Бібліотечна година "Книга - твій помічник у житті"

 

 

 

 

 

 

«Книга – твій помічник у житті» - бібліотечна година

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План проведення бібліотечної години

«Книга – твій помічник у житті»

 

1. Вступне слово (3 хв.) – слайд 1
2.  Основна частина
   1.        «Коли варто почитати книжку?» - поради бібліотекаря         (3 хв.) – слайди 2-7
   2.        «З історії виникнення книги» - перша інформинка (8 хв.)
   3.        «Освідчення в любові» - презентація з обговоренням (4 хв.) – слайди 8-12
   4.        «Структура книги» - друга інформинка (7 хв.)
   5.        «Що читають зірки?» - презентація (6 хв.) – слайди 13-21
   6.        «Довідковий апарат книги» - третя інформинка (6 хв.)
   7.        « Це цікаво» - цікаві факти з життя книг (5 хв.)
3. Заключна частина (3 хв.) – слайд 22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Книга – твій помічник у житті» - бібліотечна година

Мета:

• розширити знання учнів про книгу, докладно ознайомити з історією, структурою та довідковим апаратом книги;
• розвивати вміння самостійно користуватися літературою для підготовки до занять та дозвілля;
• виховувати любов до книги та читання.

Завдання:

• навчити учнів орієнтуватися в структуріта довідковому апараті книги та вміти ними користуватися;
• отримані на заході знання використовувати з користю в подальшому житті. 

Обладнання: мультимедійне обладнання, презентація, підбірка літератури для демонстрації згідно плану заходу, виставка сучасної молодіжної літератури.

 

1. Вступне слово (3 хв.) – слайд 1

        У час небувалого злету науково-технічного прогресу книга продовжує відкривати перед нами небачені обрії, розгортає незвідані сторінки історії, допомагає сягати в науку, долучає до прекрасного, підказує вихід зі складної життєвої ситуації та залишається одним із головних джерел інформації. Щоб бути сучасною, освіченою людиною, необхідно вміти користуватися не лише ресурсами Інтернету, а й багато читати та орієнтуватися в книжковому інформаційному просторі. Що ми розуміємо під словом «інформація»? Ми оточені інформацією завжди: коли читаємо книжки, слухаємо радіо, дивимося телевізор чи спілкуємося між собою. Необхідність висловлювати й передавати інформацію привела до появи мови, писемності, мистецтва, книгодрукування, телебачення, обчислювальної техніки. Технічний прогрес приніс нові засоби комунікації, а разом з ними і нові цінності. Першим проривом в цьому напрямку стала книга, пізніше – періодичні друковані видання, потім – телеграф, радіо, телебачення і, нарешті, Інтернет.

        Сьогодні книги оточують нас скрізь. Вони входять у наше життя ще з дитинства та стають потім постійними супутниками життя. Вони з нами у час відпочинку, помічники у праці та навчанні. До наших послуг – книга бібліотечна, домашня, з книжкового магазину.

        Той час, коли книга була величезною рідкістю, уявити важко: щоб її зустріти, знайти, добути, сміливець вирушав у ризиковану подорож, витрачав великі зусилля, не зупинявся перед жертвами. У часи Петрарки, у 19 столітті, в Італії книга коштувала величезних грошей. Тому видатний поет того часу, щоб збільшити свою бібліотеку, власноруч переписував Вергілія, Цицерона та Сенеку. І не тільки переписував, але і прикрашав аркуші з текстом мініатюрами, а потім з насолодою перечитував написане. «Я хворий жадібністю до книг, - повідомляє він в одному з листів, - книги наповнюють нас до глибини душі, вони спілкуються з нами, дають поради та поєднуються з нами міцною дружбою».

 

2. Основна частина
   1.        «Коли варто почитати книжку?» - поради бібліотекаря         (3 хв.) – презентація - слайди 2-7.

 

2.        «З історії виникнення книги» - перша інформинка (8 хв.)

        Що ж таке книга? Різні довідкові видання дають визначення «книга», які відрізняються одне від одного. Наприклад, у словнику Даля: «Книга – сшитые в один переплет листы бумаги или пергамента», у Ожегова: «Книга – произведение печати в виде сброшюрованных, переплетных листов бумаги с каким-нибудь текстом», в енциклопедичному словнику: «Книга – непериодическое издание в виде сброшюрованных листов печатного материала (объемом более 48 страниц).

