« Чи можуть бути права без обов'язків?»

ДНЗ « Борщівський професійний ліцей»

 

 

 

Тема:« Чи можуть бути      права без обов'язків?»

 

 

 

 

 

Підготував:  Вихователь Вахула С.С.

 

Мета:

 -ознайомити учнів із рядом основоположних принципів у сфері прав людини і громадянина та такими документами, як Загальна Декларація прав людини, Конвенція про права дитини і Конституція України;

-розширити знання дітей про їхні особисті права, підвести учнів до розуміння того, що необхідно не лише знати свої  права, але й сумлінно виконувати свої  обов’язки;

-прагнути розуміння необхідності виконувати правила поведінки в школі;

-виховувати повагу до вчителів, однолітків та людей, що є старшими за віком;

-сприяти розвитку мислення, уяви, пам’яті і самостійності.

 

Мої права – це обов’язки інших;

права інших – це мої обов’язки.

 

Права – це забезпечені законом можливості мати, користуватися й розпоряджатися соціальними благами й цінностями, користуватися основними свободами у встановлених законом межах.

 

Кожна людина живе в тій чи іншій державі і має зв'язки з суспільством, в якому вона живе. Кожна держава визнала характер взаємозв'язків суспільства та особи, держави і громадянина. Держава, як офіційний представник суспільства, юридично закріплює, насамперед в  Конституції, права та обов'язки людини і громадянина.
Світовий і національний досвід дав змогу встановити ряд основоположних принципів у сфері прав людини і громадянина, які дістали закріплення в Конституції України.

 

1.    Рівноправність громадян.

У Конституції України (ст. 24) записано: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Отже кожний громадянин України має однаковий обсяг прав і всі ми незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, майнового стану, місця проживання, мови, роду і характеру занять маємо рівний юридичний статус, тобто на рівних засадах повинні виконувати закони та нести відповідальність за їх порушення. Законодавчі акти мусять застосуватися до кожного з нас залежно від вчинків та об'єктивних обставин, а не від посади чи майнового стану.

Люди рівні у правах, але це не означає, що вони однакові або схожі одне на одного з точки зору фізичних чи розумових здібностей, талантів тощо. Рівноправність (юридичну рівність) не слід ототожнювати з однаковістю (фактичною рівністю).

Принцип рівноправності фіксує неприпустимість встановлення з будь-яких соціальних чи особистих підстав привілеїв і обмежень. Цей принцип має бути еталоном у процесі здійснення людських прав.

 

 

 

 

 

 

 

2.    Єдність прав та обов'язків громадян.

Права і свободи не відокремлюються рід обов'язків громадянина. Ми маємо розуміти, що реальними права людини стають лише тоді, коли вони невідривно зв'язані з виконанням нею обов'язків. Така єдність прав та обов'язків складає основу кожного суспільства. І в такому сенсі обов'язки людини — це вимоги, які ставляться суспільством до неї для того, щоб не порушувалися права людини і суспільство нормально функціонувало. Права й свободи людини не можуть зробити її незалежною від суспільства, в якому вона живе, і тому права людини не звільняють особу від обов'язків, насамперед від обов'язку поважати права інших людей. Крім того, ряд обов'язків логічно випливають із наявності відповідних конституційних прав.

 

 

 

3.    Неприпустимість зловживання правом.

Під час здійснення своїх прав і свобод кожна людина мусить зважати на певні обмеження, запроваджені в інтересах здійснення прав і свобод, інших людей. Нехтування такими обмеження ми вважається зловживанням правом. За перевищення меж свого права передбачається відповідальність. Це цілком зрозуміло й справедливо, бо, як влучно зауважив американський філософ Р. Емерсон, «Моя свобода розмахувати руками завершується там, де починається ніс мого ближнього».

 

4.    Гарантованість конституційних прав і свобод.

Держава не лише проголошує права й свободи людини, а й бере на себе зобов'язання їх реалізації. Вона законодавчо гарантує забезпечення дотримання й захист цих прав. Конституція України закріплює принцип гарантованості прав людини: У ст. 22: «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані».

