчитись жити так, як ти-

Сумувати лиш хвилини,

А радіти цілий вік!

•      Діти, дякую вам за роботу на уроці і за підготовку до уроку. Нехай в кожному з вас живе Поліанна.І як говорила наша героїня : "Треба любити все, що є справжнім життям. Життю не можна навчитися, треба просто жити і РАДІТИ!".

VІІ. Домашнє завдання.

•      Пропоную подумати над п'ятим та шостим запитанням індивідуальної картки досліджень: Чому ти навчився у Поліанни? Та як змінилося б наше місто або країна чи , навіть, планета, якби в ньому жила Поліанна або багато "Поліанн" ?Свої роздуми запишіть.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 ТЕМА :   Ідея радості життя й відкриття світу у творі»

Мета:  виразно читати і емоційно сприймати   розділи повісті, дати оцінку моральним якостям, вчинкам персонажів,           

-розвивати творчу увагу. навички зв*язного мовлення учнів,  спілкування, уміння  висловлювати власні думки;

-виховувати оптимізм, любов до людей,толерантність

Обладнання: презентація,малюнки дітей

          Тип уроку: комбінований

                                      

                                                             Радість – всесвіту пружина.

                                                                               Радість – творчосі душа...

                                                                               Ф. Шиллер «Ода да радості»

 

 

                                                               Хід уроку

Мотивація навчальної діяльності

Роман «Полліанна» належить до книг, що можуть змінити не тільки нас самих, але й наше ставлення до навколишнього світу. Ця книга обійшла половину земної кулі і навчила людей різних країн « грати в радість», вселила віру у свої сили і змусила замислитися над тим, як ставитися до себе, до труднощів у житті, до людей, які тебе оточують. І от сьогодні ми поговоримо про ідею радості й відкриття світу у творі.

Епіграф нашого уроку  -   строки із гімну Євросоюзу  «Оди до радості» Ф. Шиллера

-Діти, як ви думаєте, чому навчить  вас  сьогоднішній урок? (ми навчимося  грати в радість)

- Так, ви  навчитеся грати  в радість,  а ще  висловлювати свої думки. Я сподіваюсь, що  цей урок допоможе вам виховувати в собі оптимізм, любов до людей, толерантність. А допоможе нам в ццьому незвичайна дівчинка – Полліанна, котра, незважаячи на життєві випробування, радіє кожному дню і   намагається допомогти всім, з ким  зустрічається.

 

- Діти, які ассоціації  виникають у вас зі словом «Полліанна»?

                                                     

-Полліанна  має надзвичайний дар – жити  «своєю грою  в радість». Добротою, щирістю думок вона змінює життя всього міста, навчивши багатьох людей простого шляху до щастя:  « завжди радіти»

Робота в групах. Скласти  правила  « Гри в радість», користуючись підручником (С. 182, « Літературна кухня»)

                              Правила  гри в радість»:

1.     Кожна людина може грати в цю гру.

2.     Щиро радій життю.

3.     Будь вдячний за все, що дає життя.

4.     У будь-якій ситуації  знаходь щось таке. З чого можна було б порадіти.

5.     Перетвори кожен день на маленьке свято.

6.     Подаруй собі і людям  щастя.

 

Робота з текстом (в групах).

«Як « гра врадість» робить світ кращим?»

Знайдіть у тексті, як Полліанна  намагається радіти  навіть за неприємних ситуацій (зачитати  цитати)

І група    Втрата батька

                «Радіти, що тато пішов на небо, щоб бути там із мамою та іншими дітьми. Він казав, що я маю «радіти за них»  (с. 186)

2 група    Хотіла ляльку, пислали милиці

                « Треба радіти з того, що милиці виявились непотрібними»  (с.193)

3 група    Тітка поселила Полліанну на горищі

                 « та рапто я згадала, що терпіти не можу свого ластовіння, і зраділа, що не маю люстра. А потім побачила цей чудовий краєвид з вікна і зрозуміла. Що мені є  з чого радіти.»  (с. 192)

4 група    Дівчинку залишили без вечері

                « я люблю хліб з молоком. І буду рада розділити ,Ненсі,з тобою вечерю» ( с. 192)

 

-   Як бачите, в житті Полліанни багато труднощів, але вона не опускає руки. Е. Портер зазначила: « Люди думають, що Полліанна постійно радісно щебече і що вона радіє абсолютно з усього. Однак, я ніколи не поділяла думки, про те, Що ми мусимо заперечувати існування  труднощів.,страждань і зла. Я переконана в тому, що ліпше зустічати невідоме  бадьоро і радісно.

 Складання ланцюжка « Кого Полліанна залучила до « гри  в радість»?

Щоб скласти ланцюжок, потрібно впізнати героя.

Впізнай героя

1.Строга жінка з суворим обличчям, котра похмурніла щоразу, коли ніх падав на підлогу чи грюкали двері.(міс Поллі)

2. Чоловік був завжди вбраний у довгий чорний сурдут иа шовковий циліндр, цього інші чоловіки не носили. Ідучи, він тримав спину, а ходив переважно швидко і завжди сам.(містер Пендлтон)

3. До неї ніхто не любить ходити. Як би тільки людям не було її шкода, жодна душа й раз на день не навідалась би до неї, така вона уїдлива.( місіс Сноу)

4.Мені щойно минуло десять років. Торік я жив у сиротинці, Я хотів мати власну домівку. Ну звичайну, щоб була мама, а не доглядачка. (Джиммі)

5. Бадьоро наближався найвищий з гурту чоловік із чисто виголеним обличчям і добрими очима.(лікар Чилтон)

6. Вона засуджувала господиню за безсердечне ставлення до сироти і зустрічала Полліанну на станції. (Ненсі)

 

Ланцюжок

Місс  Поллі – Містер Пендлтон- місіс Сноу – Джиммі – лікар Чилтон-- - Ненсі

Рольва гра (по групам)

Ви  будете акторами і від імені  персонажів твору розкажете нам, як змінилося ваше життя під впливом Полліанни.

1 група (міс Поллі)

 Мені 40 років, я живу в великому будинку. У мене було спокійне налагоджене життя..  Я майже не згадувала свою сестру Дженні, вважала її зрадницею. І ось раптом цей страшний лист. Почуття обов*язку змусило мене  взяти до себе доньку моєї померлої сестри. Спочатку Полліанна мене дуже дратувала, тому що приносила  клопіт, порушувала тишу. Але з часом  я дуже прив*язалась до цієї  непосидючої, щирої і веселої дівчинки. Я навіть не зрозуміла, коли    змінився мій характер, але мені це подобається. Полліанна змусила мене полюбити життя, переступити через гординю. Полліанна не тільки змінила мій характер, вона змінила мою долю. Я шаслива – поряд зі мною  улюблена племінниця  Полліанна і мій коханий – доктор Чилтон.

