Аналіз сучасних досліджень вирішення педагогічних задач.

Аналіз сучасних досліджень вирішення педагогічних задач.

Малахова А.В

Малахова Ангеліна Валеріївна/Anhelina Malakhova- студентка I курсу Мелітопольського Державного Педагогічного Університету .

Щоб ефективно розв’язувати педагогічні задачі вчитель повинен бути професійно компетентним, майстром своєї справи. Педагогічна компетентність – це специфічні здібності, необхідні для ефективного виконання конкретної педагогічної дії учителя в конкретній педагогічній ситуації, що включає професійні знання, педагогічні уміння і навички, критичне мислення розуміння відповідальності за свої педагогічні дії, а також здатність до адекватної оцінки педагогічної ситуації, її змісту, цілей, завдань і етичних норм з точки з огляду на власні і соціально значущі цінності.

 У практиці роботи вчителя частіше за все зустрічаються педагогічні задачі комунікативного характеру. На думку В.А. Кан-Калика, комунікативна задача є похідною щодо педагогічної задачі і має допоміжний, інструментальний характер. [32]. На мою думку, комунікативна задача визначається як мета, на досягнення якої спрямовані різноманітні педагогічні дії, які здійснюються у процесі спілкування. У процесі педагогічної взаємодії педагог реалізує дві основні мети: повідомити учням інформацію та вплинути на них, тобто спонукати їх до дії. Мета учнів – зрозуміти, запам’ятати, вивчити, засвоїти, зробити висновки. Таким чином комунікативна задача розглядається як двосторонній процес спілкування, що ефективно реалізується при активності обох взаємодіючих осіб.

У навчально-виховному процесі мова учителя стає найважливішим інструментом його професійної діяльності, головним засобом розв’язання педагогычних задач. У цьому звєязку цыкавими э комунікативні технології етичного захисту, розроблені Н.Є. Щуровою. Уміле володіння прийомами етичного захисту дає змогу підвищити рівень комунікативної культури вчителя, запобігає виникненню стресових станів педагога, формує відповідні моральні якості учнів.

Алгоритм розв’язання комунікативної  задачі, що допоможе вирішити задачу на рівні педагогічної культури:

1. «Повідомлення факту». Це об’єктивний, стислий опис сутності ситуації. Головне у цьому прийомі те, що вчитель не повинен висувати ніяких звинувачень на адресу учня, тільки констатація факту. Наприклад: «Ви неуважно мене слухаєте…».

2. «Вербалізація почуттів». Це комунікативні уміння, що дозволяють вчителю повідомити співрозмовнику про свій внутрішній емоційний стан без образ і звинувачень. Педагог повинен якомога точніше передати на вербальному рівні свої емоції, що викликали у нього дії учня.

3. Прийом «Я-повідомлення». Реалізуючи цей прийом, вчитель оголошує свій стан і своє відношення до вчинку, а не обвинувачує учня. Наприклад: «Мені дуже прикро бачити…»

4. «Накопичення згоди». Учитель ставить запитання так, щоб на них була позитивна відповідь. Наприклад: «Звичайно, тобі зараз дуже важко…».

5. «Гуманізація стосунків». Сутність цього прийому полягає у знаходженні та повідомленні позитивних якостей учня. Наприклад: «Ви, як розумна людина…».

Отже, перераховані педагогічні дії не вичерпують усього різноманіття прийомів розв’язання комунікативних задач.

М.М. Потошник, В. А. Кан-Калик і М. Д. Нікандров, характеризуючи процес розв’язання педагогічних задач як творчий, виділили такі його етапи:

1. Усвідомлення проблеми, яка виникла.  Цей етап має особливе значення, оскільки дозволяє оцінити конкретні факти у загальному контексті діяльності

2. Аналіз вихідних даних. На цьому етапі суттєвого значення набуває інтуїція, оскільки виникаючі щоразу задачі вирішуються в умовах дефіциту часу й інформації.

3. Висування гіпотези.Для висування гіпотези педагог повинен мати розвинене педагогічне мислення, здатність до педагогічного прогнозування, добре знати дитячу психологію. Розв’язання педагогічної задачі повинно бути прогностичним. 

4. Визначення системи методів педагогічної взаємодії, адекватної особистості учня, особливостям колективу і творчій індивідуальності самого визначення.

5. Розв’язання системи комунікативних задач, тобто планування педагогічного спілкування.

На думку В. М. Харкина,розв’язання педагогічних задач на основі творчого, імпровізаційного підходу має такі етапи:

Перший етап — педагогічне осяяння. Народження педагогічних ідей і визначення шляхів її реалізації.

Другий етап —миттєве осмислення педагогічної ідеї і миттєвий вибір шляху її реалізації. Саме на цьому етапі за інтуїтивним процесом починає діяти  логічне мислення і приймається рішення.

Третій етап – втілення або реалізація педагогічної ідеї. На цьому етапі особливо важливим є практичні уміння вчителя реалізовувати свої ідеї на практиці. Це один з основних шляхів підготовки вчителя до творчого розв’язання педагогічних задач, без чого сучасний педагог не може вважати себе майстром.

Четвертий етап – миттєвий інтуїтивно-логічний аналіз результату імпровізації. На цьому етапі приймається рішення про продовження імпровізації або здійснюється інтуїтивно-логічна «прибудова» до подальшого процесу діяльності.

Науково педагогічна думка містить цілий ряд експериментально вивірених і теоретично обґрунтованих етапів процесу розв’язання педагогічних задач.

