17 липня о 18:00Вебінар: Чи може наука сформувати підприємницьку компетентність?

Бінарний урок зісторії України та алгебри на тему "Доба героїчних походів. Задачі, математичні моделі історичних подій."

Про матеріал

Бінарний урок, на якому учням було запропоновано знайти заданий матеріал, зробити презентації та захистити їх. Робота проводилась в групах. Даний урок розрахований на 2 уроки (пару). Завдання учні отримають за 2 тижні до його проведення.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

Розроблено та проведено у 8 класі вчителями 

ЗОШ № 7 ім. В. В. Бражевського м. Житомира

Володимиром Юхимовичем Радкевичем ( вчитель історії ) та Сергієм Олександровичем Сафонюком ( вчитель математики )

    

 

 

 

 

                 

 

 

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань. Бліц опитування :(на історичні питання дати короткі відповіді, на алгебраїчні – так або ні).

  

            I. Відповіді на питання бліц – опитування:

 1. Козак -  це вільна, озброєна людина. 2. Ні ( роботу поділити на час).                                                                                                                                

 3. Перша письмова згадка про козаків  відноситься до 1489 року.  

 4.Так.  

5. Байдою в народі прозвали Дмитра  Вишневецького.

6.Ні (ще й від швидкості течії річки). 7, Козацький човен називали – чайка.                       

 8.Ні (це множина, яка складається з елементів першої множини, яких немає в другій множині).        9. Козацький реєстр – це список козаків, які знаходились на державній службі. 

10. Так.  

11.Кіш – це центральний орган управління Січі.

12.Так.     Примітка: підкреслено правильні відповіді.

 

  ІІ. Основна частина:

    Для успішної роботи на уроці сформовані групи учнів, перед якими були поставлені ключові та тематичні питання. Всі питання та висновки груп подані за допомогою мультимедійної презентації.

 

 

             Група 1.(Дослідники).

Походження українського козацтва.

Термін «козак» вперше зустрічається в джерелах XIII ст. — монгольській хроніці, датованій 1240р. У перекладі з тюркської означає «одинокий», «схильний до розбою, завоювання». Існують й інші трактування цього слова. Так, у словнику половецької мови за 1303 р. це слово перекладається як «страж», або «конвоїр», у 1490 р. воно вперше з'явилося в Україні на означення людей, що ходили в степ за здобиччю або боротися з татарами. Проблема походження козацтва віддавна привертала увагу як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників і мала різнопланове трактування. Представники російської «державницької школи» (С. Соловйов, К. Кавелін) або цілком не сприймали козацтва, або давали йому негативну оцінку. Українські історики дореволюційної доби (М. Костомаров, Д. Яворницький) ідеалізували запорозьке козацтво. Польські вчені схильні пов'язувати проблему виникнення козацтва тільки з діяльністю польської й української знаті, а традиційна англо-франкоамериканська історіографія вбачає в запорозькому козацтві щось на зразок середньовічних піратів-флібустьєрів, головною метою яких була нажива і грабунок сусідів. На жаль, всі ці версії грішать однобокістю.

 

Задача №1.

Відповіді: 1) козак, 2) множини, 3) об’єднання множин ( E=AU BU CU D).

 

Нині не викликає сумніву, що основна причина утворення козацтва закорінена в тих соціально-політичних умовах, які склалися на українських землях у другій половині XV— XVI ст. Польща і Литва все більше обмежували самоврядування українських земель, аж до ліквідації залишків їхньої автономності. Посилювалась експансія католицизму. Водночас зміцнювався клас феодалів — шляхетство, що призвело до збільшення магнатського землеволодіння, та зростання фільварково – панщинної системи господарювання в Україні. А становище українського населення погіршувалось з кожним роком.

Особливість суспільного життя в Україні в XV — першій половині XVI ст. полягала  також і в тому, що основна маса населення зосереджувалася на обжитих землях Галичини, Поділля, Волині, Полісся, північної Київщини. Саме тут і відбувалося посилення   кріпацтва. Решта території України — Середнє Подніпров'я, Побужжя, Запорожжя — була майже не заселена. В цих районах на порубіжжі з Диким полем знаходились прикордонні військові гарнізони (міста Остер, Канів, Брацлав, Вінниця). Далі тягнулись незаймані землі, так зване Дике поле де було багато дичини, риби, диких коней. Ватаги так званих ухідників із прикордонних селищ селились на уходах — в гирлах річок — і там рибалили, добували мед, полювали. Невдовзі до ухідників почали приєднуватись селяни-втікачі з Галичини, Волині, Полісся, Західного Поділля. Вже у другій половині XV — на початку XVI ст. на Наддніпрянщині утворились загони вільних озброєних людей із різних соціальних прошарків: від ухідників, селян та міщан до дрібної збіднілої шляхти і православного духовенства. "На формування козацького стану істотний вплив мав воєнний чинник. У XV—XVII ст.  південь України був охоплений полум'ям безперервної боротьби з татаро-турецькими загарбниками. Для оборони з рублених і січених колод будувались укріплення— «січі». Серед перших організаторів козацьких загонів були старости прикордонних міст: Остафій Дашкович, Предслав Лянцкоронський, Бернард Претвич, а також сини магнатів Заславських, Корецьких та інші. Їхніми зусиллями стихійно створені загони набували все більш організованої форми.

Помітну роль у формуванні козацтва відіграло розширення господарської діяльності українського народу, освоєння степової зони, що базувалось на вільній праці. Вільний труд на вільній землі є невіддільним від самої суті козацтва і становить одну з його фундаментальних рис. Із середини XVI ст. пришвидшуються темпи формування козацької верстви. Важливу роль у цьому процесі відіграло заснування Запорозької Січі — своєрідного центру козацьких вольностей, який притягував до себе селян та міщан і став неприступною твердинею на шляху турецько-татарських орд до центральної України.

2. Вишневецький (Байда) Дмитро Іванович.

 

Вишневецький (Байда) Дмитро Іванович  (р. н. невідомий — 1563) — князь, політичний і військовий діяч, перший із достовірно відомих козацьких гетьманів (бл. 1552—1563). Походив із старовинного волинського роду Гедиміновичів (за деякими даними — із туровопінських Рюриковичів). 

1545 — уперше згадується в історичних джерелах.

15501553 — обіймає посаду старости черкаського і канівського, даровану королем Польщі. Близько 1552 (за ін. даними 1554—1555,1556) — будує на о. Мала Хортиця замок, який став прототипом Запорозької Січі.

1553— залишає службу в польського короля і подається до турецького султана.

1554 — повернення з Туреччини, охорона прикордоння від кримських татар; король Сигізмунд II Август  призначає Вишневецького стражником на о. Хортиця.

1556 — відправляє посольства до Москви, відбиває турецькі напади на Січ.

1557—1561 — чергова спроба татар узяти Хортицьку фортецю, служба московському цареві Івану IV, похід проти кримських татар (на Керч, Перекоп, турецьку фортецю Азов).

1562— прибуває до Москви, щоб схилити Івана IV до продовження боротьби проти турків і татар.

1563— бере участь у поході на молдавські землі, взятий у полон та страчений у Стамбулі.

 

 

 

 

 

 

Народні пісні про Байду                                   

«Візьміть Байду добре в руки,

...Цар турецький к ньому присилає, Візьміть Байду і зв'яжіте,

Байду к собі підмовляє:                                       На гак ребром зачепіте!»

 «Ой ти, Байдо, ти славнесенький, Ой висить Байда та й не день, не два, Візьми в мене царівночку,                                   Не одну нічку та й не годиночку.

