Біографія Івана Франка. Презентація.

Ким був Іван Франко, портрет якого увіковичнили на банкноті номіналом 20 гривень, який за життя здобув титул “галицького Шевченка”, “великого Каменяра” та “українського Мойсея”. Народився Іван Якович на Львівщині у сільській родині заможного коваля. Його мати Марія Кульчицька, походила із збіднілої шляхти, і була на 33 роки молодшою за чоловіка. Коли Франкові було 9 років, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. У 15 років Іван став повною сиротою. Та вітчим, Гринь Гаврилик фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував із ним дружні стосунки все життя.

Дядько Івана, Павло Кульчицький, житель цього села, навчив його читати й писати українською, а тітка Людвіга Кульчицька, яка походила із "загонової шляхти", розповідала малому про польське повстання 1863 р. Садиба та музей, розташовані на хуторі біля села Нагуєвичі.

Потім Іван навчався у дрогобицькій "нормальній школі" отців василіан. Враження шкільного дитинства згодом виллються в оповідання "Грицева шкільна наука", "Отець-гуморист", "Олівець" та ін. Завдяки старанням вітчима, Гриня Гаврилика. Будинок головної міської школи в Дрогобичі, де вчився Іван Франко у 1864-1867 рр. Тепер тут педагогічний інститут ім. І. Франка.

Навчаючись у гімназії виявляв феноменальні здібності: міг майже дослівно переказати розповідь вчителів на заняттях, хоча сидів на останній парті. Він був скромним і неговірким, мало спілкувався з однолітками. У п’ятому класі гімназії під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі. Ще у школі почав заробляти гроші репетиторством і витрачав їх на власний розвиток — купівлю книжок, і тим самим зібрав 500 томів у власну бібліотеку, яка до кінця життя збільшилася до 12000 книг. Свідоцтво про закінчення першого півріччя класу  Дрогобицької вищої гімназії.  Франко учень 3 кл. Дрогобицької гімназії у 1870 році. 

Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці міста. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні родичів. Франко багато часу присвячував літератрі. За 40 років активного творчого життя кожних два дні він створював новий  літературний твір (вірш, новелу, повість, роман, монографія тощо). Уявіть собі, що кожного року друкувалося 5-6 його книжок. За своє життя Іван Франко створив більше 5000 творів при тому, що ніколи не мав нормального робочого кабінету. Він став першим професійним українським письменником, який не мав державної роботи, а заробляв написаним.

Скінчивши Дрогобицьку гімназію 1875 р., юнак вступає на філософський факультет Львівського університету. Тут він поринає у вир українського суспільного життя, стає членом "Академічного гуртка", знайомиться з М.Павликом та І.Белеєм (з якими довгі роки співпрацюватиме на громадській і редакційній ниві), бере участь у виданні журналу "Друг". Іван Франко – студент Львівського університету

Перший вірш Франка мав назву "На Великдень 1871 року" й був присвячений батькові. Ще в гімназії хлопець брався перекладати твори Гомера, Софокла, Горація, "Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис" (одну зі знаменитих літературних містифікацій Вацлава Ганки, що спричинилися до чеського національного відродження). 1874 р. у львівському студентському журналі "Друг" під псевдонімом "Джеджалик" уперше з'являються вірші вісімнадцятирічного Івана — "Моя пісня" і "Народна пісня".

Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до першого арешту І.Франка та членів редакції журналу «Друг». Після звільнення з тюрми (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І.Франко включається в соціалістичний і робітничий рух Галичини. У березні 1880 року І.Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозі письменника вдруге зарештовують. Франко з товаришами І. Погорецьким та Я. Рошкевичем. Фото 1875р.

Повернувшись після таких «мадрівок» до Львова, І.Франко бере участь у робітничій газеті «Praca», там же латинськими буквами опублікував І.Франко свій знаменитий вірш «Гімн» («Вічний революціонер»). У 1881р. починає видання журналу «Світ», у якому від номера до номера друкує повість «Борислав сміється».

