Авторська поезія "Сонце майбутнього - в дитячих долоньках"

Моє майбутнє – з рідною землею.     

                   

 Моє майбутнє – з рідною землею.

Я знаю добре це, і вірю в те,

Що праця на землі – це щось святеє,

І те, що на землі росте – святе! 

 

Святі і люди ті, що рано-вранці

У трактори сідають навесні. 

 Святі жінки, які у вишиванці

 Готують їм сніданки запашні. 

 

Святі поля, які під товстим снігом

Зимою вигріють озимину.

А ще, святі робочі руки, що всю ниву

Змолотять влітку. Їм бо не до сну.

 

 Моє майбутнє – з рідною землею.

 Я знаю добре це, і вірю в те,

 Що праця на землі – це щось святе є

 І те, що на землі росте – святе!

 

 Мій край – найчудовіша в світікраїна

                                                                  

 Мій край – найчудовіша в світі країна

Така мила серденьку ця сторона!

Тут свіже повітря, тут пахне калина,

Тут мамина пісня так ніжно луна!

 

Люблю я тут сонце, і поле, і вітер.

Люблю я тут ранок і спів солов'я.

Люблю я тут землю, веселку на вітах

Люблю я тебе, Україно моя!

 

Та цяУкраїна – не місто велике,

Це немегаполіс, де згубиш себе.

Маленьке село це. Таке рідне й тихе,

Де місяцьгойдається й казка живе.

 

Мій край – найчудовіша в світі країна

Така мила серденьку ця сторона!

Тут свіже повітря, тут пахне калина,

Тут мамина пісня так ніжно луна…

                                      

Найрідніша і одна

 

Вкраїну я люблю й пишаюсь нею,

Вона ж найкраща, найрідніша і одна.

Моє майбутнє – з рідною землею!

Не змінить цього а ні час, а ні війна.

 

У місті гарно – і вітрини, і вокзали,

Асфальт рівненький, супермаркети, кіно…

Та не зрівняти цю красу яскраву

З чарівністю, якою славиться село.

 

Тут вийдеш навесні, вдихнеш повітря

М’якого, свіжого, що пахне соком трав,

Поглянеш в небо на нічні сузір’я,

Погладиш поглядом блискучий став…

 

Відчуєш, що живеш лиш нею,

Вкраїною, що найрідніша і одна.

Моє майбутнє – з рідною землею!

Не змінить цього а ні час, а ні війна.

 

 

Сонце майбутнього в дитячих долоньках

 

Сонце майбутнього в теплих долоньках,

Промінь надії в дитячих руках.

Швидко зростають – синочки і доньки

Гордість і радість в батьківських очах.

 

Мамина ніжність, для тата – надія,

Зірку дістануть, моря обійдуть,

Тільки б здійснилась одвічна їх мрія –

Діточки щастя в житті хай знайдуть.

 

А щастя – це мирне безхмарнеє небо,

Сонце яскраве, зірки золоті,

Більш, крім здоров’я, нічого не треба,

Маленькі долоньки все зроблять самі.

 

Будинок збудують, і поле засіють,

І трактор сучасний освоять за мить,

Дитя приголублять… Як щось не зуміють –

Це теж не проблема – життя їх навчить.

 

А зараз, поки ще дитина маленька,

Ми їй допоможем творить чудеса,

Бо сонце майбутнього – в їхніх долоньках

І промінь надії в дитячих руках…

 

  Рідна сторона

                                                             

1. Яка прекрасна рідна сторона

Така у цілім світі лиш одна.

Тут найясніші зорі навесні

І милі серцю мамині пісні.

            Приспів:

Завітайте у Лавринівці до нас,

Завжди хлібом-сіллю тут зустрінуть вас.

Ви побачите прекрасне це село

І захочете приїхать сюди знов.

 

2. Знаю, в цілім світі краще ти.

Пісне, над селом моїм лети.

Пісня в синім небі, нібиптах,

Любов селу несем в своїх серцях.

 

1. Я зрозуміла, де б я не була,

Ведуть мої стежки всі до села.

Хоч як прекрасні у містах вогні,

Я рада, що живу у цім селі.

 

 

               

Україно, моя доленосице!

З твоїх джерел бере початок моє “Я”

З твоїх веселок, з поля, що колоситься,

І з вічно молодого “Кобзаря”.

 

Україно, моя доленосице!

Йшла до волі ти з давніх давен

Я малий ще, та серце вже проситься

Тільки вільною бачить тебе.

 

Україно, моя доленосице!

Твою волю в снах бачив Тарас,

Ідею соборності в серці виношував,

Його запал дійшов і до нас.

 

Україно, моя доленосице!

Вірна зміна Шевченку зросла

Не забули ми слово пророче це:

Щоби вільна Вкраїна була!

 

Україно моя, доленосице!

Від ім’я всіх вкраїнських дітей

Обіцяю: учитись, єднатись, боротися,

Й добра доля до нас хай прийде!

 

Моє майбутнє – з рідною землею!

 

Зернина лежала в коморі.

Зернину ніхто не підняв.

