МЕТОДИ І ПРИЙОМИ ДЛЯ

РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

1.  МЕТОД “П’ЯТЬ “ЧОМУ”?

Такий метод є ефективним інструментом для аналізування проблем і з’ясування їх першопричин. Для того, щоб знайти причину невідповідності, потрібно ставити одне і те ж саме запитання доти, поки не з’явиться остаточна відповідь. При цьому можна вибудувати ―дерево причин‖.

2.  МЕТОД “ЩО БУДЕ, ЯКЩО…”

Учням пропонують скласти опис того, що трапиться, якщо у світі що-небудь зміниться, наприклад: зникне поняття інтелектуальної власності, оперативна пам'ять комп’ютера або й сам комп’ютер чи смартфон тощо. Це дасть можливість учням краще зрозуміти взаємозв’язок об’єктів реального стану.

3.ПРИЙОМ “ТЕСТ 99-Ї СТОРІНКИ”

Майже сто років тому англійський письменник і критик Медокс Форд придумав тест для перевірки якості написаного тексту. Він є надзвичайно простим: читаєте 99-ту сторінку будь-якого твору і ставите собі запитання: “Чи хочу я перегорнути сторінку?‖. Прийом можна застосувати перед вивченням великого твору: запропонувати учням прочитати 99-у сторінку, спрогнозувати, що може бути потім, як розвиватимуться події тощо.

4.ПРИЙОМ “ХТО СКАЖЕ ОСТАННІМ?”

Учитель називає одну ознаку (наприклад, смак, колір тощо) і пропонує учням називати прикметники, що можуть пояснювати характеристики цієї ознаки. Хто скаже останнє слово, той виграє.

Наприклад:

1.  Розмір: малий, короткий, високий…

2.  Колір: білий, зелений…

3.  Смак: гіркий, солодкий, солоний… 4. Матеріал: залізний, скляний, дерев’яний...

5. Належність: батьків, тітчин, сусідів…

Матеріал підготувала  вчитель української мови і літератури 

Оксана ДОБРОВОЛЬСЬКА

 ―ТІЛЬКИ БОРЮЧИСЬ ІЗ КОНКРЕТНОЮ ПРОБЛЕМОЮ, 

ВІДШУКУЮЧИ ВЛАСНИЙ ВИХІД 

ЗІ СФОРМОВАНОЇ СИТУАЦІЇ, 

УЧЕНЬ СПРАВДІ ДУМАЄ.‖

ДЖОН ДЬЮЇ

І. КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ЯК ТРЕНД В ОСВІТІ

Що таке критичне мислення? Які його особливості? Чи варто навчати дітей критично мислити і як це зробити? Ці та інші запитання дедалі частіше хвилюють не лише батьків, а й педагогів. Адже техніки застосування КМ в освіті вже давно використовуються в навчальних закладах США, Канади, Австралії, Кореї, Японії. Важливий внесок у розвиток критичного мислення зробив професор філософії та видатний університетський учений Метью Ліпман і його учень, південнокорейський філософ і педагог Джінван Парк. Навчання критичного мислення дітей є швидше доконечною потребою, і сучасному вчителю варто знати, як впроваджувати цю методику на практиці. 

Критичне мислення—це особливий вид розумової діяльності, характерними ознаками якого є:

–            вироблення стратегій прийняття рішень у вирішенні завдань, проблемних ситуацій на основі здобуття й опрацювання інформації;

–            здійснення рефлексивних дій щодо будьякого об’єкта чи явища, зокрема власного процесу мислення;

–            виважений аналіз різних думок і поглядів, виявлення власної позиції, об’єктивне оцінювання результатів як своєї, так і сторонньої діяльності.

Критичне мислення є антиподом догматичному. Воно вивищує людину до рівня Людини, якою не можна маніпулювати, яка не боїться мислити, оцінювати, порівнювати. Тому розвиток критичного мислення потрібен не лише самій людині, а є незаперечною умовою суспільного прогресу.

“Критичне мислення – це прийняття обміркованих рішень про те, як варто діяти та у що варто вірити.” Роберт Еніс

ІІ. СТРУКТУРА УРОКУ ПРИ ВИКОРИСТАННІ ТЕХНОЛОГІЇ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

Ж. Піаже та його послідовники виділяли таку структуру уроку при використанні технології критичного мислення: у кожному уроці є три фази, що відповідають цим компонентам навчання (фаза актуалізації, фаза побудови знань, фаза консолідації).

Кожен урок починається з фази актуалізації (передбачення), під час якої педагог спрямовує учнів на те, щоб вони думали над темою, яку починають вивчати, і ставили запитання.

Фаза актуалізації має на меті:

 актуалізувати («оживити») в пам’яті учнів уже наявні знання;

 неформальним шляхом оцінити те, що вони вже знають (у тому числі їхні помилкові уявлення чи ідеї);

 встановити мету навчання;

 зосередити увагу учнів на темі;

 представити контекст для того, щоб вони зрозуміли нові ідеї.

Фаза побудови знань

Після такого початку уроку вчитель підводить учнів до формулювання запитань, осмислення матеріалу, пошуку відповідей на попередні запитання, визначення нових запитань і намагання відповісти на них.  

Ми називаємо цю другу, або середню, фазу уроку фазою побудови знань. Вона відбувається в основній частині уроку й має на меті:

 порівнювати очікування учнів із тим, що вивчається;

 переглянути очікування та висловити нові;

 виявити основні моменти;

 відстежити процеси мислення (перебіг думок учнів);

 зробити висновки й узагальнення матеріалу;

 поєднати зміст уроку з особистим досвідом учнів;

 поставити запитання до вивченого матеріалу.

Фаза консолідації

Коли учні зрозуміли ідеї уроку до того, як урок буде закінчено, необхідно переходити до наступної фази. Учитель спонукає учнів відрефлектувати те, що дізналися, та запитати себе, що це означає для них, як це змінює їхні попередні уявлення, зрештою, як вони зможуть це використовувати. Ця третя фаза уроку називається фазою консолідації. Фаза має на меті:

 узагальнювати основні ідеї;

 інтерпретувати визначені ідеї;

 обмінюватися думками;

 виявити особисте ставлення;

 апробувати ці ідеї;  оцінити, як відбувається процес навчання;  поставити додаткові запитання.