Бібліотечний урок до дня української писемності та мови «Світлиця слова у безмежжі часу»

Бібліотечний урок до дня української писемності та мови                               «Світлиця слова у безмежжі часу»

Мета:розширити знання учнів про походження та витоки української мови; ознайомити з постатями відомих історичних осіб, що мали вплив на розвиток української писемності; розглянути біографічні відомості про Нестора Літописця – «батька української писемності»; формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава.Виховувати любов до рідної мови, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Бібліотекар.

Відомий український письменник XIX століття Панас Мирний писав: «Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздуми, досвід, почування».

 9 листопада, в день вшанування пам'яті Нестора Літописця, українська громада відзначає велике духовне свято — День української писемності і мови, що яскраво засвідчує багатолітній тернистий шлях розвою рідного слова і його безсмертних творців.

За часів Русі книжки цінувалися, як рідкісні скарби. Вони були, немов багатоводні річки, що наповнюють Всесвіт мудрістю незмірних глибин. Так говориться про них в “Повісті минулих літ".

І щорічно, відзначаючи це Свято, ми гуртуємось задля відродження духовності, зміцнення державності, формування громадянського світогляду. Адже кожен народ відбувся лише тоді, коли усвідомив себе в рідному слові. Любити, шанувати і плекати рідну мову — святий обов’язок кожного українця. А надто сьогодні, в такі неспокійні часи для нашої держави.

Мова — це велике національне надбання, коштовний скарб із могуття інтелекту і криці моралі, це пісня душі, покладена на слова. У ній досвід, мрії і сподівання мільйонів людей, об'єднаних в єдине ціле — народ.

Першим до нас приходить слово...

Ведуча 1. Спочатку було Слово…
 Крізь темряву й хаос
Воно, як вічне диво, 
Над світом піднялось.
І стало Слово світлом
Посеред ночі й тьми.
У слові все розквітло,
Із Слова вийшли – ми.

Ведуча 2 . Ми пізнаємо світ за допомогою слова. За допомогою слова відкриваємо таємничість і складність різних наук: географії, історії, біології, фізики, математики...Отже, словесність — початок усіх наук. Вона джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою. Адже, слово до слова — зложиться мова!..

Ведуча 1. Кожен народ іде своїм шляхом до створення писемності. Та етапи розвитку письма у різних народів земної кулі приблизно однакові.

Первісні люди, щоб запам'ятати місце перебування, напрям руху мисливців, сигналізували про наявність якихось предметів або істот на тому чи іншому місці, використовували зламані гілки дерева, укладені в певному порядку стріли, камінці тощо. Це були перші спроби людини передати повідомлення за допомогою мнемонічних знаків. Чи можна вважати ці знаки письмом? Більшість учених схиляються до думки, що ці знаки — лише перший крок до письма, підготовчий ступінь у процесі його становлення. Предметні знаки передавали загальний зміст повідомлення, але не збігалися з одиницями мовлення.

Часто самі речі не означали нічого, а використовувались як умовні знаки. Таким було письмо кіпу, поширене у древніх інків,— вузликове письмо: на паличку нав'язувалися різнокольорові шнурки з вузликами. Таким було письмо ірокезів — вампум: різноманітні черепашки, кожна з яких мала певне значення, про яке домовлялися заздалегідь. Так, черепашка, пофарбована в білий колір, позначала щастя, мир; у чорний — небезпеку, у червоний — війну. Своєрідним предметним письмом є палички гінців в Австралії — палички із зарубками різної конфігурації. Вони допомагали посланцю краще запам'ятати і передати зміст повідомлення.

Ведуча 2. Сучасні слов'янські алфавіти беруть початок з кирилиці — системи писемних знаків, за допомогою яких Кирило — один із двох братів-солунян, посланих до Моравії,— записав деякі релігійні тексти. До прибуття Кирила і Мефодія на Русі вже існувало письмо: у вжитку його було кілька типів, які мали локальний характер.

Ведуча 1. Розрізняють кілька графічних норм кириличного письма, поширеного в Київській Русі: устав, півустав, скоропис в'язь. Устав — урочисте письмо найбільш важливих офіційних документів і релігійних книг. Літери уставу великі, мають прямі лінії, майже квадратні. Кожна з них виписувалась окремо від наступної з красивими поєднаннями прямих і заокруглених ліній Півустав прийшов на зміну уставу.