        Але книга у такому її розумінні виникла не водночас. У неї було багато прообразів у давнину. Найперший з них – «Людина-книга». У дуже далекі часи, коли люди не вміли писати та читати, свої закони та вірування, свої легенди вони зберігали не на книжкових полицях, а у своїй пам’яті. Покоління за поколіннями йшли з життя, а легенди залишалися. Вони передавалися від однієї людини до іншої, від старшого покоління до молодшого. Тих, хто розповідав легенди, називали «сказителями». У стародавніх греків їх називали «аедами». Аед був завжди бажаним гостем на святах. Він, перебираючи струни, співав про мудрого царя Одіссея, про хороброго воїна Ахілла. Легенди про війну греків та троянців спочатку жили у пам’яті людей і через віки тільки були записані.

        До виникнення писемності людина використовувала й інші засоби запам’ятовування та передачі інформації. Один з них – вузликовий лист. Ним володіли стародавні китайці, перси, мексиканці. Для вузликового листа потрібна була товста мотузка та тоненькі різнокольорові шнурки різної довжини. Той, хто бажав висловитися, прив’язував до товстої мотузки шнурок особливим способом залежно від змісту інформації. Чим ближче до мотузки був вузлик, тим важливіше було повідомлення. На зміну вузликовому листу, який дуже важко було читати (йому вчилися роками) прийшов лист у малюнках. Малюнками людина прикрашала не тільки стіни свого житла та могильні плити, я й своє тіло. Візерунки татуювання розповідали про кількість походів, перемог, про силу та відвагу людини.

        Пізніше на кам’яних плитах почали з’являтися ієрогліфи – найбільш стародавні знаки єгипетської писемності.

        Згодом виникла простіша писемність: літерова, а близько 13 ст. до н.е. з’явився перший алфавіт, який належав фінікійцям. На його основі був сформований візантійський (грецький) алфавіт.

        Зображення слов’янської азбуки пов’язано з літровою системою, яку ми називаємо кирилицею. Вона з’явилася на базі візантійського (грецького) алфавіту. Згодом до неї додалися ті знаки слов’янської мови, які не властиві грецькій. Минули століття, перш ніж кирилиця перетворилася у той алфавіт, яким ми користуємося сьогодні.

        Подорожуючи країнами та народами, літери з каменю переходили на папірус, з папірусу на воскову дощечку, з неї на пергамент чи бересту, з пергаменту на папір.

        «Книга-плитка». Таку бібліотеку було знайдено серед руїн стародавнього міста ассірійців – Ниневії. Тут налічувалось 30 тисяч плиток. Кожна книга складалася з кількох плиток, а деякі - із сотень плиток. Плитка нумерувалася і на кожній проставлялася назва.

        У 3 ст. до н.е. стародавні єгиптяни придумали «книги-стрічки». Вони були у вигляді довгої стрічки – кроків у сто. Папір для таких книжок робили з рослини папірусу. Ці книжки складалися у ящики з ременями, які носили за спиною. Багаті люди самі їх не носили, тому, коли вони йшли до бібліотеки чи книжкової крамниці, то брали із собою раба, який ніс ящик з книгою.

        Книги з воску були відомі ще за часів стародавніх римлян. Писали на такій книзі сталевою паличкою, яка називалася «стило». З однієї сторони вона була гострою, нею писали, а з іншої – закруглена для того, щоб розгладжувати непотрібне.

        Згодом свитки папірусу та воскові дошки стали замінювати книжки зі шкіри (2 ст. н.е.). Новий матеріал для книг виявився кращим за папірус: його можна було різати, складати, фальцювати у зошити та зшивати у книги. На пергаменті стали писати з обох сторін. Окремі листи зшивали і книга виглядала так, як зараз. Але вона була важка та дуже велика. Переплітання робилося з двох дощок, обтягнутих шкірою, прикрашали його мідними косинцями, бляхами, дорогоцінним камінням. У бібліотеках такі книги приковували залізним ланцюгом до стовпа, щоб ніхто не зміг вкрасти.

        Берестяна книга виникла на Русі в 11 ст. та використовувалася до 15 ст. Літери на бересті продряпувались гострим залізним стрижнем (давньоруське «писало»). Напис на берестяних грамотах виконувався кирилицею.