5.    Взаємна відповідальність людини і держави.

Зміст цього принципу полягає в тому, що держава бере на себе відповідальність перед людиною. У ст. З Конституції України визначається: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави», а ст. 68 зазначає: «Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей».

Які ж міжнародні документи з прав людини діють на Україні?

10 грудня 1948 р. в Парижі Генеральна Асамблея ООН прийняла й проголосила Загальну Декларацію прав людини «як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави».

Загальна Декларація прав людини має основоположне значення для міжнародної регламентації прав і свобод людини. Вона проголосила всіх людей вільними та рівними у своїй гідності і правах. Вона є першим міжнародним документом, що найповніше виклав перелік прав людини, який базується на десяти відомих християнських заповідях.

Загальна Декларація прав людини складається з преамбули та 30 статтей, що містять основні права й свободи людини, які можна розділити на громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні. У першій статті викладені загальні положення, на яких базується Декларація, — невід'ємність прав на свободу та рівність, природність прав людини. У другій статті сформульований принцип рівності . й недопущення дискримінації щодо прав і свобод людини.

20 листопада 1989 р. Генеральною Асамблеєю ООН була схвалена Конвенція про права дитини. Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав. На першому плані в цьому документі стоять інтереси самої дитини.

 

 

 

 

 

 

Основні права, свободи та обов'язки людини, тобто певні можливості, які необхідні для існування та розвитку людини в конкретних історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем (економічним, духовним, соціальним) розвитку людства і мають бути законними й рівними для всіх людей.

Реалізуючи свої права, людина не може діяти наперекір інтересам інших або обмежувати їх права. Права тягнуть за собою обов'язки.

 

 

Наприклад:

-кожна дитина має право на освіту, але має і обов'язок - ходити в  ліцей;

-кожна людина має право на медичну допомогу, але має і обов'язок - стежити за своїм здоров'ям;

-кожна людина має право висловлювати свою думку, але він повинен рахуватися з думкою інших людей.

 

У  ліцеї  в кожного учня є: 

-право висловлювати свою думку з усіх питань, що стосуються життя шкільного колективу;

-право мати свої ідеї та переконання;

-право вільно висловлювати свої думки, не ображаючи при цьому інших;

-право отримувати інформацію про себе;

-право бути захищеним від насильства й жорстокого поводження;

-право бути не таким, як усі;

-право нічого не розповідати про свою сім’ю;

-право на повагу й доброзичливе ставлення;

-право на відпочинок і вільний час;

-право захоплюватися тією справою, яка цікавить найбільше;

-право вступати в різноманітні дитячі громадські об’єднання.

 

Чи має людина якісь права від народження? Ні людське співіснування, ні самореалізація людини чи її самовдосконалення неможливі без гарантованих для неї прав і свобод. їх забезпечення — необхідна передумова самого людського існування. Але ким або чим визначаються ці права? І чи можуть вони бути однаковими для всіх людей? Чи має людина якісь права вже від свого народження? Усі ці питання почали виникати вже тоді, коли внаслідок розпаду родинних відносин і угворення приватної власності окрема людина вирізнилася й усвідомила себе як особистість.

 

У родовому суспільстві, як правило, права всіх його членів були однаковими. Ці права виражали спільні інтереси членів роду і регулювалися моральними нормами і звичаями, з виникненням же класового суспільства почали створюватися правові закони, які виражали насамперед інтереси панівних верств населення або інтереси всього суспільства, які могли і не збігатися з інтересами окремих особистостей. Тому виконання цих законів нав'язувалося окремим громадянам із допомогою державних чиновників, армії, поліції, тоді як у родовому суспільстві виконання моральних норм базувалося на громадській думці та авторитеті старійшин. Саме існування примусової необхідності підкорятися певним правовим законам, встановленим державою, але таких, що не відповідають інтересам окремих людей, і породило питання про співвідношення природних прав людини і тих, що встановлювалися державою.

 

Виховний захід на тему: «Чи можуть бути права без    обов'язків ?»

