Бінарний урок з української мови та історії

Про матеріал

Розробка бінарного уроку з української мови та історії стане у нагоді вчителям- предметникам при підготовці до проведення Міжнародного дня рідної мови

Перегляд файлу

Бінарний урок з української мови та історії 9-8 клас

До Міжнародного дня рідної мови

ТЕМА. Історія розвитку української мови, її лексичне багатство, виражальні

можливості, гнучкість, мелодійність.

Мета: розкрити історію розвитку української мови, її лексичне багатство, виражальні можливості, гнучкість, мелодійність. Показати значення спілкування рідною мовою як у повсякденному житті, так і в установах, на загальнодержавному рівні. Виховувати в учнів бережливе ставлення до слів рідної мови, любові до неї як до Берегині роду людського.

Обладнання: підручники з історії України та української мови, роздатковий матеріал, плакати з висловлюваннями про українську мову, комп’ютерні презентації «Співець весни українського слова (діяльністьІ.Котляревського)» «Будитель народного духу в Галичині (діяльність М.Шашкевича)», звукозаписи пісень «Рідна мова» (Муз. О. Слободенка, С. Галябарди), «Мова єднання» (сл. Н. Бучинської, муз. Є. Татарченка), «Мелодія» Мирослава Скорика.

Тип уроку: комбінований бінарний урок

Структура уроку:

І. Організаційний етап.

- оголошення теми уроку.

Вч. укр. мови: Як ви думаєте, чому на уроці присутні двоє вчителів?

(Учні відповідають. Записують дату і тему в зошити.)

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

Вч. Історії: На минулому уроці ми розглядали ………

Вч. укр.мови:

Вч.історії:

Вч. укр..мови:

Вч.історії:

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Вч.укр.мови

Вч.історії: Перейдемо до ознайомлення з новим матеріалом.

Вч.укр.мови:

21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Це відносно молоде свято – до календарів усього світу воно увійшло тільки у 1999 році. І в Україні це свято також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.

Де і коли народилася традиція Міжнародного дня рідної мови?

Учень. Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту протиурядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полегших за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в нас.

Учитель. Мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато з того, чим може гордитися наш народ.

Як море починається з річки, так українське слово – з писемності.

Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора – Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Мазепи, поглиблювалось під пером Івана Котляревського , особливо Тараса Шевченка, удосконалювалося пізніше Нечуєм- Левицьким, Панасом Мирним, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою та багатьма видатними українцями.

Сьогодні світ знає, що державність мови є універсальною формою об”єднання людей в одне ціле, в один народ. Це важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни.

Виходять учні-читці, кожен тримає запалену свічку.

Читець 1

– Мово! Пресвятая Богородице мого народу!
З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

2. Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

3.Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці,
що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!

4. Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі!
Твої джерела б'ють десь від Магми, тому й вогненна така.
А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така.

Учитель. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід почування.

Українська мова функціонує як національна мова українського народу в Україні. Поза її межами наша мова в усній формі поширена в Росії, Молдові, Білорусі, Казахстані. Крім того, українці живуть у Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.

Ознаки української мови фіксуються в пам’ятках починаючи з найдавніших джерел, датованих ХІ ст. Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремої слов’янської: українська мова виникла після розпаду давньоруської мови, у ХІV ст.; безпосереднім джерелом української, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої розпочався у ХVІІ ст.

Українську мову давно і вперто вбивали, її не визнавали, забороняли, чинили усілякі перешкоди.

Читці називають факти

ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ РІДНОГО СЛОВА

1720 рік – російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською

мовою.

1769 рік – видано розпорядження Російської церкви про вилучення у

населення України українських букварів та українських текстів із

церковних книг.

1775 рік – Зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при

полкових козацьких канцеляріях.

1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно

організували видатні діячі української культури.

1863 рік – указ українського міністра Валуєва про заборону видання

книжок українською мовою.

1876 рік – указ російського царя Олександра ІІ про заборону ввезення

українських книг з-за кордону і підтекстування нот українською

мовою.

1939 – 1941р.р. - масові депортації українського населення у віддалені

райони СРСР.

1944 – 1955р.р. - каральні акції органів НКВД СРСР проти українських сил

опору, в процесі яких вбито понад 150 тисяч бійців ОУН–УПА,

заарештовано понад 100 тисяч і депортовано до Сибіру понад 200

тисяч осіб із західних областей України.

1964р. - умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у

Києві.

1983р. - постанова ЦК КПРС про посилене вивчення російської мови в

школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської

мови та літератури.