Зернина просила у долі:

"Я хочу рости і нести урожай".

 

І якось погожої днини

Забіг у комору хлопчина.

Подумав: "Чи може мені

Принести якусь користь зернина?"

 

ЇЇ він узяв, посадив,

Розпушував ґрунт, поливав,

А як літа кінець наступив –

Золотим колоском здивував.

 

Хлопчик сіяв зерно з року в рік…

В козака уже виріс хлопчина.

Але перший свій колос зберіг

І у море пшеничнеє вилив.

 

З того часу мільйон колосків

На полях українських колосяться,

Сотні пишних короваїв

На столи Шепетівщини просяться.

 

Землероби, сільські трударі

Вдячні рідній землі за турботу,

Ну а ми, їхні діти малі,

Гарна зміна росте для народу.

 

Бо з дитинства ми любимо степ

І широкі поля, й плідні ниви,

І ми бачим майбутнє своє

В росяних колосистих розливах!

 

Так і мова дитяча – зерно.

І якщо її вчити й любити –

Вона буде дзвеніти струмком

І у серці вкраїнському жити.

 

      Моє майбутнє там, де я!

 

     Поля легкі, ширококрилі,

     І сонце сяє угорі.

     Моя Вкраїна, зЕмлі милі,

     Тут легко й любо так мені.

 

     А легко й любо так від того,

     Що землю лЮблю над усе:

     ПИшні ліси, високі гори,

     Барвінок, килимком цвіте.

 

     А влітку, коли вийдеш в поле,

     Коли повітря аж дзвенить,

     П’янкі меди пАхнуть довкола,

     Співають пісню жнив щомить!

 

     Тоді і серце зрозуміє:

     Яка ж прекрасна в нас земля!

     І через те я твердо вірю:

     Моє майбутнє там, де я

             Люблю Україну

    

Усім серцем я люблю рідну Україну

ЇЇ гори  і поля, мову солов’їну.

Люблю маму, тата, брата, і усю родину,

І ставок в селі моєму, а над ним – калину.

 

Мрію я побачить море і Карпатів вись,

Хочу, щоб усі бажання збулися колись.

Та найбільше в світі хочу, щоб кінчилась війна,

Щоб без тата не лишилась доня ні одна,

 

Щоб синочок міг пишатись

Татком повсякчас,

І щоб горе припинилось,

Щоб пішло від нас!

 

Нехай наша Україна знову процвітає,

Хай грайливий соловейко в небі заспіває,

Хай пісні лунають в полі, не кулі свистять,

Хай почують нас дорослі й мир прийде назад!!!

ЛИСТ ДО МАМИ
Напишу я для мами листа
З дня сьогоднішнього у майбутнє.
Розкажу їй як квітне весна
У дитинстві моїм незабутнім.

Напишу, як дитяча душа 
Рветься й плаче, коли ненароком
Ображаю тебе, і в очах
Бачу сльози і сум твій глибокий.

Я не черства, матусю, повір,
І за мить вже шкодую про слово,
Що зірвалось й пірнуло у вир
Тих емоцій і дій підліткових.

Бачу, часто буваю така,
Що самій аж нестерпно від себе,
Але знаю - підтримки рука
ПростягнЕться мені лиш від тебе!

Вірю, мамочко, довгі рокИ
Заплітатимеш ще мої коси...
Притулюсь до твоєї щоки
І загляну в ясні твої очі.

Там я бачу безежнулюбов,
І турботу, й тривогу одвічну.
І казатиму знову і знов:
Ти для мене - як сонячне світло.

Ти для мене - веселка в житах,
Із тобою в душі моїй казка.
Ти – це пісня в ясних небесах
Звідки ллється і ніжність, і ласка.

Може, мамо, не всі ці слова
Можу я тобі прямо сказати,
Через те, хочу цього листа
У майбутнє тобі написати.

А ще, мрію гукнути усім
І собі, в першу чергу, це звісно:
Обіймайте своїх матерів!
Про любов кажіть, поки не пізно!!!

 

Мамині очі

 

1. Сонце вже за обрій сідає

Вітер тихо пісню співа.

Мама нас вечерять гукає:

"Діти, вже до столу пора".

І хоча сини підросли вже ,

Сім'ї свої мають давно.

Потай від дружин вони мріють

Вечерять з мамою за столом.

            Приспів:

Як будеш ти далеко звідси

Ти руки мами пам’ятай

І запах ніжних чорнобривців

Згадай, згадай.

Чи ти підешдесь у дорогу

Сам у чужійстороні…

Та очі мами будуть снитись тобі.

 

2. Рівними рядками тюльпани,

У садочку яблуні цвіт…

Руки мамині повстигали

Лад навести й скрасити світ.

І якщо нас доля закине

В даль-далеку на чужину,

Я обов’язково прилину

Думкою до тебе прийду.

               Приспів.

 

Руки в мами найніжніші,             

Очі в мами найрідніші.                

Мамо! Ти моя ласкава.                 

Буду вічно любить тебе

Від бід усіх боронить тебе.

Мамо…Ніжна і кохана.