8 липня о 18:00Вебінар: Проєктне навчання: розвиваємо логічне, критичне та креативне мислення школярів

АДАПТАЦІЯ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ДО УМОВ НАВЧАННЯ

Про матеріал
Початок навчання шестирічних дітей і підготовка до нього пов’язані з необхідністю врахування важливих психологічних закономірностей їхнього розвитку. До них можна віднести назрілі протиріччя між інтелектуальними можливостями дитини і специфічно «дошкільними» способами їхнього задоволення.
Перегляд файлу

Тема. Адаптація першокласників до умов навчання

 

Психологічні особливості дітей шестирічного віку

Початок навчання шестирічних дітей і підготовка до нього пов’язані з необхідністю врахування важливих психологічних закономірностей їхнього розвитку. До них можна віднести назрілі протиріччя між інтелектуальними можливостями дитини і специфічно «дошкільними» способами їхнього задоволення. При цьому інтелектуальна сфера вже готова до систематичного навчання, але варто враховувати певні особливості:

- переважає наочно-образне мислення, логічна форма мислення, хоча і доступна, але ще не типова, не характерна;

- пам'ять - мимовільна (запам'ятовується те, що цікаво, а не те, що потрібно запам'ятати);

- специфіка уваги така, що дитина здатна продуктивно займатися однією справою не більше 10-15 хвилин.

У цьому віці дитина вже прагне до самоствердження в таких видах діяльності, які підлягають суспільній оцінці й охоплюють сфери життя, колись недоступні. Першокласники виявляють цікавість до морально-психологічних норм і правил поведінки у світі дорослих. Дитина вчиться підкоряти їм свою поведінку, але довільність ще тільки починає формуватись. Усі компоненти вольової дії (здатність ставити мету, приймати рішення, намітити план дій, виконати його, виявити зусилля у випадку подолання перешкод, оцінити результат своєї дії) ще недостатньо розвинені. Крім того, дослідники зазначають, що у цьому віці ціль досягається успішніше за ігрової мотивації, що спирається на соціальні норми і правила. Активність, творча ініціатива першокласників не можуть виявлятися в умовах суворих вимог регламентованого спілкування. Тому авторитарний стиль спілкування із шестирічними дітьми не просто небажаний - він неприпустимий.

Якщо говорити про готовність дитини до систематичного навчання, то важливо зазначити, що діти цього віку за особливостями психічного розвитку в більшості випадків залишаються дошкільнятами, їхня нервова система ще недостатньо зміцнила і може перевтомлюватись від систематичного психічного навантаження. Але саме цей вік є сенситивним для навчання грамоти, засвоєння соціальних норм і правил поведінки.

Незалежно від того, коли дитина пішла до школи, - у 6 чи у 7 років, вона у якийсь момент свого розвитку проходить через кризу. Цей перелом може початися в 7 років. а може зміститися до 6 чи 8 років. Як усяка криза "криза 7 років" не пов'язана лише зі зміною ситуації. Важливо, як дитина переживає ту систему відносин, у яку вона включена, чи то стабільні відносини, чи різко змінювані. Змінилося сприйняття свого місця в системі відносин - отже, змінюється соціальна ситуація розвитку, і дитина виявляється на межі нового вікового періоду. Тепер вона приходить до усвідомлення свого місця у світі суспільних відносин. Вона відкриває для себе значення нової соціальної позиції учня, пов'язаної з виконанням навчальної роботи.

Як вважає Л.І. Божович, криза 7 років - це період народження соціального "я" дитини. Зміна самосвідомості приводить до переоцінки цінностей. Те, що було значимим раніше, стає другорядним. Так, поступово навчальна діяльність виходить на перше місце, а гра перестає бути основним змістом життя дитини, хоча маленький школяр із захопленням грає і гратиме ще довго.

Так що успіх адаптації і навчання шестирічної дитини у навчальному закладі багато в чому залежить від індивідуальних фізичних особливостей розвитку, сформованості готовності до школи, а також від стилю роботи вчителя і позиції батьків.

 

Психолого-педагогічні аспекти адаптації дитини до школи

Проблема адаптації до нового оточення виникає в людини будь-якого віку: коли вона вперше йде до ясел, до школи чи на нову роботу в дорослому віці. Змінені звичні умови життя вимагають перебудови раніше сформованих стереотипів поведінки. Різка зміна звичних форм життя викликає, насамперед, нервово-психічне напруження, яке не завжди проходить без ускладнень, а інколи супроводжується важким емоційним перевантаженням.

Адаптація (пристосування) дитини до школи, гімназії відбувається не одразу. Це тривалий процес, пов’язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Педагогічні і психологічні дослідження показують, що характер та тривалість адаптаційного періоду першокласників залежить від певних чинників:

- стану здоров’я та рівня розвитку дитини (здорова, добре розвинена дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);

- індивідуальних особливостей дитини (поведінка залежить від типу нервової системи);

- досвіду спілкування з дорослими та ровесниками (уміння позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно спілкуватись з іншими дітьми);

- рівня натренованості адаптаційних механізмів (діти, які перед приходом до школи перебували в різних умовах життя, спілкувалися з людьми різного віку, часто змінювали звичне оточення, легше пристосовуються до навчальних умов та нових товаришів);

- віку дитини (легше адаптуються до нових умов життя діти, яким на момент першого ознайомлення із навчальним закладом, знайомства з учителем є вже 6 років).

Зважаючи на дані чинники, адаптаційні процеси в кожного першокласника відбуваються по-різному.