УЧИТЕЛЬ. Чим для нас є рідна мова?! Засобом комунікації? Національним атрибутом? Мова – це найважливіший засіб національної єдності.

(Інсценівка з п’єси «Наталка Полтавка»)

ЯВЛЕНИЕ 1

Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

№1

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;
О, як моє болить серце, а сльози не ллються. (2)
Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,.
Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу. (2)
Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене — і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...

ЯВЛЕНИЕ 2

Наталка и возный.

Возный. Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону.) Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.
Наталка (кланяясь ). Здорові були, добродію, пане возний!
Возный. «Добродію»! «Добродію»! Я хотів би, щоб ти звала мене – теє-то як його – не вишепом'янутим ім'я рек.
Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.
Возный. Не о сем, галочко, – теє-то як його – хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительное названіє, сообразное моєму чувствію. Послушай:

От юних літ не знал я любові,
Не ощущал возженія в крові;
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райский крик, душистий, прекрасний;
Утробу всю потряс;
Кров взволновалась,
Душа смішалась;
Настал мой час!

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моей. Когда би я іміл — теє-то як його – столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап'ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довлілоби на восхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.

Наталка. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.
Возный. Лукавиш – теє-то як його, – моя галочко! і добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.
Наталка. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.
Возный. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть – теє-то як його – для любові ничтожні. Уязвленное частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє.
Оная любов все –теє-то як його – ровняєть. Рци одно слово: «Люблю вас, возний!» – і аз, вишеупом'янутий, виконаю присягло вірном і вічном союзі з тобою.

Наталка. У нас єсть пословиця: «Знайся кінь з конем, а віл з волом; шукайте собі, добродію, в городі панночки

УЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ.

Рідна мова – мова, з якою дитина народжується і входить в світ. Мова, яка починається із невпевненого та нечіткого «мама» і трансформується у вживання на рівні автоматизму. Мова, яка завжди була гідним суперником указам Петра Першого, Валуєвському циркуляру, Емському указу, мова, яка ревно боролася за право своєї незалежності після розпаду СРСР, мова, яка завжди наполегливо відбивала опір російських шовіністів.

УЧИТЕЛЬ УКР. МОВИ.

Сучасне становище української мови у Незалежній Українській Державі є дуже невтішним. Так склалося з давніх часів, що для українців поняття «рідна мова» стояло поруч з поняттями «воля», «незалежність», «державна і національна ідентичність». Здається, нині маємо все, за що боролися наші волелюбні предки: свою Незалежну державу. На початку нашої незалежності відчувалося, що народ став більше говорити своєю мовою. Але це минулося дуже швидко. І зараз гостро стоїть проблема впровадження державної української мови в усіх державних установах України, зокрема, у Верховній Раді, де більшість «слуг народу» розмовляють іноземною. Байдужість до рідної мови, неповага до неї державних діячів – це злочин, це ракові клітини, які роз’їдають нашу Державу зсередини.

Читець 1.

Я запитую в себе, питаю вас, у людей.
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –
де той рік, де той місяць. той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми українці.

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас думка, яка ще од Байди нам б’ється,
І що ми на Вкраїні таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населення зветься.

І що хміль наш у пісні. а не у барилах вина,
І що щедрість – у серці, а не в магазинних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас:
– Говори!
Говорімо усі, хоч ми добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе. відколи. з якої пори
Почали українці себе у собі забувати.

Запитаймо про те, чи списати усе на буття,
Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога.
Що солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

Українці мої! То вкраїнці ми з вами – чи як?
Чи в могилах і вмерти судилося нам ще од Тараса?
Чи в могили забрати судилося нам наш переляк,

Що згнітив нашу гідність до рівня вторинної раси?

Українці мої! як гірчать мені власні слова!..
Добре знаю, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.
Але мушу сказати, бо серце зневажають вкраїнці.

І тоді, в мені ниє крамоли осколок тупий,
Мене думка одна обсідає і душить на славу:
Ради кого Шевченкові, іти було в орські степи?

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба не зотліє на тлю українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?

Українці мої! дай вам Боже і щастя, і сил!
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена Вкраїна.
( В.Баранов)

Читець 2.
Мово рідна! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця-краю.
Красо моя! У тобі мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів, у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; у тобі, мово, неосяжна душа народу – його щирість і щедрість, радощі й печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його...
Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш, кличеш на теплі й могутні хвилі свої. І я вірний і вічний юнга твій... Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого.

Підсумок уроку

Слово вчителя укр. мови

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «і»,
а також, витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик букви «є»,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
що мова наша солов’їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам’ятати
навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов’їв,
дитино.