Будеш паном на всю Вкраїночку!»                     Ой висить Байда та й гадає,

«Твоя, царю, віра проклятая,                              Та на свого джуру споглядає, Твоя царівна поганая!»                                         Та на свого джуру молодого Ой крикнув цар на свої гайдуки:                        І на свого коня вороного...

                                                                ***

Був пан Корецький                                Потім його спіймали

Дмитро Вишневецький,                        Та в кайдани закували, Він небесну силу мав                               Ребро його крюком затягли І воював громом                                     І на стіні прибивали.

Та своїм словом, 

Його невірні не злюбили, 

Ловить на його вартували, 

Ловить на його готували,

 

І. Крип'якевич

«Осередком козаччини стало Запоріжжя, де численні острови між рукавами Дніпра давали безпеку, захист і змогу укріпитися. Перші фортифікації поклав тут князь Дмитро Вишневецький, волинський магнат, що для боротьби з татарами зібрав кілька сот козацьких охотників. Він побудував невеликий замок на острові Малій Хортиці і тут двічі оборонявся від татар...»

 

Д. Дорошенко

«.. .Дійсно був видатною людиною, хоч і з великим авантюристичним нахилом. Він появляється в 1550-х роках як організатор і ватажок козацького відділу, з яким він воював татар...»

 

О. Субтельний

«Перші магнати, що організовували козаків, були прославленими неспольщеними українцями. До найславетніших серед них належав Дмитро («Байда») Вишневецький, канівський староста. В його сповненому пригод, овіяному славою легендарному житті важко відділити правду від вимислу. Проте достовірно відомо, що у 1553—1554 рр. Вишневецький зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічно розташованому за дніпровими порогами острові Мала Хортиця форт, що мав стати заслоном від татар. Так Вишневецький заснував Запорозьку Січ, яка вважається колискою українського козацтва».

 

3. П. Куліш

У мене в грудях серце б'ється рівно...                  І ваші милості мене не куплять.

Султане, цісарю, королю, царю!                           Чи жизнь, чи смерть, чи рай, чи пекло люте, Ваш гнів довіку не злякає,                                    Про все байдуже Байді Запорожцю...

 

Н. Полонська-Василенко

«... Вишневецький просив литовський уряд про допомогу «людьми і стрільбою», але дістав характеристичну для того уряду відповідь: не даючи допомоги, він радив не зачіпати татар та турків... Не мавши надії на допомогу литовського уряду, він звернувся до Москви, яка дала йому велику силу грошей і місто Білев з довколишніми селами. Спільний похід з московськими

військами проти татар не дав нічого. Московський уряд перекинув Вишневецького на Кавказ для боротьби з черкесами, але Вишневецький повернувся на Україну.

Року 1561 Сигізмунд - Август, щоб не дратувати татар, вислав козаків Вишневецького до Лівонії, на війну проти Москви. Після того Вишневецький піддався спокусі стати молдавським господарем, але волохи зрадили його і віддали туркам...»

 

Д. Яворницький

«У травні 1557 року Вишневецький писав цареві, що кримський хан Давлет - Гірей з сином і багатьма людьми приходив до Хортицького острова, облягав його двадцять чотири дні, але з Божою милістю, з іменем і щастям царя, государя й великого князя, він, Вишневецький, відбився від хана і, побивши у нього багато найкращих людей, змусив відійти від Хортиці «з великим соромом», давши можливість князеві відібрати у кримчаків деякі кочовища. Врешті Вишневецький запевнив царя, що, доки він буде на Хортиці, кримчаки нікуди не підуть війною».

 

С. Махун (журналіст)

«У грудні 1562 року, після аудієнції у польського короля на сеймі у Любелі, князь 

(Д. Вишневецький. — Авт.) познайомився з відомим авантюристом Ольбрехтом Лаським. Останній умовив Д. Вишневецького втрутитися у боротьбу за престол господаря у Молдавії. Почався фінальний і трагічний акт життя князя-лицаря. По дорозі спільники посварилися,  О. Ласький повернувся у Польщу, а Д. Вишневецький із загоном 500 козаків потрапив у засідку на річці Серет...».

 

Із книги «Видатні постаті в історії України (IX—XIX ст.)»

«...6 вересня 1561 р. польський король повернув Д. Вишневецькому всі звання та володіння. Похилий вік і численні походи ослабили князя. Однак у 1563 р. він бере участь у поході на молдавські землі, де точилася міжусобна війна за престол. Його загін заманили в пастку і розбили, а самого Вишневецького взяли в полон і стратили у Стамбулі».

 

Із навчального посібника «Історія України» (автор П. Сас)

«На відміну від багатьох старост, які у південних українських містах організовували козаків на боротьбу з турецько-татарською агресією, Вишневецький уперше розгорнув цю діяльність на Запорожжі. Хортицька фортеця і діяльність Вишневецького сприяли збагаченню організаційного і військового досвіду козаків».

 

М.Аркас

«У 1557 р. хан Девлет-Гірей хотів зруйнувати Січ і обложив її своїм військом, продержав облогу аж 24 дні, але нічого не зміг подіяти і вернувся додому. Та восени того ж таки года він знов обступив Січ. Помагав йому турецький султан, котрий для того дав йому своїх яничарів, та ще Молдавський господар. На цей раз Вишневецький... продержався довгенько, але мусів таки покинути Січ, бо не стало харчів, і втік у Черкаси».

 

Ш. Лемерсьє-Келькеже (історик)

«...1563 р. Дмитро Вишневецький востаннє виступив проти Оттоманської імперії. З армією в 4 тисячі чоловік він зайшов до Молдавії, де якраз точилися міжусобні чвари, але його тут захопили в полон і відправили до Стамбула на страту. За «Хронікою Мартина Бєльського», козацького ватажка скинули з фортечного муру в Галаті на гак; він провисів на ньому три дні, доки турки, обурені прокльонами, спрямованими проти мусульманської віри, застрелили його із луків. Багато істориків, зокрема Микола Костомаров та Дмитро Яворницький, погоджуються з версією Мартина Бєльського і вважають, що розповідь про загибель Вишневецького лягла в основу славетної народної української пісні про Байду-козака».

 

 

Українська радянська енциклопедія

«.. .Ряд дворянських і буржуазних істориків усупереч дійсності оголосили Вишневецького засновником Запорозької Січі і намагалися ототожнити його з Байдою — героєм відомої української народної пісні».

 

Із книги «Велика історія України»

«Народна пісня і традиція, напевне, ідеалізувала постать князя Дмитра БайдиВишневецького, вклавши в неї своє розуміння козаччини, як ордену неустрашимих лицарів. Все ж таки і справжній, історичний Байда, як організатор козаччини й перший будівничий Запорізької Січі, а передовсім творець перших напрямних козацької політики, заслужив собі на безсмертну славу».

 

М. Грушевський

Д. Вишневецький став «історичним патроном Запорозької Січі, і блискучим, променистим метеором пролетів через українське життя».

 

Т. Філіпова (історик)

«Діяльність князя Вишневецького слід розглядати в контексті масштабних колонізаційних процесів XV—XVI ст., які були свідченням одвічного геополітичного устремління України до узбережжя Чорного моря. Одним з його проявів і були намагання української магнатерії організувати захист порубіжних земель України і спиратися при цьому на мілітарну силу козацтва.

…3 діяльністю Вишневецького Запорозька Січ виходить на міжнародну арену і перетворюється на лідера боротьби східного слов'янства проти Кримського ханства і султанської Туреччини».

 

О. Панасенко (журналіст)

«...Князь Дмитро Вишневецький на роль національного героя... ніяк не тягне... —Україна та українство для нього нічогісінько не значили. Хоча б тому, що його рід вів свій початок від великого князя литовського Ольгерда...