Ведуча 2. Слов'янським письмом, побудованим на основі кирилиці, користуються українці, росіяни, білоруси, болгари, серби, македонці. Слов'янський алфавіт обслуговує потреби десяти відсотків населення Землі.

Ведуча 1. А зараз згадаємо історію літописання, яке почалося в Україні дуже давно, трохи не одночасно із запровадженням християнства на наших землях.

Перші старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях або переробках. Давніший із літописів, який дійшов до нас, був написаний у 1377 році на пергаменті — вичиненій телячій шкірі. Він носить назву Лаврентіївського, за ім'ям монаха-переписувача Лаврентія. Як і багато інших, цей літопис відображає більш давні тексти. Зокрема до нього входить пам'ятник вітчизняного літопису «Повість временних літ», написаний на початку XII століття.

Ведуча 2. Автором «Повісті» був монах Києво-Печерського монастиря преподобний Нестор Літописець (близько 1050-1114). Його ми по праву можемо вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності. Усі наступні літописці, де б вони не створювали свої літописи, лише переписували уривки з праць великого літописця, наслідуючи його. І все ж перевершити його за всю історію літописання так ніхто і не спромігся. «Повість временних літ» була і залишається найвидатнішою пам'яткою слов'янської культури.

Презентація «Нестор Літописець – батько української історії та словесності»

Розповідь учня про Нестора Літописця

Бібліотекар.

Прямим попередником слов'янської мови є алфавіт, створений великими просвітителями слов'ян — братами Кирилом і Мефодієм.

Брати переклали слов'янською мовою грецькі церковні книги, заклавши основи слов'янської писемності. Яка ж це мова? Вона значною мірою створена і відома як церковнослов'янська (старослов'янська).

У середині XVI століття у східних слов'ян виникає друкарство.

Спочатку книги писалися на спеціально оброблених шкірах, що називалися пергаментом. Проте він був дуже дорогим, але славнозвісне «Пересопницьке Євангеліє» написане на пергаменті. На «Пересопницькому Євангелії» присягали президенти України.

 Першою людиною, яка друкувала книги був Іван Федоров. Саме у його друкарні було видано перший буквар, а також книгу «Апостол» (1574 рік), примірник якої зберігається у фондах Києво-Печерської Лаври.

Перегляд відео «День української писемності»

Віртуальна виставка книжок «Світлиця слова у безмежжі часу»

Ведуча 1.  Із глибини віків людське слово таїло в собі незвідані загадки магічності. Йому вірили, перед ним благоговіли, од нього ніяковіли. Часто говорять, що мова – це надбання людства. Це не зовсім правильно, бо це, в першу чергу, великий дарунок Творця людині.

Ведуча 2.        Відомий педагог В.О.Сухомлинський       був переконаний, що    «Слово - найтонший  дотик до серця: воно може стати  ніжною запашною квіткою, і живильною водою, що повертає віру в  добро, і гострим ножем, розжареним залізом, і брудом…  . Словом  можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти  сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити зневіру, надихнути на працю, скувати сили душі…».

Ведуча 1. Слова, слова… Вони всі різні:

Тривожні й тихі, радісні й сумні,

Лукаві й чесні, мудрі і смішні…                      

Слова – як друзі, як сусіди,

Яких стрічаємо щодня.

І не страшні ніякі біди,

Якщо безгрішна слів рідня.

Слова – живі: їх ніжні душі

Від наших доторків болять,

Коли ми сліпо і бездушно

Їх беремося вимовлять.

Слова – святі. Це наші душі.

І всіх до нас на цій землі…

Як у пустелі спрага сушить

Без добрих, теплих, світлих слів.

Бібліотекар. На жаль, навіть в незалежній Україні ми маємо боронити рідне. Та все ж сподіваємось, що паростки, посіяні в душі читачів стануть розкішним віттям, сплетеним з нашої любові й поваги до свого коріння. Але й через віки будемо пам’ятати про перших істориків-літописців — справжніх патріотів нашої землі, серед яких і Преподобний Нестор. Він прожив довге життя. Важке, подвижницьке. Мріяв про міцну державу, її самостійність. Вона у нас є. Але чи єдина? Чи засіваємо ми свою землю знаннями, стриманістю, ніжним українським словом? Чи багато читаємо книжок? Адже це та ріка, як писав Нестор-Літописець, котра є “глибинним джерелом, що напоює Всесвіт мудрістю”. Тож і бажаємо Вам, щоб кожен оволодів високою культурою усної і писемної мови, посіяв у своєму серці любов до всього українського та передав її майбутнім поколінням.