2 група містер ( Джон Пендлтон)

   Я дуже багата людина. У  мене великий будинок. Колись, дуже давно,  я кохав Дженні, матір Полліанни, але вона поїхала з іншим. З тих пір я живу один, ніщо не радує мене, навіть моє багатство. З появою Полліанни, дівчинки-веселки, моє життя змінилося. Я зрозумів, що скравжня домівка неможлива без руки й серця жінки та присутності дитини. Я дуже хотів, щоб Полліанна  переїхала жити до мене, та вона любить свою тітку Поллі і не хоче залишати  її. Але саме Полліанна вмовила мене  всиновити сироту  Джиммі Біна. Я прив’язався до хлопчика, як до рідного сина.  У нас справжня сім’я. Дякую, тобі, Полліанно.

3 група  (місіс Сноу)

   Я хвора жінка, у мене параліч ніг. Мені дуже прикро, усі люди можуть ходити. а я немічна, повинна лежати в ліжку. Я дуже сердилась. Не дозволяла відчиняти вікна, щоб не бачити щасливих людей. З появою Полліанни моє життя змінилося. Вона навчила мене «грати в радість». Спочатку це  мене  дратувало. Але  поступово я полюбила цю веселу дівчинку, дозволяла їй розчісувати своє волосся,робити зачіски. Я навіть почала працювати. Зараз я в’яжу одяг для дітей з притулку. Я дуже рада, що у мене здорові умілі руки і що можу бути комусь корисною. Дякую  тобі, Полліанно, за віру в життя.

4 група (Джиммі)

    Мені щойно минуло 10 років. Торік я жив у сиротинці.Але нас таких там було багато і тому їм за мене голова не боліла. І я пішов звідти. Я хотів мати власну домівку, ну звичайну, щоб була мама, а не доглядачка. Як є домівка, то є й родичі, а в мене нікого не було. Завдяки Полліанні у мене  з’явився батько, якого я люблю. Тепер ми щаслива сім’я.  Спасибі тобі, Полліанно.

-         Отже, Е. Портер стверджує, що людина може сама  змінювати своє життя на краще. Тільки для цього вона повинна внутрішньо мінятися, наповнювати своє серце добром і турботою, виявляти любов і милосеодя до ближніх.

 

Робота в групах

Складіть опорну схему «Вплив Полліанни на життя міста»

 

 

 

Висновок

Ясним сонечком входить Полліанна  в похмурі будинки, і їй вдається пом’якшити, здавалось би, зовсім скам’яніли серця. Люди, переймаючи «гру в радість»  стають добрішими, людянішими, починають усвідомлювати мету свого існуввання.

 

Вирішення проблемних  ситуацій

То, як, діти, може, повчимося  «грати в радість». Це так цікаво і так просто: варто знайти щось радісне навіть у найприкрішій  ситуації. Тож спробуємо.

Робота в групах  1 ситуація

Перед від’їздом до літнього табору я сильно захворів на ангіну.

2 ситуація

Мені не дозволяють допізна гуляти з друзями.

3 ситуація

Я сподівався отримати 11 балів за контрольну з математики, а отримав 7.

4 ситуація

Чому можна радіти, якщо кожного дня задають домашні завдання?

Підсумки

«Мікрофон»

-Чому ви научились сьогодні на уроці?

-Чи з’явилось у вас бажання щось змінити  у своєму житті?

-За що б ви подякували Е. Портер?

Домашнэ завдання: переказати епізод повісті, який справив на вас найбільше враження; підготувати по 4-5 питань для вікторини.

 

 

 

6 клас

Тема уроку. Образ  Максима Яценка, твердість його переконань, увага і повага до інших.

Мета уроку : продовжувати вчити учнів характеризувати образ літературного героя;формувати уміння й навички аналізу художнього тексту, усного зв’язного мовлення; розвивати увагу, пам’ять, критичне мислення учнів; виховувати  почуття поваги до інших людей.

Тип уроку: урок формування вмінь та навичок учнів

Обладнання: роздатковий матеріал (папки із картками для роботи на уроці);

                         презентація; тексти повісті «Сліпий музикант».

Форма проведення уроку:урок міні-дослідження

 

 

Хід уроку

І. Актуалізація знань і умінь учнів

Встановіть відповідність між іменами  персонажів та їх статусом

  у повісті

Ганна Михайлівна                                Слуга

Іохім                                                       Кохана дівчина

   Евеліна Яскульська                               Мати

Федір Кандиба                                      Старий козак

Попельський                                          Батько

Хведько                                                  Сусід

Ставрученко                                           Звонар

    Юрко                                                      Каліка перехожий

Єгорій                                                     Сліпий поет

«Мозковий штурм»

• Кого з персонажів повісті немає у списку ?
• Чи зміниться сюжет повісті  без  дядька Максима ?

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

      Сьогодні на уроці ми ближче познайомимось з образом Максима Яценка, рідного дядька Петруся Попельського. Наше завдання – довести, або спростувати думку про те, що цей персонаж відіграв важливу роль у формуванні особистості головного героя повісті.

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку

ІY. Формування вмінь та навичок учнів

1. Робота в парах  (Частина І розділ ІІІ)

          Опрацюйте ІІІ розділ  повісті та дайте відповіді на запитання:

• Яким пам’ятали дядька Максима на відомому київському ярмарку «Контрактах» ?

( Скандалістом, забіякою, матері боялися за своїх синів, товаришів Максима.)

• Як  ставився Максим Яценко до шляхтичів, до простих людей ?

( Зі шляхтичами був зверхнім, не любив вести з ними люб’язні розмови;

 Простим людям вибачав навіть грубощі, ставився до них прихильно.)

• Чому Максим поїхав в Італію?

(Приєднався до Гарібальді.)

• Чому на слайді ми бачимо його з милицею  і палицею ?

(Був важко поранений у бою з австрійцями. У госпіталі йому відтяли праву  ногу, ліва рука була сильно пошкоджена)

• Зачитайте портрет Максима Яценка.

(...в коротко остриженных волосах дяди Максима уже пробивалась серебристая проседь. Плечи от постоянного упора костылей поднялись, туловище приняло квадратную форму.... угрюмо сдвинутые брови, стук костылей и клубы табачного дыма, которыми он постоянно окружал себя, не выпуская изо рта трубки, — все это пугало посторонних...в большой квадратной голове, покрытой щетиной густых волос....)