 

 

 

 

 

 

 

Уже в античній філософії справедливість, що встановлена природою, протиставлялася справедливості «за законом». Знаменитий афінський філософ Сократ вважав, що поряд із державними законами існують неписані божественні закони, які, до речі, важливіші. Арістотель теж розрізняв закони природи, які він називав «природним правом», і закони, встановлені самими людьми. Проте він же доводив, шо за свосю природою люди можуть бути нерівними: одні — рабами, а інші — вільними.

 

У період феодалізму під природним правом людини розуміли насамперед ідеї, викладені у Святому Письмі. Видатний середньовічний філософ і теолог Фома Аквінський (1226—1274) убачав основу природних прав людини в божественному законі, яким нібито є всезагальним законом Всесвіту. Посилаючись на цей закон, він оголошував вічними і незмінними феодальне розшарування суспільства, нерівність між людьми і підкорення «нижчих» «вищими».

 

Першою спробою систематизації теорії природного права було вчення голландського юриста Гуго Гроцін (1583—1645), викладене ним у праці «Про право війни і миру» (1625). В Україні і в Росії першим теоретиком природного права на початку XVIII століття був відомий наш філософ і громадський діяч Феофан Прокопович (1681-1736).

В останні кілька століть до ідеї прав людини так чи інакше зверталися майже всі видатні мислителі. При цьому одні з них так само доводили, шо невід'ємні права кожної людини визначаються самою її природою, інші ж, наприклад Гегель (1770—1831), вважали, що ці права визначаються, насамперед, суспільством. Утопічні комуністи і К. Маркс (1818—1883), які відстоювали ідею рівноправ'я між людьми, були впевнені, що права людини можуть бути забезпечені тільки за суспільної власності па засоби виробництва.

 

Деякі світські й релігійні філософи (Ж. Марітен, Дж. Граят, папа Лев ХІІІ) критикували соціалістичну теорію суспільної власності як таку, шо суперечить природному праву людини. І відстоювали ідею довічності приватної власності й класової нерівності.

 

Нарешті, були й люди, наприклад більшовики, які доводили, що повне забезпечення прав людини може бути досягнуте лише шляхом насильницького знищення старого суспільного ладу, водночас як інші, так звані реформісти, вважали, що найповніше забезпечення прав людини може бути досягнуте тільки шляхом поступового реформування капіталістичного суспільства і діючої у ньому системи правових законів і норм.

 

Сьогодні ми теж можемо зустрітися з проголошенням майже кожної з названих позицій представниками різних політичних партій і рухів. І не цілком закономірне явище у такі перехідні періоди. Країна стоїть на роздоріжжі, намагається визначити подальші шляхи розвитку. Ясна річ, що повернення до тоталітарної системи, за якої права людини лише декларувалися, а насправді порушувалися навіть найелементарніші з цих прав — на життя і на безпеку людини, неможливе. Але, з іншого боку, чи зможемо ми досягти найближчим часом забезпечення прав людини, ставши на шлях капіталістичного розвитку? Питання поки що залишається відкритим. І відповідь на нього значною мірою залежатиме від наших власних зусиль.

 

Що ж до прав і свобод людини, то слід, мабуть, все-таки визнати, що, справді, кожна людина має або, принаймні, повинна мати хоча б певні з них вже зі свого народження. Вже навіть у зв'язку з тим, шо вона є людиною, хоча більшість її реальних або формальних прав, зафіксованих у законах, визначається саме тим суспільством, в якому вона живе. І якщо ті права, що встановлюються суспільством, можуть і повинні постійно розширюватися і вдосконалюватися в міру розвитку самого суспільства, то так звані невід'ємні права кожної людини є тим правовим загальнолюдським мінімумом, без якого жодне суспільство не може існувати і розвиватися. Тому знання цих прав необхідне кожній людині, незалежно від того, хто вона і хоч би де вона жила.