Розглянувши означені етапи розв’язання педагогічних задач, можна зробити висновок, що для ефективності вирішення необхідні як алгоритми так і навички творчого підходу. Я згодна з думкою про те, що підґрунтям для вдалої педагогічної імпровізації є педагогічний досвід постійного аналізу ситуацій, педагогічне прогнозування та передбачення, відпрацьована логіка побудови педагогічної дії.

Розглянемо вирішення педагогічних задач імпровізаційним шляхом з практичного досвіду вчителя.

Ситуація 1. Перший клас. Урок української мови: Сергій дуже збуджений, веселий. Увага на уроці відсутня. Традиційні зауваження вчителя не дають позитивного результату, хлопчик заважає товаришам. Учителька роздратована і суворо звертається до хлопця: «Сергію! Встань! Вийди сюди!». Поки учень іде, цього обличчя змінюється і він дивиться на вчителя з переляком. У цей час і вчителю недобре. Вона думає, що його скривдить, завтра він у школу не захоче йти! Сергій підійшов до вчителя. Педагог, звертаючись до учнів, імпровізує: «Друзі, Сергій хоче нагадати вам про те, як треба сидіти на уроках. Давай Сергію, допоможи мені». І потім звертаючись до всього класу: «Сядьте, як Сергій порадив». Клас притаївся, наступила тиша. Сергій теж сидить тихо. Урок продовжується. Сергій уважно і радісно працює разом з усіма.

Етапи розв’язання:

Перший етап. У той момент, коли,дивлячись одне одному в очі, учитель і учень порозумілися, відбувається педагогічне осяяння.

Другий етап.Вибір шляху здійснення імпровізації займає одну мить майже на інтуїтивному рівні. Це легко вдається вчителю тому, що він інтенсивно мислив, свідомо шукав цей шлях, а також тому, що він володіє мистецтвом імпровізації.

Третій етап. Несподівана для всіх фраза вчителя : «Друзі, Сергій хоче нагадати вам про те, як треба сидіти на уроках мови…» - частина імпровізації, в яку органічно на рівних правах включається учень.

Четвертий етап.Поки клас виконує прохання вчителя сісти «як Сергій порадив порадив», учитель аналізує хід і результати імпровізації, приймає рішення про її завершення і поступово переходить до запланованого уроку.

П’ятий етап. Урок продовжується. На мою думку, поштовхом до такого рішення став інтенсивний самоаналіз учителем своїх вчинків, його вміння відчувати стан учнів, його бажання й активний пошук кращого шляху виховного плану.

Отже, формування операційно - процесуальної сторони підготовки майбутнього вчителя до розв’язання педагогічних задач відбувається на засадах послідовності, сходження від простого до складного.

Педагогічні задачі можуть бути вирішені лише на основі аналізу конкретної педагогічної ситуації. Л.Ф. Спірін і М.Л. Фрумкін визначили педагогічну ситуацію як об’єктивний стан педагогічної системи, розглянутий у деякому тимчасовому проміжку. Науковці зазначили, ща педагогічна ситуація – це не тільки джерело, але й предмет, результат розв’язання професійних задач на основі вивчення педагогічної ситуації.

Розглянемо наступну педагогічну ситуацію. Класний керівник входить до класу, де йде прибирання і бачить, що дівчатка миють, а хлопчики сидять на підвіконні. «Що мені доручите? - задає він запитання спостерігачам без усякого повчання. – Є ганчірка?». «Ганчірка є, ось вона» - у тон йому весело і задерикувато відповів один із хлопчиків, впевнений, що класний керівник говорить лише для гарного слівця, але вчитель, знявши піджак, озброївся шваброю і почав мити підлогу. Хлопці, присоромлені, узялися за ганчірки, але в них вийшло набагато гірше. «Нічого, вийде, у мене теж не відразу виходило. Зате потім буде легко, коли на кораблі підлогу драїли. Там кожний чоловік уміє мити підлогу ».

Склалася така ситуація: школярі-підлітки повинні брати участь у загальній роботі, але виконувати її не хочеться. Так виникає протиріччя.

Об’єкт виховання (група хлопчиків, що ухиляється від суспільно-корисної праці), суб’єкт (класний керівник) . Внутрішні і зовнішні зв’язки а даній ситуації не показані. Проте у подібних ситуаціях необхідно розглядати таки контакти: «класний керівник - клас», «класний керівник – окремі учні», «колектив класу – окремі учні». Дії вихованців у даній ситуації потребують зовнішнього втручання в обличчі класного керівника, який власним прикладом заохочує учнів до виконання обов’язків. Тактична задача  даної ситуації підпорядкована стратегічним цілями морального і трудового виховання підлітків. Метою оперативних задач у цій ситуації є показати учням, що вони поводять себе неправильно і з помилкових позицій ставляться до доручених роботи, залучити підлітків до колективної суспільної праці. Мета стратегічних і тактичних задач – формувати навчально - виховний колектив і, зокрема, уміння працювати разом; прищеплювати повагу до будь-якої праці, якщо вона суспільно корисна; розвивати навички виконання різноманітних робіт по господарству як у школі, так і в родині. При формуванні педагогічних задач треба з’ясувати обдуманість формулювання вихователем задач, або їх стихійність; якою стратегічною метою він керувався, реалізуючи свої педагогічні дії; які перспективи були висунуті перед учнями; які поставлені у даній ситуації тактичні і оперативні задачі; яка їх мета, умови, проблеми, можлива оцінка. У даному прикладі класний керівник здійснив оперативне роз’язання в ситуації тактичної задачі. Судячи з його дій, учитель правильно провів діагностику, поставив мету і вирішив проблему оперативного впливу.