• Як проводить свій вільний час Максим Яценко у маєтку сестри після повернення з Італії ?

(Багато читає, пише статті, не відвідує світське товариство)

• У чому Максим Яценко вбачає  сенс життя ?

(Життя – це боротьба)

 

2. Вправа «Займи позицію»

• Чи повинен був обізлитися на весь світ дядько Максим ? Свою думку обгрунтуйте.

   (...только близкие к инвалиду люди знали, что в изрубленном теле бьется горячее и доброе сердце..)

3. Складання ОС «Особистість Максима Яценка»

4. Робота в малих групах (4-5 учнів)

 

   Визначте, який вплив на формування особистості Петра мав Максим Яценко.

Завдання для груп

І група – як Максим Яценко готується до виховання племінника ?

                                                  (Частина І розділ YІІІ)

ІІ група –як Максим Яценко знайомить сліпого  племінника з формою і

                  кольором предметів та явищ ?

                                                   (Частина І  розділ Х)

ІІІ група – як Максим Яценко ставиться  до занять музикою племінника ?

                                                    (Частина ІІ  розділ ХІ)

ІYгрупа - як Максим Яценко сприяв фізичному розвитку племінника?

                                                    (Частини ІІІ розділ І)

YІ група – чому Максим Яценко погоджується навчати доньку пана  Яскульського –

                  Евеліну?

                                                     (Частина ІІІ розділ YІІІ, ХІХ)

Y група – з якою метою  Максим Яценкознайомить племінника зі сліпими

                  перехожими ?

                                                      (Частина YІ  розділ YІІІ)

YІ. Рефлексія    (ЛК)

Перегляд фрагменту з кінофільму «Сліпий музикант» (1960)

                                  (1:11:06 до 1:14:15)

 

 Бесіда

• Чи вдалося Борису Ліванову, актору який зіграв роль Максима Яценка, в повній мірі відтворити образ героя на екрані ? Як саме ?
• Чому, на вашу думку, на очі  Максима  Яценка навертаються сльози в кінці фільму?
• Що усвідомив Петро Попельський завдяки науці дядька Максима?

 

YІІ.   Д\З

                  Знайдіть у тексті повісті «Сліпий музикант» описи природи, згадки про

               українську історію і культуру.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема    Твердість поглядів і переконань Максима Яценка у вихованні

            Петра Попельського.  Українська природа, народні образи й традиції в повісті В. Короленка «Сліпий музикант»

Мета:  розкрити вплив образу Максима Яценка на формування особистості племінника, з’ясувати роль народних образів, традицій та природи у творі; розвивати навики логічного мислення та зв’язного мовлення; виховувати  відчуття краси природи, сприяти морально-етичному та естетичному вихованню школярів.

Обладнання:   текст повісті «Сліпий музикант», цитати пейзажів, «Словник літературознавчих термінів».

                                                  ХІД УРОКУ

І. Оголошення теми та мети уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань

    Відповіді на запитання

            -  Жанр твору «Сліпий музикант»?   ( Повість.)

-  Що таке композиція?  ( Побудова твору.)

- Назвіть елементи композиції.  ( Експозиція, зав’язка, розвиток подій,   кульмінація, розв’язка, епілог.)

- Що спричинило кардинальну зміну поведінки Петра?  ( Зустріч з жебраками, розмова з дядьком.)

 -  Хто намагався оточити дитину надмірним піклуванням і  створити тепличні умови?  ( Мама.)

 - Хто з героїв твору мав кардинально протилежні погляди на виховання Петра?  ( Дядько Максим та мама – Ганна Михайлівна)

 

ІІІ.  Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

 

1. Проблемне запитання

       Навіщо Максим Яценко каже про Петра, що  «… у малого не має  очей, а з часом не буде ні рук, ні ніг, ні волі…» Що може статися з хлопцем?           (Максим це сказав своїй сестрі, щоб переконати її, що не потрібно настільки оберігати сина. У хлопця ще є шанс розвинути свої здібності і компенсувати свою сліпоту. Потрібно, щоб Петро долав перешкоди, адже бездіяльність йому зашкодить. Надмірна турбота матері виключає будь-які зусилля з боку хлопця і вбиває всі шанси на більш повноцінне життя.)

2. Слово вчителя

     Петрусь народився живою і рухливою дитиною, але поступово ставав мовчазним, задумливим, прагнув проникнути в таємниці йому недоступні. Адже він був позбавлений найпрекраснішого шляху пізнання світу – фарб, світла, всіх відтінків живої і прекрасної природи. І дві людини спочатку взяли активну участь у долі дитини – його мати і дядько Максим. Саме Максим Яценко підштовхне хлопця до прозріння. Що вам відомо про цю людину?

 

 

  Повідомлення  учнів

•              Максим Яценко – брат Ганни Михайлівни – матері Петра. Цей чоловік свого часу відомий забіяка, колись виїхав до Італії і прилучився до повстанців Гарібальді. З Італії він повернувся інвалідом, «… праву ногу йому зовсім відрізали, і тому він ходив на милиці, а ліва рука була пошкоджена і годилася лише на те, щоб абияк спиратися на палицю…»

 

•              Дядько Максим уклав режим життя Петра. Адже із перших днів появи дитини в домі він зрозумів, що у них є спільне – вони обидва інваліди. А досвід дядька давав можливість зробити висновок: «… життя – це боротьба, і в ній нема місця для інвалідів». Максим часто замислювався над тим, що він назавжди вибув із рядів, тому саме він виголошує девіз для Петра – знедолений за ображених.

 

•              Твердість поглядів і переконань старого гарібальдійця зуміла переконати сестру про хибність шляху виховання, який обрала вона. Адже чим більше Петро ставав особистістю, тим більше страждав від своєї вади. І, можливо, замкнувся б у собі і зробив себе назавжди нещасним. Та дядько недарма віддав своє здоров’я за щастя інших людей, тому постійно намагався зробити так, щоб племінник думав менше про свій недолік, а більше про страждання інших, щоб навчився відчувати чуже горе.

 

•              Петро чує саме від дядька, якого любив, поважав, до думки якого прислухався, що « в будь-якому разі, якщо тобі і було б гірше, то, можливо, сам ти був би кращим». Дядько називає його егоїстом, який «носиться із своїм горем» і не помічає тієї турботи і любові, якими його оточують рідні. І завдяки вихованню дядька та тому широкому світу, який був поза межами помістя, Петро змінюється, знаходить  своє призначення, своє місце у житті.

