Центральна ідея твору "Поза межами болю" – у найскладнішій ситуації людина залишається людиною та зберігає духовні

Осип Турянський. «Поза межами болю». Духовна воля до життя. Ідея перемоги духа над матерією. Центральна ідея твору – у найскладнішій ситуації людина залишається людиною та зберігає духовні й моральні цінностіУрок-дослідження, спроба пошуку істини

Мета уроку: усвідомити загальнолюдські мотиви й гуманістичні цінності твору; роль біологічних інстинктів і духовної волі для збереження життя й людської гідності; поглибити навички аналізу художніх образів, простежити на образах твору, як складні ситуації формують у них духовну волю до життя; проводити дослідження на основі тексту; розвивати вміння пізнавати і розуміти справжню цінність речей, явищ, почуттів; виховувати гуманізм, милосердя, почуття дружби та взаємодопомоги; неприйняття будь-якого насильства.

Що ви відчули?Ось так несподівано, як і звук канонади, що пролунав, вривається в людське життя війна…( Для вчителя: на фоні звуку канонади)

Складіть асоціативний ряд до слова війна - жах, смерть, кров, нещастя, горе, розруха, розлука, сироти…

Війна – це жахлива сторінка у книзі людській пам’яті. Багато війн випало на долю людства.

Убивство 28 червня 1914 року герцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця австро-угорського престолу, і його дружини герцогині Софії Гогенберг у Сараєво сербським гімназистом Гаврилою Принципом. Замах в Сараєво. Малюнки із обкладинки міланського часопису La Domenica del Corriere Ця подія стала приводом до Першої світової війни.

«Відкритий мікрофон»Що вам відомо про цю війну? Хто в ній брав участь?Ця війна – одна з найкривавіших в історії людства. Велася між Троїстим, згодом Четверним союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антантою (Росія, Англія, Франція). У ході війни до Антанти приєдналися Італія, Румунія, США. Для всіх сторін війна мала загарбницький, несправедливий характер. У неї було втягнуто 36 держав із населенням понад 1 млрд осіб. У кровопролитних битвах загинуло 10 млн осіб, 20 млн було поранено або скалічено.

«Відкритий мікрофон»Що відомо про Україну у часи війни?У роки війни значна частина України перетворилася на райони запеклих бойових дій (Галичина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Волинь). Територія кілька разів переходила із рук у руки. Це призвело до значних жертв серед мирного населення. Багато українців брало участь у цій війні.

Одним із них був письменник, перекладач, літературний критик, педагог, доктор філософії Осип Турянський, із творчістю якого ми познайомимось на попередньому уроці.

Робота в групах 12 Що ж було щастям для О. Турянського? Що ж було пеклом для О. Турянського?

Захистив докторську дисертацію. Здобув науковий ступінь доктора філософії. Працював учителем середніх шкіл Галичини, викладав українську мову та літературу в Перемишлянській гімназії. Того ж року одружився з дочкою депутата Віденського парламенту - Стефанією. Згодом в них народився син Мирослав. Саме дружині й сину присвячує свій твір «Поза межами болю». Найвищі небесні вершини людського щастя. Найглибше пекло бутя. Восени 1914 року був мобілізований в австрійську армію й відправлений на сербсько-австрійський фронт. У 1915 році потрапив до сербського полону. Перебував у таборі для інтернованих на італійському острові Ельба.

Будучи свідком жахливих подій під час перебування в полоні, Осип Турянський майстерно розкрив внутрішній стан героїв у межових ситуаціях вибору, що постає перед кожним із них. Не розказати про це О. Турянський не міг. Він вважав це зрадою по відношенню до загиблих товаришів. У передмові до твору він напише …

Я й мої товариші впали жертвою жахливого злочину. Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства. І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межілюдського болю — у країну божевілля і смерті. Тіні моїх товаришів являються мені у сні й на яву. Бачу, як біль і розпука кладе їм на очі й мозок сонячний серпанок привидів і божевілля і як вони з радісними окликами, з усміхом щастя западаються у безодню небуття. І я лечу з ними у прірву. Я чудом остався між живими. Та все здається мені, що я наче з-поза могили дивлюся на вир життя, на дикий танок людських пристрастей і душевного озвіріння. І чую голос із того світу. І почуваю себе чужим, самітним, сиротою між людьми, з якими довелось мені жити тепер — на вигнанню. Моя душа відривається від життя, як осінній пожовклий листок від дерева, й лине далеко-далеко до моїх товаришів. І з тихим шелестом-зітханням стелиться по землі й шукає їхньої могили. Бо їм ніхто навіть могили не висипав.

