"БАРОКОВІ МОТИВИ У ЛІРИЦІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО"

Олена короткова

(м.Кривий Ріг)

Барокові мотиви у ліриці Максима Рильського

 Дослідження має на меті здійснити аналіз віршованих творів М. Рильського у контексті західноєвропейської барокової традиції, простежити її вияв у поетиці творів письменника, визначити відповідні теми, мотиви, образи, художні засоби. Представлено спробу розширити бачення творчості М. Рильського, оцінити її під новим кутом зору.

Ключові слова: західноєвропейське бароко, мотиви, Максим Рильський.

 Традиційно, термін “бароко” пов’язують з італійським словом bагоссо – “дивний, химерний, вигадливий”, а також із португальським висловом perrola barroca – “перлина неправильної форми”. В наш час поняття бароко охоплює низку історико-регіональних художніх стилів європейського мистецтва XVII-XVIII століть, в яких можна виділити спільні характерні риси: тяжіння до ускладненої форми, геоцентризм зі збереженням антропоцентризму (за умови, що людина – не заміна бога, а найдосконаліше його творіння), релігійні мотиви, містицизм, прагнення поєднання краси природної і фізичної, внутрішньої і зовнішньої; передача руху, мінливості, трагічного напруження; намагання справити надзвичайне, сильне враження, що призводить до частої декоративності, переваги форми над змістом твору.

 Дослідженню західноєвропейського літературного бароко присвячені праці ряду науковців, серед яких варто виділити Ж. Руссе, Д. Лихачова, О. Вальцеля, О. Дьоміна, Ю. Віппера, В. Барнера, Р. Хлодовського, Д. Чижевського, О. Безрядіної тощо, які зосереджували увагу на різноманітних аспектах культурного явища.

Предметом нашого дослідження є барокові мотиви у поезії М. Рильського, адже творчість поетів-неокласиків, до когорти яких уходив письменник, досі викликає значний інтерес у сучасному літературознавстві. Новизна статті полягає у розгляді творчості М. Рильського з точки зору західноєвропейської барокової традиції. Мета і завдання статті полягають у визначенні впливу барокових тенденцій на творчість письменника, їх вияву у  темах, мотивах, образах, художніх засобах поезій.

Культура епохи Бароко загалом представлена поєднанням набутків Середньовіччя і Ренесансу. Середньовічне духовне начало гармоніює з  античними тілесними цінностями, що являє цілісний ідеал краси у М. Рильського, з явним переважанням земних мотивів, як-то в образі Афродіти (з циклу “Адоніс і Афродіта”): “Ти – матері Сікстинської сестра;/ Земною, не надхмарною красою / Ти світиш нам.” [3, 144–145]. Увага до античності з її чуттєвістю і насолодою життям наявна у багатьох творах автора: “І молоді уста, жагою піврозкриті, — / Усе нагадує: і ранньої пори, / І вдень, і ввечері богам несіть дари.” [3, 123]. Або “Ми принесемо богині смокви медово-солодкі, / Темний, міцний виноград і молодих голуб'ят. / Сонце сховається в морі, троянди запахнуть п'яніше. / Руки шукатимуть рук, уст пожадливі уста...” [3, 138]. Виразний вітаїзм М. Рильського (“Молюсь і вірю”, “Солодкий світ!..”), захоплення життєвими радощами, що переходить подеколи у щирий епікуреїзм, межує з відходом від усього земного, втечею від світу у пошуках сенсу життя, його найвищої мети, тим самим відображаючи протиріччя барокового сприйняття: “Я лиш оддав з низьким поклоном Долі / Всю суєту дитячих цих утіх/ За день один в широкім чистім полі! / Я взяв собі у Неї замість їх / Веселий сміх, безмежне щастя волі/ І ріг — мисливський переливний ріг!” (“І шум людський, і велемудрі книги...”) [4, 115], або: “Так ви, тривожні, кличете людину/ Од буднів, од застою, од загину/ На снігові простори верховин.” (“В буденщині процвілій і прокислій...”) [4,128].