 

•              Старий гарібальдієць мріяв, коли ще Петрусь був дуже маленьким: «…несправедливо скривджений долею підніме з часом доступну йому зброю на захист інших, знедолених життям, і тоді я недаремно прожив на світі, понівечений старий солдат.» Мрія старого воїна збулася. Коли він сидів на концерті у Києві, де відбувся дебют сліпого музиканта, Максим зрозумів, що він зробив свою справу – Петро Попельський прозрів, а він недарма прожив на цьому світі.

 

3.  Аналіз епізоду  (Глава 6, розділи VІ –VІІ)

    Бесіда

 -  Що допомогло Петру прозріти? ( Життя, яке він пізнав і зрозумів.)

 -  Чим ви поясните такий прекрасний дебют сліпого музиканта? ( Публіка чула у його музиці  живе відчуття рідної природи, і гучну бурю в небесах, і вільну мелодію, як степовий вітер.)

   ( Довідка.    Дебют – перший виступ артиста на сцені; починання у якій-небудь галузі, почин, початок.)

 -  Які ще народні образи використав автор для розкриття характеру героя?

( Образи народних співців; у дитинстві Петрусь чув народну пісню «Ой на горі женці жнуть»; мелодії із сопілки Іоахима, які назавжди оселилися у його душі.)

  -  Зачитайте описи природи. Яку роль виконує природа у повісті?              (Відтворює стан душі героя, через природу він пізнає світ, важливі зустрічі та бесіди відбуваються на лоні природи та ін. )

4. Проблематика твору:

 -  проблема вибору свого шляху у житті;

 -   морального та громадянського вибору;

 -   виховання;

 -   взаємостосунків між людьми;

 -  любові до ближнього;

 -  вміння співчувати знедоленому;

 -  призначення людини.

 

 

ІV.  Закріплення вивченого матеріалу

          Цифровий диктант

1. У скільки років хлопчик знайомиться із мистецтвом?  ( 5 )
2. З якого віку Петро розпочав вивчати науки?  ( 9 )
3. У скільки років Максим подарував коня хлопчикові?  ( 6 )
4. Скільки синів було у Ставрученка?  ( 2 )
5. За скільки верст від Попельських жили Ставрученки?  ( 70 )
6. Скільки сліпих дзвонарів зустрів Петро у монастирі?  ( 2 )
7. Через скільки років після одруження Попельський дебютував у Києві як музикант?  ( 3 )
8.  Скільки верст було до села, в якому була цілюща ікона?  ( 60 )
9. Скільки дітей народилось у Петра та Евеліни?  ( 1 )
10.  Зі скількох глав складається повість «Сліпий музикант»?  ( 7 )
11.  У якому столітті надруковано повість?  ( 19 )
12.  Скільки дітей було у сім’ї Яскульських?  ( 1 )

V. Домашнє завдання

      Підготуватися до написання твору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Володимир Короленко «Сліпий музикант». Петро Попельський і Евеліна

Мета:  допомогти учням глибше зрозуміти внутрішній світ  головних героїв повісті «Сліпий музикант», духовні пошуки Петра Попельського, його взаємовідносини з Евеліною, усвідомити головні думки твору, викликати захоплення художньою майстерністю автора; розвивати в учнів логічне мислення, зв'язне мовлення, навички переказу, ана­лізу прозового тексту, образів твору; виховувати у школярів гуманне ставлення до людей та сприяти формуванню стійких морально-етичних переконань школярів, високих естетичних почуттів.

Тип уроку:   урок застосування знань, умінь, навичок.

Вид уроку:   комбінований.

Обладнання: портрет В.Г.Короленка; підручник; тексти повісті В. Короленка «Сліпий музикант» (мовою оригіналу і в перекладі ); фрагменти з фільму «Сліпий музикант» (1960).

Епіграф: «Людина створена для щастя, як птах для польоту»

В.Г.Короленко

ХІД УРОКУ

І.   ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ  І ЗАВДАНЬ УРОКУ

1. Вступне слово

На  сьогоднішньому уроці ми продовжуємо роботу над повістю Короленка «Сліпий музикант».   

Як ви гадаєте, якою буде тема сьогоднішнього уроку? (Тема уроку та епіграф заздалегідь написані на дошці).

Учні записують її у своїх зошитах.

- Які завдання ми будемо вирішувати?

2. Робота з епіграфом

Епіграфом до нашого уроку будуть слова В.Г.Короленка  «Людина створена для щастя, як птах для польоту»

Як ви розумієте епіграф до уроку?

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. Перевірка складених учнями планів характеристики Петра Попельського

2. Встановіть відповідність між іменами  персонажів та їх статусом у повісті

Ганна Михайлівна                                    Слуга

Йохим                                                       Кохана дівчина

   Евеліна Яскульська                                 Мати

Федір Кандиба                                        Старий козак

Попельський                                            Батько

Хведько                                                    Сусід

Ставрученко                                             Дзвонар

    Юрко                                                        Каліка перехожий

Єгорій                                                       Сліпий поет

Ганна Михайлівна – мати; Йохим – слуга; Евеліна Яскульська - кохана дівчина;   Федір Кандиба - каліка перехожий; Попельський -  батько; Хведько  -  старий козак;       Ставрученко  - сусід; Юрко - сліпий поет; Єгорій -   дзвонар.                                                                 

IV.   МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Сьогодні, коли в країні триває війна, коли кожної хвилини гинуть люди, ми з вами продовжуємо боротьбу за найкращі людські якості: доброту, співчуття, милосердя, які оселяються у наших душах завдяки добрим, мудрим книгам.

У новелі «Парадокс» В. Короленко писав: «Людина створена для щастя, як птах для польоту». (Епіграф уроку). Ця фраза відома багатьом, але не всі знають другу її частину: «Тільки щастя не завжди створене для неї». Проблему щастя вирішує письменник і у своїй книзі «Сліпий музикант», яка побачила світ у 1886 р.

Для чого ж створена людина? Чи здатна особистість чинити супротив обставинам? Що становить щастя людини? Як їй стати щасливою? Своє розуміння цих питань В. Короленко розкрив на прикладі образу Петра Попельського, головного героя повісті «Сліпий музикант».

V.   СПРИЙНЯТТЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Бесіда

1. Яке нещастя сталося в родині Попельських? (Їх син народився сліпим.)

2. Розкажіть про дитячі роки Петруся. Хто і як його виховував? (Його мати та дядько Максим.)

3. В якій атмосфері зростав хлопчик? (З одного боку його оточу­вала ніжність матері, поетичність її творчої натури, з ін­шого — мужність старого воїна, дядька Максима. Хлопчик зростав в атмосфері любові, тепла, турботливого ставлення.)

4. Як Петрусь потоваришував з Евеліною? (Якось дівчинка зненацька натрапила на Петруся, коли той відпочивав на горбку біля річки. Її привабили чарівні звуки сопілки, але звиклий до самотності хлопчик прогнав непрохану гостю)

5. Що відомо про дядька Максима? (Дядько Максим був рідним братом мами Петруся. Він займався навчанням і вихованням хлопця)

6. Що єднало дядька і племінника? (Вони обоє мали вади: племінник був сліпий, а дядько не мав ноги.)

7. Як ви думаєте, яку роль відіграв дядько Максим у вихованні Петра? (Він вносив «чоловіче» начало, без якого Петро виріс би, наче «теплична рослина», і замкнувся б у собі.)

2. Творче завдання

Визначте основні етапи життя Петра Попельського. У яких розділах твору вони описуються? (Дитинство й отроцтво (1-4 роз­діли), юність (5-6 розділи), зрілість (7 розділ, епілог).)

Подумайте, яким кольором можна зобразити кожен з етапів життя головного героя.

Як відомо, у першій редакції повість мала підзаголовок «Психологічний етюд». Автор детально досліджує психологію го­ловного героя.

3. Завдання учням

Назвіть героїв, які складали оточення Петра Попельського. (Мати, дядько Максим, Евеліна, Йохим, Ставрученки, Кандиба.)

4.Робота з текстом

Знайдіть у тексті портрети Евеліни в  різному віці.  Проаналізуйте, як змінюється героїня.

Глава третя: «У товаристві цих старих зростала їхня єдина донька, невеличка дівчинка з довгою русою косою та блакитними очима, що вражала усіх при самому першому знайомстві якоюсь дивною солідністю, розлитою в усій її фігурі. Здавалося, спокій пізньої любові батьків відбився у характері доньки цією недитячою розсудливістю, плавним спокоєм рухів, задумливістю та глибиною блакитних очей. Вона ніколи не цуралась сторонніх, не ухилялась від знайомства з дітлахами та брала участь в їхніх іграх. Проте все це робилося з такою відвертою поблажливістю, немовби для неї особисто це було зовсім не потрібно. Дійсно, вона відмінно вдовольнялася своїм власним товариством, гуляючи, збираючи квіти, розмовляючи зі своєю лялькою, і все це з виглядом такої солідності, що подеколи здавалося, ніби перед вами не дитина, а крихітна доросла жінка».

Глава п’ята: «Евеліна, звісно, значно зросла й розвинулася з часу першої зустрічі з Петром, проте зауваження студента щодо її вигляду було цілком справедливим. При першому погляді на це невеличке худорляве створіннячко здавалося, що це ще дівчинка, але в її неквапливих, розмірених рухах виявлялася нерідко солідність жінки. Те саме враження було й від її обличчя. Такі обличчя бувають, здається, тільки у слов’янок. Правильні гарні риси замальовані плавними, холодними лініями; блакитні очі дивляться рівно, спокійно; рум’янець рідко з’являється на цих блідих щоках, проте це не та звичайна блідість, яка щохвилини готова спалахнути полум’ям палаючої пристрасті; це скоріше холодна білизна снігу. Пряме світле волосся Евеліни ледь-ледь відтінялося на мармурових скронях та спадало важкою косою, яка ніби відтягувала назад її голову при  ході».

5. Бесіда

1. Яка, на вашу думку, головна риса вдачі Евеліни? (Співчутливість, доброта)

2. Що, на вашу думку, зближувало Петра й Евеліну? (Вони обоє були оточені надзвичайною любов'ю своїх близьких. Обоє вони не знали життя, жили в замкненому світі своїх маєтків.)

3. Який момент у житті був переломним для Евеліни? (Зустріч із братами Ставрученками. Вона вперше відчула, що існує якийсь інший світ, невідомий і тривожний.)

4. Яка проблема виникла перед героїнею після зустрічі з бра­тами Ставрученками? (Поринути в новий світ, у якому не було місця Петрові, або залишитися разом з коханим.) Який вибір зробила Евеліна? (Вона вибрала Петра.)

5. Як на вашу думку, чи було жертовним рішення Евеліни за­лишитися з Петром? (З боку Евеліни це був вияв щирої і дуже самовідданої любові.)

Петро й Евеліна вперше зустрілися на лоні природи. Головний герой дуже тонко сприймав довкілля, тому тема впливу природи на людину в повісті посідає важливе місце.

6.Виразне читання в особах епізоду «Зустріч Петруся з Евеліною»

Глава третя:

Одного разу Петрик був один на пагорбку біля річки. Сонце сідало, у повітрі стояла тиша, тільки мукання стада, що поверталося до села, долітало сюди, пом’якшене відстанню. Хлопчик тільки-но припинив грати та відкинувся на траву, віддаючись напівдрімотній млості літнього вечора. Він забувся на хвилину, як раптом чиїсь легкі кроки вивели його із дрімоти. Він із незадоволенням підвівся на лікті та прислухався. Кроки зупинилися біля підніжжя пагорбка. Хода була йому незнайома.

— Хлопчику! почув він раптом вигук дитячого голосу.— Чи не знаєш ти, хто тут зараз грав?

Сліпий не любив, коли порушували його самотність. Тому він відповів на запитання не дуже люб’язним тоном:

— Це я...

Легкий здивований вигук був відповіддю на цю заяву, і тієї самої миті голос дівчинки додав тоном простодушного схвалення:

— Як добре!

Сліпий промовчав.

— Чого ж ви не йдете? — запитав він потому, чуючи, що непрохана співрозмовниця продовжує стояти на місці.

— Нащо ж ти мене женеш? — спитала дівчинка своїм чистим та простодушно-здивованим голосом.

Звуки цього спокійного дитячого голосу приємно діяли на слух сліпого; тим не менш він відповів тим самим тоном:

— Я не люблю, коли до мене приходять...

Дівчинка засміялася:

— Отакої!.. Дивіться! Хіба вся земля твоя і ти можеш комусь заборонити ходити землею?

— Мама наказала усім, щоби сюди до мене не ходили.

— Мама? — перепитала замислено дівчинка.— А моя мама дозволила мені ходити над річкою...

Хлопчик, трохи розпещений загальною поступливістю, не звик до таких настирливих заперечень. Спалах гніву пройшов його обличчям нервовою хвилею; він трохи підвівся та заговорив швидко й збуджено:

— Ідіть, ідіть, ідіть!..