Тяжкі спільні терпіння з´єднали нерозривно наші душі, зробили нас братами. І в моїм серці плаче жаль і туга за ними. Ні, я не можу, я не смію мовчати. І коли я мав силу бодай у мільйонній частині зобразити людським словом їхні страждання і збудити в душі людини одну теплу сльозу спочуття до них, то я сповнив супроти них обов´язок їхнього брата і свідка їхнього болю і смерті. І скинув з душі тяжкий камінь, який мене давив. Хай моє скромне оповідання покладеться жалобним вінком квітів на їхню нікому не знану, Богом і людьми забуту могилу! Хай наші спільні муки падуть прокльоном на старий світ, який ще досі тоне в морі крові й нікчемності. Хай ясна ідея, що в цім оповіданні промінням блискає з цвинтарища й хаосу стихій і з безмежного болю й божевілля людей, розгориться полум´ям у душі молодого українського покоління й веде його все вище й вище на сонячний шлях волі і щастя великого українського народу й до вселюдського братерства й любові.

Шлях смертіВзимку 1915 року «під ударом німецько-австрійського війська серби покинули свій край і забрали із собою всіх бранців, 60 000 чоловік, і погнали їх на албанський «шлях смерті»

«В албанських горах, нетрях від голоду, холоду й душевного болю загинуло 45 000 бранців». Убивши конвоїра, сім полонених товаришів відійшли від «шляху смерті» й зупинилися над проваллям.

Понад десять днів вони нічого не їли, тому сил іти далі не було. Їм залишалося сидіти серед скель, окутаних морозом, і чекати на якесь чудо. Щоб уникнути голодної смерті, потрібно було вдатися до канібалізму, а щоб не замерзнути – стягнути одяг із товариша й розпалити вогонь. Ці жахливі думки чорним гайворонням кружляли над свідомістю солдатів. У присмерках безнадії, відчаю й нестерпного болю розігрувалася трагедія людських душ і тіл.І кожен із них мріяв про країну сонця…

Конкретний історичний епізод Першої світової війни автор використав для художнього узагальнення, для створення іншої художньої реальності. Події відбуваються мовби поза простором і часом. тому що порушуються проблеми вічні й загальнолюдські.

https://www.youtube.com/watch?time_continue=37&v=c_WT-0 VGMMw. Поза межі людського болю — у країні божевілля і смерті. Поміж небом і землею.

Саме на межі землі і неба, життя і смерті розкриваються характери людей, люди показують своє єство. Так відбулося і у творі. Що ж це були за люди?

Як у справжніх солдат у них лишилися тільки прізвища: українців Добровського та Оглядівського (сам автор), угорця Сабо, австрійця Штранцінгера, поляка Пшилуського, сербів Ніколича та Бояні.

«Дай спокій, — відповів Добровський. — Оця скрипка — це його очі... ... Ти стань собі на боці, Штранцінгер. Ти святий. Нічия рука тебе не торкнеться»), натомість обирають «танець смерті» — хто впаде, з того знімуть одіж на розпал багаття; корчачись від голоду не наважуються з’їсти труп свого померлого товариша. Автор показав людей, які поза межами болю виживали інакше: замерзаючи від холоду й не маючи, чим розпалити вогонь, вони не чіпають скрипки збожеволілого й осліплого від горя Штранцінгера («Те та -рахкало придалося б дуже на вогонь...» — шепнув.

Автор (доктор Оглядівський) так і не зможе потай з’їсти випадково знайдений у кишені шматочок цукру — поділить на всіх. «Поза межами болю» — трагічне пророцтво про загибель інтелігентної чуттєвості, яка дає ясне усвідомлення того, що ілюзії життя нерозривні із самим життям, і чиїсь ілюзії, бодай видіння, настільки ж важливі для когось, як саме життя.

Усі вони мають спільних ворогів. Назвіть їх. Голод, холод, найтяжчий ворог – безнадійність. Але кожен по-різному виносить ці випробування. Внутрішній стан героїв автор передав за допомогою художніх засобів, елементів поетичного синтаксису.

 Спробуймо поринути у мікрокосмос героїв. Людинi, як i, зрештою, всякiй iстотi, властиве прагнення до життя. Це — закон природи. Саме воля до життя рухає групкою полонених, якi, здавалося б, за всiма законами фiзiологiї повиннi впасти «на шляху смерті»: «У них уже ледве видно слiди обличчя. Замiсть щiк двi ями, мов двi глибоко розкопанi могили. Лице покрите, здається, не шкiрою, лиш якоюсь чорно-сiрою, землистою поволокою, що схожа на плiснь у грибiв».

Убивши конвоїра, семеро полонених вiдiйшли i зупинилися над проваллям. Щоб жити далi, треба перш за все вогню. А його можна розпалити тiльки одягом котрогось iз них. І тодi починається моторошний танець смертi, який становать змiст першої частини твору. Одяг вiзьмуть з того, хто першим упаде і не встане. В танцi смертi знайшла свiй вияв стихiйна, майже iнстинктивна воля до життя.. Правда, вона вже пiдлягає певнiй моралi: товаришi i не накидаються один на одного, а чекають, коли помре слабший. Напруживши до краю ситуацiю у першiй частинi твору, О. Турянський в другiй вдаєгься до певної розрядки. Вогонь запалено. Нещаснi грiються бiля нього. Вони мають уже можливiсть ближче придивитися один до одного, порозмовляти. Пiд шипiння i трiск вогню пригадуються розрiзненi подiї минулого, декому примарюються райдужнi. картини.

Тому недоторканні, святі (уже нетутешній плюралізм правди):«Онде на сто кроків гарний корч. Огонь буде. Ходім!» — «Назад! Не смієш іти там! Це не корч! Глянь! Це моя дружина і мій син!...» Мандрівка мерців

Добровський. Оглядівський. Штранцінгер. Сабо. Пшилуський. Ніколич. Семеро, загублених у сніговому безмежжі Бояні

Сабо – активний песиміст, виразник грубої інстинктивної волі до життя. Він бачить право сильнішого над слабшим і вдається до первісного закону боротьби за існування. Він усвідомлює всю дикість своєї натури: «Ти (гроші –авт) - це бідний, нужденний пес Сабо, злий і глупий, з тебе негідний, безчесний обірванець, не ліпший за тих, яких ти кинув на смерть». Навіть у смерті він всіх проклинає: «Всі прокляті».Інстинктивна воля до життя живить Сабо, завдяки їй він так довго тримається, але все ж гине. Погляньмо на танець життя і смерті: «Серед виру танцю, крику, почувань тяжко розібрати, де кінчився розум, а починалось божевілля». Саме він пропонує стрибати біля вогню і у злобній нетерплячці чекає найслабшого у танці. 

Бояні - фізично найслабший. Перший, хто впав у «танці смерті». Активний песиміст, виразник грубої інстинктивної волі до життя. Він бачить право сильнішого над слабшим і вдається до первісного закону боротьби за існування. Опановує лише одна думка: блискавична смерть. Попросив передати якісь гарні слова його мамі й заспокоїти її, що помер він у теплій хаті на м’якій постелі «смертельно вичерпаний». Остання його думка була про матір: « …у сні не чув болі, не видів смерті, лише усміхався радісно, бо його лице чуло биття серця в теплій материній груді».

Добровський. БояніДобровський про смерть товариша: «Прокляте те життя, в котрому слабший мусить згинути, щоб дужчий міг жити». Ось тут вперше лунає думка про те, що світ людський мало чим відрізняється від світу тваринного.

Ніколич – м’який, лагідний; «Життя таке гарне!» Хоче жити не для себе – для родичів і науки. Це він змушує здригнутися товаришів перед людоїдством, він підтримує побратимів у останні хвилини. «Хай згину, а людського тіла не буду їсти, й ніхто з вас не їстиме» наче промінь світла прошиб темні метри душі; як усе діється, коли дух переміг тіло. Ніколич жалкує, що не зміг виконати свою місію у цьому житті,- бачить у житті світлі моменти.

Ця зрада спочатку дає йому сили у таці смерті («… я її копаю… копаю…», а потім убиває його: «Я все їй прощаю перед смертю, її злочину проти дітей не можу простити ( цілувалася з коханцем при дітях)... Сейчас застрілю її як…»Поляк Пшилуський не виявляє прагнення вижити, бо він зраджений дружиною. Пшилуський – «польський шляхтич», якого зрадила дружина. Йому нікуди повертатися, бо сім’я зруйнована. У своїх мареннях Пшилуський бачить, як син відштовхує від матері її коханця. І у стані марення Пшилуський умовно вбиває свою дружину і її коханця.

Цей герой — оптимістичний песиміст, сильна, горда, чесна людина. Скептик, фізично найдужчий, а тому має силу іронізувати над товаришами, таким чином підтримуючи їх. Добровський – у минулому організатор балів оптимістичний песиміст, сильна, горда, чесна людина. Це він «влаштовує» бал під час «танцю смерті», підтримує Оглядівського, коли той під час марення бачить у дерев’яному корчі дружину і сина. Добровський: «Тяжко конати серед грому гармат. серед голоду й холоду, а ще тяжче жити серед нікчемності й хамства сучасних людей».

 Він ненавидить війну: «Хотів би я розбити скам’яніле небо і скинути всіх богів у цю безодню. Хай би боги, царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються! Хай би вони самі відчули і пізнали бездонну глибінь людського страждання! Тоді боги стали б людьми, а люди братами».Іронізує, має організаторські здібності, гордий, не показує свого безсилля, загинув від пострілу своєї ж рушниці. Добровський на дав спалити скрипку Штранцінгера. Він один помирає при свідомості: «Не чую вже охоти ні сили до нічого…»Саме в уста Добровського автор вкладає одну з провідних думок твору : «Коли у тьмі і в хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої-небуть ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть». Помирає останнім.

«Найнещасніший» із-поміж «безпомічних» — австрієць Штранцінгер. Його незрячі очі випромінюють сонце як символ життя, надії, його скрипка — втілення духовного бачення істин вічності, а пісня — ода переможному «духу таємному», здатному розвіяти «тьму всесвіту». Скрипаль Штранцінгер є носієм духовного світла. «Є сонце в житті» — у цих словах віра у творчі сили життя. Сила Штранцінгера — сонце, яке він бачить своїми сліпими очима, а скрипка — голос його серця. 24-річний юнак, осліплий та онімілий від горя. Саме його дух «ширяє вже далеко від нас… поза межами болю», бо він втратив матір, а його дівчина наклала на себе руки.

«Я – австрієць. У минулому – скрипаль. Доля розпорядилася так, що потрапив до полону. Куля забрала в мене очі. Як і інші, я хотів жити і при першій можливості я тікав з товаришами. Я вдячний їм, що вони не залишили, вони мене тягнули за собою, як їм не було важко. Ми всі стояли перед вибором: хто перший. Вогнище догорало, я не бачив, але відчував погляди на собі, на скрипці. Кожен хотів жити, ніхто не хотів помирати. По-перше, ноги мене не слухали, ледве рухався, чотири кроки вперед, чотири назад. Мені було жаль, я змушений був розлучитися зі скрипкою, підтримати вогнище, хоч це була моя остання втіха, останній акорд не лише струни, але й життя. Я не вірю, що люди є добрими і злими: вони є тільки нещасливі і щасливі».