Недавно     з'явилися     спроби     зробити     Вишневецького     нащадком      «турово-пінських

Рюриковичів», тобто прямої лінії засновника династії великих князів київських.

Є спроба зобразити Байду справжнім слов'янином по крові, що, на жаль, важко зробити, бо був він, скоріше, все-таки литовцем, на що вказує хоча б такий факт, що згідно з «литовською версією» засновником роду Вишневецьких був син великого князя Ольгерда — Федір Корибут».

 

Ю. Шкрумеляк

Славне Військо Запорізьке                               Та Молдавію звільнити, 

Ти, наш лицарю, зібрав.                                    Байдо, не щастить тобі,  На острові, на Хортиці,                                    Нищить вчасно підла зрада  Січ преславну збудував.                                     Славні заміри твої.

 

Даром славне товариство                                   І сконав ти в Царгороді 

Облягав татарський хан, Під руками ворогів, 

Лютий мусів завертати —                                   Але віри, ні народу  Не страшний нам бусурман!                                Відректися не хотів.

 

Перший ти вказав козацтву,                                То за це тебе, наш князю, Як топтать до слави шлях:                                    Весь народ славить в піснях:  Йти за море, ріки, гори,                                        Хто за рідний народ гине, Не сидіти на степах...                                           Той живе й по ста віках!

Із книги «Гетьмани України»

«Більшість істориків схиляються до думки, що Вишневецький намагався вести переговори, які були спрямовані проти Сигізмунда II Августа. Бо Польща, як й інші сусіди України, не бажала її незалежності.

Ворогувати з усіма водночас неможливо, тому треба було когось зробити союзником, перетягнувши на свій бік.

Можливо, Вишневецький хотів натякнути польському королю, що може перейти на бік султана, якщо поляки не будуть його підтримувати.

Важко пояснити, чому султан приймав Вишневецького як дорогого гостя. Відомо також, що султан сприймав гетьмана як гідного противника і бажав бачити на своєму боці».

 

З газети «Сегодня» (28.10.1998)

«Останній тиждень розкопок на острові Нова Хортиця увінчався успіхом. Старший науковий співробітник Інституту археології НАН України Сергій Пустовалов та його учні на двометровій глибині знайшли чотири дубових стовпи, які, на думку вченого, належали сторожовій башті фортеці Дмитра (Байди) Вишневецького...

Стовпи було відправлено на експертизу до Києва. Аналіз показав, що вони були встановлені у XVI столітті...

Нова знахідка підтвердила гіпотезу, що саме на цьому місці стояв замок засновника Хортицької Січі».

 

3. Запорозька Січ

Запорозька Січ виникла у нижній течії Дніпра. На той час Дніпро перетинали пороги — кам'яні скелі. Всіх порогів на Дніпрі було дев'ять: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець, Вовнігський, Будилівський, Лишній і Вільний. Крім порогів, були ще й забори — такі самі лави скель, але не через усю річку. їх було шість: Волошкова, Стрільча, Тягинська, Воронова, Крива та Таволжанська. Всі вони, хоч і робили майже несудноплавним Дніпро, надійно прикривали козаків від нападів з боку Польщі по головній водній артерії. Нижче порогів у Дніпро впадали численні притоки. Тут, за неприступними порогами, серед незліченних островів (майже 250), непрохідних очеретів і розлогих степових ділянок було найкраще місце для постійної опорної бази козацтва. 

 

 

 

 

На південь від порогів у пониззі Дніпра виникало чимало кам'яних островів, де ще на початку XVI ст. козаки споруджували невеликі укріплення — городки, в яких знаходили захист від степових орд.  Але розпорошені городки-січі з невеликими загонами не могли стримати  натиску турецько-татарських загонів з півдня і польсько-литовських військ з півночі. Тому козаки об'єдналися і створили в 30—40-х роках XVI ст. фортецю під назвою Запорозька Січ, до якої увійшли й невеликі городки-січі. Польський хроніст Бельський у «Всесвітній хроніці» (Краків, 1551 р.) вперше розповів про існування за порогами Дніпра козацького коша і фортеці на острові Томаківка. Протягом свого двохсотрічного існування запорозькі козаки послідовно змінили вісім Січей: Хортицьку, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, Кам'янську й Нову, або Підпільненську. Причини змін різні: більші зручності, стратегічні міркування, брак води, підмивання фортеці Дніпром, шкідлива для здоров'я місцевість тощо. Найважливіший і найбільший з усіх островів на Дніпрі був острів Хортиця. Він відігравав свого часу роль стратегічної бази при розселенні козаків за порогами, тому саме тут в середині XVI ст. волинський православний магнат Дмитро (Байда) Вишневецький збудував замок і оточив його козацькою залогою. Тут він двічі оборонявся від татар,протримавшись на острові майже 10 років. Ця обставина, а також численні археологічні і письмові джерела дали підставу відомому досліднику історії козацтва Д. Яворницькому вважати саме Хортицьке укріплення матір'ю козацьких січей, а князя Вишневецького — духовним батьком Запорожжя. Занепад Хортицької Січі вже ніяк не позначився на козацькій громаді. Військовий центр переходив з острова на острів, подальшу організацію запорозького війська проводили послідовники легендарного БайдиВишневецького, що дало змогу Запорозькій Січі протягом другої половини XVI — у першій половині XVII ст. еволюціонізувати до високих організаційних форм.

Для Січі запорожці завжди вибирали сухе й високе місце на березі Дніпра або якоїсь його притоки і, лишивши посередині тієї площі майдан, ставили навколо нього 38 довгих хаткуренів, де товариство мало притулок під час негоди. Посеред майдану височів стовп. Це було місце зборів і покарань. Окрім куренів, у Січі зводили церкву на честь святої Покрови – покровительки козацтва; паланку-будинок, де зберігалися військові клейноди, містилася канцелярія й чинився суд і розправа; пушкарню — неглибокий, але просторий льох, у якому тримали гармати, ручну зброю, кінську упряж, порох, кулі, сірку, селітру та інше військове майно; скарбницю — такий самий льох для зберігання борошна, сала, риби й іншого харчового припасу. Там само, в невеликих барильцях, переховували військові гроші. Навколо січових будівель копали окопи, а поверх земляних валів робили засіки з дубів, пізніше — стіни, виплетені з лози й набиті глиною або викладені з лозяних кошелів, наповнених глиною. В окопах лишали двоє воріт: головні з боку степу та бокові — з базару. Біля воріт робили здебільшого плетені з лози та закидані глиною - башти, на яких ставили гармати. Базар завжди містився за січовими окопами, там на майдані стояли крамниці й шинки, де в мирні часи торгували не тільки люди з України, а й татари, московити, греки, вірмени, євреї.

  Устрій  та господарство Запорізької Січі

Протягом XVI - XVIІІ Запорозька Січ мала ознаки держави: вона контролювала величезну територію  степової України,  мала свій уряд, військово-адміністративний уст рій, власний суд, самостійні дипломатичні  відносини з іншими країнами. За внутрішнім устроєм козацька держава була своєрідним військовим товариством. Територія козацької держави називалася землями Війська Запорозького, або Вольностями Війська Запорозького, й простягалася від Південного Бугу на заході до Кальміусу в Надазов'ї на сході. На півночі її межа пролягала по річках Орелі (на Лівобережжі) та верхів'ях Інгулу й Інгульця (на Правобережжі). Уся повнота влади в козацькій державі належала Січовій (Військовій) раді. Ради відбувалися двічі-тричі на рік: на початку січня, другого-третього дня після Великодня, 1 жовтня (на свято Покрови). За потреби ради могли скликатися за бажанням будь-кого з козаків і в інший час. На раду запорожці сходилися заздалегідь, поспішаючи до Січі з усіх козацьких земель, поза як у столиці постійно перебувала лише кількісно невелика козацька залога. Рада керувала всіма важливими справами Січі: провадила внутрішню й зовнішню політику; укладала мир чи оголошувала війну; приймала й надсилала посольства; чинила суд; обирала козацьку військову старшину.

Січова військова старшина відала всіма військовими, адміністративними, судовими та навіть духовними справами Війська Запорозького Низового.

Кошовому отаману належала вища військово – адміністративна та судова влада на Січі. Він поєднував у своїх руках воєнну, виконавчу, адміністративну, судову та духовну владу. У воєнний час кошовий виступав верховним командувачем. Відвіз військовим скарбом. Ухвалював судові вироки.

Військовий суддя - друга після кошового особа у владній ієрархи Січі. У своїх рішеннях суддя керувався не писаним законом, а традиційним, звичаєвим правом. На суддю покладався обов'язок вершити судочинство «швидко, справедливо й неупереджено».

Військовий писар відав діловодством і мав значний вплив на адміністративну діяльність Запорозької Січі. Отримував усю офіційну кореспонденцію, що надходила на Січ, на ім'я кошового і всього Війська Запорозького Низового.

Осавул слідкував за порядком у Січі. Проводив розслідування злочинів. Контролював виконання судових вироків. Керував несенням караульної служби, відав заготівлею й розподілом провіанту тощо.

Помічниками осавула обиралися підосавул та обозний, під командою якого перебувала артилерія і військове продовольство. За військовою старшиною йшли військові служителі - довбиш, пушкар, товмач, кантаржей, шафар, канцеляристи та шкільні отамани.

Військовий товмач повинен був знати мови, видавати посвідчення, писати грамоти, перекладати документи. До військових службовців належали також булавничий, бунчуковий, хорунжий. Перший оберігав булаву кошового, другий — військові бунчуки, третій — корогви та військовий прапор.

  До козацької символіки належали: Герб Війська Запорозького - постать козака, озброєного мушкетом і шаблею, - виник у другій половині XVI ст. Законної сили він набрав за короля Стефана Баторія 1578 р., коли було здійснено козацьку реформу, козакам було передано у володіння м. Трахтемирів поблизу Канева, а також Зарубський монастир. Але й попередні козацькі формування, напевно, мали власну символіку. Щоправда, відомості про неї до нашого часу не дійшли. Згаданий герб уперше зображено на печатці Війська Запорозького 1595 р., за гетьманування Григорія Лободи. Упродовж існування козацтва цей головний символ залишався незмінним. Він зображався на головних печатках Війська Запорозького та Гетьманщини, на прапорах, портретах, іконах, у рукописах і друкованих виданнях. КлейнодиКорогва, або хоругва - прапор, найбільша святиня козацтва. Шили її з найдорожчих тканин та оздоблювали вишивкою і гаптуванням. Найчастіше золотом вишивали образ Покрови Пресвятої Богородиці Діви Марії - заступниці козацтва, або козака з шаблею та мушкетом. Траплялися на бойових козацьких прапорах образи святих (найчастіше - архістратига Михаїла), хрести, сонце, місяць, зірки, зброя, звірі. Козацькі прапори були здебільшого блакитного, жовтого, жовто-блакитного, білого, малинового, червоного й чорного кольорів. Булава - найважливіша ознака влади кошового отамана. Палиця з горіхового дерева завдовжки 50-70 см зі срібною чи визолоченою кулею на кінці. Булава розкішно оздоблювалася, здебільшого смарагдами і перлами. Бунчук - древко завдовжки 2-2,5 м, верхівку якого прикрашала кулька - маковиця, від якої донизу звисали пасма кінського волосся й червоні мотузки. Печатка - символ влади судді. Нею скріплювалися всі офіційні документи Війська Запорозького, видані Кошем універсали, привілеї, дипломатичне листування. На печатці зображували герб - постать козака, озброєного мушкетом і шаблею. Символом влади військового писаря був срібний каламар, відзнакою довбиша -литаври. Без ударів довбиша в литаври не можна було скликати січову раду. Курінні отамани носили жезли-перначі.

Основою господарства Запорожжя було землеробство. На Запорожжі відбувалося становлення господарства якісно нового типу, яке виходило за межі середньовічної цивілізації, — фермерського. Окрім землеробства, козаки займались розведенням худоби, полюванням, рибальством, виробленням горілки і пива, видобутком солі та меду. Січ була розташована на шляху, який зв'язував густо населені райони України з морем, тому, незважаючи на постійну степову війну, купці з допомогою козаків вели торгівлю з Кримом і Туреччиною. Господарство велося спільними зусиллями, але в господарських справах все більшу роль почали відігравати заможні козаки, що вклали в степові промисли і торгівлю свої капітали.

Щовесни запорожці в куренях методом жеребкування розподіляли між собою обов'язки — кому лишатися в Січі на випадок походу або нападу татар, а кому йти на промисли. Як тільки скресала крига на річках, половина козаків виходила на свої вольності рибалити або полювати. Рибу засолювали, скільки потрібно залишали собі, а решту везли на продаж в Україну. На отримані гроші купували борошно, пшоно, порох та олово. Торгували також шкірами та хутром. Жили козаки здебільшого бідно. Козацькі звичаї дозволяли їм мати небагату одежину і зброю. Все майно і здобич, що привозили з набігів на турків і татар — шовки, оксамити, коней, гроші, — вони мали здавати курінному отаману. На Січі військова рада розподіляла все здобуте: не менше половини здобичі йшло на церкви й монастирі, частина грошей — в січову скарбницю, решта розподілялась між товариством порівну. Більшість козаків отриману частину відразу пропивала в шинках, прогулювала з товаришами або вимінювала на коней. Прості козаки легко переносили життєві незгоди, мали простий побут, нехтували грішми та багатством, харчувались разом у куріннях.             

Щоправда, з появою в 1578 р. реєстрового козацтва ( король Стефан Баторій здійснив так звану козацьку реформу – 500 козаків були занесені в спеціальний список – реєстр) і подальшим розвитком січового господарства та торгівлі становище козацтва дещо змінилося. Більшість і далі залишалася голотою, що пишалася своєю бідністю, але поруч з нею з'явились заможні верстви козацької старшини. Вони відрізнялись одягом, зброєю, намагались жити і харчуватись окремо від товариства, чим викликали обурення простого козацтва. Але майнове розшарування, що почалося серед козаків вже наприкінці XVI ст., неможливо було зупинити. Прірва між різними верствами козацтва дедалі поглиблювалася, що призвело до гострих соціальних конфліктів у козацькому таборі.

 

Задача № 2  

 

Розв’язування

     Нехай є три множини: А – {вибирають Вернидуба}, В – {вибирають Крутивуса},

С – {всього козаків}. Потрібно знайти  множину Е – {козаки, що лояльні до обох}. 

Тоді n(A) = 173, n(B) = 128, n(AU B) = n(C) = 220. Водночас AI B = E. Використовуючи формулу для скінчених множин та те, що Е , маємо:

 n(E) = n(A) + n(B) - n(AU B) = 173+128-220=81. Отже, козаків серед яких можна проводити агітацію -  81. Відповідь: 81 козак.

Примітка.

Для закріплення дивимось сюжети з серії «Країна», частина «Козацтво» - серії 1 – 3.

 

Висновок групи “Дослідники”:  

Група 2 ( суднобудівники )

 

 В ХVІ столітті на півдні України за Дніпровими порогами почала формуватися велика воєнна сила. Це були козаки. Вони захищали кордони України від нападів татар, ходили походами у Крим, щоб визволити невільників. Козаки стали осередком української державності. На початку свого існування козаки не мали флоту, а отже не могли впливати на події на морі, і це було значним недоліком. Козаки почали замислюватися над створенням флоту. Часто бувало, що вони захоплювали якесь місто, а в цей час невільників вже везли човнами в інші місця. Потреба у власному флоті стала очевидною. Спершу козаки використовували човни, що були зроблені з бичачої шкіри. Вони були легкі і їх зручно було транспортувати суходолом. Надалі вони використовували вже дерев'яні човни. Це були так звані "чайки". Походження такої назви пояснюють по-різному. Одні вважають, що ця назва походить від птиці чайки ( і дійсно швидкий козацький човен справді схожий на цього птаха). За іншою версією "чайка" походить від татарського "каік"-"чаік", тобто круглий човен. Використовувались і інші назви : дуби (робили з дуба) та байдаки. Чайки за своєю будовою схожі на давньоруські "набої" (набойні лоді). Вони також складаються з цільного дна і бортів з дощок.

Поряд з чайками козаки використовували і інші човни, як річкові так і морські. Зокрема мусимо зазначити, що козаки незалежно від полінезійців, прийшли до думки про використання так званого "полімарану", тобто зв'язування декількох човнів в один. На такому "полімарані" можна було перевозити навіть коней, не кажучи вже про великі вантажі. Козаками широко використовувалися пароми. На два-три плоскодонні човни ставили балки, робили поміст з дощок і з двох боків огороджували перилами. На менших річках він рухався за рахунок блоків і натягнутому між берегами канатом, на більших - за допомогою весел. Мали козаки також галери (але в невеликій кількості), використовували їх як у військових так і у мирних цілях. Задумавши йти на море, козаки збирають раду і обирають собі похіднустаршину, визначають мету походу, розподіляють екіпажі, вибирають місце для будови чайок.

Задача № 3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Розв’язування

      Нехай 80 козаків побудують “чайку” за х днів. Складемо скорочену умову задачі.

   

60 козаків – 12 днів   Із збільшенням числа козаків зменшується кількість днів. 80 козаків – х днів (Задача на обернену пропорційність.)         Складемо пропорцію:

               60 х                                     6012

        80х 6012х                х 9

              80 12                                       80

        Відповідь: 9 днів.

За кілька тижнів на численних островах Дніпра збирали матеріал для будови і оснащення чайок. Кожен загін - екіпаж, до якого входили 50-70 козаків будував чайку для себе протягом кількох тижнів, кожен козак знав свою чайку, що істотно допомагало при ремонті. Залежно від розміру походу, будували від кільканадцяти до 80 – ти човнів. Таке швидке створення такої великої флотилії можливе було тільки завдяки досконалій організації. Кожен козак мав певні обов'язки, які повинен був якнайкраще виконувати. Були серед козаків різні ремісники, в тому числі і суднобудівники. Для будівництва чайок використовували липу, вербу, ситник, яких в районі Дніпра було вдосталь. Основою для чайки служив кіль - човен довжиною близько 15 метрів з липи чи верби. Іноді з дуба. Від нього розбудовували корпус: ставили шпангоути і нарощували борти, доки чайка не стане довжиною 60 стіп ( 20 метрів) та шириною 10 -12 стіп (десь 4 метри) та 12 стіп висотою. Для цього використовували переважно соснові дошки довжиною від 3,20 до 3,80 м. їх дуже щільно прибивали одні на другі. Кожна чайка мала по 10 - 15 весел з кожного борту. Окрім того спереду і ззаду було два керма. Це дуже вкорочувало час на повертання довгої і вузької чайки. Тепер щоб пливти у зворотному напрямку потрібно було тільки гребти в інший бік (щось подібне було на козацьких возах; коли потрібно було їхати в інший бік, козаки не розвертали вози, а впрягали коней чи волів з іншої сторони. Взагалі деякі дослідники вважають, що для козаків чайка - той же віз, тільки на воді. Міцно спаяні дошки човна обводили колодою з липової кори і обливали їх. Для міцності конструкції човен забезпечували жердинами. Дня гребців будували лави (за кожним веслом було два козаки). Потім ззовні колодою з липового лика і дикої вишні прив'язували снопи очерету, що не дозволяло човну затонути, навіть коли він був заповнений водою. Крім того, вони захищали екіпаж від куль, що летіли низько і виконували роль буфера. Коли до човна заливалася вода її вичерпували черпаками. Палуби на чайках не було. Коли був сприятливий вітер - козаки ставили щоглу і вітрило, у непогоду здебільшого користувалися веслами. Щогла, яка знімалася, дозволяла козакам бути довгий час непоміченими. В довгих бочках на дні чайки лежав сухий провіант: сухарі, сушені м'ясо та риба, в інші наливали прісну воду. На човнах було 4-6 малих гармат - фальконетів (більші гармати чайка не могла нести) з повним боєкомплектом. В основному ці гармати були захоплені на турецьких галерах. Крім того кожен козак мав при собі 2 рушниці або пістолі, 3 кг пороху, шаблю, змінну одежу, білизну та шапку. Кожний екіпаж мав компас, запасне вітрило, теслярське знаряддя, линви, черпаки, ліхтар та інші предмети необхідні для довгого перебування на морі. За часів гетьмана Мазепи на одну козацьку чайку йшло окрім дерева 13 пудів заліза, 2 бочки смоли, 200 аршин полотна, 20 сажнів линви, 3 пуда клоччя, 195 аршин різних шнурів для підв'язки очерету. На одному з протоків Дніпра напроти села Покровського були знайдені останки козацьких чайок: більша 10 сажень довжини, 1 м. глибини, не мала кіля, з виду мала плоске дно, нижня частина з дуба, верхня з сосни, ребра (шпангоути) теж були з дуба; цвяхи чергувалися " 2 дерев'яних /ясеневих/, один залізний. Крім того залишилися залізні бовти з гаками, що служили, мабуть, для встановлення щогли та натягання різних линв. Менший човен був схожий на більший, різнився тільки розмірами: три сажні довжини, два аршини глибини, 2,5 аршини ширини /посередині/. Окрім чайок запорожці іноді використовували кораблі. Зокрема зразок такого корабля бачимо на великому військовому прапорі, який подарувала імператриця Катерина II козакам цей прапор і зараз зберігається в Ермітажі, Цей корабель має три щогли, дві деки. З лицьової сторони цього корабля бачимо: борт з чотирма каютами ілюмінаторами /схожі на правильні кола/ і висока двох'ярусна рубка, що схожа на палатку, де містилася старшина з вісьмома отворами, схожими на двері, в кожному ярусі по чотири. В нижньому деці корабля зроблено сім великих люків, в верхньому - три менші люки, відповідно стільки ж люків мало бути із зворотного боку, а з обох сторін нижнього і верхнього деків судна двадцять люків, з них виглядають кінці гармат. Позаду корабля поставлена товста, але порівняно низька корма з різними прикрасами та малюнками і з одним військовим прапором. що кріпиться невисоко над кормою. На носі корабля теж є прапор, але менший за розмірами. Між кормою і носом стоять три високі щогли для трьох вітрил з двома драбинами з линви біля кожної. На кожній щоглі по прапору. На такому кораблі могли поміститися більш ніж 250 чоловік команди, що мали б від п'яти до десяти представників старшини. Чайка нагадувала тогочасні неаполітанські фелюги, були вдвоє менші за венеціанські галери /типові військові кораблі того часу/. Чайка мала велику бойову силу, і у свій час на Чорному морі вона була досконалим і дуже дешевим знаряддям боротьби. Незамінною вона була в боях біля берегів, в місцях з численними мілинами і на річках, що були недоступні великим кораблям. В ХVІІІ ст., коли Росія вирішила створити дніпровську флотилію, фельдмаршал Мініх цікавився у запорожців, чи можуть їхні судна "з грузом і без груза через пороги весною пройти", оскільки це замовлення виконували на Брянській верфі. Крім того чайки будували і на Дніпрі, і хоча це місце зараз затоплене, археологи за допомогою обладнання для підводних робіт знаходять там якорі та інше корабельне знаряддя. Козаки відповіли «таковне суда, а особенно дуб, вешнею водою без груза через помянутие пороги проходить могут» . При цьому було ухвалено: виготовляти в Брянську судна на зразок козацьких чайок з урахуванням глибини Дніпра. Морська служба була дуже виснажлива, тому на флот йшли тільки дуже витривалі козаки. Щоб призвичаїти молодь до морських походів кожного разу брали певну кількість молодих козаків. Окрім того у походах козаки пильнували тверезості, а якщо у кого знаходили горілку - то кидали у море. Дуже тяжким був перехід через пороги, кожен запорожець мав перейти на човні через пороги. Інакше він не вважався козаком. Не менш тяжким був перехід волоком: чайка була досить важка і щоб тягти її потрібно було 200-300 чоловік. Але на воді швидкість її була значна. Від гирла Дніпра до Анатолії /Малої Азії/ козаки доходили за 36-40 годин. Тобто швидкість чайки була близько 13-15 км/год. Це робило їх майже недосяжними для турецьких галер. На своїх чайках козаки могли штурмувати найвизначніші міста Анатолії. А турки, щоб запобігти нападу перегороджують гирло Дніпра ланцюгами і націлюють туди свої гармати. 

 

 

Задача № 4

 

 

 

 

 

 

 

                     

 

 

 

       

      Розв’язування.       Скорочену умову задачі запишемо у вигляді таблиці.

      Нехай 1 – й групі потрібно х днів. Заповнимо таблицю.

 

Продуктивність праці (A/t)

Час (t), дні

Робота (А)

1 – ша група

1/х

х

1

2 – га група

1/2х

2х

1

      Складемо та розв’яжемо рівняння: 11 12х24;х12;2х24. х 2х 8   х0

        Відповідь: 12 днів, 24 дні.

 

   Група 3 /розвідники/

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Найбільшою водною артерією України є Дніпро — третя за величиною (після Волги і Дунаю) річка Європи. Загальна довжина Дніпра становить 2201 км, у межах України — 981 км .  В Україні басейн Дніпра займає 65% усієї її території. Річка бере початок на північному заході Росії — на Валдайській височині, де витікає невеликим струмком з болотного масиву Аксенінський Мох. Поповнюючись численними притоками, впадає в Дніпровський лиман — витягнуту зі сходу на захід (на 58 км) затоку північної частини Чорного моря.

Дніпро — центральна і південна частини водного шляху «з варягів у греки». Він часто згадується у творах давніх і середньовічних авторів і має багато назв. Для римлян — це Динапріс, греків — Борисфен, слов'ян — Славутич, турків — Узу.

 

В нижній течії були Дніпровські порогиКодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець, Вовнизький, Будило, Лишній і Вільний.

Дніпро приймає більш як 1000 притоків, довжина лише 90 з них перевищує 100 км. Найбільшими притоками Дніпра є Прип'ять, Рось, Базовлук, Інгулець, Десна, Трубіж, Ворскла, Оріль, Самара.

Основний стік Дніпра формується в більш зволожених північних районах. У багатьох місцях своєї нижньої частини, де випадає значно менше опадів, Дніпро практично не має притоків. Майже 60% - 80% стоку припадає на весняний період. Влітку та взимку Дніпро характеризується низькою меженню; замерзає з грудня до першої — другої декади березня. У верхній течії Дніпро живиться сніговими (50%), дощовими (20%) і підземними водами, у нижній — в основному сніговими (80-90%).

Ширина Дніпра у верхній частині на території України (без водойм) — 90-700 м, від Києва до Дніпропетровська — 300-1500 м, нижче від Херсона Дніпро розділяється на рукави і багатьма гирлами впадає в Дніпровський лиман.

Переважна глибина річки — 3-7 м, швидкість течії — 0,4-1,2 м/с. Навігація на Дніпрі триває від 240 діб на півночі до 285 діб на півдні.

На Дніпрі є багато островів — намивних і корінних. Нижче від звуження русла, біля південного району Запоріжжя — Кічкасу, річка ділиться на 2 відлоги, які обтікають великий скелястий гранітовий острів Хортиця, центр Запорозької Січі. Ширина долини Дніпра в цьому місці — 4 км. Далі вона розширюється до 20 км. Найбільший корінний острів — Хортиця, розташований поблизу Запоріжжя. Його площа — близько 30 км кв, значно витягнутий (близько 13 км) за течією Дніпра (ширина — близько 2,5 км), складається з твердих кристалічних порід, що утворюють круті береги у вигляді скель (Чорна, Тараса та ін.), які на 50-70 м підносяться над водою. Понад 10% площі острова займають ліси.

Ближче до лівого берега Дніпра в межах Києва знаходиться Труханів острів (450 га) заввишки 3-4 м, витягнутий уздовж Дніпра, острів укритий чагарниками.

Особливо контрастними є ландшафти правого і лівого берегів у центральній частині Дніпра. Правий берег річки високий, здебільшого близько підходить до річища, стрімкий, подекуди вкритий лісом. Відносні висоти правого берега сягають 50-100 м. Місцями між стрімким правим берегом і водним плесом Дніпра простягається вузька рівнинна правобережна низовина. Правий берег помережений глибокими ярами, що виходять до Дніпра. З-поміж підвищень правого берега особливе місце належить так званим Київським і Канівським горам.

Водний шлях для нападів на Кримське ханство був більш привабливим ніж шлях суходолом. Густі зарослі очерету, безліч проток і рукавів давали змогу непомітно дістатись до Дніпровського лиману

Шлях суходолом був більш важким і небезпечним. Фортеця Перекоп надійно захищала перешийок. У татар була створена  димова система оповіщення, яка не давала змоги дістатись Криму непоміченими. Слід пам′ятати про велику, добре оснащену і підготовлену сухопутну армію Османської імперії, васалом якої було Кримське ханство. Тому морський шлях  для нападів був більш привабливим.

 

Висновок групи “розвідники”  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Задача № 5  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

             

     Розв’язування

       Скорочену умову задачі запишемо у вигляді таблиці.

       Нехай власна швидкість човна х км/год. Заповнимо таблицю.

 

v, км/год

t, год

S, км

За течією

х+3

12

 

х 3

12

Проти течії

х-3 

12

 

х3

12

Власна

х  

 

 

Течія 

3

     Складемо та розв’яжемо рівняння:    

12 12 136х336х3х2 9;х2 81;х9. Враховуючи те,   що х – це х3 х3 3 х3 х3 швидкість, розв’язком задачі є число 9.  Відповідь: 9 км/год.    

4. Група 4 (літописці)             Доба героїчних походів

Військова майстерність козаків.

Збереглося чимало свідчень військової майстерності козаків. Із покоління в покоління передавали на Січі здобуті в боях знання й досвід, які й донині слушно вважаються справжнім військовим мистецтвом.