Невідомо, чим закінчилася би ця сцена, але цієї миті від садиби почувся голос Йохима, що кликав хлопчика до чаю. Він швидко збіг з пагорбка.

— Ах, який бридкий хлопчик! — почув він за собою відверто обурене зауваження.

V

Наступного дня, сидячи на тому самому місці, хлопчик згадав про вчорашнє зіткнення. У цьому спогаді тепер не було досади. Навпаки, йому навіть хотілося, аби знову прийшла ця дівчинка з таким приємним, спокійним голосом, якого він ніколи ще не чув. Знайомі йому діти голосно кричали, сміялися, билися і плакали, проте жоден з них не розмовляв так приємно. Йому стало шкода, що він образив незнайомку, яка, мабуть, ніколи більше не повернеться.

Дійсно, дня зо три дівчинка зовсім не приходила. Але на четвертий Петрусь почув її кроки внизу, на березі річки. Вона йшла тихо; берегова галька легко шурхотіла під її ногами; і вона наспівувала тихенько польську пісеньку.

— Послухайте-но! — гукнув він, коли вона з ним порівнялася.— Це знову ви?

Дівчинка не відповіла. Камінці все так само шурхотіли під її ногами. В удаваній безтурботності її голосу, що наспівував пісню, хлопчику чулася ще не забута образа.

Проте, пройшовши кілька кроків, незнайомка зупинилася. Дві-три секунди минули у мовчанні. Вона перебирала в цей час букет польових квітів, який тримала в руках, а він чекав на відповідь. У цій зупинці та мовчанні, що настало за нею, він вловив відтінок навмисної зневаги.

— Невже ви не бачите, що це я? — запитала вона нарешті з неабиякою гідністю, закінчивши з квітами.

Це просте запитання болісно відгукнулося в серці хлопчика. Він нічого не відповів, і лише його руки, якими він опирався на землю, якось судомно схопилися за траву. Але розмова вже почалася, і дівчинка, все стоячи на тому самому місці та займаючись своїм букетом, знову запитала:

— Хто тебе навчив так добре грати на дудці?

— Йохим навчив,— відповів Петрусь.

— Дуже добре! А чому ти такий сердитий?

— Я... не серджуся на вас,— сказав хлопчик стиха.

— Ну, то й я не серджусь… Давай гратися разом.

— Я не вмію гратися з вами,— відповів він похнюпившись.

— Не вмієш гратися?.. Чому?

— Так.

— Ні, чому ж?

— Так,— відповів він ледь чутно і ще більше похнюпився.

Йому не доводилося ще ніколи розмовляти з кимось про свою сліпоту, і простодушний тон дівчинки, що пропонувала з наївною наполегливістю це запитання, відгукнувся в ньому знову тупим болем.

Незнайомка піднялася на пагорбок.

— Який ти кумедний,— заговорила вона зі зверхнім жалкуванням, сідаючи поруч із ним на траві.— Це ти, мабуть, тому, що ще зі мною не знайомий. От узнаєш мене, тоді припиниш боятися. А я не боюся нікого.

Вона казала це з безтурботною ясністю, і хлопчик почув, як вона кинула собі у фартух купу квітів.

— Де ви взяли квіти? — спитав він.

— Там,— мотнула головою вона, вказуючи назад.

— На лузі?

— Ні, там.

— Отже, в гаї. А які це квіти?

— Невже ти не знаєш квітів?.. Ах, який ти дивний… слово честі, ти дуже дивний...

Хлопчик узяв у руку квітку. Його пальці швидко та легко торкнулися листя та вінчика.

— Це жовтець,— сказав він,— а ось це фіалка.

Потім він захотів у той самий спосіб познайомитися й зі своєю співрозмовницею: узявши лівою рукою дівчинку за плече, він правою почав обмацувати її волосся, потім повіки та швидко пробіг пальцями по обличчю, деінде зупиняючись та уважно вивчаючи незнайомі риси.

Усе це було зроблено так несподівано та швидко, що дівчинка, вражена подивом, не могла сказати ані слова; вона лише дивилася на нього широко розплющеними очима, у яких відбивалося почуття, близьке до жаху. Тільки тепер вона помітила, що в обличчі її нового знайомого є щось незвичайне. Бліді й тонкі риси застигли на виразі напруженої уваги, що якось не гармоніював з його нерухомим поглядом. Очі хлопчика дивилися кудись, без жодного відношення до того, що він робив, і в них дивно переливався відблиск сонця, що сідало. Усе це здалося дівчинці на єдину мить просто важким кошмаром.

Вивільнивши своє плече з руки хлопчика, вона раптом скочила на ноги й заплакала.

— Навіщо ти лякаєш мене, бридкий хлопчиську? — заговорила вона гнівно, крізь сльози. — Що я тобі зробила?.. Навіщо?..

Він сидів на тому самому місці, спантеличений, із низько схиленою головою, і дивне почуття — суміш досади та приниження — наповнило болем його серце. У перший раз ще довелося йому зазнати приниження каліки; у перший раз узнав він, що його фізична вада може викликати не одну жалість, а й переляк. Звісно, він не міг ясно усвідомити важке почуття, що пригнічувало його, але від того, що усвідомлення це було неясним та тьмяним, воно приносило не менше страждання.

Почуття пекучого болю та образи підступило до його горла; він упав на траву й заплакав. Плач цей ставав усе сильнішим, судомні ридання струшували усе його маленьке тіло, тим більше що якась уроджена гордість примушувала його пригнічувати цей спалах.

Дівчинка, яка збігла вже з пагорбка, почула ці глухі ридання та з подивом обернулася. Бачачи, що її новий знайомий лежить обличчям до землі й гірко плаче, вона відчула співчуття, тихо зійшла на пагорбок та зупинилася над плачучим.

— Послухай-но,— заговорила вона стиха,— про що ти плачеш? Ти, звісно, гадаєш, що я наскаржуся? Ну, не плач, я нікому не скажу.

Слово співчуття та ласкавий тон викликали в хлопчика ще більший нервовий спалах плачу. Тоді дівчинка присіла біля нього навпочіпки; просидівши так із півхвилини, вона тихо торкнулася його волосся, погладила його голову і потім, з м’якою наполегливістю матері, яка заспокоює покарану дитину, підняла трохи його голову та почала витирати хустинкою заплакані очі.

— Ну, ну, припини ж! — заговорила вона тоном дорослої жінки.— Я давно не серджуся. Я бачу, що ти жалкуєш, що налякав мене…

— Я не хотів налякати тебе,— відповів він, глибоко зітхаючи, аби приглушити нервові напади.

