Авторська вистава до Дня вчителя

Поетична вистава до Дня вчителя «Ловець у житі»¹

Кирилецька Т.В.,

учитель української мови та літератури,

учитель вищої категорії,

керівник театрального гуртка,  керівник гуртка методист.

Дійові особи: Голден, Фібі (сестра Голдена), 1-ий читець, 2-ий читець.

Голден заходить до Фібі.

Голден: Привіт, сестричко!

Фібі: Чого це ти приїхав до середи? Тебе часом не вигнали знов зі школи, га?

Голден: Я ж тобі вже казав: нас відпустили раніше. Розпустили всю школу!

Фібі: А от і ні! Тебе вигнали! Ой, тебе вигнали! 

Голден: Хто тобі сказав, що мене вигнали? Ніхто не...

Фібі: Бо й вигнали! Вигнали! Тато вб’є тебе!

Голден: Не дурій, ніхто мене не вб'є. Ніхто мене й пальцем не... чуєш? Ніхто мене не вбиватиме.

Фібі: Тато тебе вб'є!

Голден: Ніхто мене не вб'є! Ти поворуши своїми мізками. По-перше, я їду звідси. Знаєш, що я зроблю? Наймуся десь на роботу абощо і трохи попрацюю. Я знаю одного хлопця, він допоможе.  Якщо я поїду, я тобі напишу. Ну, годі тобі. Чуєш! Ну годі, прошу тебе! Ну, будь ласкавенька, чуєш! Не треба...

Фібі: Тато тебе вб'є!

Голден: Не вб'є. У найгіршому разі дасть прочуханки й пошле до отої чортової військової школи. Оце й усе, що він мені зробить. А крім того, мене тут уже не буде. Я буду далеко.

1-ий читець:

Доки я тут, покажи мені, як²

Перетнути цю річку вбрід.

Ось на другому березі світить маяк,

А на першому — сім воріт.

Бачиш, я грузну, сягаючи дна,

Але ти не міняєш ходи.

Ти найкраще з усіх розумієшся на

Агрегатних станах води.

Кажуть, що ти такий само, як ми,

Коли роздивитись впритул.

Порадь мені, як не боятись пітьми,

Принаймні не вгрузнути в мул!

Учителю, це не лише ріка,

Здебільшого дні й труди.

Мені лише треба твоя рука

І просто твоє «Іди»!

Фібі: Ох, не сміши!

Голден: Хто це тебе так обчикрижив? Як по-дурному тебе підстригли. Стирчить, мов стерня.

Фібі: Не твоє діло!

Голден: Повернись до мене. Я нічого не чую, коли ти бубониш!

Фібі: Тобі взагалі все не подобається!

Голден: Чого ж, не все. Не кажи. Бо таки не все. Звичайно, не все. Навіщо в біса так казати?

Фібі: Бо тобі все не подобається. Тобі не подобається все на світі. Геть усе!

Голден: Бо й ні! Тут ти не маєш рації. Якраз тут ти й не маєш рації! На дідька казати те, чого не знаєш?

Фібі: Бо тобі все не подобається. От скажи: що тобі подобається?

Голден: Що подобається? Що мені подобається? Будь ласка! Що мені дуже подобається чи що просто подобається?

Фібі: Що тобі дуже подобається. Навіть не можеш нічого придумати, еге?

Голден: Чому не можу?! Можу.

Фібі: То чого ж мовчиш? Знов скажеш щось не те…

Голден: Чого ж у дідька не те? Це якраз те! Звичайно, те! Люди завжди так думають - це, мовляв, не те, що треба. Мені це вже остобісіло до нудоти!

2-ий читець:

Учителю, з берега лівого,³ 
Розмило мій берег правий. 
І тільки й життя щасливого, 
Що річка без переправи!

У затишку теплих класів

Не раз вам псували нерви… 
Ми ще злетимо, нам вдасться
Народжувати шедеври!

Життя вимагає ясності 
І  часом штовхає в спину. 
І дзвінко тремтить в пропасниці 
Тут кожна німа стеблина.

Ти з ніжністю хворобливою 
Завдячуєш цій турботі!
Учитель з берега лівого, 
Ще й досі рікою ходить.

Фібі: Не лайся, кажу! Ну добре, а що тобі подобається ще? Ким би тобі хотілося бути? Вченим, чи там адвокатом, чи ще кимось?

Голден: Вченого з мене не вийде. Смальцю мало в голові.

Фібі: Тоді адвокатом - як тато.

Голден: Бути адвокатом, мабуть, непогано, але така перспектива мене не приваблює, - кажу. - Розумієш, добре, коли адвокати намагаються врятувати життя невинним людям і таке інше. Та саме цього вони й не роблять. Коли стаєш адвокатом, то тільки збиваєш гроші, граєш у щось там, купляєш машини, і й ходиш з таким виглядом, ніби ти - пуп землі. А крім того: навіть якби ти й намагався рятувати людям життя тощо, звідки б ти знав, задля чого це робиш - задля того, щоб справді врятувати людське життя, чи задля того, щоб стати справді знаменитим адвокатом, таким, якого в залі суду всі поплескують по плечу й вітають, коли кінчається якийсь там процес? Одне слово, як ото в дешевому кіно - репортери і вся ота мура. Хто знатиме, що ти робиш це від щирого серця?

Фібі: Тато вб'є тебе. Він тебе вб'є!

Голден: Знаєш, ким би я хотів бути? Знаєш, ким? Ну, якби можна було вибирати, хай йому грець!

Фібі: Ким?

Голден: Знаєш таку пісеньку: «Коли хтось когось піймає у густому житі...»? То я б...

Фібі: Ні! Там так: «Коли хтось когось зустріне у густому житі...»! Це вірш Роберта Бернса.

Голден: Я знаю, що Роберта Бернса. А я думав, що там «хтось когось піймає»! кажу. Принаймні я собі уявляв, як табунець малечі грається серед поля - кругом жито й жито, куди не глянь. Тисячі дітлахів, і довкола - жодної людини, тобто жодної дорослої людини. Крім мене, звичайно. А я стою на краю страшнючої прірви. Нібито я повинен ловити малюків, якщо вони підбіжуть дуже близько до прірви. Бо вони граються, гасають і не дивляться, куди біжать. А я повинен звідкись вискакувати й ловити їх, щоб не зірвались у прірву. Оце й усе, що я маю цілий день робити. Стерегти дітей над прірвою в житі. Дурниці, звичайно, я знаю, але це - єдине, чого мені хочеться по-справжньому. Дурниці, звичайно.

Всі разом читають вірш:

Належить життя прожити,⁴

Долаючи часом кручі.

Та вчитель, ловець у житі,

Боронить від прірви учнів!

Не прагне надмір любові

Чи шану якусь подвійну,

Хоч світ його також ловить

В занадто міцні обійми!

Та слово його пророче

І справдиться неминуче,

Бо вчитель найбільше хоче,

Щоб виросли крила в учнів!

Щоб вчились творити дива,

Які не під силу й Будді!

Та йшли по воді сміливо,

Над брудом життєвих буднів.

Наснаги тепер й надалі!

Любові, краси і сили!

В житті нас минуть провалля,

Бо крила ви нам зростили!

Примітки:

1. На основі твору Дж. Селінджера «Ловець у житі».
2. Вірш Олеся Коржа. Текст подається в зміненому вигляді.
3. Вірш Катерини Калитко. Текст подається в зміненому вигляді.
4. Вірш Тетяни Кирилецької.