Козацька піхота. Гучної слави зажила козацька піхота - основний рід козацького війська. На відміну від піхотних підрозділів європейських армій, що виконували завдання лише за підтримки кінноти, вона завжди діяла власними силами. Під час бою козаки-піхотинці шикувались у три шеренги. Стріляла тільки перша лава, друга подавала, а третя заряджала рушниці. Під час особливо жорстоких битв застосовувався й інший бойовий лад. Приміром, козацьке військо могло змішуватися з ворожим. Такий бій козаки називали галасом. Найоригінальнішим і найпопулярнішим серед козаків був бойовий порядок, що називався табором. Табір застосовувався козацьким військом на марші, в обороні та наступі. Він будувався з возів, скріплених ланцюгами у кілька рядів та шикувалися чотирикутником, півмісяцем або ж овалом. Наступаючи на ворога, піхота виходила назовні, але в разі небезпеки поверталася в захисне кільце. Сучасники називали табір «рухомою фортецею», бо козаки під прикриттям возів могли долати сотні кілометрів голим степом.

Козацька розвідка. Постійна загроза нападів змушувала козаків дбати про розвідку. У запорізькому війську були сторожова служба й дозір. Козацькі розвідувально-сторожові підрозділи розташовувалися в земляних або дерев'яних укріпленнях на кордонах українських земель. Для спостереження за місцевістю козаки також використовували давні кургани або насипали свої.

Козацька зброя. Запорожці були великими майстрами артилерійської справи. Вони віддавали перевагу легким гарматам, які уможливлювали вільне маневрування під час бою. Для штурму козаки використовували різноманітні укриття, зокрема гуляй-городи - спеціальні пристрої з дерев'яних щитів на колесах або полозах з отворами (амбразурами) для рушниць і гармат. Із-поміж зброї особливою шаною в козаків  користувалися рушниця, спис і шабля.

Козацький флот. Військова майстерність козаків повною мірою виявлялась і в морських походах. Козацький флот складався з легких, надзвичайно маневрових човнів - чайок. Чайки рухалися або веслами, або вітрилами, що давало змогу якнайкраще використовувати погодні умови. Вони могли пришвартуватися до будь-якого берега, на відміну від громіздких і неповоротких турецьких галер.

 

 

 

Добою героїчних походів називають період вдалих морських походів козаків на володіння султанської Туреччини та її васала - Кримського ханства - протягом перших двох десятиліть 17 ст.

1605 р. козаки здійснили морський похід на турецьку фортецю Варну

Літо 1606 р. від козацьких нападів запалало все турецьке узбережжя Чорного моря. Козаки завдали удару відразу по трьох найміцніших турецьких фортецях - Акерману, Кілії, Варні. Вкрай занепокоєний султан наказав перетнути Дніпро залізним ланцюгом, залишивши посеред річки браму, на яку з кріпосних веж було націлені гармати.

Осінь 1608 р. запорожці здобули Перекоп, а невдовзі - Ізмаїл, Кілію та Акерман.

В 1613 р. козаки здійснили ще один вдалий морський похід проти турок і татар.

1614 р. флотилія козацьких чайок перетнула Чорне море. Висадившись під Трапезундом,   козаки   переможним   походом пройшли по турецькому узбережжю, здобули Синоп, знищили гарнізон фортеці, арсенал, спалили місто й кораблі турків.

1615р. на 80 чайках вони рушили на турецьку столицю, де, крім флоту, стояла султанська гвардія із 30 тис. вояків. Козаки спалили портові споруди й повернули назад. Розлючений султан вкотре наказав наздогнати й знищити зухвальців. Однак біля Очакова запорожці першими напали на турецьку ескадру, захопили в полон старшого експедиції. Захоплені галери знищили на очах Очаківської залоги.

1616р. найпотужніший удар козаків. Здобуто Кафу - найбільший невільничий ринок у Криму. Визволено кілька тисяч бранців.

Для морських походів козаки вибирали переважно осінній час, коли хмарні дні й темні ночі допомагали їм зненацька нападати на ворога.

 

 

 

     Життя Петра Конашевича-Сагайдачного нагадує про один з найтрагічніших періодів нашої історії.

Україна стогнала під ярмом польської шляхти. Поневолювачі зневажали і нівечили душу народу - мову, пісню, звичаї, історію, релігію. Родовиті й заможні, щоб не втратити ситого життя, зраджували віру батьків, народні традиції, Україну.

У народі ще не визріли визвольні сили, але спалахували повстання, протести проявлялися в різній формі. Починало набирати політичної сили, гартувало військове мистецтво в походах проти султанської Туреччини і Кримського ханства запорізьке козацтво.

Народ оспівував кожну перемогу козацьку. Кожний протест проти гнобителів набував героїчних рис. Будувалися друкарні, відкривалися братські школи, щоб „дітей христіянських" навчати не лише грамоти, а й розуму. 1615 року в Києві засноване Київське братство, до якого увійшли заможні міщани, шляхта, православне духовенство, а в 1616 році до нього вступив гетьман Петро Сагайдачний “з усім Військом Запорізьким”, узявши братство під свій захист. Серед тих, хто найбільше сприяв українському відродженню — Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, брати Стефан і Лаврентій Зизанії, Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Павло Беринда, Петро Сагайдачний, Петро Могила та інші.

Петро Конашевич-Сагайдачний народився в с. Кульчиці біля Самбора в сім'ї українського шляхтича. Освіту здобув в Острозі, де став свідомим прихильником національного просвітнього руху. Якийсь час був домашнім вчителем у родині київського судді, але вже наприкінці XVI ст. ім'я його добре відоме в Запоріжжі. За безмежну хоробрість, мудрість, військовий талант його обирають кошовим.

Почалися славетні козацькі походи під проводом Сагайдачного проти Туреччини і Кримського ханства. Перекоп, Очаків, Стамбул, Синоп, Біла Церква - свідки його надзвичайних перемог. Дмитро Яворницький писав про цей період: „Дивна сміливість, швидкість і руйнівна сила цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи і можуть бути пояснені лише тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний ватажок, як Петро КонашевичСагайдачний".

Петра Сагайдачного обирають гетьманом. Запорізьке Військо зростає до 50 тисяч. Західна Європа, яка в цей час знаходилася під загрозою вторгнення Османської Порти, починає шукати шляхів привернути козацтво на свій бік. Петро Сагайдачний з усім Запорізьким Військом у 1618 році вступає до „Ліги християнської міліції", що ставила за мету боротьбу з турками. Робить це всупереч Вільшанській угоді з Польщею (1617 р.), яка забороняла козакам діяти проти Туреччини і ханства.

Проте польський король Сигізмунд III в цей час сам потрапив у скрутне становище: ще в 1610 році його син Владислав був обраний московською семибоярщиною російським царем. Згодом бояри схаменулися і посадили на престол Михайла Романова. Владислав пішов встановлювати свої права і застряв під Москвою майже без війська. Сагайдачний дав згоду допомогти йому, але за це просив розширити територію гетьманського впливу, збільшити реєстрове військо, дати судову та адміністративну автономію Україні, визнати православну релігію. Гетьман з двохтисячним військом дійшов до Арбатських воріт дипломатично виждав і відійшов, домовившись з Московською державою про перемир'я. Залишив у Москві 200 козаків служити царю, а через рік послав туди перше посольство України.

   Незабаром московський уряд уклав мирну угоду з Річчю Посполитою, яку було підписано 1 грудня в с. Деуліні. За угодою, перемиря між двома державами укладалось на 14,5 років; Владислав відмовлявся від своїх прав на московський престол, Польща отримала Смоленщину й Чернігово – Сіверщину.