 

Загальна декларація прав людини. Оскільки основні або невід'ємні права людини є загальнолюдськими, то вони рівною мірою стосуються всіх людей, що живуть на нашій планеті. Тому в процесі захисту й утвердження цих прав має велике значення співробітництво всіх людей доброї волі, представників різних націй і держав. Охорона цих прав е також завданням багатьох міжнародних організацій, провідну роль серед яких відіграє Організація Об'єднаних Націй (ООН). Організація Об'єднаних Націй є першою в історії міжнародною організацією, Статут якої, ухвалений 24жовтня 1945 року, закріплює демократичні принципи міжнародних відносин, спрямовані на забезпечення співробітництва держав із різним суспільно-політичним ладом, на уникнення загрози війни і зміцнення всезагального миру і міжнародної безпеки.

У преамбулі до Статуту висловлена рішучість держав — членів ООН, до яких належить і Україна, позбавити майбутні покоління страхіть війни; утвердити віру в головні права людини, в гідність людської особистості, у рівноправ'я чоловіків і жінок, у рівність прав малих і великих націй; створити умови, за яких може здійснюватися справедливість і повага до міжнародних зобов'язань. Народи Об'єднаних Націй проголосили в Статуті, що міжнародне співробітництво „в заохочуванні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії" є одним із головних завдань Організації. За роки свого існування Організація Об'єднаних Націй зробила істотний внесок у розвиток такого співробітництва, у пошуки шляхів і методів припинення порушень прав людини, формування гарантій забезпечення цих прав і створення належних умов життя людей в усьому світі. Одним із важливих кроків на шляху до досягнення цієї мети стала Загальна декларація прав людини, проголошена 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН.

 

У ній уперше в історії міжнародних відносин були визначені головні права і свободи людини. Декларація проголосила, що «визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід 'ємних прав їх с основою свободи, справедливості та загального миру».

 

До прав, які підлягають, згідно з Декларацією, загальній увазі та виконанню, входять елементарні права особистості, громадянські, політичні і соціально-економічні права людини.

 

Серед елементарних прав особи Декларація проголошує насамперед

право кожної людини «на життя, на свободу і на особисту недоторканність» (ст. 3).  

У ній також зазначається, що ніхто „не повинен бути в рабстві або у підневільному стані(ст. 4), «не повинен зазнавати тортур або жорстоких, нелюдських, чи таких, що принижують його гідність, дій...» (ст. 5), «не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання» (ст. 9).

До елементарних прав людини відносяться також:

 -право на захист незалежним і безстороннім судом (ст. 10);

 -на недоторканність особистого і сімейного життя, на недоторканність її житла, на таємницю кореспонденції, на захист честі й репутації (ст. 12).

 

У Декларації визначаються також політичні й громадянські  права і свободи людини.

Це право кожної людини «на свободу думки, совісті і релігії» (ст. 18),

«на свободу переконань і на вільне їх виявлення» (ст. 19), «на свободу мирних зборів і асоціацій" (ст. 20).

 

До цих прав належать також:

-«право брати участь в управлінні своєю країною і загальне й рівне виборче право при таємному голосуванні» (ст. 21);    

-«право вільно пересуватись і обирати собі місце проживання у межах кожної держави» (ст. 13);

-«право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком» (ст. 14);

-«право на громадянство, якого ніхто не може бути безпідставно позбавлений, і па його зміну» (ст. 15);

-право повнолітніх чоловіків і жінок «без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю» (ст. 16);

-право «володіти майном як одноособово, так і разом з іншими»

(ст. 17).

 

У Декларації підкреслюється також, що кожна людина, як член суспільства, «має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання ії гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях» (ст. 22).

Кожна людина має також «право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі й сприятливі умови праці та на захист від безробіття», на рівну оплату за рівну працю, на задовільну і справедливу винагороду, па створення профспілок (ст. 23).

 

До цієї ж групи прав належать також:

- право на відпочинок і дозвілля (ст. 24);

- право на соціальне забезпечення і особливий захист материнства і дитинства (ст. 25);

- право на освіту, яка «повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна» і «повинна бути спрямована на повний розвиток людської особистості і збільшення поваги до прав людини і основних свобод» (ст. 26);

- право «вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами» (ст. 27).

 

В основі всіх прав людини, названих у Декларації, лежить принцип рівноправ'я. Згідно з Декларацією усі люди «народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» (ст. 1). Кожна людина «повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового або іншого стану» (ст. 2). Усі люди «рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний захист їх законом» (ст. 7).

 

Прийнята у формі резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Декларація є рекомендацією, яка не має юридичної обов'язкової сили, але її положення мають величезне морально-політичне значення. Вони дістали визнання у всьому світі як певні зразки, до яких повинні прагнути усі держави, ці положення впливають на вироблення гуманніших і справедливіших національних законодавств.

 

На основі Загальної декларації прав людини розробляється спільна програш дій держав у галузі захисту прав людини, вироблено ряд важливих міжнародних правових документів:

- Пакт про права людини (1966;

- Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965);        

- Конвенція про ліквідацію дискримінації стосовно жінок та інші.

Ці акти мають обов'язкову юридичну силу і сприяють повазі і збереженню крав людини в усьому світі.

 

На жаль, сьогодні ще у будь-якій країні існують ворожі людині сили й угруповання, злочинні організації й особи, які не бажають рахуватися з правами людини, нехтують ними заради своїх корисливих інтересів. Тому кожна людина повинна не тільки знати свої права, а й уміти захищати їх, грамотно це робити. З цією метою вона може звертатися в судові органи не тільки своєї країни, а й у міжнародні правозахисні організації, наприклад в європейську комісію з прав людини, яка працює у Страсбурзі.

 

Права та обов'язки. Кожна людина має не тільки певні права, а й обов'язки, цю одне без другого просто неможливе. Наприклад, тільки при дотриманні прав людини ці права можуть бути реалізовані, тому кожна людина зобов'язана дотримуватися цих прав щодо інших людей.

 

У Загальній декларації прав людини записано, що кожна людина «має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи» (ст. 29). І справді, якщо суспільство забезпечує людині збереження її прав і реалізацію її свобод, то людина, у свою чергу, зобов'язана підтримувати таке суспільство, охороняти і захищати його, сприяти його удосконаленню і розвитку. Обов'язком громадянина кожної країни є визнання і дотримання Конституції як головного державного закону, у якому закріплюються в правовій формі основи державного устрою і головні права та обов'язки громадян.

 

Головні положення Конституції доповнюються і конкретизуються в різних галузях права: державному, громадянському, адміністративному, сімейному, трудовому, карному та інших. У кожній із цих галузей виробляються певні закони, які регулюють взаємовідносини між людськими групами і окремими громадянами в різних сферах їхнього життя і діяльності: економічній, політичній, соціальній, культурній тощо.

 

Наприклад, сімейне право регулює особисті й майнові відносини, які визначаються шлюбом і належністю до сім'ї. Ним визначаються умови і порядок прийнятій шлюбу, укладання шлюбного контракту і його розірвання, майнові відносини у сім'ї і  розділ спільного майна при розлученні, права та обов'язки батьків і дітей та інше. Трудове право регулює працю робітників і службовців на підприємствах, в установах і організаціях. Воно регламентує взаємовідносини робітників і службовців з підприємством та його адміністрацією, взаємовідносини адміністрації і профспілкових комітетів шодо умов і оплати праці, участі робітників в управлінні виробництвом, вирішення конфліктних ситуацій тощо.

 

Права і свободи людини і громадянина держава закріплює у правових, насамперед конституційних нормах. Без цього реалізація прав і свобод людини виявилася би проблематичною, а в деяких випадках неможливою. Права і свободи людини визначають її правовий статус (становище) у відносинах із державою в особі державних органів, службових та посадових осіб.

У статті 3 Конституції України наголошено: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це означає, що людина є цінністю не тільки сама для себе, а й для всього суспільства. Всі інші цінності мають бути підпорядковані цінності людини. Не існує жодної цінності в суспільстві, заради якої можна було б пожертвувати людиною. У цій статті зазначено також, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Із цього випливає, що держава не всевладна щодо людини у своїй діяльності, вона має бути обмежена її правами і свободами. Це означає також, що держава має створювати умови, за яких стає можливою реалізація прав громадян, тобто держава має забезпечити гарантії цих прав.

Саме тому в багатьох статтях Конституції України зафіксовано, що держава гарантує, забезпечує права і свободи людини, створює умови для їх реалізації.

У статті 22 проголошено, що перелік закріплених у Конституції України прав і свобод не є вичерпним. І це зрозуміло, адже людські потреби зростають і урізноманітнюються, що збільшує і розширює права і свободи людини. Такі права і свободи можуть закріплюватися у законах України, міжнародних правових актах.

Права людини поширюються на всіх осіб, які проживають в Україні, а права громадянина лише на тих осіб, які є громадянами цієї держави.

Наприклад, право брати участь в управлінні державними справами, у всенародному та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (стаття 38) визнається лише за громадянами, а іноземні громадяни та особи без громадянства таких прав не мають.

Конституційні права і свободи поділяються:

-на громадянські (особисті);

-політичні;

-соціально-економічні;

-культурні та інші (наприклад, екологічні).

До громадянських (особистих) прав і свобод людини належать:

-права людини на життя та його захист, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканість;

 -на невтручання в особисте життя та таємницю листування, на недоторканість житла, на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання, пересування.

До найголовніших політичних прав і свобод належать:

-право на участь в управлінні державними справами,

-на об’єднання,

-на мирні збори та демонстрації,

-на свободу друку та інформації,

-виборчі права та інші.

До головних соціально-економічних прав, насамперед варто віднести:

-право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю;

-право на підприємницьку діяльність, а також різноманітні соціальні права: на працю, на страйк, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я та інші.

До культурних прав належать:

-право на освіту, на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості та інші.

Держава покладає на себе відповідальність забезпечувати реалізацію прав і свобод людини і громадянина, охороняти і захищати права та свободи. Свої права і свободи громадяни також можуть захищати в суді.

Що таке конституційні обов’язки?

Права людини не є абсолютними та безмежними.

Межею реалізації особою власних прав і свобод є права і свободи інших осіб.

Ця межа схарактеризована в статті 68 Конституції України як обов’язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Його дотримання запорука того, що люди зможуть здійснювати свої права, і таким чином задовольняти власні потреби та інтереси.

Однак уявлення про те, де починаються права інших, у різних людей часто не збігаються, адже поряд із однаковими в усіх членів суспільства інтересами існують інтереси групові та індивідуальні, а розуміння того, як їх задовольнити, нерідко суттєво відрізняється.

Важливим елементом взаємодії держави, права і особи виступають конституційні обов’язки.

В обов’язках виражено як особисті, так і загальнозначимі інтереси.

Під конституційними обов’язками розуміють такий тип поведінки людини, здійснення якого забезпечує нормальне життя суспільства і держави. Їх небагато, але кожен обов’язок має величезне значення. Залежно від змісту деякі обов’язки є обов’язками кожної людини, яка живе в Україні, інші тільки громадянина України (наприклад, захист Вітчизни).

 

Відповідно до Конституції України важливими обов’язками громадянина України  є захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, шанування її державних символів (стаття 65).

Конституція України також закріплює обов’язок кожного не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки (стаття 66).

Крім того, кожний громадянин зобов’язаний сплачувати податки і митні збори (стаття 67).

Важливим обов’язком громадянина, як і кожної людини, що проживає в Україні, є неухильне дотримання Конституції України та законів України, повага до прав і свобод, честі та гідності інших людей.

 

Які проблеми можуть виникати при реалізації наших прав?

Кожна людина має використовувати свої права таким чином, щоб це не порушувало прав інших людей. Можна сказати, що право однієї людини закінчується там, де починається право іншої. Але в житті тобі напевно доводилося опинятися в ситуації, коли здійснення тобою своїх прав порушувало права інших. Наприклад, ти бажаєш послухати музику після школи, реалізуючи своє право на дозвілля, а твій сусід у цей час зібрався поспати. Або кореспондент газети, використовуючи своє право на свободу слова, повідомляє у статті подробиці політичної події. Утім, ця подія пов’язана з проблемами особистого життя громадського діяча, котрий вважає, що його права на повагу до його честі та гідності порушено.

У таких випадках нерідко виникає конфлікт. Але, як правило, його можна розв’язати, виявляючи толерантність і бажання досягти компромісу. Якщо дійти згоди не вдається, розв’язання конфлікту доручають незалежному арбітру – суду.

У реальному житті поряд із конфліктом прав досить часто трапляється конфлікт прав і обов’язків. Наприклад, тобі хочеться затриматись на дискотеці ввечері, але ти знаєш, що мама хвилюватиметься, тож твоїм обов’язком є повернутися додому вчасно. У тебе є право на відпочинок, але ти маєш розпорядитися цим правом так, щоб виконати встановлений законом обов’язок здобути загальну, середньо-спеціальну освіту.

 

Кожна людина, досягши певного віку, несе особисту відповідальність за наслідки невиконання або недостатнього виконання передбачених правовими законами обов'язків, які призводять до порушення прав інших людей. Громадянська відповідальність передбачає застосування до правопорушника встановлених законом або договором заходів і лій. які мають для нього негативні економічні та інші наслідки. Було б, мабуть, зайвим доводити, що кожна людина зобов'язана знати і виконувати існуючі в суспільстві правові закони і нести відповідальність за їх порушення — це зрозуміло і так. Бо тільки там, де виконуються закони і де немає влади, вищої за закон, може йти мова і про існування соціальної справедливості. Але хотілося б звернути увагу не тільки па формально-правовий, а й па моральний бік цього питання. Кожна людина має певні обов'язки щодо самої себе і щодо інших людей і несе моральну відповідальність за їх виконання навіть в тих випадках, коли це не передбачено існуючими законами.

 

Наприклад, поки що не існує законів, які б зобов'язували нас піклуватися про долю людства в цілому, оскільки, як правило, у більшості випадків дія цих законів обмежується рамками певної держави або декількох із них. Проте сьогодні не можна не розуміти, шо майбутнє людства, зокрема, збереження самого його існування значною мірою залежить і від кожного, хто проживає на планеті. Нам не може бути байдужою доля нашої планети, майбутнє наших нащадків, і ми несемо за   відповідальність перед власним сумлінням.

 

Ніякі законодавчі акти не зобов'язують нас піклуватися про здоров'я чи добробут незнайомих нам людей, жителів інших країн. Але хіба ми можемо залишатися байдужими, знаючи, шо в нашому сьогоднішньому світі кожні дві секунди вмирає від голоду чиясь дитина? Хіба ми можемо вважати себе чесними, принаймні перед власним сумлінням, якщо хоча б не спробуємо зробити хоч якусь невеличку справу для поліпшення життя інших людей?

 

Наш святий обов 'язок полягає у тому, щоб дбати про рідну матір і про Батьківщину, і про інших людей, і про планету в цілому. І це, якщо замислитися над такими речами, не просто гучні слова, а споконвічний закон людського співіснування, дотримання якого є обов'язковим для нашого постійного розвитку.

 

Запитання і завдання

1. У зв'язку з чим виникли і як розвивалися в історії людства погляди на природні права людини?

2. Як, на ваш погляд, співвідносяться між собою природні права і права, що встановлені суспільством або державою?

3. Ознайомтеся з другим розділам Конституції України і визначте головні прана та обов'язки її громадян.

4. Розкажіть, якими способами людина може захищати свої права?

5. Обґрунтуйте необхідність нерозривного зв'язку між правами та обов'язками людини.

6. Як ви вважаєте, чому розвиток демократії повинен супроводжуватися зростанням почуття особистої відповідальності?

7. Які людські обов'язки ви вважаєте для себе найголовнішими?

 

Підсумок заняття

 

Я маю право жити на землі,

Творити, дихати, учитись,

Примножувать багатства всі її,

Своєю Україною гордитись.

Я маю право на веселку й на весну,

На щедру осінь і на тепле літо,

На зиму, так безмежно чарівну,

І на лани із стиглим житом.

На золотаве сонце в небесах,

Що щедро Україну зігріває.