        Паперові фабрики, чи як їх тоді називали «паперові вітряки», з’явилися у Європі в Німеччині, Франції, Італії у 13 столітті. На Русь завезли папір італійські купці, які приїжджали до Новгорода. З часом і тут з’явилися «паперові вітряки» - у селі Каннино, що у 30 верстах від Москви.

        Мине час і металеві велетні, а не маленькі друкарні-верстати будуть множити число книг з небаченою швидкістю. Книга зміниться зовнішньо, вона буде оснащуватися різними шрифтами, чудовими ілюстраціями, нарешті, вона стане такою, яку ми її знаємо сьогодні.

        Книги – це долі, це життя в усіх його суперечностях, це складність людських стосунків, тонкість та глибина психології характеру, проведених через авторське світорозуміння й світосприйняття.

 

3.        «Освідчення в любові» - презентація з обговоренням (4 хв.) – слайди 8-12

 

4.        «Структура книги» - друга інформинка

(з демонструванням книжок-прикладів та їхніх структур) (7 хв.)

        Розглянемо структуру книжки. Перше, що ми бачимо – це обкладинка. Вона буває м’якою, виготовлена з паперу, або твердою – з картону, - тоді це оправа або палітурка. Сьогодні ви вже почули, що у давнину оправи прикрашали: і металевими косинцями, і бляхами, і дорогоцінним  камінням. Сучасну книгу так не прикрашають.

        Зверху палітурки сучасної книжки іноді одягають ще одну паперову обкладинку – на ній розміщують малюнки, пишуть ім’я автора та назву книжки. Це – суперобкладинка.

        Відкриваємо книжку. Зліва – зворотній бік оправи, справа – перша сторінка книжки. Ці два аркуші, які утворюють розворот, називаються форзац. В кінці книжки також є форзац. Він може бути гладким – білим або кольоровим, але іноді на ньому є малюнки. Художник використовує форзац для того, щоб з першої ж хвилини, ще до тексту, навіть до титульного аркушу, у читача склався відповідний настрій відносно до цієї книжки. На форзаці, крім малюнків, можуть друкуватися портрети персонажів, довідкові матеріали, таблиці, карти.

        Перегорнемо ще одну сторінку. Нове розгорнення. Це – фронтиспис. Він є не в кожній книжці. Після обкладинки, за форзацом, поряд з титульним аркушем, зліва від нього трапляється ілюстрація – портрет автора книжки чи головного героя або просто малюнок – це і є фронтиспис. Він завжди поряд з титульним аркушем і, як правило, повернутий до нього «обличчям».

        Титульний аркуш – це перша сторінка книжки, на якій надруковано прізвище автора та назва книжки, підзаголовок, назва видавництва, місце та рік видання книжки, тобто – вихідні дані. На титульному аркуші також вказується жанр чи тип книжки – казка це чи вірші, повість чи оповідання, спогади чи підручник і т. д. Якщо книжка перекладена з іншої мови, то вказується, з якої мови зроблено переклад і хто перекладач.

        Іноді над заголовком книжки розташована назва серії, наприклад, «У світі пригод». Це допоможе дізнатись жанр книжки.

        Якщо книжка складається з декількох розділів, то перед кожним з них може бути свій титул – тоді він називається шмуц-титулом. На ньому міститься назва та номер розділу, малюнок.

        Дуже часто на початку розділу робиться невеличкий малюнок – це заставка. Вона може мати свій сюжет, може зображати дію, сценку, а може бути декоративною, орнаментальною або просто красивою віньєткою. Але у будь-якому випадку вона передає дух та настрій тексту.

        Малюнок наприкінці розділу називається  кінцівкою. Заставка  відкриває двері у твір, кінцівка – їх зачиняє.

 

5.        «Що читають зірки?» - презентація (6 хв.) – слайди 13-21

 

6.        «Довідковий апарат книги» - третя інформинка (6 хв.)

(з демонструванням книжок-прикладів)

        Апарат книжки – це її спорядження. Воно допомагає читачеві, якщо він знає, як цей апарат створений і як ним користуватися. Завжди у кожній книжці є зміст. Знайомство з книжкою, особливо з науковою або науково-популярною, досвідчений читач почне зі змісту. Зміст допомагає знайти у книжці той розділ, який потрібно, якщо немає необхідності читати усю книжку.

