«Армія - це гордість для тих, хто служить ... І тих, хто чекає» . Пошуково-дослідницький проект.

Пошуково-дослідницький проект

посів ІІІ місце

на обласному військово-патріотичнлму

конкурсі „Герої не вмирають“

 

 

 

«Армія - це гордість для тих, хто служить ...

І тих, хто чекає»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м.Сміла

 

 

 

 

 

 

Пошукова група:

Шинкаренко Валерій, Тищенко Олександра, Царьов Ярослав – 5 клас

Яременко Вікторія – 6 клас

Білорус Олексій, Шевчук Олег, Шевчук Дмитро – 9 клас

Оксана Мордюх, Лепетень Олександр – 8 клас

 

Керівник Чекіс Злата Володимирівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті працює етнографічний музей. При ньому створено гурток «Юні музеєзнавці» і краєзнавчий десант, що є складовою волонтерського руху школи. У пошуковій роботі беруть участь 5-9 класів. Музей має чотири експозиції. Одна з яких «Відлуння війни». Тут зібрано матеріали про учасників, ветеранів другої світової війни, учасників АТО та експонати, подаровані ними та зібрані учнями, вчителями, батьками. Колективом учнів та педагогів створено проект-презентацію «Особливості патріотичного  виховання у роботі краєзнавчого десанту музею та волонтерського руху». У 2014 році цю експозицію доповнили тематичний куточок «Територія Гідності», присвячена подіям на Майдані та Сході України. Чільне місце тут відведено учаснику АТО Віктору Єременку. Він вчився в нашій школі і героїчно загинув у АТО. Юні музеєзнавці під керівництвом педагогів розпочали збирати матеріали про В.Єременка для музею. У музеї зберігаються цінні експонати прапор від бійців АТО, які передали педагогу О.М.Меркуловій у Полтавському госпіталі, гранатомет, подаровані Тетяною Бабич – активістом Смілянського Майдану та ін. Учні шефствують над могилами бійців АТО Євгеном Войцехівським та Дмитром Дібрівним, які поховані на цвинтарі «Орел», що поблизу школи-інтернату. Про результати пошукової роботи публікуємо матеріали у місцевій пресі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МАТЕРІАЛИ ПРО ЄРЕМЕНКА ВІКТОРА

 

Єременко Віктор Вікторович

 

Дата та місце народження: 6 лютого 1993 р., с. Білозір'я, Черкаський район, Черкаська область.

 

Дата та місце загибелі: 10 вересня 2014 р., м. Артемівськ, Донецька область.

 

Звання: Старший солдат резерву.

 

Посада: Снайпер.

 

Підрозділ: Батальйон оперативного призначення Київської конвойної бригади.

 

Обставини загибелі: 10 вересня 2014 р. отримав смертельне вогнепальне поранення грудної клітки під Артемівськом (Донецька область).

 

Місце поховання: с. Білозір'я, Черкаський район, Черкаська область.

 

Указом президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

Виховувався без батьківської опіки в Смілянській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті, працював охоронцем та різноробочим. Пройшов весь Майдан у 22-й сотні Самооборони. Коли почалися бої на Сході, добровольцем записався до лав Нацгвардії. Віктор брав участь в антитерористичній операції. Загинув під час третього відрядження у АТО під час перемир'я 10 вересня 2014 Віктор отримав вогнепальне поранення грудної клітки під Артемівськом (Донецька область). Його направили до місцевої лікарні, однак через важку рану він помер на операційному столі.

 

 

 

Віктор Єременко, 1994 року народження навчався в Смілянській спеціальній загальноосвітній школі інтернаті. В той час дітей приймали до 1-го класу в сім років, згадує вихователь А.А.Мамедова. Але Віктору не було ще й шести, як його привезли в ІІ семестрі навчального року в інтернат. Цьому сприяли вагомі причини. Мама була позбавлена батьківських прав. Бабуся не могла осилити виховання онука ні фізично, ні матеріально. Соціальна служба влаштувала Вітю в Черкаський будинок «Малятко». А потім за віком у Канівський будинок.

Учні Смілянського інтернату, з якими він вчився  Паровенко Н., Підгорський Д., Хромова Л. ще й досі пам’ятають Віктора Вікторовича. Так любив себе називати Вітя, бо дуже любив батьків, особливо маму. Незважаючи на те, що вона залишила його після народження в пологовому будинку.

Віктор був добрий, терплячий на дитячі образи, завжди знаходив жарт. Він добре навчався, особливо виділявся серед однолітків гарною пам’яттю, змалечку знав напам’ять «Бородіно», а на шкільних вечорах був ведучим, на пам’ять вивчав весь сценарій, усіх хто забував міг виручити і підказати. Вітя завжди горнувся до вихователів, згадує Петруха О.Г. – вчителька Віктора. Він знав, що інтернат його дім, навіть на канікули залишали хлопчика в школі. Згадується випадок; колись Віті повезло і мама забрала його на канікули. На залізничному вокзалі вона пішла прогулятися, забула за сина та так і залишила на зупинці. Добре, що Вітя розказав міліції де він вчиться, та його привезли назад в інтернат.

Подібний випадок: Вітя завжди хотів додому, особливо, коли забирали всіх. Після 4 класу його забрали на літо. Але будучи бездоглядним пішов шукати роботу. Прийшов в міліцію, попросив влаштувати на роботу, та пошуки роботи закінчилися поверненням у рідну школу. Його тут любили. Та ще любила дуже онука бабуся, сестричка, які проживають в с.Білозір’я. Єдиною втіхою для бабусі були онуки, але замінити їм маму вона не мала змоги.

В ті часи ми шефствували над ветеранами війни. Якось пішли з учнями до ветерана. Вітя був дуже працьовитий, - пригадує вихователь Чекіс З.В. Він проявив ініціативу і згріб все пожовкле листя з шиферного даху. Потім додав: «Будете все життя тепер мене пам’ятати». Так і сталося. Коли Вітю в 6 класі відправили в інший інтернат для сиріт, ветеран ще заходив у школу, щоб побачити його.

 «Армія - це гордість для тих, хто служить ... І тих, хто чекає», – написано у соціальній мережі на сторінці у Віктора Єременка. В альбомах - фотографії із зони АТО. Вітя був кулеметником, але ще з часів Майдану отримав кличку - «Снайпер».

– Часто жартували: агов, «Снайпер», той, який кулеметник, – згадують товариші по службі загиблого Героя АТО. – Він ніколи на жарти не ображався, але й сам міг так відповісти жартом, що мало не здасться. Міг за себе постояти.

Хлопець з раннього дитинства виховувався в нашій школі-інтернаті. Маму позбавили батьківських прав. У старших класах його забрали у інший навчальний заклад. Закінчив коледж в Черкасах, відслужив «строкову», працював охоронцем, потім зміг пробитися на держбюджет до технікуму ... Але почався Майдан. Віктор, коли побачив, як били студентів, кинув навчання і приїхав до Києва.

– Відважний хлопець, ми пройшли разом Майдан, я бачив його в різних ситуаціях, він показував себе молодцем, – розповідає товариш по службі загиблого Героя АТО Денис, який нещодавно повернувся із зони АТО на ротацію. – Вітя володів навичками рукопашного бою, завжди був готовий прикрити товаришів.

У зоні АТО пройшов три ротації – почав воювати ще навесні, коли тільки створювалася Нацгвардія. Товариші по службі розповідають, що під час третьої ротації в зоні АТО у Віктора вкрали табельний пістолет.

– Хтось із своїх, а навіщо – не зрозуміло, – знизують плечима друзі Віті. – Знайти б і руки відірвати. Ми на Майдані до такого не звикли – ніхто ні в кого нічого не брав, намети були відкриті. А там, у зоні АТО, виявилися ще й випадкові люди, в тому числі з мобілізованих, а Вітя все до всіх як до братів ставився ... Коли це сталося, він довго не міг прийти до тями, здається, його ось ця зрада мучила більше, ніж небезпека загинути. Він був з дуже бідної сім'ї, але ніколи нічого чужого не взяв, а тут хтось із своїх вкрав пістолет.

Військова прокуратура завела на хлопця кримінальну справу по втраті табельної зброї. Товариші по службі згадують, що Вітя дуже переживав: говорив, що збирався воювати з ворогами країни, а тепер можуть посадити через пістолет.

– Після Майдану, декількох місяців війни і цієї підвішеної кримінальної справи, він не зламався, навпаки, намагався ще хлопців підтримати, – розповідають товариші по службі. – Тільки казав, що хоче додому з'їздити, в рідне село Білозір'я, це в Черкаській області.

Сестра загиблого солдата розповіла:

- Я його дуже любила, ми з ним завжди були разом, трималися один за одного, допомагали, - розповідає молодша сестра загиблого Героя АТО Ксенія. - Знаєте, у нього дуже хороший, легкий характер, і він завжди приходив друзям на допомогу. Але був впертий, стояв на своєму. Я його дуже просила не їхати в зону АТО, розуміла, що там можуть вбити. Він тільки посміхнувся і сказав: «Я ж за вас йду». Після третьої ротації ми з ним сильно посварилися - я говорила, що він своє відвоював, вистачить, нехай тепер інші їдуть. А він: «Сестричка, я повернуся - зберемо друзів, махнемо на Дніпро з палатками, як раніше» ... Пояснював, що не може там своїх пацанів кинути. Посварилися. Він поїхав. Звичайно, я дізнавалася, як він там, у зоні АТО, списувалися, зідзвонювалися, але розмови не виходило. Я була ображена на нього.

Хлопець хотів одружитися, знайти свою жінку, мріяв, що вона народить йому трьох дітей: «Тільки б війна швидше скінчилася».

•    Навіть імена їм придумав, - зітхає Ксенія. - А я досі не можу пробачити собі цю сварку з братом. Часто ходжу на його могилу, прошу: «Вибач!». Так хотілося б все повернути ... Хоча б наговоритися з ним востаннє. Я знаю, що він загинув. Але іноді мені здається, що це неправда і він зайде, скаже: «Привіт, сестричко!», а я кинуся йому на шию.

Добрим словом згадують Віктора і бойові побратими.

«Що я можу про Віктора сказать, хороший був хлопець, крепкий такий, так от за те, шо крепкий, дали йому позивний «Тигр». У мене позивний «Поет», бо писать люблю, інколи й ще й віршами говорю, а от Вітька – точно «Тигр», – відгукується про Віктора Єрьоменка замкомбата Микола Гулько. – Із усіма знаходив спільну мову, хоч ми і вдвоє старші за нього майже всі».

Зважаючи, що Віктор мав позивний «Тигр» на фронті, на місці його поховання встановлений пам'ятник з фотопортретом і зображенням тигра.

Ім’я нашого Віктора викарбуване поруч із іменем Ігоря Момота та інших бійців з Черкащини, які загинули у зоні АТО на 4-метровому пам’ятнику. Його встановлено у Соборному сквері.  Цей пам’ятник власним коштом встановив Станіслав Бойко. Племінник Станіслава, розвідник 128-ої гірсько-піхотної бригади Ігор Бойко, загинув 30 січня під Дебальцевим. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Ігоря знайшли випадково – разом із командиром афганців.

– Всі ці захисники наші поховані в різних місцях Черкащини. Я вважаю, що треба було зробити алею слави, де б їх усіх поховали. Я хочу, щоб їхні матері, батьки, дружини приходили сюди, вшановували їхню пам’ять, спілкувалися одне з одним, – говорить ініціатор встановлення пам’ятного знаку Станіслав Бойко.

На цьому пам’ятнику написано імена таких черкаських воїнів-героїв:

Ігор Петрів

Микола Зайцев

Сергій Єпіфанов

Віктор Бойко

Сергій Амброс

Віталій Вергай

Ігор Момот

Андрій Терещенко

Володимир Ложешніков

Сергій Лифар

Юрій Тарасенко

Олексій Панченко

Євгеній Подолянчук

Микола Калашник

Ігор Бойко

Дмитро Дібрівний

Віктор Єременко

Ілля Ідель

Павло Лазаренко

Богдан Каравайський.

З бабусею та рідними Віктора Єременка зустрічаються керівники села, району, області.

18 травня 2015 року у с. Білозір’я Черкаського району на місцевому кладовищі біля могили бійця-героя Національної гвардії України Віктора Єременка голова обласної ради Валентина Коваленко разом із сільським головою Володимиром Міцуком та представниками громади села висадили алею із туй і самшиту. До слова, голова обласної ради й громада селища піклуються про могилу героя, постійно допомагають бабусі.

Валентина Коваленко зауважила: «Я вже близько п’яти років проживаю в Білозір’ї, це селище мені як рідне. Тож загибель Віктора сприймається як непоправна втрата близької людини, адже він до всього був ще й недалеким мені сусідом. Це була дуже світла і позитивна молода людина, завжди із посмішкою, привітний… Коли Віктор загинув, обласна рада активно долучилася до організації похорону; бабусі героя вручено відзнаку «За заслуги перед Черкащиною» та надано допомогу в розмірі 50 тисяч гривень з обласного бюджету. До речі, кошти, завдячуючи селищному голові Володимиру Міцуку, не були розтрачені дарма, а витрачені на ремонт і облаштування старенької хатини бабусі покійного… Ми з волонтерами також навідували бабусю Віктора Ганну Чубенко, передавали їй продукти харчування, засоби гігієни, за що завжди чуємо подяку від неї».

Перший заступник голови райдержадміністрації Сергій Степанюк передав бабусі героя газову плиту. Сергій Степанюк зазначив,  що пам’ять про таких Героїв та турбота про їхніх рідних – це завдання живих.

Схиляємо голови перед мужністю та відвагою наших бійців. Світла пам’ять тим, хто загинув, захищаючи нас та Україну від російського агресора. Герої не вмирають!

Із архіву школи. Віктор Єременко під час навчання у Смілянській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті

На  місці поховання висаджено алею

 

Фото із соціальних мереж на сторінці В.Єременка

 

Фото із соціальних мереж на сторінці В.Єременка

 

 

Бабусі В.Єременка вручають газову плиту

 

Книга пам’яті. Батальйон оперативного призначення ім. Героя України генерала С. Кульчицького

Пам’ятник у Соборному сквері Справа внизу В. Єременко

Екcпозиція «Територія Гідності» у шкільному музеї

 

Учні шефствують над могилами загиблих в АТО земляків Євгена Войцехівського та Дмитра Дібрівного

Гранатомет подарувала активіст Смілянського майдану і ГО «Територія Гідності», бабуся учня школи Тетяна Бабич. Прапор передали бійці АТО із Полтавського госпіталю вихователю О. Меркуловій