• З'являються можливості кращого розуміння своєї дитини, соціальної суті; починає руйнуватися комплекс неповноцінності, пов’язаний із
народженням і вихованням хворої дитини;
• з’являється відчуття рівноваги, усвідомлення, що суспільство прийняло тебе; задоволення від того, що дитина живе повноцінним життям, доглянута та перебуває серед доброзичливих людей;
• формується відчуття власної причетності до процесу виховання та навчання завдяки участі в складанні індивідуалізованих навчальних планів, підборі завдань для дитини;
• з’являється можливість працювати, реалізовувати себе поза родиною (в улюбленій справі);
• створюються можливості для взаємодії з іншими родинами і, зокрема, із сім’ями, які виховують дітей з особливими потребами;
• поступово з’являється впевненість у завтрашньому дні (де навчатися, що робити далі), надійне повноцінне дитинство;
• мають змогу постійно отримувати інформацію про сильні та слабкі сторони своєї дитини як навчати її вдома;
• переконуються, що навчальне середовище є безпечним для їхньої дитини.
• Створюються сприятливі умови, коли можна виявити свою моральну сутність (допомогти, підтримати);
• складаються сприятливі умови для виховання у своїх дітей практичних умінь виявляти співчуття, милосердя, доброзичливість;
• починає руйнуватися егоцентричне ставлення до світу: з’являється розуміння проблем інших, формується ціннісне ставлення до життя, підвищується соціальна чутливість;
• починають більше розуміти сім’ї, де є діти з особливими освітніми потребами.
ЗЗСО І-ІІІ ст. №8 м.Ковель
Асистент вчителя Шворак І. М.
• Виникає прагнення наслідувати здорових дітей, досягти кращих результатів у навчанні, творчості, бажання нічим не вирізнятися;
• формуються демократичні настанови щодо ціннісного ставлення до кожної людини;
• руйнуються комплекси, виникає вільне спілкування, набувається досвід подолання труднощів;
• посилюється інтерес до життя, з’являється додаткова мотивація до навчання;
• з'являється можливість розвиватися на рівні зі здоровими дітьми, формуються звички до життя в колективі, зникає
відчуття самотності в житті;
• створюються додаткові можливості розвитку, формується відчуття причетності до життя суспільства та почуття ідентичності («Я такий, як інші»);
• відбувається процес самоствердження як повноцінної людини, компенсації своєї недуги, подолання комплексу неповноцінності, розвиток комунікабельності;
• заявляється можливість почуватися не ізольованим, а повноцінним, здоровим і щасливим;
• відбувається підготовка до умов реального життя;
• створюється більше можливостей брати участь у різних видах діяльності;
• підвищується позитивна самооцінка; урізноманітнюється спілкування; виникає додаткове спонукання.
• Виховуються моральні почуття до інших: повага, співчуття, доброзичливість, прихильність, симпатія, уміння знаходити
підходи в спілкуванні з іншими;
• формується розуміння того, що всі люди різні, але всі рівні, незважаючи на фізичні та психічні вади;
• з’являється почуття відповідальності за себе та інших, розуміння того, що є люди, які потребують допомоги, співпереживання, співчутті;
• набувається досвід взаємодії з іншими в процесі спільних ігор, праці, спілкування;
• з’являється можливість набуття досвіду моральної поведінки: допомоги, опікування;
• виховується здатність цікавитися не лише собою, а й перейматися інтересами інших, брати їх до уваги, розуміти їхні проблеми.
• Створюються умови для постійного професійного вдосконалення (педагоги вчаться на практиці здійснювати індивідуальний підхід, складати індивідуалізовані, навчальні програми, апробувати різноманітні методи навчання й виховання, ураховувати особливості стилів навчання, здійснювати різнорівневе оцінювання знань дітей, розробляти завдання різного ступеня складності);
• з являються сприятливі умови для ефективного виховання всіх дітей (завжди є можливість створити ситуації, де діти можуть виявити увагу, терпіння, співпереживання);
• опанування мистецтва побудови гармонійних взаємин з дітьми; не принизити жалістю, не дозволити образити, «не зіпсувати» підвищеною увагою .