        У наукових книжках передмова або вступна частина потрібні, щоб пояснити, яке значення в конкретній науці має теорія автора. Особливу роль відіграє передмова до романів, оповідань, до художніх творів історичної тематики. Ці книжки переносять читача у незнайоме середовище та час, про які ми маємо недостатню уяву. Добре написана передмова допомагає читачу увійти в світ даної книжки.

        Іноді у книжках буває не передмова, а післямова. Вона допомагає читачу розібратися у прочитаному. Важливою є передмова до пізнавальних книжок. Тут не тільки розкривається зміст, а іноді даються корисні поради.

        Примітка -  це пояснення до тексту. Примітка – це зазвичай коротка довідка: ким була людина, ім’я якої згадується у тексті, коли відбулася подія, про яку розповідає автор і т.ін.

        Як синонім до поняття «примітка» використовується поняття «коментар». Але тут є деяка різниця. В коментарі, крім пояснення незрозумілих слів, термінів, імен, коротко розповідається ще про історію виникнення книжки, її найважливіших особливостях, про історію роботи над нею автора. Таке пояснення і називається коментарем. Він більше зустрічається у класичних виданнях. Розміщують коментарі у кінці книжки. Якщо відкрити будь-який том з багатотомника письменників-класиків, то видно, який вигляд має коментар. Ім’я автора коментаря подаэться на титульному аркуші або на його зворотній стороні.

        Важливою частиною книги є її основний текст. Якщо він нецікавий, нудний, його не врятує ніяка передмова, не прикрасить ніякий коментар.

        Анотація  у книзі пояснює тему твору та жанр. Якщо читач, взявши в руки книжку, не знає, про що в ній іде мова, за назвою також незрозуміло, про що в ній ідеться, то на допомогу прийде анотація - коротенька замітка про тему та жанр книжки. Анотацію розміщують на звороті титульного аркушу чи на клапані обкладинки чи суперобкладинки.

        Читаючи книжку, можна зустріти багато дат, термінів. Розібратися в них допоможе довідковий апарат книжки – це різні покажчики: іменний, хронологічний, географічний, алфавітний, предметний. Наприклад, предметний покажчик – це перелік термінів чи описів предметів. Розташовуються ці відомості за алфавітом. Іменний покажчик представляє собою розташований за алфавітом перелік власних імен, що зустрічаються у тексті книжки: імена історичних діячів, письменників, вчених, героїв міфології, географічні назви, а також різні найменування. Повне зібрання творів класиків звично забезпечують загальним алфавітним покажчиком назв творів, які вміщені в усіх томах видання. Проти кожної назви твору вказується рік кожного видання, том, сторінка, а також сторінка коментарів. Важко користуватися зібранням творів письменника, якщо не знаєш про присутність алфавітного та хронологічного покажчика в останньому томі. Наукова книжка без покажчиків втрачає свою цінність. Нею незручно користуватися.

 

7.        « Це цікаво» - цікаві факти з життя книг (5 хв.)

• Вчені підрахували, що в 1600 році побачили світ всього 6078 видань. Протягом наступного століття їх кількість зросла вдвічі, ще через століття – на 40% (у 1800 році – 18646). Уже в 19 столітті число надрукованих книг збільшилося майже вдесятеро.
• Кількість книг, яку може прочитати людина за все життя, не перевищує 6-8 тисяч, якщо читати щоденно по 50 сторінок.
• Найбільшою у світі книгою вважається «Супер-книга», видана у Денвері (штат Колорадо, США) в 1976 році. Її розміри – 2,74х3,07 метрів, вага – 252,6 кг. У книзі 300 сторінок.
• Найменша книга «Мурахи» надрукована у 1980 році в Японії. Її розміри – 1,4х1,4 см.
• В одному світовому музеї зберігається унікальна книга поезій Т.Шевченка. її створив український умілець Микола Сядристий. У книзі 12 сторінок, площа кожної – 0,6 мм². Вона зшита павутинкою, обкладинка – з пелюсток безсмертника, під мікроскопом можна прочитати і самі тексти.
• Один компакт-диск вміщує 250 тисяч сторінок тексту. На компакт-дисках площею близько 4 м можна вмістити тексти всіх книжок світу. Нині пристрій розміром із ніготь людської руки може зберігати інформацію, рівну за обсягом 100 книгам по 500 сторінок кожна.

 

3. Заключна частина, підведення підсумків (3 хв.) – слайд 22