Мистецтво доби бароко звертається до природи, але не як противаги Бога, а його досконалого творіння. Наприклад, у “Срібному сонеті” М.Рильського: “Сонет краси гаїв і тиші зимової. / Зі сніжних рим дзвінких його зложив поет,/ Чий силует на тлі блакиті неземної / Для тих, хто молиться, є божий силует” [3, 244] – природа, мистецтво і Бог постають у діалектичній єдності несумісних для інших епох начал.

Барокова всеохопність, усвідомлення, що людина є лише малою ланкою у величному механізмі природи, відобразилися у рядках: “І летить вся земля, як підвода в полях, – / До мети, у простори незмірні…” (“Мені снилось”); “Згадай, безумче! Світ – не тільки ти:/ Крім тебе є думки, планети, птиці…” (“Згадай, безумче…”) [3, 365]. З ідеї, що людина – піщинка у безмежності всесвіту, постають настрої скепсису, розчарування, самотності, трагічного напруження, що виявляється у відповідних засобах – риторичних запитаннях, антитезах, гіперболах тощо: “Чи я побачу вороття? / Чи весняні здійсняться мрії?” (“Спинилось літо на порозі…”) [3, 256]; “Моє  життя  веде  мене  нерівно – / То  на  вершини, то в яри страшні…” (“Моя царівна”); “Життєву путь свою, / Нерівне і хитаючись верстав я, / І чашу мук за те належно п'ю.”; “Колись було – чи снилось… / Забулось – чи пройшло… / В душі давно згубились / Людське добро і зло” (“Любов чи ні – не знаю”) [3, 291]; “В високій келії, щасливо-одинокий, / Чернець без божества і жрець без молитов, / Найшов я крижаний і незглибимий спокій, / Що більший над земні страждання і любов./” (“В високій келії, самотньо-таємничій...”) [3, 287]. Ліричний герой у поезіях постає печальним, виснаженим, як людина Бароко, він то потерпає від мук кохання і нездійснених мрій, то шукає усамітнення з Богом. Особливо виразно мотиви суму, туги за молодістю, розпачу втрат простежуються у період “третього цвітіння”: “Є така поезія Верлена, / Де поет себе питає сам / У гіркому каятті: "Шалений!/ Що зробив ти із своїм життям?” [3, 362]. Очевидно, йдеться про постійну внутрішню боротьбу між вільною і заідеологізованою творчістю в умовах тоталітарної системи.

У повній мірі естетиці бароко відповідають і формальні засоби поезій М. Рильського: терцина, октава, сонет, гекзаметр, верлібр – все це надало нового звучання українському слову.

Таким чином, творча спадщина М. Рильського тісно пов’язана із західноєвропейською бароковою традицією, оскільки їй так само притаманні звернення до античності, до Бога, філософська всеохопність. У ліриці поета драматично єднаються любов до життєвих радощів, чуттєвих насолод та настрої самотності і туги, розпачу і ностальгії за втраченим. Витонченість, зрівноваженість форми, філігранність, афористичність, досконалий епітет ставлять творчість М. Рильського в ряд найкращих зразків західноєвропейської літератури ХХ століття.

Список використаних джерел

1. З трудів і днів Максима Рильського / упоряд.: С.А. Гальченко, В.Л. Колесник, М.Т. Рильський, Ю.І. Шаповал. – К.: А.С.К., 2009. – 656 с.
2. Ільєнко І.О. Жага: Труди і дні Максима Рильського: документальний життєпис. – К.: Дніпро, 1995. – 413 с.
3. Рильський М. Вибрані твори у двох томах. Том перший. Вірші. Поеми / Максим Рильський. – Київ: Всеукр. держ. спец. видво "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 2005.– 605 с.
4. Рильський М.Т. Зібрання творів: у 12 томах. – Том 4. – К.: Наук. думка, 1984. – 423 с.
5. Ушкалов Л. Від бароко до постмодерну: есеї / Леонід Ушкалов. – Київ: Грані-Т, 2001. – 552 с.
6. Чижевський Д.І. Історія української літератури / Дмитро Іванович Чижевський. – К.: ВЦ "Академія", 2008. – 568 с.
7. Чижевський Д.І. Український літературний барок: нариси / Дмитро Іванович Чижевський. – Харків: Акта, 2003. – 460 с.