Небезпека для Польщі минула. Сигізмунд ІІІ відмовився від обіцянок, але тепер і Сагайдачний не квапиться виконувати його вимоги. 1620 року Сагайдачний „з усім військом" вступає до Київського братства. Таким чином, він бере під захист братську школу, на той час головний осередок освіти, науки і культури українського народу. У тому ж році підтримує відновлення на Україні митрополії і всієї православної ієрархії, скасованої після Брестської унії.

Восени 1621 року 40 тисяч козаків вирушають під Хотин проти 400 тисяч турків. Йдуть козаки на прохання польського короля, який пообіцяв дати гетьману повну владу над козацтвом і Україною та свободу віросповідання. Ця битва була смертельною для Османської Порти, але сам Сагайдачний був поранений отруєною стрілою.

Останні п'ять місяців гетьман живе в Києві. Майже всі кошти заповідає на освіту та благодійність.

Проводжали гетьмана в останню путь „у неділю квітня 10 дня року 1622 з великим плачем Війська Запорізького і всіх людей православних..." Поховали його у Богоявленській церкві Київської братської школи та братства Київського.

Політична, військова та просвітницька діяльність Петра Конашевича-Сагайдачного Початок гетьманування Сагайдачного випав на 1605-1610 рр. На гетьманство його обирали кілька разів. Заслуги гетьмана: 1. Впорядкував козацьке військо.

Вперше створено дисципліновану козацьку армію, озброєну до останнього козака вогнепальною зброєю і тогочасною артилерією. Домігся зростання кількісного складу запорозьких флотилій, у яких чисельність чайок - головних бойових одиниць - досягла кількох сотень.

2.  Успішна дипломатична діяльність.

Завдяки дипломатичним заходам Сагайдачного поважали при королівському дворі - адже вперше поляки мали справу з авторитетним козацьким ватажком, з яким можна було вести переговори і який умів тримати в покорі козацьку стихію.

    Він неухильно обстоював козацькі права. Усупереч численним   домовленостям   із польським урядом, які забороняли козакам здійснювати походи проти Туреччини

Сагайдачний вдавався до нових атак, що загострило відносини між Османською імперією та Польщею аж до стану війни. Така ситуація була на користь козацтву: за умов постійної загрози з боку Туреччини, Польща не наважувалася знищити козацтво - свого союзника в боротьбі проти турків.

3.  Участь у тогочасній європейській політиці.

Підтримуючи наміри польського королевича Владислава здобути корону Московської держави, на початку літа 1618 р. повів 20-тисячне козацьке військо на Москву. Похід виявився швидким і вдалим. Внаслідок походу 1 грудня 1618 р. в с. Деуліні підписано мирну угоду між Московською державою та Річчю Посполитою. За угодою перемир'я між двома державами укладалося на 14,5 років; Польща отримала Смоленщину і Чернігово-Сіверську землю.

4.  Підтримував православну церкву, приділяв увагу освітнім справам.

Ініціатор відновлення в 1620 р. вищої ієрархії православної церкви, фактично втраченої після Берестейської унії. Ця акція здійснювалася спільними зусиллями Київського братства й запорозьких козаків, стосунки між якими стали особливо тісними після вступу всього Війська Запорозького до братства. Стояв біля витоків Київської братської школи.

 

 

Участь українського козацтва в Хотинській війні

5-7 червня 1621 р. в урочищі Суха Діброва на Черкащині відбулася спільна рада реєстрового й нереєстрового козацтва, на якій розглядалися пропозиції польського сейму щодо участі козацтва у війні проти Туреччини. Козацька рада ухвалила виступити спільно з поляками за умови виконання польським урядом низки вимог, зокрема: визнання прав козацтва; розширення реєстру; дотримання релігійної рівноправності; підтримки відновленої церковної ієрархії. Умови мало повідомити королю козацьке посольство, яке очолював Сагайдачний. Командувати козацьким військом у 40 тисяч осіб рада доручила Яцьку Бородавці.

   Під Хотинською фортецею (нині у Чернівецькій області) зійшлися 35-тисячна польська й 250-тисячна турецько-татарська армії. Польське командування з нетерпінням чекало на козацькі загони. Незабаром із Варшави прибув Сагайдачний. Його було обрано гетьманом. 

 

 

Під керівництвом Сагайдачного козаки відбили дев'ять штурмів, здійснили кілька нічних атак, які, за винятком однієї, були успішними. Основний тягар війни припав на українське козацтво.

П'ятитижневі бої, вирішальну роль у яких відігравала козацька піхота, закінчилися для турецько-татарських сил поразкою. 29 вересня 1621 р. між Річчю Посполитою й Туреччиною було укладено Хотинський мирний договір. За яким турки обіцяли стримувати татарські напади на землі Речі  Посполитої, а поляки забовязувалися припинити походи козаків на Чорному морі.

Завдяки Хотинській війні Польща відвернула загрозу втрати чималих територій. Перша гучна перемога над турецькою армією, здобута в суходільних боях, мала величезне міжнародне значення. Вона спростувала думку про непереможність Османської імперії і спричинила спалах визвольної боротьби підкорених турками народів. Після Хотинської війни Туреччина на тривалий час відмовилася від наміру завоювати всю Європу.

Гетьман П.Сагайдачний болісно переживав результати Хотинського миру. Крім того, Польща не виконала своїх обовязків щодо козацтва: не заплатила запорожцям гроші за час воєнних походів, не забезпечила козаків – інвалідів, не вивела війська з Київського воєводства тощо.

Завдяки героїчним діям у Хотинській війні запорожці здобули загальне визнання у Європі як хоробрі і мужні воїни, які вправно володіють військовим мистецтвом як на суші, так і на воді. Після закінчення Хотинської війни українсько – польські відносини знову загострилися. Козаки вимагали від польського уряду виконання його обіцянок, зокрема: збільшення платні за службу у війську, розширення козацького реєстру, привілеїв для православної церкви, забовязання не чинити перешкод походам проти турків і татар. Не дочекавшись позитивної відповіді, козаки відновили морські походи проти Криму .  Король і шляхта були роздратовані такою поведінкою запорожців. Постійні скарги урядів Туреччини і Криму  і загроза нової війни спонукали поляків вдатися до спроб ліквідувати козацтво. У лютому 1635 року сейм Речі Посполитої затвердив спеціальну постанову “Про припинення козацького свавілля”, і на територію Наддніпрянщини було введено загони коронного війська. Крім того, з метою контролю над козаками передбачалося збудувати в пониззях Дніпра біля першого порогу - Козацького, неподалік Запорізької Січі, потужну фортецю, в якій  постійно перебувала би польська залога. Будівництво очолив Гійом Левассер де Боплан.

Кодак спорудили за чотири місяці і вже до середини літа 1635 року вона була повністю збудована. (!!)

Але на початку серпня 1635 року козацьке військо на чолі з Іваном Сулимою зруйнувало Кодак. (!!!)

Задача № 6.

 

Розв’язування

Нехай множина А – {вороги, вбиті Корсунським полком},     множина  В – {вороги, вбиті Білоцерківським полком}. Тоді АU В – {всі вбиті вороги},    n(A)+N(B)-n(АU В)=625+526-1112=39. Це означає, що під час битви 39 ворогів вбили    одночасно козаки і Корсунського полку, і Білоцерківського полку.

 

 

ФОТО З УРОКУ

 

pdf
Пов’язані теми
Алгебра, 8 клас, Розробки уроків
Інкл
Додано
29 жовтня 2018
Переглядів
279
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку