ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ АДЕКВАТНОГО САМОСПРИЙНЯТТЯ СУЧАСНОГО ШКОЛЯРА

Секція 7. Теорія і методика виховання                             

Татарінова О.О.,

вчитель іноземних мов

чинники впливу на формування

адекватного самосприйняття сучасного школяра

Постановка проблеми. На сьогоднішній день, з багатьох проблем середньої школи особливо виділяється комплекс питань, пов'язаних з оптимізацією процесу формування адекватного самосприйняття сучасного школяра.

Сьогодні, в умовах підвищених психоемоційних навантажень й екстремальних ситуаціях (в яких знаходяться сучасні учні) ця проблема є особливо актуальною.

Тому метою нашого дослідження було з'ясувати чинники, які впливають на формування адекватного самосприйняття сучасного школяра.

Аналіз останніх досліджень. Найбільший внесок у розвиток цієї проблеми зробили Л.І.Божович, М.Й.Боришевський, У.Джеймс, Е.Еріксон, Г.С.Костюк, М.Роджерс, Н.Н.Толстих та ін.

У зарубіжній психології цю проблему вивчали представники гуманістичного напряму: К.Роджерс, А.Маслоу, А.Роше та інші.

Так, К.Роджерс значну увагу приділяв вивченню того, як особистість сама себе оцінює. Він стверджував, що глибинне ядро людської натури за своєю сутністю є позитивним, а сама людина – суспільна, розумна і реалістична істота, яка постійно розвивається [4, 90 - 92].

З погляду А.Маслоу, потреба особистості в самоактуалізації призводить до актуалізації адекватного сприйняття оточуючих людей і середовища, що, у свою чергу, допомагає особистості усвідомлювати й саму себе [2, 117].

А.Роше, взявши за основу вищеназвані теоретичні підходи, розробляє власну структуру особистості. Її складовими є п'ять психологічних реалій: сутність «Я», що сприймається на рівні мозку; сприйнятливість як провідник сигналів, що надходять від «Я»; тіло, закономірність функціонування якого відбивається на всіх попередніх реаліях; совість як центр збору й усвідомлення всіх разом узятих реалій. Окремо Роше вказує на роль інших людей і середовища в зростанні особистості [6].

Російські вчені Б.Г.Ананьєв [1], О.М.Леонтьєв [3], С..Л.Рубінштейн [5], В.О.Якунін [див. 2] проблему адекватного самосприйняття розглядають як підсумок розвитку самосвідомості, емоційно-ціннісного ставлення до себе й оточуючих. Перетворення здатності людини усвідомлювати й оцінювати себе з певних об'єктивних позицій в усталену рису характеру, особистісну властивість відбувається завдяки рефлексивним процесам. Вони змінюють старі погляди й уявлення суб'єкта, народжують нове бачення проблеми, сприяють саморозвитку людини, активізації інтелектуальних, емоційних і вольових потенцій особистості, підвищують об'єктивність самовизначення [1, 314].

Отже, у структурі адекватного самосприйняття сучасного школяра виділяють два аспекти: операційно-діяльнісний - оцінка свого навчального рівня (сформованості вмінь і навичок) та рівня компетентності (системи знань); особистісний - оцінка власних особистісних якостей відповідно до ідеалу образу-"Я". Водночас, структурними складовими є й самооцінка потенціалу (віра у себе, свої можливості, упевненість у своїх силах) та самооцінка результату (вдоволеність чи невдоволеність досягненнями) [1; 3; 4; 5].

Ми припустили, що неузгодженість між вищеназваними аспектами адекватного самосприйняття сучасного школяра спричинює певний стан тривоги й бзпосередньо впливає на навчальну спрямованість, успішність і формування школяра як особистості. Отже, тривожність ми розглядаємо як основний чинник впливу на формування адекватного самосприйняття сучасного школяра.

Основний зміст. Слід зазначити, що під тривожністю ми маємо на увазі індивідуальну рису особистості сучасного школяра, яка відображає його схильність до емоційно негативних реакцій на різні навчально-педагогічні ситуації, які несуть у собі загрозу для її самооцінки, рівня домагань тощо. Самооцінкова ж тривожність характеризується стабільною схильністю сучасного школяра реагувати на соціально-педагогічні ситуації підвищенням тривоги та неспокою [3].

Для перевірки гіпотези ми скористалися методикою Ч.Д.Спілбергера і Ю.Л.Ханіна "Шкала самооцінки" та адаптованою Т.О. Нємчіним "Особистісною шкалою прояву тривоги". У дослідженні були задіяні учні 4-8 класів Вознесенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

Узагальнення результатів дослідження дало можливість зробити такі висновки: для учнів 4-5 класів характерною є тенденція до високого рівня тривоги - 63,8%. З усіх опитаних учнів 28% - показали середній рівень тривоги. На низький рівень тривоги вказали незначна кількість школярів – 9%.  Цей показник свідчить про низький рівень розвитку пізнавальної спрямованості та байдуже ставлення учнів до навчального процесу. Учнів більше хвилює оцінка, а не знання, оскільки від цього залежить ставлення батьків до них. Це підтверджується показником - 56,3% від числа опитаних учнів, які виявили рівень високої ситуативної тривожності, що вказує на схильність до прояву стану тривоги особистості у ситуації оцінення її компетентності.

Висновки і перспективи подальших розвідок. Отримані результати дослідження свідчать про:

- навчальну марrінальність учнів (виявляють високу стурбованість не з приводу якісного оволодіння знаннями, вміннями та навичками, а їхніх кількісних показників оцінення в певній навчальній ситуації);

- низький рівень усвідомлення учнями мотивів навчальної діяльності (навчаються не заради знань, а задля оцінок);

- утилітарно-прогматичну спрямованість навчальної діяльності (хороша оцінка потрібна для того, щоб уникнути осуду з боку батьків, набути вищого статусу серед однокласників тощо);

- існування залежності між суб'єктивною значущістю навчальної ситуації і завдань та самооцінкою особистості;

- високу залежність власної самооцінки від оцінення іншими людьми;

- неузгодженість між тим, як особистість сучасного школяра сама оцінює свою компетентність і тим, як оцінюють її знання педагоги. На нашу думку, вказаний оцінний патерн негативно впливає на інтелектуальний та особистісний розвиток учнів, оскільки спричинює стан тривоги, невпевненості у собі й успіху. Результати дослідження також вказують на динамічність ситуативної тривожності: із зростанням класу її показник має тенденцію знижуватися.

Вважаємо, що активізація роботи педагогів та класних керівників у напрямку осмислення учнями навчальної діяльності та розвитку в них почуття впевненості у собі та успіху буде сприяти зниженню рівня особистісної тривожності. Надалі плануємо продовжити дослідження засобів і способів впливу на формування адекватного самосприйняття сучасного школяра.

Література:

1.   Ананьев Б.Г. Проблемы интелектуального и культурного развития студенчества. Человек и общество. - Л., 1973. – 342 с.
2.   Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии.- М., 1982.- 289 с.
3.   Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., 1975. – 467 с.
4.   Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека: Пер. с англ. Под общ. ред. Исениной Е.И.- М.,1994. - 389 с.
5.   Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии.- СПб: Питер, 1999. - 672 с.
6.   Яремчик С.В., Долинська Л.В. Самопізнання як засіб активізації інтересу до психологічних знань у студентів-педагогів //Вісн. Харк. Ун-ту. – 1999. № 452. – С. 262 – 268.