У дітей, які легко адаптуються до навчання, негативний емоційний стан триває недовго. Протягом одного-двох тижнів внутрішнє напруження, тривожність спадають, підвищується самооцінка.

За «середньої адаптації» емоційний стан дитини нормалізується повільніше, за місяць.

Діти, у яких низький рівень адаптації, адаптуються від 3-х місяців до року, а інколи й довше. У них спостерігається бурхлива негативна емоційна реакція і негативне ставлення до оточення, особливо в перші дні. Дитина не хоче йти до школи чи гімназії, не хоче спілкуватися з однокласниками, розважатися.

За нормального перебігу шкільної адаптації емоційне самопочуття й самооцінювання стабілізуються. Свідченням адаптованості слугує, з одного боку, продуктивність навчальної діяльності, з іншого боку – внутрішній стан дитини, її емоційне самопочуття, наявність або відсутність внутрішньої напруженості. Більшість дітей адаптуються до школи досить швидко, залюбки відвідують заняття, виконують завдання, підпорядковуються шкільним вимогам.

У деяких дітей процес адаптації сильно затягується. Іноді на першому році навчання повноцінної адаптації до навчального закладу так і не відбувається, але це не завжди супроводжується труднощами у навчанні й може відбуватися на тлі гарної успішності.

 

Рівні адаптації до навчання в школі (за дослідженнями Г.М. Чуткіної)

1. Високий рівень адаптації

Першокласник  позитивно ставиться до навчального закладу, його правил і вимог. Навчальний матеріал засвоює легко. Глибоко й повно опановує програмовий матеріал, розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя. Доручення виконує охоче і сумлінно, без зовнішнього контролю. Виявляє високу зацікавленість до самостійної роботи, готується до всіх уроків. Має в класі позитивний статус.

2. Середній рівень адаптації

Першокласник позитивно ставиться до навчального закладу, відвідування уроків не спричиняє негативних переживань. Розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально й наочно. Засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі. Зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок вчителя, разом з тим потребує контролю з боку дорослого. Зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе. Майже завжди готується до уроків і виконує домашні завдання. Доручення виконує сумлінно. Дружить з багатьма однокласниками.

3. Низький рівень адаптації

Першокласник негативно або байдуже ставиться до навчального закладу. Часто скаржиться на здоров’я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій. Спостерігаються порушення дисципліни. Матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно. Самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу. До уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків. Може зберігати працездатність й увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку. Для розуміння нового матеріалу й розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків. Доручення виконує під контролем і без особливого бажання. Пасивний, близьких друзів не має, знає імена і прізвища лише частини однокласників.

 

Дезадаптація – це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушення в навчанні й поведінці, конфліктних стосунків, психосоматичних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, викривлень у розвитку особистості. Учень несвідомо прагне відчуження, не приймає норми і правила соціуму. Першокласник не пристосований до предметної сторони навчальної діяльності, не здатний довільно керувати своєю поведінкою, не може прийняти темп шкільного життя. Іноді трапляються шкільні неврози або фобії.

Найпоширеніша форма шкільного неблагополуччя – тривожність. Вона виражається у хвилюванні, підвищеному занепокоєнні в навчальних ситуаціях у класі, очікуванні поганого ставлення до себе, негативного оцінювання з боку вчителів й однолітків. У дитини виникає почуття неадекватності, неповноцінності, невпевненості у правильності власної поведінки. У важких випадках можливе виникнення шкільного неврозу, психогенної шкільної дезадаптації.

 

Можливими причинами дезадаптації можуть бути:

1. Відсутність позитивної установки до шкільного життя. Часто батьки віддаючи дитину до першого класу, залякують її можливими труднощами, суворим учителем, постійним навантаженням тощо. Такі установки викликають у дитини страх, невпевненість у собі, що негативно впливає на процес адаптації.

2. Несформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками. Дитина, яка в дошкільному віці виховувалась та жила в домашніх умовах, не спілкувалась з однолітками, а тільки з дорослими (бабусею, мамою тощо), має значні комунікативні труднощі, які заважають швидкій адаптації в колективі.

3. Уповільнене формування емоційних зв’язків між учителем і учнем, причинами якого може бути незнання вчителем індивідуально-психологічних особливостей дитини, намагання якнайшвидше адаптувати дитину до нового оточення, навчально-дисциплінарний, авторитарний характер педагогічної діяльності вчителя.

4. Психологічний дискомфорт через невідповідність шкільного режиму і вимог до поведінки дитини вдома, методів виховання й ставлення батьків до навчання в школі, неправильне виховання в сім’ї або ігнорування дорослими індивідуальних особливостей дітей.

5. Непристосованість до предметної сторони навчальної діяльності, що виникає з причин недостатнього інтелектуального та психомоторного розвитку дитини, відсутності допомоги та уваги з боку батьків і вчителів.

 

Поради батькам:

  • радійте вашій дитині;
  • розмовляйте з дитиною спокійним голосом;
  • будьте терплячими;
  • щодня читайте дитині;
  • заохочуйте зацікавленість та уяву дитини;
  • піклуйтеся про те, щоб дитина мала можливість отримувати нові враження, котрі могли б стати джерелом її історій, фантазій, мрій;
  • відвідуйте разом з дитиною музеї, бібліотеки, театр;
  • ніколи не втрачайте почуття гумору!
doc
Пов’язані теми
Психологія, Інші матеріали
Додано
26 березня 2019
Переглядів
273
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку