Час і досі не загоїв рану

Сценарій

проведення мітингу-реквієму приуроченого 30-ій річниці

виведення військ з Афганістану та дню вшанування учасників

бойових дій на територіях інших держав

«Час і досі не загоїв рану»

                                         15 лютого 2019 року о 12-00

Пам’ятний знак воїнам-інтернаціоналістам

Вед. Доброго дня, шановні ветерани, та всі присутні.  Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати учасників бойових дій в Афганістані та на території інших країн.

Вед. 15 лютого - особливий день для афганців та воїнів-інтернаціоналістів. Цей день проголошений днем, коли закінчилась нарешті війна.

Вед. Саме 15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Ця пам’ятна дата приурочена до роковин виведення радянських військ з Афганістану у 1989 році. Крім афганців в цей день вшановують і інших військових, які брали участь у різних війнах в часи СРСР та незалежної України.

Вед.  За кожним воїном – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність.

Вед:  Шановні ветерани афганської війни, дорогі воїни-інтернаціоналісти! До всіх вас звертається селищний голова Дубінський Валерій Петрович.

ВИСТУП  (Дубінський В.П.)

Вед. З давніх-давен український народ підтримує священну традицію – вкарбувати у свідомість прийдешніх поколінь пам’ять про бойові подвиги синів, які сповна виконали свій військовий обов’язок.

Вед:  Для тих хто побував в Афганістані та на території інших держав, і досі перед очима жахливі бої, обличчя товаришів, які загинули. Над головами воїнів свистіли кулі. Кожна хвилина їхнього життя могла стати останньою. 

Вед.  Солдатам нашого селища випав щасливий квиток – їм випало  жити. Вони повернулись до рідного дому, впорядковують рідну українську землю. Кожен із них нагороджений грамотами, подяками, знаками, орденами і медалями. Кожен із них найкраще розуміє цінність людського життя і сутність мирного існування, кожен знає як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам’яттю. Для кожного з них нагороди Батьківщини є  незабутньою пам’яттю про суворі дні війни, про безкорисливу дружбу і  вірність військовому обов’язку.

Вед: Наші земляки воїни – афганці та воїни-інтернаціоналісти, які пройшли дорогами війни, не зламалися, працюють, розповідають правду про ту війну, пропускаючи спогади через зболене серце.

Вед: 

Вед. Військову форму одягли сини! На вас, батьки, так схожі ваші діти!

 З’явилися на світ, щоб жити, жити, жити…О, земле, хай не буде більше війни!

 Я серцем заступлю дерева, квіти, Прикрию землю від страхіть війни,

 Я хочу, щоби тато міг радіти, Казати: « О які  у нас сини!»

Вед: Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку

 Тих, хто повернувся і поліг в боях.

 І вклонімось всі ми низько до землі їм,

 Квітами устелимо їх тернистий шлях.

Вед: Зникають поступово страшні сліди війни на землі – залишається пам'ять.

Ось уже 30 років, в ці пам’ятні лютневі дні по всій Україні зустрічаються рідні, друзі, щоб вшанувати пам'ять воїнів, які не повернулися в свій рідний дім.

У день виведення радянських військ з території Афганістану, людська пам'ять змушує замислитись знову і знову над тими далекими подіями…Бо надто болючий слід залишила та війна в долях багатьох співвітчизників.

Вед:  Втрата близької людини — важка втрата для членів сім'ї. Не можливо знайти слова, якими можна було б вгамувати біль, зменшити величезне горе. Горе в родинах, які втратили своїх рідних. Вони пішли з життя, забравши із собою болючі рани, які не давали спокою протягом життя. Які постійно нагадували про війну.

Вед: Час….. Він і досі не загоїв рану – цей одвічний біль. Лише пам'ять про тих воїнів, яких вже немає поруч з нами, в наших серцях буде жити вічно.

Вед:  В цю урочисту хвилину ми маємо честь вшанувати всіх тих, хто мужньо і з гідністю виконував інтернаціональний обов’язок, віддати шану їх героїзму, бойовій витримці та відвазі. У круговерті сьогоднішніх нелегких буднів не забуваймо про найсвятіше: пам'ять потрібна не мертвим – пам'ять потрібна живим.

Вед. Минають дні, ідуть роки. Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки, В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій, Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій, І що товариш все ще з нами.

Гірський, суворий перевал, Розщелина… Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав, І смерть нагадує про тління.

Живу. Його уже нема. Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа, І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні, Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні. І кличу все його додому…

Вед.  Хвилина мовчання…

Пекуча й терпка як сльоза.

Хвилина мовчання –

В ній наша любов воскреса.

Навік в нашім серці

Безсмертних імен цих звучання

Хвилина мовчання…

Вед. Вшануймо пам'ять померлих воїнів-земляків хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання)

Вед.   Афганістан… Вже 30 років у нашій свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла. 

Вед. Пам’ять  крутить старе кіно,

Нам забути  б усе давно!

Тільки кулі свистять коло скронь —

І випалює пам’ять вогонь.

Вед. До слова запрошуємо колишнього афганця, нашого односельчанина, голову спілки воїнів-інтернаціоналістів Федора Миколайовича Кликова.

Виступ Кликова Ф.М.

Вед:   Війна відходить у минуле. Залишається біль.

  О, Україно! Ніжно пригорни

  Усіх живих своїх синів,як мати ,

  Щоб ми уже не бачили війни,

  Не чули щоб ніколи звук гармати.

Вед: Народна мудрість говорить: що земля свято може нагодувати людину хлібом, напоїти цілющою водою зі своїх джерел, але сама себе захистити не може – це свята справа тих, хто їсть хліб, п’є воду, милується красою рідної землі.

Тому і встають юнаки, на захист рідної землі, тому і обирають, одну із найпочесніших професій – професію захисника Вітчизни.

Вед. Молюсь за тебе, Україно,
Молюсь за тебе кожен час,
Бо ти у нас одна-єдина,
Писав в своїх віршах Тарас.
Молюсь, - казав він, - щоб у тебе
Не було між людьми війни,
Щоб завжди було чисте небо 
На нашій стомленій землі.
Щоб завше у садку смерека 
Весняним квітом під вікном цвіла 
І прилітали з вирію лелеки,
Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!

Вед.  До слова запрошується секретар ради ветеранів Людмила Миколаївна Томашевська.

Виступ Томашевської Л.М.

Вед. Шановні земляки-афганці. Над вашими головами свистіли кулі. Кожна хвилина вашого життя могла стати для вас останньою. Але вам випало щастя вижити і повернутись до рідної домівки. Нехай же ніколи не зазнають війни ваші діти! Не побачать на тлі чорного неба траси від кулеметних черг. Не схилять скорботою  голови  біля  «чорного тюльпана». Нехай живуть в мирі та  злагоді. Бо ми живемо й за тих, хто поліг в Афганістані, в його ущелинах, хто прикутий до інвалідного візка. Бо ми перед ними в боргу.

Вед. Ми пишаємося вами, горді тим, що поруч із нами живуть  такі мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров’я вам, сімейного  благополуччя і пам’ятайте, що час - найкращий лікар для душі і тілесних ран.

Вед.  Ми дякуємо усім присутнім за те, що знайшли час, аби прийти та вшанувати  воїнів-афганців та воїнів-інтернаціоналістів. На цьому наш мітинг завершено.

Над сценарієм працювала

худ.керівник – Ніколаєвська С.Г.