Брошурка "Зайчикова хатка"

Жили собі лисиця і заєць. У лисиці була хатка крижана, а в зайчика - дубова. Прийшла весна, і тепле сонечко розтопило лисячу хатку. Заздрить лисиця, що зайчик має хатку, а вона не має. Попросилася лисичка погрітися в зайчиковій оселі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пустив її зайчик, пригостив чаєм, а вона почала його виганяти з хатки. “Йди, -каже, - тепер я тут житиму”. І вигнала.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сидить зайчик на пеньочку біля

дороги, плаче, лапкою сльози витирає.

Біжать собаки:

-         Гав, гав, гав! Чому, зайчику, плачешь?

А зайчик відповідає:

-         Як мені не плакати? Була в мене хатка дубова, а в лисиці крижана. Прийшла весна, хатка в лисиці розтала. Вона попросилася до мене, а потім вигнала.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-         Не плач, зайчику! - кажуть собаки. - Ми її зараз швидко виженемо!

-         Ні, не виженете!

Підійшли собаки до хатки:

-         Гав, гав, гав! Іди, лисице, геть!

А вона їм з печі:

-         Як вискочу, як вистребну, роздеру на шматки, тут вам і смерть.

Собаки злякалися і втекли.

Зайчик знову сидить і плаче. Іде ведмідь. Побачив, що зайчик  плаче, пожалів його і питає:

-         Чому, зайчику, плачешь?

А зайчик відповідає:

-         Як мені не плакати? Була в мене хатка дубова, а в лисиці крижана. Прийшла весна, хатка в лисиці розтала. Вона попросилася до мене, а мене вигнала.

-         Не плач, зайчику, я її зараз вижену! - каже ведмідь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-         Ні, не виженеш! Собаки гнали - не прогнали, і ти не виженешь!

-         Ні, вижену!

Підійшов ведмідь до хатинки і грізно заричав:

-         Геть, лисице, з зайчикової хатки!

А вона йому з печі:

-         Як вискочу, як вистрибну, роздеру на шматки, тут вам і смерть!

Ведмідь налякався й пішов.

 

 

 

 

 

 

 

 

Бачить зайчик, що ніхто не може зарадити його горю. Подивився востаннє на свою хатку і пішов світ за очі. Іде та плаче.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А назустріч йому півник-золотий гребінчик, у червоних чобітках, з косою на плечах.

-         Ку-ку-рі-ку! Чому, зайчику, плачешь?

-         Як мені не плакати? Була в мене хатка дубова, а в лисиці крижана. Прийшла весна, хатка в лисиці розтала. Вона попросилася до мене, а мене вигнала. Ось іду тепер, сам не знаю куди.

-         Ходімо ,я її вижену!

-         Де там, виженеш! Собаки гнали - не вигнали, ведмідь гнав - не вигнав. І ти не виженеш.

-         Ні, вижену!

Вернулися вони до хатинки. Півник залопотів крильми і закричав:

-         Іду в червоних чоботях,

Несу косу на плечах,

Хочу лисицю посікти,

Іди геть, лисице, з печі!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Почула лисиця, злякалася та й каже:

-         Одягаюсь.

Півник знову:

-         Іду в червоних чоботях,

Несу косу на плечах,

Хочу лисицю посікти,

Іди геть, лисице, з печі!

А вона каже:

-         Шубу вдягаю!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Утреттє закричав півник, ще голосніше, ніж раніше:

-         Іду в червоних чоботях,

Несу косу на плечах,

Хочу лисицю посікти,

Іди геть, лисице, з печі!

Вискочила лисиця з хатки і, не оглядаючись, кинулася навтьоки. А зайчик разом з півником почали жити-поживати і добра наживати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Натисніть на фото, для того щоб дізнатися більше про мене.