9-Й КЛАС ДОПОВІДЬ НА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНУ І СУСПІЛЬНУ ТЕМИ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ СТИЛІ

9-Й КЛАС

ДОПОВІДЬ НА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНУ І СУСПІЛЬНУ

ТЕМИ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ СТИЛІ

1. Колективна робота з текстом

•                         Прочитати текст. Знайти речення, що виражає основну думку висловлювання. Як ви розумієте зміст виділеного речення?

ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

Слово  не  тільки вивільнило людину з  кайданів  тваринного життя, завдяки йому ми збудували міста, створили закони й осягнули мистецтва. Сила його така, що без нього не може виникнути нічого розумного. Слово започатковує всі вчинки й наміри.

Людина — єдина з істот, яка дістала від природи дар членороздільної мови. Ще в IV столітті до нашої ери це зазначали давньогрецькі вчені. Серед них був неперевершений у своїй універсальності Аристотель. Тож для  кожної людини природно прагнути, аби користуватися цим даром розумно. Врахуймо й те, що в сиву давнину промовці виступали переважно просто неба — на стадіонах, перед храмами, у театрі перед багатотисячною аудиторією. І, звичайно, без допоміжних технічних засобів. Отже, ораторське мистецтво — це насамперед майстерне володіння живим словом з метою бажаного впливу на аудиторію. Виникло воно ще в Стародавній Греції. Як і епос, драму, скульптуру й архітектуру, красномовність уважали мистецтвом, творчістю, величали царицею всіх мистецтв. Стародавні греки стверджували, що дар переконливого мовлення є таким самим, як і дар лікування, адже лікування допомагає тілові, а переконливе мовлення лікує душу.

 І сьогодні всім, кому доводиться виступати публічно, ознайомлення з теорією античного красномовства може дати не лише почуття задоволення, а й реальну користь (О. Авраменко).

•                         Назвати відомих вам античних ораторів.
•                         Виписати визначення ораторського мистецтва. Який синонім до нього вжито в тексті?

2.                      Вибіркова робота
   •   Прочитати  види публічних  виступів. Виписати лише  ті,  що належать до публіцистичного стилю.

Політична доповідь, наукова доповідь, звітна доповідь на зборах, лекція, проповідь, наукове повідомлення, ювілейна промова, адвокатська  промова,  парламентський виступ, ділова  доповідь, мітингова промова, агітаційна промова.

•  З’ясувати, чи можна вважати слова повідомлення, доповідь, реферат, виступ синонімічними.
•        Пригадати, чи доводилося вам виступати з доповіддю. Визначити,  за яких обставин це було, яку  мету ви переслідували під час виступу і чи легко виступати перед аудиторією.

3. Опрацювання теоретичного матеріалу з теми

• Поміркувати, чи будь-який виступ можна вважати доповіддю.
• Чим  доповідь відрізняється від  інших  видів  публічного виступу? Свої міркування зіставити з теоретичним матеріалом.

Методичний коментар. Мабуть, кожен зацікавлений у тому, щоб легко і швидко оволодіти мистецтвом ефективно висловлюватися. Найпоширенішою формою публічного виступу є доповідь.

Доповідь  (або повідомлення)  —  це  прилюдне  повідомлення на  певну  тему,  наприклад,  морально-етичну чи суспільну. Доповіді в публіцистичному стилі містять, як правило, теоретичні положення з актуальної проблеми чи питання, докази і факти, ілюстративний матеріал. На відміну від наукових доповідей, вони вимагають емоційно-експресивних доповнень з метою задіяти всі психічні можливості сприйняття й активізації уваги слухачів. Таким доповідям властива доказовість, логічність міркувань, вони здебільшого монологічні.

Виклад  матеріалу  в  доповідях  на  морально-етичну  чи  суспільну тему  має  бути добре  аргументованим,  глибоким  і  об’єктивним, хоча допускається й спиратися на суб’єктивний  досвід доповідача.

4. Колективна робота з текстом

•                  Прочитати уривок із  виступу Оксани  Забужко. Довести, що доповідь належить до публіцистичного стилю.

НА ПОРОЗІ ГУМАНІТАРНОЇ КАТАСТРОФИ.

КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА І ДЕРЖАВНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Нова  влада успадкувала країну, яка перебуває на порозі гуманітарної катастрофи. І,  на  жаль, досі ще  цього  не  усвідомила. Можу підтвердити це «суворою мовою цифр». Якість життя в  кожній  країні  оцінюється  за розробленим  ООН  «індексом гуманітарного  розвитку».  Він включає  рівень доходів  населення, тривалість життя, охорону здоров’я, освіченість населення, його доступ до знань та інформації, до культурних цінностей, до громадського життя — цілий комплекс показників, який свідчить, як держава розпоряджається головним національним багатством —людьми,  їхніми  здібностями  й потенціалами.  За цим  індексом Україна посідає 80-те місце у світі.

За всі роки незалежності Україна так і не виробила самостійної політики в гуманітарній галузі.

