Бесіда «ХЛІБ — УСЬОМУ ГОЛОВА»

Мета: розширити і поглибити знання дітей про хліб; виховувати у дітей почуття поваги до лю­дей праці, бережливе ставлення до її результатів, зокрема до хліба.

ХІД БЕСІДИ

На столі лежить хліб і вироби з борошна, у вазі стоять колоски.

Прислів'я написане на дошці: «Хліб — усьому го­лова» .

— Чому так говорять у народі?

— Сьогодні наша бесіда пройде під такими деві­зом:

Треба дорожити Хлібом скрізь і завше...

— Що ви бачите на столі? Як вирощують хліб? Розкажіть. (Учитель читає оповіданняГ. Демченко «Красно дякуємо за хліб».)

— Ось бачите, діти, який складний шлях прохо­дить хліб, поки ми його побачимо в себе на столі. Ба­гато праці й поту вбирає в себе маленький шматочок хліба.

Слово «хліб» не сходить зі сторінок наших газет і журналів.

Діти, а чому хліб має таке важливе значення в на­шому житті?

— Вдумайтеся в такі слова: жито, житній, життя.

Хліб — це міць і сила нашої держави. Він дає лю­дям життя, силу, енергію.

Хліб — то духовне начало людини. Джерела любові до нашої України беруть початок із батьківського дому, рідного поля, де росте золотий колос, який зветься хліб.

Історія хліба невід'ємна від історії людства. А чо­му саме?

Хліб на столі — велика радість людям. Свіжий, духмяний, він увібрав у себе все тепло сонця, всю щедрість матінки-землі, всю наснагу й невтомність людської праці.

Чому він посідає важливе місце в нашому Житті?

Щоб потрапити до нас на стіл, хліб проходить дуже довгий шлях. Ось послухайте віршик.

Звідкіля приходить хліб? — Запитав у Зіни Гліб. Розвела руками Зіна: Звідкіля ж — із магазину.

— Діти, як ви думаєте, чи правильно відповіла Зіна?

— А хто ж скаже, звідки до нас приходить хліб?

Давайте уявимо, що на дворі весна. Розпуска­ються листочки, цвірінькають птахи. Ви, напевно, знаєте, що навесні всі сіють, садять. У цей час ви­ходять в поле трактористи і засівають маленькими, крихітними зернятками прогріту весняним сонцем землю.

Ось і зерно вже в землі.

А через деякий час, завітавши на поле, ми по­бачимо, що земля вкрита зеленим килимом — це зійшла пшениця. Незабаром з'являються вушка колосків.

Пізніше все поле вкривається жовтогарячим килимом. Саме в цей час розпочинаються жнива. Виходять в поле кораблі-комбайни. Вони збирають врожай пшениці, яка пахне сонцем, працьовитими руками хліборобів-трудівників.

Із зерна одержують борошно. Воно поступає на пекарню, де виготовляють ось ці духмяні хлібини, різні булочки.

Про хліб люди склали багато казок і прислів'їв. Наприклад: «Що посієш, те й пожнеш», «Найсмач­ніший хліб — від свого мозоля», «Хочеш їсти кала­чі — не сиди на печі».

А які ви знаєте прислів'я про хліб? (Відповіді дітей.)

— У народі вчили так: «Не кидайся хлібом — він святий». А чому хліб «святий»?

— Ось послухайте вірш «Про хліб».

— А тепер розглянемо проблемні ситуації. Як би ти вчинив, коли:

1) при тобі хтось жбурнув кусень хліба додолу;

2) хтось залишив у їдальні шматочок хліба;

3) ти взяв у їдальні хліба більше, ніж подужав з'їсти?

Складання пам'ятки

■ Пам'ятаю, що хліб — святий усьому голова.

■ Бережу хліб, не викидаю, не бавлюся ним.

■ Крихтами пригощаю пташок.

■ Беру хліба стільки, скільки зможу з'їсти.

Матеріал до бесіди ПРО ХЛІБ

— Не кидайся хлібом, він святий! —

В суворості ласкавій,

Бувало, каже діді старий

Малечі кучерявій.

— Не грайся хлібом, то ж бо гріх! —

Іще до немовляти,

Щасливий стримуючи сміх,

Бувало, каже мати.

Бо красен труд, хоч рясен піт,

Бо жита дух медовий,

Життя несе у людський світ

І людські родить Мови.

Хто зерно сіє золоте

В землі палку невтому,

Той сам пшеницею зросте

На полі вселюдському.

КРАСНО ДЯКУЄМО ЗА ХЛІБ!

Давно-давно — ніхто й не пам'ятає, коли саме, — жив собі на світі один Чоловік. Піде було він на по­лювання, наловить риби, назбирає коріння дикої трави. А все ситий не буває. Якось-то він довго блу­кав. Зголоднів, ноги натрудив. А так-таки нічого не зполював. Сів і зажурився.

— Охо-хо... Якби-то була така чарівна комора, щоб усіх на світі годувала.

Почуло те Сонце та й каже:

— Така комора є. Тільки до неї дбайливих рук тре­ба. На тобі це золоте зернятко і зроби, як я велю.

Узяв Чоловік те зернятко і все зробив, як Сон­це навчило. А потім і діти його так робили, і внуки, і правнуки, і праправнуки...

Що ж воно за комора така? І що то за зернятко, що його люди й досі шанують?

Та комора — то родюча нива, А золоте зернят­ко — жито, пшениця і всяка пашниця.