— Добре, добре! Я не серджуся!.. Адже ти більше не будеш.— Вона трохи підняла його з землі та намагалася всадовити поруч із собою.

Він скорився. Тепер він сидів, як і раніше, обличчям у бік заходу, і, коли дівчинка знову поглянула на це обличчя, освітлене червонуватим промінням, воно знову видалося їй дивним. В очах хлопчика ще бриніли сльози, проте очі ці були як і раніше нерухомі, риси обличчя раз по раз пересмикувалися від нервових спазмів, але разом із тим у них видно було недитяче, глибоке й тяжке горе.

— А все-таки ти дуже дивний,— проказала вона із замисленим співчуттям.

— Я не дивний,— відповів хлопчик із жалісною гримасою.— Ні, я не дивний… Я… я — сліпий!

— Сліпи-ий? — протягла вона співучо, і голос її здригнувся, ніби це сумне слово, стиха вимовлене хлопчиком, нанесло невиправного удару в її маленьке жіноче серце.— Сліпи-ий? — повторила вона голосом, який ще більш здригнувся, і, немовби шукаючи захисту від нездоланого почуття жалості, що охопило всю її, вона раптом обхопила шию хлопчика рученятами та припала до нього обличчям.

Вражена раптовістю сумного відкриття, маленька жінка не втрималася на висоті своєї солідності, і, перетворившись зненацька на засмучену та безпорадну в своєму смутку дитину, вона, в свою чергу, гірко та невтішно заплакала.

VI

Кілька хвилин минуло в мовчанні.

Дівчинка припинила плакати і тільки час від часу схлипувала, приходячи у себе. Повними сліз очима вона дивилася, як сонце, ніби обертаючись у розпеченій атмосфері заходу, занурювалося за темну рису обрію. Промайнув ще раз золотий край вогняної кулі, потім бризнули дві-три гарячі іскри, і темні обриси дальнього лісу спливли раптом непереривною синюватою рисою.

З річки потягло прохолодою, і тихий мир вечора, що насувався, відбився на обличчі сліпого; він сидів зі схиленою головою, мабуть, здивований цим виразом гарячого співчуття.

— Мені шкода… — все ще схлипуючи, проказала нарешті дівчинка на пояснення своєї слабкості.

Потім, дещо оволодівши собою, вона зробила спробі перевести розмову на сторонній привід, до якого вони обидва могли ставитися байдуже.

— Сонечко сіло,— вимовила вона замислено.

— Я не знаю, яке воно,— була сумна відповідь.— Я його тільки… відчуваю...

— Не знаєш сонечка?

— Так.

— А... А свою маму... теж не знаєш?

— Мати знаю. Я завжди здалека впізнаю її ходу.

— Так, так, це правда. І я із заплющеними очима впізнаю свою мати.

Розмова набула спокійнішого характеру.

— Знаєш,— заговорив сліпий з деяким пожвавленням,— адже я відчуваю сонце і знаю, коли воно закотилося.

— Чому ти знаєш?

— Тому що… розумієш.. Я сам не знаю чому...

— А-а! — протягла дівчинка, мабуть, цілком вдоволена цією відповіддю, і вони обидва помовчали.

— Я можу читати,— перший заговорив знову Петрусь,— і скоро навчуся писати пером.

— А як же ти?.. — почала була вона і раптом сором’язливо замовчала, не бажаючи продовжувати делікатного допиту. Проте він її зрозумів.

— Я читаю у своїй книжці,— пояснив він,— пальцями.

— Пальцями? Я б ніколи не навчилася читати пальцями… Я й очима погано читаю. Батько каже, що жінки погано розуміють науку.

— А я можу читати навіть французькою.

— Французькою!.. І пальцями… який ти розумний! — відверто зраділа вона.— Проте я боюся, як би ти не застудився. Он над річкою який туман.

— А ти сама?

— Я не боюся; що мені зробиться.

— Ну, то й я не боюся. Чи можливо, аби чоловік застудився швидше за жінку? Дядько Максим каже, що чоловік не мусить нічого боятися: ані холоду, ані голоду, ані грому, ані хмари.

— Максим?.. Це який на милицях?.. Я його бачила. Він страшний!

— Ні, він анітрохи не страшний. Він добрий.

— Ні, страшний! — переконано повторила вона.— Ти не знаєш, бо не бачив його.

— Та як я його не знаю, коли він мене усього вчить.

— Б’є?

— Ніколи не б’є і не кричить на мене… Ніколи...

— Це добре. Хіба можна бити сліпого хлопчика? Це було б грішно.

— Так він же нікого і не б’є,— сказав Петрусь дещо розгублено, оскільки його чутке вухо зачуло кроки Йохима.

Дійсно, висока фігура хохла намалювалася за хвилину на пагорбкуватому гребені, що відділяв садибу від берега, і його голос далеко розкотився у тиші вечора:

— Па-ани-ичу-у!

— Тебе кличуть,— сказала дівчинка, підіймаючись.

— Так. Але мені не хотілося б іти.

— Іди, іди. Я до тебе завтра прийду. Тепер на тебе чекають і на мене теж.

7. Бесіда

1. Чим був викликаний сум Петруся? (Він соромився своєї слі­поти.)

2. Як поводила себе Евеліна? (Досить впевнено, сміливо.)

3. Як Петрусь сприйняв нову знайому? (Він спочатку проганяв її, а потім сам став чекати, щоб вона прийшла.)

4. Що найбільше вразило хлопчика в новій знайомій? (Приємний, спокійний голос. Оскільки до цього «усі знайомі йому діти кричали, сміялися, билися, плакали, але жоден не говорив так приємно».)

5. Як відреагувала Евеліна на звістку про сліпоту хлопчика? (Вона розплакалася.)

6. Яку роль відіграла Евеліна в житті Петра? (Вона стала його ангелом-охоронцем, а пізніше коханою, дружиною, матір'ю його сина. Евеліна вносила в їхню дружбу «свій спокій, свою тиху радість, повідомляла сліпому нові відтінки навколиш­нього життя», а він «давав їй своє горе».)

8. Переказ тексту

Розкажіть про те, як проходили заняття Петра й Евеліни з дядьком Максимом.

(Глава третя, розділ 8).

9. Бесіда

1. Який талант мав Петрусь? (Талант до музики.)

2. Хто розвивав талант хлопчика? (Дядько познайомив його з музикою простого селянина Йохима, який грав на сопілці. Мати — із серйозною класичною музикою. Саме вона захо­пила його грою на фортепіано.)

3. Подумайте, чи правий був Максим, вирішивши розширити коло спілкування свого племінника? (Так, він прагнув по­казати Петрові, що світ набагато ширший, ніж той міг собі уявити. Дядько хотів подолати замкнутість хлопчика.)