Масштаб тих духовних злиднів,  у які скотилася  країна,  досі ніким не виміряний. Інформаційний простір нації — той, без якого неможливі її політична єдність і формування національної ідентичності,— було роздроблено, розпайовано й продано колишній метрополії, щоб та могла ідеологічно впливати на наш народ. Мільйони українців десятки років не мали можливості придбати українську книжку; фонди більшості бібліотек не оновлювалися; у малих містах і містечках виросло ціле  покоління, яке ніколи в житті не бачило театру. Нація опустилася до рівня тубільного племені. Це не «європейська нація», це тільки ринок найдешевшої в Європі робочої сили. Коли йдеться про успіх економічних реформ у Польщі, Словаччині та країнах Балтії, варто все-таки пам’ятати: одна з причин цього успіху в тому, що їхні університети вважаються одними з найкращих у Європі й книжок на душу населення там видається в кількадесят разів більше, ніж в Україні.

Отже,  духовно  —  інтелектуально,  інформаційно,  культурно — Україна сама себе нині не забезпечує. Усі наші гуманітарні показники — на рівні не європейських країн, а колишніх колоній третього світу. А стійкий, довготривалий позитивний імідж кожної  країни витворяється насамперед коштом  системної державної пропаганди її культурних здобутків, і кожна незалежна держава  має  для цього  спеціальні  програми,  на  які не шкодує ні сил, ні коштів. Однак найбільша загроза нашого культурного колоніалізму — не «зовнішня», а «внутрішня»: у таких умовах неможливі ні національна консолідація, ні остаточне витворення політичної нації. Позбавлений доступу до знання в найширшому сенсі, український громадянин не може й знати, чим йому у своїй країні пишатися,— почуття, без якого не буває повноцінного громадянства. Не маючи доступу до власної культурної спадщини, украй погано знаючи свою історію, ніколи не чувши імен тих, хто становить славу національного пантеону, український «тубілець» рано чи пізно неминуче залишить своїх «племінних вождів» прикрашати себе скальпами політичних противників — і вигравати чергові вибори не в діалозі з власним народом, а в шахових партіях із політтехнологами іноземних держав.

Не обманюймо себе, духовно голодний народ  ніколи не  буде вільним.  Це загроза, породжена багатолітнім рабством. Загроза майбутньому нації, яка має за собою, мабуть, найтрагічнішу історію в  Європі — і  яка  в усіх  страшних випробуваннях зуміла не просто вижити, а й зберегти воістину подиву гідні моральну силу й душевне здоров’я. Не варто випробовувати, наскільки може вистачити цих сил і здоров’я в умовах тих духовних злиднів, у які її поставлено. Краще поспішити якнайшвидше виправити пріоритети: з колоніальних — на державницькі. Негайне вироблення  кваліфікованої,  довготермінової  програми  стратегічних реформ на всіх ділянках гуманітарного розвитку — це сьогодні, без  перебільшення,  справа  національного  порятунку  (За  О.  Забужко).

•                  Які мовні засоби  використав доповідач  задля  привернення уваги слухача (читача)?
•                    Визначити мету виступу О. Забужко. Якій проблемі (морально-етичній чи  суспільній) він присвячений?  Свою відповідь аргументувати.

5.Вибірково-розподільна робота

•                    Прочитати  назви доповідей  у  публіцистичному  стилі. Виписати спочатку ті, що присвячено розкриттю морально-етичних проблем, потім — суспільних.

1. Благодійність  —  найбільший  вияв гуманності.  2.  Старшим — повагу, молодим — дозвілля. 3. Бережімо багатства планети! 4. Яка людина може бути по-справжньому щасливою? 5. Чи завжди ми додержуємося принципів толерантності? 6. Чи кожен із нас іменує себе українцем? 7. Що значить бути патріотом своєї країни? 8. Егоїзм — першопричина раку душі (В. Сухомлинський). 9.  У чому сила держави? 10. Хто принижує оточуючих, той ніколи не  буде великий сам (Й.-Г. Зейме).  11. Держава  —  це ми. 12. Без минулого немає майбутнього.

6. Опрацювання схеми (робота в парах)

•                  Проаналізувати схему «Структура доповіді в публіцистичному стилі». Назвати  структурні  частини  доповіді  з попередньої вправи.

•                  Визначити,  який  спосіб  привернення  уваги  аудиторії використала     О. Забужко у вступі до своєї доповіді:

а) наведення прикладу з власного досвіду;

б) цитування  мудрості,  крилатого  вислову,  відомого  афоризму;

в) висвітлення того, що на даний момент хвилює слухачів (читачів);

г) демонстрація влучного і пристойного жарту, що одразу  ж викликає людські симпатії;

д) наведення якихось  точних  цифрових даних,  документів тощо.

ПАМ’ЯТКА

«Як зробити доповідь у публіцистичному стилі

ефективною й цікавою»

1. Виберіть тему, яка дійсно хвилює вас.

2. Чітко уявіть собі мету вашої доповіді й дотримуйтеся її.

3. Глибше  пориньте  у  тему  доповіді,  опрацюйте  не  менше  2–3 джерел.

4. Обмежте обсяг матеріалу (доповідь не повинна бути задовгою й занадто короткою).

5. Систематизуйте  свої  думки  заздалегідь до самого  виступу

з доповіддю.

6. Наповніть  доповідь прикладами,  фактами,  цифрами, цитатами, які ілюстрували б те, про що говорите.

7. Ніколи не заучуйте доповідь слово в слово.

8. Прагніть розділити свої думки зі слухачами.

9. Говоріть  виразно,  правильно, доречно, ясно і доцільно, використовуючи образні вислови.