Іван Якович став зачинателем нової моди — адже поєднав вишиванку із класичним європейським костюмом. Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви “українці” замість “русини” — так традиційно називали себе корінні галичани. В “Одвертому листі до галицької української молодежі” він писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…” Пережив три арешти. Перший раз він провів у камері з кримінальними злочинцями 11 місяців.  Після одного з арештів його змусили босоніж пройти з Коломиї в Дрогобич – це майже 200 кілометрів. Це були справжні тортури…Після другого арешту 1880-го Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість “На дні” й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на копійки, знайдені на березі річки Прут – яких вистачило хіба на одну хлібину. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.

У журналі «Світ» І.Франко друкує ряд своїх революційних поезій, що ввійшли потім у збірку «З вершин і низин. B цей період І.Франко публікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут». Журнал “Громадський друг” (“Дзвін”, “Молот”), який видавали Іван Франко та Михайло Павлик у 1878 р.

1893 року І.Франко видає друге, доповнене, видання збірки «З вершин і низин». На останнє п’ятиріччя ХІХ ст. припадають три поетичних збірки І.Франка: «Зів’яле листя» (1896р.), «Мій Ізмарагд» (1898р.) та «Із днів журби» (1900р.). В цей період І.Франко починає видавати журнал «Житє і слово» (журнал виходив з 1894 по 1897 рік). Українські журнали, у виданні яких брав участь І. Франко.  

На початку 90-х років виходять збірка поезій «Із днів журби» (1900р.), повість «Перехресні стежки» (1900р.) та інші. З 1898 року у Львові починає виходити журнал «Літературно-науковий вісник». І.Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу. І. Франко(в центрі) з М. Коцюбинським та В.Гнатюком. Львів, 1905р.

На революцію 1905 року в Росії І.Франко відгукується своєю знаменитою поемою «Мойсей». В 1906 році Харківський університет присудив йому почесний ступінь доктора російської словесності, представники Російської Академії наук підносили питання про обрання письменника членом цієї академії.

В 1906 році виходить його збірка поезій «Semper tiro», в 1907 році – повість «Великий шум», в 1910 році – «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890p.». І.Франко пише і друкує статті про О. Герцена (1911р.), О. Пушкіна (1914р.), Т. Шевченка і т.д. Здоров'я письменника все гіршало. Він виїжджав на лікування в Карпати, був у Києві, в Одесі (1913p.), коли йому ставало легше, знову гарячково брався до роботи. Так, статтю про драму Пушкіна «Борис Годунов» І.Франко написав 1914р., цього ж року написав статтю «Тарас Шевченко» та поеми «Євшан-зілля», «Кончакова слава» і чимало поезій.

Іван Якович обожнював риболовлю сітями та ятерами, які власноруч майстрував. А в осінньому лісі він завжди збирав гриби, які потім і варили, і смажили, і сушили на зиму. Письменник дуже любив тварин. У підвалі свого особняка Франко тримав кроликів, але найбільше любив собак, яких у нього було кілька. Діти письменника зносили додому поранених чи покалічених тварин, яких Франки лікували вдома. Останні 7 років провів із паралізованою правою рукою, через що довелося писати лівою або диктувати твори помічникам.

У 1915 році здоров'я письменника різко погіршало (захворювання "не зовсім благородне"). Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Незважаючи на хворобу, Франко інтенсивно працював над журналом «Літературно-науковий вісник». Він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т.Г.Шевченка. 28 травня 1916 року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі.

Помер 28 травня 1916-го на чужих руках – сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей на окрему могилу, ховали його в чужій вишиваній сорочці, в «позиченій» ямі на шість домовин. І лише через 10 років Франка перепоховали в окремій могилі. Франко на сьогодні є єдиним українським поетом, який номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури. Проте до участі в конкурсі він не дожив.

На честь Франка місто Станіслав було перейменовано в Івано – Франківськ. Ім’я письменника (вулиця Івана Франка) носять вулиці у Києві, Вінниці, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Сімферополі, Керчі, Луцьку, Львові, Миколаєві, Одесі, Сумах, Черкасах, Чернівцях, Хмельницькому, Пермі та Луганську, Кіровограді.І м’я письменника носить вулиця в Монреалі. Його ім’я носить обласний український музично-драматичний театр, освітні заклади та інші установи краю. Франко вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок І. Франка став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не вичерпається ніколи. Пам'ятник Іванові Франку (Дрогобич) Пам'ятник в Києві