4. Розкажіть про родину Ставрученків.

5. Петро сказав Евеліні: «Мені тільки здається, що я зайвий на світі». Чому у героя виникали ці думки? Чи згодні ви із цими словами Петра?

10. Коментар

Евеліна сказала мудру фразу: «У кожного своя дорога в житті». Молоді Ставрученки висловлювали свої думки із цього приводу, їхні слова стривожили душу Петра. Окрім того, знання про те, що поза стінами маєтку існує інший світ, теж стривожило героя. Його мучило відчуття своєї неповноцінності, викликаної сліпотою. Петро цілком поринув у морок, в особисте нещастя, за­мкнувся у собі.

11. Бесіда

1. Яку роль й житті Петра відіграла зустріч із дзвонарем? (У Петра з'явилася думка, що доля сліпих — зло й образа. У нього почалася душевна криза.)

2. Що вивело Петра з духовної кризи? (Подорож зі сліпими спів­цями на чолі з Кандибою.)
3. Що дала Петрові подорож зі сліпими співцями? (Петро побачив і пережив голод, холод, злидні, приниження. Тобто герой побачив справжнє горе, що було набагато страшнішим за його недугу.)

4. Як змінився Петро після пережитого під час мандрівки? (Петро вийшов із кризи.)

12. Робота з текстом

1. Порівняйте гру Петра до подорожі і після.

2. Знайдіть у тексті слова, що свідчать про зміни в душі Петра. («На місці сліпого і невтомного егоїстичного страждання він носить у душі відчуття життя, він відчуває і людське горе, і людську радість, він прозрів і зможе нагадати щасливим про нещасних...»)

13.Перегляд епізодів із фільму «Сліпий музикант»

14. Бесіда

Яке ваше враження від фільму?

Наскільки точно в картині передається зміст твору?

Яке ваше враження від гри акторів?

15. Проблемні запитання

1. Як би ви відповіли на питання, які були поставлені на по­чатку уроку: «Для чого ж створена людина? Чи здатна особис­тість чинити супротив обставинам? Як їй стати щасливою?»

2. Як ви думаєте, чи став Петро щасливим? У чому його щастя?

Перш ніж ми дамо відповіді на поставлені запитання давайте пригадаємо про  те, що на попередньому уроці, ми прийшли до висновку, що наш герой в кінці твору відчув себе щасливим.

16. «Асоціативний кущ»

Як ви розумієте щастя? Що потрібно людині, щоб бути щасливою? Кожна людина розуміє це по-своєму. А що розумієте під щастям ви з позиції свого маленького життєвого досвіду після першої нашої розмови за книгою? (Діти приклеюють до круга з написом «Щастя» ,,промені’’: здоров’я, кохання, хороша сім’я, справжня дружба, улюблена робота, достаток та ін).

Для головного героя повісті В. Короленка «Сліпий музикант» Петра Попельського щастя полягає в тому, що він знайшов себе: Він став музикантом. До свого першого концерту він пройшов тяжкий шлях, на якому були розчарування у собі, горе, сльози, душевна криза. Завдяки дядькові Максиму, Петро знайшов у собі сили перебороти себе, здолати обставини, пов'язані зі сліпотою.

Герой дійсно прозрів, тому що побачив реальне життя, пізнав його і зміг подарувати своє мистецтво людям. Окрім того, Петрові пощастило, що він зустрів Евеліну. Дівчина покохала його і вийшла за нього заміж. Отже, він щас­ливий ще й тим, що пізнав кохання, має сім'ю, маленького сина, який народився зрячим. У нього попереду щасливе майбутнє.

17. Проблемне запитання

А чи щаслива Евеліна? Як на вашу думку, чи було жертовним рішення Евеліни залишитися з Петром?

18. Словникова робота

Жертовне кохання – сповнене самопожертви, самовідданості.

19. Займи позицію

На дошці вивішуються плакати «Так», «Ні», «Не знаю» .

(З боку Евеліни це був вияв щирої і дуже самовідданої любові. Вона стала його ангелом-охоронцем, а пізніше коханою, дружиною, матір'ю його сина. Евеліна вносила в їхню дружбу «свій спокій, свою тиху радість, повідомляла сліпому нові відтінки навколишнього життя»).

Висновок: Евеліна щаслива, тому що кохає і кохана, тому що відчуває себе потрібною – і в цьому її щастя. Таке кохання називають жертовним.

20. Бесіда

- Як на вашу думку, чому письменник так високо цінує жінок ? ( Письменник бачив приклади таких жінок, щиро любив і поважав свою дружину, яка чекала на нього цілих 10 років із Сибіру). 

А сьогодні ми можемо побачити приклади жертовності в коханні?

(Дружини наших бійців, що стали інвалідами, не залишають своїх чоловіків, а стають їх руками, очима, турботливими доглядальницями.

V.   ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК

1.Гронування

Створіть грона образів Петра Попельського та Евеліни

2.Літературна гра

Підтвердьте або заперечте твердження.

1) Сліпа дитина народилася в багатій сім'ї. (+)

2) Усі відразу помітили сліпоту немовляти. (-)

3) Максим Яценко воював в Італії з Гарібальді. (+)

4) Сестра Анна називала брата Максом. (+)

5) Йохим грав на скрипці. (-)

6) Петро й Евеліна познайомилися в саду. (-)

7) Батька Евеліни звали пан Валентин. (+)

3. Бесіда

1. Які моральні проблеми піднімає В. Короленко у своїй повісті?

2. Що вам сподобалося (чи не сподобалося) у характері Петра Попельського?

3. Як змінюється головний герой повісті впродовж розвитку дії у творі?

4. Завдання учням

Визначте ключові моменти духовного зростання Петра Попельського. (Народження — сліпота — турбота матері й дядька — заглиблення в себе — замкнутість — розгубленість — перебування серед сліпих співців — відродження душі — перший концерт.)

5. Робота в парах. Створення сенканів про Петра Попельського та Евеліну

Петро

сліпий, розумний

вчиться, грає, любить

живе у своєму світі

музикант. 

Евеліна

молода, одинока

співчуває, поважає, розуміє

здатна пожертвувати своїм життям

дружина

VI.   ОГОЛОШЕННЯ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Написати відповідь на запитання: «Що таке щастя?»; - намалювати ілюстрації до твору.

VІІ. ПІДСУМКИ УРОКУ. РЕФЛЕКСІЯ

1. Мікрофон

Що найбільше сподобалося на уроці?

2. Оцінювання роботи учнів