Авторська казка про доброту

Авторська казка для дітей.

ХТО НАЙСИЛЬНІШИЙ?

Добро починається з тебе.

Допомогти вихованцям осягнути, що значить бути добрим, що лежить в основі доброти, доброго вчинку, ставлячи добро в людині, її справах і ставленні до інших, розвивати в дітей бажання робити добро, формувати у вихованців моральні чесноти, шляхетність, відчуття  милосердя, виховувати морально-етичні норми життя.

              У домівці було тепло Дідусь заходився біля печі. Своїми полум’яними язичками і гарячим подихом Вогонь зігрівав кімнату. У ліжечках засинали онуки. Ім здавалося нема сили, більшої за Вогонь. Адже він такий жаркий і гарячий, що здатний розтопити Лід. Та, коли настала глибока ніч, раптом почулася розмова:

                « Я найсильніший в світі!» - затріскотів Вогонь.

В цей час щось стукнуло у шибку. За вікном розігралась Хурделиця і снігові крижинки із тріскотінням вдарялись у вікно. Скло ставало дедалі непрозорим і обкутаним льодовими торочками. А на ранок у віконних скельцях з’явились візерунки. Хто їх придумав? – подумали діти. Наступної ночі вони вирішили підслухати розмову (хоча це було не зовсім виховано).  Але це надавало їм сміливості і цікавості.

-                      Це я найсильніша і небезпечна!» - втішалася своїми витівками Сніжна Хурделиця..

Від скляного передзвону і яскравого світла прокинувся Вітер. Зібрався з силою і так дмухнув на всіх, що від його потужного голосу все навкруги. закрутилось вихором.

                    «От хто сильніший!» - вигукнула Зима

            Бідні діти так були налякані тим, що відбувається, не втрималися і заховалися від страху на дідусеву піч.  Вони добре почувались у затишку рідної домівки.

Вітер нарешті втомився. Підхопив легенькі прозорі сніжні Хмаринки і лагідно підштовхуючи їх, почав затихати.

Дідусь покликав малих до себе на колінця і промовив: «Мої любі онучата! Найсильніше в цьому світі – це добре Людське серце і ніжна турбота. Саме вони зігріли Вас у цей важкий час! І коли Ви виростите, станете дорослими, Ваше серце буде відчувати тепло батьківських рук і ніжність материнських обіймів. Ви пригадаєте цю казочку,  к япопри холод і витівки Хурделиці, Дідусеві турботливі руки зігрівали Вас у домівці і дарували тепло, яке випускала його натоплена Піч.

          Хурделиця кудись поділася, а між хмарок визирнуло лагідне Сонечко. Воно посміхнулось засніженій Землі, а його промінці застрибали по снігових горбочках, наче сонячні зайчики.

           І всі навкруги милувалися її красою: притихлі діброви, покрита білим килимом земля, вдячні люди, зимуючі птахи.

 Оцій казочці – кінець, а доброті Людській немає меж.