Він мав би померти раніше від інших через свою недугу, та, проте, тримається довго. Його тримала якась невмируща сила людської душі. «Люди не є злі… не є добрі. Люди тільки нещасливі і - щасливі», - говорив він. Штранцінгер, зігравши востаннє дивовижну мелодію туги й надії, жертвує єдине, що в нього залишилося дорогого, — свою скрипку, щоб підтримати вогник пригасаючого багаття.

Оглядівський — однин із полонених, що уособлює самого автора. Передає свої страшні відчуття, думки про критичну ситуацію, в якій він опинився, а також про саму війну як найбільше зло проти людства, про відповідальність кожного за участь у ній. Герой виживає, бо його веде надія — образи дружини й сина. Він іде до них, долаючи страшні випробування. Мабуть, ви звернули увагу на зв’язок прізвища із назвою села, де народився автор твору: оглядає – спостерігає, один із псевдонімів.

Дуже голодний Оглядівський, знайшовши в кишені шматок цукру, розділив його на всіх. Апофеозом гуманізму є намагання Оглядівського зігріти задубілі від холоду пальці скрипаля Штранцінгера. Живе спогадами про сім’ю. Його веде у цій нелегкій дорозі надія-образи сина і дружини; прагнення їх захистити, віра в перемогу добра. Герой іде до них крізь страшні випробування. Необхідність їх захистити – провідна рушійна сила його волі до життя. Саме дружині й сину присвячено твір.

доброзло. Ці терези уособлюють вагання, які поставали перед кожним із героїв. Опинившись у неймовірно трагічних ситуаціях, люди не втратили найголов-нішого - гуманізму, любові до життя, дух переміг тіло матерію!

 Люди різних національностей однаково ненавидять війну, насилля, виявляють співчуття, розуміння, підтримку. Отже, поема пронизана гуманістичним, життєствердним пафосом, який має загальнолюдський, всеохоплюючий характер. Художніми образами своїх героїв О. Турянський утверджує ідею безглуздості імперіалістичної війни, в якій немає народу-переможця, бо всі народи переможені, потоптані, всі потрапили у жорстоке мливо війни.

Між небом і землею життя людини найцінніше. Протагор. Лише ті здатні цінувати життя, кому часто доводилося бути на краю смерті. Джавахарлал Неру«Коло думок»Треба прагнути бути людиною, незважаючи на всю жорстокість навколишнього світу, і це можливо. О. Генрі

Життєві уроки Людина живе, доки є надія. Сім'я – опора кожної людини, те, що додає сили і вселяє віру. За будь-яких обставин людина має залишатися людиною, приборкувати тваринні інстинкти. У слабкому тілі може бути сильний дух. Гроші – це папір, є речі набагато цінніші за них. Сила слова безмежна. Треба навчитися вмінню прощати. Найважливіша цінність – життя, і ніхто не має права позбавляти його.

- Залежити від грошей-обманювати свою душу.- Моральні цінності сучасної людини.- Війна-злочин проти людства. Домашнє завдання. Поміркуйте на будь-яку із поданих тем: Свої думки оформіть у вигляді есе.

Автор ресурсу. Ратушна Наталія Миколаївна - вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

Список використаних джерел. Література: Лебедівна Л. Українське обличчя війни: Повість-поема О. Турянського «Поза межами болю» // Слово і час. – 2004. - № 12. Пінчук С. Повернення Осипа Турянського // Турянський О. Поза межами болю. – К., 1989.Інтернет – ресурси:https://naurok.com.ua/urok-osip-turyanskiy-poza-mezhami-bolyu-91183.htmlhttps://naurok.com.ua/konspekt-uroku-z-ukra-nsko-literaturi-dlya-11-go-klasu-na-temu-osip-turyanskiy-poza-mezhami-bolyu-zagalnolyudski-motivi-i-gumanistichni-cinnosti-4303.htmlhttps://present5.com/download/presentacia.php?id=1182669